Магістерська робота Демократія та державний режим: загальнотеоретичні дослідження
Код роботи: 5204
Вид роботи: Магістерська робота
Предмет: Політологія
Тема: Демократія та державний режим: загальнотеоретичні дослідження
Кількість сторінок: 128
Дата виконання: 2012
Мова написання: українська
Ціна: 1000 грн
Вступ
Розділ 1. Державний режим: основні підходи до визначення сутності
1.1. Визначення поняття державного режиму.Співвідношення державного і політичного режиму
1.2. Типологізація державних режимів
Розділ 2. Ефективність демократичних інститутів в Україні
2.1. Інститут виборів в Україні
2.2. Незалежні суди
2.3. Механізм захисту прав людини
Розділ 3. Європейські стандарти демократії
Висновки
Список використаної літератури
В юридичних і політичних науках досить цікавою сьогодні є проблема, пов’язана із сутністю, природою, ознаками політичного і державного режимів.
Незважаючи на те, що вона є мало розробленою, все ж варто визначити її самостійність. Крім того, найбільша увага вивченню цього питання приділялася не в монографічних працях та в наукових статтях, а в навчальних курсах з теорії держави і права та державного права зарубіжних країн.
Важливою складовою частиною форми будь-якої держави є політичний режим. Поряд із формами правління і державного устрою, а також приналежністю до того чи іншого типу він дозволяє провести чітке розмежування між різними державами, визначити характер і способи взаємодії влади, суспільства та особи.
Отже у понятті «державний режим» досить повно відображається сутність держави, тому його можна вважати відносно автономним елементом форми держави, який суттєво може впливати на форму державного правління та форму державного устрою. Щоб повніше зрозуміти зміст поняття» державний режим», слід виявити його зміст, типові ознаки, співвідношення з «політичним режимом», а також, охарактеризувати найбільш чіткі критерії, що дозволяють ідентифікувати демократичний режим – як найбільш поширений і визнаний у світі.
Наразі у сучасній теорії держави і права поняття «державний режим» часто ототожнюється з близьким за значенням поняттям «політичного режиму». Утім, попри їх незаперечний зв'язок, між ними тим не менш існує ряд розбіжностей. Так, якщо поняття політичного режиму описує насамперед і переважно спосіб організації політичної влади (яким чином взаємодіють владні еліти, який тип політичної взаємодії є домінуючим), то державно - правовий режим характеризує спосіб взаємодії держави і права, те яким чином конституюються їхні взаємовідносини,який з цих елементів є визначальним по відношенню до іншого, яким правовим цілям служить держава. Разом із тим у визначенні державно-правового режиму важливу роль відіграють ознаки правової системи, її окремих елементів.
Більше того, досліджуючи поняття державно-правового режиму, ми виходимо за межі суто політичних відносин,які є визначальними в аналізі політичних режимів, і розглядаємо процес правового регулювання суспільних відносин в цілому. Зрозуміло, що підходячи до вивчення державно-правових режимів з наведених позицій, ключовою характеристикою, яка кладеться в основу їх типологізації саме спосіб співвідношення держави і права.
