Лекція №13, Соціологічні проблеми освіти. Соціологія сучасної науки

« Назад

1. Система освіти в Україні

До кінця 50-х рр. XX ст. наша країна володіла однією з кращих у світі системою середньої, професійної і вищої освіти. Вона займала друге місце у світі за чисельністю студентів на 10000 чоловік населення.

Завдяки створеному інтелектуальному потенціалу в Україні досягнутий високий рівень фундаментальної науки.

Можна навести такі цифри: до початку Другої світової війни рівень освіти населення України дорівнював чотирьом рокам навчання; на початку 60-х рр. XX ст. - семи рокам навчання; нині - дванадцяти рокам.

У США, Канаді, Японії в середньому на дорослого припадає вже 13-14 років навчання; більше половини випускників дванадцятирічної середньої школи продовжують навчатися в університетах.

Криза в нашій системі освіти почалася з кінця 60-х рр. XX ст. Радянські керівники спочивали на лаврах після запуску першого штучного супутника Землі, у той час коли увесь світ звернув увагу на радянський досвід розвитку освіти. До речі, саме тоді конгрес СШ А прийняв Закон «Про освіту з метою національної оборони». З ініціативи президента Дж. Кеннеді в країні вдвічі збільшилося число університетів. Наприкінці 80-х рр. XX ст. США витрачали на розвиток освіти 6,7 відсотка свого валового національного продукту, Японія - 5,7 відсотка.

Частка витрат на освіту у відсотках до витрат державного бюджету СРСР установилася до кінця 20-х рр. XX ст. нарівні 12,5 відсотка, у період 1965-1980 рр. збільшилася до 15-17 відсотків. Після 1980 р. ці витрати складали 12 відсотків, потім відбувся різкий спад: у 1991 р. -до 5,8 відсотка, у 1993р.- 4,4 відсотки.

Були допущені серйозні прорахунки в стратегії освіти. У 60-80 рр. XX ст. у нашій країні різко збільшилася підготовка робітників у профтехучилищах - у 2,5 рази, а ріст фахівців з вищою освітою тільки - у 1,3 рази. Однак весь світовий досвід свідчить: найбільший внесок у приріст продуктивності праці, темпів економічного розвитку вносять фахівці, що отримали вищу освіту.

При всій очевидності реформування освіти до нього треба підходити дуже обережно. Результати освітньої політики, впровадження інновацій часто позначаються тільки через 10-15 років. Цим і користуються деякі реформатори і «новатори» від освіти, відмінно розуміючи, що їм навряд чи доведеться відповідати за непродумані експерименти.

Система освіти повинна обережно включати у свої програми новації, нові форми організації. Відомо, що будь-яка велика наукова ідея у своїй еволюції проходить три етапи. Спочатку: «цього не може бути», потім: «у цьому щось є» і, нарешті, третій етап: «як цього можна було не розуміти і не приймати?». Масова освіта повинна орієнтуватися в основному на нього.

Це ж стосується й організаційних форм, нових типів навчальних закладів. Наприкінці 50-х рр. XX ст. було прийняте рішення про те, що першокурсники вузів повинні були вдень працювати, а вечорами - учитися. На щастя, це починання проіснувало всього один навчальний рік. До такого роду невдалих і непродуманих експериментів можна віднести і рішення уряду про військову службу студентів, які навчаються на денній формі.

Система освіти відрізняється позитивним консерватизмом набагато в більшому ступені, ніж економіка чи політика. В Україні докорінно змінилися економічний уклад і політична система, а навчальні заклади, вичистивши ідеологічну зашореність, тільки починають реформуватися.

2. Завдання соціології освіти

Зрозуміло, соціологія освіти не може обійти своєю увагою і технологічні питання. Майбутні інженери, економісти, керівники, політики XXI ст. зараз знаходяться в шкільних класах і студентських аудиторіях. Природні запитання: а чи тому їх учать, чи будуть затребувані отримувані знання, чи буде достатнім рівень їх освіти?

Здавалося б, існує простий вихід - створити, скажімо, на основі опитування авторитетних експертів модель фахівця, яка буде потрібна через 10-15 років, і під нього зробити кваліфікаційні характеристики, навчальні плани. Але навряд чи всі науки, що мають відношення до технології освіти, навіть об'єднавши свої методики, прогностичний інструментарій і математичні програми, зуміють справитися з цим завданням.

Саме соціологія освіти, використовуючи свої підходи, зокрема, і на основі соціологічного аналізу історії освіти, підказує можливий вихід - підвищення фундаментальності освіти. Якщо нова наукова інформація старіє на очах, то цього не скажеш про фундаментальні теоретичні знання - фундаментальні науки значною мірою забезпечують стики наукового знання, а це сьогодні швидкозростаючі моменти сучасної науки - фізична хімія, економічна кібернетика, математичне моделювання, економічна соціологія тощо. Тому єдина можливість для системи освіти не помилитися, працювати на перспективу - тобто усіляка фундаменталізація освіти. До речі, вона забезпечує і професійну мобільність фахівців, що так важливо в сучасному світі, в якому постійно виникають нові галузі науки, а потім - і виробництва, наприклад, біотехнологія, екологічно чисте сільськогосподарське виробництво тощо.

Інша парадигма сучасної освіти - навчити студента працювати з новою інформацією, постійно поновлювати свої знання. Адже робота будь-якого сучасного фахівця-це безупинний пошук знань, уміння застосовувати їх у своїй повсякденній діяльності.

Ще одна соціологічна проблема вітчизняної освіти - низька затребуваність знань, професійної кваліфікації. Багато студентів навчаються не заради знань, професійних умінь, а заради документа, диплома. І, насамперед, тому, що в деяких галузях народного господарства не потрібний високий рівень професійної підготовки, багато фахівців повсякденно виконують некваліфіковану роботу.

Дефіцит професіоналізму - лихо української інтелігенції. Досить сказати, що закуплені в західних країнах техніка і технологія в нас використовуються зі значно більш низькою ефективністю. Саме з цієї причини сильно відстають переробка сільськогосподарської продукції, екологізація виробництва. Очевидно, що за великими екологічними катастрофами, техногенною аварією Чорнобиля стоїть, насамперед, недостатній професіоналізм тих фахівців, що проектували, оцінювали ситуацію, приймали рішення.

Проблема полягає й утому, що в плановій економіці централізовані форми планування і розподілу молодих фахівців не стимулювали якості підготовки. Випускник практично не шукав собі роботу, підприємство не платило за його підготовку, одержувало молодих фахівців безкоштовно, а виходить, і не прагнуло їх ефективно використовувати.

Перехід до ринку в корені змінює ситуацію. В умовах реформи розвиваються договірні відносини, контрактна форма підготовки, здійснюється повна чи часткова компенсація витрат на освіту, виділяються кредити на освіту. Багато старшокурсників успішно сполучать роботу з навчанням, прагнуть поглиблено вивчати іноземні мови, програмування, законодавство тощо.

Якість підготовки в школі і ВНЗ - одна з основних проблем соціології освіти. Звичайно, соціологи вивчають не дидактичні проблеми - це справа педагогіки і психології, а соціальні аспекти якості освіти. Тут важливе все, але, насамперед, особистість викладача, педагога. Через низьку зарплату і престиж у школах плинність кадрів, високий ступінь їх фемінізації. Напевно, ключова проблема - це зарплата. Якщо заробітна плата вчителя буде не нижче ніж у промисловості, то і чоловіки обов'язково з'являться в школі.

