Курсова робота Загальні положення тактики допиту

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТАКТИКИ ДОПИТУ

1.1. Поняття та загальна класифікація допиту

1.2. Тактичні основи підготовки до проведення допиту

1.3. Зміст тактики допиту

1.4. Психологічні особливості допиту

РОЗДІЛ 2. СПЕЦІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИЧНИХ ПРИЙОМІВ ОКРЕМИХ ВИДІВ ДОПИТУ

2.1. Тактичні прийоми допиту свідків та потерпілого

2.2. Особливості такти допиту підозрюваного та обвинуваченого

2.3. Тактика проведення очної ставки та перехресного допиту

РОЗДІЛ 3. ФІКСАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОПИТУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Актуальність теми дослідження. Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі.

Допит – одна з найпоширеніших слідчих дій, за допомогою якої отримується і перевіряється значна частина інформації, необхідної для встановлення істини та правильного вирішення кримінальної справи. Тому цілком закономірним є інтерес науковців до проблеми допиту в кримінальному судочинстві. Його теоретичним і практичним питанням присвячена значна кількість наукових праць. Тема ця невичерпна, оскільки постійно нагромаджується і узагальнюється практичний матеріал, впроваджуються нові психологічні та наукові методи проведення допиту.

Основою допиту є процесуальні норми, які забезпечують законність слідчої дії. Слідчому для успішного вирішення завдань допиту потрібне творче відношення до проведення цієї процесуальної дії, майстерність і знання тактичних прийомів. Тактичні прийоми – це наукові рекомендації, які склались на основі використання спеціальних наук, головним чином, психології, логіки та широкого узагальнення практики. Вони не регламентовані законом, їх застосування, вибір і варіанти використання залежать в кожному випадку від слідчої ситуації, від її оцінки слідчим, а при долиті і від процесуального положення допитуваного, його особистості.

Показання допитуваного мають значення не тільки тоді коли вони відносяться до основних, головних обставин події, яка трапилася, але і тоді, коли отримані відомості про другорядні деталі. Повідомлена на допиті на перший погляд малозначна інформація може дозволити установити важливих свідків, відомості про їх особистості, виявити протиріччя в показаннях інших осіб, заповнити пробіли в доказовому матеріалі.

Отже, як уже зазначалося, загальною задачею допиту є одержання від кожного допитуваного всіх відомих йому достовірних відомостей про обставини, при яких відбулася розслідувана подія, і про особи, які до неї причетні. Забезпечення повноти і вірогідності одержуваної інформації є однією з важливих задач, оскільки допитуваний, навіть якщо він прагне до викладу правдивої інформації, не завжди в стані відразу згадати деякі обставини.

Крім того, він не завжди буває в курсі того, які саме факти і деталі цікавлять слідчого. Він може і сумлінно помилятися щодо того, як протікала та або інша подія. Ще більш складна ситуація виникає, коли допитуваний дає помилкові показання, умовчує про окремі обставини, відмовляється від показань, прагне будь-якими шляхами перешкодити слідчому у встановленні істини в справі.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є об’єктивне та всебічне висвітлення місця і ролі тактики допиту у криміналістиці.

Для досягнення вказаної мети необхідно виконати наступні завдання:

- проаналізувати основні положення тактики допиту: поняття і види допиту, підготовчу процедуру, зміст та визначити його психологічні особливості;

- дослідити тактичні особливості проведення допиту окремих категорій допитуваних;

- простежити процедуру фіксації результатів допиту.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження стали процесуальні правовідносини тактики проведення допиту.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є відповідні нормативно-правові акти України, які регламентують процедуру проведення допиту, а також різноманітні наукові джерела, статті та монографії в яких їх автори описували характер, ознаки, загальнотеоретичні та практичні аспекти проведення допиту.

Практичне значення дослідження. Курсова робота – це як правило теоретичне дослідження студентом відповідної нормативно-правової бази, різноманітних наукових джерел, які можна використати при виконанні роботи з врахуванням методичних рекомендацій. Але враховуючи відсутність у студентів (авторів курсових робіт) певного досвіду та відповідних навичок стає недоцільно говорити про її практичне значення, оскільки студенту складно дослідити всі тонкощі і проблематику відповідної теми, а тому вона не може стати якісним джерелом інформації. Звичайно ж дану роботу можна використати для її подальшого дисертаційного дослідження, або навіть написання підручника. Також для ведення лекцій з курсу «Криміналістика» та «Кримінального процесу».

Отже, підводячи підсумок, хочу відмітити, що допит – процесуальна дія, яка зводиться до отримання та фіксації у встановленому процесуальним порядком показів свідків, потерпілих, підозрюваних та звинувачуваних про відомі їм факти, що мають значення для правильного рішення справи.

Предметом допиту можуть бути різного роду обставини, що мають відношення до розслідуваної події.

Види допиту різноманітні. Залежно від процесуального становища допитуваного відрізняють:

- допит свідка;

- допит потерпілого;

- допит підозрюваного;

- допит звинувачуваного.

Якщо в основі класифікації лежить вік допитуваного, допит ділиться на:

- допит малолітнього;

- допит неповнолітнього;

- допит дорослої особи.

Допит може бути проведено без участі третіх осіб, або з їх участю, а саме: за участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітнього, педагога, перекладача.

Допит може бути:

- первинним;

- повторним;

- додатковим.

Нерідко при проведенні допиту виникає конфліктна ситуація (наприклад, між слідчим та підозрюваним, або звинувачуваним). При проведенні допиту в конфліктній ситуації слідчий використовує наступні тактичні прийоми:

- роз’яснює допитуваному значення чистосердечного зізнання та дачі правдивих свідчень;

- виявляє мотиви дачі неправдивих свідчень;

- переконує за допомогою логічних доводів у марності дачі неправдивих свідчень;

- максимально деталізує і конкретизує покази допитуваного;

- пред’являє докази, що доводять провину допитуваного;

- створює у допитуваного уяву про поінформованість слідчого.

Допит свідка та потерпілого, як правило, проходить в безконфліктній ситуації. Основними прийомами в безконфліктній ситуації є:

- роз’яснює допитуваному важливість його показів для встановлення істини;

- ставить питання, що активізують у свідомості допитуваного асоціативні зв’язки;

- знайомить допитуваного з фрагментами показів інших осіб;

- пропонує викласти факти, чітко дотримуючись послідовності подій;

- допит на місці події.

Підготовка до допиту.

Необхідною умовою отримання на допиті достовірних і повних даних є детальна підготовка до його проведення. Підготовка включає в себе:

- вивчення матеріалів кримінальної справи;

- визначення кола обставин, за якими необхідно отримати свідчення;

- вивчення психологічних особливостей допитуваного;

- забезпечення участі у допиті передбачених законом осіб, а також спеціалістів, якщо знадобиться їх допомога;

- підготовку необхідних науково-технічних засобів.

Готуючись провести допит, слідчий продумує питання та черговість їх ставлення під час допиту. Якщо по справі потрібно провести допит кількох осіб, то краще було б визначити черговість їх допитування. Не слід також квапитися з допитом тих осіб, від яких планується отримання правдивих свідчень.

Завершується підготовка до допиту складанням письмового плану, в якому зазначаються всі основні параметри допиту – час, задачі, коло питань, їх черговість, матеріали справи і докази, які можуть знадобитися.