Курсова робота Поняття і види тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України

« Назад

Розділ 1. Поняття та види тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України

1.1. Поняття тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України

Як відомо, Конституція України проголошує життя, здоров’я, честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю. На охороні цієї цінності стоїть кримінальне право, яке передбачає найсуворішу – кримінальну відповідальність за неправомірне посягання на такі цінності. Кримінально-правова охорона життя і здоров’я має універсальних характер, вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого. Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров’я як юнака, так і безнадійно хворого, як героя, так і завзятого злочинця.

Здоров’я людини є одним з найважливіших особистих благ. Визначаючи поняття здоров’я особи, слід враховувати, що захисту підлягає людина як носій і біологічних, і соціальних властивостей. Посягання проти здоров’я зовні проявляється як заподіяння шкоди організму потерпілого. Наслідки заподіяння такої шкоди не лише біологічні (фізичний біль, порушення звичайного функціонування органів і тканин), а й соціальні. Соціальне значення здоров’я полягає в тому, що воно та його рівень визначають можливість участі людини у житті суспільства. [15, ст.161]

З медичної точки зору, тілесні ушкодження – це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних. [6, п.1.2]

Поняття тілесного ушкодження в кримінально-правових нормах використовується в подвійному значенні для вказівки одночасно:

– на суспільно небезпечне діяння – ушкодження, яке полягає в заподіянні розривів, порізів, опіків, переломів, у порушенні функціонування органів і тканин організму потерпілого;

– на суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди здоров’ю іншої людини.

Визначаючи кримінально-правове поняття „тілесне ушкодження”, слід мати на увазі необхідність виділення в ньому таких ознак:

– протиправність – злочинне тілесне ушкодження за цією ознакою відмежовується від правомірного, заподіяного в стані необхідної оборони, при затриманні злочинця;

– винність – тілесне ушкодження є кримінально караним у тому разі, коли воно заподіяно навмисно або з необережності. Причому необережне легке тілесне ушкодження не тягне за собою кримінальної;

– спрямованість проти організму іншої людини;

– застосування насильства – зовнішнього фізичного або психічного впливу на чужий організм. [15, с.163]

Таким чином, тілесне ушкодження – це протиправне заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини. [2, ст.121]

У випадку неналежного надання медичної допомоги, що виявилось у порушенні анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій, експертна комісія вправі розглядати це порушення як тілесне ушкодження і визначити ступінь його тяжкості за Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17.01.95 № 6.

Об’єктом тілесного ушкодження є здоров’я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров’ю людини. У випадках, якщо заподіяння шкоди здоров’ю виступає як засіб заподіяння суспільно небезпечних наслідків будь-яким правоохоронним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями Кримінального кодексу України.

Здоров’я людини як об’єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров’я кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми і т. д.), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо.

Тілесне ушкодження – це посягання на здоров’я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо воно є засобом здійснення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409 Кримінального кодексу України.

Особливість тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяння здоров’ю шкоди – рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу – і ця шкода може бути певно визначена. [9, с.166]

З об’єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяне дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (нанесення удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні знаряддя і засоби, фактори природи тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров’ю, за умови, якщо він був зобов’язаний і мав можливість здійснити їх (наприклад, вигул злої собаки без намордника, внаслідок чого вона покусала перехожого, заподіявши йому тілесні ушкодження).

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров’ю людині різної тяжкості. При цьому необхідно встановити причинний зв’язок між діянням винного і шкідливими наслідками для здоров’я потерпілого, які настали.

Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, що виключають протиправність діяння (наприклад, у стані необхідної оборони, крайньої необхідності та ін.), не може тягти відповідальність за тілесні ушкодження. Згода потерпілого на заподіяння йому тілесних ушкоджень не усуває відповідальності особи, яка їх заподіяла, якщо згода була дана для досягнення суспільно небезпечних і, тим більше, злочинних цілей.

Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній вині.

Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю, відповідальність настає за фактично заподіяне тілесне ушкодження. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодження, ніж те, на яке був спрямований умисел винного, тягне відповідальність за замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити. [9, с.167]

Суб’єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122, може бути особа, яка досягла 14-ти років. За інші тілесні ушкодження відповідальність настає з 16-ти років.

