Реферат Проблема обдарованості

Вступ

1. Загальна проблема обдарованих дітей

2. Ознаки обдарованості

3. Кого називають вундеркіндами

4. Високо обдаровані

5. Чинники, що впливають на розвиток обдарованості

6. Креативність

7. Трибічна модель

8. Чи можливо запрограмувати народження обдарованої дитини?

Висновок

Література

Так що ж таке обдарованість?! Є безліч визначень, але все ж таки спочатку дамо визначення з психологічного словника: обдарованість - якісне поєднання здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності; загальні здібності, або загальні моменти здібностей, що обумовлюють широту можливостей людини, рівень і своєрідність його діяльності; а також розумовий потенціал, або інтелект, талановитість; наявність внутрішніх умов для видатних досягнень в діяльності (6).

У 1972 році в офіційній доповіді державного відділу освіти США конгресові було запропоновано наступне визначення, яким користуються американські фахівці до теперішнього часу.

Обдарованими і талановитими учнями є ті, хто виявлений професійно підготовленими людьми як ті, що володіють потенціалом до високих досягнень через видатні здібності. Такі діти вимагають диференційованих програм і /або допомозі, які виходять за рамки звичайного шкільного навчання, для того, щоб мати можливість реалізувати свій потенціал і зробити внесок у розвиток суспільства. Діти, схильні до високих досягнень, можуть і не демонструвати їх відразу, але мати потенціал до них в будь-якій з наступних напрямках:

- загальні інтелектуальні здібності;

- конкретні академічні здібності;

- творче, або продуктивне, мислення;

- лідерські здібності;

- художні і виконавські мистецтва;

- психомоторні здібності (9, с. 87).

На сьогоднішній день більшість психологів визнають, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних завдатків) і соціального середовища, опосередковану діяльністю дитини (ігровою, учбовою, трудовою).

Обдарованість залежить від багатьох чинників, наприклад, від здібностей людини, його завдатків, його мислення і багато чого іншого. А здібності - це індивідуально психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою успішності її виконання. Від здібностей залежить швидкість, глибина, легкість і міцність процесу оволодіння знаннями, уміннями і навиками, але самі здібності не зводяться до знань і умінь.

Дослідженнями встановлено, що здібності - прижиттєві утворення, розвиток яких йде в процесі індивідуального життя, що середовище, виховання активно формує їх.

Природженими можуть бути анатомо-фізіологічні і функціональні особливості людини, що створюють певні передумови для розвитку здібностей, звані завдатками.

Завдатки - це лише передумова розвитку здібностей. Вони самі по собі ще ні на що не направлені. Завдатки впливають, але не вирішальним чином на процес формування і розвитку здібностей, які формуються прижиттєво в процесі діяльності і виховання.

І все-таки яким чином ми можемо судити про обдарованість дитини, по його здатності, по його успішності або просто це природжене.

І як же ми можемо виявити таких дітей. Не існує чіткого визначення обдарованої людини, і тим більше дитини. Пошук обдарованих дітей і молоді має велике значення для розвитку суспільства. Проте при ідентифікації обдарованості виникають значні труднощі. В першу чергу це стосується питання. Кого вважати обдарованим, особливо якщо пошук відбувається серед дітей і молоді в період, коли їх потенційні можливості ще остаточно не виявилися(16, с.59).

А.В. Матюшкин виділив п'ять основних чинників, які складають єдину інтегральну структуру обдарованості.

Це:

1) Домінуюча роль пізнавальної мотивації;

2) Дослідницька творча активність, яка виявляється у відкритті нового, постановці і вирішенні проблем;

3) Досягнення оригінальних рішень;

4) Можливість прогнозування;

5) Здібність до створення еталонів, які допомагають формуванню високих естетичних, моральних і інтелектуальних оцінок (12).

Вважається, що психологічна структура обдарованості практично співпадає з основними структурними елементами, які характеризують творчість і творчий розвиток обдарованості. Можна сказати, що обдарованість є результатом з'єднання трьох особливостей: інтелектуальних здібностей, творчого підходу і завзятості.