Таким чином, узагальнюючи результати проведеного загальнотеоретичного дослідження можна сформулювати наступні висновки:
- Вивчення поняття «державного режиму» почалося ще за часів Аристотеля і Платона, і формувалося протягом тривалого часу, включаючи в себе специфіку і характер взаємодії влади,суспільства і особи. По – різному інтерпретується це поняття і в англо-американській та романо - германській правовій науці, та навіть у вітчизняній правовій системі немає єдності щодо визначення змісту поняття «державного режиму»;
- Попри виняткову роль і значущість зв’язків між державою і правом для загального визначення поняття державного режиму, не можна обходити увагою і те, що коректне наукове розуміння цього явища передбачає залучення ще одного елемента, яким є суспільство. З цього погляду державний режим завжди відображає трьохсторонній зв'язок між державою, правом і суспільством;
- Вказуючи на фундаментальну роль взаємозв’язків між державою, правом і суспільством для визначення і типологізації державного режиму, слід наголосити, що на основі зазначеного критерію можна виділити три основні типи державно-правових режимів: демократичні, авторитарні і тоталітарні, кожен з яких має свої специфічні властивості і здатен до еволюційного розвитку, який може мати як прогресивний так і регресивний зміст;
- В останні роки у світі спостерігається тенденція до поширення демократії, яка нині реально претендує бути єдиною формою державного устрою для цивілізованих країн. Не є винятком і Україна, яка в Основному Законі проголошується демократичною державою. Як свідчить хід розвитку демократії, її моделі спираються на різні процедури і цінності; кожна держава обирає свій тип демократії шляхом розв’язання дилем, пов’язаних з її власною історією, геополітичним становищем, природними і людськими ресурсами. Демократія все чіткіше проявляється як об’єктивна закономірність світового політичного розвитку;
- Демократія України має свої параметри та державні форми організації демократичних інститутів, які в своїй сукупності утворюють демократичну державу. На сьогодні постає проблема визначення «необхідного мінімуму» тих інститутів, які дають змогу утвердитися демократичній державі й поступово набувати розвинених форм,а також ефективність (дієвість) цих інститутів у сучасному вимірі. Останнє перевіряють авторитетні структури, такі як «Freedom House», Державний департамент США;
- Проаналізувавши деякі елементи «демократичності» в Україні, не можна не погодитися із висновком вищесказаних структур (зокрема, «Freedom House»),які констатують, що Україна, відповідно до міжнародних стандартів демократичних країн віднесена до частково вільних держав(з 2010 року). Ці висновки зроблені, беручи до уваги зростаючий тиск на ЗМІ, невідповідність задекларованого принципу «незалежного суду» реальності, переслідування представників опозиції, неефективність механізму захисту прав людини та специфічність виборчого законодавства, яке не відповідає загальноприйнятим стандартам демократії;
- У другій половині ХХ століття як реакція на жахи Другої світової війни відбувся стрімкий розвиток міжнародного права у сфері прав людини та створення регіональних систем їх захисту. Європейська система захисту прав людини була започаткована з заснуванням Ради Європи, метою утворення якої стало утвердження принципів верховенства права, демократії та захисту прав всіх осіб, які знаходяться під юрисдикцією держав-членів Ради Європи. Одним з перших документів, прийнятих Радою Європи, стала Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 року;
- Права і свободи, що містяться у Конвенції – це мінімальні європейські стандарти прав людини, які повинні бути в основі діяльності держав – учасниць в галузі дотримання прав людини. Включення міжнародних стандартів прав людини в правові системи держав, в тому числі України, здійснюється шляхом їх закріплення в Конституції держави, законах, а також через ратифікацію, підписання міжнародних угод, що містять такі норми;
- Європейський Суд,наділений Конвенцією правом тлумачити її положення, є офіційним органом, який за допомогою тлумачення, визначає єдино можливі й правильні, з точки зору Конвенції, сенс і зміст Конвенції в цілому, а також її окремих норм іправових понять. Зростаюча кількість звернень українських громадян до цієї судової установи свідчить про її авторитетність, дієвість і ефективність, а також відкриває недосконалість української системи правосуддя та недовіру до неї з боку українців.
Отже, поняття державний режим стало предметом дослідження багатьох вчених, однак є питання, щодо розуміння яких і до сьогодні немає єдності, а навпаки існують протиріччя і суперечності. Однак, проаналізувавши різні погляди і думки, автор формулює поняття державного режиму,як таке, що характеризує не зовнішню форму держави, а її зміст; сукупність засобів і методів за допомогою яких державна влада реалізується в суспільстві. Основними елементами державного режиму є: ступінь народовладдя, ступінь ефективності механізму захисту прав людини, ступінь лімітації влади, ступінь плюралізації суспільства, співвідношення правових і не правових методів у правління суспільством, ступінь прозорості державної влади та діяльності її органів.
Вступ
Своєрідність конкретного державного режиму будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, завданнями й цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія державного режиму безпосередньо залежить від його змісту і визначається ним.
Будь-яка держава є єдина по суті, змісту й формі. Щоб вона активно функціонувала, щоб якісно й корисно діяв її механізм, потрібна чітко організована державна влада, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснювала б керівництво суспільством в інтересах домінуючої частини населення, а також управління загально – суспільними справами. На думку відомого юриста й філософа І.А. Ільїна, форма державного режиму не “політична схема”, байдужа до життя людей, а жива організація влади народу. “Потрібно, щоб народ розумів свій життєвий устрій, вмів організовуватися, щоб поважав закони цього устрою і вкладав свою волю в цю організованість”.
