Распечатать страницу
Главная \ База готовых работ \ Готовые работы по экономическим дисциплинам \ Бухгалтерский учет в управлении предприятием \ 3735. Наукова стаття Вітчизняна практика обліку витрат операційної діяльності та його застосування з міжнародним досвідом і управління ними на підприємстві

Наукова стаття Вітчизняна практика обліку витрат операційної діяльності та його застосування з міжнародним досвідом і управління ними на підприємстві

« Назад

Код роботи: 3735

Вид роботи: Наукова стаття

Предмет: Бухгалтерський облік в управлінні підприємством

Тема: Вітчизняна практика обліку витрат операційної діяльності та його застосування з міжнародним досвідом і управління ними на підприємстві

Кількість сторінок: 25

Дата виконання: 2012

Мова написання: українська

Ціна: безкоштовно

1. Хомуляк Т.І. Критичний погляд на уніфікацію національної облікової системи згідно з вимогами міжнародних стандартів / Т.І. Хомуляк // Регіональна економіка. - 2010. - №3. – С.116-121.

2. Пацула О. Соціальні витрати підприємства та їхня класифікація / О. Пацула // Вісник КНТЕУ. – 2006.- №3. – С.74-80.

3. Грачова Р. Облік купівель-продажів і визнання запасів у витратах / Р. Грачова // Дебет-Кредит. – 2007. - №27. – С.27-30, 35-38.

4. Жук В. До проблем стратегії запровадження МСФЗ в Україні / В. Жук // Бухгалтерський облік і аудит. – 2010. - №10. – С. 16-22.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №16 «Витрати», затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99р. №318.

6. Міжнародний стандарт фінансової звітності 1 «Подання фінансових звітів», затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99р. № 87.

7. Міжнародний стандарт фінансової звітності 2 «Запаси», затв. наказом Міністерством фінансів України від 31.03.99р. №87.

8. Міжнародний стандарт фінансової звітності 16 «Основні засоби» - www.minfin.gov.ua/document/92427/МСБО_16.pdf.

9. Бутинець Ф.Ф., Давидюк Т.В., Малюга Н.М. Бухгалтерський управлінський облік: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Житомир: ПП «Рута», 2002. – 480с.

10. Гудима О.В. Системи обліку витрат на виробництво та їх характеристика // Держава та регіони. - №2. – 2008. – С. 47-49.

11. Кальєніна Н.В. Методи управління витратами, їх переваги та недоліки // Держава та регіони. – №5. – 2007. – с. 32-35.

12. Пилипенко О.О. Управління витратами на сучасних підприємствах // Формування ринкових відносин в Україні. - №12. – 2008. – С.8-9.

13. Савчук В. Управленческий учет издержек / В. Савчук // Бухгалтерская наука. – 2008. – № 7/8 (49/50). – С. 29-34.

14. Управление затратами на предприятии: учебное пособие / [В.Г. Лебедев, Т.Г. Дроздова, В.П. Кустарев и др.]; под общ. ред. Г.А. Краюхина. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – СПб.: "Бизнес-пресса”, 2006. – 352 с.

15. Управління затратами підприємства: [монографія] / [Козаченко Г.В., Погорєлов Ю.С., Хлапьонов Л.Ю., Макухін Г.А.]. – Київ: Лібра, 2007. – 320 с.

16. Ханонова Н. Особенности национального бенчмаркинга [Электронный ресурс] / Н. Ханонова Управление компанией. – 2003. - № 10. – Режим доступа к журналу <http://www.management.web-standart.net/issues/2003/10/827/>

17. Кравченко О.В. Можливості застосування бенчмаркінгу як інструмента активізації управління підприємством // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду Україні. – 2008. – Вип. 6(74).

Характерною особливістю сучасного розвитку економіки України є глобальні економічні перетворення в сфері виробництва на основі ринкових відносин. Ринкові відносини вимагають перегляду системи бухгалтерського обліку і аудиту, одним із центральних елементів яких є облік доходів, витрат і фінансових результатів. Сучасні умови господарювання вимагають вирішення цілого ряду нерозв’язаних облікових питань.

Особливу увагу пропонуємо звернути на облік та управління операційними витратами підприємства так як вони відіграють дедалі важливішу роль в процесі діяльності підприємств в умовах ринкової економіки і конкуренції не тільки з вітчизняними, а й зарубіжними виробниками.

По-перше, ринок вимагає адекватного та ефективного управління підприємством. Для досягнення успіху підприємство повинно наймати висококваліфікований управлінський персонал, збільшувати трансакційні витрати. Відповідно збільшуються адміністративні витрати підприємства, що в свою чергу, потребує посилення контролю за використанням коштів та ретельного аналізу ефективності їх використання.

По-друге, успішне просування товару на ринку потребує значних витрат на збут. Давно пройшли ті часи коли покупці змітали товари з прилавків.

