Вступ

Розділ 1. Характеристика понять «Націоналізм» та «Національно-визвольний рух»

1.1. Загальна характеристика поняття «Націоналізм»

1.2. Загальна характеристика «національно-визвольний рух»

1.3. Історичні особливості національно-визвольних рухів

Розділ 2. Поняття національно-політичного руху в історичному контексті, основні підходи та критика

2.1. Національно-визвольний рух як рух певної етнічної спільноти в історичному контексті

2.2. Особливості українського національно-визвольного руху

2.3. Передумови розгортання, основні підходи та критика національно-визвольних рухів

Розділ 3. Поняття націоналізм в історичному контексті, основні підходи та критика

3.1. Націоналізм як ідеологія та політичний напрямок та основна його характеристика

3.2. Історичний контекст основних підходів в дослідженні націоналізму

3.3. Доктрина, критика та основні типи націоналізму

Висновки

Список літератури

Актуальність теми. Одним із важливих елементів людської свідомості є національне, котре можна розглядати насамперед як певні відображення різноманітних процесів формування і розвитку етносів, націй, різних рівнів відносин та стосунків. Виходячи з двох рівнів свідомості – науково-теоретичного та буденного, психологічного, можна твердити, що національне існує на першому рівні у вигляді певних ідей, концепцій, політичних доктрин, на другому – у вигляді національних та міжнаціональних звичаїв, традицій, особливостей національної психіки, характеру, побуту. Водночас у суспільно-політичному житті існують принципи діяльності, які в комплексі становлять націоналізм.

Об’єктом дослідження є визначення понять «націоналізм» та «національно-визвольний рух», українські націоналістичні рухи.

Предмет дослідження. Націоналізм, який дав специфічне забарвлення всім процесам у ХХ столітті, і наприкінці цього періоду в історії людства викликає багато питань, суперечок, думок тощо. В світі з особливою гостротою проявляються проблеми національних відмінностей і взаємовідносин, сутність яких полягає саме в понятті "національне", що означає – особисте, власне, духовне „Я". Саме це „Я" рухає людей у безкрайому вирії історичних подій і процесів Саме ця ідентичність створила стільки конфліктів лише за останнє століття, що людство ледве не проголосило себе вимираючим видом.

Націоналізм – як явище обстоювання свого ідеалу, котрий базується на принципах „великої сім’ї", пробутив і відкрив „скриньку Пандори", яку тепер неможливо зачинити. Стільки різних думок сприводу цього, що теперішньому заполітизованому та глобалізованому суспільству вашко розібратися, не кажучи, щоб вирішити цю історичну проблему.

Національне самовираження та свідомість – єдине, що має бути незмінним в системі цінностей громадянина держави. Формування цих переконань відбувається протягом тривалого часу. Процес формування національної держави в Україні на залишках радянської системи виявляє риси дуже подібні до ситуації в середині ХХ століття на цих саме теренах, коли розгорталась боротьба свідомих українців за право мати бодай половину того успіху, що зараз мають їх нащадки в політичній сфері. І мало цього – невтратити ці здобутки в майбутньому.

Метою дослідження є намагання розібратися в понятті націоналізму, його основних видах, наукових дослідженнях щодо цього поняття, розгляд в періоді формування і становлення українського націоналізму і визначити його роль в історії та думці сучасників.

Завданням дослідження є:

- виклад історичної діяльності та розвитку українського націоналізму, аналіз цих процесів, визначення ролі цих подій в історії;

- розглянути поняття національної свідомості та національної ідеології;

- креслити для себе суть понять «націоналізм» та «національно-визвольний рух»;

- визначити основні види національних рухів за класифікацію території та етнічної приналежності;

- розглянути основні сособливості українського національно-визвольного руху.

Отже, залишимо політикам та "державним" мужам цю проблему, томущо історія має звичку повертатися, хоч і з іншим обличям і нехай час розсудить, якщо встигне.

Донедавно проблема націоналізму, як явища, було суто політичною прерогативою, але досвід, що був накопичений в працях багатьох істориків та сучасників тих подій дає нам змогу провести власну оцінку тієї ситуації.

Слід відмітити, що джерельна база, яка збиралася ними, істориками та свідками цих історичних потрясінь, використовувалась науковцями на початку дев'яностих років та в наш час.

Націоналізм органічно випливає з вимоги кожної нації бути організованою в суверенну державу. Більшість дослідників беззаперечно пов’язують його з такою вимогою. Геллнер пише: «Націоналізм – це передовсім політичний принцип, за яким політична одиниця має збігатися з національною одиницею.

Національне почуття – це почуття гніву від порушення цього принципу або ж почуття задоволення від його додержання. Націоналістичний рух приводиться в дію саме такими почуттями». Це означає (як визнає сам Геллнер), що кожен націоналістичний рух має бути сепаратистським, якщо народ, котрий його породив, перебуває в межах кордонів якоїсь більшої країни, і мусить прагнути прискіпливішого перегляду кордонів у тому разі, якщо представники одного народу компактно проживають на території двох або більше держав.

Націоналізм як доктрина для універсального застосування вимагає від кожного цілковитої відданості власному народу. Тому право бути представником свого народу проголошується основоположним благом для кожної людської істоти.

Націоналізм може набирати й вужчих (часткових) форм. У такому разі національне почуття означає наголос на політиці задоволення національних інтересів за рахунок інтересів інших країн і без урахування інших цінностей, як, наприклад, потреби в уникненні кровопролиття, поваги до міжнародного права або участі в міжнародному співробітництві шляхом укладення двосторонніх та багатосторонніх угод. Такі форми часткового націоналізму мають такий же стосунок до його загальної форми, як егоїзм до індивідуалізму.

Егоїзм – це прагнення до задоволення власних інтересів без зважання на інтереси інших, а індивідуалізм – це доктрина, згідно з якою переслідувати власні інтереси дозволяється на тих же умовах, на яких інші можуть переслідувати свої. У вигляді добре розробленої ідеології цей підхід стає імперіалізмом; він використовується для узаконення захоплення державою якоїсь території, не заселеної представниками її народу, або з метою заселення території ними, або ж із метою отримання від володіння нею певного зиску (зазвичай військового чи економічного). Як ідеологія націоналізм дає конкретну відповідь на питання про те, що може бути основою для об’єднання людей.

Націоналізм і сьогодні залишається тою єдиною силою, яка може врятувати Україну з-над прірви небуття, куди нас штовхають глобально заплетені ворожі сіті. Ідеї і духовність націоналізму вже не раз доводили свою витривалість, допоможуть вони нам і тепер перетривати ту тотальну облогу, в якій опинилася Україна.