Магістерська робота Міжнародні стандарти місцевого самоврядування та їх втілення в Україні

Вступ

Розділ 1. Місцеве самоврядування як об’єкт наукового аналізу

1.1. Історичний розвиток місцевого самоврядування

1.2. Зміст, структура і функції місцевого самоврядування

Розділ 2. Міжнародні стандарти місцевого самоврядування

2.1. Основні типи систем місцевого самоврядування

2.2. Європейська хартія місцевого самоврядування

Розділ 3. Проблеми та перспективи впровадження Європейської Хартії місцевого самоврядування в Україні

3.1. Проблеми імплементації положень Європейської Хартії в Україні

3.2. Перспективи впровадження Європейської Хартії в Україні

Висновки і рекомендації

Список використаних джерел

Демократичний устрій країни характеризується рядом визначальних елементів, одним з яких є місцеве самоврядування. Становлення його правових засад в Україні визначались особливостями соціально-економічних процесів, досягнутим рівнем інституційних перетворень та політичним співвідношенням сил у суспільстві протягом усіх років незалежності.

Конституція України 1996 року створила правові умови для оновлення всього законодавства, в тому числі й тих законів, які принципово змінюють всю систему організації влади. Законодавство, яке регулює діяльність державної влади та місцевого самоврядування охоплює досить широке коло правових норм у сфері державно-управлінських відносин. Однак для проведення адміністративної реформи на місцевому рівні є необхідним прийняття ряду законодавчих актів, як то Закон України “Про нормотворчу діяльність органів місцевого самоврядування”, “Про право комунальної власності” тощо. Тому першочерговим завданням законодавчої гілки влади є ліквідація недосконалості законодавства про місцеве самоврядування.

Сьогодні визнається, що в чинних законах про місцеві державні адміністрації та про місцеве самоврядування є невдалим співвідношення положень обох законів, особливо в частині чіткого розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Законодавці стверджують, що під час розробки проекту чинного нині базового закону виявилися протилежні підходи до законодавчого ствердження системи місцевого самоврядування. В ході законотворчого процесу переміг традиційно-галузевий (“прорадянський”) підхід, відповідно до якого, передусім, було закріплено не статус територіальної громади як певної спільноти, мешканців самоврядних одиниць, а статус органів місцевого самоврядування та визначені їх повноваження: виняткові, власні, делеговані.

Слід віддати належне новим редакціям законопроектів про місцеве самоврядування, де більш повно реалізовано системно-функціонально-цільовий підхід (наближений до європейських зразків). Він дозволив більш чітко визначено статус кожного елемента системи місцевого самоврядування, в першу чергу територіальної громади; функції, повноваження органів місцевого самоврядування різних рівнів, а також їх повноваження.

У цих проектах чіткіше врегульовані основи організаційної, правової, фінансово-майнової самостійності територіальних громад, зазначені механізми впровадження засад “статутного права”. Таким чином досвід та результати розвитку законодавства про місцеве самоврядування свідчить про відсутність концептуального бачення розбудови законодавчого забезпечення місцевого самоврядування. Це породжує дезінтеграцію учасників законотворчого процесу, безсистемне напрацювання законодавчих актів, неузгодженість у їх розробці та прийнятті, невизначеність підходів до визначення статусу, компетенції і відповідальності суб’єктів місцевого самоврядування.

Усвідомлюючи серйозність зазначених проблем, вчені різних галузей науки, представники органів державної влади і місцевого самоврядування займались їх теоретичною розробкою і практичним вирішенням.

В контексті державного управління питаннями розробки нормативно-правових засад місцевого самоврядування займались В.М. Шаповал, Н.Р. Нижник, Г. Цвєткова, В.І. Борденюк, М.О. Пухтинський, проблемами кадрового і наукового забезпечення регіонального розвитку В.І. Луговий, В.М. Князєв, організації місцевого управління Ю.П. Лебединський, В.М. Вакуленко, Ігнатенко О. тощо. Вагомих зусиль становленню та розвитку місцевого самоврядування в Україні доклали управлінці-практики В.П. Удовиченко, Л.О. Шремф, М.М. Павлов, А.В. Толстоухов.

Зусилля теоретиків і практиків направлені на вирішення спільного для всіх демократичних націй питання: розподіл повноважень та компетенції між центральним урядом та органами місцевого самоврядування. Побудова взаємин між ними пов’язана, як правило із досягненням двох основних суперечливих цілей. Першою з них є забезпечення права на місцеве самоврядування, як основоположного принципу демократичного урядування, а також здатності субнаціональних органів влади коригувати програми задоволення конкретних проблем своїх виборців та пристосовуватися до місцевих умов. Друга мета пов’язана з потребою центрального уряду брати на себе обов’язки загальнодержавного характеру і захищати права громадян. Тому найголовнішим із завдань найвищих посадових осіб центральних органів влади всього світу є визначення функцій і обов’язків місцевої автономії щодо загальнодержавних цілей.

