« Назад

Перелік умовних скорочень

ВТК Виправно-трудова колонія

ДДВП Державний департамент України з питань виконання покарань
КВК Кримінально-виконавчий кодекс

КК Кримінальний кодекс

КПК Кримінально-процесуальний кодекс

МВС Міністерство внутрішніх справ

МОЗ Міністерство охорони здоров'я

ОВС Органи внутрішніх справ

ПАРЄ Парламентська асамблея Ради Європи

ПВСУ Пленум Верховного Суду України

ППВСУ Постанова Пленуму Верховного Суду України

ПНД Психоневрологічний диспансер

США Сполучені Штати Америки

УВП Установа виконання покарань

УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка

ФРН Федеративна Республіка Німеччини

Вступ

Актуальність теми дослідження. У кримінальному праві України питання застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування вважаються одними з найбільш складних і комплексних, що зумовлюється, передусім, багатогранністю цього інституту – він перебуває на перехресті юридичної і медичної наук та поєднує в собі елементи як правових галузей знань (кримінального, кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального, адміністративного права тощо), так і соціологічних та медичних (психіатрію, психологію, галузі клінічної медицини тощо). Водночас із примусовими заходами медичного характеру та примусовим лікуванням пов’язано багато сфер життя будь-якого цивілізованого суспільства. Вони покликані: захистити суспільство від небезпечних посягань осіб, які страждають на психічні розлади, та від осередків захворювань, небезпечних для здоров’я людей; вплинути на покращання здоров’я всього населення; сприяти його епідемічному, а отже, і соціально-економічному благополуччю й, у кінцевому підсумку, забезпечити підтримання належного рівня безпеки в соціумі.

На жаль, статистичні дані свідчать, що в умовах сьогодення забезпечення психічного здоров’я населення та протидія поширенню небезпечних хвороб в Україні залишаються незадовільними. Так, станом на 2013 р. в Україні зареєстровано близько 1,2 млн громадян із психічними захворюваннями. За офіційними даними Міністерства охорони здоров’я України, 155 тис. людей є хворими на шизофренію, 159 тис. страждають від невротичних розладів і стресів, 278 тис. є розумово відсталими. Україна посідає одне з перших місць в Європі за темпами розповсюдження наркоманії, ВІЛ/СНІДу й туберкульозу (зокрема, у 2013 р. налічувалося 173,3 тис. офіційно зареєстрованих наркоманів, 127,1 тис. ВІЛ-інфікованих осіб, 91,7 тис. хворих на активний туберкульоз). При цьому українські суди у 2012 р. застосували:

а) 1110 разів примусові заходи медичного характеру до 1196 осіб (2011 р. – відповідно 1192 та 1328);

б) примусове лікування лише до 538 осіб, у тому числі до 129 засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами (2012 р. – відповідно 3652 та 1104).

Отже, застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування має проблеми як кількісного, так і якісного характеру.

Підґрунтя вирішення багатьох правових аспектів примусових заходів медичного характеру та примусового лікування заклали фахівці у сфері медицини, психології та психіатрії (зокрема, І. М. Боброва, І. М. Введенський, Г. І. Войтюк, Т. М. Дмітрієва, Г. М. Зільберблат, А. В. Каніщев, Я. М. Калашнік, Д. Р. Лунц, М. М. Мальцева, Г. В. Морозов, В. Б. Первомайський, В. П. Сербський, Б. В. Шостакович).

Науково-теоретичні дослідження зазначених питань з позиції кримінального, кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального права та кримінології здійснювали: Ю. М. Антонян, Ю. В. Баулін, С. В. Бородін, В. М. Бурдін, С. Е. Віцин, П. А. Воробей, А. О. Габіані, О. П. Горох, В. І. Горобцов, А. Я. Гришко, С. О. Достовалов, О. М. Джужа, А. П. Закалюк, М. М. Книга, П. О. Колмаков, В. П. Котов, Л. М. Кривоченко, В. В. Лень, М. І. Мельник, П. П. Михайленко, Н. А. Мірошниченко, А. А. Музика, Г. В. Назаренко, А. П. Овчиннікова, В. І. Осадчий, М. М. Пальцева, М. І. Панов, В. Б. Первозванський, Б. А. Протченко, Б. А. Спасенніков, В. М. Смітієнко, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, Ю. М. Ткачевський, А. Н. Трайнін, С. Л. Шаренко, С. М. Шишков, С. Я. Улицький, Є. В. Фесенко, О. В. Юношев, С. С. Яценко та ін.