Ринок насичений найрізноманітнішими товарами як вітчизняного, так і закордонного виробництва, що різняться якістю та ціною. Конкуренція змушує виробників провадити серйозні маркетингові дослідження, здійснювати передпродажну обробку товарів, витрачати значні кошти на рекламу. Тобто сучасні підприємства змушені адаптуватися до нових умов та впевнено почувати себе у сфері обігу.

По-третє, найкращі перспективи має інноваційний характер розвитку. Відповідно зростають витрати на дослідження та розробки. І знову постає необхідність контролю та аналізу ефективності використання ресурсів.

Метою даної наукової роботи є розкриття сутності та особливостей обліку витрат операційної діяльності з врахуванням змін в податковому законодавстві та проведення порівняльної характеристики із відображення обліку витрат операційної діяльності із використанням міжнародного досвіду. Окрім того, ми повинні розкрити основні проблемні питання, що постають при обліку витрат операційної діяльності у національній системі обліку, із використанням міжнародних стандартів та навести шляхи їх мінімізації або попередження.

Відповідно мети у науковій роботі поставлені та підлягають вирішенню наступні завдання:

- розкрити сутність та склад операційних витрат підприємства;

- уточнити особливості відображення операційних витрат підприємства у бухгалтерському обліку;

- обґрунтувати особливості відображення витрат операційної діяльності при складанні податкової звітності;

- систематизовано порівняти відображення операційних витрат у національній системі обліку а також із використанням міжнародного досвіду;

- визначити проблемні питання при розкритті сутності, складу та способу відображення операційних витрат підприємства;

- розробити пропозицій щодо вдосконалення відображення та ведення обліку операційних витрат діяльності підприємства.

Саме відповідно до мети і поставлених завдань буде проводитися дане наукове дослідження.

Сутність витрат операційної діяльності їх склад, відображення в вітчизняному обліку досліджували такі науковці як: Чорницький С.П., Череп А.В., Сорока Л., Пацула О., Король С., Лісіна В., Коцеруба Н., Грицак Н., Маеєва О. та Малишева А.В.

До вітчизняних вчених, які досліджували відмінності між вітчизняним відображенням витрат у звітності підприємства та зарубіжним досвідом слід виділити: Ф. Бутинця, Р. Воронко, С. Голова, В. Швець, Т. Хомуляк [1], О. Пацула [2], Р. Грачова [3], В. Жук [4]. Серед зарубіжних дослідників дане питання досліджували: Р. Антоні, А. Афанасьєва, Дж. Блейк, Я. Вільямс, Ж. Дітар, Д. Мітчел, Б. Нідлз, Я. Соколов.

Важливими є також дослідження науковців, пов’язані із впровадженням в практику новітніх методів управління витратами. До таких науковців належать Кальєніна Н.В. та Гудима О.В.

При дослідженні неможливо не відзначити, що розуміють під об’єктом витрат, адже дуже часто об’єкт витрат розуміють як витрати самі, хоча це не відповідає дійсності.

Отож під об’єктом витрат розуміють продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат [Податковий кодекс].

Спочатку розглянемо як визнаються витрати у національній системі обліку та при складанні звітності. Так, у бухгалтерському обліку при відображенні витрат операційної діяльності керуються ПБО 16 відповідно до якого витрати визнаються і відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Крім того, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені [ПБО 16].

Ще одним із способів визнання витрат є визнання витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. А витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Новий податковий кодекс України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування та вони складаються, відповідно, із:

- витрат операційної діяльності;

- інших витрат [Податковий кодекс].

Відповідно до законодавчого регулювання обліку витрати операційної діяльності у свою чергу поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати, що не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Варто зазначити, що даний розподіл витрати дає користувачеві інформації здійснити облік та контроль витрат за центрами їх виникнення, та відповідно здійснювати їх управління, виходячи з отриманої інформації.

Варто зазначити, що адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством.

Для відображення у обліку даного виду витрат використовують рахунок 92 «Адміністративні витрати». Даний рахунок є активним, тому по дебету відображають накопичення витрат, а по кредиту – їх списання. Рахунок не має ні початкового ні кінцевого сальдо, так як в кінці звітного періоду закривається дебетом рахунку 791 «Фінансовий результат від операційної діяльності».

При відображенні адміністративних витрат важливим є документальне підтвердження понесених витрат первинними документами, так як податкове законодавство включає до податкових витрат лише ті витрати, які мають своє документальне підтвердження первинними документами.

Далі розглянемо склад витрат на збут та особливості їх обліку. Для цього необхідно визначити, що належить до даного виду витрат. Тому витрати на збут включають витрати, пов’язані з реалізацією товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З метою відображення в обліку витрат на збут використовують рахунок 93 «Витрати на збут». Цей рахунок є активним та закривається на дебеті рахунку 791 «Фінансовий результат від операційної діяльності». По дебету даного рахунку відображають накопичення витрат, а по кредиту їх списання. Рахунок не має ні початкового ні кінцевого сальдо. Як і адміністративні витрати даний вид витрат також має бути підтверджений первинними документами, і тільки тоді витрати будуть відображатися в бухгалтерському обліку та враховуватися при визначенні податкових витрат.

