Доповідь Вплив показників стабільності фінансової системи на формування напрямів її модернізації

« Назад

Глобальна криза наочно продемонструвала структурну вразливість економіки України та нестійкість її фінансової системи. Без усунення структурних диспропорцій у галузевій структурі економічної системи та розривів у рівнях розвитку окремих сегментів фінансової системи найімовірнішим сценарієм розвитку України стане уповільнення економічної динаміки та поглиблення дисбалансів фінансової системи. Це стане підґрунтям для нагромадження потенціалу фінансової дестабілізації у майбутніх періодах. Тому забезпечення фінансової стабільності у посткризовий період розвитку України, в першу чергу, вимагає структурної модернізації економічної і фінансової систем України на основі вирішення традиційної для України суперечності між завданнями макроекономічної стабілізації та стимулюванням зростання, зокрема між необхідністю стабілізації фінансової системи у період переходу до розширеного фінансування процесів економічного зростання.

Вирішення цієї суперечності лежить в площині концепції сталого та збалансованого економічного зростання, забезпечення якого вимагає ефективного поєднання антикризових і модернізаційних заходів. Застосовані НБУ та урядом антикризові заходи дозволили стабілізувати ситуацію у економічній і фінансовій сфері, але це відбулося на основі відновлення її докризових параметрів, що по суті є консервацією чинних дисбалансів фінансової системи. Для оновлення системи та максимального використання можливостей кризових зламів для економічного прориву України необхідно задіяти модернізаційні заходи. Модернізаційні заходи покликані забезпечити використання нових «вікон можливостей» для економічного прориву шляхом концентрації фінансових ресурсів на найбільш перспективних напрямах економічної діяльності [2, c. 3].

Оцінка стабільності фінансового сектору здійснюється за широким переліком показників, що охоплюють ключові макроекономічні індикатори, зовнішні макроекономічні умови, функціонування банківського сектору. В економічній літературі недосконала структура фінансового сектору розглядається як можлива причина виникнення кризових явищ у фінансовій сфері. Одними із фундаментальних досліджень у цій галузі є розробки фахівців Інституту економіки перехідного періоду, які узагальнили світовий і російський досвід щодо фінансових і банківських криз та наукові підходи зарубіжних вчених.

Так, аналізуючи умови виникнення банківських криз, Айхенгрін Б. та Роуз А. назвали п’ять їх можливих причин: внутрішня економічна політика; зовнішні макроекономічні умови; політика обмінного курсу; структура фінансової системи країн; недосконалість контролю та регулювання [7, c. 18].

Відповідно до визначених чинників авторами було розроблено три групи індикаторів – передвісників банківської кризи:

1. Показники, що характеризують зв’язок банківської системи країни зі світовою економікою: обсяг міжнародних золотовалютних резервів у відсотках від обсягу імпорту за місяць; зовнішній борг у відсотках до ВВП; сальдо рахунку поточних операцій у відсотках до ВВП, а також реальний обмінний валютний курс національної грошової одиниці.

2. Ключові макроекономічні індикатори, що відображають стан фіскальної, грошово-кредитної політики та економічну динаміку: бюджетний дефіцит (профіцит) у відсотках до ВВП; темп зростання внутрішнього кредиту і темп росту обсягу реального ВВП на душу населення.

3. Екзогенні змінні: світова відсоткова ставка як середньозважена за відсотковими ставками зовнішніх запозичень у США, Німеччині, Японії, Франції, Великобританії та Швейцарії (коефіцієнт зважування визначався як частка країни в загальному обсязі зовнішнього боргу всіх країн); темп приросту ВВП в країнах ОЕСР [5].

У результаті досліджень науковців виявилося, що основними індикаторами можна вважати: світову відсоткову ставку, яка починає підвищуватися приблизно за два роки до кризи, та зниження (уповільнення) темпів приросту ВВП. Деякі зарубіжні фахівці додають до цього переліку також підвищення рівня інфляції, стрімке зростання споживання, скорочення банківських депозитів, зростання обсягів кредитування приватного сектору, підвищення частки зовнішніх запозичень

На основі узагальнення світового та російського досвіду фахівці Інституту економіки перехідного періоду згрупували різні точки зору та запропонували систему показників для попередження фінансових (табл. 1) і банківських криз (табл.2).