Типологія держав тісно зв'язана з поняттям державного режиму. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу його організаційного апарату, методів здійснення державної влади.
Базовою основою державно-правового будівництва в Україні є українська політико-правова доктрина, яка базується на гарантії прав людини й нації, а саме питання дотримання прав і свобод людини й громадянина є тісно пов’язане з поняттям державного режиму.
Дослідження процесів розвитку сучасної Української держави ставить не лише перед окремими юридичними дисциплінами, але й перед вітчизняною правовою наукою в цілому, цілий ряд важливих питань, які стосуються визначення того, що саме являє існуючий нині в Україні державно-правовий режим, до якого типу його слід відносити і якими є його сутнісні ознаки. Виділення та актуалізація цієї проблеми з-поміж інших значною мірою зумовлені тим, що вона сполучає у собі цілий ряд аспектів, які становлять значний інтерес для цілого ряду юридичних наук, починаючи від теорії та історії держави і права, і закінчуючи наукою конституційного права, адміністративного права тощо.
Дійсно, вивчаючи державно-правовий режим як систему визначених державою і суспільством методів та засобів реалізації управлінських повноважень публічної влади органами державної влади і місцевого самоврядування, які випливають з встановлених на найвищому законодавчому рівні норм та правил, і визначають зміст та специфіку діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування як по відношенню до суспільства в цілому, так і стосовно окремих індивідів, їх груп та об'єднань, ми тим самим підходимо до проблеми співвідношення держави і права на всіх рівнях та в усіх сферах суспільно-правових відносин, що робить її важливою та актуальної для юридичної науки в цілому.
Необхідно виділити такі аргументи актуальності теми дослідження:
1. Теоретична і практична значимість питань, пов’язаних з визначенням поняття державного і політичного режиму, типології державних режимів, а також проблеми співвідношення державного і політичного режиму та становлення демократичного режиму в Україні.
2. Встановлення зв’язку між процесами утвердження в країні праводержавності та розвитком державно-правового режиму дозволяє встановити цілий ряд важливих внутрішніх ознак цього режиму, а також наповнити це поняття як теоретичним, так і безпосереднім практичним змістом через виявлення тієї специфіки форм і методів державної управлінської діяльності,що притаманна правовій державі.
3. Формулювання методологічних основ для комплексного дослідження проблем державного і правового розвитку України, яке поєднувало б аналіз змін як елементів форми держави (включаючи й державно-правовий режим),так і висвітлення таких процесів як становлення України як правової, демократичної і соціальної держави.
4. Виявлення ролі і принципів правової держави у розвиткові державно-правового режиму,необхідне для оцінки цього режиму і визначення його типу.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі узагальнення положень Конституції України, інших актів законодавства, державно-правової практики та наукових досягнень попередників, визначити особливості розвитку і функціонування державного та політичного режиму, виокремити загальновизнані типи державного режиму, а також європейські стандарти, що впливають на формування сучасного режиму в Україні та Європі.
Поставлена мета досягається в ході вирішення таких завдань:
1) розглянути і проаналізувати основні підходи до визначення категорії «державний режим»;
2) дослідити проблеми типології державного режиму в сучасній політико-правовій науці;
3) теоретично осмислити основні концепції співвідношення державного і політичного режиму;
4) охарактеризувати головні типи державно-правових режимів і визначити їх властивості;
5) визначити ефективність демократичних інститутів в Україні, встановити особливість сучасного демократичного режиму в Україні;
6) дослідити міжнародні стандарти демократії, які являються універсальними показниками для сучасних європейських держав;
7) виробити загальні висновки та конкретних пропозицій щодо вдосконалення демократичного режиму в Україні,шляхом оцінки стану і перспектив розвитку демократичних принципів та інститутів.
Об’єктом дослідження виступає державний режим, як теоретична модель функціонування державної влади в державі і забезпечення правового статусу людини і громадянина.
Предметом дослідження виступають теоретичні й практичні проблеми та аспекти формування, розвитку, функціонування державних (політичних) режимів в сучасному вимірі; їх типи; особливості і юридичні гарантії демократичного режиму в Україні, перспективи його розвитку на підставі європейських стандартів демократії,що містяться у міжнародних документах та договорах.
