Курсова робота Психологічний аналіз новел В. Стефаника

Вступ

Розділ 1. Поняття та загальна характеристика психологічного аналізу

1.1. Сутність та особливості психологічного аналізу

1.2. Методологічна основа психологічного аналізу

1.3. Роль психологічного аналізу в умовах загальної та спеціальної освіти

Розділ 2. Психологізм у новелах В. Стефаника

2.1. Суть та роль психологізму у новелах В. Стефаника

2.2. Психологічні процеси та стани (межові, ефектні, смерть, мова)

2.3. Мова почуттів та драматизму у новелах В. Стефаника

Розділ 3. Форми психологічного аналізу у новелах В. Стефаника

3.1. Побудова сюжетів на зміні почуттів і переживань

3.2. Роль діалогів та монологів у психологічних новелах В.Стефаника

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Актуальність дослідження. Василь Стефаник – великий новатор в українській літературі, творець і неперевершений майстер дуже стислої, драматичної за змістом, глибоко ліричної соціально-психологічної новели про сільське життя. Видатний новеліст багато зробив для удосконалення літературної техніки, для урізноманітнення засобів художньої виразності.

Людська душа завжди цікавила літературу. Та попередня соціально-побутова проза розкривала психологію персонажів головним чином через зовнішні дії, вчинки, портрети. Для Стефаника у творенні психологічної прози головним стає не опис самих дій, а психологічнийпроцес. Це, за Франком, зображення подій через призму «чуття і серця героїв». Про Стефаника як майстра психологічної прози Франко писав: «З великою майстерністю він проникає в душу галицького українського селянина, вміє рисувати тяжкі психічні драми там, де інші бачать лише повсякденний факт економічного чи соціального життя».

Глибокий психологізм творчості Стефаника був нерозривно поєднаний із виключним лаконізмом, який чарував багатьох літераторів. М. Горький захоплювався тим, як «стисло. Сильно і страшно пише ця людина» ( з листа О.М. Горького до І.Касаткіна). На думку І.Франка, «Стефаник – абсолютний план форми», який уміє «все і всюди задержати міру», який ніде не скаже зайвого слова».

Стефаникові новели пройняті глибоким ліризмом. Хоч цей ліризм прихований, а все ж кожне слово виявляє його намагання показати життя сільських злидарів не з точки стороннього спостерігача, а як щось власне «М.Яцків у своїх спогадах про Стефаника писав, що той «глибоко перекивав вчинки своїх героїв, вживався з ними в такій мірі, що писав не про них, а про себе». В одному із листів Стефаник зізнався: «Кожна моя дрібниця, яку я пишу, граничить з божевіллям...».

Творчість Василя Стефаника – одне з найвищих досягнень української літератури кінця ХІХ – поч. ХХ століття. Володарем дум селянських і поетом мужицької розпуки називали Василя Стефаника за глибоке знання селянської душі і правди життя.

Мета даного дослідження – доскональне дослідження творчості Василя Стефаника, а разом з тим нову літературну течію, яка виникла на при кінці ХIХ початку ХХ століття.

Дана мета має такі завдання:

1. Дослідити поняття та загальну характеристику психологічного аналізу;

2. Визначити роль психологічного аналізу в умовах загальної та спеціальної освіти;

3. Дослідити психологізм у новелах В. Стефаника;

4. Визначити психологічні процеси та стани (межові, ефектні, смерть, мова);

5. Охарактеризувати форми психологічного аналізу у новелах В. Стефаника.

Об’єкт даного дослідження – творчість В. Стефаника.

Предмет - форми психологічного аналізу у новелах В. Стефаника.

Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури, узагальнення та систематизація матеріалу; тестування, кількісний та якісний аналіз даних; констатуючий та формувальний експерименти; формулювання висновків.

Структура даної роботи: вступ, 3 розділи, висновок, список використаної літератури та додатки.

У міру розвитку художнього психологізму зростала динамічність зображення людини, але динаміка не відмінила стереотипізацію, вона її перетворила. Без " стереотипів" спрямувань, пристрастей, без доданків образу, як би їх не називали - властивостями, якостями, рисами вдачі, - не можна було зображувати людину і його поведінку ні в XIX, ні в XX столітті, хоча це були вже не ті властивості і пристрасті, якими наділяла своїх персонажів література XVII або XVIII віку.

У XX столітті, втім, робилися спроби позбавитися від психологічного узагальнення. На багатьох ділянках західної прози XX століття спостерігається убування характеру.

І. Денисюк, дослідник української малої прози слушно зазначає, що новела «не застиглий, не закостенілий жанр, вона може йти за духом часу, модифікувати свою поетику, засоби освоєння нового життєвого матеріалу».

Новелістичній формі притаманне нехтування окремими композиційними елементами, або їх усічення (наприклад, наявність лише кульмінації та усічених зав’язки й розвитку дії). Показовими ознаками жанру є ситуаційна чи психологічна несподіванка, яка, як правило, відіграє роль переломного моменту, забезпечує контрасність чи паралелізм колізій. Водночас, «у новелі може й не бути поворотного моменту в розумінні його несподіваності. Однак, сюжетна напруга веде до драматичного загострення, до кульмінаційної вершини — пуанту».

