Курсова робота Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян в Україні

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, ФУНКЦІЇ ТА ПРИНЦИПИ ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ

РОЗДІЛ 3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОБ’ЄДНАННЯ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Актуальність теми. Значною мірою взаємовідносини держави й об'єднань громадян регулюють норми адміністративного права. Ці норми визначають правовий статус об'єднань громадян, а саме: сукупність прав і обов'язків, які реалізуються в правовідносинах, що виникають між об'єднаннями громадян і суб'єктами виконавчої влади.

Насамперед це стосується питань легалізації об'єднань громадян. Іншими словами, держава офіційно визнає об'єднання громадян і оформлює його правове становище. Офіційне визнання об'єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву про це, а також певні документи, перелік яких визначено законодавством. Крім того, громадські організації можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення про це відповідних державних органів.

Тему намагались дослідити вчені та науковці такі як: Аніщук В. М., Алехин А. П., Гончарук С. Т., Марченко Н. М., Гетманець В. К., Колпаков В. К Коваль Л. В., Примуш М. Ю., Ромовська З. М., Сидоренко О. В., Сунгуров О. В., Хропанюк В. Н., Шемшученко Ю. С., Явна О. Ф. та інші.

Тема роботи: Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян в Україні.

Мета роботи: вивчити яка відповідальність за порушення законодавства про об’єднання громадян в Україні.

Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України, а легалізацію громадських організацій здійснює відповідно Міністерство юстиції України, органи місцевої державної адміністрації, а також виконавчі органи місцевого самоврядування. Відмову в реєстрації об'єднання громадян може бути оскаржено в судовому порядку.

Законом встановлено й певні вимоги до засновників об'єднань громадян. Так, політичні партії можуть створюватися тільки за ініціативою повнолітніх громадян України, які не обмежено судом у дієздатності та не перебувають у місцях позбавлення волі. Стосовно громадських організацій, то їх засновниками, крім громадян України, можуть бути іноземні громадяни й особи без громадянства, яким виповнилося 18 років. Засновниками молодіжних і дитячих організацій можуть бути особи, які досягли 15-річного віку.

Важливим чинником, що впливає на адміністративно-правовий статус об'єднань громадян, є встановлення державою обмежень на створення й діяльність об'єднань громадян.

Так, не підлягають легалізації такі об'єднання громадян, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняють у судовому порядку, якщо їх метою є: зміна насильницьким шляхом конституційного ладу та в будь-якій протизаконній формі порушення суверенітету й територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права й свободи людини, здоров'я населення, створення воєнізованих формувань.

Держава не втручається в діяльність об'єднань громадян, надаючи їм широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об'єднань громадян. Так, органи, що проводять легалізацію об'єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту.

Фінансові органи та органи податкової адміністрації здійснюють контроль за джерелами і розмірами прибутків та інших фінансових надходжень, а також за правильністю сплати об'єднаннями громадян податків. З свого боку, об'єднання громадян мають представляти фінансовим органам декларацію про прибутки та витрати.

Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Це за версією авторів проекту. Попри певні конкретизаційні елементи останнє поняття політичної партії не поліпшує те, що наведено в Законі, а погіршує його. Політична партія — політико-правова категорія. Той, хто береться за її визначення, має знати, що стержневим для партії, її метою є питання влади: участь в органах влади і місцевого самоврядування та вплив на них.1

Формування політичної волі трудящих — передумова перемоги на виборах, а участь у них — не мета партії, а засіб досягнення останньої. Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії.

Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.

Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України.

Отже, Конституція України (ст. 36) гарантує громадянам нашої держави право на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки і громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав та свобод інших людей. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про об'єднання громадян» політичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, головною метою яких є участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування і представництво в їх складі. Політичні партії діють тільки з всеукраїнським статусом.

Громадська організація – це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Вони можуть діяти із всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.

