Наукова стаття Контроль як функція управління

« Назад

Необхідною умовою реалізації політичних, соціально-економічних та освітніх перетворень в Україні є поступове приведення управління державою до рівня європейських стандартів, забезпечення єдиного злагодженого механізму діяльності всіх органів влади, як центральних, так і місцевих.

Останнім часом в Україні та світі зростає усвідомлення важливості внутрішнього контролю як ключового елементу управління установами. Науковці та практики погоджуються в тому, що продумана та правильно організована система внутрішнього контролю сприяє ефективному функціонуванню та налагодженню взаємозв’язків в ситемі державний установ та організацій [3, c.101].

Контроль є необхідним у всіх сферах життя людини. Функція контролю в управлінні визнається багатьма дослідниками. Вона дозволяє виявляти проблеми ще до того моменту, як вони перетворяться на кризові явища. Виділяють встановлення стандартів, виміру досягнутого у порівнянні із запланованим та коректування планів

У вітчизняній літературі окремі питання контролю в системі державного управління розглядають О. Андрійко [1], В. Гаращук [2, 3], Л. Кінащук [4], В. Кобринський [5], О. Сушинський [7], Л. Фішман [9] та ін. Незважаючи на широке коло досліджуваних проблем державного контролю, нині немає єдиного науково обгрунтованого підходу до визначення його сутності, а також цілісної концепції, яка б відображала реальне становище контролю у сфері державного управління, що, у свою чергу, значно ускладнює процедуру його здійснення.

Зважаючи на те, що контроль є компонентом цілісного процесу управління, а це означає, що йому притаманна певна закономірність: системність, регулярність, своєчасність, об’єктивність, економність, дійовість, повнота та ін Слід зазначити, що підходи до визначення поняття «контроль» завжди були різними.

Поняття контроль передбачає неоднозначне трактування: контроль як один із головних принципів управління, контроль як стадія процесу (циклу) управління і, нарешті, контроль як функція управління [1, с.7].

Наприклад, під контролем (від франц. controle - перевірка) розуміють складову чистину управління економічними об’єктами і процесами, яка полягає у спостереженні за об’єктом з метою перевірки відповідності спостерігає мого стану об’єкта бажаному і необхідному стану, яке передбачено законами, положеннями, інструкціями, іншими нормативними актами, а також програмами, планами, договорами, проектами, угодами.

Існує підхід, що контроль – це система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об’єкта управління прийнятим управлінським рішенням, встановлення результатів управлінського впливу на керований об’єкт виявлення відхилень, допущених у ході виконання цих рішень [8, c.219].

Під контролем як функцією управління розуміємо спостереження і перевірку процесу функціонування та фактичного стану об’єкту, яким керують, з метою визначення обґрунтованості й ефективності прийнятих управлінських рішень та результатів їх виконання, виявлення відхилень від вимог цих рішень, усунення негативних ситуацій та інформування про це органів управління [7, c. 34].

У теорії та практиці управління довгий час панувала хибна думка, згідно з якою контроль не пов’язувався зі структурою функцій управління. Це призвело до абсолютизації контролю та перетворення його на самоціль і знаряддя адміністративного впливу на педагога, процес та результати його професійної діяльності.

Власне, в управлінні державними установами саме контроль перебуває в тісному зв’язку з іншими функціями управління, проте його особливість щодо інших функцій полягає в тому, що він призначений для оцінки відповідності здійснення цих функцій завданням, поставленим перед управлінням.

Функція контролю – це така характеристика управління, яка дозволяє виявити проблеми та скоригувати відповідно діяльність державної установи до того, як ці проблеми перетворяться в кризу. Процес контролю складається з розробки стандартів, виміру фактично досягнутих результатів та проведення коригувань у тому випадку, якщо результати досягнень суттєво відрізняються від встановлених стандартів. Етапи в процедурі контролю: (1) розробка стандартів і критеріїв; (2) зіставлення реальних результатів зі стандартними з визначенням масштабу відхилень, виміру результатів і оцінка реального стану системи інформації; (3) проведення необхідних коригувань установи (можливі дії: нічого не робити; ліквідувати відхилення; змінити стандарт) [10, c.62-63].

Контроль забезпечує точність і конкретність управління та його відповідність прийнятим рішенням. Завдяки контролю на кожному окремому етапі управлінського процесу суб’єкт управління отримує інформацію про результати діяльності, а також про помилки та зміни ситуації, які можуть призвести до невиконання поставлених завдань або отримання результатів, відмінних від очікуваних. Отримуючи інформацію про правомірність або неправомірність діяльності органу чи посадової особи, її доцільність, можна оперативно втрутитися, обрати інструменти управління відповідно до умов, що склалися, та запобігти небажаним наслідкам.

Слід зазначити, що характерною особливістю контролю як функції управління є його тривалість. В управлінні в цілому як і у кожній його функції щодо просторово-часового їх аналізу виділяють три стадії: (1) прийняття управлінського рішення; (2) реалізація управлінського рішення; (3) оформлення одержаного результату відповідним документом та перевірка результату на предмет відповідності вказаному.

Отож, на кожній з цих стадій потрібен контроль. Доречним у цьому плані підкреслити, що контроль є об’єктивно необхідною складовою господарського механізму управління при будь-якому способі виробництва. Відомо, що контроль сприяє зменшенню схильності до ризику і виступає в системі управління елементом не лише зворотного, а й прямого зв’язку між структурними підрозділами підприємства, між керованою і керуючою системами, між лінійними і функціональними підрозділами [5, c.46-47].

