« Назад

Висновки

Нами було поставлено 6 завдань, на які в ході виконання бакалаврської роботи слід було знайти відповіді. Щодо першого завдання, то дослідивши в цілому усі аспекти існування та реалізації Ідеї імперії в Середньовіччі на прикладі трьох державних утворень імперського типу, ми дійшли до загального висновку, що для архетипу Ідеї імперій Середніх віків характерними є декілька ознак. А саме:

1. Римська імперія – еталон та зразок для створення виникнення Ідеї імперії, наслідування титулів, реліквій та засобів реалізації імперських амбіцій політичних еліт Візантійської імперії, імперії Карла Великого та «Священній римській імперії».

2. Надзвичайна велика роль фактору спадковості як титулів, так и ідей. Кожен з трьох імператорів – Юстиніан I Великий, Карл I Великий, Оттон I Великий успадкував від попередника або попередників (в разі панівного становища династії) Ідею реставрації Римської імперії в тій мірі, в якій це було можливим. Окрім ідей, планів та мрій, велике значення для їх втілення мав економічний та політичний стан в країні, яку спадкоємець - імператор або майбутній імператор отримував. Це має вирішальний характер для дій, які потрібно зробити задля отримування імператорської корони, або, як в випадку з Юстиніаном, - для піднесення імперії на нову щабель, що наближає до ідеалу всіх імперій – Римської.

3. Надзвичайно велика роль особистих якостей імператорів, або тих, хто цього титулу прагне. Саме завдяки унікальним якостям характеру Юстиніана I Великого, Карла I Великого, Оттона I Великого їм вдалось реалізувати Ідею імперії. З огляду на те, що всі троє мають приставки до своїх імен «Перший» та «Великий» і з цими імена увійшли до історичних хронік, слід зауважити, що кожен мав неабиякий талант політичного діяча, дипломата та воєначальника. На користь цієї тези говорить і той факт, що зі смертю цих лідерів, вибудовани ними імперії переживають періоди занепаду політичного, соціально економічного життя та, зрештою - розпадаються.

4. Для всіх трьох імперій Середньовіччя головною з ознак є постійна боротьба з римським папством за інвеституру та пошук балансу в стосунках з Церквою. Адже саме месіанська мета була виправданням для захватницьких дій щодо сусідніх держав. Церква не могла отримати нові земельні наділи та нових вірян без імперської армії, імперія не мала більш значущого поводу для захвату нових територій, ніж привід - долучити до єдиної християнської церкви всіх язичників.

5. Залучення нових великих економічних ресурсів в ході завойовницьких війн дає чудовий ґрунт для розквіту мистецтв – будування величних релігійних споруд, палацових комплексів, виникнення нових епохальних творів художників, літераторів, впровадження нових освітніх програм. Все це в комплексі отримало назву - Відродження. Саме таке явище супроводжувало Візантійську імперію за часів Юстиніана, історикам відомо про Каролінгське Відродження та Оттонівське Відродження. Узагальнюючи, слід виділити ще одну важливу ознаку архетипу Ідеї імперії в Середньовіччя – цивілізаторська місія, що відображалась в преамбулі: «Хто живе під дахом імперії, той може насолоджуватись найкращими витворами всіх існуючих мистецтв в світі…». Саме в цьому бере свої витоки така ідеологічна зброя будь якої імперії в світі, як пропаганда.

6. Загальною ознакою Ідеї імперії в Середньовіччі є її значне переваження над раціональним мисленням політичних еліт імперій і, головним чином, – самих імператорів. Саме з моменту, коли раціоналізм бере верх за часів «Священної Римської імперії» (XII ст.), можна говорити про початок занепаду саме Ідеї імперії. До того часу – вона диктувала алгоритм дій імператорам щодо безмежного розширення територій імперій за будь-яку ціну.

Висновок щодо другого завдання дає відповідь на питання – завдяки яким засобам стало можливим створення імперії в Середньовіччі? Проаналізувавши дії трьох імператорів, а також теоретичний аспект з геополітики, ми з впевненістю робимо висновок, що головний засіб, який застосовували імператори для розширення території – це військова експансія. Експансіоністський рух не зупинявся доти, доки в імперії були ресурси для утримання армії та для її знаряддя. Експансія – це пульс імперії. І навіть коли становище в середині імперії було зовсім поганим, як при Юстиніані, вишукувались будь-які засоби для забезпечення просування кордонів імперії. Для імперій Середніх віків характерна поява такого інструменту в зовнішній політиці як дипломатія. Стає поширеною практика використовування шлюбів представників правлячих еліт з рівними по статусу представниками еліт країни, які бажано б було мати в якості союзника.

