Курсова робота Особливості літературного редагування творів для дітей

« Назад

Розділ 1. Теоретичний аспект особливостей літературного редагування творів для дітей

1.1. Дитяча література як оригінальний тип художнього мистецтва

Література для дітей – це художні твори різних родів і жанрів, що на рівні своєї формозмістової єдності адресовані читачу відповідної вікової категоріїй, задовольняють його емоційні, естетичні й етичні запити, можуть мати подвійну рецепцію (дитина й дорослий), взалежнюються від законів, властивих художній словесності взагалі. Залежно від вікової категорії читача її доцільно диференціювати на літературу для дітей (дошкільний і молодший шкільний вік) і підлітково- юнацьку (середній і старший шкільний вік).

У колі дитячого читання вона є тим ядром, навколо якого перебувають твори про дітей, твори-адаптації для дитячого читання і власне творчість самих дітей (дитяча література). Ці компоненти, з одного боку, утворюють певні замкнені системи, кожна з яких має своє місце і значення в загальному художньому процесі, з іншого – зберігають цілісну єдність і характеризуються міцними зв’язками.

Література для дітей наділена певними конституційними особливостями й має свою специфіку, зумовлену діалогічною природою, особливою роллю письменника як посередника у процесі соціалізації дитини. Усе ж за своїм стрижневим словом вона передбачає референцію уявлень про літературу, залежить від законів, поширених на 6 усну й писемну словесність.

Тому найголовніший критерій характеристики творів для дітей, як і літературних творів взагалі, – художність. Література для дітей враховує інтереси й потреби дітей певної вікової категорії (від дошкільників до підлітково-юнацької аудиторії). У складі цієї частини літературної творчості особливе місце посідає поезія, оскільки, на відміну від прози, віршовий текст легше сприймається молодшими дітьми й викликає адекватну реакцію (поезії Тамари Коломієць, Марійки Підгірянки, Ігоря Калинця тощо).

Письменники, що писали про дітей та для дітей, багато думали про народну освіту. Це знаходило відбиток в їхній творчості. Заклик до знань як великої сили в житті людини брав свій виток в народній педагогіці.
Книги покликані розширити уявлення про світ, познайомити з природою і речами, які постійно оточують дитину. Вони допомагають активно опанувати мову, відчути красу і виразність рідного слова.

О.М. Горький називав дитячу літературу величезною „суверенною державою”. І книги для дітей дошкільного віку – повноправні громадяни цієї держави. Дитяча література як частина загальної літератури є мистецтвом слова. Її особливості визначаються освітньо-виховними завданнями і віком читачів. Основна відмінна риса її – органічне злиття мистецтва з вимогами педагогіки. Під педагогічними вимогами маються на увазі, зокрема, інтереси пізнавальні можливості і вікові особливості дітей. Вперше про дитячу літературу як мистецтва слова заговорили революційні демократи, вимагаючи „художньої істинності творення”, тобто справді образного і емоційного відображення життя в творах, які адресовані дітям.

Дитяча література повинна орієнтуватися на розвиток естетичної свідомості дитини, на формування її світогляду. Дитяча література – це те, що створено майстрами слова саме спеціально для дітей. Але, звичайно, юні читачі беруть для себе багато із історії літератури. Так виникає ще один термін – „дитяче читання” (тобто коло творів, які читаються дітьми). В дитячому творі повинно бути органічне злиття педагогічного і естетичного початків, громадянська позиція, широкий зв’язок його з життям. В.Г.Бєлінський накреслив ідеал дитячого письменника, наділяючи його простою і ясною душею, живою фантазією, всебічними знаннями, любов’ю до дітей.

Для дитячих письменників особливо необхідною є ДСТУра пам’ять дитинства: вона допомагає їм враховувати і втілювати в художніх творах ті особливості естетичного відношення до дійсності, які характерні для дитини.

М. Горький звертався до письменників, які створюють твори для дітей. Він підкреслював, що необхідно будувати всю літературну для дітей на принципі, який „відкриває широкі перспективи для образного науково-художнього мислення; цей принцип можна сформулювати так: в людському суспільстві розпалюється боротьба за владу над силами природу, за здоров’я і довголіття трудового людства, за його всесвітню єдність і за вільний, різноманітний, безмежний розвиток його здібностей, талантів. Ось цей принцип і повинен стати основою всієї літератури для дітей і кожної книги, починаючи від книг для молодшого віку”.

Маючи певні вікові (фізіологічні, психологічні тощо) особливості, інтелектуальний розвиток такого читача часто не узгоджується з ними й дозволяє певній категорії реципієнтів адекватно сприймати тексти, глибина проблематики яких виходить далеко за межі рецепційної дитячості. Наприклад, фабульні надзавдання казок-притч Емми Андієвської, філософських казок Вал. Шевчука й І. Калинця розраховані як на дитячого, так і на дорослого читача, успішно діалогізують із загальномистецькими пошуками сьогодення. Тут простежуються кілька інтерпретаційних рівнів, що дає підстави називати їх творами з подвійною адресацією. Менших читачів зацікавлює динамічність сюжету, напружена зовнішня дія, її психологічна мотивація.

На сприйняття ж дорослого розраховані суспільно-політичні й філософські узагальнення, приховані алегоріями, умовними й фантастичними образами, символами. Поєднання фантастичного й реального в них дає змогу осмислити сенс буття, пояснити світобудову, місце людини в соціумі, усвідомити соціальні проблеми, долю людини.

Дитяча література – література, творена безпосередньо дітьми. До неї належать різні жанри фольклору (лічилки, дражнилки, ігрові пісні та ін.), а також перші спроби пера юних початківців (поезія, проза тощо), опубліковані в періодиці для дітей («Соняшник», «Барвінок», «Малятко», «Однокласник» та ін.) чи в колективних збірниках на зразок «Первоцвіту». Своєрідним прологом дитячої літератури вважають фольклор, що синтезує тенденції цілісності дитячого й універсального світобачення, індивідуалізації мислення, прояву одивнення.

Крім поданого вище визначення, у науковому обігу зустрічається ще й широке розуміння дитячої літератури як навчальної дисципліни, що передбачає вивчення всього кола дитячого літературного читання, а саме: творів, спеціально призначених цільовій аудиторії (дошкільникам, молодших школярам, учням середньої і старшої ланки), літератури, створеної дітьми, творів про дітей, творів з подвійною адресацією, творів-адаптацій для дитячого читання.

У такому розумінні оперуємо поняттям «дитяча література» в цьому курсі. У художній літературі окрему нішу займають і твори про дітей. Вона однаково цікава людям різного віку, хоч сприймається в шкільні роки й роки соціальної та духовної зрілості в різних змістових ракурсах і інтелектуальному сенсі по-різному.

У канонічні змістові параметри рецепційної «дитячості», наприклад, не вписуються автобіографічні твори, у яких актуалізовано враження власного дитинства («На коні й під конем» А. Дімарова, «Зачарована Десна» О. Довженка, «Гуси- лебеді летять» М. Стельмаха, «Вогник далеко в степу» Гр. Тютюнника), оскільки глибина проблематики і способи її розв’язання в них потребують заздалегідь підготовленого життєвим досвідом читача. У названих текстах є чимало захоплююче цікавих епізодів, що знаходять відгук у реципієнта ще недостатньо сформованого.

Такі твори активно залучають до шкільних програм і разом з творами для дітей і творами з подвійною адресацією вони складають коло дитячого читання. Сюди ж, крім названих вище категорій, відносять і твори-адаптації для дитячого читання, у яких убачаються передусім дидактичні й естетичні завдання. Показовими є приклади адаптації поетичних творів Тараса Шевченка, з яких вилучені окремі композиційні частини або фрагменти: їм часто дається назва як самостійним творам («Зоре моя вечірняя…» – уривок з поеми «Княжна», «Учітесь, читайте…» – фрагмент з поеми «І мертвим, і живим…», «Чорна хмара з-за лиману…» – уривок з поеми «Іван Підкова») – у 8 такому вигляді вони функціонують у дитячих читанках. Дидактами й видавцями цей факт пояснюється тим, що використані строфи можна вважати завершеними, змістовно яскравими замальовками, доступними дитячому сприйняттю. Художню літературу активно розглядають як засіб формування особистості дитини.

При цьому в площині педаго- гіки прокреслюють розробку виховання дітей і підлітків засобами художньої літератури, наголошують на формуванні комплексу індивідуально-психологічних якостей людини, естетичних здібностей, акцентують на структуруванні педагогічної системи формування ціннісних орієнтацій підлітків засобами художньої літератури, оптимальному поєднанні загальнолюдських, національних, громадянських та особистісних якостей тощо. Педагогічнийпідхід до літератури для дітей, таким чином, розглядає її в основному як допоміжний засіб у навчанні й вихованні дітей. Очевидність того факту, що художні твори для дітей та юнацтва сприяють адаптації дитини й підлітка в соціумі, формуванню моральних цінностей, безперечна.

Дорослий, пишучи твори для дітей, передає їм досвід особистого уявлення про світ, мимоволі перебирає на себе функції вчителя, вихователя. Художні твори для молодшого читача, крім того, несуть чимало пізнавальної інформації. Це виразно ілюструють, зокрема, анімалістичні тексти для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку, що мають багато відомостей з життя флори й фауни (В. Біанкі, Оксана Іваненко, Є. Гуцало та ін.). Психологічний підхідрозуміння специфіки літератури для дітей передбачає врахування вікових особливостей адресата, а також уміння письменника асимілюватися з дитячою аудиторією, знаходити з нею спільну мову. К. Чуковський наголошував: «Писати про дітей і писати для дітей – різні речі. У другому випадку завдання набагато складніше – одного таланту недостатньо.

Необхідно морально підвищитися до рівня дитини, зрозуміти і прийняти без найменшого натяку на дорослу поблажливість її радощі та страждання, долучитися до божественного безсмертя дитячої душі». 9 Функції літератури для дітей та юнацтва зумовлені етапами ініціації людини. Твори для дітей сприяють пізнанню світу. Твори для підлітково-юнацької аудиторії допомагають пізнати себе, навчитися розуміти свої емоції і вчинки.