Методи дослідження. Методологічною основою даної роботи стало комплексне використання автором сукупності універсальних, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. Застосовувалися методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції, а також ряд спеціально-юридичних методів: порівняльно-правовий, історико-правовий та формально-юридичний, за допомогою якого досліджувалася юридична природа державного режиму, здійснювалась наукова обробка правового матеріалу.
Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних вчених-правознавців А. Зайця, М. Козюбри, П. Рабіновича, В. Скрипника, В. Сухоноса, В. Шаповала, М. Цвіка, російських вчених С. Алексеєва, А. Венгерова, А. Галкіна, Ю. Гревцова, Ю. Кудрявцева, А. Мадатова, B. Нерсесянца, В. Сальникова, Ю. Сумбатяна, Л. Спиридонова, В. Туманова, А. Циганкова, B. Чиркина, а також зарубіжних науковців-юристів. Р. Арона, Г. Алмонда, Дж. Бюрдо, Д. Істона, Р. Даля, Ж. Кермона, А. Лейпхарта, Х. Лінца, С. Хантінгтона, Ф. Хайека.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його положення і висновки можуть бути використані в таких сферах:
1) у науковій – результати дослідження можуть бути використані для подальших наукових досліджень державного режиму України, його сучасного стану і перспектив розвитку та державних режимів зарубіжних країн.
2) у правотворчій – правотворчі та правоохоронні органи можуть скористатися ними для забезпечення прав і свобод громадян, законності і правопорядку та ефективності інших демократичних інститутів.
3) у навчально-методичній – здобутки дослідження можуть бути використані в процесі підготовки фахівців-юристів, зокрема в ході читання лекцій і підготовки до семінарських занять з теорії держави і права, порівняльного правознавства, конституційного права України, політології.
Основна частина магістерської роботи складається вступу, 3 розділів і підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
У першому розділі під назвою «Державний режим:основні підходи до визначення сутності» розкривається зміст поняття державного режиму, основні підходи до визначення даного поняття, відмітні ознаки. У першому та другому підрозділі розмежовуються поняття державного і політичного режимів в українській юридичній науці; пропонується класифікація державних режимів за критерієм методів здійснення державної влади; розкривається суть демократичного, авторитарного і тоталітарного режиму.
У другому розділі під назвою «Ефективність демократичних інститутів в Україні» в 3 підрозділах описується інститут виборів, незалежні суди і механізм захисту прав людини – як основні елементи демократичної держави, визначається їх ефективність, специфіка та проблеми притаманні демократичному розвитку України сьогодні.
У третьому розділі під назвою «Європейські стандарти демократії» визначаються основні характеристики демократії на підставі Загальної декларації про демократію; на підставі аналізу окремих статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод формуються критерії ідентифікації сучасної європейської держави.
Список використаної літератури
1. Easton D. The Analysis of Political Systems. — Comparative Politics. Notes and Readings. Ed. R. C. Macridic, B. E. Brown. Homewood, 1961 / 507 p.
2. Арістотель Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. К.: Основи. 2003. – 239 с.
3. Цыганков А. П. Современные политические режимы: структура, типология, динамика. Учебное пособие. – М., 1995. – 173 c.
4. Современная буржуазная политическая наука: проблемы государства и демократии. Под общей редакцией Г. Х. Шахназарова. М., 1982. – 324 с.
5. Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современный Левиафан, Очерки политической социологии капитализма. М., 1985. – 380 с.
6. Кокамбо Ю. Д. Развитие представлений о понятиях политический и государственно-правовой режим в отечественной юридической науке. // Политика и право. Ученые записки. Выпуск 9. – Благовещенск: АмГУ,УКЦ «Юрист», 2009. – С. 3-13.
7. Hagopian M. N. Regimes, Movements, and Ideologies. A Copmararive Introduction to Political Science. N.Y., L., 1978 / 416 p.
8. Barnes J. F., Carter М., Skidmore M. J. The World of Politics. A Concise Introduction. Second ed. N.Y., 1984 / 402 p.
9. Оксамытный В. В. Теория государства и права: учебник для вузов по специальности 021100 "Юриспруденция" / В. В. Оксамытный. – М.: ИМПЭ-ПАБЛИШ, 2004. - 563 с.