 

1.2. Види тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України

Зміни в людському організмі, викликані порушенням анатомічної цілісності органів і тканин або функціонування тканин, органів і систем організму можуть бути більш чи менш істотними. Тому законодавець диференціює відповідальність залежно від тяжкості заподіяних ушкоджень. [15, с.163]

Чинне кримінальне законодавство передбачає номінально три види тілесних ушкоджень.

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в кримінальному кодексі України розподіляються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі.

Легким визнається таке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відносять ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (садна, синці тощо).

Середньої тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. Тривалий розлад здоров’я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу.

Під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміється умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Якщо є кілька видів тілесного ушкодження залежно від ступеня його тяжкості, то мають бути й критерії для визначення тяжкості тілесного ушкодження, тобто ознаки чи сукупності (групи) ознак, за якими проводиться розмежування між тілесними ушкодженнями. [15, с.164]

На даний час для такого розмежування використовуються два таких критерії:

– патологоанатомічний (медичний);

– економічний.

За патологоанатомічним критерієм тілесні ушкодження поділяють на види залежно від ступеня (міри прояву) та характеру негативних змін в організмі потерпілого, від того, наскільки розладнано здоров’я особи. При цьому враховується:

– наявність чи відсутність небезпеки для життя;

– розлад здоров’я, який полягає в наслідках пошкоджень (які мають не минаючий, постійний характер і залишаються у потерпілого довічно; які тягнуть за собою тимчасовий, певної тривалості розлад здоров’я).

Відповідно до економічного критерію тілесні ушкодження поділяють на види з урахуванням ступеня втрати працездатності внаслідок тілесного ушкодження. Наявність економічного критерію визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження викликає дискусії серед судових медиків і криміналістів. [15, с.165]

Причинами сумнівів у доцільності застосування економічного критерію є:

– його недостатня обґрунтованість;

– використання цього критерію не випливає з цілого ряду статей;

– цей критерій вкрай рідко застосовується на практиці;

– втрата працездатності похідна від розладу здоров’я й тому самостійного визначення не має;

– трапляються категорії потерпілих (діти, пенсіонери, інваліди), які не беруть участі у трудовій діяльності.

Міністерством охорони здоров’я України 17 січня 1995 р. затверджені Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України проведення експертизи за цими справами є обов’язковим. [3, ст.76] Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень передбачають, що судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кримінальним і Кримінально-процесуальним кодексами України та цими Правилами.

Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальні карти амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості. [6, п.4.1.]

Судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного ушкодження і не підтверджується об’єктивними відомостями, судово-медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи із звичних термінів.

Розділ 2. Характеристика тілесних ушкоджень

2.1. Легкі тілесні ушкодження

Умисне легке тілесне ушкодження передбачене статтею 125 Кримінального кодексу України. У частині 1 ст. 125 встановлена відповідальність за легке тілесне ушкодження. Це таке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності.

Ознаки легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, можна вивести з положень, які наведено в частині статті 125 Кримінального кодексу України та в п.2.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а також у проаналізованих кримінально-правових нормах, якими регламентується відповідальність за тяжке та середньої тяжкості тілесне ушкодження. Такими ознаками є:

– відсутність небезпеки для життя;

– відсутність інших ознак тяжкого тілесного ушкодження;

– короткочасний розлад здоров’я;

– стійка втрата працездатності до 10%. [15, с.176]

До ушкоджень, спричинили короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відносять ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (садна, синці тощо).

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень дозволяють виділити ознаки легкого тілесного ушкодження:

– короткочасний розлад здоров’я;

– незначна стійка втрата працездатності.

Легке тілесне ушкодження може бути таким, що:

– спричинило короткочасний розлад здоров’я чи незначну втрату працездатності;

– не спричинило зазначених наслідків. [6, п.2.3.2.]

Короткочасним належить вважати розлад здоров’я тривалістю понад шести днів, але не більше як три тижні (21 день).

Під незначною втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до 10%.

Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності, – це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів.

Суб’єктивна сторона злочину, який розглядається, характеризується тільки умисною виною. Відповідальність за ст. 125 настає і в тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю, якщо фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.

Суб’єктом цього злочину є особа, якій виповнилося 16 років.

