Реферат Освіта і культура

Вступ

1. Поняття культура і освіта

2. Види і форми культури та освіти

3. Історичний аспект розвитку освіти та культури

4. Проблеми освіти і культури

Висновок

Список літератури

Зі всього розмаїття соціальних процесів, відносин і фактів, які існували у минулому й існують нині, ми виділяємо певну особливу сферу, яка іменується культурою. Більшість людей переконана, що саме культура — те головне, основне, що відрізняє людське і соціальне буття від існування дикої природи. Пояснення і докази цієї тези наводяться найрізноманітніші — в залежності від того, що розуміється під культурою.

Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення. У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона «De agri cultura» (ІІІ ст. до н. е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти.

Таке значення слова «культура» — «землеробство» — пішло у минуле. Набагато ближче до нашого розуміння культури те, що думали про землеробство римські вчені Варрон, Колумелла (І ст. до н. е.). Вони пропонували такі способи організації сільського господарства, які підвищили б продуктивність праці, зацікавленість рабів. Слово «культура» набуло багатозначності у знаменитого римського оратора і публіциста Цицерона. У одному з своїх листів він говорить про «культуру духу», тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією.

Зігравши роль універсальної мови у середньовічній Європі, латина донесла до нас слово «культура» через пітьму сторіч. Правда, вживалося воно тільки у словосполученнях і означало ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок (наприклад, cultura juris — вироблення правил поведінки, cultura scientiae — засвоєння науки, cultura literarum — вдосконалення письма).

Культура та освіта, будучи ресурсами розвитку, орієнтують на критичний підхід, перманентну переоцінку цінностей, діяльності та стосунків. Засвоєння критичного потенціалу культури через освіту є показником розвитку персонального суб’єкта. У цьому, власне, і полягає виховання позитивного сенсу свободи. Така орієнтація таїть у собі небезпеку, ризик, відповідальність. Тому значна частина людей уникає такого вибору.

Не зробивши змістом своєї діяльності соціальну творчість, вони позбавляють себе сенсу буття. Відсутність його веде до “гедоністичного ретретизму”: сенс буття інтерпретується як особисте щастя, останнє ж ототожнюється із пошуком насолоди і зручностей.

Масова культура, отже, є одним із засобів демонстрації, підтримки і лише частково засобом подолання суперечності між особою як індивідом і особою як персональним суб’єктом. Тому вона може бути використаною для досягнення свободи і для тотального гніту, а частіше є штучним замінником соціотворчої діяльності.

1. Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб: Союз, 2002. – 320 с.

2. Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. – Минск: Пропилен, 2000.

3. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

4. Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

5. Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

6. Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль: Тернопіль, 1994. – 358 с.

7. Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

8. Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С. 207–218.

9. Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.293–297.

10. Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

11. Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.: Педагогіка, 1985.

12. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа, 1976–1978.

13. Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.: Київська правда, 2000. – 688 с.