Після прийняття Конституції України, вступу нашої держави до Ради Європи, налагодження активного співробітництва з ЄС та з окремими країнами, коли виявилася невідповідність Закону України «Про об'єднання громадян" сучасним вимогам розвитку конституціоналізму, набула актуальності проблема вдосконалення правового забезпечення процесів утворення та діяльності політичних партій. У цьому важливу роль мали б відіграти прийнятий Верховною Радою України закон України «Про політичні партії» та низка нормативно-правових актів, спрямованих на його реалізацію.

Проаналізувавши чинне законодавство про об'єднання громадян, я дійшов висновку, що політичні партії і громадські організації - це складні соціальні утворення, які мають свій правовий статус, свій порядок утворення і реєстрації, межі здійснення своєї діяльності, а також окрему відповідальність, тощо.

Уявляється, що чинне законодавство України, пов'язане з утворенням та діяльністю політичних партій, треба постійно вдосконалювати. Зокрема, можлива постановка питання про систематизацію законодавства в галузі так званого партійного права.

Необхідно пам'ятати, що норми права діють тоді, коли вони постійно змінюються та доповнюються з урахуванням розвитку правової реформи у нашій державі.

1. Законом України «Про громадські об’єднання» значно звузився перелік стягнень. Ст. 28 Закону України «Про об’єднання громадян» Про громадські об'єднання,(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 1, ст.1-7).

2. Закон України Про громадські об'єднання (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 1, ст.8-21).

3. Закон України Про громадські об'єднання (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 1, ст.21-27).

4. Закон України Про громадські об'єднання (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 1, ст.27-32.

5. Закон України Про політичні партії в УкраїніВерховна Рада України; Закон від 05.04.2001 № 2365-III. Документ 2365-14, чинний, поточна редакція — Редакція від 11.08.2013, підстава 406-18.

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 70 народних депутатів України. Конституційний Суд; Рішення від 12.06.2007 № 2-рп/2007 Документ v002p710-07, чинний, поточна редакція — Прийняття від 12.06.2007.

7. Алехин А. П., Административное право Российской Федерации [учебник] / Алехин А. П. Кармо- лицкий А. А., Козлов Ю.М. – М.: ИКД «Зерцало-М». – 2010. – 668 с.

 8. Аніщук В. М., Форми правового забезпечдня діяльності політичних партій в Україні // Право України. – 2011. –– 471 с.

9. Гончарук С. Т., Суб'єкти адміністративного права. – К., 2009. – 147 с.

10. Гетманець В. К., Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. – 3-є вид., стер. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – С. 164.

11.Комаров С. А. Загальна теорія держави і права: Підручник. - М.: Юрайт, 2012. – 326 с.

12. Марченко Н. М., Теорія держави і права. Курс лекцій / За ред. М. Н. Марченко. 2010 – 396 с.

13. Коваль Л. В., Административное право / Коваль Л. В. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 206 с.

14. Примуш М. Ю., Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Примуш М. Ю.– 2-ге вид., переробл. і доповн. – К.: Вид-во «Юридична думка», 2012. – 728 с.

15. Ромовська З. М., Основні вчення про право і державу: Навчальний посібник. К.: Вид. КФЕІ, 2011 – 345 с.

16. Сидоренко О. В., Хропанюк В. Н., Теорія держави і права.: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. М. 2010 – 378 с.

17.Сунгуров О. В., Організації-посередники в структурі громадянського суспільства // Політична думка.—2011.– С. 199.

18.Шемшученко Ю. С., Сучасні проблеми правової системи України: Зб. наук. праць. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко. – К.: ТОВ «Юридична думка», 2010. – С. 39.

19. Шечушенко С. Ю., Юридична енциклопедія: В 6 т. / ред. кол.: Ю. С. Шечушенко (відп. ред.) та ін. - К.: Укр. Енцикл., 2010 - Т.1: А-Г. – 562 с.

20. Явна О. Ф. Теорія держави і права. – Х., 2010. – 453 с.