Курсова робота Конституційно-правовий статус канцлера ФРН та глави уряду України: порівняльне дослідження

Вступ

Розділ 1. Теоретико-правові аспекти правового статусу канцлера ФРН та глави уряду України

1.1. Історія становлення та розвитку посади канцлера ФРН та прем’єр міністра України

1.2. Місце та роль глави уряду ФРН та України в системі вищих органів державної влади: порівняльний аналіз

Розділ 2. Особливості реалізації правового становища канцлера ФРН та глави уряду України

2.1. Порядок формування та повноваження глав уряду ФРН та України

2.2. Конституційно-правові основи організації та діяльності канцлера ФРН та прем’єр-міністра України

2.3. Гарантії та відповідальність канцлера ФРН та вітчизняного глави уряду

Висновки

Список використаної літератури

Актуальність дослідження. В звязку з останніми подіями в нашій країні та бажанням України вступити до ЄС, необхідним є проведення порівняльного аналізу органів виконавчої влади на прикладі ФРН та ЄС. Федеральний канцлер (Bundeskanzler) Є головою Федерального уряду Німеччині. У його компетенцію входить призначення федеральних міністрів і визначення політичного курсу уряду. Бундесканцлер обирається бундестагом (парламентом Німеччини) терміном на 4 роки і може бути зміщений зі свого поста до закінчення терміну повноважень тільки за допомогою механізму конструктивного вотуму недовіри. В даний час пост канцлера займає Ангела Меркель ( ХДС). Прем'є́р-міні́стр Украї́ни — посада Голови Кабінету Міністрів в Україні. Очолює виконавчу владу в країні.

Предметом дослідження є порівняльна характеристика основних ознак посад Федеральний канцлер ФРН та Премєр-міністр України з позиції основних органів виконавчої влади у цих двох країнах, також в нашій роботі проведено порівняння законодавчого закріплення відповідальності за неналежне виконання свої службових обовязків та інших особливостей реалізації своїх повноважень.

Об'єктом дослідження є посади Федеральний канцлер ФРН та Премєр-міністр України.

Метою нашого дослідження є порівняльний аналіз двох основних посад виконавчої влади в ФРН та Україні за основними критеріями: призначення на посаду, законодавче закріплення діяльності, відповідальність, основні обовязки.

Федеральний канцлер головує в кабінеті міністрів. Тільки він має право формувати уряд: він відбирає міністрів і висуває обов'язкове для федерального президента пропозицію про їх призначення або звільнення. Канцлер вирішує, скільки міністрів буде в кабінеті, і визначає сферу їх діяльності.

Основними завданнями в роботі є:

- історична перспектива становлення посад Федеральний канцлер ФРН та Премєр-міністр України;

- визначення місця та ролі посад Федеральний канцлер ФРН та Премєр-міністр України в системі влади;

- виокремити порядок формування та повноваження глав уряду ФРН та України.

Виконавчу владу в ФРН здійснюють Канцлер, Уряд і Президент.
Федеральний Уряд ФРН складається з Федерального канцлера і федеральних міністрів.

Уряд формується після обрання депутатів Бундестагу, які у свою чергу обирають Канцлера, що приймає безпосередню роль у формуванні кабінету міністрів. Міністри призначаються Президентом за пропозиції Канцлера.

Уряд перебуває у прямій залежності від Бундестагу і несе перед ним відповідальність: Бундестаг може винести вотум недовіри Уряду в особі Канцлера, що в кінцевому підсумку призводить до відставки Канцлера та Уряду.

З іншого боку, Канцлер може поставити питання про довіру Бундестагу і у випадку якщо не отримає більшості голосів, Президент може розпустити Бундестаг, а Уряд достроково йде у відставку. Крім цього, Бундестаг може бути розпущений Президентом, якщо на заключному турі виборів Бундестаг не затверджує кандидатуру на посаду Канцлера, висунуту Президентом.

Кабінет Міністрів України — відповідно до Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей. Порядок виконання обов'язків міністра в разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

1. Автономов А. С., Сивицкий В. А., Черкасов А. Л. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А. С. Автономова. – М.: Юриспруденция, 2001. – 400 с.

2. Алебастрова И. А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт-М, 2001. – 640 с.

3. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран. – М.: Форум: ИНФРА-М, 1999. – 488 с.

4. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крупских. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 384 с.

5. Григонис Э. П., Григонис В. Л. Конституционное право зарубежных стран: Курс лекций. – СПб.: Питер, 2002. – 416 с.

6. Гринюк Р. Ф., Фесечко Л. Ф. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – Донецк: Дон ГУ, 1997. – 64 с.

7. Егинбарян Р. В., Татевосян Э. В. Конституционное право: Учебник. – М.: Юристъ, 2000. – 492 с.

8. Конституционное право: Энцикл. слов. / Отв. ред. и рук. авт. кол. С. А. Авакьян. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 2001. – 688 с.

9. Ковешников Е. М., Марченко М. Н., Стешенко Л. А. Конституционное право стран Содружества независимых государств. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 464 с.

10. Конституционное (государственное) право зарубежныхстран: В 4 т. / Отв. ред. Б. А. Страшун. – М.: БЕК, 1995-1996.

11. Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Под общ. ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА, 2005. – 1056 с.

12. Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. В. О. Лучина, Г. А. Василевича, А. С. Прудникова. – М.: ЮНИТИ – Дана: Закон и право, 2001. – 687 с.

13. Конституционное право развивающихся стран: Основы организации государства / Отв. ред. В. Е. Чиркин. – М.: Наука, 1992. – 352 с.

14. Конституционное право: Словарь / Отв. ред. В. В. Маклаков. – М.: Юристъ, 2001. – 560 с.

16. Маклаков В. В. Иностранное конституционное право. – М.: Юристъ, 1996. – 512 с.

16. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Белые альвы, 1996. – 400 с.

17. Ріяка В. О., Свечкарьов О. І., Шувалова В. А. та ін. Державне право зарубіжних країн. Загальна частина: Навч. посіб. – X.: Вид-во Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого, 1996. – 186 с.

18. Российская юридическая энциклопедия / Гл. ред. А. Я. Сухарев. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 1110 с.

19. Румянцев О. Г., Додонов В. Н. Юридический энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 384 с.

20. Сравнительное конституционное право / Отв. ред. В. Е. Чиркин. – М.: Манускрипт, 1996. – 580 с.

21. Субботин В. Л. Государственное право зарубежных стран (Общая часть): Курс лекций. – Донецк: ДИЭХП, 2002. –120 с.

22. Чиркин В. Л. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юрист, 1997. – 568 с.

23. Чудаков М. Ф. Конституционное государственное право зарубежных стран. – Минск: Харвест, 1998. – 784 с.

24. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. – К.: АртЕк, 1997. – 264 с.

25. Шаповал В. М. Конституційні системи зарубіжних країн. – К.: Вища шк., 1992. – 135 с.