Курсова робота Публічне адміністрування в сфері освіти

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ

1.1. Становлення та розвиток сфери освіти

1.2. Зміст, види та особливості категорій «освіта» та «сфера освіти»

1.3. Державна політика у сфері освіти

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ОСВІТИ

2.1. Законодавче регулювання сфери освіти

2.2. Суб’єкти публічної адміністрації в сфері освіти

2.3. Заклади освіти як суб’єкти публічного адміністрування

РОЗДІЛ 3. ЗАСОБИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ОСВІТИ

3.1. Зарубіжний досвід публічного адміністрування у сфері освіти

3.2. Контроль та нагляд як засоби публічного адміністрування сферою освіти

3.3. Адміністративна відповідальність за порушення норм якими регулюється сфера освіти

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Актуальність теми. Проблема розвитку публічних адміністрацій в Україні є недостатньо дослідженою у зв’язку з тим, що в науковій літературі не відпрацьовано єдиного підходу до трактування сутності публічного адміністрування, у нормативно-правових документах не визначено зміст цього поняття і таких, що є спорідненими (адміністративна послуга, публічна послуга, публічні функції тощо). Водночас окремі питання є достатньо висвітленими, це стосується реалізації влади, розвитку місцевого самоврядування, взаємодії суб’єкта і об’єкта управління, підвищення якості послуг тощо. Але практика вимагає розробки нових підходів, що базуються на принципах комплексності і системності, використанні світового досвіду, запровадженні напрацювань теорії і практики менеджменту базових структур.

Незважаючи на динамічний розвиток теорії публічного адміністрування, залишається немало відкритих наукових проблем. До них можуть бути віднесені питання: про оптимальне співвідношення централізації та децентралізації; раціональної ієрархії відносин у системі державного адміністрування; розподілу влади між державою і органами самоврядування, ефективності і якості державного управління, світового досвіду, накопиченого теорією і практикою публічного адміністрування, до національних умов розвитку держави.

Визначення права на освіту, його гарантії, місце та роль у правовому статусі людини і громадянина особливо актуальне в складний час перетворень у політичному, економічному, культурному житті суспільства, побудови правової, демократичної держави та громадянського суспільства в Україні. На сьогодні освіта як сфера інтелектуального і духовного розвитку особистості переживає складні часи, що обумовлено розбудовою нової системи управління, створенням початкових основ інтеграції України в європейський освітній простір. Це обгрунтовано тим, що ця сфера повинна відповідати вимогам часу. Вона має бути: доступною, гуманною, з орієнтацією на кращі вітчизняні та світові зразки за змістом і технологіями навчання.

За сучасних умов освіта виступає потенційно могутнім фактором соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку цивілізації. Вона проникає у всі аспекти соціального життя, бере на себе відповідальність за виховання підростаючого покоління, розвиток особистості, підготовку кваліфікованих кадрів для всіх сфер життєдіяльності суспільства.

Отже, безсумнівно є необхідність подальшого реформування освітньої галузі в Україні на основі європейського та вітчизняного досвіду, а також з’ясуваня ролі й місця освіти України в системі освіти світу, здійснення аналізу основних принципів організації освітнього процесу в контексті світового досвіду для подальшого використання у процесі вдосконалення освітньої системи в Україні, розробки освітньо-правових рекомендацій щодо подолання її недоліків.

Питання щодо проблем будування ефективної освіти, її реформування порушувалося в працях В. Андрущенко, Ю. Жука, Л. Зязюн, О. Навроцького, Н. Пасічника, Л. Паращенко, Н. Протасової, В. Суханцевої та ін. Серед фундаментальних теоретичних праць слід відзначити теоретичні розробки, які стосуються дослідження механізмів державного управління системами освіти країн, які зайшли відображення в працях Н. Абашкіної, А. Власюка, Г. Дмитренка, С. Калашнікової, І. Ковчиної, К. Корсака, М. Лещенко, О. Локшиної, В. Лугового, С. Майбороди, В. Олійника, А. Сбруєва, І. Тараненка та ін.

Метою курсової роботи є обґрунтування теоретичних положень, а також аналіз засобі публічного адміністрування у сфері освіти.

Для досягнення поставленої мети в роботі визначені для вирішення наступні завдання:

1) розкрити становлення та розвиток сфери освіти;

2) розкрити зміст, види та особливості категорій «освіта» та «сфера освіти»;

3) здійснити аналіз державної політики у сфері освіти;

4) охарактеризувати законодавче регулювання сфери освіти;

6) здійснити аналіз суб’єктів публічної адміністрації в сфері освіти;

7) проаналізувати заклади освіти як суб’єкти публічного адміністрування;

8) розкрити зарубіжний досвід публічного адміністрування у сфері освіти;

9) здійснити аналіз контролю та нагляду як засобів публічного адміністрування сферою освіти;

10) розкрити адміністративну відповідальність за порушення норм якими регулюється сфера освіти.

