Реферат Боротьба за київський престол у ХІІ-ХІІІ ст.

Вступ

1. Причини боротьби

2. Перебіг князівських міжусобиць

2.1. Розпад тріумвірату Ярославичів

2.2. Спроби Володимира Мономаха припинити міжусобиці

2.3. Розбрат між Мономаховичами і Ольговичами

3. Наслідки боротьби для Київської Русі

Висновок

Список використаної літератури

Тема, що стосується історії Київської Русі, завжди цікавить багатьох людей, адже цей період насичений багатьма цікавими подіями та фактами. А саме період боротьби за київський престол є дуже важливим фактором, який вплинув на розвиток історії України.

Влада – це термін, який позначає керівні державні органи, уряд чи особи, що мають урядові повноваження. Київську Русь класифікують у науці як ранньофеодальну державу. І треба зазначити, що протягом XII-XIII ст. влада в ній пройшла складну трансформацію, що стало важливим для подальшого розвитку держави.

Актуальність моєї роботи полягає в підвищенні останнім часом інтересу до цього кола проблем, як в науковому, так і в соціальному середовищі, оскільки перетворення у владі даного періоду мали значні наслідки для історії України взагалі.

Цю тему вивчали багато істориків: М. Грушевський, Д. Дорошенко, Н. Полонська-Василенко, В. Ключевський, Б. Рибаков, І. Фроянов, Л. Черепнін, М. Котляр, П. Толочко, Н. Яковенко та інші.

Мета: проаналізувати боротьбу князів за престол, чинники, що цю боротьбу зумовили, та визначити, якими були наслідки для держави.

Завдання: визначити причини та наслідки князівських міжусобиць.

Об’єкт дослідження: боротьба князів Київської Русі за престол.

Предмет: політична історія України-Русі ХІІ ст. – міжкняжі стосунки, еволюція державності, соціально-політичні, воєнно-політичні події на теренах Київської Русі.

У дослідженні використано методи: перехресний аналіз джерел, семантико-лексичний аналіз окремих свідчень, синтез взаємодоповнюючих відомостей та інші.

Через порівняно короткий період створене першими київськими правителями об'єднання земель почало розпадатися. Цьому величезному політичному утворенню просто бракувало відповідних технічних засобів та організаційних структур для того щоб утримувати великі території протягом тривалого часу. На Русі Рюриковичі через членів своєї розгалуженої династії забезпечували принаймні позірну єдність земель. Хоча це тривало рівно стільки, скільки між князями була згода щодо того, хто серед них найстарший і, отже, мав право на верховну владу.

З порушенням такої одностайності різко слабшали родові та особисті узи між різними князівствами, що призвело до довготривалих князівських міжусобиць, що були справжнім лихом для Руської землі, адже проливалася братня кров, повна втрата моралі у князів. Про державу ніхто не дбав, тільки дбали про свій добробут і закріплення влади. Результатом таких розбратів є початок феодальної роздробленості, яка в кінцевому результаті призвела до втрати незалежності та державності.

Князівські політичні міжусобиці були справжнім лихом для Руської землі і несли рушійний характер. У братовбивчих війнах гинули тисячі людей, руйнувалися видатні шедеври давньоруського мистецтва й культури. До внутрішніх суперечок князі стали залучати войовничих сусідів-кочівників та іноземні дружини, які палили й грабували давньоруські міста.

Зі зламу ХІ - ХІІ ст. імперія задихалася під власною вагою. Назовні це виступало як княжі усобиці, та причини нестабільності були значно глибшими, ніж родинні чвари. Київська Русь була позбавлена внутрішньої єдності, і її розпад був неминучим. Княжий рід більше не міг спільно управляти великою державою.

Княжі усобиці підірвали обороноздатність Київської землі. Загальним послабленням держави скористалися кочівники, котрі постійно здійснювали набіги на Русь-Україну. Особливо небезпечними князівські чвари стали, коли на кордонах Русі з'явилися половецькі загони. Вони спустошували Київщину, Переяславщину, Чернігівщину. Знаходилися князі, які вступали в змову з кочівниками й спільно грабували землі інших князів.

Не можна сказати, що руські можновладці не бачили небезпеки вторгнення кочівників зі степу. Напередодні монголо-татарської навали Русь переживала криваві міжусобні війни.

У другій половині XII ст. Київська земля і Київ починають занепадати. Князі всіх давньоруських земель боролися за право володіти великим Київським престолом. Тому на території Київської землі точилися постійні міжусобні війни, під час яких багато князів брали собі на допомогу половців. Війни руйнували економічне життя, торгівлю, жителі розбігалися в інші землі. Часто зазнавав нападів і Київ.

Володимиро-суздальські князі Андрій Боголюбський у 1169 р. і Всеволод Велике Гніздо у 1203 p., розграбували і спустошили Київ. Вперше за багатовікову історію так нещадно було розгромлено "матір городів руських", причому розгромлено своїми ж, руськими князями, через це наприкінці XII - на початку XIII ст. Київ повністю втратив політичне й економічне значення. Центр політичного життя в Україні перемістився на Захід - до Галицько-Волинського князівства.

Одним з результатом міжусобиць є початок феодальної роздробленості, яка в кінцевому результаті призвела до втрати незалежності та державності.

Отже, особливістю періоду історії Київської Русі наприкінці XII – у середині XIII ст. були, з одного боку, посилення відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, посилення тиску на Русь сусідніх держав, з іншого – формування великого землеволодіння, прогрес у сільському господарстві, піднесення міст, значне зростання чисельності населення, розвиток східнослов’янської культури.

1. Бойко О. Д. Історія України / О. Д. Бойко. – Київ, 1999.

2. Борисенко В. Курс української історії / В. Борисенко. – К., 1997.

3. Грушевський М. Історія України-Руси / М. Грушевський. – Київ, 1992.

4. Державна роздробленість Древньої Русі (ХІІ-ХІІІ ст.) [Електронний ресурс] // Історичний портал – Режим доступу до ресурсу: http://history-house.ru/istorija-rosii/88/435-peredumovi.

5. Котляр М. Ф. Історія України в особах: Давньоруська держава / М. Ф. Котляр. – К., 1996.

6. Крип’якевич І. П. Історія України / І. П. Крип’якевич. – Львів, 1992.

7. Толочко П. П. Древний - Киев / П. П. Толочко. – Київ, 1983.