Доповідь Здійснення страхових виплат та виплата страхового відшкодування

« Назад

Здійснення страхових виплат та виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його пра-вонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Проте є обставини, за яких страховик може відмовити у здійс-ненні страхової виплати або страхового відшкодування. До них законодавство відносить:

1. навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укла-дено договір страхування, спрямовані на настання страхового ви-падку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з вико-нанням ними громадянського чи службового обов'язку, у стані не-обхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавст-ва України;

2. учинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину що привів до страхового випадку;

3. подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4. отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

5. несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6. інші випадки, передбачені законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству України.

Рішення про відмову в страховій виплаті приймається страхо-виком у строк, не більший передбаченого правилами страхування, та повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обґрун-туванням причин відмови.

Страхувальник може оскаржити відмову страховика в страхо-вій виплаті в суді.

Негативний фінансовий стан страховика - це не підстава для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відш-кодування страхувальникові.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за догово-ром майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала стра-хове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний зби-ток у страхуванні, таке право вимоги відоме як суброгація.

Умови та порядок здійснення страхових виплат у судовому порядку

Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок — це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Яка саме подія визнається страховим випадком має бути детально зазначено у договорі страхування.

Слід звернути увагу на те, що учасники страхових правовідносин нерідко ототожнюють поняття «страхова виплата» і «страхове відшкодування», проте закон їх розмежовує. Так, страховою виплатою вважають грошову суму, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. А страховим відшкодуванням — страхову виплату, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Рішення про відмову у здійсненні страхової виплати приймається страховиком у строк, не більший за передбачений договором і правилами страхування, та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Така відмова може бути оскаржена в судовому порядку.

Вирішуючи спори щодо відмови страховика у здійсненні страхової виплати за договорами страхування, суди керуються як ст. 991 ЦК, так і ст. 26 Закону № 85/96-ВР, в яких перелічені підстави для відмови майже ідентичні. При цьому відповідно до ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

– навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації;

– вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

– подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

– одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

– несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

– наявності інших підстав, встановлених законом.

Виникають спірні питання стосовно застосування вимог п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК щодо неповідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, і створення йому в такий спосіб перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Наслідком невиконання страхувальником цього обов’язку є відмова страховика від здійснення страхової виплати відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку.

У системному зв’язку з п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК, яким на страхувальника покладено обов’язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, правове значення має повідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який дає страховику можливість дослідити обставини справи та дійти висновку про визнання його страховим випадком чи відмову в цьому. Сам факт порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку не може бути підставою для відмови від здійснення страхової виплати.

За змістом ч. 1 ст. 991 ЦК та ч. 1 ст. 26 Закону № 85/96-ВР страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала. Отже, якщо суд уже вирішив питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП винною особою, то під час розгляду справи про відшкодування такої шкоди за рахунок страховика суд має з’ясувати, чи виконане таке рішення, тобто чи одержав потерпілий відшкодування збитків від винної особи.

Наприклад, позивач Р. у грудні 2007 р. уклав договір добровільного страхування автомобіля, який належав йому на праві власності. У період дії договору мав місце страховий випадок — автомобіль був пошкоджений внаслідок ДТП. При наданні страховій компанії пакета документів, передбаченого договором, остання відмовила у виплаті страхового відшкодування з підстав експлуатації автомобіля з технічними несправностями, у технічному стані, що не відповідає вимогам Правил дорожнього руху (далі — Правила) та правил технічної експлуатації транспортного засобу. Така відмова була обґрунтована тим, що автомобіль позивача на день страхової події вже мав пошкодження, які свідчили про несправний технічний стан, зокрема пошкодження правої сторони автомобіля, правого дзеркала заднього виду та задньої підвіски.

Червоногвардійський районний суд м. Макіївки своїм рішенням, яке в апеляційному порядку не оскаржувалося, задовольнив позов Р., постановивши стягнути на його користь зі страхової компанії суму страхового відшкодування.