Предметом дослідження у курсовій роботі виступає сукупність теоретичних і практичних аспектів публічного адміністрування в сфері освіти.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел за тематикою, а також методи статистичного аналізу.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій. У першому розділі узагальнено теоретичний матеріал: становлення та розвиток сфери освіти, зміст, види та особливості категорій «освіта» та «сфера освіти», державну політику у сфері освіти. У другому розділі розкрито законодавче регулювання сфери освіти, суб’єкти публічної адміністрації в сфері освіти, заклади освіти як суб’єкти публічного адміністрування. У третьому розділі визначено зарубіжний досвід публічного адміністрування у сфері освіти, контроль та нагляд як засоби публічного адміністрування сферою освіти, адміністративну відповідальність за порушення норм якими регулюється сфера освіти.

На основі аналізу теоретичних, методичних та практичних положень публічного адміністрування в сфері освіти можемо зробити такі висновки:

1. На основі аналізу літературних джерел визначено, що освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є найбільш масштабною і людино місткою сферою українського суспільства, визначальним чинником його політичної, соціально-економічної, культурної й наукової організації. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний і економічний потенціал народу, виховує патріота і громадянина України.

2. Узагальнивши результати державної політики вона ґрунтується на:

– стратегічних документах розвитку освіти (доктрини, програми, концепції) (насамперед Національна доктрина розвитку освіти);

– законодавчих актах про освіту (базовий Закон «Про освіту», закони прямої дії, які регламентують відносини в підсистемах вітчизняної освіти – «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту»);

– міжнародних і міждержавних договорах, ратифікованих вищим законодавчим органом (документи Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи);

– указах і розпорядженнях глави держави, постановах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів у галузі освіти, наказах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти, інших органів центральної виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти; наказах і розпорядженнях регіональних органів виконавчої влади, прийнятих у межах їхньої компетенції.

3. Проаналізувавши суб’єктів публічної адміністрації їхня діяльність реалізує державну політику в галузі освіти; контролює дотримання актів законодавства з питань освіти, забезпечує закладам освіти державних вимог щодо змісту, рівня та обсягу дошкільної, позашкільної, загальної середньої та професійно-технічної освіти незалежно від їх підпорядкування і форм власності; організовує кадрове й науково-методичне забезпечення навчально-виховного процесу; розробляє прогнози розвитку мережі закладів освіти; здійснює керівництво закладами освіти, що належать до сфери управління обласної (міської) державної адміністрації, організація їх матеріально-фінансового забезпечення.

4. За результатами оцінки закладів Житомирської області кількість дошкільних закладів з 2009-2013 роки мала тенденцію зростання, відповідно місць у них також зросло. Кількість дітей у закладах в 2013 році скоротилася на 1603 осіб. Кількість загальноосвітніх закладів скорочувалася протягом 2009-2013 років на 55 одиниць, відповідно кількість учнів скоротилася на 14.4 тис. осіб, кількість вчителів скоротилася на 0,2 тис.осіб. Кількість професійно-технічних закладів не змінилося, кількість учнів мала стрибкоподібний характер і 2013 році становить 10,6 тис. осіб. Прийтято до професійно-технічних навчальний закладів у 2013 році становить 5,5 тис.осіб,підготовлено 5.6 тис.осіб. Кількість вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації скоротилась на 2 одиниці, III-IY рівнів акредитації залишилося без змін. Кількість студентів скоротилася.

5. З метою покращення було розроблено наступні заходи:

- Зберегти, розширити та удосконалити мережу дошкільних навчальних закладів, зокрема групп компенсуючого типу для дітей з особливими потребами; провести конкурс на кращий методичний кабінет; провести конкурс інформаційних проектів, спрямованих на створення іміджу; провести інвентаризацію обладнання ігрових майданчиків, облаштувати їх відповідно до санітарно-гігієнічних вимог.

- Забезпечити повний перехід на профільне навчання; розширювати можливості екстернатного, індивідуального навчання, вечірнього відділення з метою здобуття повної загальної середньої освіти; запровадити комплекс заходів щодо попередження травмування та нещасних випадків під час навчально-виховного процесу.

6. Розглядали зарубіжний досвід публічного адміністрування в сфері освіти пов’язано з розвитком рад. На увагу заслуговує також досвід управління освітою в умовах громадянського суспільства, при наявності великої кількості професійних асоціацій і громадських організацій. Зарубіжні країни мають розгалужену систему організацій, які опікуються проблемами оцінювання навчальних досягнень учнів і студентів як на комерційній, так і на некомерційній основі - загальною рисою для них є незалежність від держави. Цей досвід заслуговує на увагу в контексті формування структур оцінювання якості освіти в Україні.

7. Адміністративна відповідальність за правопорушення в сфері освіти застосування адміністративних санкцій застосовуються спеціально уповноваженими публічними органами та їх посадовими особами. Адміністративна відповідальність настає при порушенні адміністративно-правових норм, порушили правил та інші порушення адміністративної діяльності в сфері освіти.