Курсова робота Крадіжка

« Назад

1. Загальне поняття крадіжки

Крадіжка як кримінально-правове явище складається з кількох груп злочинів, передбачених різними кримінально-правовими статтями.

До першої групи можна віднести норми, що охороняють безпосередньо відносини власності:

1) ст. 185 КК України "Крадіжка";

2) ст. 188 КК України "Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання".

Друга група складається з кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за посягання, при здійсненні якого заподіюється шкода не тільки основним охоронюваним відносинам, але й суспільній можливості володіти, користуватися, розпоряджатися майном. Це такі склади злочинів:

1) ч. З ст. 234 КК України "Незаконні дії щодо приватизаційних паперів (викрадення приватизаційних паперів)";

2) ст. 289 КК України "Незаконне заволодіння транспортним засобом;

3) ст. 262 КК України "Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем";

4) ст. 297 КК України "Наруга над могилою";

5) ст. 308 КК України "Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем";

6) ст. 312 КК України "Викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем";

7) ст. 313 КК України "Викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням";

8) ст. 357 КК України "Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження";

9) ст. 362 КК України "Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем";

10) ст. 410 КК України "Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем";

11) ст. 432 КК України "Мародерство".

Основний об'єкт цих посягань досить різний. Це і порядок управління, і громадська безпека, і здоров'я населення, і встановлений порядок несення військової служби. Проте певна шкода може бути заподіяна й відносинам власності, що є додатковим об'єктом. Це дуже чітко виявляється при здійсненні посягання на здоров'я населення. Заслуговує на увагу віднесення до явища крадіжки таких складів злочинів, як:

1) ст. 146 КК України "Незаконне позбавлення волі або викрадення людини";

2) ст. 191 КК України "Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем";

3) ст. 193 КК України "Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї";

4) ст. 231 КК України "Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю". Запропонована класифікація злочинів, що складають явище крадіжки, в кримінально-правовій літературі до цього часу не розглядалася. Тож на пояснення її наведемо таку аргументацію.[1] При детальному дослідженні кримінально-правових норм, які певним чином захищають відносини власності, ми бачимо їх різне значення, що залежить від змісту тих правовідносин, які охороняються. Отже зробимо спробу запропонувати певні рівні (які не суперечать філософським категоріям "окремого", "особливого", "загального") захисту власності та суміжних, похідних від них, відносин від такого небезпечного явища як крадіжка.

На першому рівні об'єктом захисту є локальне право власності кожного конкретної особи.

На другому відбувається захист відносин власності, порушення яких завдає шкоди іншим, більш важливим суспільним інтересам.

На третьому - захист суспільства віл злочинності, головне місце в який посідає крадіжка.

Безумовно, виникнення кожного наступного рівня це не примха теорії, а історичні потреби не завжди поступального розвитку суспільства. Такий шлях вказує, що процес пізнання окремих злочинів є своєрідним рухом від простого сприйняття її аналізу до виникнення більш якісного їх розуміння як кримінально-правового феномена.

Виникає, безумовно, логічне запитання, яка практична користь від запропонованої законодавчої системи цього суспільно небезпечного явища? Розглянутий матеріал свідчить про те, що хоча різні види крадіжок розташовано в певних розділах Кримінального кодексу, але правовою сутністю вони органічно поєднані між собою та доповнюють одна одну. Це свідчить про те, що вдосконалення кримінальної відповідальності за крадіжки в майбутньому кримінальному законодавстві має виходити з таких критеріїв: однакова побудова структури кримінально-правових норм; виваженість при встановленні кількісного обсягу цього правового інституту, тобто достатність підстав для криміналізації та декриміналізації різних видів крадіжок.

Актуальність першого критерію випливає з такого положення, що "через хаотичну побудову кримінального кодексу майже стосовно кожної кримінально-правової норми існують окремі вимоги і правила ставлення у вину злочину, передбаченого цією нормою, що не дозволяє застосування у ставленні в вину певних логарифмів, правил". Можливим вирішенням цього питання може стати така послідовність викладу кваліфікуючих обставин різних крадіжок:

ч. 1 - проста крадіжка (викрадення);

ч. 2 - кваліфікована крадіжка (викрадення): вчинена повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або у значних розмірах;

ч. З - особливо кваліфікована крадіжка (викрадення): поєднана з протиправним проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або вчинена у великих розмірах;

ч. 4 - особливо кваліфікована крадіжка (викрадення): вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою.

Такий поділ кваліфікуючих частин, як на наш погляд, відповідає потребам практики та допоможе більш обґрунтовано визначити розмір санкцій кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за різні види крадіжок. Між іншим, такий структурний поділ кваліфікуючих ознак крадіжки, був запроюнований автором у дисертаційному дослідженні ще 2000 року, законодавець фактично скористався ним у новому КК України 2001 року при конструюванні ст. 185 КК. Хоча може виникнути логічне запитання, чому така кваліфікуюча обставина, як таємне викрадення, що завдало значної шкоди потерпілому, не названа автором при побудові вказаної статті: Це пов'язано з тим, що це оціночне поняття по-різному трактувалося (особливо під час дії КК 1960 року) і трактується потерпілими та викликає не завжди обґрунтоване посилення кримінальної відповідальності. Позаяк при викраденні умислом динної особи повинно охоплюватися спричинення саме значної шкоди потерпілому. І нікого не цікавить, що злодій може й не знає потерпілого, йому невідома значущість майна для потерпілого. Фактично допускається, на нашу думку, об'єктивна осудність. Також порушується проголошений у ст. 24 Конституції України принцип рівності всіх перед законом, коли кримінально-правовий захист власності особи не повинен залежати від його майнового становища. У судово-слідчій практиці також непоодинокі випадки помилок при визначенні цієї кваліфікуючої ознаки.

Так, "вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 9 липня 2002 року П. засуджено за ч. З ст. 185 КК до трьох років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків їй остаточно визначено покарання - три роки один місяць позбавлення волі. Згідно з вироком суду, П. засуджено за те, що вона проникла до хліву К., звідки викрала і кілька курей загальною вартістю 70 грн., завдавши потерпілій значної шкоди.[2] Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2002 року і вирок залишено без змін.