У процесі їх самостійного читання адресат лишається наодинці зі світом книги, її героями, подорожуючи з якими він накопичує свій емоційний досвід. Автор твору для дітей виступає своєрідним транслятором інформації, поведінкових моделей, світоглядних орієнтирів і водночас каталізатором дитячої свідомості, а його книга – канал, засобами якого читач отримує інформацію, індикатор розвитку особистості, її естетичної й емоційної сфери. Тому цілком природнім у творчості для дітей та юнацтва постає врахування особливостей дитячого сприйняття, проникнення в його внутрішній світ засобами мистецтва слова.

Специфічні особливості художньої творчості для дітей, зумовлені, з одного боку, дитиною та її природою, з іншого – особливим хистом письменника. Категорія «дитинство» – це той важливий концепт, що ідентифікує письменника на теренах літератури для дітей. Ним визначається повнота внутрішньої злитості суб’єкта й об’єкта, співвіднесеність автора й того, що ним зображується, незалежно від того, дитячий це чи дорослий світ, світ тварин чи речей.

Література для дітей та юнацтва зумовлена специфічною комунікативно-психологічною адресністю, особливістю рецепції, що провокує формування жанрових систем, твори яких успішно діалогізують з читачем, є маркерами «читабельності» (динамічний сюжет, композиційна довершеність, яскраві самодостатні характери персонажів) й водночас віддзеркалюють суспільно-психологічні, культурні трансформації, успішно адаптуються до реалій розгерметизованого українського соціуму. Види дитячої літератури визначаються функцією книги.

До науково-пізнавальної літератури належать шкільні підручники й посібники, словники, довідники, енциклопедії. До так званої етичної літератури — повісті, оповідання, вірші, поеми, що формують систему моральних цінностей. Вона у свою чергу поділяється на казково-фантастичну, пригодницьку, художньо-історичну, публіцистичну літератури. Крім того, існує ще й розважальналітература. Класифікувати дитячу літературу можна і за родами (епос, лірика, драма), і за жанрами. При чому, коли «звичайні» жанри (роман, повість, оповідання, поема, комедія, драма тощо) потрапляють у сферу літератури для дітей, вони можуть трансформуватися. Уплив казки на поетику жанрів призводить до появи різноманітних жанрових модифікацій – повість-казка, новела-казка, поема-казка.

Твори мають двопланове значення, «дитячий» і ―дорослий‖ плани перегукуються, утворюючи діалогічну єдність всередині тексту. Лірична поезія та ліро-епічні жанри тяжіють до фольклору. Епічні жанри історичної та морально-соціальної тематики відчувають уплив класичної повісті про дитинство тощо. Практична класифікація дитячої літератури побудована на особливостях процесу читацької психології й періодизації освітнього процесу: література для дошкільнят, для молодших школярів, для учнів середніх класів. Літературу для дітей старших класів називають підлітково-юнацькою.

1.2. Мова дитячого літературного дискурсу

Тенденції розвитку сучасної літератури для дітей і юнацтва зумовлені боротьбою дитини за рівноправне існування в єдиному соціумі разом із дорослими, а також новою ідеологією сприйняття нового емансипованого дитинства. Згідно з ученням австралійського науковця Джона Штефенса, ідеологія міститься в оповіді у вигляді нарaтивного дискурсу ще до того, як виявляєть- ся аспект змісту або теми і текст стає доступним для інтерпретації. Йдеться про те, що дорослий письменник, лише починаючи писати для дітей, уже має позаду багатий досвід життя в певному суспільстві, яке існує у своїх давно сформованих специфічних рамках системи «політичних, правових, морально-етичних і філософських поглядів, ідей, теоретичних засад, які кристалізуються на теоретичному рівні суспільної свідомості» [6, с. 291].

Тому дослідження літератури для дітей і юнацтва потрібно здійснювати, враховуючи актуальний соціокультурний контекст її розвитку: «У момент, коли поет роздумує над чистою сло- весною симфонією, що повинна стати рівноцін- ною мовчанню, в якій єдина часовість – це “вібруюче зникання” світу, в момент, коли прагне знайти для цілости буття якісь сковуючі рухи які шкіцував у кожному своєму образі, людина, звільнена від змісту своїх улюблених роздумів, підноситься у сферу рефлексійної свідомости і пробує з її вершин оцінити свій “випадок”, розміщуючи його заново в історичному та суспіль- ному контексті» [9, с. 345].

А українська дослідниця дитячого тексту Наталя Марченко зауважує, що «у тексті для дітей автор не лише актуалізує власний досвід (досвід дитинства, ди- тини в собі), а й змушений за допомогою письменницького акту пізнати ізсередини новий для себе – історично інший – досвід свого читача» [7]. У цьому комунікативному ланцюзі варто зважати на рівень рефлексійної свідомості потен- ційного реципієнта – дитини, яка з огляду на власну природу і безпосередній досвід ідентифікуватиме у тексті свій випадок.

Вивчення мовлення дітей вже протягом багатьох років привертає увагу лінгвістів, психологів, соціологів, педагогів та інших вчених, що працюють у галузі гуманітарних наук. “Дитячий” матеріал достатньо специфічний і потребує особливого підходу, обумовленого необхідністю прослідкувати будь-яке мовне явище у його динаміці, розвитку, становленні, індивідуальній своєрідності.

Слід зазначити, що в дитячому мовленні різних народів існують загальні стратегії і типи номінації. Матеріал автономного дитячого мовлення досить різноманітний в різних мовах, але є значна кількість загальних фонологічних та граматичних моделей модифікації, які викликають інтерес, наприклад: спрощення поєднань приголосних, заміна іншим приголосним; шиплячі приголосні замінюються свистячими.

На думку С.Н. Цейтлін, дитяча граматика більш послідовна, ніж та, якою користуються дорослі. Ця граматика, як зауважує авторка, спирається на більш загальні закономірності, морфологічні надмоделі. Створена таким чином система не зазнає винятків і логічних невідповідностей, зокрема в ній немає перешкод, які накладаються на носіїв мови граматичною нормою. Ненормативні морфологічні форми дитячого мовлення нагадують продукти мовної гри дорослих, але різниця в тому, що мовна гра базується на свідомому порушенні норми, тоді як дитина створений оказіоналізм уважає єдиною можливою формою.

Дитяче мовлення на ранніх етапах відрізняється від мовлення дорослих своїм специфічним словником, який охоплює те нескладне коло понять, що ними оперують діти в перший період свого свідомого життя. Ще однією характеристикою автономного дитячого спілкування є редуплікація як частин слова, так і цілих слів. Можливо, редуплікацію слід розглядати як характерну ознаку автономного дитячого спілкування у всьому світі.

Мовлення дітей характеризується значною кількістю інновацій та оказіоналізмів; сюди зараховують, з одного боку, унікальні слова, відсутні в нормативній мові і створені дитиною на основі комбінації відомих кореневих й афіксальних морфем за продуктивними словотвірними моделями (або за схожістю звукового складу) з чіткою внутрішньою формою, а з іншого боку, оказіоналізмами вважають загальновживані слова літературної мови, що набули в дитячому мовленні свого змістового наповнення, своїх семантичних характеристик, які виходять за межі традиційно закріплених.

Від часів появи літературні тексти, адресовані дітям, розглядалися як “частина цілеспрямованих зусиль світу дорослих щодо формування образу дитини, як потужний інструмент соціалізації …”. Тексти творів, призначених дітям, можна розглядати як комунікацію особливого ґатунку, під час якої адресат повідомлення апріорі опиняється у нерівноправному становищі щодо адресанта, що зобов’язує останнього – дорослого автора – вміти бачити світ дитячим поглядом, відчувати побачене і пережите по-дитячому.

Процес відокремлення літератури для дітей від загальної літератури, а також літератури навчальної був досить довгим і складним. Проте до сьогодні він викликає дискусії, і як наслідок виникає питання про визначення специфічних рис літератури для дітей. Література для дітей – у науковій літературі явище периферійне через те, що відсутні ґрунтовні дослідження, у яких би було розглянуто її особливості. Специфіку літератури для дітей і наш час обмежують такими ознаками, як динамічний сюжет, доступність, зрозумілість.

Так, У. Гнідець зазначає, що „до автора дитячої книги завжди ставили надзвичайно високі вимоги. У зв’язку з цим особливої ваги набуває його вміння проаналізувати світ на рівні дитячого сприйняття. Гра на межі між простотою і складністю, між рівнем дитячого розвитку і досвідом дорослої людини становить одну із основних особливостей літератури для дітей та юнацтва. Для письменника важливою є взаємовідповідність теми, жанру, способу оповіді, стилю”.

Літературу для дітей, зокрема її мовні особливості досліджував В. Бєлінський. Низький рівень видань та низька культура перекладів викликали численні зауваження вченого. В. Бєлінський уважав, що мова книги для дітей повинна відрізнятися простотою й ясністю: „Книга повинна бути написана просто, уміло, без зайвих деталей, красивою мовою, події повинні бути викладені ясно, розташовані у перспективі, добре запам’ятовуватись, захоплювати читача… розвивати закладені природою елементи людського” [14].

І далі: твори для дітей повинні бути „написані мовою легкою, вільною, грайливою, квітучою у простоті своїй” [14].

Серед основних вимог до літератури для дітей В. Бєлінський виділяв наявність живої поетичної уяви як найважливішу умову для будь-якого дитячого письменника. „Для того, щоб говорити образами із дітьми, треба знати дітей, треба самому бути дорослою дитиною”, – стверджував науковець [15].

Дитячий письменник С. Маршак зазначає, що мова літератури для дітей – це не „спрощення і не сюсюкання” [26], що специфіка мови творів для дітей не в її доступності, а в тому, „як дійсність книги збігається зі світовідчуттям дитини”.

Письменник висуває такі вимоги до творів для дітей: „Якщо у книзі є чітка й завершена фабула, якщо автор не байдужий реєстратор подій, а є прихильником одних героїв оповіді та ворогом інших, якщо в книзі є ритмічний рух, а не звичайна послідовність, якщо моральні висновки з книги – не безкоштовний додаток, а природний наслідок усього ходу подій, та на додачу до всього книгу можна розіграти у власній уяві, як п’єсу або нескінченну епопею, вигадуючи все нові й нові продовження, – це буде показником того, що книга написана дійсно дитячою мовою” [26].

