Тези з курсу Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) на тематику: Права людини в Україні та світі

« Назад

1. Права дитини в Україні та світі

Проблематика гідного дитинства є однією із провідних світових й українських проблем, особливо, якщо постає питання про за хист прав дитини. Дитина від народження має право на життя, але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та ду ховною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості. Вони – особливий зріз у загальному контексті прав людини.

Наразі існують багато організацій, котрі дбають про дотримання прав дитини. Провідною серед них є, зокрема, ЮНІСЕФ та Комітет ООН з прав дитини. Дана структура визнаючи, що в усіх країнах світу є діти, які живуть у виключно тяжких умова х, потребують особливої уваги, вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті ООН, й особливо в атмосфері миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності, створила Конвенцію про права дитини (1989 р.) [3], в якій зазначені обов‘язки держав-учасниць та права і свободи дітей.

Варто також наголосити, що в міжнародній практиці існує низка інших нормативно-правових актів, котрі містять положення про особливий захист дитини. Така необхідність була передбачена у Женевській декларації прав дитини 1924 р. і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 р., та визнана в Загальній декларації прав людини, у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, в статтях 23 і 24), у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ й міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей [3].

Особливістю прав дитини є необхідність їх спеціального за хис ту, щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Як найкраще забезпечення інтересів і потреб дитини – ось головний пріоритет у за хис ті прав дітей. Зазначене право означає бути захищеним від дій, що завдають шко дидити ні (наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо) [3; c.3-4].

ЮНІСЕФ у здійсненні своєї політики, в першу чергу, враховує менталітет й особливі умови регіону та окремої держави, тобто політика ЮНІСЕФ має індивідуальний підхід до кожної країни. Кожні п‘ять років уряди країн світу мають звітувати перед Комітетом ООН з прав дитини про їх дотримання.

4 лютого 2011 р. Комітет ООН з прав дитини видав свої заключні спостереження щодо реалізації Урядом України Конвенції ООН про права дитини у відповідь на звіт Уряду України до Комітету від 28 січня цього ж року. Рекомендації Комітету містили чіткий заклик до українського уряду приділити серйозну увагу процесу реформування соціальної сфери, особливо щодо питань захисту прав дітей. Уряд України має надати наступний звіт про реалізацію Конвенції ООН про права дитини та Факультативні протоколи у вересні 2018 р.

Втрата потенціалу у дитинстві – одна з найгостріших сучасних світових проблем, яка торкається більше ніж 200 м лн. дітей. Саме тому,розвиток дітей молодшого віку визнано одним з пріоритеті в діяльності ЮНІСЕФ. Ця організація надає технічну допомогу для вдосконалення системи ювенальної юстиції та захисту дітей, які перебувають у конфлікті із законом відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини та інших міжнародних стандартів.

Велика увага приділяється розвитку альтернативних видів виправного впливу шляхом запровадження, апробації та реалізації програм попередження й реабілітації на рівні громад. З огляду на визначені пріоритети найважливішим для держави є виховання людини інноваційного типу мислення та культури, проектування акмеологічного освітнього простору з ура хуванням інноваційного розвитку освіти, запиті в особистості, потреб суспільства і держави.

В Україні створено Національну стратегію, яка визначає основні напрями і шляхи реалізації ідей та положень Національної доктрини розвитку освіти, здійснення реформування освіти впродовж найближчих 10 років у нових соціально-економічнихумовах [5].

Як висновок можна сказати, що протягом останніх двадцяти років помітно змінилася суспільна свідомість щодо прав дітей,системи їх захисту: нині дитина все більше набуває статусу самостійного суб‘єкта права, діти визнаються найбільш незахищеною соціальною групою населення.

Серед форм реалізації соціальної функції Української держави у сфері захис ту прав дитини правотворча форма поки що переважає (але при цьому багато положень «дитячого» законодавства залишаються декларативними), тоді як виконавча, судова та контрольна форми реалізації функцій держави у цій сфері потребують суттєвої активізації.

Соціальна функція держави у сфері за хис ту прав дитини вимагає не тільки визнання її пріоритетом державної політики, але й реального змістовного наповнення, передусім, відповідними державними коштами. Окрім того, Україна зробила серйозний крок до розбудови демократичної і правової держави, створивши Інститут Уповноваженого з прав дитини, тепер важливо зробити його дієвим і підвищити його роль у захисті прав дітей і відповідно у виконанні Україною своїх міжнародних зобов‘язань щодо договорів у даній сфері.

