Наукова стаття Витоки й основні віхи становлення періодичної друкованої преси в Україні

« Назад

У статті подано історію дослідження розвитку періодичної друкованої преси в Україні, розпочинаючи з 1749 року і до сьогоднішнього часу. Мета статті полягає в тому, щоб показати вплив історичних процесів на розвиток періодики. Головним завданням є проаналізувати на основі статистичних даних різних джерел основні етапи розвитку газетних видань на території України, які були популярними на той час і висвітлити їх вплив на свідомість читача.

Ключові слова: періодика, газета, періодична преса, видання, українська періодика 

ИСТОКИ И ОСНОВНЫЕ ВЕХИ СТАНОВЛЕНИЯ ПЕРИОДИЧЕСКОЙ ПЕЧАТНОЙ ПРЕССЫ В УКРАИНЕ

В статье представлено историю исследования развития периодической печатной прессы в Украине, начиная с 1749 года по сегодняшний день. Цель статьи заключается в том, чтобы показать влияние исторических процессов на развитие периодики Главной задачей является проанализировать на основе статистических данных различных источников основные этапы развития газетных изданий на территории Украины, которые были популярны в то время и осветить их влияние на сознание читателя.

Ключевые слова: периодика, газета, периодическая пресса, издания, украинская периодика

 

Преса є найпоширенішим, популярним і водночас дуже цінним джерелом, що містить велику кількість достовірної інформації. Загалом, функція періодичної друкованої преси полягає в інформуванні читачів про події, що відбуваються.

Засоби масової інформації постійно відбирають соціально значущу для сучасників інформацію, щодня оприлюднюють відомості про найважливіші події, явища, політичні процеси сучасної історії. Водночас періодичність виходу зумовлює систематичний характер усіх даних, що трапляються в пресі, а поширення у багатьох примірниках забезпечує збереження інформації.

Формуючи у читачів стереотип сприйняття подій, про які йдеться, періодична друкована преса містить аналітичну інформацію, що пояснює суть і значення подій з погляду сучасників. Преса дає змогу вивчати події та явища, пов’язані з суспільно-політичними і культурологічними процесами в суспільстві, такі аспекти громадсько-політичного життя, які не знайшли достатнього висвітлення в інших джерелах.

Специфічною рисою преси є комплексний, синтаксичний характер: у ній представлено багато форм інформації. Вона характеризується також оперативністю подання інформації про події, безперервність відображення яких підвищує їх джерельну цінність. Практика публікацій у пресі офіційних матеріалів – постанов органів державної влади, документів політичних партій та громадських організацій перетворює пресу на своєрідну скарбницю джерел епохи, які різнопланово висвітлюють події.

Актуальність теми визначається у потребі повного дослідження встановлення та розвитку друкованих засобів масової інформації в Україні та їх впливу на життя територіальної громади. Преса є одним із феноменів культурного та громадсько-політичного життя. Вона є не лише історичним джерелом, а й суб’єктом культурного та громадсько-політичного процесу. Преса – це частина національної культури, тому роль і місце періодики необхідно досліджувати в єдності з культурно-історичним розвитком народу.

Вивчення уроків минулого, особливо переломних етапів, має неабияке значення для формування суспільства. Традиційні підходи до преси як одного із джерела інформації вичерпали свої можливості. Тому комплексне дослідження преси в Україні сприятиме кращому розумінню трансформаційних періодів преси та суспільства в цілому.

Дослідження даної проблематики в українській історіографії мало досліджена. Окремі аспекти теми були в тій чи іншій мірі предметом уваги істориків та краєзнавців України.

Історія розвитку преси в Україні сягає 9 липня 1749 p., коли у Львові вийшов друком листок «Кур'єр львівський» (польською мовою), що містив відомості про релігійне та світське життя міста. Більшість дослідників першою газетою в Україні вважають львівський щотижневик «Gazette de Leopol», що вийшов І січня 1776 р. французькою мовою (до нашого часу зберігся лише один номер цієї газети).

