ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА І СУТНІСТЬ ОСВІТНЬОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

1.1. Історичний аспект становлення нормативно-правової бази України у сфері освіти

1.2. Освітнє законодавство України: загальна характеристика та перспективи удосконалення

РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВЧОЇ БАЗИ ОСВІТНЬОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2.1. Порівняльна характеристика нормативно-правової бази України та країн СНД (Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Республіка Молдова)

2.2. Порівняльна характеристика нормативно-правової бази України та країн ЄС (Французька Республіка, Федеративна Республіка Німеччина та Республіка Польща)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Актуальність. Освіта є основою для розвитку будь-якого суспільства, і саме тому дослідження освітнього права є перспективним напрямком розвитку вітчизняної юридичної науки в умовах входження України до європейського освітнього простору. Таким чином, важливим етапом формування і реалізації державної освітньої політики є глибока та всебічна гармонізація та модернізація національного законодавства у сфері освіти із концептуальними положеннями міжнародних нормативно-правових актів в освітній сфері та врахування досвіду провідних зарубіжних країн.

Для успішного здійснення процесів модернізації в євроінтеграційному контексті важливого значення набуває правове регулювання даної сфери, яке стає інструментом розвитку вітчизняної освіти. Однією із найактуальніших проблем розвитку сучасної освітньої сфери України є створення, удосконалення та подальший розвиток правового регулювання сфери освіти на загальноправових принципах. Саме тому, вивчення зарубіжного досвіду регулювання освітньої сфери надасть змогу критично оцінити освітнє законодавство України, розкрити його недоліки, визначити переваги та виробити шляхи та напрямки удосконалення.

Стан наукової розробки. Проблематику правового регулювання освітньої сфери України досліджували такі вчені, як: І. В. Артьомов, В. В. Астахов, Я. Я. Болюбаш, О. М. Ващук, Л. М. Горбунова, О. Л. Войно-Данчишина, О. А. Довгаль, В. І. Луговий, Т. М. Луценко, А. В. Мазак, П. В. Нестеренко, О. В. Поступна, А. В. Ржевська, М. Ф. Степко, Я. О. Тицька, В. Д. Філіппова, Р. В. Шаповал, В. Д. Шинкарук та ін.

Мета роботи. Зазначене вище обумовлює мету наукової роботи – провести комплексний компаративний аналіз законодавства освітньої сфери України та зарубіжних країн, а також врахувати закордонний досвід для удосконалення національного освітнього законодавства.

Для досягнення даної мети у процесі дослідження були поставлені такі завдання:

- визначити юридичну природу і сутність освітнього законодавства України;

- розглянути історичний аспект становлення нормативно-правової бази України в сфері освіти;

- надати характеристику освітньому законодавству України;

- визначити напрямки удосконалення національного законодавства в сфері освіти;

- охарактеризувати нормативно-правову базу освітньої сфери зарубіжних країн;

- провести компаративний аналіз вітчизняного та закордонного освітнього законодавства.

Об’єктом наукового дослідження є сфера освітнього права як важливого елементу соціальної сфери держави.

Предметом дослідження є нормативно-правова база освітньої сфери України та зарубіжних країн.

Наукова новизна полягає у здійсненні компаративного аналізу законодавчих актів в сфері освіти України та зарубіжних країн.

Практичне значення полягає у можливості подальшого використання роботи автора у розробці нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в освітній сфері.

Методологія дослідження. Для розкриття обраної теми у роботі використовувались такі методи: конкретно-пошуковий, історичний, системно-функціональний, порівняльно-правовий та метод узагальнення.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, кожен з яких містить по два підрозділи, висновків, списку використаних джерел (40 найменувань).

Підсумовуючи вищевикладене, робимо висновки про те, що нормативно-правова база в освітній сфері становить собою систему законодавчих та інших нормативних правових актів, які мають внутрішню логіку розвитку, структуру, специфічні завдання й функції. А основним джерелом формування законодавства про освіту є Конституція України. Прийнята низка Законів України, які регулюють суспільні відносини в певній галузі освітньої сфері (наприклад, Закон «Про вищу освіту», «Про дошкільну освіту» і т.д.). У той же час, крім законів, діють і інші нормативні акти: Укази Президента, Постанови Верховної Ради й Кабінету міністрів, накази й розпорядження міністра освіти й науки, інструкції, рекомендації, циркулярні листи і т.д.

Історично законодавство освітньої сфери пройшло сім етапів становлення. За роки незалежності була сформована єдина система освітнього законодавства. Модернізація ж освітньої галузі зумовлена тим, що проблеми та протиріччя потребували якнайшвидшого вирішення та існувала необхідність узгодження вітчизняних норм права із міжнародними. Таким чином, реалізація освітніх прав в Україні, як і в порівнюваних країнах, відбувається в умовах реформування освітнього законодавства в напрямку створення єдиного Європейського освітнього простору.

Зарубіжне освітнє законодавство, порівняно із національним, містить низку переваг, які потрібно врахувати для ефективного забезпечення освітніх прав. Так, зокрема, у Франції в разі вчинення порушення, батьки або особи, які їх заміщують, а також навчальні заклади притягаються до кримінальної відповідальності. А у вітчизняному законодавстві дана норма лише опосередковано знайшла своє відображення у ст. 184 КУпАПу – ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Незважаючи на те, що в Україні сформована єдина система освітянської законодавчої бази, посиленню стабільності законодавства, створенню чіткої системи нормативних актів, сприятиме кодифікація вітчизняного освітянського законодавства. Прийняття Кодексу про освіту дозволило б акумулювати чи інтегрувати чинне законодавство і який би став єдиним і ефективно діючим законом прямої дії на території всієї держави.

Так, Кодекс про освіту діє у Французькій Республіці та єдиній країні СНД - Республіці Білорусь. У Федеративній Республіці Німеччина, Республіці Молдова, Республіці Польща та Республіці Казахстан діють законодавчі освітянські акти, які регулюють суспільні відносини освітньої сфери.

Актуальною є проблема розвитку інклюзивної освіти в Україні, оскільки право на освіту має кожен громадянин України, але, зважаючи на особливі потреби таких дітей, існує необхідність створення спеціальних умов навчання або ж спеціальних закладів. Так, у порівнюваних країнах існують можливості для прискорення процесу розвитку інклюзивної освіти, наприклад, шляхом удосконалення і наближення законодавства до міжнародних нормативних актів з метою створення умов для дітей з особливими потребами; підготовка суспільства до прийняття статусу рівноправності таких дітей.

Іншим проблемним аспектом вітчизняного законодавства, який потребує чіткого законодавчого закріплення і вирішення є відсутність конкретних санкцій до батьків або осіб, які їх замінюють, стосовно порушення порядку вступу дитини до державної чи приватної школи.

Отже, реформування чинного українського законодавства наближає його до європейської моделі системи вищої освіти.