У частині 2 ст. 125 встановлена відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 125 – штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи строком до одного року; за ч. 2 ст. 125 – громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

 

2.2. Тілесні ушкодження середньої тяжкості

Середньої тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. Тривалий розлад здоров’я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу. [2, ст.122]

Ознаки середньої тяжкості тілесного ушкодження названо в цитованій статті. Таких ознак чотири, з них дві „негативні”, тобто для кваліфікації скоєного як середньої тяжкості тілесного ушкодження слід встановити їхню відсутність, та дві „позитивні”, наведені альтернативно, тобто середньої тяжкості тілесне ушкодження має місце за наявності хоча б однієї з них:

– відсутність небезпеки для життя;

– відсутність наслідків, вказаних у ст.121 Кримінального кодексу України;

– тривале порушення функцій будь-якого органу;

– інший тривалий розлад здоров’я. [15, с.175]

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відносять до такого розладу послаблення функцій органів зору, слуху, язика, ноги, руки тощо. Повна втрата органу або позбавлення його назавжди здібності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за ст. 122 кваліфікуватися не можуть. Разом з тим, склад злочину, що розглядається, може мати місце й у разі повної, але тимчасової втрати органом його функцій.

Стаття 122 застосовується лише за умови, що порушення функції будь-якого органу було тривалим. Відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень під тривалим слід розуміти розлад здоров’я строком понад 3-х тижнів (більш ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

З суб’єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчинений з прямим або непрямим умислом.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, щодо якої має місце необережна вина, має тягти відповідальність за сукупністю злочинів – за статтями 122 і 119.

Частина 2 ст. 122 встановлює відповідальність за середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (наприклад, звільнити житлову площу тощо).

За ст. 123 заподіяння середньої тяжкості або легкого тілесного ушкодження, якщо воно вчинене у стані сильного душевного хвилювання, не є злочинним.

Покарання за злочин: за ст. 123 – громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років. [2, ст.123]

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124). Відповідальність за цей злочин настає за наявності наслідків, зазначених у ст. 121. Умови, за яких тяжке тілесне ушкодження вважається вчиненим при перевищенні меж необхідної оборони або заходів щодо затримання злочинця, такі самі, як і при умисному вбивстві, передбаченому ст. 118.

Якщо цей злочин вчинений у стані сильного душевного хвилювання, викликаного протиправними діями потерпілого, відповідальність настає не за ст. 123, а за ст. 124.

Заподіяння середньої тяжкості і легкого тілесного ушкодження за обставин, зазначених у ст. 124, тобто вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Кримінальній відповідальності підлягає і вчинення необережного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Середньої тяжкості тілесне ушкодження містить склад злочину тоді, коли особа, що його заподіяла, передбачала можливість його настання, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості їх настання, хоча повинна була і могла їх передбачити. [9, с.178]

Покарання за злочин: за ст. 124 – громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

 

2.3. Тяжкі тілесні ушкодження

Умисне тяжке тілесне ушкодження визначене статтею 121 Кримінального Кодексу України. Під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміється умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. [2, ст.121]

До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень до небезпечних для життя відносять ушкодження, що самі собою загрожують життю потерпілого в момент нанесення або за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. [6, п.2.1.1] Наслідок заподіяного ушкодження не може впливати на визнання його тяжким. Так, своєчасна медична допомога, що привела до швидкого і повного видужання потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121, якщо ушкодження були небезпечними для життя в момент їх заподіяння.

Фактичне заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, за наявності умислу, спрямованого на позбавлення життя, кваліфікується як замах на вбивство. Так само судова практика кваліфікує і випадки умисного нанесення ушкоджень життєво важливим органам тіла, що, як правило, спричиняють загибель потерпілого, і не призвели до смерті лише внаслідок випадкового збігу обставин, які не залежали від винного.

Тяжким визнається тілесне ушкодження, що призвело до втрати будь-якого органу або до втрати його функцій. Правила відносять до таких ушкоджень втрату чи безповоротну втрату функцій руки, ноги, зору, слуху, репродуктивної здатності.

Втрата руки, ноги – це відокремлення їх від тулуба (як усієї і руки або ноги, так і ампутація їх на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів) чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що виключає їх діяльність). Усі інші випадки мають розглядатись як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності. Наприклад, втрата стопи призводить до втрати загальної працездатності більш ніж на одну третину і за цією ознакою є тяжким тілесним ушкодженням.

Під втратою зору слід розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, при якому має місце зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). [6, п.2.1.4] Втрата зору на одне око тягне за собою стійку втрату працездатності понад однієї третини і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Втрата слуху – це повна стійка глухота на обидва вуха або такий незворотний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку втрату працездатності менше як на одну третину і за цією ознакою відноситься до середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Під втратою язика (мовлення) розуміють невиліковну втрату здатності висловлюватися членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих.

