Рецензія на роман Ліни Костенко «Берестечко»

« Назад

На перший погляд, роман Л. Костенко «Берестечко» дає нам картину далеких подій національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Перемога була так близько, проте мрія про свободу залишилась лише мрією. Поразка теж урок, який спочатку важко сприйняти і зрозуміти. Як показує історія, хороших висновків ми не зробили: у бідах та нещастях звинувачуємо всіх, крім себе.

Вибір жанру твору автором ─ роман у віршах ─ не випадковий. За допомогою епічного начала письменниця змалювала історичну картину доби. А ліричні елементи дали можливість відтворити почуття, думки, переживання, психологію персонажів. Читач мимоволі поникає у душу Богдана, переймається його болем, стражданнями. І разом шукаємо відповідей на запитання: чому ми програли, хто винен, яка розплата, як жити далі?

Твір розпочинається із розв’язки: війну програли, навкруги руїна, серед людей зневіра, лють на гетьмана. За допомогою ретроспективних прийомів в романі відбувається реконструкція історії, подій, які пригадує та оцінює герой.

Після поразки під Берестечком гетьман живе серед руїн покинутого замку. Така картина символізує всю Україну. Лиховки, Недогарки, Пожарища, Рубані Мости ─ майстерно використані топоніми підсилюють ситуацію розпачу. Звичайно, крайнім опинився гетьман: звинувачували і за москалів, і за татар, і за Гелену. Були часи, коли його називали Мойсеєм. Люди сподівались, що допоможе знайти їм землю обітовану. Але грамоту свободи підписують мечі. Бій був невідворотнім. Після поразки гетьман немає спокою ні вдень, ні вночі. Його душу ятрять докори сумління, самотній, зраджений, мучиться і кається, серед руїн перетворився на руїну. А хіба це не розплата, не спокута? Він не переживає за свій страшний суд, а за те, як дивитиметься в очі побратимам. Хоча муки страшного суду застали його на землі. Залишившись живим ─ отримав свою кару.

Хмельницький роздумує над причинами поразки, душа гортає тисячі причин, чому дамоклів меч не зникає. Ситуацію ускладнює факт зради своїх. Зрада є кульмінаційною точкою, з якою пов’язані дві сюжетні лінії: особистісна та історична. Подібні «геленам» та «вишневецьким» існували завжди. Вони втикали ніж у спину в неочікуваний момент. Христа також зрадив свій ученик Іуда. Данте у «Божественній комедії» помістив цього апостола у одне із кіл пекла, бо чи можна придумати страшніше покарання за цей гріх?

Чому ж ми програли? Не послухав Б. Хмельницький віщувань відьми, як не послухав Ігор колись недобрих прикмет, коли ішов на половців. Можливо, звернувся не до тих за допомогою. Але що можна було вдіяти у тій ситуації? Європа лежала в руїнах, всі проти всіх, допомоги не було звідки чекати. Ходіння від Понтія до Пілата не дали результатів. Україна завжди була ласим куском для Литви, азіатів, Речі Посполитої, царя. Цькували людей, здавали храми в оренду, знущалися над мовою. Вбачається яскравий зразок політики Радянського Союзу. Якщо інші народи проводили завойовницьку політику, то ми боролись за своє. Де ж справедливість? Цей парадокс триває й досі.

Поетесса дошукується причин поразки в історії. Сили були не рівні, зрадив хан і свої. Більше того, ми не звикли до свободи, рабського духу важко позбутись і зараз. В очах Європи ми ніколи не стояли високо. І зараз у гонитві за всім європейським втрачаємо найрідніше і найдорожче.

У творі піднята загальнолюдська проблема вибору, яка супроводжує всіх. У Богдана теж був вибір. Він пішов нелегкою дорогою, і змушений був нести свій хрест розпачу і каяття. Використання біблійних образів Голгофи, Іуди, Христа, Мойсея, хреста підкреслюють трагізм ситуації і змушують читачів задуматись над проблемами гріха, каяття, спокути, вибору, розплати.

Доцільним є використання у канві твору сюжетів давньогрецької міфології. Земля українська, якій орел довбе печінку, подібна Прометею, який розплачувався за власне благородство.

Звернення до загальнолюдських проблем, глибина роздумів, використання давньогрецьких і біблійних образів, філософський підхід до зображення історії, майстерність у доборі художніх засобів ─ усе це засвідчує талант письменниці, глибоку ерудицію, знання історії та сучасності.