Тези Лобізм як інститут сучасної демократії

« Назад

За останній час лобізм став невід’ємною частиною світової політики. Не залежно від того, чи піддається дане явище правовому регулювання у певній країні, воно є присутнє у будь-якій політичній системі. Сьогодні ключова роль лобістської діяльності як інструменту взаємодії між інститутами держави та громадянським суспільством є очевидною.

Термін ʺлобізмʺ має американське походження. У Сполучених Штатах ще з середини ХІХ століття представники різних груп інтересу проводили багато часу в лобі (з англ. кулуари, холи, вестибюлі), очікуючи законодавців, щоб поговорити з ними і вплинути на їхні рішення.

У сучасній політології існує два основні підходи до визначення лобізму. Згідно першого — він розуміється як діяльність суб’єктів, які впливають на структури державної влади з метою прийняття ними необхідних рішень. Відповідно до другого, лобізм пов’язується винятково з професійною діяльністю фізичних осіб чи організацій з просування інтересів своїх клієнтів у структурах державної або муніципальної влади. [Киселев К.В. Лоббизм и образование. / Университетское управление: практика и анализ — № 2, 2000 — c. 67].

Наукове дослідження лобізму почалося в рамках розробки групового підходу до політичного процесу. Так, зокрема, Д. Трумен у роботі ʺУправлінський процес. Політичні інтереси та суспільна думкаʺ наголосив на тому, що відстоювання різними соціальними групами своїх політичних інтересів є органічним елементом інституту держави. Цей процес обумовлений обмеженістю суспільних ресурсів та бажанням кожної групи перерозподілити їх на власну користь. [Truman D.B. The Governmental Process. Political Interests and Public Opinion. N. Y., 1951 — p. 14].

Як найліпше реалізації даного бажання сприяє принцип політичного плюралізму, що розширює доступ громадян до інститутів державної влади. Ця ідея була розвинена в роботах М. Олсона, Р. Даля, М. Дюверже та інших класиків політичної думки. [Логвиненко Д. Группы интересов в политической системе США: теория и практика. / Известия АлтГУ — № 4 (84) / том 2, 2014 — с. 286-287].

Лобіювання має велику кількість форм і може проявлятися у різних сферах політики. Наприклад, залежно від тієї гілки влади, на яку здійснюється лобістський вплив, лобіювання поділяється на правотворче та правозастосовне. Відповідно до інтересу, який відстоює лобіст, можна виокремити політичний, соціальний, економічний та правовий лобізм. Якщо ж брати до уваги характер впливу на рішення можновладців, лобізм диференціюють на:

а) прямий (безпосередня комунікація лобіста з представником влади);

б) опосередкований (мобілізація громадськості на підтримку певного політичного рішення);

в) внутрішній (відстоювання депутатом чи чиновником позиції певної групи інтересу всередині інститутів державної влади). [Павроз А. Government Relations как институт социально-политического взаимодействия / ПОЛИТЭКС № 2, 2005. — с. 243-244].

З точки зору засобів впливу лобіювання можна поділити на цивілізоване та нецивілізоване. Перше здійснюється в межах існуючих норм права, а друге поза ними (за допомогою хабарів і шантажу). [Сергєєв В. Лобізм в Україні: можливості неурядових організацій / Політичний менеджмент — № 3, 2007. — с. 89]

Лобізм, як і майже будь-яке суспільне явище, має як позитивні, так і негативні сторони. Так до ʺплюсівʺ лобіювання слід віднести:

1) інформування органів державної влади, щодо актуальних суспільних потреб;

2) надання меншості можливостей для захисту своїх соціально-політичних інтересів;

3) фаховий консалтинг державних діячів з приводу доцільності прийняття певних рішень;

4) сприяння досягненню балансу інтересів в суспільстві.

В свою чергу, до ʺмінусівʺ даного виду політичної діяльності належать такі потенційні загрози як:

1) неправовий вплив на органи державної влади (за допомогою хабарництва та шантажу);

2) олігархізація державної влади;

3) дисбаланс суспільних інтересів, обумовлений нерівністю можливостей різних соціальних груп здійснювати вплив на державну владу. [Виговський Д. Суть лобізму як категорії політичної науки / Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку — №20, 2008. — с.46].

Прагнення нівелювати негативні прояви лобізму зумовило, в свою чергу, інституалізацію даної діяльності у провідних країнах світу. Зокрема в США, рух у даному напрямку почався ще у другій половині ХІХ ст. Згідно прийнятого 1876 році закону, лобістська діяльність підлягала обов’язковій реєстрації та оподаткуванню.

В 1907 році Конгрес заборонив корпораціям і банкам здійснювати внески у виборчі кампанії. А в кінці 30-х років був прийнятий Федеральний акт ʺПро реєстрацію зарубіжних фірмʺ, що регламентує лобіювання на території США на користь іноземних інтересів. Зміст першого закону про лобіювання було доповнено у Федеральному акті від 1946 року.

Відповідно до нього, лобіст повинен був надавати в Конгрес інформацію про своїх клієнтів, джерела фінансування своєї діяльності та інспіровані ним публікації в ЗМІ. Врегулювання діяльності суб’єктів лобіювання відбулося паралельно із врегулюванням діяльності об’єктів лобіювання.

Так, у 1977–1989 рр. були прийняті Стандарти етичної поведінки для службовців органів виконавчої влади Федеральний акт етичної поведінки державного службовця та Федеральний акт реформування етики державного службовця. [Кисельов С. Законодавче регулювання лобіювання у США — досвід для України / Стратегічні пріоритети — №1, 2010. — с. 77-78].

Що ж стосується інститутів Європейського Союзу, то тут лобістська діяльність контролюється не так жорстко як в США. Кожний орган ЄС розробив власну систему взаємодії з групами інтересу. Так, наприклад, законотворча робота Єврокомісії регулюється документом з питань ʺКомунікації з Комісієюʺ. Відповідно до нього, Єврокомісія зобов’язана публікувати для ознайомлення зміст усіх своїх консультацій на сайті «Tour Voice in Europe». Також норми цього політичного інституту встановлюють процедуру обов’язкової реєстрації лобістських фірм, які хочуть приймати постійну участь у роботі експертних груп при Єврокомісії. [Ачкасова В., Минтусов И., Филатова О. GR и лоббизм: теория и технологии: учебник и практикум для бакалавриата и магистратуры — М.: Юрайт, 2015. — с. 218-219]

Сьогодні в розвинених країнах світу лобізм сприймається як абсолютно природний різновид суспільно-політичних відносин, що має ряд негативних проявів. Задля їхнього запобігання здійснюється неперервний процес вдосконалення системи правового регулювання цієї діяльності.

Подібна система дозволяє не тільки запобігати корупції в органах державної влади, а й реалізовувати право громадян на захист своїх індивідуальних та групових інтересів. Наша країна, чиї демократичні інститути перебувають на стадії розвитку, неодмінно повинна взяти до уваги ту важливу роль, яку відіграє ʺконтрольованеʺ лобіювання у здійсненні ефективного державного управління. Впроваджуючи інституціоналізацію лобізму, Україна має чудову можливість скористатися провідним світовим досвідом у даному питанні.