У порівняльно-правовому аспекті положення щодо примусових заходів медичного характеру та примусового лікування у кримінальному праві досліджували І. М. Горбачова, Н. В. Лясс, О. О. Малиновський, Р. І. Міхєєв, А. А. Нерсесян, А. В. Савченко, М. І. Хавронюк та ін.

Проте, незважаючи на вагомі доктринальні розробки цих питань, а також на законодавче закріплення положень щодо примусових заходів медичного характеру та примусового лікування (зокрема, у статтях 92–96 розділу XIV Загальної частини КК України), вони й дотепер не набули свого остаточного вирішення, що підтверджується наявністю низки неузгоджених і спірних моментів у кримінально-правовій доктрині, а також недоліками й прогалинами правозастосовної практики.

Відтак існує необхідність подальшого здійснення теоретичних розробок інституту примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в кримінально-правовому аспекті. Це зумовлено нагальними питаннями сьогодення:

1) надійним забезпеченням конституційних прав і свобод людини та громадянина (зокрема, закріпленого ст. 49 Конституції України права людини на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування);

2) гуманізацією кримінальної відповідальності (зокрема, потребами реалізації положень Закону України “Про внесення змін до Кримінального та кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності” від 15 квітня 2008 р.);

3) вимогами міжнародних та європейських стандартів у сфері охорони здоров’я населення та поводження із засудженими (зокрема, Всезагальної декларації прав людини, 1948 р.; Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, 1966 р.; Європейської соціальної хартії, 1961 р.; Декларації про права розумово відсталих осіб, 1971 р.; Європейських пенітенціарних правил, 1987 р. тощо);

4) пошуком нових форм кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, за рахунок незастосування до них покарання (зокрема, запровадженням заходів виправлення та безпеки, що ефективно діють у кримінальному законодавстві багатьох державах світу);

5) потребами реформування національної кримінально-правової політики (зокрема, розробленням Кодексу України про кримінальні проступки, Концепцією реформування кримінальної юстиції України) тощо.

Актуальність і практична значущість вирішення кримінально-правових питань примусових заходів медичного характеру та примусового лікування саме в межах дисертаційного дослідження також визначається: а) потребами правильного застосування норм КК України; б) необхідністю уточнення правової природи зазначеного інституту, його мети, змісту й сутності, а також важливістю відмежування його від інших кримінально-правових інститутів (зокрема, покарання); в) існуванням позитивного іноземного досвіду з цього приводу; г) удосконаленням відповідних теоретичних, нормативних і правозастосовних положень тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження ґрунтується на положеннях: Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006–2008 рр. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 116-р); Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 рр. (наказ МВС України від 5 липня 2004 р. № 755); Основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2008–2010 рр. (п. 2.1.8). Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням вченої ради КНУВС від 31 січня 2006 р., протокол № 1.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне та системне розроблення положень щодо примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в кримінальному праві України (як на нормативному, так і на доктринальному рівнях), а також створення на цій підставі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм чинного національного кримінального законодавства.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких ключових завдань:

- визначити поняття примусових заходів медичного характеру в кримінальному праві;

- характеризувати основні види примусових заходів медичного характеру;

- визначити основні суб’єкти застосування примусових заходів медичного характеру;

- виокремити основні особливості судового провадження справ про застосування примусових заходів медичного характеру;

- характеризувати вітчизняну та іноземну судову практику у застосуванні примусових заходів медичного характеру;

- охарактеризувати засоби профілактики суспільно небезпечних дій психічно хворих.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування.

