« Назад

Вступ

Наука є складовою загальнолюдської культури, і тому кожна людина повинна знати, що таке такий терміні, як наука, наукові дослідження та як вони проводяться. Як показує статистика, 5 - 10 % випускників вищих навчальних закладів стають вченими, дослідниками, тобто наукова діяльність стає їх професійною роботою та заняттям. З наукою вони безпосередньо стикаються, працюючи керівниками державних установ та підприємцями.

В першому випадку вони сприяють прискоренню інноваційному розвитку, а в другому - збільшенню особистого прибутку, що є особливо важливим та актуальним в сучасних умовах ринкової економіки.

Наукові знання та навики, методичні підходи до їх отримання, самі вчені стають товаром, який в умовах за негайним прибутком поки що користується недостатнім попитом суспільства й держави. Але відомо, що економіка будь-якої держави з однієї сторони залежить від успіхів галузі інноваційного процесу, а з другої – впливає на інтенсивність наукових досліджень та експериментів у науково-технічних розробок.

Наукова і науково-технічний процес у вищих навчальних закладах є невід'ємною складовою та частиною освітньої діяльності й здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти. Вона передбачає:

– розвиток різних форм наукової співпраці, розв'язання складних наукових питань та проблем;

– безпосередню участь учасників навчального процесу в науково-дослідних роботах, які організовуються та проводяться у вищому навчальному закладі;

– організацію наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних, курсових, дипломних та інших робіт учасників навчально-виховного процесу;

– планування проведення і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень у межах основного робочого часу.

Успішне оволодіння навичками та вміннями дослідження і творчої роботи бакалаврами, спеціалістами і магістрами допомагає їм порівняно легко та швидко включатися в професійну та наукову діяльність, переводити наукові знання в площину практичного використання та застосування.

Тому, у зв'язку з цим до навчальних планів більшості спеціальностей в блок природничо-наукових дисциплін включено вивчення такої дисципліни, як «Основи наукових досліджень».

Метою вивчення дисципліни є надання студентам необхідного обсягу знань у галузі наукових досліджень, підготовка їх до самостійного виконання наукової роботи, ознайомлення з формами звітів, методикою підготовки повідомлень, доповідей, наукових статей, курсових та дипломних робіт.

Зміст дисципліни «Основи наукових досліджень» базується на знаннях, отриманих студентами на попередньому курсі з основ економічної теорії, філософії, математики, інформатики, статистики.

Інноваційна діяльність та наукове забезпечення, сприятиме створенню нових оригінальних продуктів, комплексному використанню та збереженню природного середовища та культурної спадщини, патріотичному вихованню, пропаганді здорового способу життя, зміцненню міжнародного авторитету України.

Актуальність проблеми та динаміка міжнародних відносин вимагають швидкого реагування на всі зміни в світовому та народному господарстві, поглибленого вивчення та наукового обґрунтування їх причин та наслідків. Адже Україна завдяки своєму науковому потенціалу може відіграти велику роль щодо міжнародної участі її вчених у вирішенні глобальних питань переходу до стійкого економічного безпечного розвитку, в якому особливо велике значення належить науці, яка здатна забезпечити методологічні та технологічні основи всіх необхідних перетворень.

Найважливішою умовою результативності наукової діяльності є її безперервність та наступність тому, що з кожним курсом студенти набувають за обраною темою наукового пошуку нові знання щодо попередніх. Починаючи з другого курсу, студенти за допомогою викладачів обирають напрям та тему наукового дослідження, мобілізують інформацію, формують програму, пишуть реферати, курсові роботи, наукові статті, тези, доповіді, дипломну (магістерську) роботу.

В результаті вивчення теоретичного курсу та виконання дослідження за обраною тематикою студент повинен засвоїти методологію і методику досліджень, а також уміти відбирати та аналізувати необхідну інформацію, формулювати мету, завдання та гіпотезу, планувати та проводити експеримент, порівнювати його результати з теоретичними обґрунтуваннями проблеми; формулювати висновки наукового дослідження; складати звіти, доповіді та статті за результатами дослідження.

Оволодіння методологією і методами дослідження сприяє розвиткові раціонального творчого мислення, оптимальній організації наукової творчості в умовах практичної діяльності.

