Дипломна робота Політична мобілізація та інституційні чинники політичної мобілізації
Код роботи: 4456
Вид роботи: Дипломна робота
Предмет: Політологія
Тема: Політична мобілізація та інституційні чинники політичної мобілізації
Кількість сторінок: 94
Дата виконання: 2016
Мова написання: українська
Ціна: 1800 грн
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення політичної мобілізації
1.1. Суть процесу політичної мобілізації
1.2. Форми та технології політичної мобілізації
2. Інституційні чинники політичної мобілізації
2.1. Політичні партії: механізми мобілізації громадян
2.2. ЗМІ та мережа Інтернет як мобілізуючі фактори
2.3. Громадянське суспільство
2.4. Органи державної влади
Висновки
Список використаної літератури
Анотація
Annotation
Дестабілізація політичної ситуації в світі, а також загрози які вона несе активізують проблему мобілізації в динамічному політичному процесі. В сучасному світі існує багато дисфункціональних проявів, які потребують детального аналізу мобілізаційних процесів.
Актуальність теми дослідження. В сучасній демократичній державі кожна особа повинна вміти аналізувати ті ситуації що складаються, і за висновками цього аналізу приймати правильні та відповідальні рішення. Дуже важливою є політична участь громадян у політичному житті держави, а також функціонування громадянського суспільства. Для розвинутих демократій характерний спад політичної участі громадян, адже коли держава задовольняє всі інтереси та потреби індивіда, коли він може розвиватися і займатися тим що йому подобається, то він не надто переймається, хто ж з політиків буде забезпечувати виконання рішень, які позитивно впливатимуть на його життя. Тільки тоді, коли порушуються права особи, спостерігається підвищення рівня зацікавленості громадянами політичним життям.
В Україні події 2013-2014 рр. стали свідченням зростання рівня залученості громадян до вирішення питань, що стосуються, не лише внутрішнього життя держави, але й зовнішньої політики.
Як ми знаємо, і демократичні, і авторитарні держави дозволяють певний рівень політичної участі, яка здійснюється самостійно або за допомогою чинника мобілізації. В результаті, з’ясувавши причини вибору громадянином (чи групою) тих чи інших форм політичної участі, рівня їх політичної активності за різних типів політичних режимів, стає актуальним дослідження внутрішніх і зовнішніх чинників, які пов’язані із явищем політичної мобілізації.
Сьогодні громадяни не бачать, як вони можуть впливати на політиків, як можна покращити процес задоволення своїх потреб та інтересів, вони не бачать сенсу у процедурі виборів, і не можуть раціонально обґрунтувати суспільний вибір. Наслідком цього є те, що громадяни або взагалі ігнорують вибори або голосують за тих кандидатів, яких їм хтось нав’язав. Громадяни бояться брати на себе відповідальність за свій обдуманий вибір. Для держав, де відсутнє сформоване громадянське суспільство, характерним є нездатність громадян самоорганізовуватись, і відповідно до цього виникає потреба в авторитарному лідері, бюрократичний апарат розростається для управління суспільством «зверху», зростає суспільна напруга і недовіра до правлячої еліти з боку громадян. В народу виникає почуття песимізму та розчарованість, що є результатом нездатності політичної еліти змінити ситуацію, що виникла, політичними засобами в позитивному напрямку для його розвитку. Знижується рівень життя більшості пересічних громадян, зростає корупція серед чиновників та політичної еліти і наслідком цього є втома громадян від політичних гасел та обіцянок.
Саме в цій ситуації особливо важливого значення набуває політичний аналіз мобілізації громадян. А саме з’ясування різноманітних форм залученості у політику, зокрема мобілізаційного характеру, а відтак і пошуку передумов політичної мобілізації. Вкрай важливий прикладний характер має виокремлення різних типів особистостей, різних категорій громадян за типом їх політичної культури, мірою їх участі/неучасті у політиці, впливу на розгортання політичного процесу тощо. Аналіз політичної мобілізації зводиться до аналізу основних інституційних каналів(суб’єктів) цього процесу. Це структури, які забезпечують привертання уваги та спонукання до дій простих громадян. До таких каналів політичної мобілізації належить політичні партії та політичні лідери,органи державної влади, громадянське суспільство, ЗМІ, передвиборча агітація та пропаганда, мережа Інтернет та соціальні медіа, тощо.