Контроль є постійною профілактичною діяльністю управлінського процесу для нормалізації його діяльності. Керівник який бореться з порушеннями, шляхом застосування жорстких заходів та звільнення з роботи не є ефективним менеджером.

Контроль – це процес забезпечення досягнення цілей організації. Так як планування направлено у майбутнє, то така функція як контроль повинна передбачати та попереджувати зміни.

У цьому сенсі контроль виступає засобом організації зворотних зв’язків, завдяки якому орган (суб’єкт управління), що управляє, отримує інформацію про стан керованого об’єкту і про хід виконання ухвалених рішень. Це дає можливість своєчасно реагувати на відхилення, що відбуваються в діяльності керованого об’єкту і вносити відповідні корективи [3, c.102].

Отже, контроль можна визначити не тільки ключовою функцією управління, а й певним видом управлінської діяльності для функціонування всієї системи, механізмом оцінки прийнятих управлінських рішень. Він дає можливість не лише корегувати управлінську діяльність, а й допомагає передбачувати перспективи подальшого розвитку та досягнення конкретного результату.

На етапі реформування освіти значно зросли вимоги до управління школою, що вимагає відмови від сформованих стереотипів та врахування нових технологій управлінської діяльності керівників загальноосвітніх навчальних закладах різних типів та структур.

Школа – виключно складний і вельми розгалужений по своїй внутрішній структурі механізм, який може успішно функціонувати тільки за умови, якщо кожне його окреме ланка і підрозділ будуть діяти злагоджено і ефективно. Наявність такої розгалуженої структури управлінських органів у школі вимагає організації їх правильної взаємодії, координації їх роботи та ефективного виконання кожним з цих органів і підрозділів своїх специфічних функцій. Важко, наприклад, добиватися високих результатів у навчанні та вихованні, якщо педагогічний колектив школи не матиме єдиної лінії і узгодженості в роботі, якщо він не буде згуртований чітко окресленими цілями [6, c.43-47].

Розгляд школи як педагогічної системи та об'єкта управління означає, що управлінська діяльність організаторів освіти, посадових осіб, вчителів, учнів повинна бути в рівній мірі спрямована на вироблення цілей і досягнення результату, на створення умов формування педагогічного та учнівського колективів, на відбір змісту і використання різноманітних засобів, форм і методів навчально-виховної роботи. У такому разі управління дозволяє зберігати доцільність педагогічної системи і продуктивно впливати на оновлення складових її компонентів [9, c.55].

Внутрішньо-шкільне управління школою як освітньою установою, що здійснюється не завжди у сприятливих умовах (сільська місцевість, гостра нестача педагогічних кадрів), вимагає не тільки переосмислення, але й створення принципово нових, науково обґрунтованих форм та методів управління, застосування яких давало б змогу досягти бажаних кінцевих результатів [6, c.101].

Керівництво школою – це діяльність керівника, що спрямована на виконання завдань, які випливають із соціального замовлення суспільства школі. Переважна більшість учених визначає процес управління як сукупність загальних функцій, де однією із найголовніших є контроль.

Мета внутрішньо-шкільного контролю – виявити наявність і визначити характер відхилень, а також вивчити передовий досвід із даної проблеми.

Контроль – це процес отримання та опрацювання інформації про хід та результати навчально-виховного процесу для прийняття на цій основі обґрунтованого управлінського рішення.

У цілому сутність контролю полягає у реалізації суб’єктом циклу послідовних дій:

- визначення мети контролю, моделювання завдань досягнення поставленої мети;

- організація контролю, підготовка алгоритму дій, визначення критеріїв тощо;

- виявлення невідповідності між параметрами моделі і фактичним станом;

- забезпечення регулюючих впливів з метою вироблення додаткових заходів для мінімізації виявлених розходжень;

- визначення ступеня досягнення мети контролю шляхом аналізу та оброблення отриманої інформації [9, c.87-89].

Таким чином, нині настав час вирішувати питання реформування організаційної побудови системи дійового державного контролю та створення правового механізму, який би забезпечував його ефективне здійснення на чіткій нормативно-правовій базі.

Необхідність такого реформування зумовлена правовою та організаційною невизначеністю багатьох аспектів організації контролю в управлінні державними установами, зокрема застарілими організаційними механізмами його здійснення, що не відповідають завданням адміністративної реформи в Україні.

Контроль як функція управління є самим тривалим, так як здійснюється на протязі усього часу, поки управлінське рішення реалізується на практиці. Теорія управління відносить контроль, з однієї сторони, до основних (загальних) функцій управління, носієм яких є вся управлінська система. У цій класифікації контроль розглядається в глобальному плані, тобто безпосередньо контроль і ті засоби, які він використовує, наприклад, облік та економічний аналіз для рішення покладених на нього завдань. А з іншої сторони, – до конкретних (специфічних) функцій управління носієм яких є частини керуючої системи, тобто спеціальні органи та підрозділи апарату управління повністю або в значній ступені спеціалізовані на здійсненні контролю.

З огляду на передумови реформування системи державного контролю в Україні, є необхідність розв’язувати наявні проблеми в таких напрямах: визначення єдиних концептуальних засад організації державного контролю; оптимізація організаційної структури державного контролю; уточнення розмежування функцій органів державного контролю; стандартизація форм і методів контрольної діяльності тощо.