Наукова стаття Національно-культурне будівництво в Україні у 1917-1920 рр.

« Назад

Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр. хоча й зазнала поразки, але водночас була важливим етапом у націотворенні та культурному будівництві України. Вона позначила початок нового розвитку, що врешті привів до проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України. В цей час було здійснено значний вклад у всі галузі української культури: освіту, науку, видавничу сферу, мистецтво, літературу та ін.

У першу чергу все культурне будівництво супроводжувалося українізацією, адже культура, насамперед, визначається мовою. Як зауважив І. Огієнко: «Мова, це наша національна ознака, в мові – наша культура, ступінь нашої свідомості…, і поки живе мова – житиме і народ як національність. Не стане мови – не стане й національності: вона геть розрушиться поміж дужчим народом» [5, с.105].

Найперше, з чого починається все, – забезпечення кадрами. Отже, почалося реформування освіти. Велику роль в українізації школи і освіти взагалі відіграли І Всеукраїнський педагогічний з’їзд (квітень 1917 р.) та ІІ Всеукраїнський вчительський з’їзд (серпень 1917 р.). Українізація початкових шкіл розпочалася з вересня1917 року. На шкільну раду при УЦР покладався обов’язок повернути в Україну з Росії українських вчителів, забезпечивши їм відповідні посади. Було проголошено гасло створення єдиної націонал-демократичної школи.

Одностойно були підтримані пропозиції про право всіх громадян на безкоштовну освіту із забезпеченням учнів підручниками, одягом та харчуванням, про обов’язковість і світський характер освіти [3, с. 189 – 190].

В школах запроваджувалося вивчення курсу українознавства, організовувались українські бібліотеки. Впроваджувались шкільні гуртки з різних предметів. Особлива увага приділялася ознайомленню дітей із творами та ідеями Тараса Шевченка. Роковини Шевченка відзначалися Шевченківськими днями, до участі в яких учні активно готувалися. 30 українських гімназій було відкрито вже протягом 1917/1918 навчального року, а в кінці 1918 року їх вже налічувалось 825.

Важливе значення в становленні національної школи мав прийнятий за Гетьманату 1 серпня 1918 року закон про обов’язкове навчання українській мові і літературі, а також історії та географії України у всіх середніх школах, починаючи з 1918/19 навчального року [5, с.108 – 110].

Плідно працював департамент дошкільної та позашкільної освіти на чолі із Софією Русовою. У відділі позашкільної освіти вироблялися плани вечірніх і недільних шкіл для дорослих, списки книжок для шкільних бібліотек та ін. [1, с.229].

При багатьох школах створювалися українські дитячі народні садки. Організовувалися інтернати для дітей селян, гуртки самоосвіти, клуби, каси товариської допомоги. Подекуди земства і міські управи засновували стипендії для талановитих дітей бідних батьків. Всеукраїнська вчительська спілка почала видавати загально педагогічний журнал «Вільна українська школа» [3, с.190].

Також почалось реформування вищої освіти. 5 жовтня 1917 року було відкрито перший український народний університет. А вже через рік з 27 липня 1918 року його було перетворено на Київський державний український університет. В цьому ж році було відкрито Український державний університет у Кам’янці-Подільському, було засновано Український історико-філологічний факультет у Полтаві. В інших університетах створювалися кафедри з української історії, філософії та інших дисциплін [5, с.106 – 107].

У добу революції відбулося відкриття і Київського географічного інституту, Херсонського педагогічного інституту та ще деяких вищих навчальних закладів [3 с.191]. Зокрема, 16 жовтня 1919 року в Житомирі, на базі перевезеного з Кишинева учительського інституту, було створено Волинський педагогічний інститут, який розмістився у спорудженому ще у 1862 році навчальному корпусі Житомирської чоловічої гімназії, яка перестала функціонувати у 1918 році. Це був перший вищий навчальний заклад у Поліському краї [4, с.13 – 14].

Загалом, українські університети ставали просвітницькими та громадськими центрами, сприяли поширенню української літературної мови, активізували краєзнавчу роботу.