Блок 1

1. Експериментальні дослідження, його цілі та завдання. Види експерименту

Найважливішою складовою наукових досліджень є експеримент – це апробація знання досліджуваних явищ та процесів у контрольованих або штучно створених умовах.

Рис. 1 - Методичні прийоми

Отже, як бачимо з рис. 1, експеримент – це один із методичних прийомів наукового дослідження.

Рис. 2 - Поняття експерименту

Експеримент (англ. experiment) — це метод вивчення, який полягає у викликанні визначеного явища (чи його зміну) в штучно створених (лабораторних) умовах з метою дослідження і з'ясування процесу його розвитку. Спроба, дослід, які потребують підтвердження чи спростування, форма пізнання, один з основних методів наукового дослідження, в якому вивчення явищ відбувається в доцільно вибраних або штучно створених умовах, що забезпечують появу тих процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами. Важливими характеристиками експерименту є його надійність [9]. Експеримент відрізняється від спостереження активною взаємодією з досліджуваним об'єктом.

Експеримент широко застосовують не лише в природничих науках, а й у соціальній практиці, де він відіграє важливу роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами.

Від звичайного, щоденного, пасивного спостереження експеримент відрізняється активним впливом дослідника на явище, що вивчається. Основною метою експерименту є виявлення властивостей досліджуваних об’єктів, підтвердження наукових гіпотез і на цій основі більш широке та поглиблене вивчення теми наукового дослідження.

Експеримент дає можливість досліджувати такі елементи, як

- об’єкти в так званому чистому вигляді;

- об’єкти в екстремальних умовах, що сприяє більш глибокому проникненню в їхню сутність;

- важливою перевагою експерименту є його повторюваність.

Експериментальне дослідження — один з основних способів одержати нові наукові знання. У його основі лежить експеримент, що представляє собою науково поставлений досвід або спостереження явища в умовах, що враховуються точно. Від звичайного пасивного спостереження експеримент відрізняється активним впливом дослідника на досліджуване явище.

Основною метою експерименту є перевірка теоретичних положень (підтвердження раб очей гіпотези), а також більше широке й глибоке вивчення теми наукового дослідження [11].

В методологічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності.

Експеримент проводять:

- при необхідності відшукати у об'єкта раніше невідомі властивості;

- при перевірці правильності теоретичних побудов;

- при демонстрації явища.

Переваги експериментального вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

- під час експерименту є можливість вивчати явище у чистому вигляді, усунувши побічні фактори, які приховують основний процес;

- в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів;

- існує можливість повторюваності експерименту, тобто проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність [5].

Також, експеримент класифікують за такими ознаками:

Таблиця 1

Основною метою експерименту є виявлення властивостей досліджуваних об’єктів, підтвердження наукових гіпотез та на цій основі подати більш широке та поглиблене вивчення теми наукового дослідження.

Також, виділяють і інші цілі експериментального дослідження, а саме:

- порівняння ролі та впливу різних факторів на певний об’єкт дослідження;

- вибору оптимальних факторів для організації певних досліджень;

- виявлення умов реалізації певних досліджень;

- виявлення специфіки та закономірностей протікання досліджуваного процесу в конкретних, в тому числі й заданих, умовах.

Основними завданнями експериментального дослідження є такі, як:

- отримання нових знань;

- отримання практичного ефекту;

- дослідник проектує наслідки, з урахуванням гіпотетичних причин;

- дослідник маніпулює інформацією про події, що відбулись, намагається перевірити гіпотези про причини, які викликали існуючі наслідки;

- перевірка гіпотеза про наслідки впливу однієї та багатьох залежних змінних [2]

На думку, Маноха І.П. [1, 255], яка визначає експеримент, як метод наукового пізнання, що передбачає процес отримання наукової інформації щодо сутності, динаміки, специфіки існування та розвитку досліджуваних явищ і процесів. Проведені дослідження показали, що у педагогіці виділяють одинадцять основних видів експерименту (рис. 3).

Рис. 3 - Види експерименту у науковому дослідженні

Поняття природного експерименту запропонував О.Ф. Лазурський. Він проводиться в умовах, які максимально наближені до звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є учасниками дослідження. Таким чином, в експерименті створюються умови для повноцінного вивчення психологічних властивостей [2 ].