Втрата репродуктивної здатності означає втрату здатності до злягання, запліднення, зачаття та дітородіння.

До тяжких тілесних ушкоджень відноситься також ушкодження, що призвело до психічної хвороби – будь-яке психічне захворювання, незалежно від його тяжкості, тривалості і ступеня виліковності. Не відносяться до тяжких тілесних ушкоджень розлади нервової діяльності, що не є психічними захворюваннями.

Тілесне ушкодження є тяжким і тоді, коли воно спричинило інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину. Під іншим розладом здоров’я мається на увазі ушкодження, що не підпадає ні під одну з інших ознак тяжкого тілесного ушкодження, перерахованих у ст. 121. Вирішальне значення для цього має стійка втрата працездатності не менш ніж на одну третину, яку законодавець пов’язує лише з „іншим розладом здоров’я”.

Йдеться про загальну працездатність. Втрата професійної працездатності може братися до уваги, якщо умисел винного був спрямований спеціально на позбавлення її потерпілого.

Для визнання тілесного ушкодження тяжким необхідна стійка втрата працездатності (постійна, незворотна), причому не менше ніж на одну третину.

До числа тяжких відноситься тілесне ушкодження, що призвело До переривання вагітності. Відповідно до Правил йдеться про ушкодження, внаслідок яких сталося переривання вагітності, незалежно від строку останньої, за відсутності її патології. [6, п.2.1.7] Таким чином, необхідна наявність причинного зв’язку між заподіяним тілесним ушкодженням і перериванням вагітності. Для кваліфікації таких діянь за ст. 121 необхідно, щоб винний усвідомлював факт вагітності потерпілої та бажав або свідомо допускав її переривання.

Тяжке тілесне ушкодження, що виразилося в непоправному знівеченні обличчя, має місце, якщо ушкодження обличчя, будучи неусувним, додає йому відразливий, потворний зовнішній вигляд.

Знівечення є непоправним, якщо його не можна усунути за допомогою звичайних методів лікування або воно може бути усунено лише завдяки пластичній операції. Тимчасове знівечення обличчя тяжким тілесним ушкодженням не визнається.

Для встановлення факту непоправності ушкодження призначається судово-медична експертиза, а наявність знівечення визначається слідчими та судовими органами. Суд оцінює зовнішній вигляд потерпілого на момент судового розгляду, виходячи із загальноприйнятих уявлень про людський вигляд. Особистість потерпілого (стать, вік, професія, національність тощо) при вирішенні цього питання значення не має.

Випадки знівечення інших частин людського тіла поняттям, що розглядається, не охоплюються.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 121, характеризується умисною виною. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров’ю потерпілого, і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди.

Відповідальність за ст. 121 настає також у разі, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю, а фактично було заподіяно тяжке тілесне ушкодження.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження тягне відповідальність за ч. 2 ст. 121 за наявності хоча б однієї з таких обставин: якщо воно було вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень під мученням слід розуміти дії, що заподіяли потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття, тепла, залишення його в шкідливих для здоров’я умовах та інші подібні дії. [6, п.3.2.]

Сюди ж відносяться дії, пов’язані з багаторазовим або тривалим спричиненням особливого болю (шмагання, щипання, застосування термічних факторів тощо).

Мучення викликають не просто больові відчуття, що мають місце при кожному тяжкому тілесному ушкодженні, а заподіюють особливо сильний фізичний біль і страждання. Слід мати на увазі, що мучення самі по собі не є видом тяжкого тілесного ушкодження і можуть тягти відповідальність за ч. 2 ст. 121 лише за наявності однієї з ознак, перерахованих у ч. 1 цієї статті. Наявність мучення встановлюється судом за допомогою судово-медичної експертизи.

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження групою осіб передбачає його вчинення двома або більше особами, які діють як виконавці. Попередня змова не обов’язкова.

Вчинення тяжкого тілесного ушкодження з метою залякування має місце, якщо особа вчиняє злочин, прагнучи залякати потерпілого або інших осіб (наприклад, родичів, товаришів по службі).

Тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, передбачає, що причиною смерті було ушкодження, вказане в ч. 1 ст. 121. Для застосування ч. 2 ст. 121 в цьому випадку слід встановити наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережної вини стосовно смерті потерпілого. Якщо смерть потерпілого була результатом тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого через необережність, відповідальність за ч. 2 ст. 121 наставати не може. У цьому випадку особа може нести відповідальність за вбивство через необережність.

Частина 2 ст. 121 не застосовується також у разі, якщо винний в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження не передбачав можливості настання смерті та за обставинами справи не повинен був або не міг її передбачити. Випадкове заподіяння смерті у вину не ставиться.

Для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, від умисного вбивства, слід ретельно дослідити всі обставини, що мають значення для встановлення спрямованості умислу винного. Слід виходити з сукупності всіх обставин вчиненого злочину і враховувати, зокрема, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряддя злочину, а також характер і локалізацію поранень (наприклад, в життєво важливі органи людини). Якщо суд визнає доведеним, що підсудний передбачав можливість заподіяння смерті та байдуже ставився до цих наслідків (непрямий умисел), дії винного кваліфікуються як умисне вбивство. [8, с.16]

Умисне поранення життєво важливих органів, внаслідок якого настала смерть, свідчить про наявність прямого чи непрямого умислу винного на вбивство. Тому такі дії кваліфікуються як умисне вбивство, а не як умисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть.

Оскільки ч. 2 ст. 121 передбачає щодо смерті потерпілого необережну вину, кваліфікація вчиненого як замах на тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть, неможлива.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 – позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років; за ч. 2 ст. 121 – позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123), є тілесним ушкодженням за пом’якшуючих обставин.

Суб’єктивна сторона злочину, який розглядається, характеризується як прямим, так і непрямим умислом. Необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання тягне відповідальність за ст. 128, причому такий стан має розглядатися як обставина, що пом’якшує відповідальність [8, с.17].

Якщо в діях винного поряд з ознаками, передбаченими ст. 123, є така кваліфікуюча ознака, як настання смерті потерпілого, відповідальність все одно настає за ст. 123.

Протизаконне насильство може за своїм характером створювати право особи на необхідну оборону. Тому умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, хоча і в стані сильного душевного хвилювання, але якщо воно було результатом перевищення меж необхідної оборони, слід кваліфікувати не за ст. 123, а за ст. 124.

Розділ 3. Тілесні ушкодження в кримінальному праві закордонних країн

В Росії відповідно до переоцінки цінностей, що відбулася в 90-х роках ХХ століття, особа, її права і свободи набули переважного значення в тріаді „держава – суспільство – особа”: людина, її права і свободи в Конституції Російської Федерації були оголошені найвищою цінністю.

Розділ VII „Злочини проти особи”, яким законодавець відкриває Особливу частину Кримінального кодексу, складається з п’яти глав і 57 статей. Це один з найбільш крупних розділів.

Більшість складів злочинів, передбачених зазначеними статтями, були відомі і раніше чинному Кримінальному Кодексу. Лише деякі з них є новими. Однак багато не відрізняються принциповою новизною – вони раніше або виступали як різновиди певного складу (наприклад, побої, порушення виборчих прав), або були розміщені в інших главах. [21, с.15]

В структурі особистості найважливішою складовою виступають життя і здоров’я людини. Об’єктом даної групи злочинних посягань виступає життя і здоров’я іншої людини. Спричинення шкоди власному здоров’ю не карається. Виключення складають випадки спричинення собі будь-якої шкоди з метою ухилення від виконання обов’язків військової служби. Згода особи на спричинення шкоди її здоров’ю не виключає кримінальної відповідальності особи, що її спричинила.

Здоров’я людини – певний фізіологічний (соматичний і психічний) стан організму, при якому усі його складові функціонують нормально. Такий стан припускає збереження в нормі анатомічної цілісності органів і тканин, їх фізіологічних функцій, відсутність захворювань і патологічних станів. [21, с.53]

Здоров’я людини як об’єкт групи злочинів, описаних в главі 16, виступає в якості основного. Норми інших глав також здійснюють охорону здоров’я особи, але вже в якості додаткового – обов’язкового чи факультативного – об’єкта.

Об’єктивна сторона складається з:

– дії чи бездіяльності, що виражається в процесі спричинення шкоди здоров’ю іншої особи;

– фактично наступившої шкоди здоров’ю;

– причинно-наслідкового зв’язку між діянням і наслідками, що наступили.