Список використаних джерел:

1. Оніщенко Н. Права дитини: піклування сім‘ї, стурбованість суспільства, допомога держави, увага науковців [Електронний ресурс] / Наталія Оніщенко, Сергій Сунєгін // Віче. – 2013. – № 17. – Режим доступу: http://www.viche.info/journal/3840/

2. Розгон О. В. Значение Конвенции о правах ребѐнка 1989 г. Для механизма защиты прав ребѐнка[Текст] / О. В. Розгон // Государство и право: теория и практика: материалы междунар. науч.конф. (г. Челябинск, апрель 2011 г.). — Челябинск: Два комсомольца, 2011. — С. 212-215.

3. Конвенция о правах ребенка: Конвенция ООН. – М.: РИОР, 2010. - 24 с.

4. Декларация прав ребенка [Електронний ресурс]. – Режим доступуhttp://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_384

5. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012– 2021 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/images/files/news/12/05/4455.pdf

 

2. Права жінок в мусульманських країнах

До епохи Ісламу за жінкою практично не визнавалася ніяка роль, ні в суспільному, ні в політичному житті. Вона була лише товаром, що купується і продається. Якщо жінка йшла з будинку свого батька, то цілком втрачала свою волю. Вона не мала права висловлювати свою думку ні в якій справі. Наприклад, у Персії жінки зна хо дилися в повній владі чоловіка, який мав повне право присудити її чи до страти, чи дарувати їй життя в залежності від свого настрою [1; 57].

Теперішнє становище жінки в ісламському світі, не краще, ніж у доісламську епо ху. Незважаючи на твердження про те, що жінки звільнилися від кайданів, насправді вони потрапили в ще більш міцні кайдани. Іслам справедливо ставиться до жінки, визначивши її права й обов'язки і розробивши потрібні норми відповідно до Корану.

Мусульманський шлюб є не романтичним союзом, а кревним і тілесним спорідненням двох особистостей. Це зовсім не означає, що такий родинний союз цілком гарантує ідеальні відносини.

Особливо важливим періодом у боротьбі за жіночу рівність в мусульманських країнах було правління прогресивних режимів 1960- 1970 рр. , коли впроваджувалися норми спільної участі чоловіків та жінок у державному будівництві, що безпосередньо було реалізовано у за хода х щодо розвитку системи освіти, в ініціюванні кампанії у ліквідації неграмотності, у наданні жінці можливості працювати за межами домівки. Найбільш рішучі законодавчі за хо ди на покращення жіночого сімейного становища були здійснені в Тунісі.

Наприклад, у 1957 році було опубліковано Кодекс громадянського стану, відповідно до якого жінка зрівнювалася у правах з чоловіками за критерієм їхньої спільної відповідальності перед сім'єю, суспільством, державою. Вперше в історії арабського світу заборонялася полігам ія: вона кваліфікувалася як карний злочин [3, с. 28].

За канонами ісламу жінка – людська істота другого сорту. Жінка для мусульманина – джерело нечистоти. Магометани визнають зв‘язок жінки із сатаною та пеклом [4, с. 463].

Лише у 1970-х роках мусульманські теологи змушені були визнати наявність у ній душі. Таке ставлення до жінки обумовлене висловлюванням пророка, що ―Аллах створив жінок для вас (чоловіків) із вас самих, щоб ви жили з ними [2, с. 231].

У сімейному житті обов‘язок мусульманки полягає у повній покорі чоловікові, послу хо ві та задоволенні його бажань: «Ваші жінки — нива для вас, ідіть на вашу ниву, коли забажаєте» [2, с. 27].

У більшості країн Арабського Сходу ще й у наш час становище жінки визначається названими настановами Корану.

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. збільшилася кількість арабських країн, де мусульманки отримали право участі у парламентських та інших виборах. До прикладу, виборче право жінкам надав емір Катару, а в 1999 р. перша жінка з'явилася у складі катарського парламенту.