Об’єкт роботи: політична мобілізація як специфічна політична категорія.
Предмет роботи: інституційні чинники залучення громадян в політичне життя.
Мета роботи: політологічний аналіз феномену політичної мобілізації як чинника активізації політичної участі, основних інституційних чинників процесу мобілізації та особливостей його реалізації.
Завдання роботи. Визначена мета зумовила постановку та розв’язання наступних дослідницьких завдань:
- дослідити теоретико-методологічні засади аналізу процесу політичної мобілізації;
- визначити особливості форм та технологій політичної мобілізації;
- окреслити специфіку впливу основних інституційних чинників політичної мобілізації;
- з’ясувати суть політичної мобілізації в діяльності політичних партій;
- розкрити зміст політичної мобілізації за допомогою ЗМІ та мережі Інтернет;
- з’ясувати роль громадянського суспільства в залученні громадян до політичного життя держави;
- охарактеризувати форми впливу органів державної влади на політичну участь громадян;
- узагальнити та систематизувати знання щодо суті процесу політичної мобілізації та його особливостей протікання в Україні;
Методологічна основа роботи: Для розв’язання поставлених у курсовій завдань використовувались системний та неоінституційний підходи. Зокрема, послуговуючись системним методом розглянута політична мобілізація як цілісний процес, що є особливою політичною категорією, у якій усі чинники є тісно взаємопов’язаними та взаємообумовленими, а також механізми та технології її прояву в сучасних суспільствах. За допомогою цього підходу було здійснено систематизацію інституційних чинників політичної мобілізації. Неоінституційний методологічний підхід сприяв дослідженню теми роботи, шляхом вивчення інститутів політичної системи, які забезпечують безпосередню чи опосередковану, активну чи пасивну участь громадян, наприклад, держави, політичних партій і громадських організацій, ЗМІ, соціальним медіа, громадянського суспільства та органів державної влади, тощо.
Для досягнення поставленої мети в роботі використано метод політичного аналізу – контент-аналіз, для класифікації та узагальнення змісту текстового матеріалу, спрямованого на активізацію політичної участі громадян: засобів масової інформації (ЗМІ), інтернет–видань, політичних партій та громадських організацій тощо. При написанні роботи був здійсненний історіографічний аналіз наукових статей, першоджерел та публікацій з даної проблематики, а також використовувався комплекс загальнонаукових методів: аналіз і синтез, дедукція та індукція.
Інтерес дослідників до проблем політичної мобілізації пов'язаний з роботою К. Дойча «Соціальна мобілізація та політичний розвиток», в якій він описав роль мобілізації в умовах демократизації (модернізації) суспільства. За допомогою мобілізації громадяни отримують можливість виконувати нові політичні ролі та долучатися до нових форм політичної соціалізації. У контексті сучасної теорії демократії виробився погляд на політичну мобілізацію як участь у політичному процесі автономних раціональних індивідів (Й. Шумпетер). Російський дослідник Д.В. Гончаров у межах теорії політичної участі проаналізував мобілізаційні моделі виборців, а також форми політичної мобілізації.
Останнім часом, все більше стає помітним мобілізуючий вплив соціальних мереж Інтернет. Російська дослідниця Ю.А. Ільїчова проаналізувала рухи супротиву останніх років в таких країнах як Єгипет, Туніс, Лівія, Алжир, Ірак, Йорданія, Кувейт, Марокко, а також спроби вияву непокори в Росії. Українська дослідниця Т. Кремень довела, що дієвим засобом політичної мобілізації виступають соціальні медіа, зокрема у стабільних західних країнах.
Аналізуючи дослідження і публікації з проблематики активізації виборців, зокрема її мобілізаційного виміру за допомогою різних виборчих технологій, варто відзначити роботи таких вчених, як А. Купцова, О. Бойко, Б. Бессонова, Л. Гонюкова та ін.