Важливим кроком було рішення Центральної ради у березні 1918 року про надання українській мові статусу державної та проведення всіма українськими урядами роботи з українізації державного апарату, установ освіти, науки, культури. Поширенню українізації сприяла діяльність товариств «Просвіта», Наукового товариства ім. Шевченка, Товариства українських наукових викладів ім. Петра Могили у м. Львові та Ставропігійського братства при греко-католицькій церкві Успіння Пречистої Пресвятої Богородиці. Повернулися до життя передвоєнні студентські товариства і створювалися нові [5, с.107 – 111].

Протягом перших років революції кількість пресових органів на Україні, що виходять українською мовою, постійно збільшується. Видання української преси з’являються не тільки в центрах, а також і в другорядних осередках і навіть у глухих провінціальних пунктах (як Тараща на Київщині або Широке на Катеринославщині й т. п.). Українська преса в цей час стає дуже різноманітною щодо напрямків і змісту [2, с.22].

Навесні 1917 року у Києві почали виходити 6 щоденних газет українською мовою, невдовзі до них додались 10 журналів. З’являється велика кількість нових україномовних видань. Товариство «Час» у Києві видавало підручники, наклади яких сягали небувалої на той час в Україні кількості – до 250 тис. примірників. На виданні українських книжок і журналів спеціалізувалися видавництва «Вік», «Дзвін», «Криниця», «Сяйво», «Сіяч», «Слово», «Вернигора», «Промінь» та ін.

Насамперед видавалися твори класиків української літератури Т. Шевченка, І. Котляревського, Л. Українки, І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, І. Франка, П. Грабовського та ін, а також нових українських письменників. Численні приватні товариства часто смали метою друк творів своїх власників, зокрема, видавництво М. Грушевського – його історичних праць, видавництво М. Грінченка – праць Б. Грінченка та ін. [5, с.111 – 112]. Таким чином, було закладено основу національної преси і видавничої справи.

Важливим кроком у науці було створення Української академії наук. Однією з перших інституцій якої стали Комісія для складання словника живої української мови, Правописно-термінологічна комісія з упорядкування українського правопису. Протягом 1917-1919 років з’явилося 3 українсько-російських і близько 15 російсько-українських словників [6, с. 228 – 235].

У складі Міністерства освіти було створено театральний відділ, музичний відділ, відділ охорони пам’яток старовини і мистецтва, архівно-бібліотечний відділ.

У результаті діяльності архівно-бібліотечного відділу було створено Національний архів, мережу бібліотек-читалень для широкого загалу. По всій країні діяли книгозбірні та бібліотеки Товариства «Просвіта». Вважають, що кількість їх сягала 5 тисяч. У 1919 році була створена Національна бібліотека Української Держави [7, с.95 – 96].

Пам’ятки старовини та мистецтва проголошувалися власністю українського народу, держава брала їх під свою опіку. Утворено Українську академію мистецтв. Розвивалось театральне мистецтво, музичне, кінематограф. Було створено систему державних театральних закладів, організовувалися Народні будинки. Створено музично-драматичний інститут імені М. Лисенка, Перша народна та Перша дитяча опера, перший Український національний хор, виникає Державна капела бандуристів Г. Хоткевича, засновано Державний симфонічний оркестр імені М. Лисенка [3, с. 193 – 198].

У галузі кінематографу з’являються держзамовлення. 20 – 21 червня 1918 року у Києві відбулась «Українська кінематографічна виставка» – фактично перший фестиваль українських документальних фільмів [5, с. 114].

Отже, за короткий і нелегкий період Української революції було зроблено величезний внесок в українську культуру, здобутками якої ми користуємось і сьогодні. Саме в цей період було засновано Українську академію наук, Національну бібліотеку України, Національний архів, Українську академію мистецтв, Національну галерею мистецтв тощо, тобто головні інституції культурного життя країни. Всі галузі культури вийшли на новий рівень, а українізація сприяла національному самовизначенню.