Лабораторний експеримент - дослідницька стратегія, за допомогою якої діяльність особистості моделюється у спеціальних умовах.

Сутність констатуючого експерименту полягає в тому, що дослідник експериментальним шляхом встановлює лише стан системи, що вивчається.

Формуючий експеримент — постановка науково обґрунтованого дослідження.

Зондуючий експеримент за своєю сутністю та завданням близький до констатуючого.

Перевірочні експерименти, в яких на підставі теоретичного передбачення відшукуються невідомі об'єкти чи їхні властивості.

Порівняльний експеримент проводиться з метою порівняння результаті дослідження у звичайних та екстремальних умовах.

Перехресний експеримент проводиться тоді, коли в дослідника немає можливості підібрати однорідні за кількісними та якісними показниками експериментальні групи.

Класичний експеримент полягає в тому, що ізолюється явище яке досліджується від впливу побічних неістотних факторів.

Дублюючий експеримент – ідеї та гіпотези перевіряються на іншому матеріалі, в дещо інших умовах, після цього проводиться порівняльний аналіз [8].

Багатофакторний експеримент припускає зміну в кожній серії дослідів всіх досліджуваних факторів і реєстрацію результатів впливу їх значень.

У процесі експериментальних досліджень потрібно строго дотримуватися вимог промислової санітарії, техніки безпеки, пожежної безпеки. Особливо ретельно потрібно виконувати ці вимоги при проведенні виробничих експериментів. Результати деяких лабораторних та більшості виробничих експериментів оформлюються протоколом, який підписується керівником виробництва та експериментатором. Якщо досліджуються люди, то протокол підписують і піддослідні.

2. Організація роботи з науковою роботою

Одним із основних завдань школи та вищих закладів освіти на сучасному етапі є розвиток інтелектуального потенціалу підростаючого покоління, творчо обдарованої молоді, її залучення до наукової діяльності, орієнтованої на підвищення нагальних проблем суспільства, вдоволення національних інтересів країни, формування нових громадян України, основними рисами яких є компетентність, діловитість, прагнення до безперервної самоосвіти та самовдосконалення, різнобічність інтересів та захоплень [14].

Наука є суспільною за своїм походженням, розвитком і використанням. Кожне наукове відкриття є результатом загальної праці, в кожен даний момент часу наука виступає як сумарний результат людських зусиль у пізнанні світу.

У спільній діяльності наукових співробітників, спеціалістів, інших робітників виникають додаткові джерела підвищення ефективності науково-дослідної роботи, які не зводяться до простої суми зусиль учасників. Науковий колектив - це «колективний інтелект», де вчені за своїми якісними даними доповнюють один одного і разом виробляють набагато більше знань, ніж змогли б створити самотужки поза колективом [4].

Наукова робота - це самостійно виконане наукове дослідження тієї чи іншої проблеми, яке відповідає науковим принципам, має певну структуру, містить результат власного і власні, висновки, її якість може бути визначена за такими критеріями [12]:

- актуальність обраної теми;

- науковість, повнота розкриття теми, аргументованість висновків;

- елемент творчості;

- стиль, грамотність.

Як показує досвід роботи, типовими помилками та недоліками багатьох учнівських та студентських наукових досліджень є їх реферативно-описовий характер; неповнота розкриття теми (це часто трапляється через те, що сама тема сформульована занадто широко й учень просто фізично не в змозі її осягнути й дослідити); відхилення від теми дослідження; не визначено завдань дослідження, які потрібно виконати. задля досягнення мети; відсутність посилань на використану літературу; не дотримання наукового стилю викладу: відсутність власних висновків, які б логічно випливали з проведеного дослідження; наявність пунктуаційних, стилістичних, мовленнєвих помилок тощо. Також, наукова робота обов'язково підлягає оцінці відповідними фахівцями (досвідченим вчителем, науковцем, спеціалістом певної галузі).

Будь-яке наукове дослідження від творчого задуму до остаточного оформлення наукової праці має неповторну специфіку. Але всі вони наділені загальними рисами, що охоплюють універсальні послідовні етапи (рис. 1).

