Курсова робота Українська державність та В. Кучабський

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження

Розділ 2. Концепція української державності в поглядах В. Кучабського

2.1. Формування світоглядної системи В. Кучабського та громадсько-політична діяльність

2.2. Політичні ідеї В. Кучабського в контексті українського консерватизму

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Становлення й розвиток української політичної думки є невід’ємною частиною національної інтелектуальної традиції.

З’ясування ідейно-світоглядних і соціально-політичних передумов цього феномена, аналіз провідних ідей, сформульованих визначними українськими мислителями на певних стадіях еволюції національної політичної думки та їхньої ролі для поступу національної духовної культури загалом і процесу становлення державно-політичних інститутів зокрема, є передумовою наукового осмислення витоків сучасної української політичної дійсності, глибинного розуміння процесів творення новітньої української державності.

Українська історична наука XIX-XX ст. розвивалася під впливом різних політичних і філософських течій, народно-демократичних, ліберальних, консервативних, націоналістичних та соціалістичних поглядів. У ній тісно перепліталися два основні напрями: народницький та державницький. Найближчою щодо державницького напряму була консервативна течія у суспільно-політичній думці України. Упродовж ХІХ ст. вона простежується спочатку як тенденція, пізніше, як течія, на початку ХХ ст. – як явище політичного руху, а в 20-30-х роках – як науково сформована концепція історії і практики українського державотворення.

Помітне місце в історії української політичної думки посідають ідеї консерватизму, які особливо активізувались у XX ст. Це було спричинено існуванням у 1918 р. гетьманату П. Скоропадського, необхідністю обґрунтування його політико-правових підстав, доведення наступництва монархічно-гетьманських традицій. По-різному це робили три найбільш відомі представники українського консерватизму — В. Липинський, С. Томашівський і В. Кучабський.

Консерватизму належить пріоритет у захисті державницьких позицій у роки визвольних змагань, вагомий внесок в інтелектуальну скарбницю української суспільно-політичної думки, в розвиток історичних знань, в підмурівок суверенної української держави.

Актуальність дослідження. Поразка Української революції 1917-1921 рр. проілюструвала наявність конфлікту свідомостей та ідеологій, а також ґенезу консервативної утопії як реакції на хибність політики українських лівих партій і соціалізму.

Окреслення цього історичного контексту допомагає зрозуміти головні мотиви аналітичних праць В. Кучабського, який на прикладі нещодавньої збройної боротьби конструював свій погляд на модель державності. Він дещо уточнював доктрину В. Липинського, полемізував із “профашистськими” ідеями Д. Донцова, поглиблював “уявний український трикутник” С. Томашівського.

Дослідження та аналіз теоретичної спадщини вченого є актуальною темою, адже це сприяє глибокому осмисленню нашої багатої і складної минувшини, розширенню горизонтів національної історичної свідомості, служить імпульсом для піднесення вітчизняних історичної та політологічної наук.

Нові політичні реалії початку 90-х років ХХ ст. зумовили відродження наукового та громадського інтересу до політичної та інтелектуальної історії українського народу та відхід від її заідеологізованих оцінок. Успіх нового державного творення залежить від можливості об’єктивно та критично оцінити історичний досвід попередників.

Їх ідеї не лише залишаються актуальними в наш час, а й здатні слугувати настановами та орієнтирами для суспільства у подоланні труднощів і проблем, які вже мали місце в історії й були осмислені нашими попередниками.

Мета дослідження – розглянути концепцію української державності та політичні погляди В. Кучабського.

Завдання дослідження:

1) Ознайомитись із політичною думкою ХІХ-ХХ ст. та її передумовами;

2) Розглянути поняття “консерватизм”;

3) Дослідити громадсько-політичну діяльність В. Кучабського;

4) Визначити основні політичні ідеї В. Кучабського згідно концепції “позитивного мілітаризму”.

Об’єкт дослідження – громадсько-політична діяльність В. Кучабського.

Предмет дослідження – концепція “позитивного мілітаризму” В. Кучабського.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний зміст курсової роботи викладено на 37 сторінках.

Отже, найвпливовішими представниками українського консерватизму були В. Липинський, С. Томашівський та В. Кучабський.

В. Кучабський був одним із найпослідовніших прихильників концепції В. Липинського, зокрема, його вчення про роль провідної верстви в державотворчому процесі та теорії політичної культури.

Навчання у Берлінському університеті дало йому можливість ознайомитися зі здобутками берлінської школи політології, зокрема, Ф. Майнеке, від якого він перейняв ідею незалежності та суверенності держави як втілення найвищої етичної цінності та М. Вебера, у якого запозичив концепцію харизматичного типу влади. Але цілком очевидно, що вирішальний вплив на формування притаманної йому віри в особливу роль армії у державному будівництві, у військові традиції українства мала безпосередня участь у бойових діях, у політичній боротьбі січового стрілецтва та Української військової організації.