Покликаючись на К. Чуковського, І. Арзамасцева визначає художні критерії дитячої літератури: образність, музикальність, наближення до дитячого фольклору, до гри, насиченість гумором [27]. Дослідниця підкреслює, що мова дитячої книги має бути багатою. На її думку, прозові твори для дітей повинні легко запам’ятовуватися та ставати частиною мовного світу юного читача [15].

Питання специфіки дитячої літератури неодноразово було приводом суперечок науковців. І. Арзамасцева зазначає, що ще в середині ХХ ст. розуміли: для дітей треба писати інакше, ніж для дорослих. Разом із тим завжди були ті, хто, спираючись на загальновизнані закони мистецтва, заперечував специфічні риси літератури для дітей. Зокрема, С. Михалков категорично заперечує специфічність літератури для дітей та наголошує на спільній естетичній функції літератури і для дорослих, і для дітей [7]. Його підтримує Л. Ісарова, однак в одній зі статей усе ж визнає важливість вікової специфіки літератури для дітей [25].

І. Арзамасцева теж стверджує, що специфічність літератури для дітей перш за все зумовлена віком читача. Чим менше вік читача, тим яскравіше виявлені своєрідні риси, за якими можна визначити, що твір написаний для дітей. І, навпаки, коли читач дорослішає, зникають специфічні риси дитячого віку, змінюється література для дітей [4].

Осмислення специфіки дитячої літератури відбувається за допомогою залучення свідчень інших наук – фольклористики, літературознавства, психології, соціології, культурології та онтолінгвістики.

Особливої уваги, на нашу думку, заслуговує нова галузь у сучасній лінгвістиці – онтолінгвістика, яка вивчає дитяче мовлення: формування мовленнєвої спроможності дитини, виникнення й подальший розвиток індивідуальної мови та наступні вікові зміни в мовленні індивіда [49].

Для того, щоб максимально точно відтворити розмовну стихію дитини, автори мають знати особливості дитячого мовлення та вміти їх відтворити в тексті твору. У психології виділяють такі вікові групи дітей: дошкільний вік (від 3 до 6 – 7 років); молодший шкільний вік (від 6 – 7 до 11 років); середній шкільний вік (з 11 – 12 до 14 – 15 років); старший шкільний вік (від 15 до 18 років) [27].

Кожна вікова група має свої психологічні Лінгвістика № 2 (26), 2012 163 особливості, тому письменники при виборі тематики творів, створенні композиції, доборі мовних засобів мають ураховувати цю специфіку. Характерні особливості мовлення дітей автори мають передавати у своїх текстах для того, щоб максимально точно відтворити образи героїв, наблизити їх до дійсності, щоб твір був цікавим та зрозумілим дітям. Розглянемо специфічні особливості мови творів для дітей різних вікових груп. Перші книги знайомлять дитину з новими предметами та сприяють розвиткові мовлення. Для дітей дошкільного віку до трьох років, які ще не вміють читати самостійно, написані переважно короткі вірші, що мають просту побудову. Їх специфіка полягає в тому, що в невеликий за обсягом вірш авторові треба вмістити максимум знань, бо дитина цього віку майже нічого не знає про навколишній світ і ще не може сприймати складну інформацію. Лексика творів має бути простою, конкретною та зрозумілою дитині, речення короткими й такими, що добре запам’ятовуються. Письменник повинен добирати такі мовні засоби, щоб створити яскравий образ та вказати на характерні особливості й риси зображуваного предмета чи явища. Тому у творах для дітей, призначених для цієї вікової групи, письменники часто використовують звуконаслідувальні слова. Після трьох років читацькі інтереси дитини розширюються, короткі поетичні твори замінюють складнішими за будовою та сюжетом.

У колі читацьких інтересів дітей з’являються прозові твори. Лексика прози для дітей дошкільного віку проста, автори не вживають складних для розуміння дитини лексем. На морфологічному рівні значну кількість слів складають дієслова та іменники, менш уживаними є прикметники й числівники. На синтаксичному рівні характерними рисами є вживання простих речень, використання діалогів. Специфіка літератури для дітей молодшого шкільного віку зумовлена зростанням свідомості та розширенням кола читацьких інтересів.

Твір для дітей молодшого шкільного віку насичений складнішою інформацією, ніж для дітей дошкільного віку, тому змінюється сюжет, з’являються нові теми. Замість віршованих казок з’являються казкові повісті, оповідання про природу, школу. Завдання автора – зацікавити дитину динамічним сюжетом, мандрівкою, пригодою. Специфічною рисою мови творів для дітей цієї вікової групи є те, що автори часто подають характеристику героїв не за допомогою опису, а завдяки використанню діалогу. Більшого вияву набуває дидактична функція творів.

Суттєву роль у них відіграє гумор: негативні персонажі зображено в комічних незручних ситуаціях. Створення комічного досягнуто за рахунок уживання негативно забарвленої та згрубілої лексики. Середній шкільний вік є перехідним періодом підлітків.

Пізнавальна зацікавленість залишається домінантною в цьому віці. Відмінним є те, що дитина вже має змогу засвоювати складнішу, ніж раніше, інформацію, проте увага її все ще лишається нестійкою. Саме тому в мові творів для дітей цієї вікової групи описи подають частково. Поряд з цим письменники використовують складніші засоби створення образності. Лексичний склад мови твору стає більш насиченим, у текстах з’являються слова іншомовного походження. Синтаксис творів позначений уживанням складних синтаксичних конструкції.

Головна особливість літератури для старшого шкільного віку – формування неповторної мовної особистості. Підліток уже не просто отримує інформацію про навколишній світ, він намагається визначити своє ставлення до нього. На перший план у літературі для підлітків виходять міжособистісні стосунки, в основі сюжету з’являється конфлікт. Увага дітей цієї вікової групи стає чіткою, тому створення розлогих описів із широким уживанням тропів стає специфічною рисою творів.

Разом з тим автори використовують молодіжний сленг, лексику іншомовного походження, неологізми, лексику спеціалізованого призначення. Експресивність створена вживанням номінативних речень. Для вираження напруженої емоційної ситуації письменники використовують інфінітивні речення. У пейзажних описах наявні безособові речення. Отже, мова творів для дітей позначена певною специфікою, в основі якої – інформаційна та емоційна насиченість, яскравість та простота образів, своєрідність композиції та сюжету, поєднання повчального та художнього компонентів.

Специфічними рисами літератури для дітей є образність, динамічність, доступність лексики і фразеології, повчальність, емоційність, оптимістичність, особлива інтонація, яскравість, насиченість діалогами. Подальші перспективи дослідження вбачаємо в детальному вивченні специфіки мови прозових творів для дітей українських письменників.

1.3. Видання для дітей як об’єкт редагування та етапи їх редагування

Проблема літературного редагування творів для дітей є особливо актуальною в наш час, оскільки ми живемо в період відкритого інформаційного простору, прискорення динаміки життя, а отже й зміни психології. Сучасна дитина за психофізикою та динамікою розвитку дуже відрізняється від своїх попередників. Вона швидше й повніше поглинає інформацію, раніше готова до зустрічі з друкованими словом та до системного навчання, її пізнавальна й суспільна активність проявляються в значно молодшому віці.

Дитина ХХІ століття швидше «дорослішає». І хоча поліграфічний стандарт усе ще окреслює старшу дитячу вікову групу 14-18 роками – це вже може стати приводом для наукової дискусії. Оскільки сьогодні важко називати дитиною 18-річну людину, яка вже практично сформована психологічно, фізично і соціально.

Звідси випливає і проблема текстотворення та літературного редагування творів для дітей різних вікових груп. Їх за стандартом є чотири, а фактично щонайменше шість. Характер і ступінь розвитку кожної вікової групи й зумовлює особливості лексичного, стилістичного та тематичного аспектів укладання текстів. Тому редакторське опрацювання авторського оригіналу, призначеного для юного реципієнта певним чином відрізняється від редагування будь-якого іншого тексту. І хоча технологічна модель редагування загально залишається незмінною (редакторський аналіз: визначення теми твору, аналіз розкриття теми, редакторський висновок; редакторська правка: актуалізація теми й корекція тематичної структури твору, корекція розкриття теми), вона ускладнюється на всіх етапах.

Аналізуючи авторський оригінал, редактор визначає, якій віковій аудиторії адресовано текст, а отже, аналізує запропоновану автором тему. Тут редакторові замало філологічних і технологічних знань, він мусить знатися на психології та педагогіці. Так, дитина до 3років пізнає світ через довколишні предмети та їхні назви. Рецмпієнтові 3-6 років цікаво дізнатися про форму, колір і взаємодію предметів, характер і поведінку тварин тощо.Читач 6-8-ми років готовий без допомоги дорослих системно працювати з книгою, збагачуючи свій лексичний та естетичний запас- це період накопичення ‘‘первісного капіталу знань’’. Тематично – це явища природи, основи світобудови та розвитку цивілізації. У віці 9-11-ти років проявляється суспільна активність дитини. Вона починає цікавитися історією та її героями. У підлітковому віці (11-15 років) відбувається нажзвичайно стрімкий розвиток дитини, коли вона формуєтья як активний учасник суспільного життя, виробляючи власні моральні ідеали та цінності. Тематичний спектр розширюється до мистецтва, культури, психології тощо. У юнацькому віці (16-18 років) молода людина здатна сприймати будь-яку тему, що відповідає її життєвим та світоглядним інтересам.

Наступним важливим етапом редакторського аналізу є проблема розкриття запропонованї автором теми. Тут важливо визначитися з жанром, у якому написано твір. І вже засобами жанру проаналізувати зміст і форму, композицію й сюжет авторського оригіналу. Варто зазначити, що саме сюжет твору відіграє провідну роль у творі для маленького читача, не зважаючи на те, про художній чи публіцистичний твір мовиться. І хоч нам відомо, що побудова творів наукової та публіцистичної літератури зумовлюється характером і внутрішньою логікою розвитку описуваного предмета й що вона безсюжетна, на дитячу аудиторію це правило поширюватися не може.

Запропонована автором тема для певної вікової групи повинна викладатися за допомогою відповідних для цієї аудиторії лексичних та граматичних форм. Оскільки на кожному етапі свого розвитку дитина збагачує свій лексичний запас від простих граматичних форм (іменників, що називають предмети) до складнішого (дієслів, прикметників, їх взаємодії тощо). Тому текст, адресований дитині пквноговіку, повинен: по-перше, бути зрозумілим читачеві; по-друге, сприяти розвиткові усного й писемного мовлення; по-третє, прищеплювати навички читання меншим та формувати мовну культуру страших, уже навчених самостійного читання. Це означає, що мовна канва тексту має одночасно відповідати мовним та психолінгвістичним і лінгводидактичним нормам.