Позначилися тенденції: відхід науково-педагогічних працівників у комерційні структури; старіння викладацьких кадрів ВНЗ - їх середній вік складає 58-59 років. Виникли серйозні проблеми з поповненням обдарованою молоддю аспірантур ВНЗ і академічних інститутів. За оцінками соціологів, четверта частина випускників має намір виїхати для роботи за кордон.

Якщо зазначені тенденції збережуться, то в українській вищій школі буде порушена нормальна система, що складалася десятиліттями, відтворення науково-педагогічних кадрів. Ще 5-7 років ВНЗ протримаються на існуючому потенціалі, а потім неминучий розвал багатьох кафедр і напрямів підготовки фахівців.

Зрозуміло, кваліфіковані науково-педагогічні кадри - не єдина умова, яка визначає якість підготовки фахівців. На цей показник впливають багато організаційних питань, що також є предметом інтересу соціологів. Наприклад, залежність між числом відрахованих студентів і звільненням викладачів за скороченням штатів; найбільш оптимальна чисельність студентської групи. Усі вони були здебільшого вирішені в останні роки за допомогою соціологів.

Фахівці стверджують, що середній студент засвоює приблизно третю частину запропонованої навчальної програми, причому більш зручну і прийнятну для себе. На частку зусиль самого викладача, його педагогічної і методичної майстерності припадає не більше п'ятої частини усіх факторів, що визначають рівень засвоєння навчального матеріалу. Інакше просто неможливо пояснити, чому за інших рівних умов в одній групі в одного викладача поряд і відмінники, і двієчники.

Студентам слід надати якнайбільше академічної свободи, зокрема, індивідуальний графік, вільне відвідування занять, екстернат тощо. Але, з іншого боку, повинна бути збільшена міра відповідальності. Тільки в такому зв'язку може серйозно підвищитися якість освіти.

Найважливіша соціологічна проблема освіти - формування культури, гуманітарна підготовка студентів. Завжди існує спокуса готувати фахівця вузького профілю - менші витрати. В усьому цивілізованому світі ставка була зроблена на університетську освіту, а в нашій країні - на вузькоспеціалізовані ВНЗ. Природно, їх випускники не знали іноземних мов, екології, права, не мали необхідної гуманітарної підготовки. В результаті страждає не тільки справа, але обкрадається сама людина, адже гарна гуманітарна, загальнокультурна підготовка дає можливість вести повноцінне життя.

Відомо, що в американських університетах на гуманітарні і соціальні науки приділяється від чверті до третини навчального часу навіть на технічних факультетах. Ось позиція одного з керівників американського університету: «Наше завдання не тільки підготувати вас до того, щоб заробляти на життя, але й навчити, як жити. І філософія є складовою частиною вашої підготовки до життя. Це наша тверда позиція, і ми не збираємося змінювати її».

Справа ще й у тому, що коли в 18-20 років молодий чоловік вивчає математику, біологію, інформатику, він ще не знає, що в 40-45 років йому більше будуть потрібні психологія, право, соціологія. У цьому віці гарний фахівець уже керівник, батько сімейства, суспільний чи політичний діяч, а також виконує й інші соціальні ролі, де в першу чергу вимагаються культура, психологія, наука управління.

Опитування свідчать, що, на думку студентів, та й самих викладачів, до 40 відсотків викладачів мають посередній і навіть низький рівень культури. На думку 60 відсотків студентів і 73 відсотків викладачів, старшокурсники, випускники ВНЗ не можуть повною мірою вважатися інтелігентними людьми.

Водночас студенти вважають, що професіоналізм викладачів зберігся. Більш того, його оцінки трохи виросли. Нині 35%% студентів ВНЗ (2003 р.) високо оцінюють професіоналізм викладачів, а в 1989 було 32%%. Однак студенти відзначають падіння зацікавленості викладачів у роботі (49%% - 1989 р., 20%% - 2003 р.).

Серед соціологічних проблем освіти зараз усе більше постає проблема збереження здоров'я учнів і студентів. Здоров'я - безцінний дарунок, яким у молодості ніхто не дорожить. Тим часом, сучасна екологія, генетика накладають обмеження на здоров'я покоління, що народжується. Вже в дошкільному віці різні хронічні захворювання мають 15-20 відсотків дітей, до закінчення школи їх кількість збільшується до половини. Третина має відхилення в серцево-судинній системі, нервово-психічні розлади, майже мільйон дітей - недоліки фізичного і розумового розвитку. Показники здоров'я студентів не кращі, вони починають знижуватися після третього курсу, коли припиняються обов'язкові заняття фізичної культури. Студенти хворіють частіше, ніж працівники найбільш шкідливих виробництв.

Головна причина такого становища - низький рівень культури народу: немає моди на здоровий спосіб життя. Не культивує його і більшість наших сімей і політичних лідерів. Отже, для збереження здоров'я треба давати необхідні знання, прищеплювати навички до здорового способу життя на всіх ступінях освіти. І потрібно шукати не тільки медичні шляхи вирішення проблеми, але і соціологічні, організаційні. Наприклад, захворюваність дітей у дитячих установах різко знижується, якщо працівники отримують гарну доплату за здоров'я своїх вихованців.

Усе сказане дозволяє дійти висновку, що освіта -соціальний інститут суспільства, який виконує найважливіші функції.

3. Функції освіти

Соціалізація підростаючих поколінь - це не тільки навчання правилам, професійним навичкам, але й формування у певному соціокультурному середовищі. Освіта сприяє передачі цінностей сформованої в суспільстві культури, допомагає підтримувати існуючий соціальний порядок.

У системі освіти молода людина знаходиться до чверті століття під контролем педагогів, вихователів у навчальний і позанавчальний час. Слід формувати законослухняних громадян, що ставляться з повагою до норм, традицій, владних інститутів. «Школа» - це грецьке слово, що означає «час - проведення часу», «дозвільні заняття».

Щоправда, на цей рахунок є й інші точки зору. У 1971 р. у США вийшла книга Івана Ілліха «Суспільство, яке відмовилося від освіти». Автор запропонував скасувати обов'язкове навчання, заборонити запитувати документи про освіту при прийомі на роботу. На його думку, школа не розвиває дитину, а готує деталі для суспільної машини, придушує особистість.

Рівень освіти вже припускає визначений соціальний статус, можливості професійного і соціального просування. У класовому суспільстві практично завжди проводиться політика протекціонізму, будь це робітфаки, інститути червоної професури чи елітарні навчальні заклади на платній основі. Система освіти - свого роду фільтр для молодих людей, які визначають, що вони будуть робити, коли стануть дорослими.

4. Основні ступені і форми освіти

Соціологія досліджує і внутрішню структуру системи освіти, насамперед у плані наступності окремих ступенів і ланок. Причому тут основна ідея - безперервність. У сучасному суспільстві немає ні закінченої, ні повної, ні тим більше вищої освіти. Ці терміни тільки означають досягнутий людиною визначений рівень освіти. Сучасна людина, у принципі, повинна учитися усе своє життя. Можна виділ йти формальну освіту- школа, ВНЗ, аспірантура, докторантура і неформальну - навчальне телебачення, Інтернет, самоосвіта, клуби за інтересами, культурні установи.