Найперше, перш ніж працювати над обраною темою, дослідник повинен мати уявлення про методи наукового дослідження - тобто шлях дослідження, спосіб досягнення рішень конкретних завдань. При дослідженні мовних фактів можуть бути використані, наприклад, такі методи: індукція, дедукція, аналіз, синтез, описовий, порівняльно-історичний, лінгвістичної географії, зіставний, структурний, методи соціолінгвістики (анкетування, інтерв'ювання, спостереження, експериментування тощо).

Наступним кроком є вибір теми дослідження. Вірно обрати тему роботи – це наполовину забезпечити її успішне виконання. Але потрібно обов'язково враховувати сили й здібності дослідника. У самому формулюванні теми міститься мета дослідження, що в процесі дослідження може розвиватися й збагачуватися, але її суть залишається такою ж самою, поки проблема не буде розв'язана. Тема повинна бути актуальною та відзначатися новизною. Формулювання теми передбачає і з'ясування шляхів, методів її вирішення. Від правильності формулювання теми і завдань дослідження залежить і кінцевий результат. Назва теми повинна бути простою, по можливості короткою і оригінальною, іноді для більшої конкретизації до назви можна додати невеликий підзаголовок (2-5 слів). У назвах необхідно уникати ускладненої термінології.

У процесі написання наукової роботи потрібно нагромаджувати та мобілізувати необхідну наукову інформацію, відповідну літературу, пошук, вивчення, її аналіз літературних та інших джерел по певній темі дослідження. Потрібно вибирати напрямки дослідження з огляду на його мету.

Опрацювання гіпотез та теоретичних передумов дослідження, визначення наукового завдання. Гіпотези — відправні пункти емпіричного дослідження, подальші його етапи знаходяться в прямій залежності від висунутих гіпотез. Вони сприяють оперативності вивчення предмета, підказують вибір методів збирання інформації. У випадку відсутності гіпотез різко падає рівень дослідження, а його результати та узагальнення зводяться до опису відсоткових виразів тих чи інших індикаторів та досить тривіальних рекомендацій. Тому, за загальним правилом, краще висунути погані гіпотези, ніж не мати ніяких [16].

Методи дослідження – це відповідні інструменти здобуття фактичного матеріалу, необхідною умовою якого є досягнення поставлених цілей та завдань.

Важливе значення має оброблення та аналізування даних, інформації та результатів експериментального дослідження. Науково-дослідницька робота повинна показати теоретичні знання та вміння дослідника; навички самостійно опрацьовувати наукові джерела (статті, монографії, матеріали творчих дискусій тощо) і на їх підставі приходити до самостійних висновків та узагальнень оригінального наукового характеру. Мова науково-дослідницької роботи повинна бути точною, чіткою, зрозумілою й позбавленою подвійного тлумачення [12].

На наступному етапі дослідження та написанні наукової роботи потрібно правильно оформити текст роботи, її вступ та висновки, правильно вказати список використаної літератури, а також, якщо потрібно створити додатки, які використовуються у тексті наукової роботи.

Завершальний етап наукової роботи – це підготовка до захисту наукового дослідження. Якщо потрібно, то ще дослідник повинен створити презентацію для захисту наукової роботи.

Вперше логіка наукових дослідження була сформульована французьким філософом, математиком Р. Декартом у його праці «Міркування про метод».

Декарт подає чотири простих і надійних, на його думку, правила для розуму, що наближають його до науки.

1. Ніколи не вважати істиною те, що неможливо визнати очевидним. Це означає необхідність ретельно запобігати поспіху й упередженості, залучати до своїх суджень лише те, що постає в розумі настільки ясно й чітко, що вже не може викликати сумніву.

2. Поділити кожну річ на стільки частин, скільки потрібно, щоб краще її вивчити.

3. Вибудовувати свої думки в певному порядку, розпочинаючи з предметів найпростіших і легко пізнаваних, завершуючи пізнанням найскладніших.

4. Робити вичерпні переліки й всеохоплюючі огляди, щоб мати впевненість, що нічого не пропущено.

Правила Декарта відповідають таким логічним операціям: визначення, аналіз, синтез, нумерація (перелік) [13].

На рисунку 2, зображено основні вимоги до наукових робіт.

Рис. 2 - Загальні вимоги до написання наукових робіт

Усі матеріали, що були отриманні під час проведення наукового дослідження аналізують, систематизують та оформляють у вигляді наукової роботи. А от, для правильного оформлення наукової роботи застосовують встановлену та визначену наперед структуру наукової-дослідної роботи. Дана структура зображена на рисунку 3.