Султан Оману призначив двох жінок на міністерські посади (вищої освіти та з розвитку художніх ремесел), а в 2003 році жінки були введені не тільки до складу нижньої палати парламенту, а й до вищої – Державної Ради. У тому ж році шість жінок були обрані до парламенту Йорданії [3, с. 30].

Під тиском прибічників реформ у травні 2004 року саудівська влада розробила план створення державної інстанції по захисту прав людини. Наприкінці 2001 р. з ініціативи уряду Єгипту заснована розгалужена мережа центрів з вивчення та аналізу правового стану жінок, щодо залученню широкої громадськості до проблеми запобігання будь-якому насиллю над жінками.

2004 року в Йорданії відбулася міжнародна конференція, присвячена прискореній підготовці жінок-юристів та створенню можливостей для їхньої роботи у правоохоронній системі країн Середнього Сходу.

Яскравим прикладом боротьби жінок-мусульманок за свої права є діяльність Малали Юсуфзай у Пакистані. Малала Юсуфзай - 17-річна пакистанська дівчина, яка продовжила думку свого батька Зіяуддіна Юсуфзая, і виступає за доступність освіти для жінок у всьому світі. У своєму юному віці, Малалу знають вже по всьому світі. Вона стала для багатьох жінок-мусульманок прикладом для наслідування.

8 жовтня 2013 р. в Лондоні вийшла автобіографія Малали, в якій описані нелегкі роки життя дівчини та всіх жінок у підвладному радикальному «Талібану» Північному Пакистані. Через рік - 10 жовтня 2014 року, сімнадцятилітня пакистанська мусульманка здобула нобелівську премію миру.

Ситуація з правами жінок у мусульманських країнах з кожним роком все краще і краще. Багато чого жінки -революціонерки досягли задля своїх сестер і покращили їх жи ття, але ідеалу ще не досягли – це питання часу.

Список використаних джерел:

1. Энциклопедия кругосвет [Електронний ресурс]. URL:www.krugosvet.ru

2. Барковская Е. Арабский мир: движение за женское равноправие / Е. Барковская // Азия и Африка сегодня. — 2005. — №7. — С. 27-31.

3. Блох И. История проституции / И. Блох: [пер. с нем.] – СПб.: Фирма „РИД, Изд-во „Аст-Пресс. – 1994. – 544 с.

4. Ислам. Проблемы идеологии, права, политики и экономики. Под ред. Кима Г. Ф. Москва. Наука. – 1995.

5. Коран: [перевод смыслов Э. Р. Кулиева]. — М.: Умма, 2003. – 687 с.

 

3. Проблема забезпечення трудових мігрантів виборчим правом

Однією з актуальних проблем сучасної України є забезпечення виборчого права громадян України, які перебувають під час виборів за кордоном. Найбільш масовою і ущемленою, у цьому відношенні, частиною українського суспільства є трудові мігранти.

Згідно з чинним законодавством у кожній з країн перебування кількість виборчих дільниць обмежена кількістю українських дипломатичних установ, що існують у цій країні.

З метою внесення змін до законів України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про Державний реєстр виборців» 03 вересня 2014 р. відбувся круглий стіл «Забезпечення виборчих прав громадян України за кордоном: необхідність законодавчих змін» у рамках роботи підкомітету з питань трудових мігрантів та національно-культурної співпраці Комітету Верховної Ради України з питань европейської інтеграції та у співпраці із міграційною службою Міжнародного благодійного фонду «Карітас Україна».

У заході взяли участь представники громадських організацій українців за кордоном, народні депутати України, представники ЦВК, Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, провідні експерти з виборчого законодавства [3].

Учасники круглого столу звернули увагу на гостру потребу вирішення проблем реалізації виборчих прав громадянами України у країнах масового перебування українських трудових мігрантів. За кордоном проживають мільйони громадян України, а недосконалість чинного виборчого законодавства не дозволяє їм взяти повноцінну участь у голосуванні на виборахвищих органів державної влади.

Вибори президента України 2014 р. засвідчили катастрофічні прогалини законодавства щодо організації голосування за кордоном. Існуюча система позбавляє фактичної можливості проголосувати сотні тисяч громадян України. Дану проблему ілюструють три основних індикатора [1]:

1) По закордонному окрузі існують ряд виборчих дільниць, на яких зареєстрована дуже велика кількість виборців (від 30 до 66 тис. виборців).