Обдаровані діти мають особливі здібності, які випереджають інших дітей, існують також і проблеми, пов'язані з такими здібностями. Такі діти мають підвищену чутливість, уразливість, дуже сприйнятливі. Іноді такі діти відчувають свою провину, і тоді, коли їх ніхто в цьому не звинувачував (14, ч1, 2006, с. 12).

Дитяча обдарованість - складне і багатоаспектне явище. Існує безліч підходів до визначення обдарованості, точок зору на проблему обдарованості. Виникає гостра необхідність в особливих, науково обґрунтованих методах роботи з дітьми з різними видами обдарованості.

У реальній практиці з обдарованими дітьми часто основна увага приділяється вже в тому або іншому ступені видам обдарованості, що виявилися. Можливо, це є своєрідним віддзеркаленням вузько прагматичного підходу до феноменів дитячої обдарованості.

Виявляється неадекватність спрощеного підходу до аналізу феномена обдарованості, обмеженого лише сферою здібностей дитини. Адекватний розгляд унікального за своєю природою явища дитячій обдарованості вимагає підходу, що враховує як здібності, так і особливості особи обдарованої дитини, його етичної, духовної зовнішності. Аналіз всього складного переплетення сімейних, шкільних, особових проблем обдарованих дітей може служити науково-практичною основою для психологічного консультування вчителів і батьків.

Виявлення обдарованих дітей повинне здійснюватися в рамках комплексної і індивідуалізованої програми ідентифікації обдарованості дитини. Подібного роду програма припускає використання безлічі різних джерел інформації, аналіз процесу розвитку дитини на достатньо тривалому відрізку часу, а також застосування валідних методів психодіагностики. Зокрема, діагностика обдарованості повинна служити не цілям відбору, а засобом для найбільш ефективного навчання і розвитку обдарованої дитини. Більш того, пред'являються особливі вимоги до фахівців, що працюють з обдарованими дітьми, і припускає відповідні форми підготовки цих фахівців.

1. Богословский В. В. Общая психология. - М. - 1989, с. 380-383.

2. Богоявленская Д. Б. Что выявляют тесты интеллекта и креативности? // Психология. Журнал Высшей школы.2004. – Т.1. №2. – с. 54-64.

3. Богоявленская Д. Б. Психология творческих способностей. – М. 2002.

4. Волков И. П. Много ли в школе талантов. – М. 1989.

5. Гилфорд Дж. Природа человеческого интеллекта. 1967.

6. Краткий психологический словарь. под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – М.1985. – 430 с.

7. Лазурский А. Ф. Классификация личности. Пб.1921. – с.13. Т.1. – с. 30-31.

8. Лейтес Н. С. Об умственной одаренности. – М. 1960.

9. Лейтес Н. С. Психология одаренности детей и подростков. – М.1996. – 407 с.

10. Лейтес Н. С. Способности и одаренность в детские годы // Научно-популярный журнал, изд. Знание.

11. Ли Кэрролл Дети Индиго. – М. 2005.

12. Матюшкин А. М. Загадки одаренности. – М.: Школа – Пресс, 1993. – 128 с.

13. Мироненко В. В. Популярная психология хрестоматия. – М. 1990. – с. 176-190.

14. Обдарована дитина // Науково – практичний та освітньо-методичний журнал. - №1, 2006; №6, 2005; №2, 2006.

15. Оствальд В. Великие люди. – Пб., 1910, - с.314.

16. Практично психологія та соціальна робота // Науково-практичний та освітньо-методичний журнал. - №12, 2005. – с. 59-60.

17. Рензулли Дж. Модель обогащающего школьного обучения // под ред. Д. Б. Богоявленской. – М.: Молодая гвардия. - 1997. – с. 214-243.

18. Рубинштейн С. П. Способности // Основы общей психологии. – Т.2. – М. - 1989, - с. 127-139.

19. Стернберг Р., Григоренко Е. Модель структуры интеллекта Гилфорда: структура без фундамента // под. ред. Д. Б. Богоявленской. – М.: Молодая гвардия. - 1997. – с. 11-127.

20. Тарасова К. В. Онтогенез музыкальных способностей. – М. - 1981.

21. Теплов Б. М. Способности и одаренность // Избранные труды.

22. Чудновский В. Э. Одаренность дар или испытание. – М. - 1990, - с. 46-47.

23. Юркевич В. С. Светлая радость познания. – М. - 1977. – с. 24.