У касаційному поданні прокурор порушив питання про зміну судових рішень з виключенням із вироку кваліфікуючої ознаки "що завдала значної шкоди потерпілій" і рішення суду про призначення покарання за сукупністю вироків.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, що підтримав касаційне подання, обговоривши наведені в останньому аргументи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків

Суд першої інстанції прийняв рішення, з яким погодилася й апеляційна інстанція, що крадіжка майна вартістю 70 грн. є значною шкодою для потерпілої. Проте питання щодо визнання заподіяної крадіжкою шкоди значною вирішується зважаючи не лише на матеріальне становище потерпілого (як це зробив місцевий суд), а й на вартість викраденого на час вчинення злочину. Згідно з п. 2 примітки до ст. 185 КК, шкода визнається значною, якщо потерпілому було спричинено збитки на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто розмір збитків має перевищувати 1700 грн. Таким чином, у цьому випадку суд першої інстанції припустив помилки, котру апеляційна інстанція не виправила " Отже, можна підтримати твердження В. Литовченко, що поняття "значної шкоди потерпілому" яку кримінально-правовій літературі, так і в слідчо-судовій практиці не отримало єдиного тлумачення.

Вважаємо, що КК України повинен містити якнайменше оціночних понять, а вказану обставину потрібно замінити на іншу (крадіжка вчинена у значних розмірах), яка буде визначатися в кримінальному законодавстві. Частково законодавець у новому КК розв'язав це питання. У п. 2 примітки до ст. 185 КК значна шкода визнається з огляду на матеріальне становище потерпілого та якщо йому спричинено збитки на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тож обов'язково спочатку потрібно встановити, що потерпілому спричинено збитки на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а вже потім брати до уваги матеріальне становище потерпілого.

Хоча таке положення кримінального закону все ж викликає запитання: чому законодавець знову недотримається Конституції України, Закону України "Про власність" та низки інших нормативних актів, які закріпили рівний правовий статус усіх форм власності? Це пов'язано з вказівкою в ч. 2 ст. 185 КК на заподіяння значної шкоди саме потерпілому, а таким, згідно з ч. 1 ст. 49 КПК є особа, котрій злочином заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду. Аналіз ч. 2 ст. 49 КПК дає змогу остаточно переконатися, що потерпілий - це тільки фізична особа - громадянин. Тож заподіяння значної шкоди юридичній особі, за відсутності інших кваліфікуючих ознак, потребує кваліфікації за ч. 1 ст. 185 КК (на відміну від такої крадіжки у приватної особи, що кваліфікується за ч. 2 ст. 185 КК), що свідчить про різну кримінально-правову охорону певних форм власності. Цю неточність якраз можна усунути вище запропонованою відповідною редакцією цієї кваліфікуючої ознаки.

Не можна обійти увагою і таку нову для крадіжки кваліфікуючу обставину, як вчинення викрадення організованою групою, що вже передбачена ч. 5 ст. 185 КК. Очевидно, що збільшення крадіжок, які вчиняються організованими злочинними групами, за даними МВС у 2003 році (1400) приблизно у 1,6 рази порівняно з 1993 роком (856) свідчить про правильність кроку законодавця щодо окремої криміналізації такої обставини.

Щодо іншого критерію, то варто згадати таке положення: необґрунтованість чи недостатня обґрунтованість законоположення, особливо кримінального законодавства, надзвичайно шкідливі для всього суспільного життя, для всіх умов існування суспільства. Беручи до уваги, що явище крадіжки відоме всім і негативне ставлення до нього беззаперечне, з метою привернення уваги держави та суспільства до певних негативних явищ, законодавець пішов, на нашу думку, не зовсім правильним шляхом, підмінивши поняття й сутність певних явищ іншим, не властивим за змістом для цих посягань, поняттям крадіжки.

Дещо повернемося до згадуваних раніше вимог практики, щоб кількість кримінально-правових норм була оптимальною, щоб вони відповідали за своїм змістом і характером тим злочинним посяганням, які існують або лише виникають у суспільстві.

Так, теоретики та практики з одного боку, законодавець - з іншого намагаються розв'язати складну дилему: як об'єднати (і це питання торкається не лише крадіжки, воно принципове для всіх інститутів кримінального законодавства) у кримінальному законі такі, дещо суперечливі, обставини:

1) важливість скорочення кількості правових норм;

2) найбільш повний опис у кримінально-правових нормах видів злочинної поведінки, які з'являються в суспільстві;

3) недопущення появи аналогії при застосуванні кримінально-правових норм.

Типовим прикладом невідповідності кримінально-правових обставин, які становлять явище крадіжки, є наявний у попередньому кримінальному законодавстві поділ крадіжок залежно від власника майна. Проведене опитування працівників міліції (слідчих і оперуповноважених) показало, що така класифікація є одним із недоліків колишнього законодавства (60,5% опитаних), яке ускладнювало розслідування та кваліфікацію крадіжок. Можна цілком погодитися з об'єднанням у КК в одному розділі "Злочини проти власності" і одній статті двох видів крадіжок, незалежно від форми власності викраденого майна.

Аналізуючи положення кримінального законодавства, що постійно реформується, можна зробити таке узагальнення: поява нових кримінально-правових норм, які можуть розширити законодавчу конструкцію явища крадіжки, залежить від появи нових предметів, що потребують самостійної кримінально-правової охорони.

Хоча явище крадіжки, цю, так би мовити, наукову абстракцію, не можна побачити очима, але лише це ще не говорить про те, що воно не існує та уявляється менш конкретним від інших кримінально-правових явищ. Доцільно дати визначення цьому кримінально-правовому явищу.

Під крадіжкою як кримінально-правовим явищем ми розуміємо сукупність злочинів, пов'язаних із таємним корисливим вилученням чужого майна, головним або додатковим об'єктом яких є відносини власності. Необхідно, безумовно, зважати і на той факт, що хоча запропоноване поняття більш повно та правильно відображає реальне кримінально-правове явище крадіжки, воно, на жаль, певною мірою "обрублює" всю складність взаємозв'язків і відносин цієї конкретної правової дійсності. Це є вимушеною деталлю, адже будь-яке поняття вихоплює лише сутність явища не зважаючи на його динаміку.

 

2. Кримінально-правова характеристика крадіжки

Частина 1 ст. 185 визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

Об"єктивна сторона крадіжки виражається в дії — таємному незаконному, безоплатному, поза волею власника вилученні чужого майна.