2) На останніх президентських виборах на деяких виборчих дільницях за кордоном були змушені проголосувати від 6 до 8 тис. виборців при фізичній пропускній здатності виборчої дільниці у кількості 2-2,5 тис. виборців у день голосування.

3) Невідповідність списків виборців фактичній кількості осіб, які перебувають на території тієї чи іншої країни. Наприклад в Італії, де перебуває 500-600 тисяч громадян України, до списків виборців внесено лише 8-10%.

4) Невирішеною залишається проблема віддаленості виборчих дільниць від м ісця проживання виборців, яка може складати сотні і більше кілометрів. Адже за чинним законодавством вони можуть створюватися тільки в приміщенні українських дипломатичних установ, що існують у цій країні.

Для руху вперед необхідне у хвалення змін до законодавства щодо створення додаткових виборчих дільниць у країнах масового перебування українців (зараз є можливість відкрити додаткові виборчі дільниці в Римі, Мілані та Празі). Ці зміни, мають зменшити можливість зловживань на виборчих дільницях, у тому числі під час голосування на українських дільницях у Російській Федерації. Це потребує тісної співпраці МЗС України та Центральної виборчої комісії. Тим не менше, для системного розв‘язання проблеми необхідні зміни у виборчому законодавстві.

Насамперед це стосується відкриття додаткових виборчих дільниць, самостійної онлайн-реєстрації виборців на сайті ЦВК, використання «пересувної скриньки» та багато іншого. Окремої уваги заслуговує питання щодо повернення права голосу за мажоритарників, яке в українців закордоном забрав Конституційний суд, що особливо актуально для позачергових парламентських виборів котрі відбудуться 26 жовтня 2014 р.

Підсумовуючи роботу круглого столу, можна визначити, що [2]:

1. Позачергові парламентські вибори на 99% проходитимуть за старими правилами.

2. Провідні гравці в українській політиці не зацікавлені у зміні ставлення до закордонного виборця, бо не бачать у цьому навіть політичної необхідності, вважаючи голоси закордону маловпливовими.

3. Профільні міністерства не бажають змін, бо бояться додаткової роботи для своїх працівників і «невідшліфованих» нововведень.

4. Не існує загальновипрацьованої стратегії щодо виборів закордоном, а саме – дистанційного голосування (поштового чи електронного).

Прийняття законопроекту «Про внесення змін до дея ких законодавчих актів України щодо забезпечення голосування за кордоном» могло б допомогти забезпечити розширення прав для громадян України, які проживають за межами держави, можливостей реалізації гарантованих їм Конституцією України виборчих прав.

Список використаних джерел:

1. «Забезпечення виборчих прав громадян України за кордоном: необхідність законодавчих змін». – [Електронний ресуср]. – Режим доступу: http://italawguide.at.ua/news/zabezpechennja_vyborchykh_prav_gromadjan_ukrajiny_za_kordonom_neobkhidnist_zak onodavchykh_zmin/20 14-09-17-885

2. Городецький О. Погляд з Італії: Провідні гравці в українській політиці не зацікавлені у зміні ставлення до закордонного виборця. – [Електронний ресуср]. – Режим доступу: http://ukrpohliad.org/ ukrayintsi-v-sviti/poglyad-z-italiyi-providni-gravtsi-v-ukrayins-kij-polity-tsi- ne-zatsikavleni-u-zmini-stavlennya-do-zakordonnogo-vy-bortsya.html

3. У Верховній Раді України відбувся «круглий стіл» на тему: «Забезпечення виборчих прав громадян України за кордоном: необхідність законодавчих змін». – [Електронний ресуср]. – Режим доступу: http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/97530.html

 

4. Роль захисту прав людини у формуванні національної ідеї

Права людини та громадянина – це невід‘ємна частина життя суспільства. Людина зобов‘язана знати та користуватися правами, що їй надані. Сфера функціонування прав людини: політичне життя, економічна діяльність, соціальний простір.

Незважаючи на те, що кожній людині від народження надано певні права, це не гарантує їх дотримання. Тому виникає потреба в за хис ті прав людини на законодавчому рівні, хоча і він не є стовідсотковим. Забезпечення гідного життя громадян є пріоритетним завданням держави, оскільки принцип за хис ту прав людини приходить на зміну беззаперечному авторитету держави. Тому його можна вважати підвалиною розвитку громадянського суспільства, важелем впливу в ме ханізмі управління державою.

