Вступ

Розділ 1. Сутність і поняття міжнародного права

Розділ 2. Характеристика ознак міжнародного права

Розділ 3. Суб’єкти міжнародного права та їх види

Висновки

Список використаних джерел та літератури

В науці міжнародного права існує безліч різноманітних визначень міжнародного права і його сутності. Іноді навіть складається враження, що майже кожен вчений або навіть юрист-практик має власне уявлення стосовно того, чим є за своєю суттю це право. Одразу ж треба зазначити, що питання про те, чим є міжнародне право безпосередньо випливає з відповіді на питання, чим є право як таке. Тут не можна не пригадати відомі слова філософа І. Канта, який свого часу сказав, що юристи впродовж двохсот років продовжують безплідні дискусії стосовно поняття права.

У цьому сенсі ситуація як з правом взагалі так і з міжнародним правом зокрема виглядає дещо парадоксальною: преважна більшість правників і просто громадян визнають їх існування і той факт, що вони діють, тобто впливають на наше життя, однак у той самий час ніхто з абсолютною достовірністю не може однозначно сформулювати поняття права, яке б стало загальноприйнятим. В самому міжнародному праві немає норми, яка б визначала це право. З іншого боку, без єдиного розуміння міжнародного права навряд чи можна говорити про його ефективність і однакове застосування.

Актуальність теми. Аналіз доктрини і практики розвитку міжнародного права показує, що нині в його науці склалися три основні напрями у дослідженні історичних аспектів цього права:

1) вивчення природи і сутності еволюції самого міжнародного права, тобто розкриття питань його формування та історичних змін;

2) виявлення характеру міжнародно-правової думки від з'ясування особливостей ЇЇ зародження до вивчення історичного становлення (аж до сучасних теорій науки міжнародного права);

3) встановлення основоположних історико-правових методів дослідження цього права і його науки.

Система міжнародного права не тотожна науці міжнародного права. Остання більш суб'єктивна. Вона спирається на доктрини, концепції та наукові школи, які, природно, пов'язані з національними інтересами, традиціями, звичаями, укладом життя, рівнем розвитку продуктивних сил, суспільною свідомістю і т.п.

Нормоутворення в даній правовій системі засноване на вільно вираженої волі суб'єктів. Відповідно в рамках цього правопорядку невірно використовувати такі поняття, як «закон», «законність», «законодавство», навіть якщо мова йде про обов'язкові рішеннях Ради Безпеки ООН.

Об’єктом дослідження є поняття, ознаки та суб’єкти міжнародного права.

Предметом дослідження є висвітлення і загальна характеристика поняття, ознак та видів суб’єктів міжнародного права.

Метою курсової роботи є дослідження та аналіз поняття, ознак та суб’єктів міжнародного права.

Для реалізації поставленої мети потрібно вирішити такі завдання:

- з’ясувати суть поняття «міжнародне право»;

- висвітлити ознаки міжнародного права;

- проаналізувати і виявити основні особливості суб’єктів міжнародного права;

- по-сучасному узагальнити та проаналізувати поняття, ознаки та види суб’єктів міжнародног права.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальні принципи логіки, історизму та об’єктивності, система загальнонаукових дослідницьких методів системного аналізу, а також логічний, порівняльний методи.

Теоретична і практична цінність курсової роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані студентами та аспірантами для написання наукових статей, курсових і дипломних робіт, що дасть змогу глибше висвітлити та охарактеризувати теоретичний фактаж галузі міжнародного права, а сам вказати на сутність поняття, виділити основні ознаки міжнародного права, та вказати специфічність суб’єктів міжнародного права.

Структура роботи. Курсова робота складається з титульної сторінки, змісту, вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел і літератури.

Список використаних джерел становить 25 позицій. Обсяг основного тексту – 33 сторінок, повний обсяг роботи – 36 сторінок.

Міжнародне право - це особлива система юридичних норм. Особлива тому, що створюється суб'єктами даного правопорядку добровільно і переслідує, перш за все, мета спонукати держави до добровільного співробітництва один з одним, спираючись цілком на природний принцип pacta sunt servanda.

