Курсова робота Проза Івана Франка: психологізм та проблематика оповідань «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Малий Мирон»
Код роботи: 5250
Вид роботи: Курсова робота
Предмет: Українська література
Тема: Проза Івана Франка: психологізм та проблематика оповідань «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Малий Мирон»
Кількість сторінок: 23
Дата виконання: 2018
Мова написання: українська
Ціна: 250 грн
Вступ
Розділ 1. Тематичне багатство малої прози Івана Франка
Розділ 2. Психологізм та проблематика оповідань «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Малий Мирон»
Висновки
Список використаної літератури
Іван Якович Франко – видатна постать в історії української новелістики. У процесі ліризації прози, поглиблення психологізму, використанні імпресіоністичної поетики Франкові відводиться чільне місце в українській літературі. Створені ним новели та оповідання відіграли важливу роль у розвитку українського письменства. Розглядаючи ж художню творчість Івана Франка, ми говоримо із захопленням про нього як про новатора в прозі, одного з основоположників народного театру в Україні і талановитого драматурга.
Іван Франко своєю прозою, поезією, драматургією збагатив український класичний реалізм і заклав основи нового напряму – модернізму. Також він розширив і збагатив соціально-психологічну й філософсько-моральну проблематику в літературі, з його творів постав українець, органічно пов’язаний своєю діяльністю із змаганнями народу за волю й щастя.
Одним із вагомих здобутків майстра став показ визрівання національної свідомості й гідності представників різних соціальних верств українського народу. Зовсім новаторським явищем в українській літературі стали славетні «Галицькі образки» Івана Франка в прозі. Деякі дослідники вважають їх найпростішою формою художньої прози, щось на зразок жанрового живопису. У перших його творах «На роботі», «Ріпник», «Навернений грішник» помітний вплив художнього методу Еміля Золя. Але у наступних творах розвиток реалізмі Франка йде до лінії поглиблення психологізації образу, ускладнення характеру героя і через нього – загострення сюжету оповідань.
Письменник дедалі звужує описовість, зумовлену етнографічним дослідженням побуту, поширює й поглиблює психологічну характеристику героя і його оточення («До світла», «Панталаха» та ін.). У розкритті внутрішніх переживань своїх героїв він поступово позбавляється опису, подає не розповідь про перебіг переживання, а демонструє найрізноманітніші форми його вираження («Як Юра Шикманюк брів Черемош»).
У даній роботі ми розглянемо питання майстерності «дитячих» оповідань Івана Франка. Автор майстерно моделює форму і стиль сюжету, а також вражає великим різноманіттям художніх прийомів для зображення внутрішнього світу душі дитини, завдяки чому дана тема потрапляє на новий рівень актуалізації в суспільстві.
Творчість Івана Франка досліджували такі літературознавці, як М. Возняк, М. Ткачук, О. Дей, І. Курганський, П. Колесник, І. Денисюк та багато інших. Окрім дитячих оповідань, Іван Франко писав ще й казки. Він підкреслював, що його книжки для дітей мають насамперед педагогічний характер.
Творча спадщина Франка становить цілу епоху в культурному розвитку не тільки України, а й Європи. Ця творчість, на думку М. Ткачука, є «феноменальним явищем в історії української та європейської культур останньої третини XIX й початку XX століття. Вона пройнята масштабним баченням світу з широким у часі розкриттям характерів з їх соціально-психологічним історизмом, глибоко національним духом і колоритом, але водночас і загальнолюдським духом» [20, с. 3].
На думку М. Ткачука, еволюція Франка відбувалася від психолого-натуралістичного "свідчення" до складної системи соціально-детермінованої характерології прози 80-90-х років, від розтину механізмів "діалектики душі", показу біфуркації особи до оголеного притчового прочитання, глибин філософського осмислення проблем буття [19, с. 20].