Майно — речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.

Таємне викрадення означає, що майно вилучається потайки, непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші (наприклад, крадіжка продуктів на м"ясокомбінаті в присутності інших працівників):

1) для власника, володаря або охоронця — в їх відсутність, чи І в їх присутності, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання (в силу різних особливих обставин);

2) для третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або не усвідомлюють сутності того, що відбувається;

3) розкрадання визнається таємним І тоді, коли воно спостерігається й усвідомлюється співучасниками та особами, причетними до цього злочину.

Найскладніше визначити таємний чи відкритий характер має розкраданням чужого майна тоді, коли воно вчиняється в присутності сторонніх осіб (які не є матеріально відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують його для роботи тощо). Такі розкрадання трапляються на багатьох виробництвах — кондитерської, горілчаної, м"ясо-молочної промисловості і т. ін.- у присутності співробітників, співслужбовців, які бачать і усвідомлюють викрадення, що розуміє і винна особа.

За такими обставинами розкрадання визнається таємним чи відкритим залежно від оцінки винним оцінки присутніми його поведінки Якщо винний вважає або безсумнівно знає, що присутні при цьому одобрюють його дії чи принаймні байдуже ставляться до цього, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що присутні не одобрюють їх, і все ж таки чинить викрадення, то воно визнається відкритим.

Розкрадання вчиняється таємним і тоді, коли воно вчиняється в присутності будь-яких осіб, які не усвідомлюють факт викрадення через малолітність (до 5—6-річ-ного віку), хворобливість або в силу інших особливих обставин. При відмежуванні крадіжки від грабежу, зазначив Пленум Верховного Суду України,- належить виходити із направленості умислу винної особи і даних про те. чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв’язку з цим викрадення лежить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно вчинюється у відсутності потерпілого чи інших осіб, але й тоді. коли воно чиниться в їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють факту протиправного вилу­чення майна.

Вирішальним для відмежування таємного від відкритого розкрадання є суб"єктивний фактор ~ думка, міркування винної особи, її оцінка оцінки присутніми його дій. Тому. якщо винний сумлінно помилявся, вважав, що вчинене ним викрадення або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерігають його дії, не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту викрадення, то воно визнається таємним навіть тоді, коли в дійсності дії винного хтось спостерігав і розумів — вчинюється викрадення. І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний із-за якихось особливих обставин вважав, що його дії хтось спостерігає, тобто розумів, що він вчиняє викрадення в присутності сторонніх, яких він не знає І не знає їхньої оцінки своїх дій, то в таких випадках викрадення визнається відкритим.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на особи не здатні усвідомлювати факт викрадення (наприклад, на очах у людей, що відпочивають на пляжі, не усвідомлюють, що винний викрадає чужі речі, в присутності малолітніх тощо). Таємним вважається викрадення в присутності осіб, які усвідомлюють крадіжку, що здійснюється, але суб"єкт знає, що ці особи не будуть йому перешкоджати, він впевнений в їх мовчазній згоді, невтручанні власності об’єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об’єднань і товариств, а. тому незаконне заволодіння ними таким майном, знищення чи пошкодження його утворює склад відповідного злочину проти власності. Не є чужим для кожного з подружжя, а отже не може визнаватися предметом злочинів проти власності майно, яке нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Водночас, роздільне майно подружжя (яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане ним під час шлюбу в дар чи в порядку успадкування, або належить йому за шлюбним контрактом, а також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, отже неправомірне заволодіння ним, його пошкодження чи знищення одним із членів подружжя утворює склад відповідного злочину проти власності.

Таким, що перебуває у спільній сумісній власності, слід визнавати також майно, набуте в результаті спільної праці членів сім’ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

Не є чужим для осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, майно такого господарства, оскільки воно належить їм за правом сумісної власності. Виняток з цього становлять випадки, коли майно такого господарства розділено між такими особами відповідно до укладеної між ними угоди або якщо ними утворено селянське (фермерське) господарство у формі юридичної особи.

Володіння, користування і розпорядження майном, яке за правом спільної сумісної власності належить подружжю або особам що спільно ведуть селянське (фермерське) господарство, здійснюється такими особами за взаємною домовленістю. Порушення ними цього порядку може за наявності для того підстав утворювати склад самоправства і кваліфікуватися за ст. 356.

Судова практика не визнає злочином заволодіння особою майном однієї державної чи колективної організації виключно для того, щоб використати вилучене в інтересах іншої державної чи колективної організації, оскільки у такому випадку винний здійснює протиправне заволодіння майном не у власних інтересах чи інтересах близьких йому осіб, а прагне забезпечити нормальні умови для виробничої діяльності на конкретному підприємстві чи в організації. За наявності підстав такі діяння можуть розглядатися як самоправство, зловживання владою чи службовим становищем або інший злочин.

Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на “їхніх очах”, але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зв’язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.

Суб’єктом злочину, відповідно до ч.2 ст. 22 КК України може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку

Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його властивостей, розміру, ваги) місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо).

 

3. Кваліфіковані види крадіжки

Кваліфікація крадіжки передусім передбачає точне встановлення ознак об’єктивної сторони її складу.

Об’єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) обов’язково включає такі ознаки:

1) дію (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном;

3) причиновий зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб учинення злочину, що характеризується таємністю.

Викрадення вважається таємним, якщо воно здійснюється:

1) за відсутності власника чи іншої особи;

2) у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

3) у присутності власника чи іншої особи, але винний не усвідомлював цього моменту та вважав, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

4) у присутності власника або іншої особи, що через свій фізіологічний або психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) чи інші обставини не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки;

5) у присутності інших осіб, на потурання яких він розраховує з певних підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо), однак вчинюване за таких обставин викрадення перестає бути таємним, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх “мовчання” про його дії;

6) особою, що не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом діяльності тільки мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Кваліфікованими видами крадіжки є вчинення її:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) у великих розмірах;

4) в особливо великих розмірах;

5) організованою групою, а також крадіжка:

6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;

7) що завдала значної шкоди потерпілому.

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, учинення розкрадання групою осіб, у великих розмірах) крадіжка визнається кваліфікованою, якщо вона була вчинена з проникненням у житло, приміщення чи інше сховище (ч. З ст. 185, ч. З ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК).

