Курсова робота Задунайська Січ

Вступ

Розділ 1. Військово-адміністративний устрій Нової та Задунайської Січей

1.1. Військово-адміністративний устрій Нової січі

1.2. Військово-адміністративний устрій Задунайської Січі

Розділ 2. Військовий потенціал Нової та Задунайської Січей

2.1. Озброєння козаків

2.2. Спеціалізація козаків

Висновки

Список літератури

В історії українських козацьких формувань важливе місце посідають утворення, що діяли в середині XVIII – на початку ХІХ ст., коли козацтво втрачало свої позиції та зникало з політичної арени. За таких обставин слушно виявити рівень розвитку їх військової системи, що дозволить адекватно зрозуміти закономірності буття українського військово-козацького середовища в цей час.

Звернемо увагу й на те, що після ліквідації царатом легендарної Запорізької Січі в 1775 р., відповідне козацьке середовище вдалося відродити у вигляді Коша задунайських запорожців. З огляду на це, вповні закономірною є потреба порівняти засади військової системи цих двох козацьких утворень, що дозволить виявити як спільні, так і відмінні риси.

Аналізуючи стан історіографії проблеми, наголосимо, що серед вітчизняних науковців, які заклали основи дослідження історії козацтва, першорядну роль відіграв Д.І.Яворницький.[1]

Досить важливу роль у вивченні Нової Січі й частково Задунайського Коша відіграла й фундаментальна праця Аполлона Скальковського «Історія Нової Січі або Останнього Коша запорозького».[2] Варто виокремити й досить успішну розробку військової історії України – «Історія Українського Війська», в якій розглянуто й важливі аспекти історії Нової Січі.[3]

За радянських часів козацька тематика перестає бути популярною в силу тогочасних ідеологічних пріоритетів. Попри зазначене й тоді продовжувалось опрацювання військової історії запорожців, про що свідчать роботи О. Апанович та В.Голобуцького.[4]

Серед сучасних науковців виділимо В.Зарубу та В. Голобуцького, які ретельно дослідили військову організацію та устрій козацьких утворень 18 ст.[5]

Наголосимо, що у згаданих працях успішно проаналізовано військову систему запорожців, але не завжди вміщено порівняльний огляд між окремими формуваннями. Все це стосується й питання військової системи Нової та Задунайської Січей, що й викликало наш інтерес до відповідної тематики.

Джерельною базою нашого дослідження стали як літописи (О.Рігельмана, Г-Л Боплана та Ж-Б.Шерера)[6], так і усні перекази.[7] Представлена джерельна база надає можливість здійснити подальше дослідження зазначеної теми.

Об’єктом дослідження є військова система Нової та Задунайської Січей.

Предметом дослідження є процес відновлення та спроби подальшої трансформації адміністративно-територіального устрою та військової організації Нової та Задунайської Січей.

Хронологічні межі охоплюють період 1734-1828 рр. Нижня межа обумовлена утворенням Нової Січі, що проіснувала до 1775 р. Верхня межа стосується ліквідації Задунайського Коша в 1828 р.

Територіальні межі дослідження охоплюють терени Південної України, що входили до «Вольностей Війська Запорозького Низового», а також землі надані Османською імперією Задунайському Кошу в Пониззі Дунаю й суміжних районах.

Мета: Дослідити адміністративний устрій та військову систему Нової та Задунайської Січей й виявити спільні та відмінні риси.

Завдання:

- визначити основи військово-адміністративного устрою Нової та Задунайської Січей;

- дослідити військовий потенціал Нової та Задунайської Січей;

- проаналізувати військову систему Нової та Задунайської Січей;

- виявити спільні та відмінні риси в військовій системі Нової та Задунайської Січей.

Методологічною основою курсової роботи став системний підхід, що обумовлює системність наукового пошуку та розуміння історичного процесу. Під час дослідження ми використали проблемно-хронологічний і порівняльний методи. За допомогою проблемно-хронологічного методу було виявлено основні аспекти проблеми дослідження та визначено хронологічні межі роботи. За допомогою порівняльного методу ми виявили відмінності між Новою й Задунайською Січами у військовій системі та військово-адміністративному устрої.