Ще однією складовою витрат операційної діяльності є інші операційні витрати – це всі ті витрати, що не включаються до адміністративних витрати та витрат на збут, але вони здійснюються при виконанні операційної діяльності підприємства.

Для бухгалтерського відображення в обліку використовується рахунок 94 «Інші витрати операційної діяльності». Рахунок – активний, та закривається дебетом 791 «Фінансовий результат від операційної діяльності». По дебету рахунку 94 відображається накопичення витрат, а по кредиту – їх списання. Рахунок не має ні початкового ні кінцевого сальдо. Як і всі інші витрати операційної діяльності повинні бути підтвердження первинними документами для того, щоб відображення їх у обліку та при складанні податкової звітності було законодавчо врегульованим.

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати знаходять своє відображення у Звіті про фінансовий результат (форма №2). Дані статті підраховуються у ході здійснення господарських операцій та на кінець звітного періоду зменшують прибуток до оподаткування у фінансовій звітності та податковий прибуток у податковій звітності.

Користувачами інформації про витрати є внутрішні користувачі, для яких дана інформація є основою для аналізу, контролю та прогнозування витрат наступних періодів.

Перевагами відображення в обліку адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат як окремих статей є те, що це дає можливість користувачеві визначити джерело утворення витрат та певною мірою здійснювати їх планування та контроль, також користувачеві спрощується спосіб відображення витрат у 3 статтях, що значно економить час та розумові здібності обліковця. Але крім переваг існують і недоліки. Одним із таких недоліків є збиття усіх витрат у великі групи, тобто зменшення ступеня деталізації джерел їх виникнення відповідно і зменшення можливості їх правильного планування і контролювання.

У Звіті про фінансові результати існує розділ «Елементи операційних витрат». Даний розділ форми №2 дає можливість дещо по іншому розглянути склад операційних витрат. Відповідно до ІІ розділу Звіту про фінансові результати елементами операційних витрат є:

1) матеріальні затрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація;

5) інші операційні витрати.

Суми по даних видах витрат підраховуються у процесі здійснення господарських операцій. Особливістю відображення даних видів витрат операційної діяльності у ІІ розділі Звіту про фінансові результати є те, що загальна сума по даним статтям повинна відповідати загальній сумі адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витратам, тобто Фінансовому результату від операційної діяльності.

Щодо відображення у обліку елементів операційних витрат то вони відображаються на відповідних синтетичних рахунках обліку при здійсненні господарських проведень. Як і усі інші види витрат, дані витрати також повинні мати документальне підтвердження, інакше вони не будуть включені ні до фінансової ні до податкової звітності.

Однак, ряд важливих питань щодо означення тих чи інших ресурсів підприємства, порядку їх оцінки та обліку залишаються невирішеними і потребують подальших наукових досліджень.

Хомуляк Т.І. описує труднощі запровадження МСФЗ у світовому масштабі та Україні зокрема. Виділяє проблемні моменти, які виникають при розгляді національних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Так, невідповідності розглянуто з погляду загальних вимог до складання звітності, структури інформації та підходів до оцінки статей, обмеженості облікових підходів і вимог до розкриття даних. Проаналізувавши з критичної точки зору розбіжності, що мають місце між МСФЗ і положеннями бухгалтерського обліку (ПБО), запропоновано шляхи їх усунення з метою проведення національної облікової системи до міжнародних вимог [1, с.116].

У статті «Облік купівель-продажів і визнання запасів у витратах» Р. Грачова досліджує методи обліку витрат та калькулювання собівартості. Так, зокрема визначається, що під визначними методами калькулювання собівартості мається на увазі такий метод обліку витрат, який дозволяє їх накопичувати за елементами і статтями з метою формування собівартості вготов ленної продукції. Також, даний автор виділяє основні методи обліку витрат, на базі яких здійснюється калькуляція собівартості, а саме:

1) метод поглинання (Absorption costing);

2) метод обліку прямих витрат (Direct costing) [3,с.35].

Пацула О. розглядає класифікацію соціальних витрат, що є досить проблематичною, оскільки ці витрати включають різні елементи, мають стохастичний характер, їм притаманна нечіткість причино-наслідкових зв’язків, наявність великою кількості комплексних статей, які часто об’єднують різні за призначенням та функціями витрати.

Певна частина соціальних витрат відноситься до витрат періоду. Рис.1 розкриває класифікацію соціальних витрат підприємства з їхнім функціональним призначенням [3, с.75].

