Реферат Зародження і розвиток страхування від нещасних випадків

« Назад

1. Історія зародження та розвитку страхування від нещасних випадків та його видів

Людське життя завжди супроводжують різноманітні ризики, непередбачувані події, нещасні випадки, що завдають значної шкоди не лише майну, а й життю й здоров'ю. Це вимагає пошуку шляхів захисту від можливих втрат. Серед них важливе місце посідає страхування.

В законах вавилонського царя Хаммурапі передбачалось укладання угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів внаслідок розбійного пограбування тощо.[1]

На території Стародавньої Греції практикувалися угоди купців-піратів щодо розподілу доходів від торговельно-розбійницьких операцій, а також розподілу втрат внаслідок різноманітних морських не передбачувальних подій.

Як свідчать історичні дані, ще в 1541 році морське право Вісбі вимагало від власників суден страхувати життя своїх капітанів від нещасних випадків. В Голландській республіці вже в 1665 році існував табель винагород за втрату різних частин тіла вояків найманого війська. У XVIII столітті в Німеччині існували спілки взаємодопомоги на випадок перелому руки, ноги тощо.

Цей вид страхування бере свій початок від запровадженнязагальної цивільно-правової відповідальності роботодавця за нещасні

випадки, що сталися з його робітниками. Серед країн Європи такувідповідальність роботодавця першою запровадила Німеччина у1871 р. За декілька років такий самий закон з’явився у Швейцарії, анаприкінці 1890-х років – в Англії, Франції та Данії, на початку ХХ ст. – у Росії.

Із запровадженням цього виду цивільно-правовоївідповідальності роботодавці відчули об’єктивну потребу і усвідомили економічну доцільність страхування своїх ризиків, пов’язаних ізпроведенням виплат потерпілим та членам їх сімей. Роботодавцям виявилося вигідніше сплачувати страхові внески до страхової організації (приватної страхової компанії чи товариства взаємного страхування роботодавців), яка у подальшому компенсувала б їмзбитки, зазнані ними у зв’язку з проведенням виплат потерпілим від нещасних випадків.

Вже на початку 1880-х років у Німеччині налічувалося 52 товариства добровільного взаємного страхування роботодавців[2].Таким чином було створено передумови для запровадження уНімеччині загальнообов’язкового соціального страхування віднещасних випадків, що передбачало б сплату роботодавцямистрахових внесків до спеціалізованих страхових організацій, якіпроводили б необхідні виплати безпосередньо застрахованим особам у разі настання нещасних випадків.

Перший страховий закон – закон про обов’язкове страхування навипадок хвороби – було прийнято у Німеччині 15 червня 1883 р. За рік – 6 липня 1884 р. прийнято закон про страхування від нещаснихвипадків, а 22 червня 1889 р. – закон про страхування у зв’язку зістарістю і на випадок інвалідності. Саме цей період прийнято вважати початковим стосовно соціального страхування, оскількизапроваджений у Німеччині механізм страхування містив елементи примусовості та обов’язковості, охоплюючи порівняно широке коло осіб і покладаючи на роботодавців обов’язок брати участь у витратах на страхування[3].

Приклад Німеччини наслідували інші країни Європи. Так, вАвстрії закон про страхування від нещасних випадків прийнято у1887 р., у Норвегії – у 1894 р., у Фінляндії – у 1895 р., в Англії – у1897 р., у Данії, Франції та Італії – у 1898 р., в Іспанії – у 1900 р., у Швеції, Голландії та Бельгії – у 1901 р., у Люксембурзі – у 1902 р., у Росії – у 1912 р.[4].

У той самий період – наприкінці XIX ст. і на початку ХХ ст. – об’єктами обов’язкового страхування стають такі види соціальних ризиків, як хвороба, інвалідність, вдівство і сирітство, материнство, старість, професійні захворювання, безробіття. Так, наприклад, вАвстрії у 1888 р. прийнято закон про страхування на випадок хвороби, а у 1891 р. в Угорщині – закон про загальнообов’язкове медичнестрахування. Цього ж року у Бельгії упроваджено системустрахування на випадок безробіття, що передбачала надання субсидій за рахунок публічних коштів професійним спілкам, які проводили відповідні виплати своїм членам. У 1909 р. у Норвегії упроваджено систему обов’язкового страхування на випадок хвороби.