Задовольняючи вимоги про стягнення страхового відшкодування, суд виходив із того, що у страхової компанії не було підстав для відмови у проведенні відповідної виплати, оскільки згідно з Правилами та правилами технічної експлуатації транспортних засобів зазначені вище пошкодження автомобіля не віднесені до категорії пошкоджень, за яких забороняється керувати автомобілем. Згідно з умовами договору страхування, якщо технічний стан транспортного засобу не відповідає вимогам Правил та/або правил його технічної експлуатації, то це страховим випадком не визнається.

Слід враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 991 ЦК договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

З цього приводу необхідно зазначити таке. У ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону № 85/96-ВР роз’яснено, що за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Тобто, виходячи зі змісту цих норм, можна зробити висновок, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись окремо у кожному випадку.

Зокрема, несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від страхового відшкодування, а лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов’язок виплатити страхове відшкодування.

Слід також враховувати, що закон пов’язує обов’язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником. Зокрема, відсутність довідки ДАІ не є підставою для часткового відшкодування чи відмови у ньому.

Так, Ленінський районний суд м. Миколаєва рішенням від 27 березня 2009 р. у справі за позовом Д. до ЗАТ «Страхова компанія «АХА Україна» про стягнення страхової виплати на користь позивача постановив стягнути 20 тис. 879 грн страхової суми. У рішенні суд зазначив, що відповідач безпідставно, керуючись страховим актом, закрив страхову справу, оскільки позивач додатково не надав розгорнутої довідки ДАІ щодо страхового випадку, як передбачено у п. 6.1 умов страхування. Так, суд керувався тим, що відповідно до положень п. 6.2 зазначених умов страховик може запросити або надіслати запити у відповідні установи для отримання документів, яких не вистачає, однак останній цього не зробив. Враховуючи, що таких підстав, як ненадання страхувальником необхідних документів для встановлення обставин страхового випадку і здійснення відповідної виплати страхової суми не передбачено наведеними правовими нормами, умовами страхування та договором, суд згідно з п. 3 ст. 988 ЦК та ст. 20 Закону № 85/96-ВР ухвалив рішення про задоволення позову. Рішення суду не було оскаржене та виконане відповідачем добровільно.

Стаття 9. Страхова сума, страхова виплата, страхове відшкодування і франшиза

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому.

Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету.

Зазначена у договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних.

Договором страхування життя обов'язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов'язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації.

Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика).

Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання повідомляються страхувальнику письмово і не можуть бути у подальшому зменшені в односторонньому порядку.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума по цих випадках не встановлюється.

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом.

{Частина п'ятнадцята статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4391-VI ( 4391-17 ) від 09.02.2012}

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування. {Частина сімнадцята статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V (997-16) від 27.04.2007}

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Стаття 25. Порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. { Частина перша статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.

Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро можуть робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи та організації зобов'язані надсилати відповіді страховикам та Моторному (транспортному) страховому бюро на запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик та Моторне (транспортне) страхове бюро несуть відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Стаття 26. Відмова у страхових виплатах або страховому відшкодуванні

Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації.

Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; { Пункт 3 частини першої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законом. { Пункт 6 частини першої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону. { Частина друга статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови.

Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України “Про страхування” договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком. Згідно цієї угоди страховик бере на себе зобов’язання (у разі настання страхового випадку) здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тобто, за цим договором одна сторона (страховик) зобов’язується за винагороду (страховий внесок, страхову премію), котра сплачується іншою стороною (страхувальником), відшкодувати їй збитки, завдані в результаті настання визначеного договором страхового випадку.

Одним із різновидів договорів страхування є договір майнового страхування, предметом якого є майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном. На прикладі авіаційного майнового страхування у даній статті розглянемо деякі правові аспекти виплати страхового відшкодування за договором страхування повітряного судна.