Проникнення - це термін не технічний, а юридичний. Головне в ньому не фізичне пересування чи перебування, не фізичний рух, а його юридичний зміст — за дозволом чи без нього особа перебувала в приміщенні, сховищі чи в житлі; легально чи нелегально вона ввійшла, вторглася до приміщення, сховища, житла. Проникнення можна визначити як протиправне, недозволене вторгнення в приміщення, сховище чи житло з метою вчинити крадіжку, грабіж чи розбій. Воно може здійснюватись як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також за допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрадати майно із приміщення, сховища чи житла без входу до них.

Проникнення — це нелегальне, без дозволу, поза волею посадових чи матеріально відповідальних осіб або громадян, працюючих чи відпочиваючих у приміщенні, сховищі, чи мешканців житла, або в даний час відсутніх. Проникнути у приміщення, сховище чи житло винний може:

а) за допомогою усунення перешкод (запорів, замків, загороди, охорони тощо);

б) подолання опору людей;

в) з допомогою обману;

г) використанням зручних обставин, наприклад, при залишенні приміщення, сховища чи житла незачиненим, без охорони тощо.

Не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у приміщення, сховище чи житло викрадення, якщо винна особа була допущена в приміщення, сховище чи в житло уповноваженою або мешкаючою там особою, або опинилася там з їх дозволу, за їх запрошенням, або якщо винний мав право туди увійти. Тому, наприклад, викрадення товарів із магазину під час його роботи не може кваліфікуватися як учинене з проникненням в приміщення, оскільки за такими обставинами немає проникнення.

Не можуть вважатися проникнутими в приміщення чи сховище ті особи, які в цих приміщеннях працюють — сторожі, підсобні робітники, вантажники, якщо вонивчинили викрадення під час роботи.

Не може бути кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло» в діях особи, яка проживала з потерпілим в одній квартирі. Таку помилку зробив районний суд у справі Б., засудивши його за ч. З ст. 185 КК. Його було визнано винним у тому, що, заволодівши ключем від квартири своєї матері, він викрав у неї 7800 грн. Того ж дня Б. було затримано, гроші у нього вилучені і повернуто матері.

Президія обласного суду визвала таку кваліфікацію дій Б. неправильною і зазначила, що Б. був членом сім"ї матері, постійно жив у її квартирі. Тому висновок органів попереднього слідства і суду, що Б. протиправне проник у квартиру, де проживав, є невірним і суперечить змісту ч. З ст. 185 КК.

У зв"язку з цим президія обласного суду дії Б. перекваліфікувала з ч. З на ч. 4 ст. 185 КК за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди.[2;с.76]

Проникнення в приміщення, сховище чи житло є кваліфікуючою ознакою не само по собі, а лише при наявності мети - викрасти майно, чи гроші. Причому, треба довести, що цю мету винний мав уже проникаючи в приміщення, сховище чи житло. Якщо ж така мета виникла у винного уже під час перебування в приміщенні, сховищі чи житлі, куди він увійшов легально, за дозволом чи за запрошенням, то його дії не мають такої кваліфікуючої ознаки. В тих випадках, коли винний потрапив до приміщення, сховища чи у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід з метою викрадення майна чи заволодіння ним, його дії кваліфікуються як вчинені з проникненням до приміщення, сховища чи у житло.

«Приміщенням» визнається будова, споруда, призначена для розташування там людей чи матеріальних цінностей. Воно може бути як постійним, так і тимчасовим, як стаціонарним, так і пересувним. «Інше сховище» - це відведення для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей ділянки території, які обладнані загородою чи технічними засобами або забезпечені іншою охороною: пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи та інші сховища.

До «інших сховищ» не відносяться ділянки території, які використовуються не для зберігання, а, наприклад, для вирощування якої-небудь продукції (городи, садки, баштани, ставки тощо). Безпідставно, наприклад, були кваліфіковані за ч. З ст. 186 КК дії К. як учинені з проникненням у приміщення. К. був визнаний винним у тому, що вночі, за попереднім зговором з іншою особою, проникли до теплиці радгоспу, звідки викрали 110 кг огірків на суму 60 грн.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію дій К. неправильною і вказала, що теплиця за своїм призначенням є виробничою ділянкою, яка не створена для зберігання культур і не може бути визнана приміщенням чи іншим сховищем. Тому дії К. треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК.[3;с.67]

Не були визнані «іншим сховищем» монетоприймачі телефонів-автоматів. С. було засуджено за ч. З ст. 186 КК. Він був визнаний винним у тому, що за попередньою змовою з О., викрав із трьох телефонів-автоматів три копилки з розмінною мо­нетою на суму 260 грн. Оскільки за змістом закону «інше сховище»,- зазначила президія обласного сулу,— це відведена для постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей ділянка території, обладнана огорожею чи технічними засобами або забезпечена іншою охороною. З матеріалів же справи видно, що С. разом з О. викрали гроші з трьох телефонів -автоматів, що знаходились у кабінах, які на ніч не замикались і ніким не охоронялись. Тому дії С. неправильно кваліфіковано як викрадення державного майна з проникненням у сховище.[4с.65]

«Житло» — це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті складові його частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і непристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від житлових будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Якщо викрадення було вчинено з проникненням у приміщення, сховище чи житло за попередньоюзмовоюкупою осіб. то дії винних кваліфікуються зачастиною третьою ст. 185 КК. Кваліфікувати такі дії ще й за частиною другою цієї статті непотрібно. Але осудними у вину повинні бути поставлені всі кваліфікуючі ознакизлочину.

У тих випадках, коли розкрадання з проникненням у житло приміщення чи інше сховище було вчинене за попереднім зговором з особою, яка охороняла це майно, дії обох винних кваліфікуються за ч. З ст. 185 КК.

Крадіжка визнається кваліфікованою і в тих випадках, коли цим потерпілому була заподіяна значна шкода (ч. 4 ст. 185 КК).

Для визначення розміру шкоди враховуються:

а) вартість викраденого на час вчинення злочину;

б) кількість викраденого майна;

в) значущість майна для потерпілого;

г) матеріальне становище потерплого;

д) наявність у потерпілого утриманців та інші обставини.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденого, престижність володіння певним майном), при визначенні розміру викрадення, не враховуються. Розмір заподіяних потерпілому збитків визначається, виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним, вирощені чи добуті на законних підставах. Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися, виходячи із цих цін на час вчинення злочину.