Надзвичайно важливою є також стилістична та синтаксична організація тексту. Дитина (особливо у раньому віці) не здатна сприймати довгі, з граматичними зворотами речення; складні тлумачення; ‘‘сухий виклад змісту’’; перенасичені інформацією тексти тощо. Тому стилістично-синтаксична організація тексту для трирічного читача й для підлітка буде різною, оскільки залежить від психології сприйняття, світоглядного та лексичного запасу реципієнта.

Аналіз авторського оригіналу буде неповним, якщо редактор не зверне уваги на обсяг авторського повідомлення, що може складатися зі слова чи словосполучення (якщо йдеться про найменшу читацьку аудиторію), або навіть однієї літери (що притаманне абеткам). Чим старший вік читацької аудиторії, тим більше інформації вона може засвоїти, а тому й обсяг повідомлення зростає.

Заголовок твору теж відіграє неабияку роль в організації та сприйнятті тексту. Оскільки заголовок будь-якого твору виконує ряд важливих функцій, більшість із яких надзвичайно важливі й для тексту, призначеного дитячому прочитанню, а саме: налаштування читача на сприйняття тексту, чим полегшується сам процес сприймання; організація процесу читання; забезпечення глибшого засвоєння матеріалу. Та важливим є не тільки змістовий, а й граматичний рівень організації заголовка. Так, заголовок твору, призначеного для найменшого читача, повинен бути максимально лаконічним та безумовно іменниковим. Розвиток образного мислення та візуальної пам'яті в дітей молодшого шкільного віку дають змогу вводити в заголовки дієслова й прикметники.

До підготовки редакторського висновку потрібно підходити з особливою відповідальністю оскільки текст, призначений для дитячого сприйняття, повинен на всіх рівнях працювати на розвиток дитини. Не доопрацювання на будь-якому з рівнів (тематичному, сюжетно-композиційному, лінгводидактичному, мовно-граматичному, стилістичному тощо) може завдати серйозної шкоди розвиткові дитини.

Етап редакторської правки теж певним чином відрізняється від літературного редагування творів для дорослих.

На етапі структурної правки, що стосується актуалізації теми та організації тексту, треба звернути увагу на наявність обов'язкових компонентів, притаманних усім творам, призначеним для дитячої аудиторії, а саме: сюжетності, образності та ігрових елементів.

Сюжет, як зазначалося вище, є основою літературного твору, оскільки зумовлює його вплив на читача. Важливими критеріями, що обґрунтовують редакторське втручання в сюжетну основу твору, є відсутність у ньому виховного компоненту та цікавої інтриги, яка створила б динаміку, заДСТУрила конфлікт, уяскравила б події гумором, несподіваністю та казковістю. Неприпустимо для маленьких читачів (дошкільного та молодшого шкільного віку) вдаватися до багатосюжетності. Дітям важко сприймати твори, що мають кілька сюжетних ліній. Їхня увага розсіюється й цікавість до читання згасає. А це може відлучити читача-початківця від спілкування з книгою. Тим часом, як для старших школярів ускладнення сюжету йде на користь, бо розвиває увагу та мислення.

Важливою сюжетною особливістю у творі для дітей є те, що він вибудовується переважно на причинно-наслідкових зв'язках. Інверсія доречна тільки у творах для старших читачів, надто коли йдеться про пригодницькі та детективні жанри.

Деталь – це той елемент, що відіграє важливу роль у побудові сюжетних вузлів і допомагає зосередити увагу читача на основних інформаційних аспектах.

Епізод сприяє динаміці твору та допомагає якнайкраще розкрити характери героїв.

Персона як образно-емоційний компонент сюжету є надзвичайно цікавим для маленького читача. Чим героїчніший та незвичніший у творах для малечі персонаж, тим цікавіший він для сприйняття. Підлітками та юнацькою аудиторією краще сприйматиметься реалістичний персонаж. Аналізуючи характеристику персонажів, слід зважати на те, що менші дітки хочуть розуміти, який персонаж добрий, а який поганий, оскільки їхній досвід ще базується на протилежностях. В той час, як старша дитяча аудиторія вимагає героя подібного до себе та антигероя подібного до того, хто не розуміє героя чи не поділяє його поглядів. Тому антонімічний та гіперболізаційний принципи у зображенні персонажів для підліткової аудиторії недоречні.

Актуалізуючи тему й корегуючи тематичну структуру, слід зважати на логічну складову твору. Логічна вмотивованість учинків героїв як і логіка розвитку подій – обов'язкові складники твору для дитини (хай то буде публіцистичний чи художній текст). Відсутність логічного складника дезорієнтує маленького читача, вадить систематизації вже отриманих знань, а в деяких жанрах (загадках, заморочках тощо), тематично-розвивальних різновидах матеріалів (наприклад, зорієнтованих на розвиток математичного, логічного мислення) є взагалі неприпустимими.

Тому фактологічна основа тексту потребує обов'язкової перевірки літературного редактора.

Розділ 2. Практичний аспект дослідження літературного редагування творів для дітей

2.1. Редакційно-видавнича підготовка дитячих видань на сучасному етапі

Видання для дітей виділені в самостійний комплекс за ознакою читацької адреси. Цільове призначення таких видань можна розглядати як передання комплексу знань і уявлень про навколишню дійсність, зафіксовану в словесних, художніх образах і поняттях. Дитячі видання сприяють вихованню, розвитку та навчанню юних читачів і спрямовані на їх соціалізацію в суспільному житті. Все це дуже важливо враховувати при редакційно-видавничій підготовці видань для дітей в цілому [1].

Редакційно-видавничий процес – комплекс пов’язаних стадій (етапів) роботи, спрямованих на підготовку видання творів. (широке визначення)

РВП (вузьке) – сукупність операцій суто технічного характеру, спрямованих на розмноження (тиражування) готового рукопису.

Складається з 4-х етапів:

1) Підготовчий (авторський/зовнішній)

– вивчення інформативних запитів потреб читача і автури;

- збирання і вивчення пропозицій авторів і замовників;

- тематичне планування;

- попередня робота з автором (визначення жанру, обсягу);

- робота над планом-проспектом;

- робота автора над рукописом.

2) Редакційний (внутрішній)

- отримання й оцінка якості рукопису (оформлення);

- перевірка відповідності частин рукопису і його загального обсягу;

- оцінка рукопису (змісту, структури) і складання редвисновка;

- рецензування й ознайомлення автора з відгуками;

- авторська доробка рукопису;

- редакторське опрацювання рукопису, прийняття до видання.

3) Виробничий (внутрішній)

- підготовка і вичитування оригіналу (оригінал макета);

- технічне редагування;

- розробка проекту технічного оформлення;

- складання специфікації (паспорту рукопису);

- коректурний процес;

- робота над сигнальним примірником та його затвердження.

4) Заключний (зовнішній)

– журнальна промоуція й реклама журналів видавництва;

- журналорозповсюдження;

- процес тиражування;

- вивчення читацьких редагувань на журнали видавництва;

- аналітична й оцінні робота видавництва за відповідний період.

Ілюстроване журнальне видання для дітей є окремою редакторською галуззю, яка має свої індивідуальні особливості, знання та розуміння яких необхідно при редагуванні дитячої журнальної періодики. Вважаємо особливо потрібним окреслити загальні риси та суттєві відмінності в редагуванні саме журнальних видань.

При випуску дитячих періодичних видань в першу чергу враховується виховний ефект видання. Дошкільнята вірять у непорушність і відкритість світу, доброту та справедливість, у те, що позитивне, хороше, що викликає схвалення дорослих, є правильним. Практично будь-яке явище, будь-який об'єкт дійсності може стати основою змісту статей і творів дитячого журналу. Тематична спрямованість повинна відображати пізнавальний і виховний потенціал періодичних журнальних видань для дітей. В тематиці відображаються усі сторони життя суспільства, моральні позиції, суспільний ідеал, який впливає на характер предмета літератури для дітей [3]. Крім того,тематика статей дитячого журналу повинна враховувати конкретні інтереси дитячої аудиторії, охоплювати життя дитячого садка, школи, літні канікули, знайомство з містом і країною, епізоди з життя історичних героїв, ознайомлювати з ученими, діячами культури та мистецтва. Матеріали дитячих статей доцільно супроводжувати фотографіями авторів і ведучих журнальних рубрик. Можлива також публікація фотографій читачів - переможців конкурсів, які проводить журнал. Це буде стимулювати до активності юних читачів, які раніше не брали участі в проведених журналом конкурсах. Корисно використовувати поетичну або спрощено-повсякденну форму подання фактичного матеріалу, доповнювати представлену інформацію малюнками. Все це сприятиме швидкому сприйняттю матеріалу дітьми.

Журнал є періодичним виданням, що має постійну рубрикацію і містить не тільки короткі статті, замітки, властиві газеті, але і серйозні «книжкові» жанри, такі як казка, розповідь, невелика повість. Редактор повинен слідкувати за обов'язковим використанням специфічних прийомів відображення дійсності, власних виразних засобів, форм і способів контакту з аудиторією. Реальність, подана в журналі, постає перед очима дитини в своєрідно спрощеній та одночасно цікавій формі. Таке подання приваблює дітей, потребує прочитати написане до кінця. Основними функціями дитячого журналу є розвивальна, пізнавальна, виховна і тільки в останню чергу інформаційна, яка поєднується з пізнавальною. При цьому важливо також правильне розуміння головної відмінності журнального видання від книжкового — журнал призначений для періодичного, але нетривалого читання, в той час як книжка — «грунтовне» видання. Журнали в такому розумінні є «зрізом життя», передають безпосередню реальність. Це досягається шляхом заломлення явищ через призму дитячого сприйняття, що робить їх особливо живими та цікавими [2].

При редагуванні ілюстрованих дитячих журналів необхідно пам'ятати, що в журналах для молодших школярів ілюстрації повинні займати за вимогами стандартів більше 60% усієї використовуваної площі. Адже саме до ілюстрацій в першу чергу притягується погляд дитини. Ілюстрації мають бути барвистими, зрозумілими, однозначними, не нести в собі агресивного забарвлення, повинні бути добрими та смішними (навіть зображення негативних персонажів).Так, наприклад, ілюстрації до казок не повинні лякати дітей і викликати у них негативні емоції.

