Лекція №1, Поняття цивільного процесуального права, Джерела цивільного процесуального права

« Назад

1. Процесуальні форми захисту цивільних прав

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом загальної юрисдикції, господарським, адміністративним судом, третейським судом, адміністративними та нотаріальними органами.

Виходячи з цього, можна виділити такі ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПОРЯДКИ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ:

- судовий (цивільний процесуальний, господарський процесуальний, адміністративний процесуальний),

- адміністративний,

- громадський,

- нотаріальний.

Вони називаються процесуальними формами захисту прав. При цьому, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, до яких входять тільки професійні судді. Щодо інших органів, то вони захищають права та законні інтереси юридичних і фізичних осіб, не здійснюючи правосуддя.

СУДИ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ст. 15 ЦПК).

ГОСПОДАРСЬКИМ СУДАМ підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна,

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів. (ст. 12 Господарського процесуального кодексу України)

Юрисдикція АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Захист прав, що виникають із сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування та органами реєстрації актів цивільного стану.

Індивідуальні трудові спори можуть розглядатися комісіями по трудових спорах (КТС) і районними (міськими) судами (ст. 221 Кодексу законів про працю України).

Третейські суди вирішують передані на їх розгляд будь-які спори, які виникли між особами, за винятком спорів з трудових і сімейних правовідносин.

Сприяння фізичним і юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів покладено також на нотаріат України — систему органів і посадових осіб: нотаріальні контори і нотаріальні архіви (державних нотаріусів), приватних нотаріусів, на посадових осіб виконкомів сільських, селищних, міських рад, консульські і дипломатичні представництва тощо (статті 1, 40 Закону України «Про нотаріат»).

Вказані процесуальні форми захисту цивільних (не кримінальних) прав використовуються залежно від особливостей спірних правовідносин, їх диспозитивного чи імперативного методу регулювання, їх суб’єктного складу, потреб практики в необхідності більш швидкого розв'язання спору.

З функціонуванням судової влади в цивільних справах тісно пов'язані питання поняття і змісту цивільної процесуальної форми. Цивільна процесуальна форма – це встановлений цивільним процесуальним правом зовнішній засіб вчинення процесуальних дій, виконуваних за визначеними правилами, в певному порядку судом і всіма учасниками процесу при розгляді й вирішенні справи, перевірці законності й обґрунтованості ухваленого у ній рішення, а також в закріпленні процесуальних дій у передбачених процесуальних документах.

Способи захисту цивільних прав, які застосовуються судом

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, що порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку у натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

2. Поняття цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право — це система правових норм, які регулюють діяльність і пов’язані з нею процесуальні відносини суду та інших учасників судової справи, що виникають при здійсненні правосуддя.

Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, встановлений Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України.

Ознаками самостійності галузі права є її предмет і метод.

Предметом цивільного процесуального права є процесуальні дії і пов’язані з ними процесуальні відносини суду та інших учасників судової справи, які виникають при здійсненні правосуддя по цивільним справам, тобто, цивільний процес.

До предмету цивільного процесуального права не входять відносини, які виникають при захисті цивільних справ несудовими органами, такими як третейські суди, комісії по трудових спорах, органи опіки та піклування та ін.

Метод цивільного процесуального права – це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів.

Метод обумовлюється специфічними властивостями предмета регулювання цивільного процесуального права, соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і її зв'язком з галузями матеріального права.

За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним. Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборони і примус.

Зобов'язання – це обов'язок конкретної активної поведінки;

заборона – це заборона виконання певних дій і бездіяльності, заборона суперечок між судами про підсудність;

примус – це вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права.

Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, виконує керівну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, ухвалює рішення, яке має обов'язковий характер.

Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК України. Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних процесуальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, котрі не відносяться до осіб, які беруть участі у справі, визначається в основному не дозволеністю поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином

Як самостійна галузь цивільне процесуальне право України характеризується певною системою.