Спеціальним нормативно-правовим актом, спрямованим на регулювання страхових правовідносин при використанні повітряних суден є постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2002 р. № 1535 “Про порядок і правила авіаційного страхування цивільної авіації”. У даній постанові містяться, зокрема, положення щодо розслідування страховиком настання страхового випадку. При цьому конкретні умови здійснення виплати страхового відшкодування передбачені в типовому договорі обов’язкового страхування повітряних суден, що є додатком № 2 до вказаної постанови.

Питання страхової виплати при настанні страхового випадку, порядку та умов її здійснення становить особливий інтерес при вирішенні майнового спору між сторонами договору страхування.

За загальним правилом у разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний у строк, передбачений договором виплатити страхове відшкодування (пункт 3 статті 20 Закону України “Про страхування”). Відповідний обов’язок страховика кореспондується праву страхувальника на одержання страхових виплат на підставі укладеного договору страхування.

Страховик зобов’язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку вжити заходи щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику (пункт 2 статті 20 Закону України “Про страхування”).

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України “Про страхування” здійснення виплати страхового відшкодування має проводитися страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника чи третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно з статтею 25 Закону України “Про страхування” аварійний комісар – це особа, яка займається визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до якої встановлюються актами чинного законодавства України. Водночас загальні умови та порядок провадження вищезазначеної діяльності аварійних комісарів встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 р. № 8, якою затверджено Типове положення про організацію діяльності аварійних комісарів.

З’ясування причин настання страхового випадку має визначальне значення, зокрема для визнання події як страхової чи не страхової. В залежності від них страховик приймає рішення щодо виплати чи відмови у виплаті страхового відшкодування. Світова практика страхування показує, що з’ясування відповідних питань при настанні страхового випадку, як правило, покладається на аварійного комісара, якого за свій рахунок має право залучити як страховик, так і страхувальник. Причому, страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.

Пунктом 11 даної постанови КМ України передбачено, що підставою для з’ясування аварійним комісаром обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків є заява страховика (страхувальника). Наразі відносини між страховиком (страхувальником), з одного боку, та аварійним комісаром – з другого, оформляються, як свідчить практика страхування, шляхом укладання договору. В цьому договорі визначаються права та обов’язки сторін, порядок оплати послуг аварійного комісара тощо.

У відповідності з пунктом 6 постанови КМ України № 1535 термін розслідування страховиком страхового випадку не повинен перевищувати 30 діб після отримання заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування. Якщо обставини розслідування потребують надання додаткової інформації державними органами та іншими підприємствами, установами, організаціями, страховик може продовжити термін розслідування ще на 60 діб.

На виконання взятого договірного зобов’язання щодо здійснення страхової виплати, страховик або уповноважена ним особа (аварійний комісар) у разі необхідності має право робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з’ясовувати причини і обставини страхового випадку.

Протягом часу, визначеного договором страхування страховик або уповноважена ним особа (аварійний комісар) оформляє документи, передбачені договором, отримує довідки від компетентних органів щодо обставин і причин настання страхового випадку (наприклад, акт органів пожежної безпеки про обставини і причини пожежі у разі настання страхового випадку за договором страхування майна від вогню) тощо.

Одночасно підприємства, установи та організації зобов’язані надсилати відповіді страховикам на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

На підставі проведеного дослідження і зібраних документів аварійний комісар складає аварійний сертифікат, в якому зазначаються обставини і причини настання страхового випадку та розмір заподіяної шкоди. Як приклад, про страховий випадок за договором майнового страхування даний документ має містити такі відомості: місце, час і причини пошкодження майна, визнання чи не визнання події як страхової, розмір шкоди, заподіяної страхувальнику та інші відомості стосовно страхового випадку.

Найбільші складності в оформленні страхового акту для прийняття страховиком рішення щодо виплати страхового відшкодування за договором страхування повітряного судна виникають при відсутності офіційних документів розслідування авіаційних подій, що трапилися за межами території України. Для вирішення питання стосовно страхової виплати, як відомо, необхідно з’ясувати, зокрема, обставини і причини катастрофи повітряного судна. Встановлення відповідних обставин є важливим, оскільки вони мають безпосереднє відношення передусім для визнання страховиками відповідного випадку страховим чи не страховим та прийняття рішення стосовно виплати страхового відшкодування.