10. І. В. Шакірзянова «політичний і державний режими:сучасні погляди та характеристики. // Держава і право: Зб. наук. праць. юридичні і політичні науки. - Вип. 39. - К., 2008. - С. 58-63.
11. Манов Г. Н. Признаки государства: новое прочтение. // Политические проблемы теории государства. М., 1993. - С. 42-47.
12. Политические системы современности (Очерки) / Отв. ред. Бурлацкий Р. М., Чиркин В. Е. – М.: Наука, 1978. – 256 с.
13. Гулиев В. Е. Демократия и современный империализм. М., 1970. - С. 16-17.
14. Теория государства и права. Учебник / Гулиев В. Е., Денисов А. И., Зоркин В. Д., Кузьмин Э. Л., и др.; Под ред.: Денисов А. И. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. - 531 c.
15. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. - К., 2006. - 688 c.
16. Сухонос В. В. Сутність та функції авторитарного державного режиму в умовах переходу до демократії (теоретико-методологічний аналіз): Автореф. дис… канд. юрид. наук (12.00.01) / Інститут держави і права імені В. М. Корецького. – К., 2000. – 20 c.
17. Грабильников А. В. Поняття конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами // вісник Київського університету права НАН України,2004. - №2. – С. 32-36.
18. Цыганков А. П. Политический режим / А. П. Циганков // Социал.-полит, журн. 1996. - № 1. - С. 82-85.
19. Грачев М. Н., Ирхин Ю. В. Актуальные проблемы политической науки: Коллективная монография. – М.: Экономическая демократия, 1996. – 188 с.
20. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства.Учебник для юридических вузов и факультетов. – М.: Издательская группа НОРМА - ИНФРА, 1999. – 552 с.
21. Проблемы теории государства и права: Учеб. пособие / Под ред. М. Н. Марченко. М.: Юристь, 2001. – 656 с.
22. Мадатов А. С. Концепции и модели демократии: проблемы и дилеммы // Вестник Российского университета дружбы народов. – Cерия: Политология. – 1999. – № 1. – С. 53–62.
23. Даль Р. О Демократии. М.: Издательство Аспект Пресс, 2000. – 208 с.
24. Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах. – М.: Прогресс-Традиция, 2004. – 480 с.
25. Скоблик Н. Контроль громадян над носіями влади в книзі Р. Даля “Хто управляє?” // Людина і політика. – 2003. - № 6 (30). – С. 88-95.
26. Богдан Гаврилишин. Віхи у майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 52-58.
27. Дроботова Т. Б. Проблеми типологізації державно-правових режимів: теорія і методологія / Держава і право. Юридичні і політичні науки: зб. наук. пр. / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - К., 2010 -№48. - С. 35-40.
28. Мадіссон В. В., Горбатенко В. П. Авторитаризм // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін. - К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 1:А – Г. – 672 с.
29. Сухонос В. В. Сутність та функції авторитарного державного режиму в умовах переходу до демократії (теоретико-методологічний аналіз): Автореф. дис. канд. юрид. наук (12.00.01) / Інститут держави і права імені В. М. Корецького. – К., 2000. – 17с. – 20 с.
30. Алексеева Т. А. Личность и политика в переходный период: проблемы легитимности власти // Вопросы философии. - 1998. - № 7. - С. 58-65.
31. Политические режимы: Критерии классификации и основные виды / Ю. А. Кудрявцев // Правоведение. - 2002. - № 1 (240). - С. 195-205.
32. Линц Х., Степан А. Проблемы демократической трансформации и консолидации - The Johns Hopkins Press, 1996 // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. - М.: Изд-во Центра Конституц. исслед. МОНФ, 1997, № 2 (19). - С. 148-160.
33. Авторитаризм и демократия в развивающихся странах / В. Г. Хорос, Г. И. Мирский, К. Л. Майданчик и др. – М.: Наука,1996. – 334 с.
34. Галкин А. А., Красин Ю. А Росия на перепутье. Авторитаризм или демократия: варианты развития. – М.: ИСПРАН, издательство «Весь мир», 1998, – 163 с.
35. Сумбатян Ю. Г. Политические режимы в современном мире: сравнительный анализ. Учебно-методическое пособие. - М., 1999. – 120 с.
36. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень / Уклад. Л. О. Пустовіт та ін. - К.: Довіра.2000. – 1018 с.