Аналіз запропонованих систем показників, на нашу думку, свідчить про поверхневий підхід до проблеми. Так, деякі показники, наприклад, грошовий мультиплікатор, навіть у річному вимірі не зазнають суттєвих коливань, а тому не в змозі відобразити коливання на грошовому ринку в короткостроковому періоді.

Запропонований в табл. 1 індекс тиску на валютний ринок є синтетичним параметром, розрахованим як середньозважена величина з трьох показників: темпу приросту курсу національної валюти за місяць; темпу приросту золотовалютних резервів (зі знаком мінус); рівня середньозваженої ставки за кредитами банків юридичним особам у національній валюті

Відповідно до такої методики розрахунку індекс тиску на валютний ринок буде прямо пропорційним темпу приросту курсу валюти, зниженню обсягів золотовалютних резервів та підвищенню відсоткових ставок за кредитами.

Таблиця 1

Перелік індикаторів – передвісників фінансової нестабільності

Група	Показник
1. Темпи економічного зростання	1.1. Темпи росту ВВП 1.2. Обсяг промислового виробництва
2. Платіжний баланс	2.1. Сальдо поточного рахунку 2.2. Золотовалютні резерви 2.3. Зовнішній борг 2.4. Умови торгівлі (ціни експорту) 2.5. Імпорт і експорт 2.6. Реальний ефективний курс 2.7. Відтік капіталу
3. Відсоткові ставки	3.1. Реальна відсоткова ставка 3.2. Різниця між внутрішньою і зовнішньою відсотковими ставками 3.3. Відношення ставки за кредитами до ставки за депозитами
4. Грошові індикатори	4.1 Інфляція (ІСЦ) 4.2. Динаміка внутрішнього кредиту в реальному виразі 4.3. Грошовий мультиплікатор 4.4. Відношення грошової маси до золотовалютних резервів 4.5. Темп зростання депозитів у реальному виразі 4.6. Надлишкова пропозиція грошей у реальному виразі
5. Індикатор тиску на валютний ринок	5.1. Середньозважений показник потенційної зміни валютного курсу

 

Оскільки для зазначених показників місячні коливання не бувають досить різкими, то індекс тиску на валютний ринок буде змінюватися в звуженому коридорі навіть порівняно з основними показниками, що використані для його розрахунку. У разі виникнення надзвичайних ситуацій на валютному чи кредитному ринках кожен із показників, що включено до розрахунку зазначеного індексу, миттєво відреагує в достатньому для розуміння та адекватної оцінки явища обсязі, а тому, на нашу думку, потреби у включенні до системи індикаторів показника індексу тиску на валютний ринок немає.

Таблиця 2

Група	Показник
1. Темпи економічного зростання	1.1. Темпи росту ВВП 1.2. Динаміка промислового виробництва
2. Платіжний баланс	2.1. Реальний ефективний курс 2.2. Реальний обмінний курс 2.3. Імпорт і експорт
3. Відсоткові ставки	3.1. Реальні відсоткові ставки 3.2. Різниця між світовою та внутрішньою відсотковими ставками в реальному виразі
4. Грошові індикатори	4.1. Інфляція 4.2. Дефлятор ВВП 4.3. Грошовий мультиплікатор
5. Рахунки національного доходу	5.1. Споживання
6. Банківський сектор	6.1. Банківські депозити в реальному виразі у відсотках до ВВП 6.2. Кредити приватному сектору в реальному виразі
7. Сукупні іноземні зобов’язання	7.1. Сукупні іноземні зобов’язання по відношенню до ВВП

Інтерпретація фінансової стабільності як суспільного блага розпочалася наприкінці 90-х років ХХ ст. у відповідь на накопичення фінансових дисбалансів від стрімкого розвитку процесів економічної глобалізації, лібералізації руху капіталу, що призвели до фінансових криз у багатьох країнах світу. З метою вчасного попередження та/або усунення чинників фінансової нестабільності у 1999 р. країнами Великої сімки було створено Форум фінансової стабільності (Financial Stability Forum – FSF). У рамках цього проекту для покращання макроекономічної політики і функціонування фінансових ринків Міжнародний валютний фонд (МВФ) розробив цілий ряд програм визначення фінансової стабільності, серед яких [3]:

- статистика зовнішнього боргу;

- спеціальний стандарт поширення даних (SDDS/ССПД);

- індикатори фінансової стійкості (FSI/ІФС).