В. Кучабський назвав свою концепцію “позитивним мілітаризмом”. Вона була пройнята вірою в те, що провідну роль у заснуванні монархічної держави мають відігравати люди військового духу та організації. Особлива надія на відродження української державності покладалась на “український Пʼємонт” – Галичину, яка зможе організувати решту України на визвольну боротьбу.

Він наголошував на важливості саме військових аспектів у будівництві держави. Особливу роль Кучабський надавав саме вйськовим, яких вважав провідною верствою суспільства.

Надзвичайно актуальними і для сьогодення залишаються думки В. Кучабського стосовно того, що основною проблемою для української державності є не вплив зовнішніх сил, а внутрішня слабкість самого українського народу та невідповідність національної еліти тій державотворчій, історичній місії, яка на неї покладена. А також те твердження, що вирішення всіх державотворчих питань для України можливе за умови створення суверенної незалежної держави, де спільною ознакою для людей різного національного походження, різних релігій і мов стане державна приналежність до України.

В. Кучабський досить неоднозначно ставився до демократії як форми правління та системи цінностей. Як консерватор, дисциплінований військовий та український патріот-монархіст, він не міг толерувати безконтрольний хаос, який тоді являли собою українські демократичні партії. Будучи прихильником елітаризму, християнських цінностей та ієрархічного суспільного порядку, В. Кучабський іноді не міг примиритися з ліберальними ідеями індивідуалізму, що покладені в основу демократичного світогляду, і не приховував елітарних симпатій, властивих прихильникам консервативного дискурсу.

Демократія для Кучабського була хоч і не найкращою та не найефективнішою формою правління, але визначалася цілком прийнятною формою української державності. Розглядаючи у своїх перших українських військових трактатах січове стрілецтво, Кучабський наголошував, що стрільці, уособлювали найкращі риси українського народу: патріотичний ідеалізм, високу освіченість, військову потугу і демократичний устрій. Тобто до позитивних ознак він зараховував демократичний устрій, що є свідченням відсутності антагонізму до демократичних цінностей, об’єктивного визнання багатьох демократичних переваг та відсутність ідеологічної заангажованості стосовно демократії, притаманної в той час багатьом українським консерваторам.

У своїх публікаціях учений послідовно дотримувався демократичних цінностей та відстоював демократичні права людини. Коли дотримуватись демократичного визначення, що демократія – це не лише право більшості, а й захист меншості, то консерватор В. Кучабський належав до найпослідовніших захисників демократії, який значно випередив своїх “демократичних” опонентів у розумінні теорії демократії.

1. Вдовичин І. Особливості дослідження української політичної думки 20-30 рр. ХХ ст. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://old.filos.lnu.edu.ua/bulletin_philosophy/ua/docs/visnyk01/articles/vdovycyn.pdf.

2. Гелей С. Консервативно-політологічна концепція державотворення. Василь Кучабський. – Львів: Інститут українознавства НАН України ім. І. Крипʼякевича, 1997. – 160 с.

3. Гелей С. Д. Василь Кучабський — видатний представник державницько-консервативної течії в українській політології // Гуманітарна освіта і проблеми державного відродження України. Матеріали міжвузівської наукової конференції у Львові 21-22 березня 1994. – Львів, 1994. – с. 91-99.

4. Головченко М. Б. Василь Кучабський: видатний представник консервативного напрямку в українській політичній думці початку ХХ століття [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/4546/1/Golovhenko.pdf.

5. Давиденко М. Консервативна державницька концепція В. Кучабського [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://social-science.com.ua/article/1028.

6. Корольов О. Г. Консервативна утопія В. Кучабського: “Геополітичний трикутник”, революція й Східна Європа [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.history.org.ua/JournALL/journal/2012/3/4.pdf.

7. Корольов О. Г. Наукове дослідження революційних процесів у Західній Україні в 1918-1923 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_5_2010/32.pdf.

8. Кучабський Василь [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://svoboda-vo.at.ua/publ/vasil_kuchabskij/1-1-0-86.

9. Лаврі О. Концепції української державності в поглядах представників української еміграції консервативного напрямку 1920-х років [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.cdvr.org.ua/sites/default/files/attached/lavri.doc.

10. Левківський К. М., Піча В. М., Хома Н. М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. 5-те видання, стереотипне. – Львів: ”Новий світ-2000”, 2006. – 476 с.

11. Майданюк В. Консервативний дискурс в концепції демакратії В. Кучабського [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://old.filos.lnu.edu.ua/bulletin_philosophy/ua/docs/visnyk03/articles/25.pdf.

12. Мироненко О. М. Історія вчень про державу і право: навчальний посібник / О. М. Мироненко, В. П. Горбатенко. – Київ: Академія, 2010. – 454 с.

13. Політична думка в Україні на початку ХХ ст. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://all-politologija.ru/ukr/politichna-dumka-v-ukraini-na-pochatku-xx-v.

14. Політологічний енциклопедичний словник / Упоряд. В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.

15. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1998. – 368 с.

16. Потульницький В. А. Історія української політології (Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці) К.: Либідь. 1992. – 232 с.

17. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.