Курсова робота Особливості педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гіперактивності

Вступ

Розділ 1. Теоретичний стан розробки проблеми педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гіперактивності

1.1. Наукові підходи до визначення поняття «гіперактивності» у сучасній психологічній науці

1.1.1. Вплив спадкових факторів ризику на виникнення СДУГ

1.1.2. Раннє органічне ушкодження ЦНС як фактор ризику виникнення СДУГ

1.1.3. Негативний вплив соціально-психологічних факторів

1.2. Поняття, стратегії та способи педагогічної взаємодії з гіперактивними дітьми

1.3. Умови підвищення ефективності педагогічної взаємодії з дітьми з гіперактивністю

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Емпіричне дослідження проблеми педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гіперактивності

2.1. Результати емпіричного дослідження

2.2. Аналіз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

З кожним роком відзначається збільшення дітей з труднощами в навчанні які проявляються вже в дитячому саду. Часто ці діти виявляються гіперактивними. Корекція порушень, пов'язаних з гіперактивністю, передбачає спільні зусилля лікарів, психологів і педагогів.

Гіперактивна дитина характеризується активністю, імпульсивністю, її рухи можуть бути хаотичними. Вона постійно совається на стільці, багато говорить, часто не доводить розпочату справу до кінця, забуває про доручення, ненавидить не цікаві для неї довгі завдання і не в змозі їх виконати. Їй важко бути послідовною і довго утримувати увагу на чомусь одному.

Актуальність дослідження. Необхідність вивчення дітей з синдромом дефіциту уваги і гіперактивності обумовлена тим, що даний синдром − одна з найбільш частих причин звернення за психологічною допомогою в дитячому віці.

У ході педагогічної діяльності виникає особливе спілкування між педагогом і дитиною, в якому учасники мають свій власний світогляд. При цьому розробок з поліпшення ефективності взаємодії педагога і дитини з гіперактивністю недостатньо. Саме тому обрана проблематика дослідження є вельми актуальною на даний момент.

Мета дослідження: проаналізувати феномен гіперактивності та дослідити особливості педагогічної взаємодії з дітьми з даним синдромом.

Об’єкт дослідження: педагогічна взаємодія з дітьми.

Предмет дослідження: особливості педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гiперактивностi.

Концептуальна гіпотеза: існують особистісні фактори, від яких залежить ефективність педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гіперактивності.

Емпіричні гіпотези:

1. Ефективність педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гiперактивностi залежить віл стиля педагогічного спілкування.

2. Педагогічна взаємодія з дітьми з синдромом гіперактивності буде більш ефективною, якщо викладач буде використовувати емоційно – методичний стиль виховання.

3. Регулярна похвала прискорює та полегшує процес взаємодії дітьми з синдромом гіперактивності.

Завдання дослідження:

1) Провести теоретичний аналіз літератури за темою «Особливості педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гіперактивності»;

2) Дати визначення поняттю гіперактивність у сучасній психології;

3) Визначити поняття, стратегії та способи педагогічної взаємодії;

4) Визначити умови підвищення ефективності педагогічної взаємодії з дітьми з гіперактивністю;

5) Провести емпіричне дослідження з метою з’ясування особливостей педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гiперактивностi;

6) Встановити подальші перспективи дослідження.

Методи дослідження

З метою визначення особливостей педагогічної взаємодії з дітьми що мають синдром гіперактивності використано методи теоретичного аналізу полідетермінованості і взаємовпливу психічних явищ, що дозволили розкрити роль особистісних якостей цінностей вихователя, як фактору, що впливає на ефективність педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гiперактивностi.

Для з’ясування ролі спілкування у процесі педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гiперактивностi використано такі психодіагностичні засоби: Методика діагностики моделі педагогічного спілкування (автор І. М. Юсупов), Методика «Аналіз індивідуального стилю викладання» О. К. Маркової, О. Я. Ніконової, Тест для визначення характеру взаємодії вихователя з дітьми Г. Любіної, не стандартизоване спостереження на заняттях із дітьми.

Узагальнення результатів здійснено з використанням інтерпретаційних методів (класифікація й узагальнення емпіричних даних).

Методологічну й теоретичну основу роботи складають психологічні дослідження таких вітчизняних дослідників як, Г.С. Абрамова, С.Ю. Курганов, С.А. Мулькова, Л.Д. Столяренко, а також закордонних дослідників Дж. Хазард, Дж. Тернер.

Теоретична значущість роботи полягає у розширенні теоретичних відомостей про проблему педагогічної взаємодії з дітьми з синдромом гiперактивностi.

Практична значущість роботи визначається в тому, що результати дослідження можуть бути використані у роботі психологів-консультантів, що працюють з гіперактивними дітьми, у роботі практичних психологів у дитячому садку і школі.