Ще однин автор, що розглядає проблему пов’язану із витратами операційної діяльності підприємства та їх відображення у МСФЗ В. Жук розглядає проблему стратегії запровадження МСФЗ в Україні. Відповідно до даної статті, актуальність пов’язана з прийняттям української державою стратегії на запровадження в національній системі обліку МСФЗ.

Б3735, Рис. 1 - Класифікація соціальних витрат підприємства за їхнім функціональними призначенням

Рис. 1 - Класифікація соціальних витрат підприємства за їхнім функціональними призначенням

Такі судження наведені українськими вченими та дослідниками. Ми пропонуємо дослідити деякі аспекти обліку витрат операційної діяльності із застосуванням міжнародного досвіду. Тому, завданнями дослідження витрат операційної діяльності у порівнянні із зарубіжним досвідом є:

1) визначити, що розуміють під витратами операційної діяльності у міжнародному обліку;

2) класифікувати витрати операційної діяльності згідно із МСФЗ;

3) визначити яка оцінка використовується при визнанні витрат операційної діяльності підприємства при веденні міжнародного обліку;

4) визначити методи обліку витрат операційних витрат підприємства;

5) визначити переваги та недоліки національних положень бухгалтерського обліку (ПБО) та міжнародних стандартів фінансової звітності.

На сучасних українських підприємствах витрати в даний час є об’єктом обліку, хоча ринкові умови вимагають обов’язкового розгляду їх як об’єкта управління. Оптимізація рівня виробничих витрат повинна розглядатися як основа їх успішного функціонування, яка буде здатна забезпечити рентабельність та прибутковість виробництва, а також високу конкурентоспроможність продукції, що виробляється. На даний час на більшості вітчизняних підприємствах існують багато проблем з обліку витрат, серед яких можна виділити наступні:

- проблема повноти та своєчасності відображення витрат у системі обліку (рівень не відображення витрат коливається від 10 до 50%);

- проблема забезпечення максимальної оперативності та достатньої аналітичності вихідної інформації про витрати;

- проблема встановлення оптимального співвідношення обсягів автоматизованих і неавтоматизованих обліково-контрольних робіт та визначення їх ролі у скороченні необґрунтованих витрат.

При дослідженні питання витрат операційної діяльності важливе місце посідає і оцінка, за якою вони відображаються у обліку та при складанні фінансової звітності. Під оцінкою, розуміють процес визначення грошових сум, за якими мають визнаватися і відображатися лементи фінансових звітів в звіті про фінансовий стан (балансі) та у звіті пр. прибуток або збиток. Існує чотири основних оцінки, але при оцінці витрат операційної діяльності обирається історична собівартість.

Обов’язковою складовою для витрат операційної діяльності підприємства є їх попереднє визнання. Під ним розуміють, те, що:

- існує впевненість у отримані економічних вигод у майбутньому;

- можливо точно оцінити витрати операційної діяльності підприємства.

Елементи операційних витрат дають змогу провести аналіз структури витрат на виробництво, управління, збут та інших операційних витрат за економічними елементами і використовується для складання звіту про рух грошових коштів (під час коригування суми нерозподіленого прибутку на негрошові статті, зокрема, на суму амортизації).

Інформація про операційні витрати підприємства наводиться у Звіті про фінансові результати (форма №2) – у національному обліку та у Звіті про прибутки та збитки – із застосуванням міжнародного досвіду.

Також національні положення бухгалтерського обліку визначають дещо інший підхід до розподілу витрат операційної діяльності за економічними елементами. Такий розподіл є особливо важливий для управлінського апарату, який використовує такий розподіл витрат при прийнятті управлінських рішень на певному підприємстві.

Питання, що стосуються поняття, оцінки, визнання та класифікації витрат, розкриваються у Концептуальній основі складання та подання фінансових звітів, Міжнародний стандарт фінансової звітності (МСФЗ) (IAS) 1 "Подання фінансових звітів" [6], МСФЗ (IAS) 2 "Запаси" [7], МСФЗ (IAS) 16 "Основні засоби" [8].

Визначення витрат, наведене у національних положеннях бухгалтерського обліку, майже повністю відповідає поняттю витрат наведеному у МСФЗ. Так, у Концептуальній основі складання та подання фінансових звітів витрати розглядаються як зменшення економічних вигод протягом облікового періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів або у вигляді виникнення зобов'язань, результатом чого є зменшення власного капіталу, за винятком зменшення, пов'язаного з виплатами учасникам.

Провівши, порівняльний аналіз визначення та обліку витрат операційної діяльності підприємства за відповідністю із національними та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та фінансової звітності було визначено наступні позитивні характеристики:

- національні стандарти бухгалтерського обліку та міжнародні стандарти фінансової звітності однаково наводять визначення витрат операційної діяльності підприємства;

- класифікація операційних витрат за національними стандартами не відрізняється від класифікації за міжнародними стандартами фінансової звітності;

- визнання та оцінка даних елементів діяльності підприємства нічим не відрізняється від міжнародної практики.