Предмет дослідження – поняття примусових заходів медичного характеру, їх видів та визначення процесуального порядку застосування примусових заходів медичного характеру.

Методи дослідження. Для досягнення поставлених мети та завдань дисертаційного дослідження в роботі використано такі методи: діалектичний – при з’ясуванні сутності та значення примусових заходів медичного характеру й примусового лікування як кримінально-правових категорій, при встановленні їх зв’язків із сферами інших галузей законодавства, соціальними процесами та явищами (застосовувався у всіх розділах); історико-правовий – при історичному аналізі кримінально-правової регламентації примусових заходів медичного характеру та примусового лікування (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий – при дослідженні зарубіжного кримінального законодавства в частині встановлення дієвості застосування зазначених заходів (підрозділ 1.3); формально-юридичний – при дослідженні положень КК України, інших законів та нормативно-правових актів, з точки зору правильності тлумачення юридичних термінів і формулювань, їх відповідності законодавчій мові й техніці (застосовувався у всіх розділах); системно-структурний – при визначенні місця примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в системі норм КК України, з’ясуванні особливостей їх нормативних конструкцій та проведенні відповідних класифікацій (підрозділ 1.2, розділи 2 і 3); соціологічний – при вивченні матеріалів судової та медичної практики, при здійсненні власних емпіричних досліджень (підрозділ 1.2, розділи 2 і 3, додатки); статистичний – при встановленні статистичних даних про осіб, яким призначалися примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, опрацюванні різних статистичних відомостей (застосовувався у всіх розділах).

Нормативну базу дослідження складають: Конституція України, кримінальне законодавство України та окремих зарубіжних країн, законодавство інших галузей права, а також положення міжнародних конвенцій, що стосуються предмета дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є одним із комплексних і системних монографічних досліджень примусових заходів медичного характеру та примусового лікування з урахуванням сучасних тенденцій розвитку національного кримінального права.

Висновок

Проведене нами дослідження примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в кримінальному праві України дозволило дійти важливих висновків, які містять теоретичне узагальнення та нове розв’язання конкретного наукового завдання, що виявилося у комплексній і системній розробці положень щодо примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в кримінальному праві України (як на нормативному, так і на доктринальному рівнях), а також створенні на цій підставі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм чинного національного кримінального законодавства, зокрема:

1. Розвиток інституту примусових заходів медичного характеру і примусового лікування у світових масштабах та у масштабах України мав такі особливості:

а) між появою кримінально-правового вчення про інститут примусових заходів медичного характеру і примусового лікування (часи Стародавньої Греції, враховуючи й Гіппократа), та випадками реального застосування цього інституту відповідно до встановлених законодавчих вимог (ХХ ст.) існував тривалий часовий період, зумовлений передусім специфікою історичного розвитку державно-правових відносин в окремо взятій країні світу;

б) генезис цього інституту відбувався паралельно та у взаємозв’язку не тільки з генезисом інститутів осудності (обмеженої осудності) та неосудності, а й з генезисом теоретико-прикладних поглядів на злочин і покарання взагалі;

в) в межах історичних українських територій суттєвий вплив на застосування аналізованих заходів примусу свого часу здійснили християнська релігія й церковні традиції;

г) в історичному плані первинним і більшим за обсягом було законодавче регулювання положень про примусові заходи медичного характеру, ніж законодавче регулювання примусового лікування;

ґ) остаточне оформлення досліджуваних заходів примусу в межах єдиного кримінально-правового інституту відбулося тільки у КК України 2001 р.

2. Правова природа примусових заходів медичного характеру та примусового лікування:

а) має складний і багатогранний характер;

б) перебуває у системному зв’язку з питаннями про кримінальну відповідальність і покарання, забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина;

в) ґрунтується на семантиці та змісті таких категорій як “примус”, “заходи” та “лікування”, при цьому примусові заходи медичного характеру та примусове лікування є дійсно примусовими, а не насильницькими, а також мають подвійний характер, тобто одночасно є і юридичними, і медичними.