Дошкільна освіта

Вона представлена системою дошкільних установ, які у кращі для вітчизняної системи освіти роки відвідували більше половини дітей. Дитячий садок покликаний допомагати сім'ї у вихованні. Головні і перші педагоги дитини - її батьки, які найчастіше не мають необхідних знань. Існує гіпотеза, що саме на цій сходинці виховання й освіти дитини суспільство несе найголовніші втрати.

Л. Толстой помітив: «Від мене до шестирічної дитини - один крок, від немовляти до шестирічної - величезна відстань». Всі основні задатки і здібності дитини формуються саме в цьому віці, далі йде розвиток, шліфування цих якостей дитини. Звичайне для сучасної школи співвідношення: одна обдарована дитина на десять школярів. Заданими американських соціологів і педагогів, якщо застосувати весь педагогічний арсенал у дошкільному віці, тих дев'ять дітлахів з десяти будуть навчатися в школі на рівні обдарованих дітей.

Школа

Наступна сходинка - школа, яка е основним базисним інститутом у сучасній системі освіти, найбільшим досягненням цивілізації. Дійсно, знання алфавіту вводить людину в храм духовної культури. Зверніть увагу, що перші школи, університети у будь-яких країнах з'являлися при храмах.

Первісне стадо людей перетворюється в суспільство після появи фігури вчителя. Без довіри до нього, віри в його здатності не можна будувати Храм науки. Авторитет учителя, його матеріальний і соціальний стан у суспільстві прямо визначають якість освіти. Якщо обдарована молодь не йде в аспірантуру, то на десятки років уперед задається рівень академічної науки в країні. Це теж найцікавіші соціологічні проблеми освіти.

Введення загальної обов'язкової середньої освіти зіграло з нами злий жарт. Проблема полягає в тому, що для народного господарства, сучасного виробництва не потрібно, щоб усі люди мали середню освіту. Справа в тому, що характер і зміст роботи найчастіше не відповідають їх освітній і культурній підготовці. Звідси незадоволеність роботою, висока плинність кадрів. У свій час строгий контроль за виконанням Закону «Про загальну освіту» призвів до процентоманії (заданими статистики, у нас відсівалося, не отримуючи середньої освіти, 2-3 відсотка молодих людей, у США - 20 відсотків), завищувалася реальна успішність, примусово виштовхувалися «важкі» старшокласники в спецучилища, профтехучилища, школи для розумово відсталих дітей. Тепер, здається, вітчизняна освіта перегнула ціпок в іншу сторону. Багато підлітків (за деякими даними, до одного мільйона) ніде не учаться, як говориться, проходять вуличні університети.

Взагалі, співвідношення освіти і професійної діяльності - найцікавіша філософсько-соціологічна проблема. Системі освіти навряд чи під силу відслідковувати освітні запити суспільства, оперативно реагувати на них. Коли освіта не використовується у всьому її багатстві, виникає думка про її академічність, необхідність скорочення навчальних програм. Завтра виявляється недостатність отриманих знань, починають стверджувати про неспроможність системи освіти, необхідності проведення реформ.

Освіта, черпаючи свій змісту процесах людської діяльності, повинна нести в собі деякий випереджувальний момент. Насамперед тому, що її отримують в основному люди в молодому віці і запас знань покликаний забезпечувати майбутній розвиток суспільства, його виробництва і культури. Крім того, у знаннях, насамперед гуманітарних, міститься нерозмінний фонд людської цивілізації, що є підставою для саморозвитку людини, її повноцінної життєдіяльності.

Позашкільна освіта

Паралельно розвивається система позашкільної освіти. До неї ми відносимо різноманітні позашкільні установи: музичні, спортивні школи, станції юних туристів, натуралістів, центри технічної і художньої творчості, їх діяльність забезпечує всебічний розвиток особистості дитини, підлітка. І, звичайно, завжди виникає питання про оптимум, доцільність, щоб не перевантажити, не скалічити дитину. Особливо якщо в батьків вона одна, та ще є бабуся з дідусем.

В умовах переходу до ринку йде «усихання» усієї позашкільної системи. Навряд чи це розумно. Цивілізація зі свого індустріального ступеня переходить до постіндустріального суспільства. І його головною особливістю є значне вкладення капіталу не у виробництво, а в людину, могутній розвиток усієї позаринкової сфери.

Цікавить соціологів також оптимальне сполучення загальноосвітньої і професійної підготовки. Чи треба в школі учити професії чи обмежитися політехнічною освітою? Чи потрібно учням займатися на уроках продуктивною працею, чи необхідно за неї платити?

Професійна освіта

Наступ на сходинка - професійна школа, представлена технікумами, профтехучилищами, тепер ще й коледжами, ВНЗ різного типу. Головна проблема - професійний вибір при переході від загальноосвітньої до професійної школи. Що визначає професійний вибір, як, через які канали можна вплинути на нього? Більшість соціологічних досліджень освіти зосереджено саме тут. Справа втому, що суспільні потреби в професійній підготовці й особисті устремління школярів не завжди збігаються.

Реально у ВНЗ України надходять не більш 30 відсотків випускників шкіл. В результаті відбувається катастрофа життєвих планів, ілюзій.

Нині дедалі більший розвиток отримує система післядипломної освіти - аспірантура, докторантура, отримання другої спеціальності, інститути і факультети підвищення кваліфікації, стажування тощо. Тут теж багато цікавих для соціології питань. Досить сказати, що, за даними соціологів, до 60 відсотків випускників ВНЗ змінюють свою професію з різних причин. Виникають дуже непрості запитання: як допомогти в професійному вдосконалюванні за новою спеціальністю, який набір фундаментальних знань треба давати студенту, щоб такий перехід був менш хворобливим тощо.

У сучасних українських умовах вища школа змінює структуру підготовки фахівців під могутнім тиском нових соціально-економічних умов і факторів, стає масовою друга вища освіта. У вищому і середньому спеціальному навчальному закладах відкриваються нові спеціальності і спеціалізації, пов'язані з такими сферами соціального життя, як управління, бізнес, фінанси, екологія тощо.

Наразі з'явилась нова проблема для вищої школи - незатребуваність, безробіття серед осіб з вищою освітою. Безробіття стало «розумним». Так, у 2000 році кожен десятий безробітний мав вищу освіту. Найбільш несприятливо кон'юнктура на ринку праці складається щодо інженерних ВНЗ: попит (і без того невисокий) падає, дефіцит фахівців відсутній.

У найближчому майбутньому важко очікувати різкої зміни в цій сфері. Економічний аналіз призводить до важких для вищої школи висновків: зниження обсягів виробництва призводить до зниження попиту на кваліфіковану працю, а це обумовлює скорочення обсягів підготовки фахівців. Особливо в частині інженерно- і природничонаукової освіти. За оцінками фахівців, спад обсягів виробництва, різке скорочення масштабів наукової діяльності і її престижностей стимулюють згортання класичної і галузевої науки. Хоча престиж - мати учений ступінь, не займаючись професійно науковою діяльністю, - високий. Це стало модним.