Важлива частина роботи редактора над дитячим журналом — аналіз ілюстрацій. У дитячих виданнях ілюстрації доводиться розглядати в нерозривному зв'язку з текстом, оскільки вони несуть рівне емоційне, а часто і смислове навантаження. У деяких статтях текст навіть відіграє другорядну роль, лише логічно доповнює багатий ілюстративний матеріал, що стає основним носієм змісту.

Специфіка дитячого журналу така, що дуже багато залежить від його художнього редактора, дизайнера. Як уже неодноразово мовилося, часто ілюстративне оформлення виступає на перше місце, відправляючи на задній план текстову частину видання. Перше, на що, як правило, орієнтується дитина при виборі журналу — це його оформлення. Видання має залучати, змушувати відкинути всі справи та поринути у світ малюнків, фарб, тонів. Це досягається з допомогою яскравих і читабельних заголовків, постановки на перший план найбільш вдалих малюнків.

При оформленні кожної сторінки необхідно дотримуватися вимог, що пред'являються до дитячих журналів. Це визначена конкретна кількість ілюстрацій, читабельність тексту, ширина колонок, яскравість заголовків. Кожна ілюстрація, фотографія, кожна табличка повинна стояти на тому місці, де вона буде найбільш вигідно й ефективно виконувати призначену їй функцію. Серйозне місце у сприйнятті ілюстрацій займає емоційний початок. Малюнки не повинні відштовхувати дитину та лякати своєю надмірною яскравістю або, навпаки, недостатньою контрастністю. Заголовки мають привертати увагу та змушувати заглибитися в читання і пізнання нового й цікавого.

Дитячі ілюстровані журнальні видання є невід'ємною частиною усього різноманіття дитячих видань, доступних сьогодні юному читачеві. Дитячі журнали, аж ніяк не применшуючи достоїнств книжкових видань для дітей, своєчасно доповнюють і обрамляють ту безліч книг, яка призначена для розвитку, виховання та освіти юного читача.

Досить часто художнє оформлення відіграє більш значущу роль, ніж текстове наповнення статей дитячого журналу. Особливо це стосується журнальних видань для дітей молодшого шкільного віку. Редактору необхідно враховувати аспект впливу ілюстрацій на сприйняття юних читачів, адже іноді в правильно дібраному малюнку полягає основа належного сприйняття матеріалу дитиною.

На жаль, для сучасних дитячих журналів характерним є охоплення читацької аудиторії в рамках одного видання – дошкільнят і молодших школярів. У цьому випадку складно враховувати психологічні та пізнавальні інтереси дітей різного віку. Мало береться до уваги стать дітей, хоч варто зауважити, що останнім часом з'являються журнали для дівчаток (для хлопчиків таких журналів немає).

Від стану культури та рівня розвитку дитинства залежить прогрес в культурному, економічному, соціальному розвитку суспільства. Варто не забувати про значення періодики в сприянні становленню особистості та соціалізації юних громадян.

2.2. Аналіз особливостей редагування дитячих текстів ТОВ «Дитячий міжнародний журнал «Пізнайко»

Дитячий міжнародний журнал «Пізнайко» видає три журнали:

1. «Пізнайко від 2 до 6»

Щомісячний україномовний журнал для дошкільнят віком від 2 до 6 років, розрахований для малечі, їхніх батьків, вихователів і методистів дитячих садочків. Журнал виходить від 2005 року. На той час він був першим періодичним виданням для дошкільнят в Україні.

У «Пізнайка від 2 до 6» 20 основних сторінок, 12 сторінок кольорових вкладок із доклейками та 8 сторінок чорно-білої вкладки із розфарбовкою, вправами на розвиток неслухняних пальчиків. Кожен номер журналу об’єднує дві теми – ілюстративну та розвивальну чи навчальну (ця друга друкується на обкладинці журналу).

Основні рубрики журналу названо за видом діяльності, яка є провідною на цих сторінках: «Читаємо», «Пізнаємо», «Вчимося», «Знайомимось», «Тренуємось», «Граємо», «Малюємо», «Майструємо». На розворотах багато цікавих і нестандартних завдань, які сприяють розвиткові мислення, уваги, уяви та мовлення, навчають читання та лічби. Кожен випуск «Пізнайка від 2 до 6» наповнено якісним літературним матеріалом від найвідоміших письменників для плекання любові до читання змалку: невеличкі оповідання або казка, вірші, загадки, скоромовки, приказки, прислів’я. За умови використання доклейок розвороти журналу перетворюються на інтерактивну гру. Батьки відшукають слушні поради щодо занять із малюком майже на кожному розвороті, а також статтю, поради методистів і психологів щодо проблем виховання та розвитку дошкільнятка. А ще можуть усією родиною взяти участь у конкурсах із призами від Пізнайка.

2. «Пізнайко від 6»

Щомісячний україномовний журнал для молодших школярів віком від 6 до 10 років. Виходить від 1996 року. «Пізнайко від 6» – це журнал із пізнавальним і розважальним характером, що виходить на 28 сторінках. Кожен номер журналу присвячено певній темі, обраній із урахуванням зацікавлень молодших школяриків, а також побажань батьків і вчителів. Непомітно для самих себе читачі вчаться та розвиваються відповідно до вимог шкільної програми початкової школи. Редактор «Пізнайка від 6» – приховали навчальні вправи під загадковими шпигунськими шифровками, захопливими пригодами, карколомними головоломками. Разом із головним героєм журналу, борсучком Пізнайком, читачі щомісяця мандрують країнами світу, знайомляться з новинками в технічному та книжковому світі, дізнаються про незвичних тварин.

Основні рубрики журналу: «Пригоди», «Комікс», «Знай наших», «Світ за очі», «Кросворд», «Читалка», «Лабіринт», «Цікавинки». У журналі є рубрика для вивчення англійської мови, але вона зовсім невелика. Художнє та дизайнерське оформлення журналу виконано так, щоб привернути увагу до віршів, оповідань, загадок, прислів’їв. Декілька разів на рік центральні сторінки журналу друкуються у вигляді постера з настільною грою чи заготовкою для паперової інсталяції.

3. «Познайка»

Щомісячний російськомовний журнал для молодших школярів віком від 6 до 10 років (скорочена перекладна версія журналу «Пізнайко від 6»). Від україномовного варіанту «Познайка» відрізняється літературним наповненням. Прозу та вірші для журналу не перекладають з української. Редактор підшукує близькі за змістом твори російською мовою, знайомить молодших школярів зі спадщиною та сучасними надбаннями російської літератури. В історії журналу «Познайка» були скрутні часи. До 2012 року він виходив не на 16 сторінках, а на 28. А від 1997 (року заснування) до 2009 року – був самостійним журналом із власними темами, сюжетами та читачами. Сьогодні старі повноцінні випуски російськомовного «Познайки» можна відшукати в бібліотеках або в Інтернет-магазині редакції.

Опрацювання редактором авторського оригіналу, призначеного для юного читача, достатньо відрізняється від редагування будь-якого іншого тексту. Не звертаючи уваги на те, що технологічна модель редагування за своєю суттю залишається незмінною (перше - редакторський аналіз: визначення теми твору, аналіз розкриття теми, висновок; друге - редакторська правка: актуалізація теми та корекція тематичної структури твору, корекція розкриття теми [2]), вона значно ускладнюється на всіх етапах.

Проводячи аналіз поданого в редакцію авторського оригіналу, редактор в першу чергу визначає, для якої саме вікової аудиторії адресовано текст, тобто, аналізує запропоновану автором тему. Редактор відштовхується від психології дитячого розвитку. Так, малюк до 3 років пізнає світ через довколишні предмети та їхні назви. Дитині 3 – 6-ти років цікаво дізнатися про форму, колір і взаємодію предметів, характер і поведінку тварин тощо. Читач 6–8- ми років уміє без допомоги старших системно працювати з друкованим текстом журналу, збагачуючи свій лексичний та естетичний запас знань [3]. За тематикою – це твори про явища природи, основи світобудови.

Наступним важливим етапом редакторського аналізу є проблема розкриття теми, яку запропонував автор тексту. Досить важливо для редактора визначитися з жанром, у якому написано твір. Потім засобами цього жанру проаналізувати зміст і форму, композицію та сюжет представленого автором оригіналу. Варто зазначити, що саме сюжет відіграє провідну роль у творі для маленького читача.

Запропонована автором на розгляд редактора тема для конкретної вікової групи дітей повинна викладатися за допомогою відповідних для цих читачів лексичних і граматичних форм. Відомо, що на кожному етапі свого розвитку дитина збагачує власний лексичний запас, починаючи від простих граматичних форм (іменників, що називають предмети) до складніших (дієслів, прикметників,а також їх взаємодії між собою). Тому, за вимогами редагування, текст, адресований дитині конкретного віку, повинен: по-перше, бути зрозумілим для неї; по-друге, сприяти розвиткові усного та писемного мовлення дитини. Крім цього, також прищеплювати навички читання молодшим дітям і формувати мовну культуру навчених самостійного читання. Тобто, мовна канва тексту має одночасно відповідати мовленнєвим та психолінгвістичним і лінгводидактичним нормам.

У ранньому віці дитина не здатна сприймати довгі, з граматичними зворотами речення, складні тлумачення, беземоційний виклад змісту, перенасиченість інформації в текстах.

При аналізуванні оригіналу тексту редакторові треба звертати особливу увагу на обсяг авторського повідомлення. Воно може складатися зі слова чи словосполучення (мова про наймолодшу читацьку аудиторію), або навіть однієї літери (притаманне абеткам).

Твір, призначений для найменшого читача, повинен мати максимально лаконічний заголовок, обов'язково виражений іменником.

Редактор під час редагування може зіткнутися з фактологічними недоглядами. Діти сприймати на віру все, чому їх навчають. Тому текст з фактологічної точки зору повинен бути бездоганним. Дитина має отримувати достовірну інформацію, не зважаючи на те, пізнавальний чи художній текст вона читає. Достовірністю не можна нехтувати ані в дрібницях (у текстах для дітей дрібниць не буває), ані в ілюстративному супроводі.