37. Белоусов Л. С. Муссолини: диктатура и демагогия: М.: Машиностроение. - 1993. – 386 с.
38. Оруэлл Дж., „1984" и эссе разных лет. – М., «Прогресс», 1989. – 384 с.
39. Егунева М. В. Тоталитарное мышление: деконструкция ментальности // Весник ОГУ №1(107), январь 2010. - С. 4-7.
40. Linz J. Totalitarian and Authoritarian Regimes // Handbook of Political Science. Vol /3/ Reading. 1975 / 343 p.
41. Кара-Мурза А. А. Воскресенский М., Тоталитаризм – явление ХХ столетия? // Тоталитаризм как исторический феномен. – М., 1989. – 395 с.
42. Эфиров С. А. Две формы тоталитаризма // Социологические исследования. – М.: 1989. - №5, - с. 38-56
43. Фридрих К., Бжезинский З. Тоталитарная диктатура и автократия // Тоталитаризм: что это такое? Т.2 / Ред. кол. Л. Н. Верчёнов и др. М., 1992, 438 с.
44. Політичні режими сучасності та перехід до демократії / С. А. Давимук, А. Ф. Колодій, Ю. А. Кружелюк, В. А. Харченко. - Львів «Світ», 1999. – 168 с.
45. Леонідас Донскіс. М’який тоталітаризм [Електронний ресурс] Режим доступу: http://tyzhden.ua/Columns/50/39427 [Цит. з 12 січня 2012 р.]
46. Вонсович С. Г. Дискус тоталітаризму (політологічний аспект). Монографія. Кам’янець-Подільський, П. П. Мошак М. І., 2008. – 200 с.
47. Пехник А. В. Поняття, типологія та причини виникнення тоталітаризму: дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / Одеська держ. юридична академія. - О., 2000. – 194 с.
48. Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії: монографія / Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. — Луцьк: Вежа, 2007. – 524 с.
49. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / За ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. - X., 2009. – 572 с.
50. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. П. Колісника, Ю. Г. Барабаша. - X., 2008. – 416 с.
51. Шаповал В. М. Сучасні характеристики конституції як Основного Закону держави // Право України. - 2008. - № 10. - С. 4-12
52. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141.
53. Huntington S. The Third Wave: Democratization in the Late Twentieth Century. – Norman and London, 1991. – 366 p.
54. Вимірювання індексу демократії як передумова управління процесом демократизації: (Україна і посткомуністичні країни Центральної та Східної Європи, 1994-2004) [Текст] / А. Зельницький // Соціологія: теорія, методи, маркетинг: Науково-теоретичний часопис. - 2004. - N2. - С. 156-168.
55. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2011/01/14/5783328/.
56. Скрипнюк О. В. Демократія: Україна і світовий вимір (концепції, моделі та суспільна практика). — К.: Логос, 2006. — 368 с.
57. Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії: Монографія / За ред. І. О. Кресіної. - К., 2007. - С. 166.
58. Лазор О. Я, Лазар І. Г. Теоретичні аспекти виборчого процесу. [Електронний ресур] Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nrzd/2011_2/13.pf.
59. Н. Богашева, Ю. Ключковський. Еволюція виборчої системи в Україні // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2005, № 1. – С. 42-49.
60. Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року // Міжнародні документи ООН з питань прав людини. - К.: УПФ. Вид-во «Право», 1995. - 12 с.
61. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права // Міжнародні документи ООН з питань прав людини. — К.: УПФ. Вид-во «Право», 1995. - 40 с.
62. Європейська правова експертиза українського виборчого законодавства // Вибори і демократія. – 2006, № 1(7). – С. 19-25.
63. Політико-правові інститути сучасності: Структура, функції, ефективність / За заг. ред. М. І. Панова, Л. М. Герасіної. – К.: Ін Юре, 2005. – С. 262–277.
64. Мазуренко Г. М. Особливості взаємодії виборчої та партійної систем при різних формах державного правління // Політика і час. – 2002. – № 9. – С. 61–65.
65. Серьогіна С. Європейські стандарти виборів і виборче законодавство України // Вісн. Центр. Виборчої комісії. – 2007. – № 1 (7). – С. 38-44.
66. Пушкіна О. В. Органи державної влади в Україні і захист прав людини: суди загальної юрисдикції // Бюлетень Мін-ва юстиції України. - 2005. - № 9(47). — С. 12–22.