У Великобританії у 1911 р. прийнято національний акт прострахування, що передбачав формування фонду на випадок безробіття за рахунок обов’язкових внесків найманих працівників і роботодавців, а також унесення однієї третини цього фонду за рахунок коштівдержави. Зазначеним актом передбачалося й утворення національної системи медичного страхування, що також мала формуватися зарахунок коштів працівників, роботодавців і держави.

Того самого 1911 р. в Італії упроваджено централізовану системузагальнообов’язкового державного страхування на випадокматеринства для жінок, які працюють.

Незважаючи на те, що процес розвитку капіталістичних відносину Росії розпочався пізніше, ніж у країнах Європи, окремі видистрахування найманих працівників з’явилися у Росії майже одночасно з їхнім виникненням у провідних і найбільш економічно розвинутих європейських країнах. Деякі дослідники[5]висловлюють думку, що власне питання запровадження обов’язкового страхуванняробітників у Росії порушувалося навіть раніше, ніж у Німеччині.

У 1912 р. Державною Думою Росії прийнято закони «Прозабезпечення робітників на випадок хвороби», «Про страхуванняробітників від нещасних випадків на виробництві», які передбачали сплату внесків на соціальне страхування як працівниками, так іроботодавцями (крім страхування від нещасних випадків, яке, як і у провідних країнах Європи, здійснювалося за рахунок роботодавця).

Зазначені закони визначали й організаційну структурувідповідних видів страхування – страховими органами на місцях були лікарняні страхові каси і страхові товариства, що існували напідприємствах із кількістю робітників не менше двохсот. На більш дрібних підприємствах створювалися кооперативні каси.

Таким чином, ці страхові закони не лише упровадили новітнімоделі соціального страхування найманих працівників, притаманні економічним системам провідних країн Європи, але й визначиливертикаль організаційно-управлінської структури страхуванняробітників у Росії.

Зі створенням СРСР страхування від нещасних випадків почало розвиватися достатньо високими темпами, швидко нарощувалася кількість укладених договорів страхування. 6 квітня 1931 року урядом було введено обов'язкове страхування пасажирів від нещасних випадків на шляхах залізничного, водного, автомобільного й повітряного шляхів сполучень, яке передбачало сплату страхового збору пасажирами під час придбання проїзних квитків і включення його в їх загальну вартість. Але загалом асортимент послуг зі страхування від нещасних випадків за умов монополії держави на ведення страхової справи був невеликий.

З 1988 року в СРСР почався процес збільшення асортименту послуг зі страхування від нещасних випадків. Так, у цьому ж році було введено страхування дітей від нещасних випадків, в 1989 — страхування вихованців інтернатів, державних установ, 1990 — страхування працівників залізничного транспорту, колективне страхування водіїв від нещасних випадків, колективне страхування студентів і молоді в будівельних загонах і на сільськогосподарських роботах, страхування спортсменів. У 1991 році введено державне обов'язкове особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів та підрозділів внутрішніх справ.

З 1992 року стало проводитися державне обов'язкове страхування працівників прокуратури, державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, державне обов'язкове страхування працівників митних органів, державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними службових обов'язків.

У подальшому відповідно до Закону України «Про страхування» (1996 р.) стали проводитися й такі види обов'язкового страхування від нещасних випадків, як державне страхування життя й здоров'я народних депутатів, військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, податківців, особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд), державне страхування спортсменів вищих категорій, страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу тощо.

Нова редакція Закону України «Про страхування» (2001 р.) змінила перелік видів обов'язкового страхування від нещасних випадків, який був значно скорочений. З переліку видів обов'язкового страхування було вилучено державне обов'язкове страхування працівників прокуратури та інших правоохоронних органів, державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, державне обов'язкове страхування працівників митних і податкових органів.

