Вступ

Розділ 1. Огляд на сюжет

1.1. Рецепція роману Гарпер Лі «Убити пересмішника»

1.2. Взаємодія мистецтва, літератури та кіно

Висновки до Розділу 1

Розділ 2. Аналіз фільму на основі художнього твору

2.1. Кіномистецтво як наочний засіб відтворення подій книги

2.1.1. Структура фільму

2.2. Майстерність «прочитання» режисером роману Гарпер Лі «Убити пересмішника» в однойменному фільмі

Висновки

Summary

Додаток

Список використаної літератури

1960-ті роки в Сполучених Штатах Америки характеризувалися економічним зростанням країни та вибором нового президента – Кеннеді. Саме він розпочав комплексну програму перебудови регіонів хронічної депресії. Забезпечив допомогу фермерам, підвищив мінімальну заробітну плату, поліпшив соціальне забезпечення, перекваліфікував безробітних та здійснив багато інших заходів, що покликані збільшити платоспроможний попит населення і стати додатковим стимулом економічно росту. Також важливе місце в програмі відводилося проблемам громадянських прав, становищу національних меншин, жінок, молоді.

Дану проблематику тогочасної Америки дуже вдало розкрила сучасна американська письменниця Гарпер Лі, яка народилася 28 квітня 1926 року в маленькому містечку Монровіль, що в південно-західній частині штату Алабама. Вона була наймолодшою дитиною Амаса Колмана Лі і Франсес Каннінгем Фінч Лі (усього в родині було четверо дітей).

Гарпер Лі було всього п'ять років, коли в квітні 1931 року в невеликому містечку Скотсборо відбулися перші суди у справі передбачуваних зґвалтувань двох білих жінок дев'ятьма молодими чорношкірими. Підзахисним, яких мало не лінчували ще до суду, послуги захисника були надані тільки з моменту, коли розпочався розгляд справи в суді. Незважаючи на медичний висновок, згідно з яким жінки не були зґвалтовані, суд присяжних, що складався тільки з людей білої раси, визнав винними і засудив до страти всіх обвинувачених, за винятком наймолодшого, тринадцятирічного.

Протягом наступних шести років в апеляційному процесі більшість з цих звинувачень було знято, і всі обвинувачені, за винятком одного, були звільнені. Скотборська справа залишила незабутнє враження у молодої Гарпер Лі, яка через багато років використовує його як основу для роботи над своїм романом «Убити пересмішника» [15].

«Убити пересмішника» – це єдиний роман американської авторки Гарпер Лі, який є частково автобіографічним. Адже він створений на основі спостережень жінки своєї сім’ї, сусідів, подій рідного міста. Так, як вона сама за фахом юрист, то і герої її роману так чи інакше зв’язані з боротьбою за права кожної чесної людини – незалежно від кольору її шкіри – за право на спокійне життя, на працю, відпочинок тощо.

Даний твір, який був написаний 1960 року, став неймовірно відомим. Вже в 1961 році він отримав Пулітцеровську премію. Також його вивчають приблизно в 80% американських школах. Роман зайняв шосту сходинку в списку 200 кращих книг за версією BBC 2003 року.

Проте Гарпер Лі була не готова до такої популярності. В своєму останньому інтерв'ю (в 1964 році) вона зазначила: «Я абсолютно не розраховувала на успіх. Чесно кажучи, я думала критики миттю оброблять мою книгу під горіх, хоча потай сподівалася почути і кілька добрих слів на свою адресу. Головним чином, від читачів. Я, як уже говорила, мало на що розраховувала, а все вийшло зовсім навпаки, але взагалі – успіх виявився не менш страшним, ніж рознос критики, до якого я подумки себе готувала». Але вона досить дивно відреагувала на таку стрімку літературну славу, Гарпер Лі перестала писати серйозні твори. Після даного роману, з-під її пера вийшло лише кілька невеличких оповідань.

З часів публікації «Убити пересмішника» Лі практично не давала інтерв'ю, не брала участь у суспільному житті і, за винятком кількох коротких есе, нічого більше не написала. Вона працювала над своїм другим романом, але він до цих пір не побачив світ. Десь в середині вісімдесятих вона почала роботу над документальною книгою про серійного вбивцю з Алабами, але вона перервала роботу над нею оскільки не була задоволена її результатами [17].

Екранізація художніх творів в 1960-ті роки російської та світової класики створює оригінальні витвори мистецтва, яким і стала екранізація роману Гарпер Лі «Убити пересмішника». Адже книга настільки подобалась читачам, що знаменитий американський режисер Роберт Малліган вирішив зняти однойменний фільм, взявши за основу роман письменниці. Дана драма, головні ролі якої виконують Грегорі Пек, Мері Бедем і Філліп Олфорд, була знята в 1962 році.

Фільм Маллігана став неймовірно успішним. Він отримав вісім номінацій на премію «Оскар», у тому числі як кращий фільму року, три з яких виявилися переможними – за акторську роботу Пека, адаптований сценарій Хортона Фута і декорації. Сучасні кінознавці вважають кінокартину «Убити пересмішника» однією з найвидатніших в історії.

Отже, метою моєї роботи є огляд та аналіз фільму Роберта Маллігана «Убити пересмішника» (1962 року), взявши за основу сюжет однойменного роману Гарпер Лі.