Проблематика мобілізації груп та ресурсів у різних контекстах висвітлена в наукових працях Е. Хоффера, С. Терроу, А. Обершала, С. Школьніка, Ч. Поулсена, Дж. Катсифікаса, К.Л. Кроунс, Д. Доусона, В. Гемсона, П. Ленга, Р. Васкеза, К. Шеркі, Е. Нельсона та ін. На пострадянському просторі дослідженню мобілізації присвячено роботи О. Яницького, С. Долгова, І. Задоріна, Г. Мельника, Ю. Ільчевої, І. Савченко, Д. Талалай та О. Ямельницького, тощо.
Висновки
У результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки:
1. Термін мобілізація походить з воєнної сфери і означає переведення збройних сил з мирного стану в повну бойову готовність; заклик військовозобов'язаних запасу в армію під час війни; переклад на воєнний стан економіки та державних інститутів країни. Мобілізація в політиці – це залучення всіх наявних засобів, сил, ресурсів та резервів для вирішення певної важливої проблеми, здійснення масової кампанії. А політична мобілізація – це залучення політичною партією населення на підтримку своєї політичної програми. Також політичну мобілізацію можна визначити як процес заохочення населення до політичної участі - за умови, що політична участь не завжди відповідає політичній активності.
Мобілізація громадян, вказує О. Яницький, може бути двох родів: конструктивна мобілізація і мобілізація вимушена. Об’єктом політичної мобілізації можуть бути як окремі індивіди, так і громадяни всієї країни, а також громадські об’єднання. Серед суб’єктів виділяють: державу, неасоціативні та асоціативні об’єднання, інституційні угрупування та індивідів, а також мережу Інтернет, соціальні медіа, ЗМІ, тощо.
Вважається, що в політичній мобілізації важливу роль відіграють такі психологічні складові, як мотиви та мотивація. Дослідник Міскевич виділяє три основні мотиви: мотив-спонукання, мотив-готовність, мотив-цінність. Т. Кремень за емоційним повідомленням виділяє два види політичної мобілізації: позитивну і конфліктну, бо вважає, що в політичній мобілізації дуже важливу роль грає емоційна складова. Виділяють два засоби мобілізації соціальної спільноти: революційний та еволюційний. Відмінність між ними полягає у тому, що перший тип передбачає в кінцевому результаті ґрунтовну зміну політичного(соціального) статусу в існуючій системі нерівності, а в еволюційному варіанті делегування повноважень не призводить до руйнування системи нерівності.
Політичної мобілізація як чинник активізації політичної участі виконує певні соціальні функції, найважливіші з яких – соціальний контроль громадян за органами влади, вплив на прийняття політичних рішень, залучення населення до вироблення і реалізації політичних рішень; боротьба з бюрократизмом і скасування відчуження громадян від політики та управління, тощо.
2. О. Гончаров у своїй статті «Політична мобілізація» дає трактування мобілізації у її авторитарному та змагальному вимірах. Варто зазначити, що змагальна мобілізація можлива тільки в тих суспільствах, в яких модернізація розвивається як система, що самоорганізується як процес. Вона характерна для демократичних суспільств. Авторитарна мобілізація пронизує усю систему суспільного життя, є засобом придушення будь-якої індивідуальності, автономії та ініціативи особистості та характерна для авторитарних та тоталітарних держав.
У сучасному світовому процесі значну роль відіграють мобілізаційні технології та технології протесту. Мобілізаційні технології поділяють на: раціональні, засобом яких є переконання, та жорсткі, тобто примушування; ірраціональні (в основі мобілізаціє авторитет та маніпуляції. Дуже поширеними, однак незаконними є техніки прямого і непрямого підкупу.
Про домінуючу роль технологій в політичній мобілізації свідчать події в країнах «арабської дуги», що відбувалися за певними сценаріями. Можна виділити сценарій мобілізаційного процесу - в ньому виділяють декілька етапів:створюється осередок спротиву, на тій території, де буде відбуватися мобілізація; етап підготовки громадської думки(створення негативного іміджу певних політичних діячів, дискредитація політичної діяльності влади, тощо); створення певних емоційних подій(провокації під час мітингів, вбивства опонентів); силові дії.
