Распечатать страницу
Главная \ База готовых работ \ Готовые работы по экономическим дисциплинам \ Основы инновационно-инвестиционной деятельности \ 2350. Наукова стаття Проблеми управління інвестиційно-інноваційною діяльністю підприємства

Наукова стаття Проблеми управління інвестиційно-інноваційною діяльністю підприємства

« Назад

Код роботи: 2350

Вид роботи: Наукова стаття

Предмет: Основи інноваційно-інвестиційної діяльності

Тема: Проблеми управління інвестиційно-інноваційною діяльністю підприємства

Кількість сторінок: 7

Дата виконання: 2017

Мова написання: українська

Ціна: безкоштовно

1. Геник О. Особливості інноваційної стратегії організації вітчизняних підприємств / О. Геник // Формування ринкової економіки в Україні. – 2009. – Вип. 19. – С. 165-169.

2. Єфремов О. С. Управління розробкою стратегії інноваційної діяльності підприємства з використанням показників оперативної діяльності // Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2012. – №37. – С. 243-245.

3. Ілляшенко С. М. Інноваційний менеджмент / Ілляшенко С. М.: Підручник. – Суми: ВТД «Університетська книга». – 2010. – 334 с.

4. Рогоза М. Є. Стратегічний інноваційний розвиток підприємств: моделі та механізми: монографія / М. Є. Рогоза, К. Ю. Вергал. – Полтава: РВВ ПУЕТ. – 2011. – 136 с.

5. Peter F. Drucker Innovations and Entrepreneurship Practice and principles/ Peter F. – 1993. – p.19.

Для вдалого проведення інвестиційної діяльності головного значення набуває в сьогоднішніх умовах використання і застосування інновацій і нововведень. Саме технологічні інновації (нововведення) забезпечують випереджувальне підвищення продуктивності праці, появу нових високоякісних продуктів і послуг, конкурентоспроможних на міжнародному ринку. В економіках різних держав рівень інвестиційної активності і структура інновацій ґрунтовно відрізняються по фазах інноваційних циклів (середньострокових, довгострокових, понад довгострокових). Зазвичай пік інноваційних хвиль припадає на фазу піднесення економіки, саме тоді з'являються дешеві інвестиційні ресурси і загальне позитивне ставлення до розвитку. У періоди кризи і депресії інноваційна діяльність стрімко знижується, так як немає попиту, немає сенсу удосконалювати застарілу непродуктивну техніку, немає достатніх інвестицій для опанування техніки і технології нових поколінь. [1, c. 165]

Реалізація інновацій здійснюється з допомогою інвестицій, масштаби і ризикованість яких неоднакові на різних фазах економічного циклу. В періоди виходу з кризи і пожвавлення в економіці в значних масштабах освоюються основні інноваційні проекти, що вимагають великих, дуже ризикових інвестицій в освоєнні нових поколінь техніки і технологій, будівництві нових або радикальній технічній реконструкції діючих підприємств. Якщо на цій фазі економічного циклу покинути підприємців, що беруться за базисні інновації, напризволяще, то більшість з них розориться. До того ж у період кризи схильність до накопичення та інвестицій помітно слабшає. Тому в ці періоди держава часто прямо (шляхом бюджетних вкладень) або опосередковано (за допомогою економічних пільг) підтримує інноваційні проекти, що мають істотне значення для пожвавлення економіки та забезпечення її конкурентоспроможності, вводячи відповідні заходи державного регулювання економіки.

Проблема управління інвестиційно-інноваційною діяльністю останнім часом привертає увагу вітчизняних вчених.

Аналіз проблем інновацій та інвестицій міститься в роботах зарубіжних авторів Р. Александера, І. Ансоффа, Дж. Бейлі, Р. Бірмана, Д. Норткотта, Р. Форстера, Р. Холта, С. Шмідта, Ї. Шумпетера та ін. [4, c. 36]

Разом з тим, незважаючи на велику кількість наукових публікацій, дана проблема все ще недостатньо вивчена.

До інвестицій зараховують не будь-які вкладання коштів, а тільки ті, які ведуть до збільшення капіталу, що обумовлено одержанням чистого доходу. Вкладання, які не тягнуть за собою збільшення капіталу, називаються споживчими інвестиціями. Приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб:

- компенсувати інвестору відмову від використання наявних активів (коштів) на використання в означеному періоді;

- нагородити його за ризик;

- відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді.

Аналіз практики інноваційних процесів та діяльності підприємств і організацій, що займаються оновленням виробництва, дозволив нам запропонувати принципи класифікації інновацій та нововведень. Так, найважливішими з них є: за сферами життєдіяльності, за галузями народного господарства: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні і т. п.. за часовим охопленням: короткострокові, середньострокові, довгострокові; за просторовим охопленням: локальні, зональні, глобальні; за характером спонукання, інновації класифікуються на вимушені і привабливі та інші.