Наприклад:

– Хіба ж я зможу забратися на цю яблуню? – відповідає Дмитрик. (Герасименко М. Навіщо лисиці хвіст //Пізнайко, 2004. –№5.- С. 32.). Замість «відповідає» слід було вжити «запитує».

– Вірно мовиш, Гедзику, – погодилася Муха, – прагнення до дружби – шляхетне прагнення. (Герасименко М. Закохався Їжак в Черепаху //Пізнайко, 2006. – №5.-С. 3.). Замість «вірно» слід ужити «правильно», у слові «Гедзику» міститься граматична помилка – Г потрібно замінити на Ґ.

І з того часу усі мешканці подвір'я – і теличка, і цапок, і баранчик, і віслючок змінили своє відношення до неї. (Герасименко М. Закохався Їжак в Черепаху// Пізнайко,2006. –№5.- С. 10.). «І з того часу» краще замінити на «Відтоді», замість «відношення» слід вжити «ставлення».

Замісили ми у діжі /І спекли ватрушку свіжу. / Хто ватрушки скуштував, / Враз розумником ставав. (Носов М. Сидів у лузі коник:/ Пер. з рос. А. Качана //Пізнайко, 2006. –№5.- С. 35.). Містить одразу кілька стилістичних, граматичних та орфографічних помилок. Правильніше було б принаймні так: «Тісто замісили в діжі. / Напекли ватрушок свіжих. / Хто ватрушки куштував, / Враз розумником ставав». Хоча й при такому виправленні залишається: неправильне вживання наголосу, під впливом ритмічного наголосу, у слові «діжі»; недоречне вживання прикметника «свіжих» – напекти черствих ватрушок неможливо; слово «ватрушка» можна замінити на «пампушка», це не зіпсувало б контексту твору, зате сприймалось би природніше. Тобто, такий твір не може бути надрукований, його слід повернути на доопрацювання.Тому фактологічна основа тексту потребує обов'язкової перевірки літературного редактора.

Наступним етапом редагування тексту є мовно-граматична правка. Уводити нові слова треба обережно, при цьому пояснюючи їхнє значення. Авторові слід добирати лексичні відповідники літературного варіанта сучасної мови та уникати рідковживаних слів, діалектизмів. Жаргонізми та запозичення для дітей молодшої вікової групи взагалі недопустимі. Перевага питомих лексем у тому, що вони зрозумілі дитині.

Наприклад:

Білка кожну гілку знає / У густющих нетрях. / Хвіст розпушить і літає, / Мов руда комета. (Шмицький Г. Загадаю я синицям //Пізнайко, 2007. –№3.- С. 13.). За сюжетом – це твір для дітей від 3 до 6 років, оскільки розповідає про характер і поведінку тварини. А лексеми «нетрі» та «комета» діти починають розуміти в 6–8-річному віці в період накопичення лексичного запасу знань.

У пізнавальних текстах виникає потреба пояснювати те нове, про що повідомляється. Робити такі пояснення слід уміло, використовуючи тільки загальновживані терміни.

Наприклад:

"Сторінка ерудита*"

* Ерудит – вчена людина великих знань. //Пізнайко. – 2008. – № 3. – Берез.-С.6)

Я люблю у руки взяти, / Мов тваринку, мікрофон. / Говорити і співати, / Щоб писав магнітофон. / Ця малесенька тваринка / Вміє те, що вмію я. / Коливається пластинка… / І радіє вся сім'я.

* Магнітофон – перетворювач звукових коливань на електричні коливання такої самої частоти. (Шмицький Г. Електронна абетка// Пізнайко, 2009. –№7.- С. 41. Таке пояснення не розтлумачує нового слова, а навпаки – уводить ще кілька складних для дитячого сприйняття лексем і понять. Недоречним у тексті є порівняння мікрофона з тваринкою.

Суржик неконтрольовано проникає на сторінки журнальних видань для дітей, завдаючи при цьому великої шкоди читачам. Суржик відукуємо в перекладних виданнях і текстах, які автор писав нерідною мовою. Такі твори – це калькування, а не переклад. При цьому неправильні мовні закінчення, відмінки, неповнота форм, неточність вираження змісту, невідповідність емоційного забарвлення, вживання розмовних лексем.

Наприклад:

Хто не любить слово ваза, / Де цукерки й шоколад?! / А для когось слово фаза – / Це неначе цілий клад… (Шмицький Г. Електронна абетка //Пізнайко.- 1999. –№7.- С. 57.). Замість «клад» потрібно вжити «скарб». Тема вірша не відповідає дитячому сприйняттю, структура твору непослідовна, вжитий паралелізм сюжету недоречний.

Біг швиденько вуж доріжкой, / Жодною не стукнув ніжкой. / Він би стукнув, та не міг, / Бо не має зроду ніг. (Лєвін В. Світанкові кошенята //Пізнайк, 2002. – №2.-С. 23.) Замість «доріжкой» потрібно вжити «доріжкою», замість «ніжкой» – «ніжкою».

На граматичному рівні доречно звертати увагу на морфологічні та синтаксичні особливості тексту для дітей. Дитина на різних етапах свого розвитку по-різному сприймає інформацію про навколишній світ: спочатку вона знайомиться з предметами довкілля, згодом – з діями та прикметами цих предметів. Тому мовний запас на граматичному рівні формується відповідним чином. Спочатку – це переважно іменники, далі – дієслова та прикметники. Тому, з огляду на проблеми вікового сприйняття та потребу збагачення словникового запасу дітей, педагоги й психологи рекомендують дотримуватися граматичного балансу тексту. Необхідно зважати також на те, як окремі частини мови впливають на текст. За допомогою іменників – відбувається розвиток візуальної пам'яті.

Наприклад:

Славко обійшов кругом хати, обдивився крислаті лопухи за льохом, – курчатка не було ніде. (Слов'янова М. Малюк і Розбишака //Пізнайко, 2006. №5.– С. 44.)

Вживання в тексті прикметників знижує динаміку твору, але в поєднанні з іменниками вони розвивають образне мислення, що є актуальним для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Наприклад:

Славко зазирнув на дно. У глибині, на тлі жовтої глини металася маленька беззахисна чорна грудочка. (Слов'янова М. Малюк і Розбишака //Пізнайко, 2006. –№5.- С. 45.)

Використання дієслів надає текстам динаміки, утримує увагу читача та розвиває вміння зосереджуватись і логічно мислити,що актуальне для дошкільнят.

Наприклад:

Поки шукав, поки думав, чи прибивати її, чи так приладнати, курчатка все-таки видряпалися на високий поріг. (Слов'янова М. Малюк і Розбишака //Пізнайко, 2006. –№5.- С. 45.)

На особливу увагу заслуговує побудова речень в текстах для дітей цього віку. Речення мають бути з 7 – 12 слів, без зайвих нагромаджень, цікавими, лаконічними.

Наприклад:

Два маленьких кенгуру – скік-скок! – / Люблять цю веселу гру – скік-скок! – / Мами вдвох собі стрибають – скік-скок! – / А малята виглядають – скік-скок! / З теплих маминих кишень – скік-скок – / Видно носики лишень – скік-скок! (Бондаренко В. Скакалки// Пізнайко, 2002. – № 7(14).-С.6

До буряка прийшов будяк: / – Давай мінятися! / – А як? /– А так: / Із горем пополам / Я букву "Д" тобі віддам. / А ти мені віддай тепер / На добру згадку букву "Р". / – Е, ні, – обурився буряк, – / Не можу я мінятись так. / Ти не будяк, а шарлатан, / Бо це не обмін, а обман.//Пізнайко,2007.-№8.- С.127.

Я часто гортаю цю книгу чудову –

Словник української рідної мови.

Завжди цей словник під рукою у мене,

Тому я по слово не лізу в кишеню.

(Качан А. Хвиля хвилю доганяє // Пізнайко, 2007. – №6. - С. 143).

Список використаної літератури

1. Алексеева М.И. Редактирование детской литературы: (раздел курса «Редактирование отдельных видов литературы»): метод. пособие для студентов заочного отделения. - М., 2009. - 26 с.; То же [Электронный ресурс]. - URL: http://www.journ.msu.ru/downloads/2010/ Detskaq_literatura.doc.

2. Антонова С.Г. и др. Редакторская подготовка изданий: учебник / под общ. ред. С.Г. Антоновой. - М.: из-во МГУП, 2002. - 468 с.; То же [Электронный ресурс]. - URL: http://www.hi-edu.ru/e-books/ xbook082/01/part-008.htm#i1383.

3. Базанова А.Е. Литературное редактирование.Часть 1/ А.Е.Базанова.- М.: Изд-во МГУ, 2013. - 108с.

4. Видання для дітей. Поліграфічне виконання: Загальні технічні вимоги: ГСТУ 29.6 - 2002. – Вид. офіц. – К.: Держкомінформ України, 2002. – 18 с.

5. Ворона І. Українська дитяча ілюстрація повинна бути оригінальна / І. Ворона // Книжковий клуб. – 1999. – № 21 – 22. – C. 18–20.

6. Голуб И.Б. Литературное редактирование/ И.Б. Голуб. - М.: Логос, 2010. – 434 с.

7. Давидченко Т. Структурно-функціональні особливості преси для дітей періоду незалежності України [Електронний ресурс] / Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук із соціальних комунікацій: спец. 27.00.01 «Теорія та історія соціальних комунікацій» / Т. Давидченко. – К., 2008. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/ 351272.html.

8. Давидченко Т. Типологічна класифікація дитячих періодичних видань в Україні [Електронний ресурс] / Т. Давидченко. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2316.

9. Жарков І.М.Технологія редакційно-видавничої справи: конспект лекцій/ І.М. Жарков. - М.: Изд-во МГУ, 2002. - 88 с.

10. Кіт Н.О. Особливості конструктивно-композиційного вирішення журналу для дошкільників: єдність у різноманітності / Н.О. Кіт // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. – 2004. – Т. 10. – С. 84–88.

11. Круть І. Журнал для дітей: дискурсивні характеристики / І.Круть // Вісник Львівського університету. Серія «Журналістика». – 2001. – Вип. 34. – С. 136–141.

12. Мартынов О.В. Основы редактирования/ О.В. Мартынов. - М.: Академия, 2009. – 144 с.