Міжнародним правом та законодавством України встановлений спеціальний порядок розслідування авіаційних інцидентів та катастроф, що виникають при здійсненні міжнародних авіаперевезень.

Відповідно до частини 1 статті 57 Повітряного кодексу України, регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод. Базовою міжнародною угодою, яка детально регулює відносини, зокрема, щодо розслідування авіаційних катастроф, є Конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 07.12.1944 р. (далі – Конвенція). Конституція України (стаття 9), Закони України “Про міжнародні договори України” (стаття 17) та “Про дію міжнародних договорів на території України” встановлюють загальне правило, що укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Процедура розслідування врегульована Додатком 13 “Розслідування авіаційних подій та інцидентів” до Конвенції (далі – Додаток 13), в якому зібрані стандарти та рекомендована практика щодо розслідування авіаційних подій.

Згідно з статтею 26 Конвенції відповідна процедура в загальному вигляді є наступною: держава, на території якої сталася авіаційна подія, призначає розслідування її обставин. При цьому державі, в якій зареєстровано повітряне судно, надається можливість призначити спостерігачів для присутності при розслідуванні. Держава, що проводить розслідування, направляє державі реєстрації звіт і висновок про розслідування.

Таким чином, єдиною міжнародно визнаною процедурою розслідування причин авіаційних подій є розслідування, що призначається державою, на території якої сталася відповідна подія. Держава реєстрації повітряного судна може бути представлена при розслідуванні спостерігачем. І тільки висновок, підготовлений країною місця авіаційної події, має правове значення при остаточному вирішенні питання її причин.

Проте, як свідчить авіаційна практика, розслідування авіаційних подій за межами території України займає декілька років. Звідси до закінчення відповідного авіаційного розслідування, будь-які документи стосовно конкретних причин катастрофи повітряного судна не можна вважати належними доказами.

Як приклад, розглянемо судовий спір щодо виплати страхового відшкодування у зв’язку з катастрофою повітряного судна за межами території України.

хх.хх.1998 р. при виконанні міжнародного рейсу за маршрутом “С” – “Д” в районі високогірного аеродрому “К”, наближаючись до злітно-посадочної смуги зазнало катастрофи повітряне судно ІЛ-78, бортовий номер “№”, що належало авіакомпанії “А”. В результаті даної катастрофи повітряне судно було повністю зруйноване.

У зв’язку з цією подію, страхувальник у відповідності з умовами укладеного договору страхування надіслав страховику письмове повідомлення про настання страхового випадку із застрахованим повітряним судном, а також оформив заяву на виплату страхового відшкодування.

При цьому відповідно до підпункту “д” пункту 13.2 договору страхування страхувальник одночасно із заявою про виплату страхового відшкодування повинен надати страховику документи, що стосуються обставин страхового випадку, його причин, оцінки збитків (Акт компетентної комісії з розслідуванню причин авіакатастрофи, акти технічного огляду тощо). Після отримання повного комплекту документів для обґрунтування та розрахунку страхового відшкодування, страховик в місячний строк складає страховий акт (пункт 13.3 договору).

Однак відповідні документи не були наданні страхувальником страховику. Таким чином, страховики були позбавлені можливості скласти страховий акт та встановити дійсні обставини авіаційної катастрофи. Натомість відповідні документи є необхідними для визнання авіакатастрофи страховим чи не страховим випадком, обґрунтування та розрахунку страхового відшкодування з метою складання страхового акту.

Згідно з пунктом 13.3 договору страхування страховий акт затверджується страховиком у місячний строк з моменту отримання страховиком повного комплексу документів, необхідних для обґрунтування та розрахунку страхового відшкодування. За умови визнання відповідної події як страховий випадок, страховик протягом тридцяти календарних днів з моменту затвердження страхового акту здійснює виплату страхового відшкодування (пункт 13.3 договору).

