Курсова робота Руська Правда серед прото українських пам’яток

Вступ

Розділ 1. Київська Русь - історія зародження писемності

Розділ 2. Руська правда як юридичний жанр

Розділ 3. Мова пам'ятки

3.1. Фонетичні особливості пам'ятки

3.2. Лексичні особливості пам'ятки

3.3. Граматичні особливості пам'ятки

Висновки

Список літератури

Руська Правда − це найдавніший український законодавчий збірник. Вперше текст Руської правди був виявлений і підготовлений до друку С. Н. Татіщевим у 1738 році. Однак лише через майже 30 років Російська Правда була надрукована: у 1767 р., використовуючи знахідку С. Н. Татіщева, А. Л. Шльоцер надрукував Руську Правду під заголовком: «Правда Руська, дана в одинадцятому столітті від великих князів Ярослава Володимировича і його сина Ізяслава Ярославича».

В літературі прийнято вживати два погляди на походження Руської правди. Представники першої точки зору Н. І. Ланге, М. П. Погодін, В. Д. Бєляєв вважають її офіційним пам'ятником давнього законодавства. Існування великої кількості списків, на їх думку, зумовлено численними переписами Правди і внесенням в неї суб'єктивних поправок.

Так Н. І. Ланге у своїй книзі «Дослідження про кримінальне право «Руської Правди» писав: «Правда, в різних її списках, представляє копії з справжніх статутів кримінального і цивільного права кількох князів, саме Ярослава, Ізяслава з братами і Мономаха».

Інша точка зору говорить: Руська Правда не може бути визнана офіційним документом. Це збірник, складений приватними особами для досягнення певних цілей. Прихильниками цієї точки зору були М. Ф. Володимирський-Буданов, В. І. Сергійович, Н. В. Калачов.

Особливу позицію в суперечці про офіційності і зокрема походження збірника займав В. О. Ключевський. Він вважав, що текст Руської Правди виник у сфері не княжого, а церковного суду. Для нього Руська Правда - пам'ятка церковного законодавства. Її статті діяли в однієї частині суспільства, саме в тій, на яку простягалася церковна юрисдикція з нецерковних справ і в такому обов'язковому значенні визнається була самою князівською владою.

У зв'язку з наявністю великої кількості (понад 100 списків «Руської Правди»), що розрізняються обсягом, порядком і навіть змістом статей, серед учених немає єдиної думки з питання про джерела цього пам'ятника законодавства. Все це визначає актуальність даного дослідження, метою якого є аналіз «Руської Правди» як прото української пам'ятки.

У завдання дослідження, що випливають з поставленої мети, входить:

1. Роздивитися історію зародження писемності у Київській Русі;

2. Розглянути «Руську Правду» як юридичний жанр;

3. Проаналізувати фонетичні особливості пам'ятки;

4. Проаналізувати лексичні особливості памятки;

5. Оглянути граматичні особливості пам'ятки.

Об'єктом даного дослідження є літературна пам'ятка «Руська Правда».

Предметом – аналіз «Руської Правди» як прото української пам'ятки.

Методологічною основою роботи послужили наукові праці Н. І. Ланге, М. П. Погодіна, В. Д. Бєляєва, М. Ф. Володимирського-Буданова, В. І. Сергійовича, Н. В. Калачова, В. О. Ключевського та інших дослідників.

В ході дослідження були використані як загальнонаукові методи (аналіз, синтез, узагальнення), так і більш вузькі: описовий метод, що включає прийоми спостереження, узагальнення і класифікації; метод текстового аналізу, структурний метод.