Після демонополізації страхової справи на страховому ринку України почали діяти конкуруючі між собою страхові компанії, що здійснюють різні види страхування, зокрема й страхування від нещасних випадків.

За останні роки Верховною Радою України було прийнято Закони України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (23вересня1999року№1105-XIV),«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2березня 2000 року №1533-III), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, зумовленими народженням та похованням» (від 18 січня 2001 року№2240-III)

Таким чином,на початку III тисячоліття в Україні було створено законодавчі умови для встановлення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування,що базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці №67 (1944 року).

2. Сутність та об’єктивна необхідність страхування від нещасних випадків, його основні форми та види

Страхування від нещасних випадків - це ризиковане страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні термінудії договору страхування не передбачається.

Об’єктивною необхідністю в разі страхування від нещасних випадків є захист майнових інтересів застрахованої особи, які пов’язані з тимчасовим чи постійним зниженням доходу або додатковими втратами через смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку.

Досвід страхування від нещасних випадків свідчить, що воно може здійснюватись у різних формах, але при цьому зберігається єдиний соціально-економічний зміст.

Розглядаючи страхування від нещасних випадків, слід мати на увазі, що Закон України «Про страхування» чітко визначає види та поняття добровільного і обов’язкового страхування.

За видами страхування від нещасних випадків поділяється так:

• індивідуальне — у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

• колективне — коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.

Удосконалення індивідуального та колективного страхування відбувається насамперед за рахунок розширення обсягів страхової відповідальності, контингенту страхувальників і застрахованих, підвищення рівня страхового забезпечення, платоспроможності страховиків, спрощення порядку та механізму виплат.

Відповідно до Закону України «Про страхування» страхування від нещасних випадків може мати обов’язкову або добровільну форму.

Обов’язкові види страхування запроваджуються законами України. З метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема здійснюється обов’язкове страхування в порядку та за умовами, що їх затверджує Кабінет Міністрів України.

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови та порядок проведення страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно, але з урахуванням чинного законодавства.

Страхувальником за цим видом страхування можуть бути юридичні особи або дієздатні громадяни, які уклали зі страховиком довір страхування. Договір страхування не укладається з онкологічної хворими, хворими на важкі форми захворювання серцево-судинної системи, СНІД, які перебувають на обліку в наркологічних, психоневрологічних, туберкульозних, шкіряно-венерологічних диспансерах.

Страхування від нещасних випадків доповнює, але не замінює соціального страхування, основами якого є законодавство України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та Закон України від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація проведення Фондом соціального страхування від нещасних випадків – некомерційною самоврядуванню організацією, що діє на підставі статуту та має статус юридичної особи. Страхування від нещасних випадків як послуга комерційних страхових компаній за формою проведення може бути обов’язковим та добровільним. А останнє – індивідуальним та колективним.

Компанії, які мають ліцензії на здійснення страхування від нещасних випадків, при укладанні договорів страхування враховують ряд факторів:

1) Професія та умови роботи;

2) Вік та стан здоров’я;

3) Заняття спортом, хобі, керування автомобілем (мотоциклом), інші заняття застрахованого. Договори страхування від нещасних випадків можуть укладатися як з юридичними так і з фізичними, особами на строк від 7 днів до 1 року.

Найважливішим критерієм відбору ризику й становлення страхових тарифів є професія. Різні професії по-різному небезпечні щодо ймовірності настання нещасних випадків. Тому при укладенні договору страхувальник повинен детально описати свою професію та її особливості, оскільки професії, з однаковою назвою можуть мати різний ступінь ризику. Якщо особа працює за декількома спеціальностями, то ступінь її ризикованості береться дещо вищим, ніж указано в тарифі.