Принципово новою для вітчизняної вищої професійної освіти є формуюча багатоступінчаста система: бакалавр, фахівець, магістр. Приваблює її гнучкість, можливість для молодих людей включатися в професійну діяльність на різних ступенях отримання освіти, інтеграції середніх і вищих професійних навчальних закладів. Однак не можна не бачити і бездумне копіювання американської моделі деякими старанними реформаторами. Іноді в так званих елітарних чи міжнародних коледжах, в основному гуманітарного профілю, з'являється великий обсяг природничонаукових предметів. Так, в американських університетах, особливо дослідницьких, і так званих коледжах ліберальних наук є такі навчальні плани. Але не слід забувати, що в американські університети приходять більш 60 відсотків випускників середньої школи й університети просто змушені вирівнювати загальнонаукову підготовку студентів молодших курсів, зокрема і з рідної англійської мови. Інша справа Україна, де у ВНЗ на основі строгого конкурсного добору надходять не більш п'ятої частини випускників середньої школи, і, загальновизнано, з більш ґрунтовною загальнонауковою підготовкою.

Недержавні навчальні заклади

Новим явищем, що вимагає серйозного соціологічного аналізу, є нетрадиційні форми освіти, зокрема приватні навчальні заклади. Нові форми освіти виступають у вигляді незалежних структур чи спеціальних підрозділів державних навчальних закладів. Порівняння типологічних груп студентів державних і приватних навчальних закладів засвідчує їх істотні відмінності. Зрозуміло, що серед батьків учнів приватних навчальних закладів більше підприємців, великих керівників, що можуть забезпечити оплату за навчання своїх дітей. Тут більше студентів, що сполучають навчання з роботою - аж до самостійного підприємництва. Такі студенти матеріально добре забезпечені, вони не звикли собі відмовляти ні в чому, вони упевнені у своєму професійному виборі, добре інформовані в специфіці майбутньої професійної діяльності, вони вище, ніж «бюджетні» студенти, оцінюють значущість гарної освіти, вільного володіння іноземними мовами тощо. Найближчим часом у вітчизняній соціології напевно будуть проведені дослідження з якості підготовки студентів у державному і приватному професійному навчальному закладах.

Соціологи підкреслюють готовність частини українського населення інвестувати особисті засоби в сферу освіти, і особливо для отримання спеціальностей, що користуються підвищеним попитом на ринку праці. Це має принципово важливе значення в умовах найгострішого дефіциту бюджетних ресурсів. Система освіти в Україні та сфера діяльності, яка готова прийняти інвестицій дати необхідну віддачу. Вона менш ніж інші сфери діяльності, має потребу в модернізації і цілком конкурентна на світовому освітньому ринку.

5. Соціологія особистості студента

Для соціології освіти важливе вивчення особистості учня, студента. Характер майбутньої професії багато в чому визначає поведінка студента. Особливо аналіз студентської молоді в зв'язку з обраною професією. Студентів у цьому відношенні можна розділити на три групи.

Першу групу складають студенти, орієнтовані на освіту, тому що вона дає можливість отримати професію. Вони хочуть працювати саме за цією спеціальністю, у них є інтерес до роботи, прагнення реалізувати себе саме в ній.

Друга група студентів складається з тих, хто в перспективі орієнтований на бізнес. Ставлення до освіти в них вже інше - для них навчання виступає як інструмент, можливість стару.

Третю групу студентів складають ті, кого можна було б назвати такими, що не-визначилися. Усі параметри їх ставлення до навчання, професії розмиті, в їхніх оцінках і позиціях немає чіткості та визначеності перших двох груп. Такі студенти ніби пливуть за течією, можливо, їх самовизначення відбудеться трохи пізніше, а можливо, для них узагалі процес самовизначення, цілеспрямованості не характерний.

Американський соціолог Мартін Троу, вивчаючи студентське середовище, виділив чотири типи культури, поведінки і всього способу життя серед американських студентів:

Колегіали - громадські працівники, що відрізняються активністю в студентському житті і витрачають на це багато свого часу.

Професіонали -для яких майбутня робота, професія - найголовніше, і цьому підпорядковується все їх студентське життя.

Академіки - майбутні викладачі університетів.

І, нарешті, нонконформісти - аристократична богема, золота молодь, що учиться заради диплома, престижу, щоб догодити батькам.

Цікаво також відзначити і такий висновок соціологів: серед студентів, орієнтованих на професію, набагато менше соціальних песимістів. На освіту і професію більше орієнтовані студенти економічних і юридичних спеціальностей. Найменш орієнтованими на освіту виявилися математики, хіміки, педагоги, тобто студенти тих спеціальностей, що менше затребуються на ринку праці. Вибір професії у ВНЗ став для молодих людей прагматичним, відповідає змінам в українському суспільстві. Цінність вищої освіти як самостійного феномена, що має соціокультурну, особистісну привабливість і престижність, відступає на другий план.

Таким чином, діяльність соціальних інститутів освіти спрямована на задоволення важливих соціальних потреб. Від того, наскільки успішно вона розвивається, багато в чому залежить майбутнє будь-якого суспільства.

6. Стан сучасної науки

Соціологія науки вивчає соціальні структури і процеси наукової діяльності, взаємодію наукових структур, статус науки і вчених у суспільстві. У центрі уваги соціологів знаходяться наукові колективи, наукові комунікації, умови праці вчених, дослідження процесів впливу суспільних умов на розвиток науки, а науки - на суспільство.

Предмет теорії науки двоякий: з одного боку, вивчення внутрішньої природи науки, загальної теорії наукового пізнання; з іншого боку-дослідження суспільного призначення науки, її відношення до інших видів суспільної творчості.

Для того щоб виник світ науки (а відбулося це біля двох з половиною тисячорічь назад), знадобилося досить багато найрізноманітніших умов -економічних, соціальних, духовних. Серед них слід відзначити прогресуючий поділ праці, процес класоутворення, високий рівень абстрактності мислення, поява писемності, рахунку, нагромадження практичних знань про природу тощо.

За даними Дж. Бернала, до початку XX ст. науковий прогрес у світі забезпечували не більш 15 тис. учених. Більшість наукових лабораторій можна було розмістити в одній кімнаті, підвалі. До середини 50-х рр. XX ст. науковців було вже 400 тис., до середини 60-х рр. XX ст. - 2 млн.

За даними ЮНЕСКО, у 1990 р. науковими дослідженнями займалися 5,2 млн чоловік, що в середньому складає 1 тис. на мільйон жителів планети. Із загального числа науковців у 1990р. на частку Північної Америки припадало 17,8 відсотка, Латинської Америки - 3,1, Азії й Океанії - 23,6, Африки - 0,7, Європи - 20,9, СРСР -32,4 відсотки. Третина всіх науковців планети працювала в СРСР. Однак якщо подивитися розподіл світових витрат на наукові дослідження з груп країн, то на частку Північної Америки припадало 42,8; Азії й Океанії - 19,6; Європи - 23,2; СРСР -12,3 відсотки. З цих даних добре видно, де створені найбільш сприятливі умови для наукової діяльності і де об'єктивно знаходиться центр науково-технічного прогресу. У 1994р. США продали 444 тис. патентів і ліцензій, Німеччина - 160 тис., Японія – 129тис., Англія - 97 тис., Україна - тільки 0,5 тис.