Рис. 3 - Структура науково-дослідної роботи

Титульний аркуш – це перша сторінка, але на ньому номер сторінки не ставиться. На наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки.

Список літератури пишуть з нової сторінки й називають «Література». Якщо ж під час дослідження користувались архівними матеріалами, даними з мережі Інтернет, то список літератури потрібно назвати «Список використаних джерел». Список використаної літератури містить перелік джерел (художніх текстів, наукових праць і т.д.), на які спирається робота. При цьому як таких, які безпосередньо цитуються в роботі, так і таких, на які в ній посилаються без наведення відповідних цитат [12].

Кожна робота складається п вступу, основної частини та висновків. Вступ повинен містити оцінку сучасного стану досліджуваного об’єкта. У вступі повинна бути вказана актуальність обраної теми, а також дослідник повинен вказати елемент новизни у відповідній науковій роботі.

У основній частині дослідник повинен вказати такі елементи, як:

- вибір напрямку дослідження;

- теоретичні та експериментальні дослідження;

- узагальнення та оцінку результатів та висновків дослідження у науковій роботі.

У висновках, дослідник повинен зауваження та пропозиції по відповідній науковій роботі. Висновки повинні бути умовно поділені на елементи за результатами виконаної науково-дослідної роботи. Також, у висновках обов’язкової потрібно вказувати соціальну та наукову цінність наукової роботи.

У науковій роботі список використаної літератури повинен містити перелік законодавчих, нормативно-правових актів, якщо по даній роботі потрібно використовувати такі джерела інформації, перелік книжок, статей, дослідження інших авторів, збірники.

Якщо у науковій роботі використовують додатки, то їх розміщують у кінці тексту роботи та застосовують як продовження наукової роботи.

Організація пошукової діяльності дослідника дає їм можливість самостійно та цілеспрямовано працювати, розвиває креативне мислення, вдосконалює систему теоретичних знань, практичних вмінь та навичок. Але дослідник повинен усвідомлювати, що робота над розвитком науково-дослідницьких здібностей учнів повинна носити не епізодичний характер, а представляти собою цілісну систему навчання. Лише за такої умови ми можемо досягти якісних результатів.

Блок 2

1. Охарактеризуйте теоретичну і практичну класифікацію гіпотез

Гіпотеза – це наукове припущення, що висувається для пояснення будь-якого явища і потребує перевірки на досліді та теоретичного обґрунтування, для того щоб стати достовірною науковою теорією. Також - недоведене твердження або здогад. Будь-яка гіпотеза повинна бути спростованою або доведеною. Незаперечні припущення (наприклад, аксіоми) гіпотезами не є [6].

Рис. 1 - Поняття гіпотези

Особливістю гіпотези, як форми наукового знання є те, що вона завжди має певний ступінь імовірності, відмінний від 100%.

Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення, але потрібно пам’ятати, що це не пояснення явищ, фактів, подій. Пізнання будь-якого явища насправді, як відомо, розпочинають із збирання і нагромадження та мобілізування окремих фактів, що відносяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди недостатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, закони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовнішнього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичуються факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного явища, роблять на початку здогадане пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять [15].

Формулюванню гіпотези передують такі обставини:

- виявлення явищ, причину виникнення яких неможливо з'ясувати з допомогою відомих науці знань;

- формулювання відповідної проблеми;

- добір і нагромадження потрібних фактів;

- попередній аналіз цих фактів (явищ, причини яких з'ясовуються), вивчення обставин, що передували досліджуваним явищам, і тих, які їх супроводжують [7].

Термін “Гіпотеза” – це поняття багатозначне і воно має принаймні такі три означення:

1. Особливий ряд припущень про безпосередньо не спостережувані форми зв’язку явищ або про причин, що породжують ці явища;

2. Особливий ряд умовиводів, у формі якого відбувається висунення певного припущення;

3. Складний засіб, який включає в себе як висунення припущення, так і його наступне доведення [10].

Гіпотеза – це форма розвитку наших знань. Мислення людини не знає інших способів та засобів логічного опрацювання емпіричного матеріалу і проникнення в сутність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає можливість переходити від окремих фактів, що стосуються явищ та об’єктів, до пізнання закону розвитку цього явища. Побудова гіпотез - необхідний шлях до створення наукової теорії. Будь-яка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Наукою доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.