13. Мильчин А.Э. Методика редактирования текста/ А.Э. Мильчин.- М.: Книга, 2016. - 320.

14. Огар Е. Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки: навч. пос. для студ. вищ. навч. закл. / Е.Огар. – Львів: Аз-Арт, 2002. – 160 с.

15. Олійник В.А. Сучасний погляд українського художника-ілюстратора на оформлення дитячої книги (на прикладі творчості Костя Лавра) / В.А.Олійник // Вісник ХДАДМ. – 2011. – № 4. – С. 146–149.

16. Орлик О. Тенденції та розвиток сучасної дитячої періодики (2008–2011) / О.Орлик // Вісник Книжкової палати. – 2011. – № 12. – С. 26–30.

17. Орлова В.В. Особенности редактирования детских иллюстрированных журналов // Тр. БГТУ. Сер. 9: Издательское дело и полиграфия. - 2012. - № 9. - С. 15-18; То же [Электронный ресурс]. - URL: http://cyberleninka.ru/article/n/osobennosti-redaktirovaniya-detskih-illyustrirovannyh-zhurnalov.

18. Чебышева-Дмитриева, Е. Нужны ли детские журналы / Е. Чебышева-Дмитриева // Женское образование. - 1988. - №9. - С. 565-567.

19. Тимошик М. Як редагувати книжкові та газетно-журнальні видання. – К.: Наша культура і наука, 2012. – 384 с.

20. Анти-суржик / за ред. О. Сербенської. – Львів: Світ, 1994. - 152 с.

21. Іванченко Р. Літературне редагування: Навч. посібник. – 2-ге вид. – К.: Вища школа, 1983. – 248 с. (Репринтне перевидання 2003 р., Парламентське вид-во).

22. Капелюшний А. О. Стилістика редагування журналісткьих текстів: Практичні заняття. – Львів: Паіс, 2003. – 544 с.

23. Капелюшний А. Типологія журналістських помилок. – Львів, 2000. – 68 с.

24. Різун В. Літературне редагування: Підручник. – К.: Либідь, 1996. - 240 с.

25. Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1971. – С. 145-205.

26. Ворона А.Г. Елементи створення візуального складника журнальних видань / А.Г. Ворона // Актуальні питання масової комунікації. – 2003. - №14. – С. 99-102.

27. Ворошилов В. Журналистика: учебник. 2-е издание / В.Ворошилов. — Спб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000. - 360 с.

28. Гавенко С.Ф. Технологія газетно-журнального виробництва: навч. посібник / С.Ф. Гавенко, З.М.Сельменська, Л.Й. Кулік, І.М. Назар. – Львів: УАД, 2009. - 300 с.

29. Галкин С.И. Оформление газеты и журнала: от элемента к системе. Общее и особенное в художественно-техническом конструировании периодических изданий / С.И.Галкин. - М.: Изд-во МГУ, 1984. – 152 с.

30. Галкин С.И. Художественное конструирование газеты и журнала: учеб.пособие / С.И.Галкин. – М.: Аспект Пресс. – 2008. – 215 с.

31. Дизайн периодических изданий / под ред. Э. А. Лазаревич. – М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 2004. — 120 с.

32. Дзюбенко Г. Сучасна журнальна періодика: загальна характеристика, типологія, основні функції та принципи / Ганна Дзюбенко. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1063.

33. Журналістський фах: газетно-журнальне виробництво: навчальний посібник / Т.О. Приступенко, Р.В. Радчик, М. К. Василенко та ін.; за ред. В. В. Різуна. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2010. – 287 с.

34. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: підручник / В. Й. Здоровега. – Львів, 2004. – 268 с.

35. Капелюшний А. О. Редагування в засобах масової інформації: навч.посібник. – 2-ге вид., випр. і допов. / А. О. Капелюшний. – Львів:ПАІС, 2009. – 432 с.

36. Лащук О. Р. Редактирование информационных сообщений: учеб. пособие для студентов вузов / О.Р. Лащук. - М.: Аспект Пресс, 2004. – 258 с.

37. Лiсовий I. Заголовок як засiб зацiкавлення читача / І. Лiсовий. - // Державнiсть, мораль i ЗМI: Матерiали науково-практичної конференцiї 7-9 серпня  2000 р. / Упор. В. Т. Денисюк. – С. 123-128.

38. Маккей Дженни. Все о журналах / Дженни Маккей. – М.: Университетская книга. - 2008. – 344 с.

39. Михайлин І.Л.Основи журналістики: підручник / І.Л. Михайлин. – 3-тє вид., доп. і поліп. – К.: ЦУЛ, 2002. – 284 с.

40. Морриш Джон. Издание журнала: от идеи до воплощения / Джон Морриш. – М.: Университетская книга. - 2008. – 304 с.

41. Накорякова К.М. Литературное редактирование материалов массовой информации. М.: ИКАР, 2002. – 432 с.

42. Олешко В. Ф. Журналистика как творчество: учебное пособие для курсов «Основы журналистики» и «Основы творческой деятельности журналиста». - М.: РИП-холдинг, 2003. – 379 с.

43. Редакторская подготовка изданий / под ред. С. Антоновой. – М., 2004. - 452 с.

44. Різун В. В. Літературне редагування: підручник / В. Різун. – К.: Либідь, 1996. – 240 с.

45. Слободянюк Раїса, Шкляр Володимир. Журналістський аналіз: суть і актуалізація поняття. // Вісник Київ. ун-ту. Серія Журналістика. – К., 1996. – Вип.3. - С. 21-37.

46. Тертычный А.А. Жанры периодической печати: учеб. пособ. – М.: Аспект Пресс, 2000. - 398 с.

47. Тимошик М. С. Книга для автора, редактора, видавця / Микола Тимошик. – К.: Наша наука і культура. - 2006. – 560 с.

48. Тимошик М. Як редагувати книжкові та газетно-журнальні видання: практичний посібник / Микола Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2012. – 384 с. (Серія «Бібліотека видавця, редактора, автора»; т. 4).

49. Тимошик М. Особливості редагування текстів для газет, журналів, рекламних та інформаційних видань. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1227.

50. Фон ла Рош В. Вступ до практичної журналістики: навч. Посіб / В. Фон ла Рош. – К.: Академія української преси. 2005. – 375 с.

51. Фрост Крис. Дизайн газет и журналов / Крис Фрост. – М.: Школа издательского и медиабизнеса. - 2012. – С. 232.

52. Шевченко В.Е. Типологія сучасних журналів – засіб вивчення світогляду суспільства / В.Е.ГШевченко. - [ Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1990.

53. Шиферович А.А Редактирование текстов./А.А.Шиферович.- М.: Логос, 2004. - 188 с.

54. Юлинин В.Р. Редактирование текстов: лекции / В.Р. Юлинин.- М.: Наука, 1999. - 200 с.

55. Якиманин П.О. Основы редактирования / П.О. Якиманин. - К.:Книга, 2008. - 122 с.

Додатки

Проблемно-тематичний і жанровий контент журналу «ПІЗНАЙКО від 6»

Видання «Пізнайко від 6» є логічним продовження улюбленого журналу «Пізнайко від 2 до 6»: тому (на відміну від інших дитячих періодичних видань) теж має рубрикацію. Наприклад, у 2012 році журнал складався з таких розділів: «Пригоди», «Читалка», «Історія», «Факти», «Цікавинки», «Чудасія», «Світ за очі», «Пізнавалка», «Шукалка», «Posnayko», «Рекомендую», «Знай наших!», «Ігротека» тощо. У 2013 р. традиційними, постійними були такі рубрики, як: «Читаємо», «Пізнаємо», «Підсумуємо», «Майструємо», «Знайомимось», «Тренуємось», «Posnayko» (вивчення англійської мови), «Граємо» і т.д. Ці рубрики є своєрідним «місточком» між виданням «Пізнайко від 2 до 6» та «Пізнайко від 6»: зміст різний, а назви рубрик в обох виданнях – практично однакові. Про тематику і спрямування цих рубрик говорять їх назви. Тут можна почерпнути енциклопедичні знання про навколишній світ, природні явища, навчитися слідкувати за собою, ознайомитися з правилами поведінки й етикету спілкування, взяти участь у різноманітних конкурсах, вікторинах, почитати авторські художні твори (поезію та прозу), отримати інформацію про те, як провести фізичний чи хімічний дослід тощо.

Не зважаючи на те, що на кожній сторінці журналу «Пізнайко від 6» є тексти, окремими є рубрики «Читалка» та «Читаємо», що вміщують твори літературних класиків та сучасних письменників: Марина Дружиніна «Сюрприз» (№ 2 за 2012 р.), «Кросворд із продовженням» (№ 9 за 2012 р.); Тамара Шульга «Оповідання із життя винахідників» (№ 3 від 2012 р.); Валерій і Наталя Лапікури «Великий детектив Мурро» (№ 5-7 від 2012 р.); Людмила Уланова «Про наш ліс» (№ 8 за 2012 р.), «Чашка із секретом» (№ 12 за 2012 р.); Оксана Кротюк «Вишневий дощ» (№ 6 за 2013 р.) та ін. На відміну від інших сторінок журналу (де є короткі повідомлення – 1-2 абзаци, віршики, загадки тощо), у цій рубриці розміщують оповідання на 2-4 сторінки.

На сторінках журналу часто вміщують і переклади художніх творів з різних мов, наприклад: «Шкідливі поради від Григорія Остіна» у перекладі Олександра Ірванця (№ 4 за 2012 р.); Михайло Яснов «Усе добре», переклад з російської Івана Андрусяка (№ 5 за 2012 р.); Джанні Родарі «Карусель у Чезенатіко», переклав з італійської Іван Дзюба (№ 1 за 2013 р.); Ґурам Петріашвілі «Сумний клоун», переклад Станіслава Реп’яха (№ 2 за 2013 р.); Ґжеґож Касдепке «Чепурун», «Заєць-червоновух», «Калюжа», переклав з польської Остап Ножак (№ 4 за 2013 р.); Анне-Катаріна Вестлі «Один гість – велика гостина», переклад Наталки Іваничук (№ 10 за 2013 р.); Джон Р.Р.Толкін «Дивний постій», переклад з англійської Олени О’Лір і под.

