« Назад

Вступ

У сучасному мовознавстві спостерігається зміна парадигми наукових пошуків, що знаменує відхід від формально-граматичного вивчення мовних явищ і звернення до функціонально-комунікативного аспекту. Ця зміна пов'язана зі зростанням уваги до досліджень мовленнєвого акту як сфери здійснення комунікативної взаємодії та необхідністю детального вивчення специфіки мовних засобів вираження денотативних і конотативних чинників у процесі спілкування.

Зосередження зусиль лінгвістів на дослідженні реального комунікативного аспекту стало основною причиною формування таких нових напрямків мовознавства, як функціональна лінгвістика, когнітологія, прагмалінгвістика, характерною ознакою яких є антропоцентризм – перенесення людини в центр вивчення мовленнєвої діяльності.

Представники цих напрямів, розглядаючи висловлювання як спосіб досягнення суб'єктом мовлення певної мети, вербального керування людською поведінкою, вважають, що в таких дослідженнях на першому плані мають перебувати не тільки будова мовної одиниці та її значення, а й умови її вживання мовцем, інтралінгвістичний та екстралінгвістичний контексти, що визначають функціонування висловлювання у комунікативному акті як засобу мовленнєвої дії і впливу.

Актуальність нашої теми зумовлюється як відсутністю ґрунтовних та систематичних досліджень щодо використання явища засобів експресії у текстах поетеси, так і бажанням розкрити особливості цього прийому на матеріалі окремо взятого індивідуального стилю. Також, ми вважаємо, що існує потреба в уточненні визначення і розуміння деяких основних понять пов’язаних з використанням засобів експресії у поетичному тексті. Власне, самі експресивні явища почали досліджувати приблизно в шістдесятих роках 20 століття, тому це питання залишається ще доволі дискусійним.

Актуальність дослідження зумовлена підвищеною увагою сучасної лінгвістики до вивчення системно-функціональної природи мовлення та прагмалінгвістичного аспекту речення, зокрема потребою детального висвітлення сутності експресивності, її різновидів, засобів вираження, структурних, семантичних і прагматичних характеристик. Одним із найменш досліджених в українському мовознавстві у цьому колі проблем є питання вираження експресивності засобами номінативних речень.

Комплексне дослідження цього питання дає змогу вирішити широке коло сучасних мовознавчих проблем: встановлення місця і ролі експресивності у зовнішньосинтаксичній структурі речення; виявлення засобів модифікації експресивності, її взаємодії з інтралінгвістичними та екстралінгвістичними чинниками організації комунікативного акту; типології комунікативних ситуацій, в яких реалізуються експресивні засоби, культурологічних та соціальних чинників впливу на відбір мовцем конкретного мовного матеріалу, типових лексичних одиниць та синтаксичних моделей реалізації експресивної семантики тощо.

З огляду на значну роль експресивності у людському спілкуванні ця категорія останнім часом перебуває у центрі уваги дослідників. Експресивна модальність як категоріальна ознака аналізується у багатьох дослідженнях, проведених на матеріалі різних мов. Зокрема, у східнослов'янській лінгвістиці відомими є праці Г. Акімової, О. Александрова, В. Болотова, К. Городенської, Н. Гуйванюк, С. Єрмоленко, А. Коваль, М. Кожиної, В. Кононенка, З. Коцюби, Ю. Левітова, Н. Лук'янової, Л. Майорової, В. Маслової, Л. Мацько, О. Пономаріва, Н. Сологуб, Т. Хазагерова, В. Чабаненка, В. Шаховського та ін., у яких досліджуються лексичні та граматичні засоби, які реалізують зображально-виражальну функцію мови, що дає змогу сформувати чітке уявлення про мовні особливості оформлення експресивності.

Структурно-семантичні і комунікативно-функціональні характеристики експресивності в синтаксисі перебували в центрі уваги А. Бєльського, І. Вихованця, А. Дорошенко, А. Загнітка, В. Шинкарука, І. Сушинської, у працях яких виявлено різні семантичні типи експресивних висловлювань, описано функціонально-семантичне поле експресивності як реалізацію модальності волевиявлення.

Теоретико-лінгвістичним підґрунтям роботи стали праці В. Богданова, А. Вежбицької, І. Вихованця, В. Гака, К. Городенської, А. Загнітка, Н. Лук'янової, Л. Медведєвої, Дж. Остіна, Г. Почепцова, Дж. Серля та ін., у яких досліджуються різні типи висловлювань у прагмалінгвістичному аспекті, де експресивність розглядається як окремий складник мовленнєвого акту. Детальний аналіз прагматичних характеристик експресивного чинника мовленнєвого акту в сучасній лінгвістиці здійснили Н. Гладуш, В. Карабан, З. Коцюба, В. Чабаненко та ін., що дозволило визначити експресивність як складову мовленнєвого акту, яка надає мовленню виразності за рахунок взаємодії у змістовій стороні мовної одиниці оцінного і емоційного відношення суб'єкта мовлення.

Предметом та об’єктом дослідження є вияви засобів експресії у поезіях Ліни Костенко на матеріалі збірок “Вибране” та “Поезії” та «Записки українського сумашедшого», які містять в собі твори різних періодів і можуть ілюструвати послідовність та систематичність у використанні письменницею “явища часткової звукової подібності слів при їх семантичній розбіжності (повній чи частковій)”.