Наприкінці XVIII ст. у Львові з'явилося ще кілька газет польською та німецькою мовами. Першим львівським щоденним виданням була газета «Dziennik patryjotycznych politykow», що виходила польською мовою у 1792-1798 pp. з перервами.

Перша газета українською мовою «Зоря Галицька» вийшла в Галичині 15 травня 1848 р. Вона видавалася до квітня 1857 р. як орган Головної Української Ради. В 1849 р. у Львові засновано урядовий часопис «Галицько-Руський вісник». Він виходив тричі на тиждень і друкував головним чином офіційні матеріали. Напівофіційним органом, що видавався в Австро-Угорщині для українців був «Вісник для русинів в Австрійській державі» (1850-1856 рр.) [4, с. 109].

На Буковині перша газета румунською і німецькою мовами вийшла у 1848 р., а в Закарпатті першою була «Церковна газета» («Церковний вісник»), що видавалася у 1856-1858 pp. у Будапешті.

На Наддніпрянській Україні розвиток періодики зумовлювався політикою російського царизму. Перші газети та журнали на підросійській Україні почали видаватися на початку XIX ст. У Харкові були започатковані такі видання, як «Харьковский еженедельник» (1812 р.), гумористичний журнал «Харьковский Демокрит» (1816 р.), громадсько-політичний журнал «Украинский вестник» (1816-1819 рр.), «Украинский журнал» (1824-1825 рр.), «Украинский альманах» (1831 р.), «Запорожская старина» (1833 р.).

Особливої уваги заслуговує «Украинский вестник» — один із перших краєзнавчих журналів, який уміщував багато матеріалів з історії, географії, етнографії України. У 1817-1823 pp. видавалися «Харьковские известия», частина матеріалів у яких друкувалася українською мовою.

В Одесі з 1828 р. почала виходити щоденна газета «Одесский вестник», яка видавалася протягом 65 років. У Києві першою газетою були «Киевские объявления» (1835-1839 рр.). У 1837 р. Засновано газету «Воскресное чтение», яка проіснувала майже до кінця століття. У 1840 p. М. Максимович розпочав видання альманаху «Киевлянин» [5, с. 132].

Принципове значення для становлення преси як історичного джерела мала поява у 1838 р. в усіх губернських центрах України губернських відомостей (у їх назві відтворювалася назва відповідної губернії, наприклад, «Киевские губернские ведомости»). Відомості були друкованим органом губернської влади і відображали офіційну точку зору на ті чи інші події. Проте вони мали суттєву перевагу над іншими виданнями: їх матеріали не підлягали цензурі (за винятком 1863-1881 pp.).

Губернські відомості видавалися російською мовою і мали дві частини: офіційну і неофіційну, причому іноді кожна з них виходила окремими випусками. В офіційній частині друкувалися постанови, розпорядження центральних та місцевих властей. Для дослідників важливу цінність мають матеріали неофіційної частини, де уміщувалися історичні есе, спогади, огляди літератури, бібліографічні покажчики з історії краю тощо.

Деякі «Ведомости» (Полтавські, Чернігівські) завдяки активній участі в них відомих громадських діячів перетворилися на своєрідні центри історико-краєзнавчої роботи і відповідних публікацій за участю відомих учених- українознавців.

У 60-ті роки XIX ст. кількість газет та журналів значно збільшилася. З'явилися газети, розраховані на ширші кола читачів: «Киевлянин» (Київ, 1864 р.), «День» (Одеса, 1869 р.), «Новороссийский телеграф» (Одеса, 1869 р.) та ін. В умовах піднесення українського національного руху в Петербурзі було засновано журнал «Основа» (1861—1862 р.). Частина матеріалів журналу друкувалася українською мовою.