Особливості відносин між суспільством та державою обумовили формування прав, свобод та обов‘язків людини та громадянина. Всевладдя держави поступово замінялося рівноправністю та свободою громадян. Суспільно-політичне життя зазнавало широкомасштабних змін, каталізатором для яких виступало утвердження прав людини. Актуалізація принципу за хис ту прав людини в XVII ст. співпадає з початком формування національної ідеї, де головним став пріоритет інтересів людини над інтересами держави.

Підхо ди різних цивілізаційних систем до розуміння прав людини - відрізняються. Виділяють європейську, американську, африканську та інші концепції. Відповідно до кожної з них прийняті базові документи. Близькими за принципами побудови і характером прав та свобод є європейська та американська системи захисту прав людини.

Документами, що утверджували права людини на законодавчому рівні є Велика хартія вольностей 1215 р., Білль про права 1689 р., Декларація прав людини та громадянина 1789 р., Загальна декларація прав людини 1948 р., а також Основний документ держави – Конституція, де закріплено права та обов‘язки громадянина.

Концепцію прав людини, що дістала вираження у міжнародних договора х, головними з яких є Загальна ісламська декларація прав людини 1981 р., Каїрська декларація про права людини в ісламі 1990 р. і Арабська хартія прав людини 1994 р., арабо-ісламський світ розробив у другій половині ХХ ст. «Східна» і «західна» концепції прав людини мають значну суперечність, адже в мусульманській системі права людини і громадянина розглядаються в нерозривному зв‘язку з ісламом.

З прийняттям Організацією Африканської Єдності «Африканської хартії прав людини» 1981 р. можна говорити про створення системи забезпечення прав та свобод людини і громадянина країн африканського континенту.

Характеристики прав людини: універсальність, вродженість та невід‘ємність. Універсальними права людини називають, тому що вони належать усім людям незалежно від соціального становища; вродженими – тому що вони належать людині за фактом народження; невід‘ємними – оскільки це означає неможливість позбавити індивіда цихправ чи неможливість його добровільної відмови від цих прав.

Проблема захисту прав людини та громадянина є ключовою у формуванні національної ідеї.

В кожній демократичній державі на першому місці повинно бути суспільство та його права, а в разі систематичного порушення цих прав варто взагалі поставити під сумнів здатність держави захищати своїх громадян. Якщо на державному рівні не забезпечений внутрішній захист людини, то варто обдумати питання некомпетентності такої країни у веденні внутрішньої і зовнішньої політики. Адже в центрі національної ідеї повинні бути інтереси людини і дотримання її прав та свобод. Якщо людина буде відчувати себе за хищеною у власній державі, знатиме, що її права закріплені та забезпечені на державному рівні, тоді такій країні і її народу буде притаманне усвідомлення єдності і самобутності, що і є творенням власного національного простору.

Сьогодні Україна вхо дить в першу п‘ятірку країн за кількістю звернень громадян до Європейського Суду з прав людини. Це демонструє, з одного боку незрілість системи внутрішньодержавної системи реалізації прав людини, з іншого – глибоку потребу в реалізації доступних ме ханізмів правового за хис ту з боку громадян. Саме права людини повинні стати фундаментом національної ідеї та гарантією об‘єднання соціуму, який зможе не лише довіряти, але й пишатися своєю державою.

Список використаних джерел:

1. Веклич В. Історичні передумови сучасної концепції прав людини і громадянина / «Віче» №18, вересень 2010 р. – Електронний ресурс. - [Режим доступу]: http://www.viche.info/journal/2195/

2. Генезис прав людини / Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / Електронний ресурс. – [Режим доступу]: http://www.ombudsman.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=18

3. Колесніченко В. Захист прав людини – найголовніша національна ідея України / Електронний ресурс. – [Режим доступу]: http://blogs.pravda.com.ua/authors/kolesnichenko/4f3365b572044/

 

5. Роль влади у забезпеченні комплексних прав та свобод в контексті завдань соціальної держави