Крім позитивних ознак, під якими розуміється однакове трактування та облік витрат операційної діяльності у відповідності із міжнародними стандартами існують і недоліки у національних стандартах стосовно витрат операційної діяльності підприємства, а саме:

1) систематизація усіх операційних витрат лише на адміністративні, збутові та інші витрати операційної діяльності;

2) розподіл витрат операційної діяльності є не досить повним та вичерпним;

3) існують неточності у законодавстві України стосовно належності певних видів витрат до однієї із економічних категорій витрат операційної діяльності.

Таким чином, відображення витрат із застосуванням міжнародного досвіду та із застосуванням національних положень дає можливість повністю, без викривлення інформації представити витрати операційної діяльності підприємства для подальшого розгляду у звітності та опрацювання у роботі користувачів даної інформації. Але потрібно зазначити і про велику кількість можливих варіантів відображення витрат в обліку, що дає можливість користувачеві інформацією оптимально підбирати найкращий із них для зручності, повноти та відображення витрат в обліку.

Надзвичайно актуальними є дослідження у сфері розробки та впровадження нових систем управління. Взагалі, управління витратами – це складний, багатоаспектний та динамічний процес, що включає управлінські дії, ціллю яких є досягнення високого економічного результату діяльності підприємства.

На нашу думку, в ринковій економіці управління витратами повинно означати створення єдиної, раціональної, чітко та безперебійно функціонуючої системи з певними цільовими установками та взаємопов’язаними елементами.

Сутність системи директ-костінг полягає у поділі витрат на постійні та змінні складові в залежності від зміни обсягів виробництва.

Перевагами даного методу є спрощення і точність обчислення собівартості продукції; відсутність складних розрахунків при розподілі постійних витрат; можливість визначення порогу рентабельності, запасу міцності підприємства та нижньої межі ціни продукції або замовлення; можливість визначення оптимальної програми випуску та реалізації продукції; можливість проведення порівняльного аналізу рентабельності різних видів продукції.

Недоліками системи директ-костінг проявляється у тому, що при використанні демпінгу виникає небезпека, що маса постійних витрат не може бути покрита маргінальним доходом, тобто підприємство потрапляє в зону збитковості; на практиці виникають труднощі при розподілі витрат на постійні й змінні; ведення обліку у розрізі лише виробничої собівартості.

В сучасних умовах діяльність виробників повинна бути орієнтована на випуск високоякісної та конкурентоспроможної продукції при максимальному зниженні витрат на її виробництво. Тому особливої уваги потребує метод управління виробництвом за системою JIT (“just-in-time”). Система JIT зародилася в Японії в середині 70-х років в компанії “Тойота”. Сутність системи: виробляти продукцію лише тоді, коли в ній існує потреба, і лише у тій кількості, яка необхідна покупцям.

Переваги системи JIT полягає у зменшенні рівня запасів, а відповідно й капіталовкладень; значно менше часу потрібно для закупівлі та збереження матеріалів, тому надійність виконання замовлення збільшується; покращення якості виробництва; зменшення капітальних витрат на утримування складських приміщень для запасів; зниження ризику морального старіння запасів; зменшення обсягів документації.

Важлива роль при вирішенні основного завдання економічного розвитку, а саме збільшенні ефективності діяльності підприємств, відводиться функціонально-вартісному аналізу (ФСА), що дозволяє охопити всі фактори руху продукції з моменту її зародження до моменту споживання й утилізації. Цей метод був розроблений у США у 1947 році в компанії „Дженерал електрик” групою інженерів на чолі з Л. Майсом і зараз застосовується у багатьох розвинених країнах.

Принциповою відмінністю ФСА від звичайних способів зниження витрат, на нашу думку, є те, що він передбачає функціональний підхід, тобто розгляд об’єкта як сукупності функцій, які він повинен виконувати.

Метою ФСА є розвиток корисних функцій об’єкта при оптимальному співвідношенні між їх значимістю для споживача і витратами на їх здійснення. Але зараз цей метод на вітчизняних підприємствах практично не використовується через недостатню зацікавленість керівників підприємств; відсутність на багатьох підприємствах маркетингових служб; недостатність фінансових ресурсів для проведення ФСА; велику трудомісткість робіт по проведенню ФСА та ін.

Досвід показує, що для забезпечення ефективного управління підприємством необхідний інтегрований метод аналізу й оптимізації витрат за всіма статтями його діяльності. Такий метод отримав назву Cost Management (CM).

У 90-і роки на основі СМ був розроблений новий метод – Strategic Cost Analysis (SCA). Відповідно до цього методу діяльність підприємства трактується як ланцюг створення споживчої вартості. Кожна ланка ланцюга розглядається як з позиції необхідності у виробничому процесі, так і з позиції спожитих нею ресурсів.