Наприкінці XIX ст. кількість періодичних видань помітно зросла. У багатьох містах почали виходити масові щоденні газети, значення яких як історичного джерела, важко переоцінити. У Західній Україні першою щоденною газетою (з 1888 р.) стала львівська газета «Діло» (1880-1916 рр.). На той час у Львові видавалося чимало журналів народно-демократичного і радикального спрямування («Друг», «Світ», «Громадський друг», «Народ», «Житє і слово»), у становленні й діяльності яких активну участь брав І. Франко. Деякі з цих видань, зокрема «Громадський друг» (1878-1879 рр.), уміщували матеріали з Наддніпрянщини і загальноукраїнську інформацію [3, с. 78].

У 1882 р. у Києві був заснований журнал «Киевская старина», який перетворився на головний друкований орган Київської Громади. Протягом 25 років на його сторінках друкувалися численні історичні джерела, наукові праці з українознавства, книжкові огляди тощо.

Наприкінці XIX ст. українські часописи виникли й поза межами України. Найвідоміший із них — «Громада» (1878-1882 рр.). Заснував у Женеві М. Драгоманов. Завдяки участі в ньому І. Франка, М. Павлика, С. Подолинського та інших відомих діячів це видання набуло великої популярності.

З появою в Україні політичних партій та рухів виникла партійна преса. Оскільки діяльність політичних партій у Росії тривалий час була заборонена, партійна преса мала нелегальний характер. Першим соціал-демократичним друкованим органом була газета «Вперед», заснована 6 січня 1897 р. Починаючи з третього номера вона стала органом Київського Союзу боротьби за визволення робітничого класу. У серпні 1897 р. в Києві почала виходити «Рабочая газета».

У період революції 1905-1907 pp. на короткий час склалися умови для видання опозиційних газет та журналів. У листопаді 1905 р. була скасована попередня цензура періодичних, а з квітня 1906 р. й неперіодичних видань. Це сприяло появі нових численних видань. В Україні почали виходити 16 україномовних газет і журналів. Щоправда, вже наприкінці 1906 р. завдяки репресивним діям властей, їх кількість скоротилася до чотирьох. Багато які з видань закривалися вже після виходу у світ першого номера. Так було з газетами «Народное дело» (Одеса, 1906 р.), «Народна справа» (Одеса, 1906 р.), «Запоріжжя» (1906 р.) та іншими.

Перша українська газета на Наддніпрянщині — «Хлібороб» — була заснована у місті Лубни Полтавської губернії в листопаді 1905 р. До заборони вдалося випустити п'ять номерів, які мали велику популярність серед населення, особливо селян. З кінця 1905 р. у Полтаві видавалася газета «Рідний край», у Могилеві-Подільському з 1906 р. — «Світова зірниця». 1січня 1906 р. у Києві була заснована газета «Громадська думка». Заборонена владою, вона почала виходити у вересні 1906 р. під назвою «Рада». Газета перетворилася на координаційний центр українського національно–визвольного руху Наддніпрянщини [4, с. 111].

У 1907-1909 pp. виходив щотижневик «Слово». Значний резонанс серед громадськості країни мали публікації літературно-наукового і політичного щомісячника соціал-демократичного напряму «Дзвін», який видавався у Києві в 1913-1914 pp. Всього в Україні до 1917 р. видавалося 1200 назв газет. На жаль, не всі з них збереглися.

Значна кількість українських часописів на початку XX ст. виходила за межами України. У Петербурзі з березня 1907 р. видавалася газета «Наша Дума». Після її заборони до червня 1907 р. раз на тиждень виходила газета «Рідна справа — Думські вісті». У Москві в 1912-1913 pp. видавався журнал «Украинская жизнь». У Женеві в 1915-1916 pp. українські соціал-демократи випускали газету «Боротьба».