В арсеналі сучасних політиків наявна ціла низка маніпулятивних мобілізаційних технологій, які вони успішно використовують у своїй політичній діяльності. Під маніпулюванням процесами розуміють поширені у політичній науці словосполучення «адміністративний ресурс», «використання службового становища у своїх власних інтересах» тощо. Технології поділяються на безпосередні і опосередковані, емоційно насичені, індивідуально адресні, спеціальні, діалогові та монологові, тощо.
3. Найважливішими суб’єктами політичної мобілізації громадян є політичні партії, як інституції, що відіграють особливо важливу роль у формуванні політичної культури та свідомості різних груп населення. Серед основних функцій цих інституцій виділяється функція залучення громадян до участі в політиці. Саме політичні партії дають можливість брати участь у політичному житті держави, створюють механізми співпраці між державними інститутами та громадянським суспільством, між політичними лідерами та простими громадянами. Здійснюють вони це за допомогою масових акцій та мітингів, передвиборчої агітації, залучення до виборчого процесу, пропаганди в ЗМІ, тощо.
Найважливішим суб’єктом політичної мобілізації в Україні є політичні партії. Однак на даний момент найчастіше під час виборів політичні партії не формують суспільної думки, не активізують людей на виконання програми суспільного розвитку, а бажають «сподобатися» народу, спекулюючи його наболілими проблемами. У цьому випадку говоримо про явище, яке відображає забезпечення просування кандидата на політичному ринку за допомогою мобілізації електорату на його підтримку. У зв’язку із кризовим становищем в державі, дуже поширеними стали масові форми протесту, такі як: мітинги, пікети, акції та флешмоби. І саме найчастіше організаторами таких масових дійств є політичні партії, а до цього впливу додається ще й вплив політичної пропаганди та політичної реклами через ЗМІ. Взагалі для політичних партій характерним є використання інших суб’єктів політичної мобілізації для процесу залучення громадян до політичного життя.
4. Сучасне світове суспільство – суспільство інформаційних технологій. В суспільстві інновацій, тривають пошуки все нових і нових каналів політичної мобілізації. Сьогодні куди не глянь, людина бачить навколо себе технології ЗМІ – глобальна мережа інтернет, телебачення, радіо, рекламні вивіски і тому подібне. ЗМІ є безпосереднім зв’язком з громадянами, вони оминають традиційні канали зв’язку, такі як церква, сім’я, політичні партії та організації. Саме тому їх масово використовують у виборчій агітації, при створенні іміджу кандидата, тоді коли потрібно «розкрутити» політичну партію чи громадську організацію. Найбільш новітніми каналами є соціальні медіа. Їх також називають «вікнами можливостей», оскільки вони є доступними усім громадянам, їх важко обмежувати та контролювати, а також їхніми перевагами є швидкість передання інформації й можливість залишатися анонімом.
За останні 20 років виник та поширився новий спосіб прояву громадянської та соціальної позиції, щодо певних проблем, флешмоб або політмоб. Серед дослідників, ще досі триває суперечка, щодо ефективності такого засобу в боротьбі з політичними, соціальними чи економічними проблемами. Флешмоб – це короткотривала продумана дія групи людей, яка спрямована на привернення уваги щодо певної ситуації чи явища, а також висловлення певних міркувань та уявлень щодо них. Серед основних рис флешмобу можна виділити його короткотривалість, масовість(зазвичай мобери – це достатньо велика кількість людей), продуманість та злагодженість дій.
5. Громадянське суспільство визначають як спільноту вільних і відповідальних громадян, які прагнуть свідомо керувати справами держави й відповідально виконувати свої обов’язки. В Україні громадянське суспільство є тою ареною, на якій унаслідок конкуренції її учасників виробляються демократичні переконання. Громадянське суспільство твориться самосвідомими громадянами, які беруть активну участь у соціально-політичному житті держави. Наше суспільство потребує збільшення кількості таких індивідів. Одним із показових методів – впровадження громадської освіти – комплексу навчально-виховної роботи, що поєднує в собі, головним чином, елементи політичної, правової, економічної, етичної освіти. Громадянська освіта формує у громадянина певний ні бар рис: почуття відповідальності, обов’язку, патріотизм, усвідомлення себе як повноцінного члена держави, соціальної спільноти.