Завдання – показати, як відбувається інтерпретація роману «Убити пересмішника» в однойменному фільмі Роберта Маллігана. Тобто, провести певну паралель між цими двома витворами мистецтва та зрозуміти як саме відбувається взаємодія літератури та кіно.

Об’єктом дослідження є творчість американської письменниці Гарпер Лі та відомого американського режисера Роберта Маллігана – роман та фільм «Убити пересмішника». Але найважливішим об’єктом є різноманітні зв’язки між кіно та книгою, жанровою заданістю, структурою, поетикою, змістом і формою обраного для аналізу художнього твору.

Предметом дослідження є художні принципи інтерпретування роману та фільму «Убити пересмішника».

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку літературних джерел. Загальний обсяг роботи становить 30 сторінок, із них 24 сторінки основного тексту.

«Убити пересмішника» – роман американської письменниці Гарпер Лі, написаний у жанрі виховного роману. Він був опублікований в 1960 році. Ця книга залишається в списку бестселерів в США і донині з більш ніж 30 мільйонів друкованих копій. Вона отримала своє місце в списку видатних творів американської літератури. У 1999 році книга була названа «Кращим романом сторіччя» в опитуванні проведеному в США Бібліотечним журналом.

Сюжет і персонажі роману засновані на спостереженнях автора своєї родини і сусідів біля свого рідного міста в 1936 році, коли їй було 8 років.

Роман «Убити пересмішника» знаменитий своїм гумором і теплотою, незважаючи на обговорення таких серйозних речей, як зґвалтування і расову нерівність. Батько оповідачки, Аттікус Фінч, став зразком моралі для багатьох читачів, а також прикладом чесного адвоката.

Роман Гарпер Лі відноситься до тих книг, які з цікавістю читаєш в юності і потім не раз перечитуєш, ставши дорослим. Як не дивно, але пригоди героїв і драматичні події, пережиті ними в маленькому американському містечку, допомагають краще розібратися у власному житті.

«Убити пересмішника» – це «історія чистої і простої любові», за визначенням самої Гарпер Лі. Це розповідь про три роки життя маленького містечка Мейкомб, штат Алабама, про те, як діти стають дорослими, дізнаючись жорстокий світ, в якому їм належить жити, і осягаючи його суворі закони. Добро і зло, батьківська любов, несправедливість, тривоги і радості – все тут химерно змінює один одного.

Адвокат Аттікус Фінч повинен захищати в суді негра Тома Робінсона, обвинуваченого в зґвалтуванні білої жінки. Жителі Мейкомб по-різному ставляться до майбутнього суду. Луїза та її брат Джим – діти Аттікуса, опиняються в самому центрі подій. Але ціна справедливості буде для них занадто високою. І, коли здається, що все вже скінчено, на допомогу прийде той, хто вважає себе другом дітей. Прийде на мить, щоб здійснити, можливо, найважливіший вчинок у своєму, прихованому від усіх, житті, а потім знову піде в невідомість.

На мою думку, книга Гарпер Лі «Убити пересмішника» – це книга, яку дійсно варто прочитати, яка не просто розважає, а яка залишає великий слід в душі, в свідомості.

Проте не слід залишати без уваги і однойменний фільм 1962 року американського режисера Роберта Маллігана, який заслужив три «Оскара», «Глобус» та купу інших нагород та премій. Акторська робота чудова. Навіть музика створила непередавану атмосферу, точну по емоціям та переживанням.

Особливістю кінопродуктів знятих за мотивами того чи іншого твору, є пошук нових ракурсів, сторін і площин. Тут можна очікувати масу несподіванок, така екранізація завжди цікава своєю новизною і свіжістю. До речі такий прийом популярний не тільки в кінематографі, а й у театрі – маються на увазі експериментальні постановки, адже все частіше глядачі хочуть побачити нове прочитання, новий погляд на ситуацію [11].

Щодо кіноадаптації, то вона може лише віддалено нагадувати книгу. Частіше це абсолютно новий твір у якому вгадується першоджерело, але його сюжет і основна ідея може бути кардинально змінена, доповнена або переосмислена режисером, в результаті чого на світ може з’явитися абсолютно нове творіння [5, c. 223].

Відомі класифікації екранізацій безпосередньо пов’язані із відповідністю оригіналу. Тобто неабияк важливим є близькість до художнього твору, що підлягає кіно інтерпретації. Народившись як вимушений жанр кіно, екранізація за вікову історію продемонструвала різні стратегії: від ілюстрації, органічного прямування тексту до стилізації, ігровим формам, серед яких можна виділити саму радикальну – екранізацію-деконструкцію.

Сьогодні екранізація існує в діаметрально протилежною ситуації по відношенню до її витоків. Домінування візуальних образів робить екранізацію не тільки популярним самостійним жанром кіно, але і навігатором у світі літературних текстів. Як мистецтво, кінематограф увібрав цілу систему зображувальних і образотворчих засобів, пов’язаних в першу чергу з оптичною природою екранного зображення [9].

Отже, на мою думку, роман Гарпер Лі «Убити пересмішника» дуже вдало інтерпретується в однойменному фільмі американського режисера Роберта Маллігана. Адже він майже не відрізняється від першоджерела, а навпаки, доповнює його, розкриваючи образ героїв через вдалу гру акторів у фільмі.