Індикатори фінансової стабільності країн Східної Європи

Відносні параметри вразливості країн, що розвиваються, %
Показн.	Україна	Росія	Казах.	Латвія	Польща	Чехія	Угорщ.	Середнє значення
Зовнішній сектор
Валовий внутрішній борг /ВВП
2014	56,7	28,9	81,3	128,0	46,4	41,0	110,4	70,4
2015	89,0	38,4	100,4	159,9	65,7	43,8	129,1	89,5
Короткостроковий зовнішній борг /міжнародні резерви (золота»
2014	92,7	17,1	49,8	251,2	109,5	80	80,8	97,3
2015	95,2	14,4	25,4	269,6	95,6	60,6	65,2	89,4
Державний борг ВВП.
2014	19,9	8,6	8,6	8,2	47,1	30	72,5	27,6
2015	35,4	6,6	13	25,9	52	35,4	78,9	35,6
Поточний рахунок платіжного балансу ВВП
2014	-7,1	6,2	5,2	-7,8	-5,1	- 06	-7,1	-2,3
2015	-1,,5	3,9	-1,6	12	-1,2	-1	0,2	1,5
Рахунок фінансових операцій та операцій з капіталом / ВВП
2014	5,4	-7,9	2,5	14,9	27,4	1,6	7,9	7,4
2015	-5,6	-3,6	6,7	-10,3	10	2,6	3	0,4
Фактори монетарної та фіскальної політики
Сальдо державного бюджету / ВВП
2014	-1.5	4,1	-2,1	-4,1	-1,6	-1,7	-3,8	-1,5
2015	-9	-5,9	-3,4	-8,9	-1,8	-6,9	-4	-5,7
Рівень інфляції (індекс споживчих цін до грудня поперед. року)
2014	22,3	13,3	9,5	15,4	3,4	3,6	3,5	10,1
2015	12,3	11	6	3,5	3,7	1	4,1	5,9

 

Забезпечення фінансової стабільності у період посткризового відновлення потребує принципово нового підходу до управління фінансовою системою з метою підтримання її збалансованості (збільшення спроможності до акумуляції й ефективного розміщення фінансових ресурсів) та підвищення стійкості (зменшення залежності від зовнішніх впливів). Збалансованість фінансової системи передбачає приведення у відповідність:

− потреб економіки у фінансових ресурсах і можливостей фінансової системи їх забезпечити;

− обсягів фінансування інвестицій та споживчого попиту для усунення диспропорцій між сукупним попитом і пропозицією. Наявність певного часового лагу отримання ефекту від інвестицій у основний капіталу означає, що за посткризовий період звуження сукупного попиту вітчизняна промисловість має встигнути модернізувати виробничі потужності, підвищити продуктивність праці і наростити виробництво;

− обсягів фінансування секторів економіки та рівня ефективності використання залучених ними ресурсів;

− обсягів грошової і товарної маси через підтримання збалансованого платіжного балансу, недопущення припливу спекулятивного капіталу, спроможного профінансувати надування «мильних бульбашок» на ринках акцій та нерухомості України;

− інфляційної, процентної й курсової динаміки для уникнення перекосів у структурі економічної системи і платіжного балансу.

Стійкість фінансової системи потребує:

− зменшення зовнішньої залежності вітчизняної фінансової системи шляхом скорочення фінансування споживання за рахунок запозичень на зовнішніх ринках капіталу;

− підвищення стійкості банківської системи шляхом усунення накопичених дисбалансів – невідповідності термінової і валютної структури активів і пасивів, вирішення проблеми капіталізації, «поганих» активів тощо;

− вдосконалення системи управління на основі макропруденційного підходу до оцінки і управління ризиками;

− підвищення прозорості функціонування фінансової системи в цілому та системних надвеликих фінансових інститутів зокрема [6, c. 43].

Труднощі забезпечення фінансової стабільності у посткризовий період в Україні обумовлені суперечливістю наслідків антикризових і модернізаційних заходів в силу існування специфічних особливостей перебігу економічних і фінансових процесів в Україні.

По-перше, у посткризовий період прискорення економічного зростання можливе лише за поліпшення зовнішніх умов. Проте стійкість і якість зростання залежатимуть від вирішення внутрішніх структурних проблем на основі подолання вузькості внутрішньої ресурсної бази за рахунок зовнішнього фінансування.