Досягнувши поглинення сусідніх країн, одразу перед імперією постає питання утримання кордонів. Система військових поселень в фортецях, або інших стратегічно важливих військово-інженерних комплексах - найефективніший засіб щоб по-перше - ідентифікувати завойовані території в складі імперії, по-друге - здійснювати контроль за елітами та простими підданими тих держав, які були поглинуті, щодо виконання ними внутрішнього імперського коду (законів и норм)та оперативного військового втручання в разу сепаратистських повстань, і по-третє - підготувати плацдарм для подальшого просунення військової експансії.

Внутрішній контроль імперії здійснювався завдяки:

- введенню єдиних правових норм та законів;

- приведенню до присяги на вірність імператорові всіх підданих;

- запровадженню адміністративного інституту намісництва;

- впровадженню практики домовленостей або підкупу політичних еліт країн, що увійшли до терен імперії. Не позбавляючи їх статусу правителів, залишаючи їм владу в обмеженому вигляді, імперія в обмін на їх добровільне підпорядкування гарантує захист від народних бунтів та повстань. Логічно, що князі та правителі старанно наглядали за своїм народом щодо можливих сепаратистських настроїв чи заколотів, щоб не позбутися остаточно свого привілейованого становища;

- використання імператором права на світську та духовну інвеституру. Період Середньовіччя знаменний саме становлення нового устрою – феодалізму. Принцип світської інвеститури - це юридичний акт введення васала у володіння феодом. Таким чином вірність купувалась на короткий час, проте в будь який час васал міг позбутися всього. Інвеститура духовна – це право імператора призначати єпископів та втручатись у виборний процес папи римського. Оскільки саме священики мали великий вплив на паству, контрольоване духовенство допомагає контролювати імперію зсередини, стає активним гравцем в політичній боротьбі. Саме боротьба за духовну інвеституру простежується на протязі існування імперій Середніх віків. Крапку в суперечці двох мечів - світського та духовного було поставлено в 1122 році Вормським конкордатом.

Ми з’ясували в роботі ефективність засобів створення та методів керування Візантійською імперією імператором Флавєм Петром Савватієм Юстиніаном, який протягом майже півстоліття керував долею Східної Римської імперії. Імператор Юстиніан дуже серйозно займався створенням юридичного, адміністративного і економічного фундаменту, завдяки якому мав надію забезпечити міцність імперії. Завдяки наполегливості та запасу ресурсів, волею імператора, Римська імперія відновилась завдяки військової експансії, проте реставрації Римської імперії не відбулось. Юстиніану не вдалось зберегти баланс сил – резерви, що було витрачені на зовнішню експансію, були вкрай потрібні для економіки імперії.

Під його впливом визначилася нова політична орієнтація. Першою турботою константинопольського уряду було примирення з Римом. Це зближення з Римом зміцнило нову династію. Крім того, Юстиніан дуже далекоглядно зумів вжити необхідних заходів для забезпечення політичної стабільності. Він зробив все, щоб звільнитися від політичної опозиції. Внутрішня політика Юстиніана була направлена до посилення централізації держави та зміцнення економіки імперії, на активізацію торгівлі і пошуку нових торгових шляхів.

Щодо релігійної політики, то як і всі імператори, що наслідували трон слідом за Костянтином, Юстиніан займався справами церквою, бо цього вимагали інтереси держави і з особистої схильності до богослов’я. Ревно стежив за збереженням під своєю владою духовної інвеститури. На прикладі імперії Візантії за часів Юстиніана Великого можна констатувати, що для середньовічної імперії безмежність простору – принципово важливе. Віра в цю абсолютну істину, а також в Єдиного Бога для всіх народів, яким саме імперія приносить єдину вірну релігію – все це є центральним стрижнем самої Ідеї імперії. Тому не має для імперії меж і кордонів.