 

4. Відмежування крадіжки від суміжних складів злочинів та правопорушень

Ми впевнилися, що крадіжки є самостійним правовий явищем, але як і будь-яке явище, воно інтегроване в систему злочинів та має подібні ознаки з іншими самостійними кримінально-правовими явищами. Щоб ще раз упевнитись у самостійному правовому статусі явища крадіжки та керуючись нагальними потребами право застосовної діяльності, спробуємо з'ясувати, які проблеми виникають чи можуть виникнути при кваліфікації нових суспільно небезпечних посягань, що становлять явище крадіжки.

Спочатку проаналізуємо та спрогнозуємо, які проблеми можуть виникнути при кваліфікації крадіжок електроенергії.

Потрібно сказати, що практиці відомі різноманітні способи викрадення електроенергії: таємне підключення до електромережі, шахрайство з лічильником, пошкодження їх (лічильників), встановлення внутрішніх перемичок, які стабілізують в одному положенні стрілку лічильника та інше.

Викликає певне занепокоєння те, що населення до цього часу вважає, що крадіжка електроенергії це не злочин, а тільки правопорушення. Безумовно, сучасний стан законодавства дає нам підстави так ставитися до цього діяння. Та це призводить до викривлення суспільної свідомості щодо цих незаконних дій і породжує навіть небезпечно зухвале ставлення до представників організацій з контролю. За фактами не потрібно далеко ходити. Цей перелік можна почати від сталого буденного обурення транспортних "зайців" за вимогою кондуктора придбати квитки на проїзд і закінчити непоодинокими випадками нападів на контролерів енергонагляду.

Наприклад, коли контролер Носівського підприємства енергомережі В. Кекбалу спробував скинути "накид" із дротів, то доярка КСП ім. Енгельса Н. Чуб, яка до цього злісно ухилялася від плати за електроенергію, заподіяла йому тілесні ушкодження . вилами. Зрозуміло, є багато економічних факторів, які призвели до такої ситуації, - усе це зрозуміло, й на це слід зважати, однак особливість цього явища полягає в скасуванні певних обмежень людей на рівні свідомості в розумінні суспільної небезпечності діяння. Ми вважаємо, що таке важливе питання соціально-психологічного спрямування, зокрема стосовно крадіжки електроенергії, потребує негайного вирішення. Шляхи його розв'язання різні, починаючи від громадської пропаганди до певних економічних стабілізаційних реформ.

Визнавши в попередніх підрозділах роботи електроенергію предметом викрадення, ми таким чином повністю заперечуємо кваліфікацію таких дій за ст. 192 КК "Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою".

Важливим питанням також є відмежування різних форм викрадення електроенергії. Найбільший практичний й теоретичний інтерес може викликати питання: крадіжку чи викрадення електроенергії здійснено шляхом шахрайства? У такому разі потрібно керуватися такими положеннями. Коли фізична чи юридична особа укладає договір купівлі-продажу електроенергії, вона отримує право на володіння певною кількістю електроенергії, але вона ж зобов'язується виконувати певні вимоги. Це правильне надання інформації про кількість використаної енергії, використання лічильника, непорушення роботи лічильника та інше.

Якщо особа порушує договірні зобов'язання з конкретною метою розкрадання електроенергії, то це, безумовно, характеризує цей спосіб здійснення злочину як обман. Відповідно ці злочинні дії повинні кваліфікуватись як шахрайство.

Якщо фізична чи юридична особа, незалежно від наявності договору, незаконно, таємно підключиться до електричної мережі, тобто відбудеться несанкціонований, в обхід лічильника, доступ до мережі, то ці дії, безумовно, потрібно кваліфікувати як крадіжку електроенергії.

З огляду на це викликає інтерес кваліфікація подібної ситуації на практиці. Так, прокурор Вінниці в березні 1999 року порушив кримінальну справу за ч. 2 ст. 165 КК (ст. 364 нового КК) стосовно директора ТОВ "Октан-Сервіс-Лтд" Д., який на порушення правил користування електроенергією, без отримання дозволу Вінницької міської РЕМ, дав розпорядження на підключення бензозаправної станції до мереж електропостачання, що завдало значної шкоди. На нашу думку, прокурор неправильно кваліфікував дії Д. Такі злочинні дії винного слід було кваліфікувати за ч. 2 (частинами 34 - залежно від розміру збитків) ст. 84 КК (ст. 191 нового КК). Така неправильна кваліфікація випливає з розуміння електричної енергії як послуги, а не як товару.

В іншому випадку слідчий та суддя правильно кваліфікували викрадення електричної енергії. Так, В. з метою викрадення чужого майна в період з 11 грудня 2001 року по 11 лютого 2002 року у квартирі за місцем проживання (у м. Ковель) через підключення поза лічильником до електромережі повторно таємно викрав 1943,5 кВт/год. електроенергії, що належала Ковельській філії ВАТ "Волиньобленерго", чим спричинив збитки на загальну суму 303,18 грн. Як було зазначено у вироці, своїми умисними діями, що виявились у повторному таємному викраденні чужого майна, В. скоїв крадіжку - злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України.

Потребує самостійного дослідження також проблема якості електроенергії. Зважаючи на обмеженість місця для її висвітлення, зупинимося на деяких моментах. Так, зниження якості (напруги) електроструму може пояснюватися такими обставинами: у наслідок шахрайських дій енергопостачальника (якщо це відбулося неумисно, то, очевидно, підпадає під компетенцію цивільного права), завдяки не законному підключенню до електромережі чи інших, так би мовити, форс мажорних обставин. Важливість дослідження цього питання полягає в т му, що звичайне зниження напруги може призвести до виходу з ладу різних дорогих електроприладів, а відшкодування цих збитків в нашій правовій державі, на жаль, є проблематичним.

Наступним кроком цього дослідження є аналіз одного з найбільш поширених способів викрадення за допомогою комп'ютера - крадіжки грошей із розрахункового рахунка фінансової установи, а також проблем, які виникають при кваліфікації такого діяння.