Демократична версія соціальної держави покликана демонструвати в процесі свого функціонування повагу до комплексних прав особи: автентичних природних прав особи, її політичних, громадянських, соціальних та сучасних ринкових прав. Проте, в наш час коли навіть розвинені соціально-орієнтовані демократичні країни світу переживають кризу соціальних держав, спостерігаються негативні зрушення в сфері за хисту, забезпечення та реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Пошук ефективних ме ханізмів розв‘язання цієї швидко прогресуючої проблеми зумовлений також об‘єктивними процесами, що нині відбуваються в Україні. Зокрема, більшість прав та соціальних гарантій, які містить Конституція України, мають сьогодні декларативний характер, а реальні можливості їх реалізації є доволі суперечливими. Особливо гостро відчувається це в той час, коли діяльність окремих політичних сил в умовах реальної загрози територіальної цілісності України та існуючої небезпеки для життя українських громадян є незлагодженою і навіть деструктивною.

Ми глибоко переконані, що вирішення проблеми безвідповідальної влади справить визначальний вплив на стійкість системи забезпечення прав і свобод людини та громадянина в будь-якій соціально-правовій демократичній країні, в тому числі й в Україні. Більше того, у численних наукових дослідженнях вже неодноразово доводилось, що одним із суспільно-значущих інститутів сьогодення, який спроможний подолати диспропорції суспільного розвитку, встановити курс на стабільний розвиток кожної учасника суспільного організму є інститут соціальної відповідальності.

Отже, «насичення» діяльності владних суб‘єктів такими властивостями соціальної відповідальності як вірність, відвертість, терпимість, сприяння, підтримка, розуміння, виконання обіцянок, розсудливість, допомога тощо, є за хо дом своєчасним і необ хідним.

Більше того, феномен соціально-відповідальної влади повністю випливає з мети соціальної держави. Відтак, внутрішнє переконання соціально-відповідального суб‘єкта владних відносин в тому, що реалізація інтересів окремої особи (або певної групи населення) є вигідним в першу чергу для нього самого, здатне спрямувати активні дії влади на свідоме виконання нею головного обов‘язку в контексті завдань соціальної держави — захищати гідність людини й забезпечувати їй існування, що є гідним людини.

В той же час, відповідність практичних дій влади на всіх її рівнях універсальним уявленням про розумне, добре і справедливе спроможна забезпечити чіткі організаційні умови для забезпечення кожній людині можливості ефективно втілювати у повсякденне життя свої права та свободи.

Більше того, влада, яка відповідає критеріям соціально-культурного визнання різних суспільних груп, соціальної справедливості, ефективності та вимогам укоріненим в культурі певного суспільства, може гарантувати злагоджене функціонування всієї системи забезпечення людських прав та свобод, включаючи відновлення порушених прав на всіх стадіях правореалізуючого процесу.

Забезпечуючи дієвість правових норм та сповідуючи демократичні цінності, така влада здатна створити для громадянського суспільства не лише законодавчий, а й моральний простір свободи.

Список використаних джерел:

1. Пасько Я.І. Соціальна держава: теоретичні імплікації та історичні версії: автореферат дис. канд. політ. наук: 09.00.03 / Я.І. Пасько, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — К., 2008. – С.5.

2. Мордовец А.С. Соціально-юридичний механізм забезпечення прав людини і громадянина: теоретико-правове дослідження: дис. доктора юрид. наук: 12.00.01 /А.С. Мордовец. – Саратов, 1997. – 110.

3. Романова А. А. Система забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні /А. А. Романова // Форум права. – 2012. – № 2. – С.599–602.

4. Хома Н.М. Моделі соціальної держави: світовий та український досвід: монографія. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2012. – 592 с. – С. 413.

 

6. Електронне голосування: вирішення проблеми чи порушення прав виборця (досвід Польщі та Франції)?

В умовах розвитку інформаційного суспільства широкого застосування набули засоби електронної демократії. Впровадження технологій у політичне життя має на меті залучити якомога більшу кількість громадян до державних процесів та управління.

Як показує світова практика, голосування за допомогою Інтернету або ж системи електронного голосування набирає все більшої популярності. Для багатьох країн пере хід на систему електронного голосування є пріоритетним завданням, оскільки вважається, що такий спосіб організації виборчого процесу оптимізує діалог між виборцем та владою.