Геополітичні рамки, етнокультурні бар’єри – все це не береться до імперського розрахунку, проте в реальності має значення. Тому виникають військові фортеці на кордонах імперії, тому виникають держави – сателіти і дипломатичні домовленості, в яких, до речі, візантійці були неперевершеними майстрами. Але марення про всесвітнє панування є лише маренням. Приклад правління Юстиніна це доводить. Поклавши величезні ресурси для розширення території, Візантія була обезкровлена і не мала сил, щоб утримати їх та продовжити існування, гідне свого ідеалу - Римської імперії.

В VIII-IX ст. Ідея світового панування та реставрації Римської імперії з новою силою виникла на теренах Європи та охопила розум та душу короля Франкської держави – представника династії Меровінгів Карла I. Розглянувши детально шляхи виникнення ідеї імперії у франків за часів Карла Великого, ми зробили висновок щодо складових успіху Карла великого в реалізації Ідеї імперії.

По-перше, Карл I отримує в спадок державу, що зазнала реформаторства у всіх сферах громадянського життя і, що найголовніше, адміністративно - військового. Суспільство та армія були навчені приймати зміни згідно волі діда Карла I – Карла Мартела, потім адміністративний талан проявив батько Карла – Піпін Корткий. Отже, у спадок Карл отримав той же природній лідерський талан, країну, що відносно спокійно розвивалась завдяки своєму географічному розташуванню. На додаток, дуже скоро Карл став єдиним спадкоємцем країни, що дозволили не витрачати сили в боротьбі за трон і корону, не дрібнити між братами землі та військо, а отже – вся увага та сили були зосереджені на реалізації Ідеї імперії. А вона була навіювана християнським вчення про Єдиного Бога, єдину імперію та єдиного правителя.

Євангелієм та мечем діяв майбутній імператор Карл I. Військова експансія була дуже потужною і мала одночасно декілька напрямів, з яких стратегічним був напрямок на південь – до Італії. Карлу вдається значно розширити свою імперію, імператорська корона була дарована йому папою Львом III, що повністю залежав від свого захисника – короля франків. Всім послідовникам Карла, спадкоємцям його «Священної Римської імперії» корона імператора вже не давалась так легко. Папство укріпилось на позиції того, що хоч би які сильні були правителі та імператори – це все одно піддані папи римського, а отже знаходяться в статусі його васалів.

Все життя провівши у військових походах, приборкуючи та підкоряючи народи та держави Карл все ж таки наблизив територію своєї імперії до кордонів Римської імперії, за винятком східних її терен. Та й це йому вдалося величезним напруженням власних сил та економічних сил Франкії. Імперія була «зшита» мов ковдра з різнобарвних клаптів. Поспіхом та грубо.

Отже, ні про яку об’єднувальну концепцію, окрім християнізації, і мови не йшло. Дії церковників хоч і були підконтрольні Карлові, однак виконували більше адміністративну функцію, ніж месіанську, оскільки монастирська система дозволяла їм відносно комфортно існувати, не дуже переймаючись проповідуванням Євангеліє. Як наслідок – слабке проникнення в різні етносоціальні групи християнства, досить великі території імперії при відносно обмеженому військовому потенціалі в системі «марок» неминуче призвели до послаблення контролю, росту сепаратистських настроїв серед завойованих народів. Проте, з сепаратизмом Карл наводив лад дуже оперативно і нещадно. Однак, як тільки його не стало, рух народів назовні з імперії виник з новою силою. Втім, традиція франків перемогла Ідею імперії та марення про реставрацію Римської імперії. Карл незадовго до своєї смерті сам «розшматував ковдру імперії» на три частини - віддавши кожному з трьох синів по частині, як це велів зробити старовинний закон франків.

Безумовно, Карл Великий – видатна історична постать. Не тільки як воєначальник ті імператор, а як перший європейський король-прагматик, що не взяв слово з нащадків утримати і розширити свою імперію, а добровільно розірвав її. Тим самим Ідея імперії були принесена ним в жертву раціональному. Адже розділивши її він бажав по - перше уникнути братовбивчої війни між нащадками, по-друге - розумів нездатність кожного з них силою своєї волі та талану утримати імперську корону з тією гідністю та величчю, як це вдалось йому.

