Курсова робота Проектування ґрунтозахисної сівозміни для схилових земель та освоєння чизельного обробітку грунту при багаторічному типові забур’яненості в умовах ТОВ «Авангард» Дніпропетровської області, Петропавлівського району, с. Олександропіль

Вступ

1. Вихідні дані для розробки сівозміни

1.1. Загальні відомості про господарство

1.2. Кліматичні умови господарства

1.3. Характеристика грунтів господарства

1.4. Засміченість полів бригади

1.5. Структура посівних площ та урожайність с.г. культур у бригаді до розробки курсової роботи

1.6. Існуючі сівозміни в бригаді

2. Проектування та освоєння удосконалених сівозмін

2.1. Структура посівних площ с.г. культур у сівозміні

2.2. Коротка характеристика та обґрунтування попередників для культур запроектованої польової сівозміни

2.3. Розробка удосконалених сівозмін

2.4. Агротехнічне обґрунтування прийнятих сівозмін

2.5. План освоєння сівозміни

2.6. Ротаційна таблиця освоєної сівозміни

3. Система обробітку грунту та заходи боротьби з бур’янами в сівозміні

3.1. Система обробітку ґрунту

3.2. Заходи боротьби з бур’янами

3.3. Охорона праці та навколишнього середовища при роботі з гербіцидами

4. Господарська та економічна ефективність впроваджуваної сівозміни

Висновки

Список використаної літератури

Наука в розвитку сільськогосподарського виробництва має особливо важливе значення. Це зумовлено багатьма причинами і насамперед багатогранністю і складністю процесів, які забезпечують акумуляцію сонячної енергії і перетворення її в органічну речовину – джерело життя.

Сучасне землеробство ґрунтується на даних та досвіді багатьох наук, насамперед біології, хімії, фізики, ґрунтознавства, економіки, кліматології та інших, які, в свою чергу, в застосуванні до агрономії диференціювались і стали її складовими частинами – агрофізика, агрохімія, агроґрунтознавство, агрометеорологія, фізіологія рослин і рослинництво, мікробіологія, селекція, ентомологія, фітопатологія, меліорація та агролісомеліорація. Весь цей комплекс наук є найбільш ефективним при правильному їх проведенні в умовах освоєння науково-обґрунтованих систем землеробства, які повинні забезпечувати високі і стійкі врожаї при одночасному підвищенні родючості ґрунту і створенні сприятливих приземних умов.

Людина почала обробляти землю близько 8-11 тис. років тому.

Землеробство, як відомо з археологічних даних, виникло одночасно із скотарством у мезоліті–неоліті. Під впливом погодних умов різних регіонів формувалися різні види землеробства: стійке – в помірному поясі з родючими ґрунтами, достатньою і стійкою кількістю опадів; нестійке – в умовах нестійкого і недостатнього зволоження; зрошуване – в посушливих районах при поливі; цілорічне – у вологих субтропіках і тропіках з родючими ґрунтами, де за рік одержують 2-3 урожаї культур.

Зараз найбільшими площами сільськогосподарських угідь володіють Китай – 496 млн. га, Австралія – 466, США – 427, Бразилія – 246, Казахстан – 222, Росія – 210, Індія – 181, Аргентина – 169, Монголія – 126, Мексика – 99, Канада – 73 млн. га.

Україна за площею сільськогосподарських угідь (42 млн. га) входить до 12-ти найбільших країн світу, займає вигідне географічне положення, розміщена в досить сприятливих кліматичних умовах, має родючі ґрунти, працьовитих і талановитих людей.

Важливе значення в розвитку землеробства відіграли розвиток засобів обробітку – ручних, плужних, безплужних та інтродукція із стародавніх центрів походження культурних рослин.

На початку третього тисячоліття головним завданням землеробства є одержання максимально можливої біологічної продукції з меншої площі при найменших затратах з метою найкращого задоволення потреб населення в харчуванні та продовженні життя людей. Для вирішення цього завдання є два шляхи: перший – екстенсивний, за якого в землеробство залучають нові площі цілинних земель, намагаючись при цьому одержати продукцію завдяки природній родючості ґрунтів із найменшим використанням людських ресурсів; другий – інтенсивний, за якого прагнуть одержувати постійно зростаючий обсяг продукції на староорних землях завдяки удосконаленому обробітку ґрунту, раціональній структурі посівних площ, застосуванню новітніх технологій, сортів і гібридів, зменшенню втрат при збиранні та зберіганні врожаю за одночасного можливого скорочення оброблюваних земель.

Науково-технічний прогрес у сучасному землеробстві досяг небувалого розвитку і успіхів. Проте існують ще значні потенційні можливості підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь. Використовуючи тільки 2 % фотосинтетичної активної радіації (ФАР), в умовах України протягом вегетаційного періоду можна щорічно отримувати до 130 ц сухої маси органічної речовини з 1 га. Ці показники урожайності не є метою, вони можуть бути збільшеними, оскільки коефіцієнт використання фотосинтетичної активної радіації можна підвищити. Системи землеробства у вирішенні такого важливого завдання мають вирішальне значення.

Історично система землеробства, культура поля, урожайність посівів, культура людей розвиваються паралельно. Звідси – й поняття, що немає поганої землі, а лише хороші і погані господарі на ній.