І. Денисюк виокремлює три етапи в розвитку української новелістики: стадію олітературення фольклорних жанрів, стадію соціально-психологічної малої прози і стадію новелістики, базованої на психологізмі кінця XIX — початку XX ст. Особливо популярним жанр новели стає саме у художній системі української літератури кінця XIX — початку XX ст., набуваючи таких ознак, як художній синкретизм, ліризм, психологізм. Визнаним майстром новелістики в цей час є В. Стефаник.

Василь Стефаник – автор самобутніх, глибоких за змістом, мистецько-довершених соціально-психологічних новел про життя селянства кінця ХІХ – початку ХХ століття. Йому належить почесне місце в історії української класичної літератури.

Уся творчість Василя Стефаника насичена психологізмом, відчуттям неминучості людського життя на землі. Після смерті матері (1 січня 1900 р.), письменник переживав депресію: “Я тепер нічого не роблю, цілий день і половину ночі я пригадую маму. Я знаходжу у цих спогадах стільки гарного і пречудного, стільки великого і глибокого, що мені ні науки, ні людей, ані цілого світу не треба. Бо до кінця мого життя є чим жити. Наробилася коло мене, набідилася. А тепер я для неї працюю. Мої чувства і моя фантазія лишень на її послузі. Я так довго буду працювати, аж її гріб замкну у своїй голові та й тогди вона буде мати найкращу могилу”.

Творчу манеру Стефаника характеризує імпресіонізм (художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань), психологізм, сувора простота. Майстер соціально-психологічної новели. Кожна новела – це зовні стримана людська трагедія: картини смерті або чекання її, образи бідності, безнадійної самотності. Стефаника цікавлять не зовнішні події та вчинки персонажів, а їхні настрої та переживання під впливом подій, зображення через призму «чуття і серця героїв». Він писав діалектною мовою, підсилюючи цим враження авторської безсторонності у викладі подій.

Велич творчості Василя Стефаника полягає в тому, що він зумів поєднати національне з уселюдським, тобто любов до української людини з модерним світоглядом і з модними на той час засобами мистецького впливу. Василь Стефаник втілив експресіонізм в українську народну тематику, долучивши чари української природи та фольклору.

1. Грицюта М. Василь Стефаник // Історія української літератури: У 2х т. – Т.1. – К., 1987.

2. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. — Львів, 1999.

3. Єфремов С. Стефаник і його школа. // Історія українського письменства. –К., 1995.

4. Гинзбург Л. О психологической прозе. – М., 1971. – 464 с.

5. Голомб Л. Психологія покори В. Стефаника. //Стефаник В. і українська культура, Ч.1. – Івано-Франківськ, 1991. – С. 228.

6. Гпідан О. Василь Стефаник: життя і творчість. Посібник для вчителя. – К.: Радянська школа, 1991.

7. Данилюк І. В. Психологія „народного духу” у творчості В. Стефаника. //Данилюк І. В. Історія психології в Україні. - К.: Либідь, 2002. - С. 57-65.

8. Жук Н. Його новели – як найкращі народні пісні. – К., 1971.

9. Загороднюк В. Психологізм творчості Михайла Стельмаха. – К., 2002. – 190 с.

10. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство. К.: Академвидав, 2003. – 390 с.

11. Іванишин В. Син землі: Есе про творчість Василя Стефаника. //Культура слова. – 1996.- № 449.

12. Іван Франко. З останніх десятиліть ХІХ ст. //Василь Стефаник у критиці та спогадах. – К., 1970.

13. Кучинський М. Стильові особливості новел В.Стефаника … // Дивослово. –1995. - № 5-6.

14. Качуровський І. Новела як жанр //Василь Стефаник – художник слова. – Івано-Франківськ.: Плай, 1996.

15. Кодак М. П. Психологізм і поетика творчості Василя Стефаника. // Українська мова і література в школі. – 1980. - №9. – С. 342.

16. Кучинський М. Стильові особливості новел В.Стефаника антивоєнного циклу //Диво слово. – 1995. - № 5-6.

17. Лесин В. Василь Стефаник – майстер новели – К.:Дніпро, 1970.

18. Лесин М. Василь Стефаник. Нарис життя і творчості. – К., 1981.

19. Луців Л. Василь Стефаник – співець української землі //Василь Стефаник – художник слова. – Івано-Франківськ.: Плай, 1996.

20. Музичка М. Штрихи до біографії В.Стефаника // Дивослово. – 1995. - №5-6.

21. Піхманець Р. В. Сила новелістичного таланту: до проблеми психології творчості В. Стефаника / Р. В. Піхманець // Українська мова і література в школі. — 1987. — № 11. С. 7—13.

22. Погребняк Ф. Василь Стефаник у слов’янських літературах. К.: Наукова думка, 1976.

23. Проценко І. Вивчення творчості Василя Стефаника. Посібник для вчителів. – К.: Рад. Школа, 1979. // Українська мова і література в школі, 1980. - № 11. - С. 178.

24. Хропко П. Василь Стефаник // Українська література: 10 клас. – К., 1997.

25. Черненко О. Імпресіонізм та експресіонізм // Українське слово. Хрестоматії — К., 1994.