Аналізуючи викладений матеріал, ми дійшли висновку щодо чинників, які спонукали до створення «Священної Римської імперії» за часів Оттона I.

Головним чинником слід визнати традицію до відновлення Римської імперії, що на час приходу до влади Оттона, ще й підсилювалась вдалим досвідом імператора карала великого. Ідея імперії не вивітрилася, заманлива перспектива повторити шлях великого франкського короля маячила перед впевненим у своїх силах молодим королем Німеччини Оттоном. Імперія йому уявлялася як найкраща модель організації держави, як земне втілення Царства Божого. Сам собі він уявлявся і презентував себе саме як правитель, що підтримує мир і спокій в християнських країнах, охороняє і піклується про процвітання церкви, а бере на себе захист від зовнішніх загроз.

Оттон коронується королівською короною в столиці свого кумиру Карла Великого – Ахені. Проте справжній імператор – християнин не може діяти самостійно, без зв’язку з духовною владою. Тому Оттон вибудовує свої стосунки з папством ретельно без поспіху, ігноруючи два роки благання папи Иоанна XII про захист від ворогів в Римі. Оттон йде з військом до Риму тільки попередньо виготовивши нову імператорську корону. Німецький прагматизм проявляється з повною силою. Проте повну та об’єктивну ситуацію, що склалася на теренах колись могутньої імперії франків, Оттон не оцінив.

Королівства та герцогства хоч і складали обітницю вірності своєму імператорові, проте мали досить суверенне становище в новій імперії. Обітницю прийшлось складати і самому Оттону – римському папству в слухняності церкві та її піднесенню. Отримавши імператорську корону, Оттон ставить духовенство на те місце, на яке йому (духовенству) вказав сам Карл Великий. А саме – на службі імперії та імператорові. Таке положення зміниться при Генріхові IV, папство виявить неабияку впертість та далекоглядність в боротьбі за духовну інвеституру.

Відтоді «дух» покинув «тіло» імперії – без впровадження Ідеї всеосяжного християнського світу, у імперії не було священної підстави для військової експансії. На той час не було і економічних підстав - аграрні реформи в Німеччині дозволяли непогано існувати курфюрстам, які вже і обирали імператорів «Священної Римської імперії німецької нації», а отже і контролювали їх. Надавати ресурси для задоволення імперських забаганок вже ніхто не збирався, до того ж, італійські походи німецьких королів за імператорською корону занадто дорого обійшлись для самої Німеччини, економічне спустошення не дозволило більше продовжувати фанатичну практику повторювання шляху Карла Великого до Риму. Та чи така вже мертва виявилась Ідея імперії ? На це питання слід надати відповідь при виконанні останнього пункту з переліку завдань нашої бакалаврської роботи – визначення підґрунтя, що надає імперській ідеї живучості та фундації для майбутніх імперій.

Оскільки ми розглядали виникнення, розвиток та реалізації Ідеї імперії в часи Середньовіччя на теренах сучасної Європи, цілком логічно зауважити, що саме Європа стала колискою багатьох імперій, що існували до часів Другої світової війни. Кожна з імперій орієнтувалась на той чи інший прототип з числа великих імперій минувшини. Кожна з імперій, яку ми роздивились в роботі з позиції Ідеї імперії, мала вплив на траєкторію розвитку інших імперських військово - політичних формацій. Отже, Ідея імперії не вмирала ніколи. Набувала нових форм, знаходила нових лідерів, обирала нову ідеологію. Саме після Другої світової війни з’являється нова Ідея, що давала виправдання для геополітичного об’єднання – «Єдина та сильна Європа!». Кристалізація цього галса відбулась під впливом сильного ворогу – Радянського Союзу з його імперської ідеєю всесвітнього панування комунізму. В 1957 році, в Римі, був підписаний договір про створення єдиного економічного простору між шістьма державами Європи.

Отже, в серці давньої Римської імперії, в місті, де коронувались Карл Великий та імператори «Священної Римської імперії», відбулась подія, яка надала нового подиху новій наддержаві – Європейському Союзові. 60 років пройшло з того моменту, це наддержавне утворення з імперськими ознаками об’єднує вже 27 країн. Згуртування навколо шістки держав, що мали сміливість взятися за створення ЄС продовжувалось і на час, коли біля східних кордонів впала імперія СРСР. Отже, що окрім бажання отримати захист від потенційного ворогу, дає підґрунтя для об’єднання? На наш погляд це такі фактори:

- Мобільність капіталу, товарів, населення. Для економічного розвитку цей фактор - найважливіший.

