Реферат Ідеальна держава у філософії Платона

Вступ

1. Соціальна основа ідеальної держави Платона

2. Питання легітимності влади в політико-правовому вченні Платона

Висновки

Список використаних джерел

Актуальність. Розробляючи власну теорію ідеальної держави, Платон у першу чергу піддав аналізові її соціальну базу, детально характеризуючи кожну суспільну верству як окремий феномен, так і у її взаємодії з іншими групами соціуму. Фактично аналіз соціальної бази державного утворення склав основу розробки концепції ідеальної держави у її платонівському викладі, а тому дослідження цієї проблематики було основоположним для формування державно-правових поглядів мислителя та є відправним пунктом у процесі дослідження його філософської спадщини.

До філософських та політико-правових поглядів грецького мислителя Платона неодноразово звертали свої погляди філософи, політологи, юристи. Починаючи від Аристотеля і до Карла Поппера політичний ідеал Платона був предметом критичного аналізу. Він отримав, як позитивні, так і негативні оцінки дослідників. Але, як би там не було, після Платона жоден серйозний політик чи вчення не може дозволити собі ігнорувати його погляди, незалежно від того, відчуває він до них симпатію чи антипатію.

Переважна більшість наукових праль, у яких досліджуються політичні та правові ідеї мислителя, мають загальний характер і, очевидно, є необхідність зосередити увагу на окремих проблемних питаннях його політичної теорії.

Мета реферату – аналіз ідеальної держави у філософії Платона.

Для досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання:

1) вивчити філософсько-соціальні і державно-правові погляди Платона Афінського на соціальну базу ідеальної держави;

2) дослідити питання легітимного панування.

Соціальна база полісної держави – це суспільні стани, які являють собою не закриті касти, а класи суспільства. Кожна людина належить до якогось класу, відповідно до її індивідуальних здібностей та умов розвитку. До першого стану Платон відносив найвищих правителів і філософів, до другого – охоронців і воїнів, які в державі відіграють силову роль, до третього стану філософ відносив купців і ремісників, обов’язки яких він убачав у створенні засобів для існування усім жителям держави. Уже звідси випливає, що політичний ідеал Платона був інтелектуально-аристократичним.

Мислитель убачав у побудові ідеальної держави, за власними уявленнями, реалізацію одного з основоположних принципів досягнення справедливості. який полягає у тому, щоб не створювати ідеальні умови існування лише одному суспільному прошарку, роблячи тим його щасливим, а розповсюдити цю соціальну цінність на державу в цілому, фактично проповідуючи створення держави загального, всеохоплюючого щастя та благоденства, розраховуючи в такий спосіб досягти справедливості у найвищому її прояві. Тобто в процесі побудови ідеальної держави, за уявленнями філософа, можна досягнути загальносоціального ідеалу у формі всеохоплюючого щастя, найвищим проявом якого є панування справедливості. Фактично вказуючи на те, що щастя полягає у досягненні справедливості. Платон ставить знак рівності між цими двома філософсько-правовими поняттям.

Питання легітимного панування в політико-правовій теорії Платона займає важливе місце. Необхідність політичного владарювання викликана тим, що всередині суспільства виникають конфлікти, які викликані надмірними потребами матеріального характеру і які вона намагається реалізувати шляхом захоплення чужого майна. Якщо на першому етапі в період багатого поліса політичне панування необхідне для зміцнення та примноження матеріальних цінностей та інших благ правлячого класу і легітимність такого панування забезпечується фізичною силою, то на етапі побудови ідеальної держави владарювання – це спосіб врегулювання соціального конфлікту і легітимність такого правління забезпечують філософи-правителі, які достеменно знають у чому суть справедливості і намагаються поширити ці знання серед інших громадян міста-держави.

1. Пролеев С. В. История античной философии / С. В. Пролеев. – М.: Рефл-бук, 2001. – 512 с.

2. Форлендер К. История философии: Античность. Средние века. / Пер. с нем. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2011. – 280 с.

3. Платон. Собрание сочинений в 4 т. - Т.З. – М.: Мысль, 1994. – 654 с.

4. Антология мировой философии. В 4-х томах. - T.1. - Ч.1 и 2. – М.: Мысль, 1969. – 936 с.

5. Грот Н. Я. Очерк философии Платона. Изд. 2-е. стереотипное / Н. Я. Грот. – М.: КомКнига, 2007. – 192 с.

6. Хеффе Отфрид. Политика, право, справедливость. Основоположения критической философии права и государства - М.: Гнозис, 1994. – 202 с.

7. Аристотель. Афинская полития. – М.: Мысль, 1997. – 258 с.

8. Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. Історія політичної думки / Пер. з англ. - К.: Основи, 1997. - 838 с.

9. Новгородцев П. И. Введение в философию права: Кризис современного правосознания / П. И. Новгородцев. - М.: Наука, 1996. - 269 с.