Метод SCA надає інформацію для стратегічних рішень за такими питаннями, як оцінка витрат на зміну атрибутів виробів і вимірювання вартості „меж”, які необхідно подолати конкурентам для створення стійкої конкурентної переваги (обсяг інвестицій).

Інформація, яку отримують у даній системі управління витратами, дає можливість знаходити найбільш вигідні комбінації ціни і обсягу, проводити ефективну політику цін.

Термін «standard cost» дослівно означає "стандартна вартість": "стандарт"- кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або заздалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції; "кост" - це грошовий вираз виробничих витрат, які припадають на одиницю продукції [1, с. 225]. Система "Standard costing" була викладена у першій чверті XX ст. у статтях американського вче­ного Д.Ч. Гаррісона, трасформувалась в два положення:

1) витрати повинні бути відображені у порівнянні зі стандартними (нормативними);

2) відхилення, виявлені за допомогою порівнянь фактичних витрат зі стандартними, повинні бути ідентифіковані з причинами, що їх викликали. Завдяки цьому з'явилась можливість перерахувати фактичне використання ресурсів підприємства.

В Україні переважно застосовується нормативний метод як наступник системи "standard costing" для обчислення собівартості продукції, контролю за вироб­ництвом й управління ним. М.Г. Чумаченко під системою "standard costing" розуміє "розробку норм, стандартів, складання стандартної калькуляції й облік фактичних витрат з виділенням відхилень від стандартів" [1, с. 66].

Калькуляція, розрахована за допомогою стандартних норм, є основою оперативного управління виробництвом і витратами. Виявлені в поточному порядку відхилення від установлених стандартних норм витрат аналізуються для з’ясування причин їх виникнення. Це дає адміністрації змогу оперативно усувати недоліки процесу виробництва, вживати заходи щодо їх запобігання та уникнення цих відхилень.

Переваги системи "standard costing" перед іншими системами обліку витрат на виробництво полягають у наступному: система використовується для прийняття рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо за змінними елементами витрат, а також при правильно встановлених цінах на матеріали і нормах витрат на робочу силу; на підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про прибутки та збитки.

За цієї системи керівництво підприємства отримує інформацію про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення, яка використовується для оперативного прийняття управлінських рішень щодо усунення відхилень; менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки заздалегідь відомі нормативні величини виробничих витрат; система "standard costing" використовується для оцінки виконання встановленого замовлення; у разі правильної організації "standard costing" облік ведеться за принципом виключення, тобто враховуються лише відхилення від стандартів, тобто бухгалтерський облік стає менш трудомістким [2].

АВС-метод, або облік витрат на основі видів діяльності - згідно з цим методом діяльність підприємства розглядається як процеси або робочі операції. Сума витрат впродовж періоду або на певний вид продукції визначається на основі витрат на здійснення сукупності відповідних процесів і операцій. Застосування цього методу передбачає виокремлення видів діяльності і операцій за ними, розширення наявної системи управлінського обліку. Перевагами даного методу є підвищення обґрунтованості віднесення накладних витрат на конкретний продукт; точніше калькулювання собівартості; забезпечення взаємозв’язку отриманої інформації з процесом формування витрат.

Дана система включає такі стадії:

1. Визначення основних видів діяльності в межах підприємства.

2. Створення для кожного основного виду діяльності центрів витрат – групування витрат.

3. Визначення носіїв витрат для кожного виду діяльності.

4. Віднесення на продукт витрат на кожен вид діяльності, виходячи з потреб даного продукту в кожному виді діяльності [3].

Всі операції поділяються на чотири групи: операції на рівні одного виробу, операції на рівні партії виробів, операції на рівні певного виду продукції; операції на рівні підприємства. Отже, ця система управління витратами передбачає спочатку групування накладних витрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності необхідні для виробництва цього продукту. Дана система створює ефективний механізм для управління накладними витратами [4].

Одним із основних завдань сучасних підприємств є модифікація методології обліку витрат і калькулювання собівартості нових виробів. Це завдання може вирішити «target costing» – метод управління витратами за цільовою собівартістю. Тобто на думку японських менеджерів це означає:

Ціна-Прибуток = Собівартість.

Таке нескладне рішення дало змогу отримати ефективний і простий інструмент контролю та економії витрат ще на стадії проектування, оскільки «target costing» передбачає розрахунок собівартості виробу, виходячи з попередньо встановленої ціни реалізації. Дана система має наступні переваги: менеджери і службовці, намагаючись наблизитися до цільової собівартості, часто знаходять нові, нестандартні рішення в ситуаціях, що потребують інноваційного мислення; необхідність утримувати в голові цільову собівартість втримує менеджерів від спокуси застосовувати більш дорогу технологію або матеріал, бо це призведе до необхідності перепроектувати продукт. Головні перешкодами впровадження «target costing» на вітчизняних підприємствах є необхідність створення ефективної і досконалої системи управлінського обліку, хороше інформаційне забезпечення для прийняття управлінських рішень.