Наразі в Україні зайняті науковою діяльністю 0,8 млн. чоловік, включаючи викладацький корпус вищої школи.

Що таке наука? У чому полягає своєрідна природа науки, позитивного знання? Великий англійський теоретик науки Томас Гекслі відповідає на це запитання так: „Наука є не що інше, як вимуштруваний і організований здоровий глузд”. На думку сподвижників Дарвіна, – „від повсякденного життєвого досвіду науковий досвід відрізняється лише тією мірою, якою старий ветеран - від молодого рекрута: їх методи різні настільки ж, наскільки прийоми сучасного воїна і первісного дикуна».

Наука - найдинамічніше утворення людини, яке наклало свій відбиток на всю історію нашого часу. На основі наукових досягнень створений технологічний базис сучасної цивілізації. Але здобута людиною міць досягла такого рівня, коли вона повинна подумати про себе, про свій порятунок. Науку сприймають не тільки як благо, але і як зло. її не тільки приймають, але й відкидають. Премії за наукові відкриття співіснують з могутньою критикою науки.

Оцінюючи ріст числа науковців у XX ст., можна зробити таке припущення, що якщо він продовжиться по такій експоненті, то через піввіку все доросле населення планети буде займатися наукою.

Наукові прилади - інструменти наукового пізнання: радіотелескопи, прискорювачі, космодроми - стали циклопічними за своїми розмірами, порівнянними з великими промисловими підприємствами, для їхнього обслуговування будуються цілі міста.

XX ст. правомірно називають століттям науково-технічної революції, технологічної революції, «зеленої» революції, інформаційній революції тощо. Науковий потенціал визначає практично усе - обороноспроможність, національне багатство, рівень, якість і тривалість життя. Подальше нарощування наукового потенціалу вимагає дедалі більших витрат матеріальних і інтелектуальних ресурсів.

Із розвитком кожен новий крок у пізнанні стає дорожчим на кілька порядків. До речі, слід нагадати, що тільки однією електричною лампочкою наука розрахувалася із суспільством за усі витрати, що були на неї зроблені за всю історію цивілізації. Американці підрахували, що економічно вигідно мати 100 науковців, 10 з яких продуктивно працюють, а 90 при цьому присутні, створюють наукове середовище, опонують.

7. Етапи розвитку науки

Розвиток науки, науково-технічної революції, взаємодія з виробництвом, їхні соціальні наслідки, кадри науки розглядаються соціологією науки.

Для початку слід уточнити поняття «наукова революція», «науково-технічна революція», «промислова революція», «технологічна революція», «зелена революція».

Наукова революція - якісний стрибок у пізнанні навколишнього світу, розвитку виробництва. Наукових переворотів, зрушень в історії людства було чимало: відкриття вогню, колеса, парової машини, електрики, атомного ядра. Відомо, що древні цивілізації Америки при усіх вражаючих досягненнях інків, ацтеків не додумалися до колеса і усі вантажі переміщали волоком.

Промислова революція - заміна фізичної праці в процесі виробництва машинами. Вони, власне кажучи, узяли на себе транспортні, технологічні, енергетичні функції працюючої людини. Але дуже швидко виявилося, що промислова революція має свої межі. Швидкості технологічних процесів стали стримуватися розумовими, фізіологічними можливостями людини, яка керує машинами. Не кажучи вже проте, що присутність людини поруч з багатьма апаратами фізично неможливо через високу небезпеку, температуру, тиск, швидкість. Можна навести такий факт: приблизно 70 відсотків аварій на авіаційному транспорті трапляється з вини людини, а не техніки.

Науково-технічна революція. Треба було автоматизувати виробництво, вивести людину з системи машин. Така можливість з'явилася зі створенням перших ЕОМ, кібернетичних пристроїв, перших цілком автоматизованих виробництв. Коли машини стали виконувати деякі розумові функції людини, відбулася науково-технічна революція. Далі настав перехід її на етап технологічної революції: атомна енергетика, матеріали з заздалегідь заданими властивостями, біотехнології, ЕОМ з елементами штучного інтелекту, лазерні технології, оптико-волоконний зв'язок і багато чого іншого.

Зелена революція - наукові розробки, що дозволили програмувати врожай, впроваджувати інтенсивні технології, нові методи в селекції.

Поняття інформаційної революції пов'язане з масовим використанням інформаційних технологій у різних сферах виробництва і громадського життя: нагромадження, обробка і швидка передача інформаційних ресурсів. Наочний приклад: пластикові гроші, що дозволяють розраховуватися карткою за різноманітні послуги в будь-якій країні світу.

Досягнення науки і наслідки технологічної революції настільки вражаючі, що в душі навіть розумних людей закрадається марновірний страх: а що ж далі? У сучасній науці позначився такий напрям соціальних прогнозів, як технологічний песимізм, зміст я кого поля гає в тому, що людину витисне і поневолить машина. Батько кібернетики Норберт Вінер писав проте, що в майбутньому суспільстві пересічна людина не зможе запропонувати нічого такого, за що варто було б платити гроші.

У цьому плані цікаво звернутися до історії. В часи культури проточимо в Перу ІУ-УП ст. на глечиках передавався зміст ще більш древнього міфу, відповідно до якого настане день, коли собаки, кури, горщики, жорна, сковороди повстануть проти своїх гнобителів і перекладуть на них тягар своєї праці. Тоді жорна перемелюють своїх винахідників, кури їх заріжуть, сковороди засмажать, собаки з'їдять.

Осліплені блиском машин люди забувають, що це усього-на-всього відбите світло людського розуму. Коли чемпіон світу Гаррі Каспаров програє чергову шахову партію комп'ютеру, то слід пам'ятати, що грає не сам комп'ютер, а програма, створена групою талановитих програмістів.

8. Основні проблеми соціології науки

Соціальні наслідки НТР

Найважливішою проблемою соціології науки є соціальні наслідки науково-технічної, технологічної, інформаційний революцій. Основний напрям можна позначити таким чином: на наших очах відбувається поступовий перехід від індустріального ступеня в розвитку суспільства до постіндустріального. Масове використання інформаційних технологій, нових джерел енергії, матеріалів, біотехнологій змінює суспільне виробництво, всю сферу обслуговування. Досягнення інформаційної революції: телефон, комп'ютер, факс, ксерокс - дозволяють ученим виконувати свою роботу в домашньому кабінеті.

Тут найголовніше - зміна всього способу життя людини, - роботи, відпочинку, спілкування. Треба мати на увазі, що сьогодні досягнення науки так чи інакше впливають на життя кожної людини, де би вона не жила і чим би не займалася. Наприклад, неписьменний житель якої-небудь афро-азіатської країни - із транзистором, навчання грамоти в Індії - через супутникове телебачення. Сучасний менеджер - з автомобілем, комп'ютером, стільниковим зв'язком - здатний виконувати свої функціональні обов'язки, опинившись в автомобільній пробці.

Для соціолога, що вивчає соціальні наслідки технологічної й інформаційної революцій, дуже цікаво простежити їх вплив на різні соціальні групи і, за можливістю, ви мірити їх.