Рис. 1 – Система цвільного процесуального права

Цивільне процесуальне право виступає складовою системи права України, воно тісно пов'язане з іншими його галузями, які взаємодіють між собою і без якого нормальне функціонування її неможливе. Визначальним для цивільного процесуального права є встановлення конституційним правом основ організації і принципів здійснення правосуддя в нашій країні, а також підґрунтя правового становища громадян, в тому числі у взаємовідносинах із судом (розділи II, VIII Конституції України). Цивільне процесуальне право розвиває ці положення стосовно цивільного судочинства.

Зв'язок цивільного процесуального права з цивільним, сімейним, трудовим й іншими галузями матеріального права визначається необхідністю примусової реалізації норм матеріального права органами правосуддя. Цивільне процесуальне право виступає формою, що забезпечує життя норм матеріального права, захист і примусову їх реалізацію.

Інший зв'язок існує між цивільним процесуальним і кримінальним процесуальним правом. Як одне, так і друге право регулює суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення правосуддя, побудоване на одних і тих же принципах, має одну конституційну основу. Цивільні і кримінальні справи розглядає один і той же суд вибраними чи призначеними суддями незалежно, гласно, національною мовою судочинства із забезпеченням права на захист тощо. Цивільне процесуальне право і кримінальне процесуальне право мають рівнозначні інститути в доказовій діяльності і стадії судочинства. Поряд з цим цивільне процесуальне право і кримінальне процесуальне право відрізняються між собою предметом правового регулюванню і методами державного примусу, що їх застосовує суд до порушників норм цивільного і кримінального права.

3. Поняття цивільного судочинства. Види та стадії цивільного судочинства

Рис. 2 – Цивільне судочинство

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об’єднаних за матеріальними ознаками у три види: позовне провадження, окреме провадження, наказне провадження.

ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Характерні риси:

- Наявність спору про право

- Наявність двох сторін з протилежними інтересами (позивач і відповідач)

- Наявність третіх осіб

- Справа порушується шляхом пред’явлення позовної заяви

- За результатами розгляду справи ухвалюється рішення

- Можливе ухвалення заочного рішення

ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Характерні риси:

- Перелік справ чітко визначений законом

- Відсутність спору про право

- Метою розгляду є встановлення юридичного факту чи юридичного стану особи

- Відсутність сторін

- Учасниками справи є заявник та заінтересовані особи

- Справа порушується шляхом пред’явлення заяви

- За результатами розгляду справи ухвалюється рішення, яке, як правило, не підлягає примусовому виконанню

НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Характерні риси:

- Перелік справ чітко визначений законом

- Наявність сторін – заявник і боржник

- Безспірний порядок стягнення

- Справа порушується шляхом подачі заяви про видачу судового наказу

- Справа розглядається без судового засідання та виклику сторін

- За результатами розгляду справи видається судовий наказ як особлива форма судового рішення

Цивільне судочинство складається з окремих частин – стадій, кожна з яких об’єднана сукупністю процесуальних дій, що спрямовані на досягнення самостійної мети.

СТАДІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1. Провадження у суді першої інстанції:

a) Пред’явлення заяви та відкриття провадження у справі;

b) Провадження у справі до судового розгляду

- Попереднє судове засідання;

- Підготовка справи до розгляду;

c) Судовий розгляд справи:

- підготовча частина судового засідання

- розгляд справи по суті

- судові дебати

- ухвалення судового рішення

2. Апеляційне оскарження рішень та ухвал, що не набрали законної сили;

3. Касаційне оскарження рішень та ухвал, що набрали законної сили;

4. Перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами;

5. Перегляд судових рішень Верховним Судом України;

6. Виконавче провадження

4. Джерела цивільного процесуального права

Джерела цивільного процесуального права – це способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя у цивільних справах.

1. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ: встановлює основи організації і діяльності суду (розд. VIII), правовий статус громадян (розд. II), у тому числі і в цивільному судочинстві (статті 55, 59, 24, 29, 31, 31, 32). Цивільне судочинство підпорядковується принципам, які закріплені у Конституції та мають безпосередній влив на здійснення правосуддя в Україні.

2. ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 18 березня 2004 року. ЦПК складається з 11 розділів: Загальні положення; Наказне провадження; Позовне провадження; Окреме провадження; Перегляд судових рішень; Процесуальні питання пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб); Судовий контроль за виконанням судових рішень; Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні; Відновлення втраченого судового провадження; Провадження у справах за участю іноземних осіб; Прикінцеві та перехідні положення.

3. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ. При вирішенні питання про застосування норм ЦПК України слід враховувати, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору. Але при цьому треба обов'язково враховувати статті 1, 8, 9 Конституції.

Міжнародні договори про взаємну допомогу у цивільних і сімейних справах, укладені Україною або в яких вона може вважатися правонаступником СРСР:

- Угода між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах. Угоду ратифіковано Законом від 22.09.2005 р.;

- Договір між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах. Договір ратифіковано Законом від 22.09.2005 р.;

- Договір між Україною та Ісламською Республікою Іран про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 07.09.2005 р.;

- Договір між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 04.06.2004 р.;

- Договір між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 10.12.2003 р.;

- Угода між Україною та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних справах. Угоду ратифіковано Законом від 22.11.2002 р.;

- Договір між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах. Договір ратифіковано Законом від 07.09.2005 р.;

- Договір між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах. Договір ратифіковано Законом від 10.01.2002 р.;

- Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах. Договір ратифіковано Законом від 10.01.2002 р.;

- Угода між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах. Угоду ратифіковано Законом від 05.07.2001 р.;

- Договір між Україною та Республікою Македонія про правову допомогу в цивільних справах. Договір ратифіковано Законом від 02.11.2000 р.;

- Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 02.11.2000 р.;

- Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах. Договір ратифіковано Законом від 05.11.1998 р.;

- Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 01.11.1997 р.;

- Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 22.11.1995 р.;

- Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 22.11.1995 р.;

- Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 22.11.1995 р.;

- Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 10.11.1994 р.;

- Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 р.;

- Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р.;

- Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 05.02.1993 р.;

- Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Народною Демократичною Республікою Ємен про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах (Москва, 06.12.1985 р.);

- Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сірійською Арабською Республікою про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах (Москва, 15.11.1984 р.);

- Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Туніською Республікою про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах (Москва, 26.06.1984 р.);

- Конвенція між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Італійською Республікою про правову допомогу у цивільних справах № 4210 (Рим, 25.01.1979 р.);

- Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Фінляндською Республікою про правовий захист і правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Хельсінкі, 11.08.1978 р.);

- Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Народною Республікою Албанією про надання правової допомоги у цивільних, сімейно-шлюбних і кримінальних справах (Москва, 30.06.1958 р.);

- Угода між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Францією про передачу судових і нотаріальних документів і виконання судових доручень у цивільних і торгових справах (Париж, 11.08.1936 р.);

Безпосередньо міжнародними договорами регламентуються питання міжнародної підсудності справ, якщо громадяни перебувають під юрисдикцією різних країн.

4. ЗАКОНИ УКРАЇНИ:

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року: встановлює мету і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, систему органів правосуддя, основні засади організації і діяльності органів правосуддя в Україні;

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року встановлює правила допустимості засобів доказування в справах про визнання недійсними певних угод, склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про визнання угоди недійсною, порядок оформлення довіреності та ін.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року визначає склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав, обов'язкову участь прокурора, органів опіки і піклування у деяких справах, що виникають із сімейних правовідносин

Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року врегульовує види адвокатської діяльності в цивільному судочинстві.

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. регламентує питання участі прокурора в цивільному процесі.

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року врегульовує порядок виконання в Україні рішень іноземних судів.

5. ПІДЗАКОННІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ:

Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року визначає порядок та розміри сплати судового збору.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» від 21 грудня 2005 року врегульовує порядок та розміри сплати вказаних витрат.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме» від 25.01.2006 р.

6. АНАЛОГІЯ ПРАВА ТА АНАЛОГІЯ ЗАКОНУ

7. РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

8. РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

У своїй діяльності судді зобов’язані керуватися постановами Пленуму Верховного суду України. При цьому, постанови Пленуму є роз’ясненнями і не мають статусу нормативно-правового акту.