В Україні це питання передбачається вирішувати шляхом розробки Концепції законодавчого забезпечення місцевого самоврядування, яка має враховувати субординацію в системі нормативно-правового регулювання відносин у сфері місцевого самоврядування: конституційного, законодавчо-установчого (статусного), законодавчо-нормативного, локального (статутного). Концепція повинна передбачати адаптацію правової системи України щодо місцевого самоврядування до європейських стандартів. Мова йде про стандартизацію або приведення у відповідність українського законодавства про місцеве самоврядування, в першу чергу до норм Європейській Хартії місцевого самоврядування. Тут мається на увазі дотримання принципів Європейської Хартії місцевого самоврядування щодо організаційної, правової і фінансово-економічної самостійності територіальних громад.

При дослідженні процесу реалізації Україною міжнародних стандартів місцевого самоврядування ми звертали увагу на проблему становлення і формування, юридичну природу таких стандартів. Практично як стандарти виступають міжнародні норми, які регламентують основні принципи, форми і методи здійснення муніципальної діяльності, прийняті державами світу в рамках міжнародних міждержавних організацій.

Особливостями міжнародних стандартів у цій сфері є те, що вони регламентують спільно вироблені державами принципові підходи і міжнародно-легальні принципи становлення, формування і функціонування інституту місцевого самоврядування на території конкретних держав. Закріплення таких положень на рівні співтовариства держав, за допомогою рамкових норм міжнародного права, свідчить про важливість цього інституту не тільки в національному (внутрішньодержавному), але й у міжнародному аспекті, що характеризується актуалізацією і глобалізацією предметів правового регулювання.

Отже, міжнародні стандарти функціонування місцевої демократії належать до міжнародних конвенцій спеціального порядку, що встановлюють правила, визнані більшістю держав.

З огляду на актуальність проблеми стандартизації вітчизняного законодавства про місцеве самоврядування відповідно до світових зразків нами вибрана тема: “Міжнародні стандарти місцевого самоврядування та їх втілення в Україні”.

Мета дослідження полягає у науковому аналізі еволюції місцевого самоврядування, дослідженні процесу впровадження міжнародних стандартів місцевого самоврядування в Україні.

Об’єкт дослідження – місцеве самоврядування.

Предмет дослідження – міжнародні стандарти місцевого самоврядування.

Основні завдання дослідження:

- проаналізувати історіографію теми, сучасний стан і тенденції розвитку місцевого самоврядування в процесі інтеграції України в ЄС;

- охарактеризувати міжнародні стандарти місцевого самоврядування;

- розкрити основні положення Європейської Хартії місцевого самоврядування;

- висвітлити основні проблеми та визначити умови її впровадження в Україні.

У роботі задіяно ряд наукових методів.

При вивченні історії виникнення і розвитку місцевого самоврядування застосовувався порівняльно-історичний та функціонально-структурний аналіз. Це дало змогу простежити історичну та причинно - наслідкову зумовленість сутності та форм місцевого самоврядування на різних історичних етапах, виявити тенденції розвитку його нормативно - правових засад.

Логічний метод сприяв послідовності дослідження і викладення напрацьованого матеріалу. З його допомогою здійснено логічне вивчення міжнародних стандартів місцевого самоврядування від їх зародження у вигляді певних правил та норм існування громади аж до сучасних загальновизнаних законодавчих актів.

Прогностичний метод, а саме узагальнення незалежних характеристик і прогнозування, сприяв з’ясуванню чинників існуючих проблем реалізації повноважень місцевого самоврядування, виявленню способів їх вирішення.

Використовуючи метод сходження від абстрактного до конкретного і навпаки, зроблено аналіз і синтез основних положень Європейської Хартії. На основі аналізу і синтезу зроблено висновки та рекомендацій щодо умов їх впровадження в Україні.

Системний підхід дозволив охарактеризувати зміст, структуру та функції місцевого самоврядування.

Теоретична та практична важливість роботи полягає у висвітленні історії місцевого самоврядування, а саме витоки даного явища та його розвиток. На основі цього з’ясовано чинники становлення самоврядування як правового поняття, охарактеризовано його рівні та способи представництва через місцеві органи. Важливим є дослідження ролі структури і функцій місцевого самоврядування у зміцненні його фінансово-економічних основ, встановлення залежності механізмів вирішення проблем від сукупності історичних, географічних, політичних, економічних, соціальних та культурних чинників. Теоретично і практично значим є визначення проблем впровадження міжнародних стандартів місцевого самоврядування в Україні і рекомендації стосовно їх вирішення.