6. Серед найбільш значимих суб’єктів політичної мобілізації слід включати державу та органи державної влади. Однак варто зазначити, що діяльність органів виконавчої влади, те якими засобами, способами та методами вона здійснює її залежить від політичного режиму держави. Вважається, що якщо в умовах тоталітарних і авторитарних режимів суб’єктом мобілізації є держава. То в умовах демократії громадянське суспільство є таким осередком і стимулом для мобілізації зусиль і ресурсів.
Мобілізаційні технології застосовуються демократичними органами державної влади для того, щоб отримати якнайбільшу підтримку з боку громадян, щоб забезпечити інтереси різних соціальних груп
Авторитарний режим, і відповідно органи державної влади використовує політичну мобілізацію для того щоб забезпечити два основні завдання: з одного боку, позбавитися від конфліктів у суспільстві та подавити опозицію, з іншого – забезпечити мінімальну згоду населення з політикою держави. Найчастіше така політична мобілізація називається мінус-мобілізація.
Ознакою тоталітарної держави є масова мобілізація населення на підтримку режиму. Суб’єктом мобілізації є саме держава та органи державної влади, вона мобілізує громадян, змушує їх ходити на мітинги, бути членом пануючої партії, навіть брати участь у суботниках. Тому політична мобілізація в звичному для нас демократичному сенсі і значенні за тоталітарного режиму – неіснуюче явище. Все в такій державі робиться зі згоди можновладців, все жорстко контролюється, а тих, хто не підкоряється, просто позбуваються.
Список використаної літератури
1. Безрук О. О. Особливості функціонування політичних партій як каналу політичної мобілізації [Електронний ресурс] / О. О. Безрук // Сучасне суспільство. - 2012. - Вип. 2. - С. 39-45. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/cuc_2012_2_8. pdf.
2. Безрук О. О. Політична мобілізація як чинник динаміки політичного процесу: теоретичний аспект / О. О. Безрук // Вісник СевНТУ. Сер.: Політологія. – 2013. – Вип. 145. – С. 54–57.
3. Бойко О. Д. Анатомія політичного маніпулювання: навч. посіб. / О. Бойко. – Ніжин: ДС «Міланік», 2007. – 223 с.
4. Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії: монографія / В. І. Бортніков. – Луцьк: РВВ «Вежа»; Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – 524 с.
5. Выдрин Д. И. Очерки практической политологии / Д. И. Выдрин. – М.:Философ. и социолог. мысль, 1991. – 128 с.
6. Гончаров Д. В. Политическая мобилизация / Д. В. Гончаров // Полис (Политические исследования). – 1995. – №6 В. – С. 129–137.
7. Гонюкова Л. Політичні партії як інститут державної політики та управління: теоретико–методологічний аналіз: Моногр. / Лілія Гонюкова; за наук. ред. д. політ. н. Л. Є. Шкляра. – К.: НАДУ, 2009. – 392 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/books/2009/09glpp.pdf.
8. Драшкович А. Політична участь громадян в процесі прийняття владних рішень [Електронний ресурс] / А. Драшкович. // Політологічні записки. - 2013. - № 7. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Polzap_2013_7_28.
9. Задорин И. Мобилизация: провести нельзя отклонить [Электронный ресурс] / И. Задорин // Свободний мир. – 2008. – Режим доступа: http://www.liberty.ru/groups/experts/Mobilizaciya-provesti-nel-zya-otklonit/.
10. Зуйковська А. Мобілізація масової активності громадян українських громадян у контексті вираження політичних інтересів / А. Зуйковська // Політ. записки. – Вип. 6. – С. 269-280.
11. Ильичёва Ю. А. Мобилизационные технологии: сущность, предпосылки возникновения, основные инструменты и средства [Электронный ресурс] / Ю. А. Ильичёва // Медиаскол. – 2013. – Вып. № 2. – Режим доступа: http://www.mediascope.ru/node/1335.
12. Ісаєв К. Роль політичних партій в сучасній демократичній системі управління [Електронний ресурс] / К. Ісаєв // Публічне управління:теорія та практика. – 2011. – Вип. 2. – С. 121-125. - режим доступу: http://kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2011-2/doc/3/05.pdf.