Встановлено, що примусові заходи медичного характеру та примусове лікування мають низку важливих спільних чинників, зокрема:

а) передбачають застосування хоча і примусових, однак медичних (лікувальних) заходів, які ґрунтуються на загальноприйнятих принципах медичної етики та гуманізму;

б) застосовуються до осіб, які скоїли суспільно небезпечні діяння, і при цьому мають психічну хворобу або хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, а тому підлягають ізоляції та лікувальному впливу;

в) вони не належать до форм реалізації кримінальної відповідальності (зокрема й покарання), а є відносно самостійним кримінально-правовим інститутом, застосування якого є лише прерогативою суду.

3. На відміну від покарання, примусові заходи медичного характеру та примусове лікування: не містять елементів кари; мають порівняно з покаранням іншу мету, підстави та порядок свого застосування; не обмежуються у рішенні суду яким-небудь конкретним строком; не тягнуть за собою судимості; на них не поширюється принцип умовності, акти амністії й помилування, а також дострокове звільнення від застосування встановлених заходів; вони засновані не на факті вчинення злочину, а на властивостях особи винного, які перебувають за межею ознак суб’єкта злочину й тому не впливають на кваліфікацію діяння.

Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування також не є звичайними заходами медичного впливу, що регламентуються законодавством про охорону здоров’я, оскільки: застосування обов’язкового лікування регламентується законодавством про охорону здоров’я; призначення, зміна, припинення, а також контроль за його здійсненням покладається на органи охорони здоров’я; таке лікування, на відміну від примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, не пов’язане з фактом вчинення особою суспільно небезпечного діяння, а тому має більш широкі межі застосування. Крім цього, зазначені заходи не можна розглядати як порушення прав людини і громадянина, що випливає з аналізу положень відповідних міжнародних нормативно-правових актів.

4. З урахуванням ґрунтовних розробок низки відомих вчених-правників та позитивного іноземного досвіду на сучасному етапі розвитку кримінального права інститут примусових заходів медичного характеру та примусового лікування слід розглядати в межах кримінально-правових “заходів безпеки” (відповідних заходів обмежувального характеру), яким переважно властивий запобіжний (попереджувальний, превентивний) характер, спрямування на відновлення порушених прав і свобод потерпілих, на усунення передумов криміногенної ситуації, на охорону та здійснення соціально-правового й медико-реабілітаційного захисту особи правопорушника, що в цілому переслідує мету забезпечення безпеки суспільства.

Сам же інститут примусових заходів медичного характеру та примусового лікування слід перейменувати на інститут “примусових заходів медичного характеру”, оскільки це зумовлено тим, що між категоріями “примусові заходи медичного характеру” та “примусове лікування” відсутня істотна різниця в аспекті механізмів лікувального примусового впливу, відтак специфіка такого впливу залежить передусім від категорій осіб, до яких він застосовується, та визначеної законом мети.

5. Звернення до іноземного досвіду нормотворчості дозволяє стверджувати, що в кримінальному законодавстві зарубіжних країн примусові заходи медичного характеру та примусове лікування:

а) найбільш помірковано і цивілізовано застосовуються у державах романо-германської та англо-американської правових сімей (навпаки, у державах мусульманської правової сім’ї такого роду заходи характеризуються надзвичайною суворістю, а у країнах правової сім’ї Далекого Сходу вони зазвичай не врегульовані нормативно);

б) розглядаються як різновид більшого за обсягом регулювання інституту під назвою “заходи безпеки” (такі заходи застосовуються як до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, так і до осіб, що потенційно спроможні це зробити;

в) як правило не мають своїх нормативних дефініцій, що слід вважати недоліком кримінально-правового регулювання цього інституту, однак ступінь законодавчої регламентації умов, підстав, видів та інших характеристик цих заходів є ретельнішим (детальнішим), порівняно з Україною;

г) переплітаються між собою в аспекті медичного (лікувального) впливу (приміром, те, що за КК України є примусовими заходами медичного характеру, то за КК Голландії – примусове лікування, а те, що за КК України є примусовим лікуванням, за КК Італії – примусові заходи медичного характеру) або розглядаються в межах тільки одного зі складових цього інституту (приміром, тільки “примусові заходи медичного характеру” за КК РФ або тільки “примусове лікування” за КК Китаю).

ґ) можуть бути врегульовані як кримінальним, так і некримінальним законодавством.

6. На відміну від примусових заходів медичного характеру (де необхідна наявність трьох складових підстав, основна з яких – суспільна небезпечність особи), підставою для застосування примусового лікування є сукупність юридичного і медичного критеріїв:

1) встановлений факт вчинення особою злочину (а точніше, її засудження до покарання будь-якого виду);

2) наявність захворювання, передбаченого Переліком особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини, затвердженого наказом МОЗ України від 19 липня 1995 р. № 133, що, у свою чергу, підтверджено висновком судово-медичної експертизи. Умовами ж для застосування примусового лікування є висновок судово-медичної експертизи про наявність у суб’єкта злочину такої хвороби, його потребу в лікуванні та засудження такої особи до покарання будь-якого виду. При цьому мета примусового лікування та мета примусових заходів медичного характеру співпадають (це – вилікування особи чи поліпшення її стану здоров’я та забезпечення безпеки суспільства).

Разом з тим. алкоголізм та наркоманію ми не відносимо до хвороб, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб, а відтак, їх наявність у осіб, що вчинили злочин, не може бути підставою для застосування примусового лікування на підставі ст. 96 КК України.

7. Відповідно до ч. 2 ст. 96 КК України можна виділити два види підстав примусового лікування:

1) той, що здійснюється за місцем відбування особою покарання;

2) той, що здійснюється у спеціальних лікувальних закладах (в останньому випадку вважаємо прийнятною практикою, щоб таке лікування здійснювалося не тільки державними, а й приватними медичними установами). При цьому наголошено, що у законі повинна бути передбачена можливість коригування визначеного у вироку строку примусового лікування, тобто за необхідності його продовження або припинення.

Поряд з цим з’ясовані особливості:

а) лікування засудженого у випадку, коли строк його покарання закінчується;

б) звільнення засуджених від покарання за хворобою;

в) засобів лікувального впливу, які передбачені п. 5 ч. 1 ст. 76 та ч. 4 ст. 309 у КК України.

Акцентовано увагу на необхідності термінового вирішення питання про примусове лікування підслідних та обвинувачених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (при цьому пропонується використати позитивний досвід Республіки Білорусь, де процес призначення та проведення примусового лікування цієї категорії осіб детально регламентовано). Також встановлено суперечливість існування конструкцій “покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі” та “інші види покарань” у ч. 2 ст. 96 КК України та інших нормативно-правових актів (КВК України, Законів України, наказів відповідних органів та ін.) і на цій підставі вироблені конкретні механізми усунення цього недоліку.

Список використаної літератури

1. Авдеев М. И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц / М. И. Авдеев. – М.: Наука, 1968. – 216 с.

2. Актуальні проблеми соціально-реабілітаційної психіатрії в Україні / [І. Й. Влох, Є. М. Горбань, Б. В. Михайлов та ін.] // Медицинские исследования – 2001. – №1. – С. 6–8.

3. Антонян Ю. М. Криминальная патопсихология / Ю. М. Антонян, В. В. Гульдан. – М.: Наука, 1991. – 246 с.

4. Антонян Ю. М. Преступность и психические аномалии / Ю. М. Антонян, С. В. Бородин. – М.: Наука, 1987. – 206 с.

5. Аргунова Ю. Профилактика преступного поведения лиц с психическими расстройствами / Ю. Аргунова // Российская юстиция. – 1998. – №2. – С. 38.

6. Архів Апеляційного суду Донецької обл. Справа №1–92/05.

7. Архів Деснянського районного суду м. Києва. Справа №1–91/08.

8. Бабаян Э. Я. Наркология: [учеб. пособие] / Э. Я. Бабаян, М. Х. Гонопольский. – М.: Медицина, 1987. – 335 с.

9. Базылев Б. Т. Государственное принуждение и правовые формы его осуществления в советском обществе: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / Б. Т. Базылев. – К., 1968. – 17 с.

10. Батанов А. Н. Принудительные меры медицинского характера (история, теория, законодательное регулирование и практика применения): автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 "Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право" / А. Н. Батанов. – Казань, 2004. – 26 с.

11. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності: [монографія] / Баулін Ю. В. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.

12. Будіянський М. Ф. Проблеми деяких виняткових станів / М. Ф. Будіянський // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1997. – №3. – С. 8–13.

13. Введенский И. Н. Принудительное лечение душевно больных и психопатов / И. Н. Введенский // Душевно больные правонарушители и принудительное лечение. – М., 1929. – С. 7–22.

14. Верещак В. М. Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування / В. М. Верещак // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – №10. – С. 38–41.

15. Габиани А. А. Уголовная ответственность за преступления, совершенные в состоянии опьянения / А. А. Габиани. – Тбилиси: Мецниереба, 1968. – 160 с.

16. Гатауллин В. Принудительные меры медицинского характера в уголовном законодательстве зарубежных стран / В. Гатауллин, Р. Шагеева // Законность. – 2004. – №9. – С. 58–60.

17. Горбачова І. М. Заходи безпеки в кримінальному праві (порівняльно-правовий аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 "Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право" / І. М. Горбачова. – Одеса, 2008. – 20 с.

18. Горобцов В. И. Правовое регулирование исполнения принудительного лечения и трудового перевоспитания хронических алкоголиков: [учеб. пособие] / Горобцов В. И. – Омск: Омская высш. шк. милиции МВД СССР, 1987. – 83 с.

19. Горобцов В. И. Принудительные меры медицинского характера: [пособие] / Горобцов В. И. – Красноярск: Краснояр. высш. шк. МВД России, 1997. – 59 с.

20. Горох О. П. Покарання за злочини у сфері обігу наркотичних засобів: дис.канд. юрид. наук: 12.00.08 "Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право" / Горох Олексій Петрович. – К., 2007. – 299 с.

21. Гришко А. Я. Правовое регулирование принудительного лечения и трудового перевоспитания хронических алкоголиков и наркоманов: [учеб. пособие] / Гришко А. Я. – М.: Акад. МВД СССР, 1989. – 103 с.

22. Грищук В. К. Кодифікація кримінального законодавства України / Грищук В. К. – Львів: Світ, 1992. – 165 с.

23. Козаченко О. В. Кримінально-правові заходи: культуро-антропологічний вимір: монографія / Олександр Васильович Козаченко. – Миколаїв: Іліон, 2011. – 504 с.

24. Кодекс України про кримінальні проступки. Проект. – К., 2008. – 40 с.

25. Легалізація результатів оперативно-розшукової діяльності / П. М. Шапірко // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук.праць. – Вип. 68. – О.: Юрид. л-ра, 2012. – С. 317–322.

26. Окремі питання кваліфікації злочинів, предметом яких виступають наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги і прекурсори // Актуальні проблеми політики. – 2002. – №13-14. - С. 505-509.

27. Правоохоронна діяльність як об’єкт кримінально-правового захисту // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць / Керівник авт. кол. С. В. Ківалов; відп. за вип. О. В. Козаченко. – Миколаїв: Поліграфічне підприємство СПД Румянцева Г. В., 2009. – С. 25-30.

28. Правова культура працівників оперативно-розшукових підрозділів / П. М. Шапірко // Південноукраїнський правничий часопис. – 2012. – №2. – С. 255-258.

29. Правовий імунітет у категоріальному апарті юриспруденції // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Вип. 29 / За редакцією С. В. Ківалова, Ю. М. Оборотова та інших. – Одеса: Юридична література, 2006. – С. 48-54.

30. Правовий імунітет та його різновиди // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Вип. 36 / За редакцією С. В. Ківалова, Ю. М. Оборотова та інших. – Одеса: Юридична література, 2007. – С. 117–126.

31. Правова статистика: Навчально-методичний посібник для студентів юридичних факультетів. - Миколаїв, 2010. - 164 с.

32. Поняття та особливості догми права // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. – Хмельницький, 2005. – Вип. 1-2. – С. 56-60.

33. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування" від 3 черв. 2005 р. № 7 // Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005) / [уклад.: В. В. Сташис, В. І. Тютюгін ];. за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 131–142.

34. Постановление Совета Министров Республики Беларусь "О Положении о порядке принудительного медицинского освидетельствования граждан, в отношении которых имеются достаточные основания считать, что они имеют венерические заболевания или больны туберкулезом с бактериовыделением, и их принудительной госпитализации и лечении" от 30 дек. 1998 г. № 2012 [Электронный ресурс]. – Режим доступа к пост.: http://www.lawbelarus.com/repab/sub21/texe0091.htm.

35. Правовые системы стран мира: энциклопедический справочник / [отв. ред. д-р юрид. наук, проф. А. Я. Сухарев]. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА-М), 2001. – 840 с.

36. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии. Общая частъ уголовного права / [Власов И. С., Голованова Н. А., Еремин В. Н.]; под ред. Н. Ф. Кузнецова. – М.: Юрид. лит., 1991. – 288 с.

37. Приходько Т. М. Проблеми обмеженої осудності в кримінальному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 "Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право" / Т. М. Приходько. – К., 2001. – 20 с.

38. Приходько Т. М. Аспекти примусових заходів медичного характеру та примусового лікування / Т. М. Приходько // Теорія та практика застосування чинного кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: наук.-практ. конф.: у 2 ч. – К., 2002. – Ч. 1. – С. 127–128.

39. Протченко Б. А. Принудительные меры медицинского характера / Протченко Б. А. – М.: Юрид. лит., 1976. – 103 с.

40. Рыбальский М. И. Некоторые правовые вопросы, возникающие в практике работы врача-психиатра / М. И. Рыбальский // Вопросы социальной и клинической прсихоневрологии. – 1961. – С. 357–360.

41. Рыжаков А. П. Производство по применению принудительных мер медицинского характера / Рыжаков А. П. – М.: Информ.-изд. “Дом Филинъ”, 1997. – 216 с. — (Уголовный процесс на практике).

42. Особиста та колективна недоторканність, як особлива форма правового імунітету // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Вип. 51 / За редакцією С. В. Ківалова, Ю. М. Оборотова та інших. – Одеса: Юридична література, 2010. – С. 269-277.

43. Співвідношення правового імунітету з іншими суміжними правовими реаліями // Сучасна українська політика: Збірник наукових праць. - №18. - Київ-Миколаїв. - 2010. – С. 123-132.

44. Спеціальний потерпілий від злочинів проти правоохоронної діяльності // Новітні наукові дослідження держави і права - 2011: збірник наукових праць. Том 1 / за ред. П. М. Шапірка, О. В. Козаченка. - Миколаїв: Іліон, 2011. - С. 27-31.

45. Специализация уголовной ответственности как способ гуманизации уголовного законодательства Украины // Актуальні проблеми політики. – О., 2006. – Вип. 28. – С. 40-44.

46. Система принципів діяльності ОРД в умовах становлення правової державності / П. М. Шапірко // Південноукраїнський правничий часопис. – 2012. – №3. – С. 254-256.

47. Формування оперативно-розшукового законодавстванезалежної Української держави / П. М. Шапірко // Південноукраїнськийправничий часопис. – 2011. – №4. – С. 33-37.

48. Закон України "Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз" від 5 лип. 2001 року № 2586 // Офіційний вісник України. – 2001. – №31. – Ст. 1384.

49. Закон України "Про внесення змін до Кримінального та кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності" від 15 квіт. 2008 р.

50. Закон України "Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз" від 5 лип. 2001 року №2586 // Офіційний вісник України. – 2001. – №31. – Ст. 1384.

51. Закон України "Про внесення змін до Кримінального та кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності" від 15 квіт. 2008 р.

52. Зайцева О. Порядок лечения ограничено вменяемых осужденных требует дополнительной регламентации / О. Зайцева // Российская юстиция. – 2003. – №5. – С. 54–55.

53. Заросинський О. Запобігання наркоманії і токсикоманії серед неповнолітніх / О. Заросинський // Право України. – 2005. – №2. – С. 59–62.

54. Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми / Фріс П. Л. – К.: Атіка, 2005. – 332 с.

55. Фейнберг Ц. М. Принудительное лечение и призрение душевнобольных, совершивших преступление в дореволюционной России / Фейнберг Ц. М. – М., 1946. – 52 с.

56. Фесенко Є. В. Злочини проти здоров’я населення та система заходів з його охорони: [монографія] / Фесенко Є. В. – К.: Атіка, 2004. – 280 с.

57. Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми / Фріс П. Л. – К.: Атіка, 2005. – 332 с.

58. Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи (порівняльний аналіз, проблеми гармонізації): [монографія] / Хавронюк М. І. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.

59. Хомовский А. А. Производство по применению принудительных мер медицинского характера: [метод. пособие] / Хомовский А. А. – М.: Высш. шк. МВД СССР, 1974. – 69 c.

60. Хохлова І. В. Кримінальне право зарубіжних країн (в питаннях та відповідях: [навч. посіб.] / І. В. Хохлова, О. П. Шем’яков. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 256 с.

61. Чечель Г. И. Влияние психических аномалий на назначение и отбытие наказания / Г. И. Чечель // Личность преступника и уголовная ответственность (правовые и криминологические проблемы). – Саратов, 1981. – С. 126–133.

62. Шаргородский М. Д. Вопросы Общей части уголовного права: законодательство и судебная практика / Шаргородский М. Д. – Л.: Ленингр. гос. ун-т, 1955. – 256 с.

63. Шаренко С. Л. Кримінально-процесуальні проблеми застосування примусових заходів медичного характеру / Шаренко С. Л. – Харків: Право, 2002. – 208 с.

64. Шишков С. Н. Правовые аспекты применения принудительных мер медицинского характера / С. Н. Шишков // Принудительное лечение в системе профилактики общественно опасных действий психически больных: сб. науч. тр. / ВНИИ общей и судеб. психиатрии им. В. Г. Сербского; под ред. Б. В. Шостаковича. – М.: ВНИИОИСП, 1986. – С. 3–19.

65. Шишков С. О принудительном лечении осужденных с психическими аномалиями / С. Шишков // Российская юстиция. – 1998. – №4. – С. 49–50.

66. Шостакович В. Б. Клинические и социальные показания для выбора вида принудительного лечения / В. Б. Шостакович // Принудительное лечение в системе профилактики общественно опасных действий психически больных: сб. науч. тр. / ВНИИ общей и судеб. психиатрии им. В. Г. Сербского; под ред. Б. В. Шостаковича. – М.: ВНИИОИСП, 1986. – С. 19-33.

67. Щедрин Н. В. Меры безопасности как средство предупреждения преступности: автореф. дис. на соискание ученой степени доктора юрид. наук: спец. 12.00.08 "Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право" / Н. В. Щедрин. – Екатеринбург, 2001. – 42 с.

68. Юношев О. В. Примусове лікування від наркоманії: кримінально-правовий та кримінологічний аспекти: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. / Юношев Олег Васильович. – Донецьк, 2006. – 238 с.

69. Юношев О. В. Примусове лікування як кримінологічний засіб попередження злочинів / О. В. Юношев // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – №4. – С. 132-141.

70. Юношев О. В. Проблеми застосування примусового лікування як кримінально-правового інституту / О. В. Юношев // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. – 2002. – №2. – С. 143-149.

71. Ярмиш Н. М. Дія як ознака об’єктивної сторони злочину (проблеми психологічної характеристики) / Ярмиш Н. М. – Х.: Основа, 1999. – 84 с.