Від темпів і глибини розгортання НТР залежать обсяг знань, способи його освоєння, тривалість навчання і багато чого іншого. Для молоді з кожним новим поколінням відсувається термін початку самостійної трудової діяльності, впроваджується загальна середня освіта, у розвинутих країнах -до 12 років. Молода людина в 16-18 років отримує усі права і - жодних обов'язків.

Змінюється й основна парадигма навчання. Девізом сучасної освіти можна зробити афоризм: «Багатознання - розуму не навчає». Головне - не засвоєння визначеного обсягу інформації, а уміння знаходити її, працювати з цією інформацією. Образно кажучи, цінується не той фахівець, що багато знає - час енциклопедичних знань відійшов у минуле, - а той, котрий знає, де можна оперативно знайти потрібну інформацію.

Могутнє технічне оснащення навчального процесу дає можливість використовувати комп'ютерні підручники, диференційоване, індивідуальне і дистанційне навчання.

Одна з основних цілей освіти - формування в людини потреби в самоосвіті, у постійному поповненні своїх знань. Як супутник, виведений на орбіту при визначеній швидкості, обертається далі самостійно, так і людина повинна досягати такої орбіти знань, щоб крутитися на ній самостійно. Саме тому в розвинутих ВНЗ скорочується кількість обов'язкових академічних занять і збільшується час для самостійної роботи. Натомість день, виділений у розкладі для самостійної роботи, може перетворитися в черговий вихідний, а це вже психологічні складнощі.

У сучасних умовах для багатьох людей інтелектуальної праці обов'язковим стає безупинна освіта. Знання, отримані у ВНЗ, старіють за 8-10 років, а то і швидше, і тому потрібно обов'язково систематично підвищувати кваліфікацію, проводити сертифікацію, ліцензування фахівців. Таким чином, у людей інтелектуальної праці навчальний час стає робочим часом.

Для людей переважно фізичної праці виникають свої проблеми. Під впливом сучасних технологічних і інформаційних переворотів час докорінного відновлення технологій у провідних галузях промисловості скорочується в середньому до 5 років, а середня тривалість трудового життя - 37 років. Отже, працівник, залишаючись у рамках колишньої професії, змушений змінювати її, постійно переучуватися. Наприклад, зміст роботи токаря на простому верстаті, на універсальному верстаті, обробляючому центрі і сучасному верстаті з програмним управлінням. Робота машиніста паровоза, тепловоза й електровоза. Робота механізатора в сільському господарстві – причіпний комбайн, самохідка і сучасний комбайн, «напханий» електронікою. Фахівці пророкують, що в результаті морального зносу професій термін їх життя буде не більше десяти років. Усе це потребує від людини професійної гнучкості, рухливості, високої адаптивності і, звичайно, постійного підвищення своїх професійних знань.

Очевидно, що тим, хто займається фізичною працею, потрібна гарна загальноосвітня підготовка. Приблизно половина професій у промисловості і трохи менше - у сільському господарстві вимагають обов'язкової середньої освіти. Вкладення в народну освіту характеризуються високою ефективністю. Людина цілком скуповує витрати на загальну освіту в перші півтора-два роки своєї роботи.

В умовах сучасного виробництва змінюються міра соціальної відповідальності людини, міра її професійної компетентності. Людина за своєю недбалістю, некомпетентністю в секунди може знищити такі матеріальні цінності, які не створює за усе своє трудове життя. Втрачають зміст традиційні методи покарання, відшкодування збитку. Наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС через недбалість операторів спричинила за собою катастрофічні наслідки.

Для фахівців розумової праці розвиток сучасної науки ставить більше проблем, ніж дозволяє вирішити. Робота людей кваліфікованої розумової праці пов'язана головним чином з інформаційними потоками: пошук, обробка, використання інформації у своїй професійній діяльності. Підраховано, що подвоєння обсягу інформації відбувається за 7-10 років. Ось чому термін роботи над докторською дисертацією, оригінальною монографією -близько десяти років. Стільки потрібно часу для переробки накопиченої інформації, для виходу на рубіж сучасної науки в окремій галузі наукового знання. Зрозуміло, що, чим молодша галузь наукового знання, тим швидше це можна зробити. Не випадково зараз основні наукові відкриття робляться на стиках наук, нових галузей знання, які швидко розростаються, де немає старого багажу.

Наукову статтю в науковому журналі читають у середньому 1,3 чоловік, не вважаючи тих, хто працював над нею. І, водночас, п'ята частина всіх НДР дублює одна одну. Фахівці вважають, що роботу вартістю до 50 тис. доларів простіше, рентабельніше провести заново, ніж шукати необхідну інформацію.

У світі випускається порядку 100 тис. наукових журналів. До речі, у СРСР у 1988р. випускалося таких журналів 760, у США- 12 тисяч. Якби, наприклад, хімік, що володіє основними мовами, поставив мету прочитувати всі журнали зі своєї спеціальності і читав їх 24 години на добу, то встигав би освоїти тільки 5 відсотків наукової інформації.

Можна заперечити: автоматизована обробка наукової інформації багаторазово прискорює її аналіз. Але продуктивність людського мозку обмежена, тому технічні нововведення нічого принципово не змінюють.

Таким чином, дослідникам необхідно враховувати як позитивні, так і негативні сторони впливу науково-технічної, технологічної й інформаційної революцій.

9. Взаємодія науки, техніки і виробництва

Для соціології науки конче важлива проблема -зіткнення науки, технології, виробництва. Чому тут гальмується науково-технічний прогрес? Це була найбільша проблема радянської науки, та й в українській поки зміни невеликі. Справа власне втому, що виробництво повинне бути зацікавлене у швидкому використанні наукових розробок, для чого необхідно налагодити відповідний економічний механізм. Який же виробничник буде зацікавлений у зниженні ваги верстатів, якщо йому встановлювався план випуску верстатів у тоннах? У СРСР було винайдене безупинне розливання сталі. Але в нас цим прогресивним методом розливали десяту частину сталі, що випускається, а в японців 90 відсотків. Простіше машинобудівникам випустити один важкий трактор, ніж кілька десятків міні-тракторів. Ось чому в нас немає дотепер гарних міні-тракторів, мотоблоків.

Аналіз технічного рівня проектів засвідчує, що третина з них має техніко-економічні показники нижче за діючі, щорічно третина повертається на доробку. Характерні низька відповідальність і незацікавленість проектувальників. Проектна організація не продавала проект, а здавала, замовник не купував, а приймав. У результаті такого соціально-економічного механізму в багатьох наукових і проектних інститутах процвітала бездіяльність під виглядом кипучої діяльності. І ось коли подібна картина вимальовується, соціологи повинні назвати причини такого становища. Соціологи це зробили.

По-перше, було втрачене суперництво, змагальність, конкуренція в сфері наукової і проектної діяльності. По-друге, матеріальне заохочення за наукові відкриття, розробки носило сміховинний характер. Головний герой фільму «Геній» обклеює авторськими посвідченнями туалетну кімнату. По-третє, кар'єра вченого, його матеріальне становище залежать не від його наукових досягнень, а від просування службовими сходами. Якщо директор інституту, то його висувають в академіки. Така практика губить розумних учених.