Слід зазначити, що в такій ситуації викрадаються гроші в незвичному для нас розумінні, тобто безготівково, та це все ж гроші, що лише мають іншу форму. Серйозність, складність важливість розгляду цього предмета злочину пояснюється такою обставиною: здійснення різних фінансових операцій між окремими як фізичним, так і юридичними особами відбувається через електронний зв'язок. Так купівля акцій, товарів, навіть заводів, стала можливою завдяки новітнім інформаційним технологіям.

Такі злочини набувають усе більше поширеності в Україні. Про це можуть свідчити хоча б такі факти: правоохоронними органами в 1996 році попереджено незаконну спробу переведення з рахунка Національного Банку України до акціонерного комерційного банку "Таврія" 10 млн. грн., втручання в електронну систему Мелітопольською відділення АК АПБ "Україна" з метою крадіжки 448 тис. грн., спроба крадіжки 182 тис. грн. із використанням міжбанківських електронних розрахунків у Закарпатському відділенні банку "Аваль"2. Не можна не згадати про першу комп'ютерну крадіжку в Україні, що відбулась 23 жовтня 1998 року з Вінницького обласного управління Національного банку України. У результаті цього комп'ютерного "пограбування", як про це сповістили засоби масової інформації, було викрадено 80,4 млн. грн Знову ми бачимо, як масмедіа штучно підвищують цікавість до цього злочину, підміняючи таке поняття, як крадіжка, поняттям грабежу.[3]

Це може бути використано не тільки для якихось правомірних дій, але й для вчинення злочину. Змоделюємо одну з типових ситуацій, коли особа за допомогою комп'ютера проникає в банківську електронну систему. Через злам злодій забезпечує собі доступ до банківських рахунків, які є, фактично, інформацією про певну грошову цінність цього рахунка чи вкладу. З одного боку, така інформація вже може бути самостійним предметом викрадення, але в нашому випадку правопорушник змінює кількісну сторону певного рахунка (якщо це його особовий рахунок, то в бік збільшення, якщо чужий, -то зменшення, щоб потім перевести на свій рахунок), тобто він обманює комп'ютерну систему. Потім особа має різноманітні можливості використати ці начебто неіснуючі гроші: отримати готівку, купити будь-які товари, придбати акції фабрики тощо. Постає цілком закономірне запитання: як кваліфікувати такі дії? У вітчизняній і закордонній кримінально-правовій науці склалась дещо догматична думка, що ці дії охоплюються шахрайством. Заради справедливості потрібно відзначити те, що таку позицію в сучасній вітчизняній юридичній літературі намагаються ревізувати.

Спробуємо дослідити, чи є це правильним? Безумовно, особа використовує обман при переведенні грошей на власний рахунок. Та який же це обман? Невже обман є головним засобом учинення цього діяння? Слід зазначити, що без зламу комп'ютерної системи (вже один цей вчинок містить склад злочину, передбачений у ст. 362 КК України) неможливо вчинити й інші дії. Тож доцільно цю протиправну поведінку розглядати як особливу форму злочинного викрадення, бо навіть при звичайній крадіжці із житла особа застосовує будь-які технічні прийоми та засоби, але це не є, згідно з нашим законодавством, окремим злочином (як, наприклад, у КК штату Нью-Йорк такий склад, як "берглері"), а виділяється лише як кваліфікуюча обставина. Що стосується обману, то добровільної передачі грошей не відбувається, комп'ютерна система за чинним законодавством не є особою. Тож говорити про обман комп'ютера як здійснення складу злочину шахрайства є юридично неправильним. У такому разі ми знову повернулися до вищевказаного запитання: як кваліфікувати такі дії?

Проведене експертне опитування працівників ОВС свідчить, що такими діями вчиняється крадіжка - 114 респондентів, комп'ютерна крадіжка - 67, шахрайство - 18. Ці дані свідчать про те, що переважна більшість опитаних і вважають викрадення за допомогою комп'ютера грошових коштів із банку крадіжкою. Законодавець вирішив, виходячи з особливостей предмета злочину, передбачити такий злочин в окремому 16 розділі нового КК "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж". Та одночасно він не взяв до уваги, що при цьому пшикають проблеми у відмежуванні таких злочинів від посягань на власність, і які передбачено шостим розділом Особливої частини КК.

Зрозуміло, що особа, котра віддала свої гроші (реальні для нашого уявлення) на певний період у банк, має всі права отримати ці гроші назад. Коли викрадаються ці гроші з комп'ютерної системи фінансової установи, то, безперечно, збитки несе ця організація, а дійсний власник не втрачає права на ці матеріальні цінності. Злодій викрадає не майнове право на ці гроші, а власне їх, тому вони цілком можуть бути предметом крадіжки. Інша ситуація, коли особа вилучає досліджуваним шляхом свої гроші, а потім ще отримує власний внесок унаслідок виконання банком кредитного договору. В такому разі особа вилучає не чуже, а своє майно. Тож не буде крадіжки, а такі дії слід кваліфікувати за сукупністю, як самоуправство та шахрайство.

Звернемося до проблем кваліфікації, що виникають при викраденні "електронних" карток. Викрадення карток, які використовуються без додаткових змін їх форми чи змісту (тобто внесення пароля), може відбуватися таким чином: злочинець заздалегідь знає, що хоче викрасти цей документ і потім використати його. В іншому разі, при вилученні різних чужих речей, особа знаходить серед них таку картку та вже потім обдумує шляхи її використання. Кваліфікація першої ситуації викликає певні сумніви: чи це шахрайство, чи крадіжка? На нашу думку, це звичайна крадіжка. При шахрайстві завжди має бути потерпіла особа, що добровільно передає цінні речі злочинцю. В ситуації, що аналізується, правопорушник, якщо й обманює, то лише технічний засіб (банкомат тощо). Окрім цього, з передачею майна чи грошей винному не передаються всі чи деякі повноваження власника, бо такі дії суперечать волі власника цих коштів і є незаконними, адже це випливає зі ст. 388 ЦК України. Також у такому разі злочинну діяльність особи не можна розривати та вважати, що начебто вона вчинила спочатку крадіжку, а потім шахрайство. Вона має єдиний умисел - вилучити таємно грошові кошти, а обман є лише одним із засобів досягнення загальної мети (якщо він наявний узагалі). Згадаймо, що при викраденні цінних паперів на пред'явника відбувається подібна ситуація. Особа обмінює цінні папери (які вона викрала) на певну грошову суму. Здавалося, вона обманює ту людину, котра здійснює купівлю цих документів, але, як правильно вважається в кримінально-правовій літературі, це звичайна крадіжка.