В умовах відсутності захисних механізмів, здатних забезпечити національний суверенітет фінансового сектора в процесі інтеграції в глобальну економіку, нарощування зовнішнього боргу державним, банківським та іншими секторами економіки підриватиме довгострокові основи фінансової стабільності. Відтак принциповою умовою переходу України до сталого збалансованого економічного зростання є кардинальне підвищення ефективності використання залучених фінансових ресурсів.

По-друге, збереження протягом тривалого періоду потужної дії немонетарних чинників інфляції (зростання вартості продовольства, енергоресурсів, вплив монополізації ринків, деформація споживчих настроїв через очікування кризи тощо) обмежує можливості здійснення Національним банком стимулюючої монетарної політики. В Україні проблема зниження інфляції лежить не в площині застосування монетарних інструментів а в регулюванні ринкового середовища з метою підвищення чутливості виробників до ринкових сигналів та забезпечення їх адекватної реакції щодо коригування обсягів виробництва й цін. Монетарні засоби боротьби з немонетарною інфляцією вимагають надмірної потужності обмежень грошової пропозиції, що дає неспівставний з позитивним антиінфляційним результатом гальмівний ефект для економічного зростання. Таким чином, зупинити інфляцію в Україні неможливо без кардинальної структурної перебудови економічної системи, що потребує «м’якої» монетарної політики та дієвих механізмів акумулювання і спрямування ресурсів у пріоритетні напрями економічної діяльності. Отже в короткостроковому періоді часу помірні сталі темпи інфляції матимуть переважно позитивний ефект.

По-третє, в Україні зберігається принциповий розрив між можливістю фінансової системи надавати фінансові ресурси і здатністю нефінансового сектора ефективно використовувати і обслуговувати їх, що обмежує можливості НБУ реалізувати стимулюючу монетарну політику.

Антикризові заходи щодо стабілізації банківського сектору дали можливість уникнути ланцюгової банківської кризи, проте не еволюціонували в інструменти відновлення належного кредитування економіки. Нівелювання рефінансування як інструмента регулювання ліквідності, суттєві термінові та валютні розриви у структурі активів і пасивів банківської системи, високі вимоги до платоспроможності позичальників замість інструментів компенсації ризиків, ігнорування завдань впровадження системи довгострокового інвестиційного кредитування призвели до фактичного виключення банківського сектора з числа чинників відновлення економічного зростання.

Досягнувши відновлення приросту депозитів населення, зберігаючи негативну динаміку приросту кредитування населення та украй повільну позитивну – суб’єктів господарювання банки де-факто виступають в ролі абсорберів ліквідності як потенційного ресурсу зростання економіки.

По-четверте, поглиблюється тенденція до переспрямування потоків фінансових ресурсів у державний сектор економіки шляхом втягування банківської системи у фінансування дефіциту бюджету за рахунок купівлі ОВДП та ОВДП-ПДВ облігацій. Така тенденція має декілька негативних аспектів.

По-перше, спрямування банками надлишку ліквідних коштів на ринок державних цінних паперів збільшує залежність банківської системи від стану державного бюджету та спроможності держави своєчасно розраховуватися за своїми зобов’язаннями, загрожує посиленням розриву між рівнем розвитку фінансового і реального секторів економіки.

По-друге, сприяє «перегріву» фінансових ринків і формує умови для нових «мильних бульбашок».

По-третє, структура державних видатків (підвищення та індексація соціальних виплат, збільшення обсягів погашення та обслуговування боргів, інвестування в підготовку Євро-2012, фінансування дефіциту НАК «Нафтогаз України» та Пенсійного Фонду) поглиблює суперечність між обсягами залучених ресурсів у державний сектор економіки та можливостями їх продуктивного використання.