Справжній ренесанс української періодики пов'язаний з Українською революцією 1917-1920 pp. та відновленням української державності. В 1917 р. в Україні виходило понад 550 газет різних політичних напрямів. Усі ці видання є важливим джерелом для вивчення тогочасних подій. Особливу цінність серед них мають видання Центральної Ради — «Нова Рада», «Вістник Генерального Секретаріату Української Народної Республіки», а також газети провідних політичних партій України — «Боротьба» (орган Української партії соціалістів-революціонерів), «Робітнича газета» (орган Української соціал-демократичної партії) та ін [4, с. 113].

Зі встановленням радянської влади періодична преса стала розглядатися більшовиками як головна ідеологічна зброя у боротьбі за «радянізацію» України. Склався формальний поділ преси за напрямами: на партійну, радянську, профспілкову, комсомольську, кооперативну, видання громадських організацій, хоча усі вони перебували під невсипним наглядом більшовицьких партійних органів. Змінилося обличчя газет — обов'язковим атрибутом кожної з них стали, наприклад, передові статті, в яких редактори видань, виходячи з настанов Комуністичної партії, визначали пріоритетні завдання друкованих органів на різних напрямах роботи. Встановлення жорсткого партійного контролю над пресою призвело до збіднення її змісту.

Газетні сторінки заповнювалися одноманітними матеріалами (постановами партійних органів та іншою обов'язковою інформацією). Були здійснені кроки щодо забезпечення періодичних видань однотипною, політично перевіреною інформацією. Для всіх видань запроваджувалася цензура.

Гласність частково проникла на сторінки преси лише в період горбачовської перебудови. З середини 80-х років, крім офіційних, почали з'являтися самвидавні газети та часописи, а до 1990 р. в Україні вже склалася мережа незалежних газет, частина з яких мала антикомуністичну спрямованість.

Певною специфікою вирізнялася преса Західної України, Буковини, Бессарабії та Закарпаття 20-30-х рр. ХХ ст., а також періодика української діаспори.

Принципово новий етап у діяльності періодичної преси, розвитку її як історичного джерела розпочався з відновленням суверенної української держави. Цензура, партійний або державний контроль за змістом періодики були скасовані. Значно зросла кількість газет і журналів, збагатився їх зміст, поліпшилася якість. За станом на 1 січня 1999 р. в Україні виходило 4018 друкованих засобів масової інформації (зареєстровано ще більше - 8300).

Орієнтуватися в океані преси історику допомагають численні бібліографічні покажчики. Понад 600 назв газет і журналів, що видавалися в Україні у 1816-1916 pp.

Узагальнюючий характер мають довідники періодичної преси — «Періодичні видання УРСР». Окремі випуски присвячені опису газет за періодами: 1917-960 pp. (Харків, 1965 р.); 1961-1980 pp. (Харків, 1983 р.). Створювалися також відповідні журнальні покажчики: 1918-1950 pp. (Харків, 1956 р.); 1951-1960 рр. (Харків, 1964 р.); 1961-1975 pp. (Харків, 1984 р.); 1976-1980 pp. (Харків, 1988 р.).

Цензура супроводжувала всю діяльність преси України з часу її виникнення і майже до кінця XX ст.: адже й за радянських часів вона продовжувала жорстко контролювати засоби масової інформації.

Ліквідація будь-яких цензурних обмежень у видавничій діяльності після проголошення незалежності України не знімає проблеми критичної перевірки відомостей, що наводяться у пресі. Для багатьох видань і сьогодні є актуальним питання об'єктивності у висвітленні подій, неадекватної оцінки тих чи інших явищ і фактів і т. ін. Тому при користуванні пресою доцільно застосовувати порівняльний аналіз відомостей, що містять у собі газети та журнали різних політичних орієнтацій. Такий підхід є запорукою об'єктивної оцінки джерел і правдивого висвітлення подій.

Незважаючи на складні умови праці, більшість журналістів в усі часи намагалися донести до читачів об'єктивну інформацію з усіх сучасних їм проблем, тому преса для історика є одним з основних комплексних джерел з історії українського суспільства за останні століття.