Із випуску «Пізнайко від 2 до 6» у випусках «Пізнайко від 6» продовжується рубрика «Posnayko». Звичайно, завдання стають складнішими, з’являються правила з граматики, стають більшими й тексти для читання англійською, вправи, розмовні теми. Традиційно залишається на цій сторінці реклама окремого випуску журналу «Posnayko», наприклад: «Англоманимо з дитячим журналом «Posnayko»!» (№ 10 за 2012 р.). Кожен випуск журналу «Пізнайко від 6» знайомить дітлахів зі світом природи, найчастіше таку інформацію розміщено у рубриці «Цікавинки», рідше – в рубриках «Факти», «Чудасія», «Пізнавалка». На сторінках цієї рубрики завжди розміщують фотографії тварин (рідше – рослин), про які йдеться в лаконічних повідомленнях. У 2012-2013 рр. у рубриці «Цікавинки» журнал презентував таку інформацію: «Змагання з маскування (паличник; морський дракон; заєць-біляк)» (№ 1 за 2012 р.), «Чи то пташка, чи то фрукт (ківі)» (№ 2 за 2012 р.), «Майстер на всі зуби (бобер)» (№ 3 за 2012 р., рубрика «Факти»), «Танцювала риба з раком (морські істоти)» (№ 12 за 2012 р.), «Диваки» (№ 4 за 2013 р.) тощо. Також діти дізналися про життя орангутангів (№ 4 за 2012 р.), метеликів (№ 5 за 2012 р., рубрика «Факти»), сурікатів (№ 7 за 2012 р.), дятлів (№ 8 за 2012 р., рубрика «Батьківщина»), слонів (№ 9, рубрика «Чудасія»), броненосців (№ 10 за 2012 р., рубрика «Чудасія»), коней і тапірів (№ 11 за 2012 р., рубрики «Пізнавалка» та «Цікавинки»), довгоп’ятів (№ 1 за 2013 р.), про левів (№ 2 за 2013 р.), єнотів (№ 3 за 2013 р.), про альтанників (№ 5 за 2013 р., рубрика «Факти»), про життя рептилій (№ 7 за 2013 р., рубрика «Пізнавалка»), папуг (№ 9 за 2013 р.) і под.

У рубриці «Історія» подаються цікаві відомості з різних галузей науки і техніки. Наприклад, у № 5 за 2012 р. розповідається про історію виникнення і розвитку літаючих апаратів; № 7 за 2012 р. – «Славетні мандрівники» (Фернан Магеллан, Джеймс Кук, Васко де Гама, Христофор Колумб); № 8 за 2012 р. – «Стародавній Херсонес»; № 8 за 2013 р. – «Лицарі шаблі та пістоля» (про запорозьких козаків); № 9 за 2013 р. – «Як це було» (про історію виникнення і розвиток письма та друкарства) і подібне.

Розділ «Цікавинка» відповідає на безліч питань допитливих, наприклад: у № 5 за 2012 р. є відповіді на запитання «Чому мильні бульбашки піднімаються догори?», «Чому бульки переливаються різними кольорами?», «Чому не можна видути бульку-пірамідку?»; у № 7 за 2012 р. малечі розповідають про екзотичні плоди (і надають мальовані зображення); у № 8 за 2012 р. подано цікаві відомості про «карпатське озерце» – Синевир; у № 6 за 2013 р. розповідають про сучасний комбайн і т.д.

У виданні «Пізнайко від 6» (у порівнянні з виданням «Пізнайко від 2 до 6») з’являється рубрика-подорож «Світ за очі», яка розширює кругозір малят, знайомить читачів із далекими країнами та цікавими особливостями життя їхніх мешканців, з історією певних країн, з їхньою культурою, пам’ятками архітектури та мистецтва тощо. Наприклад: «Англія + Шотландія + Уельс = Великобританія» (№ 1 за 2012 р.), «Чао, бамбіно!» – Італія (№ 2 за 2012 р.), «Країна винахідників» – Китай (№ 3 за 2012 р.), «Нотатки кукабарри» – Австралія (№ 4 за 2012 р.), «Рейс Київ – Париж» (№ 5 за 2012 р.), «Аміґос у Мексиці» (№ 7 за 2012 р.), «Курс на Північ» –Норвегія (№ 10 за 2012 р.), «Самбайну, шановні! (самбайну – доброго дня)» – Монголія (№ 11 за 2012 р.), «Індійський манускрипт» (№ 12 за 2012 р.), «Сходинки у небо» – Казахстан, Байконур (№ 1 за 2013 р.), «Сонце! Море! Цирк!» – Монако (№ 2 за 2013 р.), «Goeiemiddag! Ой, добридень!» – Намібія (№ 3 за 2013 р.) тощо.

Кожен випуск видання «Пізнайко від 6» присвячений певній темі, про що заявлено на титульній сторінці, наприклад: «Про шпигунів» (№ 1 за 2012 р.), «Про смачненьке» (№ 2 за 2012 р.), «Ким бути?» (№ 3 за 2012 р.), «Ха-ха-ха! 1 квітня – День сміху» (№ 4 за 2012 р.), «Відомі літаючі об’єкти» (№ 5 за 2012 р.), «На старт! Увага! Руш!» – про спорт (№ 6 за 2012 р.), «Помандруємо?» (№ 7 за 2012 р.), «7 чудес України» (№ 8 за 2012 р.), «З новим роком! – 1 вересня» (№ 9 за 2012 р.), «Про дозвілля» (№ 10 за 2012 р.), «Про коней» (№ 11 за 2012 р.), «Святкуймо!» – про Новий рік (№ 12 за 2012 р.), «Космічна експедиція» (№ 1 за 2013 р.), «Але-ап!» – про цирк (№ 2 за 2013 р.), «Будьте здорові!» (№ 3 за 2013 р.), «Про дива природи» (№ 4 за 2013 р.) і под.

У журналі «Пізнайко від 6» з’являється також рубрики «Головоломка» та «Кросворд», в яких містяться кросворди, ребуси, різноманітні завдання на логіку. Рубрика «Рекомендую» вміщує фотографії іграшок, книг та інших речей для дітей, кадри з мультфільмів, а також лаконічні тексти з покликанням на адреси книгарень і магазинів, де можна придбати зображене.

У журналі «Пізнайко від 6» також є великі вкладки (41 см Х 54 см) – настільні ігри, наприклад: «Фінальний матч» (№ 6 за 2012 р.), «Упіймай гнома» (№ 10 за 2012 р.), «Пан ґудзик» (№ 5 за 2013 р.), «Динозаври» (№ 7 за 2013 р.) тощо.

У журналі «Пізнайко від 6» є комікси, найчастіше вони розміщені в рубриках «Комікс», «Пригоди», рідше – «Світ за очі»: № 1 за 2012 р., № 7 за 2012 р., № 8 за 2012 р., № 9 за 2012 р., № 11 за 2012 р., № 1 за 2013 р., № 8 за 2013 р., № 9 за 2013 р., № 12 за 2013 р. і т.д.

Багато матеріалів журналу спрямовано на розвиток національної самосвідомості й поваги. Це український продукт, що виховує українських громадян, справжніх патріотів. Журнал ставить перед собою завдання – розвивати сучасну українську мову й постійно реалізує це на власних сторінках.

Редакція веде постійне листування із читачами (наприклад, рубрика «Листування» у № 8 за 2012 р.), у кожному номері проводить різноманітні конкурси, це дає можливість висвітлювати на сторінках питання, що цікавлять дітей, а також розвивати культуру письма в дітей, віру в себе, у дружбу.

Концепція видання, зокрема вибір головного героя, визначає особливості змістового наповнення й художнього оформлення видання. Увага дітей нестійка, тому, щоб привернути її до сюжету, окремого матеріалу й утримувати під час читання, потрібні досить сильні подразники, які активно використовуються в оформленні журналу «Пізнайко»: це колір, ілюстрування, верстка, контраст, ритм елементів композиції, наявність додаткових стимулів (наліпок, подарунків), а також, звичайно, порушуються цікаві для дітей теми. Особливістю видання «Пізнайко» є те, що журнал має чіткий поділ на вікові групи (тому вербально-візуальний матеріал відповідає вимогам). Окремо слід зазначити, що видання не позбавлене ознак комерціалізації – виступає дієвим рекламним носієм: рекламується не лише медійна продукція, але й дитячі товари (книги, іграшки, одяг, посуд тощо), причому у виданні «Пізнайко від 6» є для цих потреб окрема рубрика «Рекомендуємо».

Жанри дитячої періодики складають особливу систему, відмінну від жанрів журналістики «дорослої». У журналах для дітей можна знайти лише елементи або фрагменти інтерв’ю, фоторепортажу, фотонарису. Більшу ж частину жанрового контенту займають т.зв. літературні (художні) малі форми епічних та ліричних жанрів. Жанрів драматургії (наприклад, коротких п'єси, що складаються з одного-двох актів) у журналі «Пізнайко» за 2012-2013 рр. – немає. Жанри дитячої літератури формувалися в процесі її розвитку і пов'язані зі специфікою сприйняття творів дітьми різного віку, однак система жанрів у журналі «Пізнайко від 6» практично не змінюється. Найчастіше на сторінках видання вміщують такі жанри: у прозі – це авторські (літературні) казки та оповідання, в поезії – вірші, пісні, а також загадки, прислів’я і скоромовки.

Отже, журнал «Пізнайко» – є міжнародним дитячим виданням пізнавально-ігрового, науково-художнього та розвивального характеру. «Пізнайко» – універсальний за змістом: він поєднує в собі декілька основних функції (виховна, художньо-естетична, інформаційна, когнітивна, культурно-просвітня, освітня, розважальна); містить різноманітний матеріал, який може забезпечити юним читачам цікаве дозвілля: художні твори українських і зарубіжних авторів (кваліфікований переклад українською), пізнавальну, довідкову, енциклопедичну інформацію, інтелектуальні завдання – ребуси, кросворди, загадки. Журнал «Пізнайко від 6» в розважально-ігровій формі допомагає школярам у навчанні: навчальні вправи «приховуються» під загадковими шпигунськими шифровками, захопливими пригодами, карколомними головоломками, великою кількістю цікавих ігор. Разом із головним героєм журналу, борсучком Пізнайком, читачі щомісяця мандрують країнами світу, знайомляться із новинками у технічному та книжковому світі, дізнаються про незвичних тварин. Журнал «Пізнайко» робить дозвілля і виховання дитини максимально заповненим та корисним.