По-п’яте, специфічна роль обмінного курсу гривні – «інфляційного якоря» – робить передбачуваність курсової динаміки найважливішою умовою сталого зростання у посткризовий період. Тимчасом реальним виглядає ревальваційний виклик через відносно високі показники інфляції на тлі позитивного сальдо платіжного балансу, обумовленого наростанням боргових потоків до державного сектора економіки, припливу в Україну іноземних інвестицій. Реальне зміцнення гривні не лише негативно відбиватиметься на конкурентоспроможності вітчизняних виробників, але й посилюватиме ризики наступної девальвації у випадку втечі короткострокових капіталів з країни. Запобігаючи ревальвації шляхом гривневих інтервенцій, НБУ оперативно компенсує ці інтервенції шляхом мінімізації рефінансування комерційних банків та інших форм монетарних обмежень. Політика монетарних обмежень зводить нанівець роль внутрішнього попиту як чинника відновлення економічного зростання. Натомість більш сприятливе для підприємств – суб’єктів ЗЕД зниження курсу за зростаючої боргового навантаження та високого рівня доларизації грошового обігу України стає вкрай небажаним, що позбавляє Нацбанк можливості застосовувати цей вагомий стимулюючий інструмент [8].

Категорія фінансової стабільності досить багатогранна. Вона базується на макроекономічній рівновазі та включає грошову, валютну, боргову, бюджетну стабільність, стійкість банківської системи і фінансових ринків.

Узагальненими індикаторами – провісниками фінансових криз є показники ділової активності, зовнішнього сектору, монетарної і фіскальної політики, валютного та кредитного ризиків.

Проведене дослідження виявило з-поміж обраних країн найгірший стан фінансової стабільності в Латвії, що зумовлено надмірним валовим зовнішнім боргом (переважно приватного сектору в іноземній валюті), дефіцитом держбюджету та значним падінням ВВП. Індикатори-провісники кризи для України дуже близькі до латвійських.

Подальша стабілізація банківської системи та вихід України з кризового стану вимагають проведення жорсткої монетарної та регуляторної політики у поєднанні з обмеженням видатків на соціальні програми та стимулюванням економічної активності.

Подальші розробки обраної тематики передбачають перевірку дієвості індикаторів – провісників кризи на реальних статистичних даних, а також розроблення і апробацію методики визначення узагальнюючого індексу фінансової стабільності.

Таким чином, забезпеченню фінансової стабільності у посткризовий період перешкоджає суттєва сегментація економічної і фінансової систем, що утруднює управління нею як єдиним цілим. За зміни зовнішніх умов, коливань рівня ліквідності, валютного курсу, грошової пропозиції фінансові параметри кожного із сегментів вітчизняної системи кардинально та різноспрямовано змінюються. Відтак за потреби одночасного проведення багатьох реформ можливості влади суттєво звужуються, що вимагає зосередження на головних потребах – тих, що найбільше стримують розвиток і водночас мають найбільші шанси на реалізацію.

З цих причин забезпечення фінансової стабільності у посткризовий період потребує відновлення цілісності економічної і фінансової систем шляхом інституційної реформи – послідовної та цілеспрямованої адаптації розвинених фінансових інституцій, що ефективно функціонують в країнах з високорозвиненою економікою, до особливостей інституційного середовища України. Модернізація має спрямовуватися на:

− усунення структурних диспропорцій, накопичених в період докризового розвитку зростання;

− цілеспрямоване формування майбутніх структурних характеристик економічної й фінансової систем на основі врахування майбутніх ризиків, оцінок адекватності поточним умовам антикризових заходів, розробки і застосування модернізаційних заходів на основі оцінок їх очікуваних наслідків;

− формування захисних і стабілізаційних механізмів та дієвих важелів управління фінансовою системою, що дозволить зберігати її стійкість і збалансованість та посилити її роль як інструмента підтримки і стимулювання економічного зростання.

Основою модернізації має стати макропруденційний підхід, характерними рисами якого є націленість на запобігання ризикам шляхом підвищення прозорості реалізації політики. Для його запровадження за рекомендаціями Міжнародного форуму фінансової стабільності в Сеулі першочерговими завданнями мають стати:

− вдосконалення стандартів збору і обробки інформації для моделювання системних ризиків;

− визначення методики ідентифікації і виміру системних ризиків на основі використання зазначеної інформації та формування рекомендацій для політики; − визначення ефективних макропруденційних інструментів, на основі вибору критеріїв для вибору інструментів і методів оцінки їх ефективності.

Зміна підходів до визначення цілей та ознак сталого економічного зростання, окреслення кола інструментів досягнення фінансової стабільності має стати наріжним каменем економічної політики держави в 2017 р. Це створить умови для післякризового оновлення національної економіки та суспільства.