Досліджуючи способи авторського викладу М.Легкий зазначає: «Виклад в оповіданні «На вершку» дуже близький до прозорої нарації з «тихою» позицією суб’єкта викладу. Жодного разу не видає наратор і свого емоційного ставлення до персонажів. Усе це дає підстави твердити, що оповідання «На вершку» стало чи не першим хронологічно твором Івана Франка з об’єктивною, флоберівською манерою викладу» [16, с. 97]
Українське літературознавство завдяки глибоким дослідженням І. Денисюка [4], а також його молодших колег, зробило багато для вивчення специфіки новел та оповідань Івана Франка і з'ясування новаторства його малої прози. Свого часу Денисюк чимало писав про «науковий реалізм» Франка, справедливо уточнюючи, що йдеться про «... реалізм нової формації, а в прозі – нової стильової стадії» [4, с. 132].
Обрана нами тема курсової роботи зумовлена потребою розкрити майстерність дитячих оповідань І. Франка, що не були предметом окремого спеціального дослідження. Для цього необхідно простежити психологізм дитячих творів письменника. Зауважимо, що психологізм обраних нами оповідань Івана Яковича має унікальний стиль та проходить крізь таку проблематику, як «дитина і світ», «дитина і школа», «дитина і суспільство». У даній роботі ми також будемо досліджувати поставлені у творах проблеми.
Об'єктом курсової роботи ми обрали оповідання «Олівець», «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон» як найкращі з погляду психологічного зображення авторського світосприйняття.
Предмет дослідження – психологізм дитячих оповідань Івана Франка «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Малий Мирон» та порушена в них проблематика.
Метою курсової роботи є з’ясувати, у чому полягає майстерність «дитячих» оповідань Івана Франка «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Малий Мирон».
Для досягнення мети необхідно реалізувати такі завдання:
- дати загальну характеристику новелістики І. Франка, простежити її жанрове й тематичне різноманіття;
- простежити основні засоби психологізму в оповіданнях «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Малий Мирон»;
- проаналізувати проблематику згаданих творів, зокрема проблему шкільної освіти і проблему формування особистості.
Науковість даної роботи полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві дитячі оповідання Івана Франка стали предметом цілісного осмислення з погляду художнього психологізму, його концепції «дитина і світ», які ґрунтуються на автобіографічному матеріалі. Його унікальний творчий пошук, автобіографічне забарвлення творів, надали в результаті його оповіданням рис гротеску, сатири, а інколи гіркого драматизму, притаманних лише оповіданням самобутнього, видатного письменника.
Висновки
Іван Якович Франко – видатна постать в історії української новелістики. Створені ним новели та оповідання відіграли важливу роль у розвитку українського письменства.
Проза Івана Франка, як і його поезія, вражає багатством і різноманітністю тем, сюжетів, образів і жанрів. Вона являє собою своєрідний перехід від соціально-побутової прози І. Нечуя-Левицького до соціально-психологічної прози М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської та інших.
Темі навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку письменник присвятив низку творів, позначених рисами автобіографізму. Серед них були «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець». У ряді оповідань, представлених в даній курсовій роботі, Франко виявив себе визначним педагогом, обстоював найпрогресивніші методи навчання й виховання юнацтва, глибоко заглянув у душу маленьких героїв-школярів, яскраво зобразив їх психологію, майстерно розкрив внутрішній світ дитини.
Загалом ці оповідання описують дітей і їх дитинство, їх перший досвід взаємовідносин зі школою, навчанням, вчителем та вихованням у сім'ї та школі.
Головні проблеми тогочасної державної освіти, зображені в даних оповіданнях, це:
1) безконтрольність викладання у школах з метою якісного викладання всім охочим;
2) відсутність досвідчених та кваліфікованих педагогів і вчителів, які б зуміли донести до малечі ази навчання.
Разом з тим він постійно прагнув наблизити мову своїх творів до загальноукраїнської літературної норми. Від видання до видання переглядав тексти, вилучав діалектизми, застарілі форми. Тому ми зараз повинні цінувати можливість навчатися і здобувати якісну освіту, чому Іван Якович Франко позаздрив би нам.