Дещо іншою видається ситуація при заволодінні "електронною карткою" в інший спосіб. Особа вже вчинила один злочин. Здавалося б, отримання коштів за таким документом є вже другим злочином. Таке викрадення охоплюється, на нашу думку, одним складом злочину та не потребує кваліфікації за сукупністю. Будь-який дослідник може зауважити: а чи буде в цьому разі братися до уваги та ставитись у вину розмір грошової суми, яку можна отримати завдяки такій картці, якщо в особи спочатку не було наміру викрасти цей документ? Для більш чіткого розуміння такої ситуації наведемо порівняльний приклад. Коли злодій викрадає гаманець, то він лише передбачає наявність у ньому матеріальних цінностей, зокрема грошей, (а можуть там бути і кредитні картки) чи коли викрадається одяг, у якому є гроші (чи знову ж пластикові картки), то в теорії та на практиці не виникає ніяких сумнівів щодо інкримінування винному факту крадіжки цих грошей у повному обсязі. Тож потрібно позбавитися застарілих стереотипів і по-новому ставитись до нової форми грошей, що мають свою ціну та потребують кримінально-правового захисту.

Також слід приділити увагу викраденню так званих "інтелектуальних електронних карток". Як зазначалось, їх крадіжка, зазвичай, неможлива, бо використати без необхідного певного пароля таку картку неможливо. Однак це лише поверхове бачення цієї проблеми. Правопорушник, викрадаючи таку картку, може не передбачати захисні властивості цього документа, а дізнавшись, позбавляється його. У такому разі наявний лише замах на вчинення крадіжки. Злочинець може знати про особливості такої картки та все одно викрасти її.

У цьому разі його умисел може бути спрямований на досягнення одного з таких двох результатів: отримати технічні запчастини з цієї картки (наявної в ній міні-ЕОМ, що складається зі складних і дорогих мікросхем) або не санкціоновано перепрограмувати картку, щоб потім отримати завдяки підробленій картці гроші. Перша ситуація, на наш погляд, буде кваліфікуватись як крадіжка пластикової картки. Другу можна поділити на два види (зважаючи нарізні способи несанкціонованого перепрограмування картки): технічний злам і зміна інформації в електронній системі картки чи через незаконне отримання пароля або іншої інформації, що допомогла б обійти чи виключити систему захисту цього документа. У першому випадку ми бачимо три дії злодія - викрадення та підробку цього документа, а потім його застосування. Потрібно зазначити, що "електронну" картку не слід плутати з документами, що хоча й дають право на майно, але ж самі не мають жодної вартості. Це такі речі: квитанція на отримання багажу, товарні чеки, накладні, легітимізовані знаки (жетони, номерки тощо), ощадна книжка, іменні цінні папери. Ці документи є лише засобом здійснення шахрайства, а такі дії (підробка цих документів) кваліфікуються як приготування до викрадення майна шляхом шахрайства.

Чи є це сукупністю злочинів, чи одним правопорушенням, - виникає закономірне запитання. Слід не забувати, що таку діяльність можна умовно поділити на такі етапи: готування - викрадення кредитної картки та підробка її; закінчена злочинна діяльність - заволодіння за допомогою картки матеріальними коштами. Отож маємо три органічно пов'язані, взаємно усвідомлені дії: крадіжку, підробку й обман. У запропонованій системі дії з підробки можна умовно визначити як проміжні дії ті, що не тільки посилюють суспільну небезпечність злочину, але й мають самостійне значення. Що стосується початкової та останньої дії, то кожна з них не може бути лише засобом для іншої. Зважаючи, що на остан¬ньому етапі за своєю сутністю хоча й наявний обман комп'ютера, та юридично ці дії більш близькі до таємного заволодіння чужим майном, виникає логічний висновок про об'єднання вказаних етапів.

Схематичний малюнок не тільки дає можливість нам побачити внутрішній зміст цієї асоціальної поведінки, але й допомагає визначитись у кваліфікації таких дій. На нашу думку, злодій вчиняє як крадіжку, так і підробку документів. Кримінальна ж відповідальність за підробку таких специфічних "грошей" у законодавстві до прийняття нового Кримінального кодексу була відсутня. Тож автор у 1999 році в своїй статті вперше запропонував передбачити кримінальну відповідальність за такі дії, що було взято до уваги законодавцем у ст. 200 КК 2001 року. За даними МВС за 11 місяців 2003 року розкрито 114 злочинів і встановлено 79 осіб, які вчиняли підробки та використовували пластикові картки для отримання чужого майна.

Розглянемо іншу ситуацію, коли злодій отримує будь-яким чином (якщо ці дії утворюють окремий склад злочину, то потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів) необхідну інформацію (код, пароль доступу), то такі дії є готуванням до вчинення крадіжки, а отримання матеріальних цінностей буде вже становити закінчений злочин. З огляду на викладене не можна погодитися з думкою, що такі злочинні дії підпадають під склад шахрайства.

Зроблені висновки також ставлять під сумнів поширену в літературі позицію, що предметом розкрадання можуть бути лише гроші та державні цінні папери, що перебувають у обігу.

Дослідження проблеми викрадення електронних карток дає нам право стверджувати можливість крадіжки цих документів, різноманітність злочинної поведінки та необхідність реформування ставлення до такого нового для нашого часу суспільно небезпечного посягання.

Не можна не згадати про можливі проблеми кваліфікації та відмежування від інших складів злочинів таких, на перший погляд, подібних дій, як крадіжки металу. Аналіз статистичних даних за цією категорією злочинів свідчить про їх значне зростання. Так, якщо в 1997 році за даними МВС було зареєстровано 351 таких злочинів, то в 1998 - 773, у 1999 - 1405, а в 2000 - 2513, тобто зростання відбулося на 715,9 %.