Примус у міжнародному праві - виняткова міра, застосовувана компетентним органом (Рада Безпеки ООН) лише в цілях запобігання загрози міжнародному миру і безпеці. Це і дозволяє говорити про те, що міжнародне право за своїм характером координаційно.

Сутність міжнародного права зводиться до наступних положень:

- Міжнародне право - система права, що регулює відносини, перш за все, між державами як основними суб'єктами права;

- Норми міжнародного права створюються шляхом «узгодження воль» держав;

- Міжнародне право має свої специфічні функції: координуюча, регулююча, забезпечувальна, комунікативна, охоронна;

- Міжнародне право регулює відносини не тільки між класичними суб'єктами міжнародного, але і між іншими суб'єктами права (фізичні та юридичні особи, міжнародні неурядові організації, суб'єкти федеративної держави);

- Міжнародне право відіграє стабілізуючу роль у міжнародних відносинах;

- Міжнародне право тісно взаємодіє з внутрішньодержавним правом, розвиваючи і конкретизуючи його;

- Міжнародне право не має наддержавних механізмів примусу виконання приписів норм міжнародного права.

Важливою характерною рисою міжнародного права є те, що воно виступає в якості окремої відособленої правової системи зі своїми галузями й інститутами. Таким чином, воно не є галуззю внутрішньодержавного права і не входить в його правову систему.

Отже, підводячи підсумки варто зазначити таке.

По-перше, міжнародне право, як це визнає більшість юристів-міжнародників, є правом міжнародного співтовариства. Воно регулює стосунки в рамках цього співтовариства, яке, у свою чергу, немає якоїсь наддержавної влади чи «світового уряду», який би створював норми міжнародного права. Якщо раніше міжнародне співтовариство розглядалось виключно як міждержавне співтовариство, тобто співтовариство держав, то потім поступово почалось визнання міжнародної правосуб’єктності інших суб’єктів. Оскільки в міжнародному співтоваристві панує «анархія», міжнародне право у певному сенсі являє собою результат процесів самоорганізації в цьому співтоваристві.

По-друге, міжнародне право більше не можна розглядати лише як «міждержавне» право, оскільки його суб’єктами є не тільки держави. Водночас в науці міжнародного права не має вичерпного переліку суб’єктів цього права, оскільки, наприклад, стосовно міжнародної правосуб’єктності індивідів продовжують точитися дискусії.

По-третє, рушійними силами розвитку міжнародного права є, з одного боку, боротьба між державами та іншими суб’єктами міжнародного права за такі матеріальні і нематеріальні блага в міжнародному співтоваристві, як влада, престиж, економічний добробут тощо; а з іншого – солідарність і співробітництво між цими суб’єктами.

По-четверте, міжнародне право є доволі динамічним явищем соціального життя і знаходиться в процесі постійного становлення, розвитку. Саме тому виявляється вельми складно «ухопити» його позаісторичну чи надісторичну сутність у вигляді якоїсь незмінної ідеї.

По-п’яте, в сучасному міжнародному праві є об’єктивний елемент, який не залежить від волі держав. Маються на увазі загальні принципи права та імперативні норми міжнародного права (jus cogens), які є обов’язковими для держав та інших суб’єктів цього права незалежно від того, чи погодилися вони на створення та існування цих норм.

По-шосте, в сучасних умовах міжнародне право не є повністю самостійною нормативною системою, абсолютно ізольованою від інших соціальних регуляторів міжнародних відносин. Норми міжнародного права разом з нормами національного права, що регулюють міжнародні відносини, входять в складну систему міжнародного порядку.

Незважаючи на те що і міжнародного права, і до національного права властиві деякі загальні основні ознаки (державно-вольової характеру, використання юридичних норм як регуляторів суспільних відносин та ін), міжнародне право має свої характерні ознаки.

По-перше, особливий предмет правового регулювання. Міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компетенції, так і територіальних кордонів держав.

Міжнародне право не входить ні в одну національну правову систему, але в той же час воно має суттєвий вплив на формування та зміна внутрішньодержавних правових норм, зобовязуючи держави приводити своє національне законодавство у відповідність до міжнародних договорів, учасниками яких вони є.