13. Ісакова Т. О. Політичний флешмоб як форма реалізації нових ідентичностей в інформаційному суспільстві / Т. О. Ісакова // Стратегічні пріоритети. – 2012. – №2 (24). – С. 144–152.
14. Исхакова Н. Г. Доверие как фактор политической мобилизации общества в условиях становления демократии // Молодой ученый. - №8 (23) август 2015. – С.
15. Ісхакова Н. Г. Політична мобілізація населення чинники і засоби / Н. Г. Ісхакова // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.:ВАДЕКС, 2014. – Вип. 75. – С. 287-293.
16. Ісхакова Н. Г. Соціально-політична мобілізація українського населення // Вісник Національного авіаційного університету. Соціологія, політологія. Науковий журнал. – К.: НАУ, 2014. – №1. - С. 123-128.
17. Исхакова Н. Г. Стратегия политической мобилизации: от протеста к консолидации // Молодой ученый. - №9 (12) сентябрь 2014. – С. 187-191.
18. Казмиренко В. П. Социальная психология организации: моногр. / В. П. Казмиренко. – К.: МЗУУП, 1993. – 384 с.
19. Кирилюк Н. А. Специфіка політичної активності серед інших форм політичної поведінки особистості [Електронний ресурс] / Н. А. Кирилюк. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/23_SND_2008/Politologia/26700.doc.htm.
20. Політологія. – Кн. перша: Політика і суспільство; Кн. друга: Держава і політика / [А. Колодій, Л. Климанська, Я. Космина, В. Харченко]. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 664 с.
21. Кондратенко І. Громадянське суспільство та його вороги / Ігор Кондратенко // Український тиждень. – №13 (230). – 30 березня – 5 квітня 2012 р. – С. 12–15.
22. Колісник Г. О. Становлення громадянського суспільства як основи виникнення [Електронний ресурс] / Г. О. Колісник // Університетські наукові записки. - 2009. - № 3. - С. 237-242. - Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej8/doc_pdf/kolisnyk.pdf.
23. Кремень Т. В. Емоційна складова політичної мобілізації через соціальні медіа / Т. В. Кремень // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили]. Сер.: Політологія. - 2012. - Т. 204, Вип. 192. - С. 72-74. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Npchdupol_2012_204_192_17.pdf.
24. Кремень Т. В. Компоненты политической мобилизации [Электронный ресурс] / Т. В. Кремень // XXVIII Международной научно-практической конференции «Актуальные вопросы общественных наук: социология, политология, философия, история» (Россия, г. Новосибирск, 09 сентября 2013г. ). – Режим доступу до журналу.: http://sibac.info/sibac.info/2009-07-01-10-21-16/10092.
25. Кремень Т. В. Політична мобілізація в країнах сталих демократії / Т. В. Кремень // Політ. записки. – Вип. 3. – С. 378-388.
26. Кремень Т. В. Політична мобілізація за допомогою використання інструменту соціальних медіа / Т. В. Кремень // Освіта регіону. – 2013. – Вип. 4. – С. 176–179.
27. Купрій Т. Г. Флешмоб як соціальне явище і технологія інформаційної комунікації [Електронний ресурс]. / Купрій Т. Г., Головко М.Ю. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Grani/2012_7/17.pdf.
28. Лебединська Г. О. Політична участь як головний критерій розбудови громадянського суспільства / Г. О. Лебединська // Держава і право. Юрид. і політ. науки: зб. наук. пр. - 2009. - Вип. 45. - С. 571-577.
29. Любченко П. М. Конституційно-правові основи розвитку місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства: Моногр. / П. М. Любченко. – Х.: Одіссей, 2006. – 352 с. 7.
30. Любченко П. М. Політична активність громадян – один із основних факторів розвитку місцевого самоврядування / П. М. Любченко // Правничий часопис Донецького університету. – 2005. – № 1 (13). – С. 18–23.
31. Малоіван І. Ф. Вплив громадянського суспільства на політичний процес України [Електронний ресурс] / І. Ф. Малоіван. // Політологічні записки. - 2012. - № 6. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Polzap_2012_6_44.