Структура управління інноваційними процесами на підприємстві має бути направлена на регулювання пропорцій між основними напрямками залучення інвестиційних ресурсів.

Під час управління інвестиційно-інноваційною діяльністю необхідно виділити дві групи функцій:

1) основні функції;

2) функції, які забезпечують інвестиційно-інноваційний розвиток. [1, c. 168]

Стан інноваційної системи, коли здійснюється ефективна та узгоджена діяльність всіх внутрішніх і зовнішніх її складових, носить назву гармонії. Тому важливим цільовим завданням управління інвестиційно-інноваційною діяльністю є досягнення гармонії в становленні інноваційного підприємства.

Інвестиційно-інноваційний процес включає декілька етапів, які пов'язані з організацію науково-дослідних робіт (НДР), виконанням прикладних НДР і проектно-конструкторських робіт, робіт з опанування виготовлення нової продукції та комерціалізації інновацій:

1. Інноваційний процес та управління ним починається безпосередньо з етапу проведення пошукових науково-дослідних робіт. У ході виконання НДР висуваються науково-технічні ідеї, проводяться експерименти. Фінансування таких робіт може провадитися в рамках державних програм, з державного бюджету на безповоротній основі.

2. На другому етапі відбуваються прикладні НДР. Прикладні НДР фінансуються, по-перше, з державної казни (за державними науково-технічними програмами, на конкурсній основі); по-друге, за кошти деяких замовників у формі великих промислових підприємств, акціонерних товариств, комерційних фондів і венчурних фірм,"бізнес-ангельського" інвестування.

3. На третьому етапі проводяться дослідно-конструкторські та проектно-конструкторські роботи (НДР, ДКР). Ці види робіт пов'язані з розробкою інноваційних проектів, ескізно-технічним проектуванням, випуском робочої конструкторської документації, виготовленням та випробуванням дослідних зразків. Джерела фінансування на цьому етапі ті ж, що і на попередньому, а також власні кошти підприємств.

4. На четвертому етапі включається в дію процес комерціалізації нововведення. Нововведення запускається у виробництво, потім виходить на ринок і далі крокує по головним фазам життєвого циклу товару. Запуск товару у виробництво потребує вагомих інвестицій для відновлення виробничих потужностей, формування персоналу, здійснення рекламної кампанії. На цьому етапі інноваційного процесу ще невідома реакція ринку на нововведення, існують ризики відторгнення запропонованої продукції. З цієї причини інвестиції мають ризиковий характер. [2, c. 43]

Практичне здійснення інвестицій в інноваційний розвиток забезпечується інвестиційно-інноваційною діяльністю підприємства, яка є одним з самостійних видів його господарської діяльності і найважливішою формою впровадження його економічних інтересів. Модель соціально-економічного становлення наповнюється життєдайною енергією позитивного розвитку тоді, коли забезпечується достатніми, ефективно використовуваними інвестиціями. Без належного аналізу інвестиційно-інноваційної діяльності неможливо точно визначити причини невдалого інвестування коштів в інноваційний розвиток підприємства.

У 2014 році інвестиції в основний капітал у промислові підприємства зросли на 27755 млн. грн. Також зросли інвестиції в підприємства переробної промисловості на 7069 млн. грн. Інвестиції у підприємства з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів 2014 року зросли порівняно з 2013 роком на 3847 млн. грн. або на 46,37%, порівняно з 2012 роком на 1686 млн. грн. або на 16,12%, але не досягли рівня 2011 року, в якому інвестиції в основний капітал були більшими на 986 млн. грн. або на 7,51% порівняно з 2014 р.

Інвестиції надійшли з 130 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 82% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - 17275,1 млн. дол., Німеччина - 6317,0 млн. дол., Нідерланди - 5168,6 млн. дол., Російська Федерація - 3785,8 млн. дол., Австрія - 3401,4 млн. дол., Велика Британія - 2556,5 млн. дол., Віргінські Острови (Британія) - 1884,9 млн. дол., Франція - 1765,3 млн. дол., Швеція - 1600,1 млн. дол. і Швейцарія - 1106,2 млн. дол.

Отже, інвестиції є необхідною умовою і основним джерелом інноваційної діяльності. Досягнення високих показників інноваційного результату залежить від збалансованості та взаємозв'язку цілей і завдань інвестування конкретних інноваційних проектів, засобів і практичних прийомів їх реалізації, обсягів капіталовкладень, відповідності потенціалів і організаційних дій суб'єктів єдиного інвестиційно-інноваційного процесу.

У висновку слід сказати, що активізація інвестиційного-інноваційного процесу це одне з найбільш дієвих механізмів соціально-економічних перетворень, що зумовлює стійке функціонування підприємств, підвищення їх економічного і соціального потенціалу.