У правилах страхування від нещасних випадків страхові компанії виділяють,як правила, чотири групи ризику професій:

1 група - офісні працівники та персонал, що не залучений до промислового виробництва;

2 група – особи, що зайняті в процесі виробництва (машинобудівельна, деревообробна, легка промисловість), будівельники, залізничний, річковий транспорт, водії;

3 група - працівники металургійної, нафтової та газової промисловості, морського та океанського транспорту, мотоциклісти;

4 група – робітники галузей з підвищеним ступенем небезпеки (підривники, працівники хімічного виробництва, водолази, електрики високовольтних ліній, пожежники тощо).

Страховими випадками, при настанні яких страховик повинен виконати взяті при укладанні договору страхування від нещасних відпадків зобов’язання, є:

1-тимчасова втрата застрахованою особою загальної працездатності (не менше ніж на сім днів);

2-постійна втрата загальної працездатності (встановлення групи інвалідності);

3-смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

Крім цього, страхова компанія при укладанні договору страхування може взяти на себе і додаткову відповідальність перед страхувальником.

Важливим критерієм відбору ризику є здоров’я. Попередній медичний огляд застосовують у спірних і неясних випадках. Страхова компанія бере до уваги ті захворювання та фізичні дефекти, які:

1) Зумовлюють настання нещасного випадку;

2) Подовжують період видужування;

3) Збільшують витрати на лікування;

4) Ускладнюють визначення факту настання нещасного випадку.

Ризик нещасного випадку збільшується разом із віком, оскільки людина поступово втрачає рухливість та окремі рефлексні рухи, що може призвести до настання нещасного випадку, хоча літнім людям притаманна більша обережність і менша схильність до ризику. Крайній вік страхування майже всі страхові компанії схильні не вище 65 років, пом’якшуючи цей пункт умовами, що у випадку, коли фізична особа вже була застрахована раніше, то страхування може подовжити до 70-75 років[6].

Страхові компанії не схильні підписувати договори з особами, які вимагають укласти їх на дуже високі страхові суми, із такими, які мають несприятливе матеріальне становище або з якими траплялися нещасні випадки кілька разів за невеликий період часу.

Наслідком нещасних випадків можуть бути:

1) тимчасова непрацездатність;

2) інвалідність;

3) смерть.

Під тимчасовою непрацездатністю розуміють неможливість продовжувати професійну діяльність або виконувати звичні обов’язки протягом певного часу. Непрацездатність минає під впливом лікування. Експертиза тимчасової непрацездатності здійснюється у лікувально-профілактичних установах і засвідчується лікарняним листом або відповідною довідкою. Якщо термін перебування на лікарняному за непрацездатністю перевищує 4 місяці, то постраждалий проходить медико-соціальну експертну комісією (МСЕК), яка може визнати стійку втрату непрацездатності і встановити певну групу інвалідності[7].

Інвалідність може бути встановлена на строк від - 3 року або безстроково. Безстрокова інвалідність означає постійну інвалідність, під якою розуміють фізичні або функціональні втрати, які наносять застрахованому непоправної шкоди. Постійна інвалідність може бути двох видів: загальна або часткова.

Ступінь втрати здоров’я впливає на величину страхової суми, що виплачується застрахованій особі за наслідками нещасного випадку.

Максимальна страхова сума виплачується у випадку смерті страхувальника.

Основною метою страхування від нещасних випадків є забезпечення страхового захисту на випадок втрати здоров'я або смерті застрахованої особи. Виплата страхових сум здійснюється у вигляді відповідних грошових компенсацій за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю застрахованої особи, а також захист майнових інтересів, пов'язаних зі зниженням доходу в результаті настання страхового випадку[8].

3. Проблеми, шляхи вдосконалення страхування від нещасних випадків на страховому ринку України

Актуальність проблеми страхування від нещасних випадків, обумовлено необхідністю розробки ефективної стратегічної політики щодо забезпечення страхової діяльності в Україні.

Якщо розглядати страхування від нещасних випадків загалом по Україні, то можна констатувати, що ця підгалузь страхування ще не досить розвинена й існує значний потенціал розвитку та зростання. Найважливішим у цьому процесі є збереження довіри страхувальників до страхових компаній.