Психологізм оповідань «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець» полягає в майстерному відтворенні внутрішнього світу дитини, особливостей їхнього світосприймання та ходу думок, емоцій. Для розкриття дитячої душі І. Франко використовує цілий комплекс художніх засобів, зокрема і гумор.
Оповідання мають автобіографічний характер, автор порушує у творах не тільки проблему освіти, а й утверджує такі моральні цінності, як доброта, співчуття, відчуття провини, чесність, дружба тощо. Оповідання мають унікальний стиль та порушують таку проблематику, як «дитина і світ», «дитина і школа», «дитина і суспільство».
Список використаної літератури
1. Бахтин М. Проблеми поэтики Достоевского. – Москва: Художественная литература, 1972, с. 299.
2. Берко П., Небелюк М. Еволюція філософічно-політичних поглядів Івана Франка. – Борислав, 2001. – 387с.
3. Бондаренко Ю. Алегорія тиранії в казці Івана Франка «Фарбований Лис» (До проблеми-формування антитоталітарного світогляду школярів) // Дивослово. – 2004. – №1. – С. 15-23.
4. Бондаренко Ю. Релігійна модель історії в поемі Івана Франка «Мойсей» // Дивослово. – 2004. – №11. – С.9.
5. Бройтман С. Из лекций об исторической поэтике: Слово и образ. – Тверь: Тверский государственный университет, 2001. – С. 47.
6. Возняк М. З життя і творчості Івана Франка. – К., 1955. – с. 29-30.
7. Вишневська Н. Іван Франко і його твори для дітей // Франко І.Я. Земле, моя всеплодющая мати…: Вірші, оповідання, казки: Для мол. та сер. шкільного віку. – К.: Веселка, 2000. – 399 с. іл.
8. Гаєвська Л. Іван Франко. Романтизм, натуралізм, реалізм? // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури XIX - поч. XX ст. – Київ: Наукова думка, 1991. – С 3.
9. Голод Р. Поетика імпресіонізму в художній творчості Івана Франка // Слово і час. – 2006. – № 8. – С. 24-31.
10. Гундорова Т. Інтелігенція і народ в повістях Івана Франка 80-х років – К.: Наукова думка, 1985. – С.7.
11. Гундорова Т. Розвиток епічної структури оповідання в українській літературі другої половини XIX ст. // Розвиток жанрів в українській літературі XIX – поч. XX ст. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 147.
12. Гундорова Т. Франко не Каменяр. Франко і Каменяр. – К.: Критика, 2006. – С. 125.
13. Даниленко Л. Дитина-дивак у художньому світі Івана Франка і Григора Тютюнника // диво слово. – 2008. – №2. – С. 5-7.
14. Денисюк І. Способи оповіді в малій прозі І. Франка // Українське літературознавство. – Вип. 7. – Львів, 1969. – С. 14.
15. Колесник П. Художня творчість Івана Франка // Франко І. Твори в двох томах. – Т. I. – К.: Дніпро, 1981. – С. 3-32.
16. Кропивницька Н. С. Ідеал як соціологічна проблема у творчості І.Франка // Вісник Львівського університету. Серія – Соціологічні науки. – 2000. – Вип. 2. – С. 55-62.
17. Різун В., Трачук Т. Нариси з історії та теорії українського літературознавства: Монографія. – К., 2005. – 251с.
18. Сабат Г. Орієнтальні казки Івана Франка // Дивослово. 2008. – №11. – с. 8.
19. Ткачук М. Жанрова структура прози Івана Франка (Бориславський цикл та романи з життя інтелігенції) Монографічне дослідження. – Тернопіль, 2003. – С.
20. Ткачук М. Концепт натуралізму і художні шукання в "Бориславських оповіданнях" Івана Франка: Навчальний посібник. –Тернопіль, 1997.
21. Франко І. Я. Земле, моя всеплодющая мати…: Вірші, оповідання, казки: Для мол. та сер. шкільного віку. – К.: Веселка, 2000. – 399 с. іл.