Ще одним новітнім методом управління витратами є «kaizen costing». Він застосовується для досягнення цільової собівартості, але на відміну від «target costing», полягає в постійному вдосконаленні якості процесів на всьому підприємстві за участі всіх його працівників, що дає можливість зменшити непродуктивні витрати. Перевагою «kaizen costingдасть» є те, що він забезпечує постійне зменшення витрат і утримання їх на заданому рівні, а основним недоліком є необхідність мотивації працівників і корпоративної культури, що підтримує залучення персоналу в діяльність підприємства. Взаємодія методів «target costing» та «kaizen costing» дає змогу ефективно управляти собівартістю [6].

Досить новим методом є розрахунок витрат за етапами життєвого циклу продукції – LCC-аналіз. Даний метод застосовується при стратегічному управлінні, бо він охоплює період у кілька років. Планові витрати визначаються на кожній стадії життєвого циклу продукту. LCC- аналіз – єдиний метод управління витратами, який передбачає врахування впливу інфляції через дисконтування грошових потоків у прийнятті рішень. Перевагами даного методу є отримання в довгостроковому періоді оцінки здійснених витрат і їх покриття відповідними виробу доходами; забезпечення точного прогнозу всіх витрат і співвідношення отримуваного доходу та витрат щодо виробництва виробу в цілому; забезпечення стратегічного бачення структури витрат і зіставлення її зі структурою доходів. Недоліками є відсутність періодизації фінансових результатів; невизначеність в обліку накладних витрат; може потребувати витрат на отримання великої додаткової інформації [5].

LCC- аналіз слід використовувати підприємствами, які виробляють асортимент нестандартної продукції та перебувають у нестабільній щодо параметрів попиту ніші ринку.

Найновішим методом, який нещодавно почали практично використовувати в управлінні витратами є EVA – метод економічної доданої вартості. Даний метод дає можливість прив’язати створення вартості до певних груп робітників або підрозділів і так отримувати критерій для диференційованої винагороди за виконану роботу на підприємстві.

Бенчмаркінг (Benchmarking) трактують як систему оцінки діяльності підприємства на основі порівняння з будь-яким відповідним аналогом [4, ст.34]. В залежності від обраного еталону для порівняльного оцінювання виокремлюють наступні його різновиди: внутрішній, зовнішній (галузевий, конкурентний, міжгалузевий) та комбінований.

Оскільки витрати підприємства визначають його цінову конкурентоспроможність, запас фінансової міцності за наявною кон’юнктурою ринку визначальним є застосування бенчмаркінгу витрат, що може бути впроваджений за двома змістовно різними напрямками – бенчмаркінгом процесів та бенчмаркінгом результатів.

Перший із них реалізовують у застосуванні управлінських орієнтирів та методів управління підприємства-еталона на основі дослідження процесу формування витрат. Варто зазначити, що при використанні результатів бенчмаркінгу процесів в управлінні витратами слід чітко розмежовувати, які результати діяльності підприємства, взятого за зразок, визначаються притаманними йому особливостями, а які отримано внаслідок застосування тих або інших методів управління, що можуть бути досягнуті на підприємстві, яке проводить бенчмаркінг.

Своєю чергою, бенчмаркінг результатів ґрунтований на постійному зіставленні та комплексній оцінці повних, виробничих витрат, собівартості продукції за статтями калькулювання підприємства та інших показників із аналогічними даними еталонних підприємств [7, ст.51].

Основною перевагою бенчмаркінгу – є відсутність потреби у винаході власних способів удосконалення бізнес-процесів і зменшення витрат, тому що це вже зробило еталонне підприємство, а також можливість комбінування різних методів, що забезпечили успіх іншим підприємствам у зменшенні витрат та зростанні прибутковості діяльності. Однак, досягнення бажаного ефекту можливе лише за умови обґрунтованого вибору підприємства-еталона та врахування його особливостей. Крім того, обмеженням у його використанні є наявність інформації про еталонні результати та методи їх досягнення, що як правило є комерційною таємницею.

Зараз багато українських підприємств починають займатися бенчмаркінгом. Так, наприклад, в пивозварювальній компанії «САН Інтербрю Україна» бенчмаркінг спочатку носив стихійний характер, але з часом його стали застосовувати системно, його стали використовувати не тільки для локальних змін, але і при розробці довгострокової стратегії діяльності.

Бізнес компанії «Экологические технологи» – ексклюзивного дистриб’ютора фільтрів для очищення води «Барьер» побудовано на бенчмаркінгу. Опит був запозичений у компаній по наданню послуг логістики. А саме вирішувались такі питання: як більш економічно перевозити великі фільтри, та що робити, для того, щоб запобігти крадіжці вантажу. Крім того нововведенням були дані про одержувача, які знаходяться на упакуванні, де знаходяться не тільки прізвище та адреса, але і номер телефону, у тому числі мобільного. [Хананова]

Розвиток бенчмаркінгу в Україні зіштовхнувся з такими проблемами [Кравченко, c. 48-53]:

1. Неможливість порівняти досвід українських підприємств із досвідом західних суб’єктів господарювання. Менталітет українського бізнесу, специфіка ведення справ, стилі управління не дають можливості одержати необхідні кількісні показники з метою подальшого їх порівняння з аналогічними галузевими у світовому масштабі.