Дуже високі вимоги для атестації науковців призводять до того, що кращі роки життя доводиться витрачати на кандидатські і докторські дисертації. Процвітаючий професорський снобізм, корпоративність перекривають дорогу молодим ученим. Вважається просто непристойним пропускати в доктори наук людей молодше 45-50 років. Винятки складають математики, фізики. Ще одне лихо науки полягає втому, що нововведення низького технічного рівня, прості, ординарні, непридатні до патентування за рубежем, можна швидше впровадити й отримати винагороду, ніж пробивати роками великий винахід.

Соціологія науки не обходить своєю увагою й організаційні форми науки, їх взаємодію, результативність.

Наукові знання можна класифікувати за їх характером як фундаментальні і прикладні науково-дослідні розробки. Фундаментальні наукові відкриття, наприклад, явище радіоактивності, виявлене подружжям П'єром і Марією Кюрі, спочатку не мали практичного значення, так само, як і розподіл ядра, відкритий Нільсом Бором. Але поступово, в результаті прикладних досліджень і дослідно-конструкторських розробок, фундаментальні знання перетворюють виробництво, всю нашу цивілізацію. Лише деякі країни, зокрема Україна, мають розвинуту фундаментальну науку.

За основними напрямами наукових досліджень можна виділ йти науки природні, технічні, гуманітарні і соціально-політичні. Така класифікація науки і лежить в основі її організації.

У нашій країні фундаментальними знаннями займаються в основному академічні інститути.

Прикладна наука організована переважно у вигляді галузевих дослідницьких, конструкторських, проектувальних інститутів, дослідних виробництв, лабораторій. Вданий час такі прикладні інститути, як правило, з'єднуються в науково-виробничі об'єднання, де в одній організаційній структурі функціонують наука, експериментальне і серійне виробництво. У сільському господарстві така організаційна форма типова: селекційні станції, дослідні станції, елітні господарства тощо. Зрозуміло, фундаментальні наукові розробки можуть виконуватися в галузевих науково-дослідних інститутах, а прикладні, науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки - в академічних.

В останні роки створюються нові організаційні форми - міжгалузеві науково-технічні комплекси з найважливіших науково-технічних проблем: персональні комп'ютери, світловоди, порошкова металургія тощо. Відомі також і такі форми організації науки, як наукові, технічні й інноваційні парки, що утворюють своєрідний пояс упровадження навколо академічних і великих вищих навчальних закладів.

Окремо стоїть наука ВНЗ. Тут поєднуються і різні напрями, і різні організаційні форми. І державне фінансування, і госпдоговірні наукові розробки за замовленнями зацікавлених організацій. І постійні наукові співробітники в проблемних лабораторіях, і науково-дослідних інститутах, і наукова праця співробітників кафедр у різноманітних організаційних формах - лабораторії, сумісництво, тимчасові науково-дослідні колективи. Слід також зазначити, що в яких країнах основна частина наукових досліджень зосереджується саме в університетах.

У науково-дослідних структурах ВНЗ працюють разом відомі вчені, аспіранти і студенти. Тут розвиваються фундаментальна наука, прикладні розробки і наукомістке виробництво. Це забезпечує високу ефективність і незвичайну гнучкість.

В українських ВНЗ працює третина, а якщо взяти дипломованих науковців (докторів і кандидатів наук), то половина усіх учених. Але вони отримують тільки 6 відсотків коштів, що виділяє держава на наукові дослідження, хоча тут створюється 20 відсотків наукової продукції країни. Отже, ефективність науки ВНЗ приблизно в три рази вища.

10. Наука і наукова діяльність

Головним для соціологів залишається особистість науковця: професіоналізм, мотиви, соціальна зрілість, моральні позиції.

Трагедія Чорнобиля, лиха Чорного і Азовського морів, ерозія ґрунтів - усе це сполучені речі.

Справа тут не тільки в технічних рішеннях, наукових ідеях, але, насамперед, у соціальній відповідальності, моральних позиціях учених, проектувальників. Можна нагадати про позицію Ейнштейна, який переконав Президента США Рузвельта почати розробку ядерної зброї, але після вибухів у Хіросімі і Нагасакі закликав заборонити її, поділитися інформацією з СРСР.

Саме моральні перекоси значною мірою сформували негативне ставлення до генетики, кібернетики, педології.

В останні роки соціологи відзначають зниження престижу науки, наукової діяльності. З'явилися труднощі з поповненням науки молодими кадрами, посилився перехід частини кваліфікованих науковців у комерційні структури, збільшилася міграція в закордонні країни.

Соціологічні дослідження свідчать, що еміграційні устремління серед учених-фізиків поширені досить широко. Лише 15,4 відсотки твердо сказали, що не збираються нікуди їхати. Майже стільки ж- ІЗ відсотків -готові виїхати негайно, як тільки трапиться нагода, і ще близько 40 відсотків респондентів не виключають можливості виїзду. Щоправда, як основний канал виїзду вчені розглядають роботу за контрактом, значно рідше вчені думають про від'їзд на постійне місце проживання. Типовий потенційний мігрант - це молода людина, що володіє високою комп'ютерною грамотністю, знанням іноземних мов, досить високим професійним рівнем. В основному це співробітники академічних інститутів.

Відтак можна дійти висновку, що прагнуть залишити країну найбільш активні, ініціативні, більш освічені молоді вчені.

Основними факторами, що могли б перешкодити «витоку мозків», названі:

- створення в країні гідних кваліфікації учених умов праці і життя - 67 відсотків;

- кардинальне поліпшення загалом соціально-економічного життя в країні, підвищення рівня життя, політична й економічна стабілізація - 26 відсотків;

- поліпшення умов праці і матеріально-технічного забезпечення вчених, розширення можливості міжнародних контактів - 12 відсотків відповідей.

В елітних університетах розпочате дослідження еміграційних настроїв і серед студентства. Тут виявилося 37 відсотків потенційних мігрантів, 10 відсотків уже робили для цього конкретні кроки. Вимальовується типовий портрет студента - потенційного емігранта: юнак (майже в два рази частіше, ніж дівчина); здебільшого неодружений; швидше програміст, математик, фізик, інженер, ніж гуманітарій.

Потенційні емігранти - це студентська еліта. Вони вчаться краще за інших, мають більш високу комп'ютерну грамотність, краще знають іноземні мови, вихідці в основному з інтелігентних сімей. Націлені на еміграцію студенти переважно лояльні до реформ, краще орієнтуються в політичному житті, підтримують демократичні перетворення, перехід до ринкової економіки.

Соціологи вивчають канали і мотиви приходу молоді в науку. Провідним мотивом для більшості наукових співробітників-початківців є самоцінність науково-дослідної роботи, можливість реалізувати свій творчий потенціал. Для початкового етапу наукової кар'єри характерне інтенсивне наукове спілкування пізнавального типу, акумуляція знань, інформації, досвіду, новизна наукової творчості.

У науковому колективі в кожного співробітника є своя визначена ніша, своя роль. Наприклад, генератор ідей, мислитель, виконавець, організатор, ідеолог, популяризатор, адміністратор, технік, компілятор, комунікатор, піонер, коректор. Зрозуміло, одна людина здатна успішно реалізовувати кілька ролей. Тут можна виділити три типологічних варіанти рольових функцій ученого: інтенсивна творча діяльність, виконавські функції, організаторський профіль.