Страховий ринок від нещасних випадків має досить значні проблеми:

По-перше, це проблема фінансової стійкості страховиків. Iснуючi методики визначення фінансової стійкості страховиків не надають достовірної інформації щодо фінансового стану страховика, тобто не задовольняють сучасним вимогам фінансової діяльності у страховий сфері.

По-друге, необхідним є створення єдиного регулюючого органу з певними повноваженнями стосовно діяльності страховиків як з організаційно-правової точка зору, так й з фінансового нагляду[9].

По-третє, не є обов’язковими й вимоги щодо обмеження на інвестування страхових резервів у фінансові інструменти. Такі вимоги повинні стати не тільки обов’язковими при розміщенні страхових резервів, але й при управлінні гарантійним фондом страховиків особливо у перехідних економіках.

По-четверте, доволі довгий час у наукових та практично спрямованих публікаціях ведеться дискусія щодо оподаткування страхування від нещасних випадків. Існування ставки податку на доходи страховиків було задовільним для них та дозволяло отримувати значні прибутки (при цьому слід зазначити, що середній рівень страхового відшкодування в українських страховиків був у два рази менший за рівень, що існує у ПРК). За деякими даними, рівень прибутковостіскладавпонад 50%. Це дозволяло страховикам від нещасних випадків не займатися пошуком внутрішніх резервів, мати досить високий рівень аквізацiйних витрат, не приділяти значної уваги рівню збалансованості страхового портфелю, не накопичувати фінансовий капітал[10].

На мою думку,найголовніша проблема є збільшення тиску на систему страхування від нещасних випадків з боку фінансування в той час,як стан безпеки умов праці залишається радше декларативним питанням,що призводить до високого рівня нещасних випадків та значного обсягу виплат. Якщо затримати проведення реформи, збільшення кількості тих, хто отримує виплати, і скорочення кількості платників внесків зробить майбутні реформи дорожчими та складнішими[11].

Сучасна економічна криза, скорочення обсягів виробництва, погіршення умов праці неодмінно призводить до збільшення порушень нормативів з охорони праці та зростання кількості нещасних випадків на виробництві й професійної захворюваності. У нашій країні досі не створено системи медичної, професійної та соціальної реабілітації постраждалих від нещасного випадку на виробництві. Нема механізму для відшкодування збитків постраждалим у разі фінансової неспроможності, банкрутства чи ліквідації їхніх підприємств. Розв'язати ці проблеми можливо лише шляхом створення системи соціального страхування від нещасних випадків, передбаченої Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"[12].

Разом із тим багато проблем, пов’язаних з формуванням і розвитком ринка страхових послуг, до кінця не вирішені. Це потребує пошуку ефективних рішень страхового захисту різних груп суб’єктів.

Страхування від нещасних випадків повинне організовувати та фінансувати комплексне лікування та реабілітаційні процеси. Головна мета полягає не у виплаті страхової компенсації, а поверненні постраждалих внаслідок нещасних випадків та профзахворювань до роботи, відновленні їх працездатності усіма відповідними засобами.

Цей підхід є унікальним, і не притаманним іншим напрямкам соціального страхування.

Страхування від нещасних випадків - єдина галузь системи соціального захисту, фінансування якої забезпечується винятково роботодавцями, а не працівниками.

Цей вид страхування також звільняє роботодавця від зобов'язань за позовами, що виникають внаслідок нещасних випадків та профзахворювань.

Таким чином, відокремлення бюджету цього виду страхування від інших соціальних бюджетів – є передумовою для справедливого розподілу коштів між бенефіціарами та обчислення найнижчих тарифів.

Для того, щоб зробити страхування дійовим механізмом і засобом протекції українського суспільства й національної економіки, необхідне правове регулювання та законодавче забезпечення галузі страхування, яке здійснюється шляхом прийняття законів та нормативних актів, які регулюють цей вид послуг.

Потрібно створити сприятливі умови для подальшого інтегрування України в світову страхову інфраструктуру шляхом гармонії й адаптації національного страхового законодавства до страхових традицій розвинених європейських країн.