Питання електронного голосування було неодноразово предметом обговорення ЄС в рамках вирішення проблеми віддаленого голосування. Проте попри вигоди, які надає е-голосування, існує ряд проблем з якими стикнулися європейські країни. До них варто віднести:порушення права громадянина на таємне голосування; недовіра виборців до системи; потенційна можливість комп‘ютерних збоїв і атак ха керів та значні початкові витрати на запровадження системи [1, с. 54].

В контексті проблематики доречно розглянути позицію та досвід європейських країн. Для порівняння було обрано Польщу та Францію. Країни обєднує членство в ЄС, проте за рядом характеристик вони суттєво відрізняються. Що стосується системи е- виборів, то Французька Республіка належить до країн, які активно проводять експерименти з використання системи е-голосування, натомість Польща досить довго зважує можливі переваги та недоліки.

Масове впровадження електронного голосування в 2007 р. у Франції було зумовлене внесенням поправок до Виборчого кодексу, відповідно до яких дозволялося використовувати машини для голосування [2, с. 86]. Проте попри позитивні відгуки та заклики політиків, відразу ж після проведення виборів за новим методом зявилася велика кількість незадоволених французів. Виборці, які приходили з дітьми, змушені були чекати у довгих черга х. Важким було голосування для літніх людей. Вони не розуміли, що від них вимагається і не завжди слідували поясненням, які з‘являлися на монітора х.

Значна частина виборців заявила, що такий тип голосування непрозорий, неконтрольований та без можливості перевірки результатів. Асоціація Ordinateurs-de-vote.org, оцінюючи використання машин для голосування, з‘ясувала, що в дванадцяти містах було подано скарги до Конституційної ради.

Прихильники комп‘ютерів для голосування, стверджують що вони полегшують доступ людям з обмеженими можливостями. Проте дослідження, які проводилися в лабораторії університету м. Мец після президентських виборів 2007 р. показали, що розробка такої системи без помилок практично не можлива [2, c. 91].

В Польщі дотримуються позиції, що вибори є основним елементом демократії і не повинні порушувати такі принципи як рівність, таємність та безпечність. На думку польських фахівців, е-голосування не завжди забезпечує збереження всіх правових та конституційних гарантій громадян.

Проте теоретично ця проблема може бути вирішена шляхом впровадження кваліфікованого електронного підпису [3].

Поляки у великій мірі політикують, проте не беруть активну участь в політичному житті. Серйозні дебати на ра хунок виборів через Інтернет відбувалися в Польщі в 2005 р., коли явка виборців виявилася рекордно низькою.

Наступним поворотом до теми е-голосування були вибори 2007 р., коли це питання активно розглядалося представниками лівого спрямування [4]. Деякі польські аналітики вважають, що е- вибори можуть вирішити проблему низької явки виборців. Тому відповідно до у хва леного Виборчого кодексу 2011 р., передбачається ряд різнорідних спрощень в голосуванні, які в значній мірі спрямовані до виборців недієздатних, літніх осіб та передбачають альтернативні процедури голосування [4].

Таким чином, електронне голосування, маючи численні переваги, становить і певну загрозу праву особи на таємницю голосування та праву не втратити голос. У Франції система електронного голосування використовується досить широко, хоча на шляху її впровадження виникало чимало проблем. Польща поки що не готова перейти на систему е-голосування, але питання активно розглядається серед політиків та населення.

Список використаних джерел:

1. Готун A. Використання нових інформаційних технологій у виборчому процесі: світовий досвід і практика застосування в Україні / A. Готун // Вісник Київського НУ ім. Шевченка. Філософія і політологія. – 2008. – C. 51-55.

2. Noisette Р., Noisette Т. Vote électronique: les boîtes noires de la démocratie / Perline, Thierry Noisette – InLibroVeritas, 2008. - 107р.

3. Wybory przez Internet – szansa czy zagrozenie Zasób elektroniczny]: Portal Zarządu Powiatowego Polskiego Stronnictwa Ludowego - Tryb dostępu: http://www.psl.garwolin.pl/index.php/e-wybory- szansa-czy-zagroenie

4. Elektroniczne głosowanie - lek na całe zło? Zasób elektroniczny]: Polityka- Tryb dostępu: http://www.polityka.pl/tygodnikpolityka/kraj/ 249743,1,elektroniczne-glosowanie---lek -na-cale-zlo.read