Реферат Банкрутство підприємства, що ліквідується власником

« Назад

Проведення ліквідації підприємства за рішенням власника завершується розрахунками з кредиторами, та внесенням запису про його ліквідацію до державного реєстру (ч.5 ст. 91 ГКУ).

У разі, якщо при проведенні ліквідації підприємства у загальному порядку, виявлено, що майна підприємства не достатньо для погашення кредиторських вимог, то подальша ліквідація здійснюється в порядку передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Особливості здійснення ліквідаційної процедури банкрута, який ліквідується у загальному цивільно-правовому порядку, передбачені ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства, що ліквідується, є недостатність вартості майна боржника для задоволення вимог кредиторів при здійсненні ліквідації підприємств. Обов'язок звернення із заявою про порушення справи про банкрутство підприємства, встановлені ст. 205 ГК, України, ч. 3 ст. 110 ЦК України та інших нормах законодавства, відповідно до яких, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Норми при наявності яких боржник-юридична особа та інші особи боржника зобов'язані подати заяву про банкрутство підприємства викладені у абзаці 4 ч. 5 ст. 7 та ст. 51 Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до абзацу 4 ч. 5 ст. 7 Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" боржник зобов'язаний в місячний строк подати заяву про банкрутство підприємства коли при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 51 зазначеного Закону також передбачено, що у разі виявлення факту недостатності вартості майна для задоволення вимог кредиторів власником майна боржника (уповноваженою ним особою), ліквідатором (ліквідаційною комісією) боржника - юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про її ліквідацію, вказані особи, зобов'язані звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Порушення вказаними особами встановленого обов'язку, щодо звернення до господарського суду із заявою про банкрутство підприємства- боржника, що ліквідується, тягне за собою встановлену Законом відповідальність. Таким чином, якщо керівник боржника, власник майна боржника (уповноважена ним особа), ліквідатор (голова ліквідаційної комісії) у місячний строк із дня встановлення факту недостатності майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів не звернулися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, що ліквідується, то такі особи є відповідальними перед кредиторами боржника. Вони несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах боржника.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 7 Закону про банкрутство) заява про порушення справи про банкрутство підприємства подається боржником у письмовій формі та підписується виключно керівником боржника або уповноваженою ним особою у порядку, передбаченому ст. 28 ГПК України та ст. 246 ЦК України.

Як зазначено в ч. 2 ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", власником майна боржника або уповноваженою ним особою, подається заява про банкрутство у разі виявлення факту недостатності майна юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про ліквідацію, але до створення ліквідаційної комісії чи до призначення ліквідатора.

Власником, який підписує заяву про банкрутство, слід вважати фізичну особу-одноособового засновника юридичної особи. Законодавець, надаючи безпосередньо власнику право звернення до господарського суду із заявою про банкрутство, таким чином, робить виключення із загального правила про представництво юридичних осіб та довіреність.

Тобто, для власника не потрібно додаткових повноважень для підписання заяви про банкрутство підприємства, що надається до господарського суду. Крім того, власник може уповноважити інших осіб на підписання заяви про банкрутство. Якщо власником (засновником) є юридичні особи, такі як держава, орган місцевого самоврядування, два або більше засновників, вони уповноважують підписати заяву власника про порушення справи про банкрутство - свого представника.

Указані норми, що встановлюють право власника та голови ліквідаційної комісії (ліквідатора) звернутися до господарського суду із заявою про банкрутство - є особливістю застосування Закону про банкрутство до боржника, що ліквідується. Тобто, за правилами цієї норми, заява до господарського суду про порушення справи про банкрутство підприємства подається від імені юридичної особи - боржника у письмовій формі та може бути підписана не лише керівником, а також і власником боржника (уповноваженою ним особою), або головою ліквідаційної комісії (ліквідатором). Оскільки голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) володіє правами органів управління юридичної особи - боржника, він має право уповноважити іншу особу на представництво боржника в суді, в тому числі й на підписання заяви про банкрутство.

Положення ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", встановлюють єдину підставу для визнання банкрутом юридичної особи - боржника - це недостатність вартості майна боржника для задоволення вимог кредиторів при наявності рішення про ліквідацію боржника. Для надання заяви про банкрутство такого боржника, не має значення розмір вимог кредиторів та строки невиконання боржником своїх грошових зобов'язань перед кредиторами. Зазначені правила являються особливістю застосування процедур банкрутства та виключенням із загальних правил.

Положеннями ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", передбачено дві категорії боржників і встановлено, щодо них свої окремі особливості провадження, це:

1) боржник, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію до створення ліквідаційної комісії (до призначення ліквідатора);

2) боржник, що знаходиться в процесі припинення і ліквідується ліквідаційною комісією (ліквідатором).