Наприкінці ХХ ст., з одного боку, ще широко застосовували старі традиційні системи землеробства, котрі сприяли розвитку ерозії, призводили до деградації ґрунту, а вже з іншого – освоювали нові сучасні системи землеробства, які ґрунтувалися на сучасних поглядах щодо теорії обробітку ґрунту, новому поколінні техніки, тенденцій до мінімалізації в технології вирощування сільськогосподарських культур та зменшенні енерговитрат з одночасним підвищенням родючості ґрунту. За умов інтенсивного обробітку ґрунту на схилах за рік втрати ґрунту становлять 30-40 т/га.

У сучасних умовах близько 8% населення земної кулі займається землеробством на розораних схилових землях, де інтенсивно розвивається ерозія ґрунту, причому значна частина таких земель знаходиться в Україні. За останні майже 100 років при традиційних системах обробітку ґрунтовий покрив нашої планети став швидко втрачатися. Він руйнується, деградує з помітною швидкістю, зростає знесення його родючого шару з водою в річки, озера, моря. Ще в 20-х роках ХХ ст. річки приносили в моря сумарно близько 3 млрд. т землі, в 60-х – 9, у 70-х – 24, а в кінці минулого століття і на початку цього – понад 50 млрд. т.

У сучасному світі одночасно в різних регіонах функціонує велика кількість систем землеробства. Сучасне та майбутнє виробництво сільськогосподарської продукції в основному повинно бути екологічно чистим, біологічним, природним та меншою мірою штучним і промисловим.

В даній курсовій роботі ми розглянули ґрунтово-кліматичні умови, структуру посівних площ, існуючу сівозміну в ТОВ «Авангард».

Господарство розташовано в ґрунтово-кліматичних умовах, які дозволяють отримувати сталі та високі урожаї практично усіх сільськогосподарських культур.

Засміченість полів – середня. Тому за умов вдалого поєднання агротехнічних та хімічних методів боротьби з бур’янами засміченість полів можна звести до мінімуму. Запропонована система хімічного захисту рослин від бур’янів за допомогою сучасних та новітніх гербіцидів дозволяє звести до мінімуму пестицидне навантаження на людей та середовище та ефективно їх контролювати.

Система обробітку ґрунту, яка висвітлена у курсовій роботі, дозволяє створювати оптимальні умови росту і розвитку вирощуваних культур у сівозміні за допомогою поєднання глибокого, мілкого та поверхневого обробітку ґрунту з використанням полиневих, плоскорізних та інших знарядь.

Нова науково обґрунтована сівозміна, яка запропонована у курсовій роботі, дозволяє раціонально використовувати трудові та енергетичні ресурси.

Завдяки введенню нових культур та впливу на фактори приросту врожайності (підвищення культури землеробства, внесення добрив, пестицидів, нових сортів та ін.) суттєво підвищується вартість валової продукції на 1 га сівозмінної площі – на 6341,7 грн/га. Все це свідчить про правильність вибору схеми сівозміни та вірного шляху для отримання прибутку від галузі рослинництва.

Я вважаю, що завдання роботи – розробка науково обґрунтованих сівозмін, вологозберігаючого, ґрунтозахисного обробітку ґрунту та хімічного методу боротьби з бур’янами, що забезпечують збереження і підвищення ґрунтової родючості, ефективного знищення бур’янів для отримання високих та сталих врожаїв сільськогосподарських культур виконано.

1. Агроклиматический справочник по Днепропетровской области. – Л.: Гидрометеоиздат, 1985. – 56 с.

2. Безуглов В. Г. Применение гербицидов интенсивном земледелии. – М.: Агропромиздат, 1998. – 258 с.

3. Веселовський І. В. та ін. Довідник по бур’янам. – К.: Урожай, 1980. – 303 с.

4. Веселовський І. В., Бегей С. В. ґрунтозахисне землеробство. – К.: Урожай, 1995. – 292 с.

5. Гордієнко В. П. та ін. Землеробство. – К.: Вища школа, 1991. – 268 с.

6. Довідник із захисту рослин / За ред. М. Лісового. – К.: Урожай, 1999. – 744 с.

7. Доспехов Б. А. и др. Практикум по земледелию. – М.: Колос, 1987. – 288 с.

8. Кротінов О. П. та ін. Лабораторно-практичні заняття по землеробству. К.: УСГА. 1993. – 278 с.

9. Перелік пестицидів агрохімікатів, дозволених до використання в Україні. – К.: Юнівест Маркетинг, 2003. – 270 с.

10. Рубін С. С. та ін. Землеробство. – К.: Вища школа, 1991. – 268 с.

11. Собко О. О., Сівозміни – основа інтенсифікафікації землеробства. – К.: Урожай, 1985. – 295 с.

12. Фисюнов А. В. Сорные растения. – М.: Колос, 1984. – 470 с.

13. Шикула Н. К., Назаренко Г. В. Минимальная обработка черноземов и воспроизводство плодородия. – М.: Агропромиздат, 1990. – 220 с.

14. Климат Днепропетровска / Под ред. В. Н. Бабиченко. – Л.: Гидрометеоиздат, 1982. – 232 с.

15. Бельгард А. Л. Степное лесоведенье. – М.: Лесн.пром-ть, 1971. – 336 с.

16. Агрохімія: Лабораторний практикум / А. П. Лісовал, І. М. Давиденко, Б. М. Мойсеєнко. – К.: Вища школа, 1994. – 335 с.

17. Витязев В. Г., Макаров И. Б. Общее земледелие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991. – 287 с.

18. Гладюк М. М. Основи агрохіміі. Хімія в сільському господарстві. – К., Ірпінь: Перун, 2003. – 288 с.

19. Кауричев И. С. Почвоведение. – М.: Колос. – 1969. – 545 с.