Магістерська робота Місцеве самоврядування, як політичний інститут, його функціонування в Україні

Вступ

Розділ 1. Проблема аналізу місцевого самоврядування з точки зору політичної науки

1.1. Теорія політичного інституту

1.2. Поняття місцевого самоврядування

1.3. Принципи місцевого самоврядування

1.4. Політичні моделі місцевого самоврядування: Європейський та Український досвід

Розділ 2. Місцеве самоврядування в політичній системі України

2.1. Організаційна форма місцевого самоврядування

2.2. Місцеве самоврядування в Україні - самостійний інститут Конституційного права

2.3. Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні

Розділ 3. Сучасний стан функціонування місцевого самоврядування в Україні

3.1. Узагальнення проблеми поступу місцевого самоврядування в Україні

3.2. Розвиток місцевого самоврядування в координатах адміністративної реформи

Висновки

Список використаних джерел

Протягом усього періоду розвитку незалежної України відбувається процес пошуку оптимальної моделі її державного устрою. Одним з найважливіших напрямів українського державотворення є деконцентрація та децентралізація влади, становлення інституту місцевого самоврядування як необхідної і важливої умови трансформації українського суспільства в напрямі прогресивного демократичного розвитку. Досвід ефективного функціонування західних демократій вказує на те, що в громадянському суспільстві і правовій державі саме місцеве самоврядування виступає гарантією стабільного соціального прогресу.

Входження України до Ради Європи та її приєднання до Європейської Хартії місцевого самоврядування роблять цю проблему своєчасною й актуальною. Однак доводиться констатувати, що питання децентралізації влади, співвідношення її центральних і місцевих органів знаходиться поки що на стадії початкового вирішення. Процес реформування в даній сфері відбувається складно, непослідовно і суперечливо.

У чому причина такого становища? Можливо в недостатньому розуміння важливості процесу зайняття місцевим самоврядуванням свого місця у політичній системі України за наявності більш складних проблем у сфері соціально –економічних відносин? Здається, що ні. В зацікавлених колах Української громадськості, серед політиків і представників владних структур розуміють те, що реальні соціально - економічні зрушення в напрямі радикальних суспільних перетворень можливі лише за умови тісної взаємодії (а не простого владного підпорядкування) інституту місцевого самоврядування з іншими державними інституціями, за наявності у місцевих органів влади важелів впливу на процеси, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя. Адже де як не на місцях можна врахувати усі особливості конкретного регіону і населення яке там проживає. Тому не випадково, коли ми говоримо “громадянин”, то насамперед визначаємо його приналежність до тієї чи іншої громади, населеного пункту, а вже потім держави.

Держава, якою б демократичною не була її політична система, не завжди здатна повністю врахувати потреби та інтереси населення окремої території, громади, як це можуть зробити органи місцевого самоврядування. В ст.3 Європейської Хартії місцевого самоврядування 1988 р. зазначено, що “під місцевим самоврядуванням розуміється право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах населення“.

Україна, як незалежна, держава виникла як єдине ціле в політико-правовому аспекті утворення з єдиною соціально-економічною і політичною системою. Від тоталітарного радянського суспільства вона природно успадкувала жорстку централізацію влади та державний патернаціоналізм. При цьому слід зазначити, що демократичні ідеї організації місцевого самоврядування, визнані в провідних демократичних країнах світу, в умовах радянської системи влади офіційно декларувалися, однак на практиці фактично не були реалізовані. Виходячи з ідеологічних цінностей тодішньої політичної системи, вони досить часто сприймалися негативно.

Курс на демократичний розвиток нової політичної системи відкритого типу початку 90-х рр. Природно не міг суперечити радянській організації місцевої влади. Першою реакцією на таку ситуацію партійно-номенклатурної верхівки була спроба “осучаснити” традиційну радянську модель організації влади, пристосувати її до нових суспільних умов. Проте бажаних результатів це не принесло. Усі спроби створити надійну законодавчу базу місцевого самоврядування і правові засади взаємовідносин органів місцевого самоврядування з іншими інституціями політичної системи в Україні протягом 1990-1992 рр. Істотних змін в ситуацію не внесли. Аналіз прийнятих у той час Верховною Радою України законодавчих актів щодо місцевого самоврядування свідчить про їх схематичність і декларативність. Щодо практики здійснення влади, то тут, фактично, продовжувалася “диктатура” центральної влади, як це було в минулі роки.

