Реферат Філософія конфуціанства

Вступ

1. Виникнення конфуціанства

2. Мандрівний учитель Конфуцій

3. Філософія конфуціанства

4. Висловлювання Конфуція

Висновки

Використана література

VII — VI ст. до н. е. у Стародавньому Китаї — період формування і розвитку рабовласницького суспільства. Тоді ж проявляються дві основні тенденції у розвитку філософії: матеріалістична та ідеалістична, атеїстична і містична. У ході боротьби двох тенденцій дедалі ширше розповсюджувалися ідеї: про п'ять першоелементів, з яких утворений увесь світ (метал, дерево, вогонь, земля, вода); про протилежні джерела, початки: інь та янь, боротьба між якими і веде до розвитку усіх речей та явищ; про природний шлях — дао, по якому йде розвиток Всесвіту. Але формування розвинених філософських вчень припадає на VI — V ст. до н. е.

Перший китайський філософ, особа якого історично достовірна, Кун Фу-цзи — Учитель Куй, відомий у Європі під ім'ям Конфуцій (552 — 479 до н. е.). Походив Конфуцій з родовитої, але збіднілої сім'ї. Маючи природний розум і міцне здоров'я, з п'ятнадцяти років захоплено займався самоосвітою. У 33 роки Конфуцій відкрив приватну школу і вже потім ніколи не розлучався з учнями. Так почалася його філософська діяльність. У II ст. до н.е. вчення Конфуція здобуло статус офіційної ідеології царства Хань (Китай) і залишалося таким аж до 1912 року.

У китайській культурі духовний вплив Конфуція і в сучасних умовах дуже великий, особливо на Тайвані і в Сінгапурі. Назва епохи, в яку жив Конфуцій - Весни і Осені, — виражала ідею часового циклу — весни, коли народжується все, і осені, коли підводять підсумки розвитку. Це епоха великих змін у китайському суспільстві, що викликали розпад на окремі царства Стародавнього Китаю і протиборство семи найсильніших із них. Тоді в царстві Лу, на батьківщині Конфуція, знайшли притулок усунуті від керма влади учені — інтелектуали, які спеціалізувалися на культурній діяльності — збереженні та відтворенні писемних пам'ятників минулого, присвячених різним галузям знань, включаючи й астрономо-астрологічні дослідження.

Глибока повага до традицій давнини і охоронців традицій та звичаїв сформувалася у Конфуція в ідею правильного державного устрою, в якому за наявності духовно-піднесеного, але фактично бездіяльного управління реальна влада належала б чиновникам — інтелектуалам, тобто жу. Так жу стало символом і назвою всієї конфуціанської філософії.

Конфуцій вважав писемність, культуру — вень — носієм давньої традиції, що підлягає збереженню, передаванню і спадкуванню. До культури віднесені й найдавніші книги, що пізніше увійшли до конфуціанського канону і стали основою китайської філософії: «Ши цзин» («Книга пісень»), «Шу цзин» («Книга історії»), «І цзин» («Книга змін»), «І Лі» («Зразкові церемонії і правила благопристойності»), а також «Чжоу Лі» («Етико-ритуальні норми епохи Чжоу»). Спочатку ці джерела філософії складали п'ятиканоння, а кілька століть згодом перелік доповнено, вень — носій давньої традиції — став символом усіх культурних уявлень Китаю, відбитих у письмових джерелах, включаючи і саму писемність як невід'ємний елемент культури.

Історичну місію Конфуцій бачив у збереженні й передачі нащадкам давньої культури вень, тому не займався написанням творів, а редагував і коментував писемну спадщину минулого: історико-дидактичні та художні твори («Книгу пісень» і «Книгу історії»). Передавати, а не створювати, вірити давнині й любити її — така вихідна теза. Першотворцем культури Конфуцій вважав святих — досконаломудрих (шен) правителів напівреальної-напівміфічної давнини.

Це Яо, Шунь, Юй, Чен Тан, а також Вень Ван, У Ван і Чжоу гун. У період династії Хань сам Конфуцій зарахований до досконаломудрих — творців китайської цивілізації. Так, царювання Яо (слово, можливо, означає «височенний») стало золотим століттям давнини (2356 — 2256 до н. е.). Восьмикольорові брови Яо стали знаком мудрості й уміння спостерігати за ходом небесних світил.