У разі, коли заява подається до суду керівником або власником боржника, провадження в справі здійснюється за загальним алгоритмом з урахуванням зазначених вище особливостей.

Алгоритм застосування процедури банкрутства такий:

- винесення ухвали про порушення справи про банкрутство за наявності рішення про ліквідацію юридичної особи й наявності даних щодо недостатності вартості майна для задоволення вимог кредиторів;

- призначення підготовчого засідання;

- у підготовчому засіданні встановлення факту неоплатності боргових зобов'язань, визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури й призначення ліквідатора банкрута з числа арбітражних керуючих;

- здійснення публікації оголошення про визнання боржника банкрутом за правилами ч. 3 та ч. 5 ст. 23 Закону про банкрутство;

- підготовче засідання, щодо розгляду реєстру вимог кредиторів та формування пасиву боржника, визначення активів боржника;

- заключне судове засідання, затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, ліквідація банкрута.

Порівняно з наведеним алгоритмом, якщо заява про визнання боржника банкрутом подана до господарського суду головою ліквідаційної комісії (ліквідатором) боржника, Закон про банкрутство передбачає додаткові особливості здійснення процедури банкрутства.

Головною обставиною, яка є підставою для застосування додаткових особливостей здійснення процедур банкрутства, є наявність у боржника такого органу, як ліквідаційна комісія (ліквідатор). В даному випадку, відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону про банкрутство, боржник вважається таким, що ліквідується, тобто таким, що вже перебуває у ліквідаційній процедурі.

Відповідно до буквального змісту ч. 2 ст. 51 цього Закону, за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, обов'язки якого можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в нього ліцензії.

Факт знаходження боржника в ліквідаційній процедурі та повноваження ліквідатора повинні бути підтверджені не лише рішенням (протоколом) власника про прийнятті рішення про ліквідацію юридичної особи і призначення ліквідатора (ліквідаційної комісії), але й витягом із ЄДР або довідкою із ЄДР про перебування юридичної особи в процесі припинення (у ліквідаційній процедурі) та про наявність запису в ЄДР, щодо конкретної фізичної особи, яка є ліквідатором боржника.

Алгоритм дій господарського суду, із врахуванням особливостей застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується, за буквальним змістом ч. 2 ст. 51 Закону про банкрутство, є наступним:

- винесення судом постанови, в якій зазначається про прийняття заяви до розгляду, порушення провадження у справі про банкрутство, визнання банкрутом боржника, відкриття ліквідаційної процедури й призначення ліквідатора банкрута;

- здійснення публікації оголошення про визнання боржника банкрутом за правилами ч. 3 та ч. 5 ст. 23 Закону про банкрутство;

- підготовче засідання, щодо розгляду реєстру вимог кредиторів, визначення активів боржника;

- заключне судове засідання, затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, ліквідація банкрута.

Судова практика, що склалася в Україні при розгляді справ про банкрутство у господарських судах, не враховує особливостей, передбачених ч. 2 ст. 51 Закону про банкрутство. Причиною цього є невирішений конфлікт (колізія), яка виникла між зазначеною нормою та деякими загальними нормами про правила судочинства.

По-перше, це правила, визначені нормами ст. 61 ГПК України та ч. 1 ст. 8 Закону про банкрутство, відповідно до яких, питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, а не судом.

По-друге, питання про порушення провадження у справі відповідно до ст. 64 ГПК України та ч. 1 ст. 11 Закону про банкрутство вирішує також суддя, а не суд.

По-третє, постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом відповідно до ст.ст. 4, 5 ГПК України приймається господарським судом та виноситься іменем України.

За особливостями ч. 2 ст. 51 Закону про банкрутство, суддя, приймаючи заяву ліквідатора про порушення справи про банкрутство та, порушуючи провадження у справі, щодо боржника, що ліквідується повинен діяти, як суд та винести постанову.

Указані в ч. 2 ст. 51 Закону про банкрутство положення про визнання боржника банкрутом за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство судова практика, скоріше вважає помилкою законодавця, а не особливостями застосування процедур банкрутства для боржника, що ліквідується.

Строки заявлення вимог до боржника, що ліквідується за ст. 51 Закону про банкрутство мають свої особливості. В ч. 3 ст. 51 Закону про банкрутство встановлено місячний строк із дня публікації оголошення про визнання боржника банкрутом для заявлення кредиторами своїх претензій до боржника, який ліквідується.