32. Мелешкина Е. Ю. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа: Сборник учебных материалов / Е. Ю. Мелешкина. – М.: Издательский Дом «ИНФРА-М», Издательство «Весь Мир», 2001. – 304 с.
33. Мискевич А. Б. Общественно-политическая активность: Сущность, проблемы развития / А. Б. Мискевич / Под ред. С. А. Шавеля. – Мн.: Навука i тэхника, 1991. – 183 с.
34. Морозов Н. М. Мобилизационный тип развития российской цивилизации [Електронний ресурс] / Н. М. Морозов // Научная библиотека КиберЛенинка. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/mobilizatsionnyy-tip.
35. Ожегов С. И. Словарь русского языка / С. И. Ожегов; под ред. Н. Ю. Шведовой. –14-е изд. стереотип. – М.: Рус. яз., 1983. – 816 с.
36. Ротар Н. Діалогові форми політичної участі: передумови та перспективи становлення в Україні / Н. Ротар // Політичний менеджмент. – 2007. – № 1. – С. 75–92. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8756.
37. Ротар Н. Політична участь громадян України у системних трансформаціях перехідного періоду: моногр. / Н. Ротар. – Чернівці: Рута, 2007. – 315 с.
38. Ротар Н. Ю. Участь громадян України у циклічних політичних процесах трансформаційного періоду: дис. д-ра політ. наук: 23. 00. 02 / Н. Ю. Ротар. ― Чернівці, 2007. ― 517 с.
39. Ротар Н. Ю. Теорія політичної участі: Навч. посібн. / Н. Ю. Ротар. – Чернівці: Чернівецький нац. ун–т, 2010. – 168 с.
40. Ротар Н. Ю. Форми участі населення у політичних процесах: Навч. посібн. / Н. Ю. Ротар. – Чернівці: Рута, 2004. – 78 с.
41. Савченко И. А. Политический протест в современном обществе: технологический подход / И. А. Савченко // Теория и практика общественного развития. – 2012. – № 2. – С. 12–15.
42. Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. – К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2009. – 448 с.
43. Талалай Д. В. Поняття мобілізації: загальнотеоретичний аналіз / Д. В. Талалай // Форум права. – 2011. – № 2. – С. 864–867.
44. Халий И. А. Современные общественные движения: инновационный потенциал российских преобразований в традиционалистской среде / И. А. Халий. – М.: Институт социологии РАН, 2007. – 300 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.isras.ru/files/File/publ/monogr_Haliy.pdf.
45. Шведа Ю. Р. Енциклопедичний словник. Політичні партії / Ю. Р. Шведа. – Львів: Астролябія, 2005. – 488 с.
46. Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібн. / Ю. Шведа. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 528 с.
47. Шульгіна А. Членство в партії як форма політичної участі: особливості партійної участі в Україні / А. Шульгіна // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. 2007. – Вип. 10. – С. 322-337.
48. Ямельницький О. Видова специфіка політичної мобілізації / О. Ямельницький // Укр. нац. ідея: реалії та перспективи розв. – 2015. – №27. – С. 75– 81.
49. Ямельницький О. Мобілізаційні виборчі технології: досвід авторитарної мобілізації / О. Ямельницький // Укр. нац. ідея: реалії та перспективи розв. – 2013. – № 25. – С. 101–106.
50. Ямельницький О. Політико-культурні чинники мобілізації до політичної участі / О. Ямельницький // Укр. нац. ідея: реалії та перспективи розв. – 2014. - № 24. – С. 87 – 93.
51. Ямельницький О. Політична мобілізація: до проблеми трактування поняття / О. Я. Ямельницький // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. – 2012. – Т. 20, вип. 22(3). – С. 72–77.
52. Ямельницький О. Я. Політична мобілізація як чинник активізації політичної участі в Україні: дис. канд. політ. наук: 23. 00. 02 / Ямельницький Олег Ярославович – Львів, 2015. – 240 с.
53. Яницький О. Н. Массовая мобилизация: проблемы теории / О. Н. Яницький // СоцИс. – 2012. – № 06. – С. 3–12.
54. Ясперс К. Смысл и назначение истории / Карл Ясперс / пер. с нем. – 2-е изд. – М.: Республика, 1994. – 527 с.