Розглядаючи діяння давніх правителів і культурних героїв, Конфуцій та його послідовники змогли не тільки відобразити єдину картину історичного минулого Китаю, а й запропонували оригінальне філософське трактування, тлумачення історії, використовуючи весь арсенал мовної, писемної і міфологічної спадщини. Уявлення про історію пов'язане у конфуціанстві з найдавнішим поняттям дао — шлях, а також метод, принцип, мораль, абсолют та ін. Культурність — вень і правильний суспільний устрій, що підтримується чиновниками — інтелектуалами, трактувалися як дві сторони одного сущого — різні прояви дао. У «Лунь юй» Конфуцій дає визначення дао — це благий хід подій у Піднебесній і в людському житті. Дао залежить від визначення наперед окремої особистості, а його носії — індивід, держава, все людство. Людство всеосяжне: світ, взагалі, суспільство, і вся китайська цивілізація, тобто людство — це Піднебесна. Отже, дао — це ідея загального універсального балансу в світі гармонії, елементом якої є Людина.

Конфуціанство — політичне і соціальне вчення про принципи справедливого і гармонійного управління державою і взаємовідносини між людьми.

Основоположник — Конфуцій, Кун-цзи, Кун-фу-цзи (Мудрець Кун) (551—479 рр. до н.е.). У II ст. до н.е. конфуціанство почало здійматися у ранг офіційної ідеології і залишалося нею до революційних подій 1913 р.

Основний священний текст конфуціанства — «Лунь юй» (VI— V ст. до н.е.), «Бесіди і думки» Конфуція, записані його учнями.

У конфуціанстві немає окремо створеного пантеону. Однак особливе значення надається шануванню Неба як символу божественного верховного порядку, регулювальника Всесвіту з центром у Китаї (Піднебесній), що видає китайському імператорові верховний мандат на управління країною. Сам Конфуцій не був обожнений. Але в очах простих китайців він займає перше місце серед інших шанованих богів і героїв.

Етика конфуціанства включає у себе чотири чесноти: жень (“«людинолюбство»), споріднену із ним «шанобливість» і «відданість» (сяо). і («обов’язок—борг»),лі («ритуал», «етикет», «культурна поведінка»), синь («взаємність»). Головний її зміст полягає в тому, що найпершим моральним завданням будь-якої людини є суворе дотримання тих соціальних обов’язків, які накладаються на неї тим місцем у суспільстві, яке вона посідає від народження.

З VI ст. на території Китаю стали будуватися храми на честь Конфуція, їх число досягало 1500. Двічі на місяць у них проводилися звичайні церемонії із запалюванням свічок і воскуріннями благовоній, а двічі на рік — навесні і восени — особливо урочисті обряди з кривавими жертвопринесення. У цей час статуетки Конфуція або ієрогліфічні таблички з його ім’ям можна зустріти у невеликих каплицях або храмах інших божеств.

Крім офіційного культу, широкого поширення у конфуціанстві набула вимога дотримання правил «лі» як правил соціального етикету (за деякими підрахунками, таких правил нараховується 300 основних і 3000 другорядних), культу синівської шанобливості і культу предків.

1. Спільнота Watchtower Bible. Людство в пошуках Бога. Німеччина, 2006, 379 с., Іл.

2.. Г. Тофтул. Етика. Навчальний посібник. Київ. Видавничий центр «Академія», 2005

3. МВ. I. Лубський. В. I. Теремко. М. В. Лубська. Релігієзнавство. Підручник.2-ге видання, доповнене. Київ. «Академвидав», 2008.

4. Воронкова В. Філософія: Навчальний посібник/ Валентина Воронкова; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

5. Петрушенко В. Філософія: Навчальний посібник для вузів/Віктор Петрушенко. - 4-те вид., перероб. і доп.. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. – 503 с.

6. А. К. Рахманова. Самые остроумные афоризмы и цитаты: ACT; Москва; 2014.

7. Курс лекций по дисциплине. Философия. Составитель: Мушенко Александр Николаевич. Москва, 2005 г.

8. https://uk.wikipedia.org