Під шкодою для здоров’я розуміють:

– тілесні ушкодження;

– захворювання або патологічні стани.

Чинний Кримінальний кодекс Російської Федерації відмовився від визначення „тілесне ушкодження”, яким оперував Кримінальний кодекс 1960 року („тяжке тілесне ушкодження”, „легке тілесне ушкодження”, тощо), замінивши його іншим – „спричинення шкоди здоров’ю”. Останнє визначення більш повно охоплює можливі види шкоди такому об’єкту, як здоров’я. Вони не зводяться лише до тілесних ушкоджень. [21, с.54]

Законодавець виділяє три основні види шкоди здоров’ю:

– тяжкий;

– середньої тяжкості;

– легкий.

В основу виділення покладена ступінь спричинення шкоди, характер нанесеної шкоди здоров’ю. Покарання пом’якшується при переході від тяжкої до середньої тяжкості і далі до легкої шкоди здоров’ю. Це перша лінія диференціювання відповідальності.

Друга лінія диференціювання відповідальності проводиться по об’єктивній стороні виходячи з форм вини. Передбачена відповідальність за необережне спричинення тяжкої (і середньої тяжкості) шкоди здоров’ю. Визнається злочинним і навмисне спричинення легкої шкоди здоров’ю, в той час як спричинення того ж характеру шкоди з необережності кримінально карним не є.

Мета як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину визначається в диспозиції (захист, відбиття посягання), а мотив – хуліганське спонукання, мотив національної, расової, релігійної ненависті чи ворожості.

Суб’єкт злочину – особа, що досягла 16 років. Вік відповідальності знижений до 14 років при навмисному спричиненні тяжкої і середньої тяжкості шкоди здоров’ю. В деяких випадках передбачається наявність спеціального суб’єкта, наприклад, особи, що обороняється, особи, що зобов’язана надати шкоду хворому. [21, с. 55]

Кримінальний кодекс Білорусі розрізняє наступні види тілесних ушкоджень:

– тяжке тілесне ушкодження;

– менш тяжке тілесне ушкодження;

– легке тілесне ушкодження.

Відповідальність наступає за умисне спричинення всіх трьох видів ушкоджень, а також за умисне спричинення тяжкого і менш тяжкого ушкодження в наступних випадках:

– спричинення цих видів ушкоджень у стані афекту;

– при перевищенні засобів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин;

– при перевищення меж необхідної оборони.

Кримінальна відповідальність наступає також спричинення тяжких і менш тяжких тілесних ушкоджень з необережності.

Умисним тяжким тілесним ушкодженням визнається ушкодження, небезпечне для життя, або таке, що потягло за собою втрату зору, мови, слуху, якого-небудь органу чи втрату органом його функцій, переривання вагітності, психічну хворобу, інший розлад здоров’я, поєднаний із стійкою втратою загальної працездатності не менш ніж на третину, або яке викликало розлад здоров’я, пов’язаний з травмою кісток скелету, на строк понад чотири місяці, або яке виразилося в незгладимому спотворенні обличчя чи шкіри. [22, ст.147]

Менш тяжке тілесне ушкодження – ушкодження, яке не є небезпечним для здоров’я і не по тягло за собою наслідків, передбачених для тяжкого тілесного ушкодження, але визвало тривалий розлад здоров’я на строк до чотирьох місяців або стійку втрату працездатності менш ніж на одну третину. [22, ст.149]

Легке тілесне ушкодження – ушкодження, що потягло за собою короткочасний розлад здоров’я або незначну стійку втрату працездатності. [22, ст.153]

Спричинення шкоди здоров’ю людини в законодавстві США описується головним чином через термін:”напад”, хоча в Примірному кримінальному кодексі США, розробленому інститутом американського права в якості модельного закону для законодавців штату визначаються як тілесне ушкодження в цілому (фізичний біль, хвороба чи будь-яке погіршення фізичного стану), так і тяжке тілесне ушкодження (тілесне ушкодження, що створює значний ризик настання смерті або спричиняє тяжке постійне спотворення чи тривалу втрату чи погіршення функцій якої-небудь частини тіла чи якого-небудь органу тіла. [18, пар.210.0]

Напад згідно з параграфом 211.1 Примірного кримінального кодексу, полягає в умисному або навіть необережному спричиненні тілесного ушкодження іншій особі. А також і погрозі безпосереднім спричиненням тяжкого тілесного ушкодження.