Проте, як встановив господарський суд, страховики фактично відмовили страхувальнику в складанні страхового акту через ненадання позивачем повного комплекту документів, надання яких передбачено умовами договору страхування, зокрема акту компетентної комісії з розслідування причин авіакатастрофи.

У даній спірній ситуації встановлення причини авіакатастрофи є суттєвим для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, так як згідно підпункту “в” пункту 14.1 договору страхування в разі грубого порушення льотним та технічним складом вимог Посібника по льотній експлуатації та інших документів, якщо дане порушення стало причиною страхового випадку, то страховики мають право відмовити у виплаті страхового відшкодування.

Серед підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування договором страхування також передбачено наступні випадки: порушення страхувальником правил навігації; вимог безпеки польотів та недотримання стандартів і процедур пілотування; технічної експлуатації та обслуговування повітряного судна; перевантаження повітряного судна; знаходження застрахованого повітряного судна за географічними межами, визначеними договором тощо.

З наявних матеріалів судової справи видно, що відповідний акт компетентної комісії страхувальником страховикам не надавався з причини відсутності даного документу. Відповідний документ не було надано страхувальником і господарському суду. Таким чином суд встановив, що згідно з умовами договору страхування у страховика, через відсутність правових підстав для складання страхового акту, не виникло договірне зобов’язання щодо здійснення виплати страхового відшкодування.

Водночас в обґрунтування заявлених вимог страхувальник зазначав, що відповідно до пункту 5.2 договору страхування страховим випадком за цим договором є будь-яка не передбачувана чи раптова подія, що відбулася у період дії даного договору, наслідком якої є втрата або пошкодження повітряного судна. Звідси факт втрати (загибелі) застрахованого повітряного судна, на думку позивачу відноситься до страхового випадку, що обумовлює договірний обов’язок страховика виплатити страхове відшкодування страхувальнику.

Відповідне тлумачення поняття “страховий випадок”, на наш погляд, є помилковим. Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України “Про страхування” страховий випадок - це подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику. При цьому подія, на випадок якої проводиться страхування повинна мати ознаки ймовірності та випадковості її настання (див. статтю 8 Закону України “Про страхування”). Відповідні ознаки страхової події є невід’ємними елементами правового змісту поняття “страховий випадок”.

Більш детально зазначені питання регламентуються у законодавстві деяких держав Співдружності Незалежних Держав. Зокрема, відповідно до пункту 3 статті 817 Цивільного кодексу Республіки Казахстан подія, що розглядається в якості страхового випадку, повинна мати ознаки ймовірності та випадковості її настання. Натомість доказування настання страхового випадку, а також заподіяних ним збитків лежить на страхувальнику (пункт 4 статті 817 Цивільного кодексу Республіки Казахстан).

Очевидно, що загибель повітряного судна є ймовірною подією, але питання в іншому - чи завжди вона є випадковою? Останнє питання вимагає додаткового дослідження. Під випадковістю розуміється подія, яка сталася раптово, несподівано, непередбачено чи за збігом обставин, тобто така, що виникла без певних причин [4].

Враховуючи, що згадуваний акт компетентної комісії з розслідування відповідної авіаподії відсутній, тому розглянемо питання випадковості настання катастрофи виходячи з наявних документів, що знаходяться у матеріалах судової справи.

За клопотанням позивачів до матеріалах справи були залучені матеріали “Дослідів записів бортового мовного та параметричного реєстраторів літака ІЛ-78”, зроблених установою “Ж”, а також результати розслідування причин авіакатастрофи, проведені незалежною експертною організацією AIRCLAIMS LIMITED (Великобританія). За висновками вказаних установ, насамперед вбачається, що під час виконання міжнародного рейсу щодо здійснення перевезення вантажу, повітряне судно ІЛ-78 було перевантажене на 35-40 тон.

Оскільки перевантаження збільшує ризик катастрофи повітряного судна, а в даному випадку стало причиною його загибелі, то без сумніву факт катастрофи повітряного судна не є випадковим. Отже, відповідну подію не можна визнати страховим випадком. Звідси правових підстав для виплати страхового відшкодування за договором страхування немає.