- Взаємозв’язок країн, націй, етносів загальноєвропейської культурною та релігійною парадигмою. Загальнолюдські доктрини ідентичні.

- Безпека перед новими глобальними загрозами, серед яких найголовнішим є міжнародний тероризм, масова міграція з країн Африки та Азії, зміни клімату, загрози пандемії.

- Агресивні плани Росії щодо країн Східної Європи, відверта імперська експансія цієї країни на територію України - анексія Криму та підтримка сепаратизму в середні України.

Які виклики повстали перед ЄС? Ті самі, які й в імперіях, що колись народжувались та гинули на теренах Європи. А саме - проблема інтеграції та трансформації. Як і в імперії Карла Великого занадто строкатий етнічний склад не зміг асимілюватися та поступитися своєю національної самобутністю, так і ЄС зазнає тих самих проблем з національною само ідентифікацією багатьох народів на націй.

Знайти баланс між правом кожного народу до повноправного голосу в «хорі» європейської співдружності і примушенням до гармонійного існування в великому гурті – це завдання зовсім не просте. Один з учасників європейського об’єднання - Британія – вже розпочала зворотній процес в бік суто національної держави.

Отже, трансформація ЄМ розпочалась. Як вона буде проходити, з чим доведеться змиритися, а від чого відмовитись? Поки ніхто не може надати відповідь. Весь світ чекає – хто стане лідером у Франції та Німеччині. Ці дві країни знову грають провідну роль в світовій геополітиці. Знову роль особистості лідера – чи не найголовніша в історії людства. Отже, ми маємо унікальну можливість спостерігати за тим, як могутніє дерево європейської імперії, яка живиться з ґрунту імперських традицій Римської імперії, набуває нових форм та якостей.

 

Список використаної літератури

1. Бакумов П. Impero Senza Confini: влияние универсализма на итальянский общественный дискурс // Лабиринт. Журнал социально-гуманитарных исследований. –2014. – № 5. – С.48-55.

2. Васильев А. А. История Византийской империи / А. А. Васильев. – СПб., 1998. – Т. 1. – С. 102–106.

3. Данилов Е. С. Римская армия Республики и Империи. Методические указания. – Ярославль.: Учебное издание, 2010. – 62 с.

4. Деяния Вселенских Соборов. – СПб.: Воскресение, 1996. – Т. ІI. – 304 с.

5. Деяния Вселенских Соборов. – СПб.: Воскресение, Паломник, 1996. – Т. I. – 597 с.

6. Диль Ш. Юстинианъ и Византийская цивилизация въ VI веке. / Пер. с фр. – СПб.: Типография Альтшулера Фонтанка 26, 1908. – 687 с.

7. Дятлов В. О. Реформація XVІ ст. у Німеччині: між універсалізмом і націоналізмом / В. О. Дятлов // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – 2002. – № 7. – С. 356-364.

8. Евагрий Схоластик. Церковная история. Книги I-VI / Пер. с греч., вступ. ст., комм., приложения и указатели И. В. Кривушина. – СПб.: «Издательство Олега Абышко», 2006. – 672 с.

9. Задворный В. Л. История Римских пап / В. Л. Задворный. – М., 1997. – Т. 2. – С. 20-55.

10. Ивонин Ю. Е. Универсализм и территориализм. Старая империя и территориальные государства Германии в раннее новое время, 1495 - 1806. Том 2, часть 2. Рейхстаги. Универсальное и национальное. Бюрократия и придворное общество. Секуляризация 1803 г. и конец Священной Римской империи. Очерки. – М.: Транс-Лит. 2009. – 336 с.

11. Иоанн Малала. Хронография // Евагрий Схоластик. Церковная история. Книги I-VI / Пер. с греч., вступ. ст., комм., приложения и указатели И. В. Кривушина. – СПб.: «Издательство Олега Абышко», 2006. – С. 481-526.

12. Кантор Г., Марей А. Армия Византии // Военная мысль античности: Сочинения древнегреческих и византийских авторов. – М.: Изд-во АСТ: СПб: Terra Fantastica, 2002. – С. 643-647.