67. Городовенко Віктор Валентинович. Проблеми незалежності судової влади: дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2006. – 225 с.
68. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» // Офіційний вісникУкраїни. – 2010. – № 55/1. – Ст.1900 – С. 7.
69. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. За № 19-рп / 2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua.
70. Скомороха Л. В., Нікітченко Ю. Г. Формування суддівського корпусу // «Вісник Вищої ради юстиції», № 2, 2010, - С. 52-56.
71. Карпечкін П. Ф. Правові та етичні гарантії забезпечення незалежності суддів судів загальної юрисдикції в Україні // Етичні та правові проблеми забезпечення незалежності суддів: Матеріали міжнар. наук. практ.семінару, 30–31 берез. 2005 р.; м. Харків / Редкол.: В. В. Сташис (голов. ред.) та ін. – Х.: ЦНТ «Гопак», 2006. – 170 с. – С. 88-97.
72. Скомороха В. Окремі питання поділу влади, визначення державної та судової влади, незалежності судової влади // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 1. - С. 52-67.
73. Желік Б. Є. Належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів як гарантія їх незалежності і недоторканності в контексті аналізу Закону України «Про судоустрій і статус суддів»/Вісник Вищої ради юстиції», № 4, 2010 - С. 98-104.
74. П. П. Пилипчук Належне фiнансування судової влади як одна з гарантiй самостiйностi судiв i незалежностi суддiв // Вісник Верховного Суду України № 1 (53), 2005 р. – с. 45-50.
75. Лемак В. В. Загальна теорія держави і права.Навчальний посібник. - Ужгород, ПП Медіум 2, 2003. - 251 с.
76. Давидова М. В. Концепція прав людини і громадянина в сучасних теоріях демократії // Держава і право. Зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 13. – С. 552-558.
77. Рабінович П. М. Проблеми юридичного забезпечення прав людини (загальнотеоретичний аспект) [Текст] / П. М. Ратбінович // Український часопис прав людини. – 1995. – № 2. – С. 16–18.
78. Великий тлумачний словник сучасної української мови [Текст] / уклад. і голов. ред. В. Г. Бусол. – К.; Ірпінь: Перун, 2003. – 1 440 с.
79. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) [Текст]: [підручник] / О. Ф. Скакун. – Харків: Еспада, 2006. – 776 с.
80. Коваль Людмила. Аналіз діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. / Харківська правозахисна група. – Харків: Права людини, 2010 р. – 240 с.
81. П. Ткачук. Роль і місце Конституційного Суду України у захисті основних прав і свобод людини/ Вісник Конституційного Суду України № 4 / 2010, с. 119-122.
82. Шаповал В. М. Роль Конституційного Суду України в захисті прав людини // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. У 2-х частинах. — Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. - Ч. 1. - С. 163-166.
83. Вінокурова Л. В. Судова влада як правовий механізм захисту та реалізації прав громадян. «Вісник Вищої ради юстиції», № 2, 2010. - C. 31-38.
84. Дмитриев Ю. А., Черемных Г. Г. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и свобод человека // Государство и право. – 1997. – № 8. - С. 44-50.
85. Ківалов С. В. Деякі аспекти судового захисту прав людини в Україні в європейському вимірі / С. В. Ківалов // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць / Голов. ред. С. В. Ківалов; відп. за вип. Л. І. Кормич. – Одеса: «Фенікс», 2008. – Вип. 34. – С. 3-9.
86. Коваль І. Право на справедливий суд: практика Європейського суду з прав людини щодо України / І. Коваль // Право України. – 2006. – № 10. – С. 129-132.
87. Осетинський А. Сучасні проблеми реформування системи правосуддя у контексті адаптації до європейських стандартів / А. Осетинський // Право України. – 2008. – № 4. – С. 5-10.
88. Карпачова Н. Міжнародні стандарти у галузі прав і свобод людини та проблеми їх реалізації в Україні / Н. Карпачова // Право України. – 2009. – № 4. – С. 4-21.
89. Майданник О. О. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав людини в Україні // Адвокат. – 2006. – № 3. – С. 14–18.
90. Приходько С. Г. Шляхи вдосконалення інституту омбудсмена в Україні / С. Г. Приходько // Парламентаризм в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. – К., 2001. – С. 446–450.