Проголошення молодою українською державою курсу на демократизацію передбачало, як уже зазначалось вище, перехід від пануючого тоталітарного централізованого управління до розширення механізмів місцевого самоврядування. Спочатку це цілком об’єктивно проявилося в зростанні регіональних автономістських тенденцій. Наслідком цього можна вважати початок у регіонах України руху за створення місцевих самоуправлінських структур (на етнокультурному, політико-економічному ґрунті). Закономірно виникає протистояння між центром і регіонами з проблем визначення повноважень, принципів управління.

Основна складність в тому, що з одного боку, становлення української державності вимагало сильної центральної влади, а з іншого – проголошений курс на демократизацію – природно вимагав і розвиток самоврядування як політичного інституту, створення повноцінної системи місцевого самоврядування як однієї з базових засад нової, демократичної політичної системи.

Адже, коли в країнах із розвинутою демократією говорять про демократичну організацію влади, то, як правило, мають на увазі її “нижчі східці систему місцевого самоврядування. Саме вони є тим фундаментом, на якому тримається вся політична система держави, оскільки через місцеве самоврядування влада стає зрозумілою ї доступною рядовим громадянам. Тут вони вже не виступають у ролі простих статистів, а є справжніми учасниками конкретних дій, реалізуючи свої потреби і інтереси.

Досвід ефективного функціонування інституту місцевого самоврядування в країнах Заходу свідчить, що місцеве самоврядування – це система управління заможного суспільства. Відсутність економічно ефективного середнього класу в українському суспільстві - це ще одна об’єктивна причина повільного розвитку місцевого самоврядування як політичного інституту. Зі збільшенням чисельності і підвищенням соціально-економічної активності українського середнього класу потреба в дійовій і повноцінній системі місцевого самоврядування зростатиме. Адже її впровадження, з одного боку, безперечно сприяє розвитку економічної і, що головніше політичної ініціативи громадян, а з іншого – є гарантом їх матеріального благополуччя і добробуту. Тому, щоб успішно будувати нову політичну систему, держава має включити в процес побудови цієї системи як найбільше населення, а це можливо зробити через розвиток місцевого самоврядування як політичного інституту.

Метою магістерської роботи є спроба вивчення місцевого самоврядування як політичного інституту, його місце в політичній системі України.

Гіпотеза роботи: ефективність місцевого самоврядування при здійсненні політики держави.

Завдання дослідження: розгляд особливостей діяльності, вивчення принципів роботи органів місцевого самоврядування; аналіз специфіки їх діяльності в контексті підвищення їх ефективності.

Предмет дослідження: органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації.

Об’єкт дослідження: повноваження органів місцевого самоврядування в контексті політичної системи України.

Актуальність проблеми: визначається необхідністю визначення місця інституту місцевого самоврядування в політичній системі України як це впливає на розбудову політичної системи України зокрема і на розвиток Української державності взагалі. Розроблення та прийняття законодавчих актів, які передбачали б основні заходи організації, побудову та функціонування органів виконавчої влади, сприятиме усуненню недосконалості і недоліків у діяльності структур державної влади в Україні.

Наукова новизна роботи: полягає у комплексному підході до вивчення місцевого самоврядування, існування і взаємодії інститутів влади в умовах трансформування українського суспільства.

Практична значимість: обумовлена використанням основних положень та результатів дослідження для підвищення ефективності діяльності державного апарату.

Теоретико-методологічна основа дослідження: проблема розбудови місцевого самоврядування як політичного інституту у взаємодії з іншими інститутами політичної системи України полягає у з’ясуванні їх сутності природи, організаційно – структурних аспектів обумовленості зв’язків між ними. Методологічною базою стали концепції устрою взаємодії гілок влади, співвідношення між ними.

В основу праці покладено дослідження українських політологів та юристів В. Авер'янова, Н. Нижник, В. Шаповала, О. Батанова, В. Борденюка.

Методи: на основі яких здійснено дослідження – метод системного аналізу, порівняльний, аналіз документів, статистичний метод політичного моделювання.

Магістерська робота: складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, доповнюється списком використаної літератури.

В першому розділі: дається аналіз теорії політичного інституту як такого, розглядаються принципи місцевого самоврядування, поняття про місцеве самоврядування також розглядається еволюція інституту місцевого самоврядування.

У другому розділі: розглянуто місце інституту місцевого самоврядування в політичній системі України. Висвітлюється організаційна форма місцевого самоврядування, правове регулювання його діяльності.

В третьому розділі: розглянуто сучасний стан, узагальнення проблеми поступу місцевого самоврядування. Розглянуто також проблему розвитку інституту місцевого самоврядування в контексті адміністративної реформи.