Методи дослідження визначені вже самою темою. Це, власне метод безпосереднього спостереження та виявлення досліджуваного стилістичного прийому у поетичному тексті, який дає нам матеріал для подальших класифікацій та узагальнень. Вивчення паронімічних поєднань в контексті художнього цілого, основних мотивів та ідеї проводиться методом контекстуального аналізу. Метод лексико-семантичної сполучуваності використано для аналізу поетичних значень атракантів. Метод лексико-семантичної сполучуваності та метод контекстуального аналізу застосовуються водночас і є взаємодоповнюючими. В нашому дослідження має місце також використання компонентного аналізу, при виділення спільних “квазі-“коренів у паронімічних атракантів.

Мета роботи полягає у з’ясуванні природи засобів експресії, розгляді проблеми створення спільних смислів на основі звукової подібності. Також ми прагнемо визначити домінуючі типи паронімії у поезії Ліни Костенко з погляду структурної класифікації; та створити стилістичну класифікацію паронімів за їхніми функціями у поетичному тексті.

Нашою метою є розкриття глибини паронімічних асоціативно-семантичних полів шляхом потрактування деяких пар паронімічних атракантів. Ми прагнемо довести, що у римі паронімія виконує всі свої функції, і взагалі, можна говорити про паронімію як стилістичний засіб в римі, а не розглядати її в римованій позиції як просто багатий звуковий повтор в кінці рядків, що виступає лише самостійним ритмо – та звукоорганізуючим засобом, але не може розглядатися як вияв паронімічної атракції.

Список використаних джерел

1. Ліна Костенко. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – С. 4-551.

2. Ліна Костенко. Поезії. - Балтимор; Париж; Торонто, Смолоскип, 1969.

3. Вишнякова О. В. Паронимы в русском языке. – М., 1974. – С. 8-41.

4. Гвоздев А. Н. Почерки по стилистике русского языка. – М., 1955. – С. 67-70.

5. Григорьев В. П, Звуковая организация текста. Паронимическая аттракция / Почерки истории языка русской поэзии 20 века. Поэтический язык и идиостиль. – М.: Наука, 1990. – С. 162-300.

6. Григорьев В. П. Поэтика слова. – М.: Наука, 1979. – С. 170-173; 251-299.

7. Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови – К.: Рад. школа, 1986.

8. Дащенко Н. Л. Паронімічна атракція в українській поезії 60-80 рр. 20 ст.: Автореферат дисертаціїна здобуття ступеня кандидата філологічних наук. – К., 1996.

9. Дудик П. С. Стилістика української мови. – К.: Академія. – С. 164-166.

10. Зубова Л. В. Потенциальные свойства языка в поэтической речи Марии Цветаевой. – Ленинград, 1987. – С. 12-27.

11. Кадимов Р. Г. Паронимическая аттракция в русской советской поэзии: Автореферат на соискание ученой степени кандидата филологических наук. – 1985. – С. 1-22.

12. Качуровський Ігор. Основи аналізу мовних форм (Стилістика). – Мюнхен – Ніжин, 1994. – С. 27-28.

13. Ковальчук М. С., Левун Н. В. Стилістичні властивості паронімів у мові поезії. - www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar/knp49_1/knp49_1_228-230.pdf.

14. Колесников Н. П. Паронимия в современном русском языке / Русский язык в школе. – 1961. - №3. – С. 52-54.

15. Колесников Н. П. Парономазия как стилистическая фигура / Русский язык в школе. – 1973. - №3. – С. 86-89.

16. Критенко А. П. Паронімія в українській мові// Мовознавство. – 1968. - №3. – С. 50-62; 48-58.

17. Кукушкина Е. Ю. О предпосылках паронимии в лирике А. Блока / Проблемы структурной лингвистики. – М.: Наука, 1979. – С. 195-204.

18. Лагутіна А. В. Щоб словам було тісно, а думкам просторо. – К.: Знання, 1970. – С. 45-48.

19. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000. – С. 51-55.

20. Русанівський В. М. Культура української мови: довідник. – К.: Либідь, 1990.

21. Самойлов Давид. Книга о русской рифме. – М., 1982. – С. 223-251.

22. Тарабрин Л. О паронимах / Русский язык в школе. – 1974. - №3. – С. 60-62.

23. Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2004.

24. Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови. – Запоріжжя, 2002. – С. 6-47.

25. Шмелев Д. Н. Современный русский зык. Лексика. – М.: Просвещение, 1977. – С. 231-233.

26. «Записки українського самашедшого». Записала – «молодий прозаїк» Ліна Костенко // «Главред», 17.12.10.

27. Дмитро Дроздовський. Інформаційне «самашествіє»: перезавантаження // День, №137-138, 5 серпня 2011.

28. Солоухина О. Читатель и литературный процесс // Теория литературы. Том IV. Литературный процесс. Под редакцией Ю. Б. Борева. – М.: ИМЛИ РАН "Наследие", 2001. – С. 598-611.

29. Саєнко В. П. Поетична культурологія Ліни Костенко // Актуальні проблеми літературознавства. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: Навчальна книга, 1998. – Т. 3. – С. 80-90.

30. Коржак З. З. Логіко-семантична інтерпретація емоційно-оцінних номінативів // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Філологія. – Випуск IX–X (2004–2005 рр.). – Івано-Франківськ: Плай, 2005. – С. 234–240.

31. Коржак З. З. Ланцюжок номінативних речень як особлива одиниця експресивного синтаксису // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови: Зб.наук. праць. – К., НПУ, 2007. – С. 16–24.

32. Коржак З. З. Препозитивні номінативні речення у художньому тексті // Філологічні студії. – №1–4 (31–32). – Луцьк: Волинський Академічний Дім, 2006. – С. 27–31.