Структура курсової роботи складається із вступу, двох розділів, висновків та переліку джерел і літератури.

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем, а саме військовий потенціал і адміністративний устрій Нової Січі та Задунайського Коша. На мою думку є доречним вивчати цю тему сьогодні, оскільки на протязі багатьох століть козацтво відігравало основну роль для України і українців і це наше минуле не дає нам забути проте ким ми є і ким були наші предки в той час. Тому ми дослідили, як були побудовані Нова Січ та Задунайський Кіш та їхній військовий потенціал і їхню роль.

В першому розділі, ми дослідили військово-адміністративний устрій Нової Січі та Задунайського Коша. І дійшли висновків, що Нова Січ і Задунайський кіш зберігали традиційний адміністративно територіальний устрій. Тобто впродовж існування запорозьких січей, козаки відновлювали січ на тих самих засадах, як і попередні військово-адміністративні одиниці.

Проте є спільні і відмінні риси Нової Січі та Задунайського Коша. Нова січ перейняла усі здобутки попередніх Січей, а саме військово-адміністративну форму управління та розмежування, що було і в Задунайськім Коші, але під протекторатом Туреччини козакам не вдалось досягнути військової могутності, як це було за існування Запорізької Січі у складі Російської імперії чи Речі Посполитої. Проте в двох військово-адміністративних одиницях були свої плюси і мінуси, а саме розташування російського гарнізону в Новій Січі, що основною мірою заважало козакам, які зберігали військову автономію у складі Російської імперії. Зовсім протилежна ситуація відбувалась у задунайських козаків, які не були під наглядом турецького гарнізону.

Козаки Задунайського Коша намагались відбудувати Січ на традиційному адміністративно-територіальному устрої Нової Січі із демократичним підмурівком але Задунайський Кіш був лише примарною копією Нової Січі, оскільки не було поділу війська на: піхоту, кавалерію та артилерію, що свідчить про слабкість війська. Тому основним родом війська на Задунайськім Коші залишалась піхота, при тому кавалерія і артилерія задунайськими козаками не застосовувалась у бойових зіткненнях. Тут варто зазначити, що артилерія, що було постійним родом військ ще за часів Богдана Хмельницького, то задунайські козаки не мали за озброєння артилерій ну зброю, що ще раз доказує про слабкість Коша.

В другому розділі, ми дослідили військовий потенціал Нової Січі та Задунайського Коша. Тут ми детально дослідили озброєння козаків, яку вони використовували в XVIII столітті. А також ми детально розподілили рід військ і яку тактику використовували ці війська, а саме піхота, кавалерія, і артилерія. Тому тут можна стверджувати, що козацький військовий потенціал в той час перебував на високому рівні і мало чим поступався європейським дисциплінованим військам.

Проте досліджуючи Задунайський Кіш, ми дійшли цікавих висновків, а саме Задунайський Кіш хоч і намагався зберегти військово-адміністративний устрій і військовий потенціал притаманний Новій Січі, проте перебуваючи на території Османської імперії – почали служити турецькій владі і на протязі часу вони переймали від Османської імперії форму адміністративно територіального устрою, а саме він складався із сейменів, а також задунайські козаки перейняли за озброєння турецьку зброю, а саме турецький ятаган та інші.

Тому ми дійшли висновків, що спільними рисами Нової та Задунайської Січей – є поділ на курені, обрання кошових і курінних отаманів, а також старшину, було збережено демократичний спосіб ведення справ, тобто надавалось право голосу кожному козакові.

Відмінними рисами були сконцентрованість козацького війська навколо однієї Нової Січі, а не розпорошення по території Османської імперії усіх козацьких загонів, що не могли сформувати повноцінного з'єднання для створення Січі. А також головним родом військ в Задунайського Коша залишалась козацька піхота, без кавалерії та артилерії і це при тому що на Новій Січі були притаманні усі три роди сухопутного війська, а не одна, яка мала контролювати кордони Османської імперії і служити в гарнізоні.

1. Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. /Передмова. В. С. Мороза – Дніпропетровськ: Січ, 2004. – 229 с.

2. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.

3. В. А. Голобуцкий, Запорожскоє казачество – К.: Вища шк., 1994. – 539 с.

4. Витоки козацтва, Режим доступу до: «http://ukrhistory.com.ua/pidruchnyky/dan_berest-vytoky_kozactva/6.html» (дата звернення 29.04.2015).

5. Військова Служба в XVIII столітті, Режим доступу: «http://klin-demianovo.ru/http:/klin-demianovo.ru/novosti/69480/voennaya-sluzhba-kazakov-v-xviii-veke/» (дата звернення 26.04.2015)

6. Дорошенко Д. І. – Нарис історії України в 2-х томах. Том II (від половини XVII століття). – К.: Глобус, 1992. – 349 с.

7. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. – Д.: ПП « Ліра ЛТД», 2007. – 380 с.

8. Зброя козаків, Режим доступу «http://ukrcossacks.at.ua/index/zbroja_kozakiv/0-23» (дата звернення 23.04.2015)

9. Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т./ Редкол.: В. А. Смолій (відп. Ред.) та ін. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – Т. 1. – 800 с.

10. Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі/ Леонід Косенко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. – 576 с.

11. Козацька артилерія, Режим доступу «http://mamay.ucoz.com/publ/kozacka_slava/kozacka_artilerija/2-1-0-8» (дата звернення 27.04.2015)

12. Козацькі січі (нариси з історії українського козацтва XVI-XIX ст.) / В. Смолій (відповідальний редактор). – К.; Запоріжжя, 1998. – 252 с.

13. Кулинский А. Русское холодное оружие XVII – XX вв. В 2 томах. – Т. 1. – СПб.: Атлант, 2001. – 383 с.

14. Лівобережне козацьке військо, Режим доступу до сайту: «http://geum.ru/doc/work/74031/10-ref.html» (дата звернення 24.04.2015)

15. Мицик Ю. А., Плохій С. М., Стороженко І. С. Як козаки воювали: Іст. Розповіді про запорізьких козаків / Худож.-оформлювач К. Д. Ткаченко. – Дніпроетровськ: Промінь, 1990. – 302 с.

16. Озброєння козаків, Режим доступу: «http://www.sich.in.ua/index.php?module=articles&act=show&c=3&id=35» (дата звернення 23.04.2015).

17. Опис України / Боплан, Гійом Левассер де. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький / П. Меріме / Пер. з фр., приміт. та преді. Я. І. Кравця. – Львів: Каменяр, 1990. – 301 с.

18. Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі /Вст. ст., упор. та примітки П. М. Саса, В. О. Щербака. – К.: Либідь, 1994. – 768 с.

19. Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. І авт.. приміт. В. А. Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – 261 с.

20. Севченко Андрій, «Козацьке військо» // Режим доступу до сайту «http://getm.io.ua/s101647/kozacke_viysko» (дата звернення 26.04.2015)

21. Сушинський, Богдан Іванович Всесвітня козацька енциклопедія / худ. оформлення О. П. Чередниченко. – Одеса: «Видавничий дім ЯВФ», 2007. – 570 с.

22. Тоїчкін Д. Козацька Шабля XVII-XVIII ст.: історико-зброєзнавче дослідження / Інститут історії України НАН України. – К.: ВД «Стилос», 2007. – 368 с.

23. Шерер, Жан-Бенуа Літопис Малоросії, або Історія козаків запорожців.: Пер. з фр. В. В. Коптілов – К.: Укр. Письменник, 1994. – 311 с.

24. Яворницький Д. І. – Історія запорізьких козаків/Пер. з рос. І. І. Сварника; Упоряд. Іл. О. М. Апанович; Художник. В. М. Дозорець. – Львів: Світ, 1990. – 319 с.