13. Карташов А. В. Вселенские соборы. – Клин: Христианская жизнь, 2004. – 679 с.

14. Кулаковский Ю. А. История Византии. – Т. II. 518-602 гг. – СПб.: Алетейя, 1996. – 400 с.

15. Кучма В. В. Военная организация Византийской империи. Научное издание. – СПб.: Алетейя, 2001. – 426 с.

16. Кучма В. В. Военное искуство // Культура Византии. IV – первая половина VII в. / Отв. ред. З. В. Удальцова. – М.: Наука, 1984. – С. 393-408.

17. Липшиц Е. Э. Юридические школы и развитие правовой науки // Культура Византии. IV - первая половина VII в. / Под ред. З. В. Удальцова. – М.: Наука, 1984. – С. 358-371.

18. Литаврин Г. Г. Политическая теория в Византии с середины VII до начала XIII в. / В кн.: З. Д. Удальцова, Г. Г. Литаврин (ред.) Культура Византии. - М.: Наука, 1989. – С. 80-89.

19. Лурье С. Империя как судьба / Електронне джерело: http://svlourie.narod.ru/imperium/3rome.htm.

20. Лыс Д. П. Рост политической роли Римской Церкви в период понтификата Григория І (590–604) / Д. П. Лыс // Социально-экономические проблемы истории Древнего мира и Средних веков. – М., 1974. – С. 79–121.

21. Мейендорф И., прот. Византийское наследие в Православной Церкви. / Пер. с англ. под общ. ред. Ю. А. Вестеля. – К.: Центр православной книги, 2007. – 352 с.

22. Никодим (Мартинов) Війни Візантії за імператора Юстиніана: спроба аналізу // Волинський Благовісник. – 2014. – № 2. – С. 137-145.

23. О стратегии: Византийский военный трактат VI в. / Изд. и подг. В. В. Кучма. – СПб.: Алетейя, 2007. – 160 с.

24. Отрош М. І. Вчення римської церкви про поділ церковної і державної влади та взаємовідносини між ними у період від Міланського едикту 313 року до розділення Східної і Західної Церков у 1054 році / Часопис Київського університету права. – 2015. – №3. – С. 350-355.

25. Пашкин Н. Г. Падение Константинополя и кризис идеологии имперского универсализма на Латинском Западе / Н. Г. Пашкин // Известия Уральского федерального университета. Сер. 2, Гуманитарные науки. — 2012. — № 2 (102). — С. 109-117.

26. Прокопий Кесарийский. Тайная История. – М.: Веста, 1991. – 95 с. 5. Гиббон Э. История упадка и разрушения Римской империи. Ч. V. – СПб.: Наука, 1999. – 344 с.

27. Удальцова З. В. Особенности социальной структуры византийского общества // Византия и Западная Европа: (типологические наблюдения) / Византийские очерки (Труды советских ученых к XV международному конгрессу византинистов). – М., 1977. – С. 3-65.

28. Успенский Ф. Миланский эдикт Константина Великого / Ф. Успенский // Православный собеседник. – 1913. – № 9. – С. 305-346.

29. Хэлдон Д. История византийских войн / Пер. с англ. М. А. Карпунина, С. С. Луговского. – М.: Вече, 2007. – 464 с.

30. Шейнэ Ж.-К. История Византии / пер. с фр. В. Б. Зубовой. – М.: АСТ: Астрель, 2006. – 158 с.

31. Шувалов П. В. Секрет армии Юстиниана. Восточноримская армия в 491-641гг. – СПб, 2006. – 200 с.

32. Гатагова Л. С. «Империя: идентификация проблемы», Исторические исследования в России. Тенденции последних лет. Под редакцией Бордюгова Г. А. – М.: АИРО-ХХ, 1996.

33. Историки эпохи Каролингов; пер. с лат. М. С. Петровой, РОССПЭН; – М., 1999.

34. Литературные памятники; пер. с лат., примеч. Савуковой В. Д.; отв. ред. Гаспаров М. Л.; – М.; Наука, 1987.

35. Средневековые литературные памятники и источники. Пер. с лат. и коммент. И. В. Дьяконова. – М.; SPSL-Русская панорама; 2006.

36. М. Бут «Борьба за трансформами военной сферы», [Електронний ресурс], - Режим доступу http://globalaffairs.ru/number/n_5072. - Назва з екрану.

37. Н. Фергюсон Империя. Чем современный мир обязан Британии. – М.; Астрель; CORPUS, 2013.

38. Д. Харвей. Научное объяснение в географии: Общая методология науки и методология географии: Сокр пер. с англ. – М.; Прогресс, 1974.

39. М. Гардт Империя (в соавторстве с Антонио Негри) – М.; Праксис, 2004.

40. И. Валлерстайн Анализ мировых систем и ситуация в современном мире/ Пер с англ. П. М. Кудюкина под общей ред. Б. Ю. Кагарлицкого. — СПб.: Университетская книга, 2001.

41. Дж. Аррігі Глобальное правление и гегемония в современной миросистеме; Прогнозис. - 2008.

42. В. Кремень Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду) – Київ: ARC-Ukraine, 1996.

43. О. Богомолов, І. Семиволос Alter ego імперії: уявлена цивілізація слов’янського Криму/ Часопис — «Критика» 2008/3.

44. Л. Нагорна Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії. — Київ, 1998.

45. І. Каганець. Арійський Стандарт: Технологія переходу в Простір волі. – Київ-Тернопіль: Видавництво «Мандрівець», 2014.

46. М. Шаповаленко Чи можна вважати українське суспільство перехідним? Б. Кагарлицький Периферийная империя: Россия и миросистема, Ультра-культура 2004) – Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна, 2005.

47. М. Требін Збройні сили та релігія: світовий досвід взаємодії / Людина і політика. - № 1 — 2000.

48. О. Гнатюк Прощання з імперією: Українські дискусії про ідентичність – К.; Критика, 2005.

49. Б. Кагарлицький Периферийная империя: Россия и миросистема, – Ультра-культура; 2004.

50. О. Міллер Империя Романовых и национализм. — М.; НЛО; 2006.

51. В. Бобровников Северный Кавказ в составе Российской империи – (Istoria rossica); М.; НЛО; 2007.

52. Л. Дамeшек Сибирские "инородцы" в имперской стратегии власти: XVIII - нач. XX в.; Восточно-Сибирская издательская компания, 2007.

53. С. Каспе Империя и модернизация: общая модель и российская специфика — М.; РОССПЭН; 2001.

54. А. Панарин Глобальное политическое прогнозирование в условиях стратегической нестабильности. — М.; Эдиториал; УРСС, 1999.

55. Н. Грачов Происхождение суверенитета: Верховная власть в мировоззрении и практике государственного строительства традиционного общества. - М.; Зерцало; 2009.

56. В. Балакин Творцы Священной Римской империи; Молодая гвардия; М.; 2004.

57. Н. И. Неусыхин Проблемы европейского феодализма; Наука; М.; 1974.

58. Н. Ф. Колесницкий «Священная Римская империя»: притязания и действительность»; «Наука»; — М.; 1977.

59. С. Д. Сказкин История Средних веков, 1-2 Т.; 2-е издание, переработанное; Высшая школа; — М.; 1977.

60. Г. Л. Курбатов История Византии: от Античности к феодализму; Высшая школа; — М.; 1984.

61. З. В. Удальцова Италия и Византия в VI веке; Изд-во академии наук СССР; — М.; 1959.

62. Історія Візантії за ред. С. Б. Сорочана, Н. В. Войтовича; Апріорі; — Львів; 2011.

63. Стефан Лебек Происхождение франков V-IX в.; «Скарабей»; — М.; 1993.

64. Д. Хегерман «Карл Великий»; «Изд-во АСТ», ЗАО НПП «Ермак»; — М.; 2003.

65. Г. Кенигсбергер «Средневековая Европа, 400-1500 годы; «Весь мир»; — М.; 2001.

66. Т. Моммзен. История римских императоров. [Електроний ресурc], - Режим доступу: http://www.archaeology.ru/, - Назва з екрану.

67. М. Финли Империя в греко-римском мире Finley - M.I. Empire in Greco-Roman World // G&R. Перевод с англ. Зарщикова А. В., Любимовой О. В.; [Електроний ресурc], - Режим доступу http://ancientrome.ru/publik/article.htm?a=1343709408 – Назва з екрану.

68. А. Мотыль Пути империй: упадок, крах и возрождение имперских государств; - М.; МШПИ, 2004. - с. 13.

69. Р. Тарнас История западного мышления; [Електроний ресурc], - Режим доступу: http://www.psylib.org.ua/books/tarna01/txt01.htm - Назва з екрану.

70. Бадак А. Н., Войнич И. Е. и др. Всемирная история, Т 7, Современный литератор; - М; 2000.

71. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Трактаты и диалоги / Пер. с древнегреч. – Сост. С. Аверинцева, вступ. статья А. Лосева, коммент. А Столярова. – М.; "РИПОЛ КЛАССИК"; 1998.

72. Евсевий Кесарийский Церковная история. [Електроний ресурc], - Режим доступу http://www.vehi.net/istoriya/cerkov/pamfil/cerkovist/history.html).

73. А. Бычков, Формула империи. [Електроний ресурc], - Режим доступу http://www.pravaya.ru/look/11215.61.) - Назва з екрану.

74. Э. Панин Империя в себе. О возрождении имперского синдрома - М.; Фонд «Либеральная миссия»; 2007.

75. Біблія, Пс. 89:5.

76. Біблія, Мф. 22:32.

77. Шамрай В. Вихідний політичний принцип модерну, Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 58., [Електроний ресурc], - Режим доступу: https://www.filosof.com.ua/Jornel/M_58/Shamraj.htm/ - Назва з екрану.

78. І. Г. Яковенко. Від імперії до національної держави (Спроба концептуалізації процесу); - Поліс №6 (36); - 1996.

79. М. Гнатюк, Я. Чорногор, Журнал «Віче» «Зародження ідей об’єднаної Європи», [Електроний ресурc], - Режим доступу http://www.viche.info/journal/2239. - Назва з екрану.

80. А. Ф. Филиппов «Социология пространства», - Научное издание СПб.; «Владимир Даль», - 2008.

81. Р. Т. Мухаєв Геополітіка; - М; - 2010.

82. И. И. Рогов Понятие «экспансия» и его использование в исследовании, ВЕСТНИК ЮРГТУ (НПИ); № 3, - М; - 2011.

83. Трофімчук Н. А., Свіщев М. П. Експансія, - ЕКМО; - М; - 2000.

84. С. Лурье «Империя как судьба», Imperium (Империя – ценностный и этнопсихологический подход); АИРО-XXI; – М.; 2012.

85. Біблія, Книга пророка Ісайя, 7, 18-19.

86. Д. Бурбанк, Ф. Купер Траєкторія імперії. Міфи і помилки. [Електроний ресурc], - Режим доступу: http://propagandahistory.ru/books/Kollektiv-avtorov_Mify-i-zabluzhdeniya-v-izuchenii-imperii-i-natsionalizma--sbornik-/33.

87. Сакрализация власти в истории цивилизаций (Отв. Ред Л. А. Андреева, Д. М. Бондаренко, А. В. Коротаев, А. А. Немировский); - М.; 2005.

88. А. П. Левандовский Карл Великий.; Молодая гвардія; - М; 1999.

89. Бадак А. Н., Войнич И. Е. и др., 7 Т. «Всемирной истории» Современный літератор; - Мн.; 2000.

90. С. Лебек Происхождение франков; пер. с французского А. А. Павлова; - «Скарабей»; - М.; 1993.

91. Д. Хэгерманн; Карл Великий / Пер. с нем. В. П. Котелкина. ООО «Издательство АСТ»: ЗАО НПП «Ермак»; — М; 2003.

92. К. Лампрехт История германского народа; Т. I - III. - М.; 1894 – 1896.

93. Беркович М. Е. Из истории формулы средневековой Германской империи // Средние века. 1967. Вып. 30. С. 227-240; [Електроний ресурc], - Режим доступу http://srednieveka.ru/journal/cat/1693 - Назва з екрану.

94. Балакін В. Д. Оттон III, [Електроний ресурc], - Режим доступу http://historystudies.org - Назва з екрану.

95. Н. Ф. Колесницкий «Священная Римская империя»:притязания и действительность»; Издательство «Наука»; - М; – 1977.