За загальними правилами ліквідаційної процедури, встановленими ст.ст. 22-31 Закону про банкрутство, не встановлено строків заявлення кредиторами своїх вимог до боржника визнаного банкрутом. З моменту публікації відомостей про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури поточні кредитори, вимоги яких виникли після порушення провадження у справі про банкрутство (у процедурах розпорядження майном, санації та ліквідації), зобов'язані заявити їх ліквідатору та до господарського суду протягом строку ліквідаційної процедури.

Розгляд таких вимог здійснюється за аналогією з порядком розгляду вимог конкурсних кредиторів. Вимоги, щодо яких не заявлено заперечень та вимоги, визнані судом, включаються до реєстру вимог кредиторів у четверту чергу.

Загальні правила для заявлення вимог конкурсних кредиторів, які передбачено ст. 14 Закону про банкрутство, не застосовуються при порушенні провадження у справі, щодо боржника, що ліквідується. Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону про банкрутство встановлено, що вимоги конкурсних кредиторів, які заявлені після закінчення 30-ти денного строку, встановленого для їх подання або не заявлені взагалі, не розглядаються й вважаються погашеними. В даній нормі прямо вказано, що зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

На відміну від зазначених правил, вимоги кредиторів боржника, що ліквідується, подаються на протязі одного місяця, а якщо вимоги, заявлені після закінчення місячного строку, встановленого для їх подання, то вони також не розглядаються й вважаються погашеними, але правовою підставою для визнання їх погашеними є норма ч. 5 ст. 31 Закону про банкрутство. Оскільки Законом про банкрутство не встановлено іншого, то вказаний місячний строк відповідно до положень ст.ст. 50-53 ГПК України є строком для вчинення процесуальних дій, тобто, процесуальним. Такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, за заявою сторони, прокурора чи з ініціативи господарського суду може бути відновлений.

Виходячи з вимог ст. 80 та ст. 213 ГК України до ліквідаційної маси можуть бути включені:

- заборгованість кожного з учасників перед товариством, які не повністю внесли свої вклади, оскільки відповідно до ст. 140 ЦК України вони несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах вартості не внесеної частини вкладу кожного з учасників;

- суми у межах неоплаченої частини вартості належних акціонерам акцій (ст. 152 ЦК України);

- установлені статутами для учасників товариств суми, в тому числі кратні до вартості внесеного кожним учасником вкладу (ст.ст. 133, 151, 163-164 ЦК України, ст. 108 ГК України);

- частка боржника, який є учасником у складеному капіталі інших юридичних осіб (ст. 131, 166 ЦК України).

За логікою та змістом указаних правових норм випливає, що майно, яке являється власністю:

1) засновника (власника майна боржника);

2) уповноваженої ним особи;

3) голови ліквідаційної комісії;

4) ліквідатора;

5) керівника боржника, що порушили вимоги ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство, підлягає включенню до складу ліквідаційної маси, оскільки вони відповідають солідарно за зобов'язаннями неплатоспроможного боржника відповідно до Закону.

Виходячи з наведених норм, які встановлюють необхідність включення майнових активів до ліквідаційної маси, на виконання цих вимог Закону, майнові активи вказаних осіб повинні включатися до ліквідаційної маси не ким іншим, як самим ліквідатором, оцінюватися та реалізовуватися відповідно до норм Закону про банкрутство.

Указані дії можуть бути здійснені тільки в межах ліквідаційної процедури. Ліквідаційна маса - це активи боржника, які реалізуються (продаються) ліквідатором у процедурі ліквідації банкрута, для задоволення вимог кредиторів. Правовою підставою для включення активів засновника та інших осіб, які відповідають солідарно за зобов'язаннями неплатоспроможного боржника, до складу ліквідаційної маси є ч. 1, ч. 6 ст. 51 Закону про банкрутство та ч. 2ст. 213 ГК України.

Що стосується відповідальності осіб, визначених у ст. 51 Закону про банкрутство, перед кредиторами, вимоги яких не задоволені за недостатності майна, правовою підставою стягнення з них частини незадоволених вимог є загальні норми ст. 541 та ст. 543 ЦК України, відповідно до яких солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених Законом. У разі солідарного обов'язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі, як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їх обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Норма ч. 6 ст. 51 Закону про банкрутство, є спеціальним Законом, що встановлює обов'язок власників солідарно відповідати (солідарний обов'язок боржників) за зобов'язаннями ліквідованої юридичної особи при умові порушення ними вимог ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство, не звернення у визначений абзацом 4 ч. 5 ст. 7 Закону про банкрутство місячний строк, до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, що ліквідується.