91. Закоморна К. О. Інститут Омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина (порівняльно-правовий аналіз): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Закоморна Катерина Олександрівна; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2000. - 16 с.
92. Барчук В. Б. Вдосконалення форм і методів діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 5. – С. 102–111.
93. Закон України «Про прокуратуру» // Голос України. 11.12.1991 – № 55/1. – Ст.793.
94. Руденко М. В. Правозахисна діяльність прокуратури: деякі теоретичні та практичні аспекти // Вісник Академії прокуратури України. – 2006. – № 2. – С. 5-8.
95. Півненко В. П. Теоретичні основи захисту прав людини органами прокуратури // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна № 757. – Серія: Право. Вип. 1 (2).– 2007. – С. 23-27.
96. С. Г. Рибалко Прокуратура в механізмі захисту прав людини. // –„Серія: Право”. Вип. 1 (3).– 2008. – С. 23–25.
97. Конституційна держава та права й основоположні свободи:Україна та європейський досвід. Монографія / автор. кол. Ващук О. М., Мазурок І. О., Навроцький В. В., Савчин М. В. (кер. автор. кол.), Трачук П. А. - Ужгород: видавництво „Мистецька Лінія”, 2008. – 348 с.
98. Міжнародні стандарти демократії // Вибори та демократія №4(18), 2008 р., С. 54-60.
99. Льошенко О. Ю. Імплементація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини в національну правову систему України // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/14104.
100. М. Маковей, С. Разумов. Европейская Конвенция о защиет прав человека и основных свобод. Статья 5 Право на свободу и личную неприкосновенность. Прецеденты и комментарии // Москва, 2002. – 111 с.
101. Бущенко А. П. Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Систематизований дайджест рішень Європейського Суду з прав людини. / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б. Є. Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – 288 с.
102. Філлігер М. Е. Європейська конвенція про правах людини – сучасний стан та перспективи, тлумачення матеріальних гарантій // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.judges.org.ua/seminar1-1/htm.
103. Соловйов В. О. Право на доступ до правосуддя у практиці Європейського Суду з прав людини // Бюлетень Міністрертсва юстиції України. – 2005. - № 6, - С. 45-48.
104. Паліюк В. П. Застосування судами України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. – К.: Фенікс,2004. – 263 с.
105. Банчук О. А., Кубійда Р. О. Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до процедури судочинства. – К.: «ІКЦ «Леста»», 2005. – 116 с.
106. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.coe.kiev.ua/hr/case/ua/ua16.html.
107. Гольдман Р., Лентовска Е., Франковский С. Верховный Суд США: права и свободы граждан. – Варшава: «БЕГА», 1998. – 254 с.
108. А. О. Червяцова. Стаття 10 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини (підходи до розуміння основних понять) // [Електроннийресурс] Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vkhnu/Pravo/2008_819/5.pdf.
109. Селівон М. Критерії обмеження прав людини у практиці конституційного правосуддя // Вісник Конституційного Суду України. – 2005. – № 3. – С. 32-52.
110. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 8 липня 1986 року // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.medialaw.kiev.ua/laws/laws_europe/72/.
111. Комментарий к Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практике ее применения / Под общ.ред. д.ю.н., проф. В. А. Туманова и д.ю.н., проф. Л. М. Этина. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 336 с.
112. Зайцев Ю. Вичерпання національних засобів правового захисту: критерії кваліфікації // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 2000. - № 2(6). - С. 199-203.
113. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. — М.: Изд-во МНИМП, 1998. - 598 с.
114. Тлумачення та застосування Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод Європейським судом з прав людини та судами України: Навчальний посібник / Авт. кол.: М. В. Мазур, С. Р. Тагієв, А. С. Бінецький, В. В. Кострицький. [Відп. ред. канд. іст. наук, доц. В. М. Карпушов]. - Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006 - 600 с.
115. Туманов В. А. Европейский суд по правам человека. Очерк организации и деятельности. – М.: Издательство НОРМА, 2011. – 304 с.
116. М. В. Мазур, С. Р. Тагієв Право на вільні вибори в рішеннях Європейського суду з прав людини // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/B97A66E79FBA7C99C22576E80031F65D?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=B97A66E79FBA7C99C22576E80031F65D&Count=500&.