Якщо за даними опитування виділити рольові профілі молодих учених, то найчастіше названими ролями виявилися «генератор ідей», «мислитель», що свідчить про прихильність молодих учених до індивідуальної наукової творчості.

Для дослідження молодих наукових кадрів можна використовувати різні соціологічні і психологічні тести. Вони свідчать, що зі здатністю до наукової творчості корелюють такі особистісні якості, як гнучкість, вразливість і пізнавальна відкритість, ініціативність, енергійність, прагнення до лідерства, наполегливість, естетичне чуття, перевага складності, контроль над власним «Я» тощо. Відзначаються також і такі якості, як висока сприйнятливість до людей і проблем, гнучкість в обходженні з концепціями, почуття гумору, наполегливість і завзятість, нетерплячість при виконанні рутинних і монотонних робіт, схильність до ризику, жива уява, фантазія. Наприклад, така не зовсім очевидна для успіху в науці якість, як почуття гумору, виявляється однією з найстабільніших характеристик творчої особистості. Ось чому цікаво спілкуватися з такими людьми.

Одна з найголовніших характеристик творчої особистості - незвичайно висока мотивація, що часом змушує вченого жертвувати багатьма радощами життя заради науки.

Існує два основних види мотивації вченого: зовнішня, заснована на прагненні до матеріального благополуччя, ступенів, популярності; внутрішня -інтерес до досліджуваного предмета. У діяльності більшості вчених обидва види мотивації переплетені і доповнюють один одного, хоча історія знає чимало випадків «чистого» служіння науці.

Американський психолог Альберт Кац виділив чотири типи вчених.

Ініціатори - мають швидкий розум, у них виникає безліч вдалих ідей, але вони не люблять обмірковувати деталі і надавати своїм думкам строгу закінчену форму. Вони серйозні і вдумливі, але, маючи великі амбіції, бувають часто марнолюбні і зарозумілі.

Методологи - найбільшою мірою наділені творчими здібностями. Вони емоційні, невимушені, скромні в спілкуванні з іншими.

Виконавці - навпаки, спокійні й обов'язкові, можливо, вони мають більш скромний інтелектуальний потенціал, ніж вчені інших груп, їх талант полягає в умінні вирішувати вже поставлені проблеми.

Естети - справляють найбільш неприємне враження на навколишніх. Вони недисципліновані, гордовиті і замкнуті, їх, як правило, не цікавлять події, що відбуваються навколо них. Проте вони володіють даром витягати зміст із того, що, на перший погляд, здається нісенітницею. Вони люблять простоту і воліють працювати над проблемами, що можуть мати елегантне і строге рішення.

Нині відбувається не просте падіння престижу науки. Дедалі більшу недовіру викликають моральна заможність учених, розуміння ними відповідальності за результати своїх дій.

Наука, як і будь-яка сфера діяльності, припускає певні людські відносини, моральні аспекти, має свій «кодекс» - звід принципів, правил і норм.

Основні серед них, мабуть, такі:

- норма колективізму, яка диктує вченим негайно передавати свої досягнення в загальне користування, щоб швидше поповнювати суму знань;

- норма скептицизму, що зобов'язує вчених більш вимогливо ставитися до праць своїх колег;

- норма безкорисливості, соціальної відповідальності за результати своєї наукової діяльності.

Нові умови функціонування науки ставлять деякі з них під сумнів. Про яку «безкорисливість» може йти мова, якщо для вчених, зайнятих прикладними дослідженнями, вони стають своєрідним бізнесом? Великі масштаби «закритих» досліджень із засекреченими результатами, звичайно ж, призводять до руйнування норм колективізму.

Вважається, що для науки немає заборонних тем - вона може досліджувати все, будь-які обмеження порушують волю наукової творчості. Однак маються і межі, які не можна переходити. Мова йде про генну інженерію, про автономне вирощування людських зародків, про створення і використання психотропних препаратів, створення зброї масового знищення. Тут розвитком науки ставиться запитання: наука для людини чи проти людини чи вона взагалі байдужна до її долі. Створення зброї масового знищення, катастрофічні екологічні наслідки ставлять під сумнів моральні ідеали вчених, їх соціальну відповідальність. Це дуже серйозний симптом нерозуміння між вченими і суспільством. Звичайно, тільки методи соціологічного аналізу дозволяють виявляти ці соціальні і соціально-психологічні проблеми, пропонувати шляхи їх вирішення.

Зниження престижу науки, відома недовіра до «яйцеголових», як нерідко називають учених, формуються здебільшого під впливом преси, що досить часто виносить на загальний огляд взаємини в наукових колективах, і в основному негатив. Одним словом, сучасне наукове співтовариство різке упало в очах суспільної думки, і навіть його корифеї не є зразками високої моральності, добропорядності, громадянськості. Цьому «допомогли» і останні реформи, безвідповідальні пропозиції вчених з реформування економіки, їх боротьба за владу.

Специфіка наукової діяльності, що породжує багато моральних проблем, звичайно, існує. Наукові досягнення в сучасній науці переважно - це результат колективної творчості.

Колективна наукова діяльність має свою специфіку і не зводиться до простої суми індивідуальних зусиль, її ефективність багато в чому залежить від того, як вона організована. Соціологія може виявити ті фактори, що визначають ефективність колективної наукової діяльності. Найпростіший з них - кількість членів наукової групи. Оптимальною вважається група в 5-6 чоловік, якщо менша - то недостатньо використовуються можливості взаємного стимулювання наукової діяльності (опонування), якщо більша - ускладнюється керування. Клод Бернар любив повторювати: «Якщо в тебе є яблуко й у мене є яблуко і ми обмінюємося, то в кожного з нас залишиться по одному яблуку. Якщо в тебе є ідея й у мене є ідея і ми ними обмінюємося, то в кожного з нас буде по дві ідеї». Головний результат наукового обміну- взаємозбагачення його учасників. Правильна організація наукового обміну припускає постійні комунікації учасників творчого процесу, постійний обмін інформацією. Ось чому так ефективні в науці тимчасові наукові колективи, створювані для рішення визначених проблем.

У практиці організації колективної наукової діяльності позитивно зарекомендував себе розподіл функцій, ролей усередині творчого колективу.

Відповідно до накопиченого досвіду «ідеальний» дослідницький колектив повинний включати:

- «генератора», який формулює проблему і намічувані шляхи її вирішення;

- «організатора», який здійснює розробку дослідницької програми;

- «критика», який виявляє слабкі місця запропонованих варіантів;

- «експерта», який оцінює пройдені етапи та їх результати;

- «комунікатора», який забезпечує ефективний інформаційний обмін усередині колективу і зв'язок з іншими дослідницькими групами;

- «менеджера», який доводить отримані результати до стадії практичної реалізації.

Одна з найцікавіших форм об'єднання вчених - наукова школа, на чолі якої завжди стоїть великий і авторитетний учений. Не кожному, навіть видатному ученому вдається створити свою наукову школу. Керівники наукових шкіл мають бути і сильними адміністраторами, менеджерами в науці, а це не усім вдається. Виникає непроста проблема: вибирати чи призначати керівників наукових колективів. І та, і інша форма має свої позитивні сторони.

Такі лише деякі проблеми науки, що знаходяться в центрі уваги сучасної соціології.