2. Упереджене ставлення керівного складу організацій та підприємств до проведення безкоштовних урядових програм.

3. Помилкове розуміння інструментарію та призначення бенчмаркінгу. Результатом упередженого ставлення до новітньої методики є недостатня поінформованість керівного складу підприємств про функціональне забезпечення бенчмаркінгу і засобів, які використовуються у процесі його проведення. Тому бенчмаркінг сприймається як промислове (комерційне) шпигунство або прояв недобросовісної конкуренції.

4. Недостовірність звітної інформації. Кожне кількісне дослідження має похибку в 15-20% [Кравченко, c. 48-53]. З огляду на недоліки вітчизняної системи фінансової звітності і наявні схеми мінімізації оподаткування доходів й інших бюджетних платежів, достовірність інформації, що потрапляла до бази даних, викликає великий сумнів.

5. Відсутність належних методик управління. Керівний склад підприємства, що не використовує методик менеджменту в ході основних бізнес-процесів, не здатний адекватно сприймати необхідність впровадження досвіду передових організацій шляхом добровільного обміну інформацією.

Тому, дуже важливим для розширення застосування бенчмаркінгу є взаємодовіра і відкритість підприємств. Такий підхід покликаний збільшити ефективність функціонування підприємств, які завдяки використанню порівняння можуть покращити свої результати.

За результати проведеного дослідження тенденцій розвитку бенчмаркінгу в Україні можемо зробити наступні висновки.

- Бенчмаркінг в Україні застосовується в крупних компаніях, які мають контакти з закордонними партнерами та орієнтуються на міжнародні стандарти діяльності.

- Бенчмаркінг сприяє формуванню іншого стилю роботи, нової стимулюючої та конкурентної культури ведення бізнесу.

Технології бенчмаркінгу дають змогу підприємству об'єктивно оцінювати результати своєї поточної діяльності, ретельно вивчати досвід конкурентів та партнерів і визначати напрями вдосконалення бізнес-процесів, у тому числі пов'язаних із вдосконаленням управління інвестиційною діяльністю. Однак процес бенчмаркінгу на вітчизняних підприємствах ускладнюється недостатністю розвитку інформаційних маркетингових систем і відсутністю центрів бенчмаркінгу.

Таким чином, бенчмаркінг витрат дає змогу комплексно оцінити управління витратами на підприємстві в порівнянні з обраними зразками чи орієнтирами та є важливою передумовою поступового вдосконалення управління витратами на основі технологій і практики інших підприємств.

Отже, для ефективної та високорентабельної діяльності підприємства на даний час та у перспективі повинні також застосовувати сучасні та новітні методи управління витратами. Тобто крім традиційних - директ-костинг, стандарт-костинг, попробувати застосовувати таргет-костинг, бенчмаркінг витрат, LCC-аналіз, методи EVА, АВС-метод.

На нашу думку на сучасних українських підприємствах найдоцільніше використовувати АСВ-аналіз, бо у результаті впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, тотальної автоматизації і механізації виробництва частка прямих витрат у собівартості постійно знижується. Тобто стає зрозумілим, що для сучасного підприємства характерним має стати пошук шляхів управління не стільки прямими, а скільки накладними витратами. А це ефективно та раціонально може бути здійснено за допомогою АВС-аналізу. Але, все ж таки підприємство повинно самостійно обрати метод, який буде найефективнішим для його виду і напрямків діяльності.

Тому потрібно зазначити, що дані методи управління витратами операційної діяльності підприємства є досить ефективними але значною мірою залежать від особливостей діяльності певного конкретного підприємства та від аналітичного складу розуму того, хто їх аналізує та складає, а також від потреб підприємств у певних видах звітів та аналізів.

Однак існують і недоліки даного виду відображення витрат операційної діяльності. Це знаходить своє відображення у великих вкладеннях робочої сили для здійснення даного виду підрахунку. Крім того, завжди існує проблема професіоналізму, кваліфікації та людської помилки. Саме при даному виду підрахунку можливість здійснення помилки є дуже великою.

Так як мова йде про витрати підприємства, що контролююся не лише підприємством але і податковими органами, то недоліки і помилки при здійсненні відображенні витрат операційної діяльності потрібно скоротити до надзвичайно маленької величини, адже за неправильне відображення у фінансовій звітності витрат операційної діяльності підприємства, що зменшують прибуток до оподаткування/податковий прибуток Податкова служба накладає на підприємство штрафи, що є негативним для підприємства, адже це також є одним із видів витрат.