Також, не можна ототожнювати з гіпотезою тезу доведення. Гіпотеза відрізняється від тези доведення зокрема тим, що вона є висновком правдоподібного, недостовірного умовиводу. Щоправда, вона, як і теза, потребує обґрунтування, проте рівень її ймовірності загалом вищий від імовірності тези. Не належать до гіпотез і припущення, які є засобом, а не кінцевою тезою доведення (припущення, відомі під назвою "абсолютний нуль", "абсолютно чорне тіло", "ідеальний газ" тощо) [10].

На рисунку 1, відображено основні види гіпотез. Прийоми побудови гіпотез залежать від її форми, рівня, характеру, механізму формування, логічної структури і функціонального призначення.

Рис. 1 - Види гіпотез у наукових роботах

Формулювання гіпотези як висловлювання, істинність якого заздалегідь невідома, але може бути встановлена емпіричним шляхом, є початковим етапом будь-якого наукового дослідження.

У науці виділяють теоретичну та практичну гіпотези.

Теоретична гіпотеза створює загальний контекст для формулювання гіпотези конкретного емпіричного дослідження, з визначенням відповідних понять, процедур і плану дослідження. Теоретична гіпотеза може висловлюватися або в формі запитального речення, або в декларативній формі. Можна навести принаймні три вагомих причини, чому доцільно вводити читача в контекст будь-якого дослідження за допомогою формулювання спочатку теоретичної гіпотези. Теоретична постановка проблеми, по-перше, допомагає усвідомити цілі дослідження і виокремити його місце у проблематиці сучасних досліджень. По-друге, у світлі теоретичної гіпотези можна чіткіше сформулювати наступну експериментальну гіпотезу конкретного дослідження. По-третє, наявність теоретичної гіпотези накладає на дослідника певне зобов'язання зробити після викладення результатів дослідження відповідні висновки та можливі теоретичні узагальнення [3].

Перевірка гіпотези відбувається завжди шляхом підтвердження наслідків, виведених із цієї гіпотези - критерієм істинності гіпотези в практиці. Гіпотеза народжується практикою, і тільки практика розв’язує питання про те, істинна гіпотеза чи хибна. Гіпотеза стає достовірною теорією, коли наслідки, виведені з неї, підтверджуються практикою. Перевірка гіпотези на практиці, перетворення гіпотези в достовірну теорії є процес складний і довготривалий. Тому виведення істинності гіпотези не можна зводити до якоїсь одноактної логічної дії.

Перевіряючи гіпотезу використовують різні логічні форми. Досить часто перевірка гіпотези відбувається за схемою умовно-категоричного силогізму. Особливо широко умовно-категоричний силогізм використовуєтся тоді, коли маєть справу з умовно-виділяючими судженнями. У таких випадках наявність у дійсності всього лише одного наслідку, виведеного з гіпотези, достатня для визнання цієї гіпотези істинною. Але умовно-категоричний силогізм не є єдиним логічним засобом перевірки гіпотези. Окрім умовно-категоричних умовиводів використовується також категоричний силогізм, розподільні умовиводи та інші логічні форми.

Щоб домогтися необхідного висновку про істинність гіпотези на основі знання істинності наслідку, треба, щоб гіпотеза була достатньою і необхідною підставою для наслідку, а наслідок, у свою чергу, був достатньою і необхідною умовою для визнання істинності підстави (гіпотези). З цією метою з гіпотези намагаються вивести не один, а кілька наслідків, які в сукупності можуть становити не тільки необхідну, але й Достатню умову для того, щоб їх істинність була достатньою підставою для визнання істинності гіпотези [10].

При висуванні гіпотез не доцільно починати їх доводити або спростовувати, але потрібно наголосити на головній характеристиці гіпотези дослідження: її перевіряємості, яка передбачає наявність адекватних способів або прийомів для перевірки гіпотези. Деякі гіпотези після оцінки на перевіряємість учні мають відкинути або переформулювати. В нашому прикладі таким виглядає варіант 3 тому, що не завжди можна відрізнити відомості рекламного характеру. Також, потрібно уточнити індикатори рекламних повідомлень і ввести їх в текст гіпотези.