На думку більшості вчених, крадіжка залізних огорож, бронзових табличок і барельєфів із кладовищ буде кваліфікуватися за ст. 297 КК України "Наруга над могилою". Крадіжка мідних дротів та інших предметів енергетики залежно від заподіяної шкоди й інших кваліфікуючих обставин тягне відповідальність за ст. 188 КК "Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання". Виникає запитання, чому здавалося б подібні дії посягають на різні об'єкти кримінально-правової охорони? Це пов'язане з тим, що в науці кримінального права склалася догматична думка, що викрадення речей, які перебувають на могилі, порушує громадський порядок і моральність населення, а не відносини власності. Це положення ґрунтується на тому, що предмети, які перебувають на могилі (чи в могилі) не є власністю певної особи. Та згідно зі ст. 29 Закону України "Про поховання та похоронну справу" від 10 липня 2003 року, власником намогильної споруди, склепу вважається особа, що за власні кошти встановила цю споруду на могилі (місці родинного поховання). [4]

Отож викрадення намогильної споруди, розташованої в місці поховання, шляхом крадіжки, що охоплюється частинами 2, 3, 4 чи 5 ст. 185 КК або іншим способом (грабіж, розбій) потребує кваліфікації за сукупністю злочинів за ст. 297 КК та відповідними частинами статей 185, 186, 187 КК.

Викрадення будь-яких інших предметів, які перебувають у місці поховання чи на трупі, повністю охоплюється диспозицією ст. 297 КК і додаткової кваліфікації за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти власності, не потребує. [5]

Не можна обминути увагою особливо небезпечний характер викрадення мідних проводів, іншого обладнання та предметів енергетики. Особливістю цих посягань є те, що суспільно небезпечна шкода може бути заподіяна як потерпілій стороні, так і винній особі. Певні об'єкти енергетики перебувають постійно чи тимчасово під напругою, тобто є своєрідним джерелом підвищеної небезпеки. Ця обставина не завжди береться до уваги крадіями кольорових металів, за що вони нерідко сплачують своїм життям.

У 1998 році було зафіксовано 90 випадків із настанням смерті викрадача. Про прямі майнові збитки ми вже згадували, але є й інші, побічні, що не завжди відомі як винній особі, так і взагалі громадськості. Це і можливість настання екологічного лиха, і ймовірні відключення лікарень, заводів, інших важливих об'єктів2. В Україні 1996 року внаслідок крадіжки кутків упала металева опора лінії електропередач з напругою в 750 кВт біля Запорізької АЕС. Результатом стало недоотримання споживачами електроенергії протягом трьох тижнів напругою, рівною 1 млн. кВт Найбільш яскравим став факт викрадення (восени 1996 року) кольорових металів на ЛЕП в 750 кВт у Казахстані, що призвело до зруйнування єдиної енергетичної системи. Усі ці приклади свідчать про те, що основним безпосереднім об'єктом таких посягань, мабуть, не завжди можна визначати відносини власності на конкретний предмет енергетики. Такі дії можуть бути спрямовані на завдання шкоди навколишньому природному середовищу та громадській безпеці. Зрозуміло, якщо особа діє з прямим умислом заподіяти вказані наслідки, то такий вчинок слід кваліфікувати за ст. 113 КК "Диверсія". Якщо винна особа свідомо припускає настання таких наслідків (побічний умисел), то його поведінка, на наш погляд, не має кваліфікуватись як звичайна крадіжка. Це пов'язано з тим, що з викраденням дротів електромереж порушується на певний час енергопостачання споживачів, що, безперечно, спричиняє їм значну шкоду. Зважаючи на такі наслідки, законодавець передбачив у новому КК ст. 188 "Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання". Розглядаючи такі види крадіжок, слід провести межу між ними й актами вандалізму. Деякі вчені вважають, що одним зі способів вандалізму є викрадення. Одним із прикладів, які вони наводять, є крадіжка двома братами за допомогою трактора 19 телеграфних стовпів і продаж їх. Не можна погодитися з такою думкою, бо вандалізм - це безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей. Безглуздою поведінкою дослідники вважають "явно недостатню з позиції панівної в суспільстві правової свідомості мотивацію вчиненого, тобто невідповідність мотиву (те, заради чого знищуються чи пошкоджуються цінності) меті дії - бажаними для вандала результатами". Справді, у більшості випадків при крадіжках, злодія не цікавлять усі наслідки, що можуть настати внаслідок його суспільно небезпечної поведінки. Головною метою його злочинної діяльності буде отримання матеріальних цінностей у будь-якій формі. Отож при крадіжці відбувається логічна взаємозумовленість і послідовність корисливого мотиву та мети. Намагання розширити інститут вандалізму через явище крадіжки вважаємо недоцільним кроком. Соціально-правова природа цих інститутів хоча й має подібні аспекти, але істотно відрізняється як за характером злочинних дій, так і за наслідками та ставленням населення до них.

Наступним етапом нашого дослідження є аналіз проблем кваліфікації крадіжок релігійних святинь. На практиці можуть виникнути ситуації, коли певні ознаки суб'єктивної сторони злочину викличуть сумніви щодо правильної кваліфікації. Безумовно, умисел злодія може бути спрямовано на викрадення речі як релігійної цінності (причому можливі різні цілі діяння: від розпалення міжконфесійної ворожнечі до осквернення святині - прим, ат), але це не завжди є типовою ситуацією. Так, за даними засобів масової інформації, десь у 50-ті роки на Ближньому Сході з мечеті було викрадено волосся пророка Магомета.

У більшості ж випадків викрадення відбувається заради користі, й ця святиня (здебільшого це старовинні ікони - прим, ат.) нерідко через контрабанду опиняється за кордоном. На нашу думку, ціль при такому викраденні не має впливати на кваліфікацію злочинів. Спрямованість слід брати до уваги лише при призначенні покарання. Адже найголовніше, що особа отримала можливість будь-яким чином розпоряджатися цією святинею. При цьому дії особи, що утримує такий предмет потребують додаткової кваліфікації за ст. 178 КК "Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь". Не можна погодитися з думкою, що незаконне утримування може здійснюватися тільки віруючим, віросповідання якого заборонене в Україні. Така думка безпідставно значно звужує коло суб'єктів цього злочину.

Юридично правильна кваліфікація розглянутих злочинів допоможе не тільки виявити окреме самостійне місце явища крадіжки в системі кримінального права, але, що є більш корисним, стане у пригоді практичним працівникам при застосуванні необхідної та конкретної кримінально-правової норми.