Курсова робота Зарубіжний досвід проведення референдумів

Вступ

Розділ 1. Правове регулювання референдуму в Україні

1.1. Поняття та історичні засади референдуму

1.2. Види, принципи та порядок проведення референдуму в Україні

1.3. Предмет всеукраїнського референдуму

Розділ 2. Зарубіжний досвід проведення референдумів

2.1. Походження і розвиток референдумів в зарубіжних країнах

2.2. Конституційні інститути референдуму та народної ініціативи

2.3. Правові наслідки референдумів в зарубіжних країнах

Висновки

Список використаної літератури

Актуальність теми дослідження. Становлення громадянського суспільства в Україні та розбудова правової держави передбачають перетворення українського народу з об'єкта державного управління на головного суб'єкта влади, що обумовлює необхідність розвитку і вдосконалення всіх форм народовладдя і, насамперед, тих форм, які передбачені Конституцією України. При цьому пріоритетними видаються ті інститути демократії, що дозволяють українському народу безпосередньо вирішувати найважливіші проблеми суспільного та державного життя. Найбільш ефективно такий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення під час прийняття державних рішень.

Практика виробила різні форми здійснення безпосереднього народовладдя: мітинги, зібрання, революції. Проте найбільше визнання і поширення дістав референдум.

Референдум є порівняно новим інститутом безпосередньої демократії. До 1991 р. референдуми на терені України не практикувалися, хоча можливість їх проведення передбачалася Конституціями УРСР 1937 і 1978 рр. У більшості зарубіжних країн історія референдуму нараховує століття. З'явившись в 1449 р. у швейцарському кантоні Берн, референдуми спочатку на місцевому, а надалі і на загальнодержавному рівні почали запроваджуватися і в інших країнах. За допомогою цього інституту безпосередньої демократії вдалося вирішити багато проблем суспільного та державного життя, хоча в ряді випадків референдуми ставали демократичним інструментом для легалізації антинародних рішень.

Після I Світової війни інститут референдуму ввійшов у конституції ряду європейських держав. Після II Світової війни був даний новий поштовх процесу подальшого розвитку й удосконалювання референдуму практично у всіх високорозвинених країнах. Помітно зросла інтенсивність використання даного інституту, особливо в 60-80 р. минулого століття. У даний час референдум передбачений Конституціями більш 20 держав, він проводився не будучи закріпленим в Основному Законі цих країн (напр. Англія не має основного закону). