ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ТИПОЛОГІЯ, ФУНКЦІЇ

1.1. Поняття і структура політичної еліти

1.2. Принципи класифікації політичних еліт за типами

1.3. Зміст і специфіка функцій еліти

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ: РЕАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПОШУК ІДЕАЛУ

2.1. Співвідношення політичної еліти й демократії: базові концепції

2.2. Проблематика діяльності політичних еліт

2.3. Справжня політична еліта України: якою їй бути?

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

В постіндустріальну епоху з початком реформування українського суспільства достатньо швидко змінився характер його соціального середовища. Значущість елітарних кіл почала невпинно зростати, адже саме вони покликані професійно керувати справами суспільства, врегульовувати конфлікти та протиріччя, піклуватися про добробут співгромадян. У перехідний етап розвитку українського суспільства політична еліта набуває важливої ролі ще й через те, що вона визначає напрями його прогресивного розвитку, на неї покладається вища відповідальність, аніж на все населення держави.

Отож питання становлення політичної еліти у фактурі демократичного суспільства України набуває особливої актуальності, оскільки передбачає вироблення методології аналізу її діяльності (впливу на соціальні, економічні та політичні процеси в країні) з метою формування загальної системи цінностей представників елітарної групи.

Завдяки значній авторитетності й популярності, політичні еліти мають спроможність впливати на суспільство, формувати громадську думку та політичний смак епохи в цілому. Ще стародавні мислителі усвідомлювали, що керують народом й творять історію вибрані представники панівних верств. Так, наприклад, китайський філософ Конфуцій виділив у суспільстві дві основні форми поведінки: одна стосувалася «обраних», інша ж – народу, що мусить підкорятися.

Глибоке обґрунтування ця ідея дістала в Платона, Макіавеллі, Карлейля і Ніцше. Проте перші концепції еліт у їх сучасному розумінні з’явилися лише наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття і пов’язані з такими іменами як Гаетано Моска (поділяв суспільство на панівну меншість (еліту) та політично залежну більшість – масу); Вільфредо Парето (обґрунтував свою елітарну теорію біопсихічними якостями індивідів); Роберт Міхельс (вивів так званий «залізний закон олігархії» – створення великих організацій веде до їхньої олігархізації й формування еліти). Щодо самого терміну «еліта», то тут все базується на розгляді певних аспектів політичної дійсності, орієнтуванні на конкретний історичний період у країні. У широкому спектрі західних підходів і наукових теорій виокремлюють визначення Парето, Моска, Ортега-і-Гассет. Відповідні нормативні концепції визначають сутність «еліти» як найкращих представників суспільства, які володіють вищим рівнем культури і являються представниками свободи, справедливості і правди. Останнім часом виникла комплексна наукова дисципліна – елітологія, над проблемами якої працювали Г. К. Ашин, О. В. Криштановська, Т. Н. Заславська, М. Пірен та інші автори.

Мета роботи полягає у з’ясуванні специфіки панівної меншості суспільства (політичної еліти) шляхом виявлення та систематизації її особливостей і функцій, а також у створенні національного ідеалу повноцінної провідної верстви, яка б відрізнялася ефективністю у своїй діяльності з реалізації політичної влади та політичних інтересів.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. Вияснити, в чому полягає специфіка політичної еліти серед інших суб’єктів політичної діяльності; описати та проаналізувати характерні риси політичної еліти, розкрити зміст її структури, типологію та функції.

2. Проаналізувати співвідношення еліти й демократії через призму сучасної політичної реальності.

3. З’ясувати головні проблеми діяльності політичних еліт та змоделювати ідеал елітарного управителя народними масами.

Об’єктом дослідження є сучасні політичні еліти в соціальному середовищі країни, які суттєво впливають на різного роду суспільні процеси та посилюють владно-політичну диференціацію суспільства.

Предмет роботи становить функціонування й розвиток сучасних політичних еліт, тобто своєрідний інструментарій творення нової політичної реальності в умовах демократизації суспільства.

Специфікою теми зумовлено комплексний підхід до вибору методів дослідження: функціональний метод (у роботі наводиться аналіз реального життя (діяльність політичних еліт) з нагальними проблемами та суперечностями); системний підхід (вивчення політичної еліти як цілісного явища в системі інших соціальних груп); метод аналізу й синтезу (дозволив за допомогою поєднання в єдине ціле різних виявлених елементів, сторін і рис предмета (політичної еліти) охарактеризувати специфічність цієї владної меншості, окреслити її недоліки та спробувати змоделювати певний елітний ідеал).

Джерельна база. Серед відомих науковців, що займалися питаннями політичної еліти, а саме розробка методологічних засад діяльності, передумови виникнення, становлення та розвиток, а також висловлення власних критичних позицій слід виокремити такі постаті: В. Парето, Г. Моска, М. Вебер, М. Бердяєв, І. Ільїн, В. Липинський, Ж. Сорель, Х. Ортега-і-Гассет, Е. Фромм, М. Пірен, О. Криштановська, Д. Донцов, І. Куколев, Л. Шевцова, А. Мельвіль, В. Полохало, О. Гарань, М. Нинюк, Б. Кухта, А. Пахарев та деякі інші.

Отож теоретичною основою дослідження слугували праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі політології, філософії, соціології та психології, присвячені питанням вивчення еліт як предмету політологічного дискурсу.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що містять 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (19 позицій). Перший розділ роботи присвячено аналізові поняття політичної еліти, її структури, типології та функцій; другий − сучасній політичній еліті в Україні, співвідношенню політичної еліти та демократії, а також пошукові елітарного ідеалу.

У роботі з’ясовано специфіку панівної меншості суспільства (політичної еліти) шляхом виявлення та систематизації її особливостей і функцій, також проаналізовано співвідношення еліти й демократії через призму сучасної політичної реальності, визначені головні проблеми діяльності політичних еліт та змодельовано ідеал елітарного управителя народними масами.

Таким чином, під поняттям політичної еліти прийнято розуміти досить самостійну, відносно привілейовану частину суспільства, наділену нетрадиційними соціально-психологічними й політичними якостями, та яка бере безпосередню участь у прийнятті та реалізації рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Безумовно, політичні еліти виступають системо-утворюючим чинником формування національної ідеї, творцем політичного успіху і соціально позитивної спрямованості політичних процесів. В ідеалі сутність сучасної політичної еліти як політичного провідника нації мала би полягати в розв’язанні проблем державного управління та в можливість побудови повноцінної розвиненої європейської держави. Однак на сучасному етапі демократизації українського суспільства, між елітою та народом утворилося певне відчуження, зв’язки між ними розірвані, довіру людей до еліти втрачено.

Сучасна українська політична еліта не є, як того потребує забезпечення суспільного розвитку країни, позакласовою соціальною групою, що виражає інтерес суспільства в цілому. Це – верхівка панівного класу, що здійснює керівництво суспільством в ім’я підтримки соціальної системи, яка і ставить цей клас у привілейований стан.

Визначаючи та паралельно аналізуючи особливості сучасної політичної еліти, її функції, недоліки діяльності та сутність у цілому, було окреслено окремі власні пропозиції щодо розв’язання проблеми формування національної політичної еліти у фактурі демократичного суспільства України та створення певного ідеалу представника політичного елітарного кола.

Для того, щоб подолати нині наявні проблеми в діяльності політичної еліти, на мій погляд, одним із найефективніших варіантів є створення системи підготовки нової політичної еліти, що базується на відборі обдарованої молоді та заохочення її до суспільно-політичного життя; не менш важливим шляхом можна вважати й створення низки заходів щодо політичної відповідальності за прийняття рішень та суспільно спрямованих діянь.

Окрім того, необхідно приділяти увагу національній ідеї та важливим національним питанням загалом; є потреба в перегляді елітної системи державно-управлінських ціннісних орієнтирів і спрямувань.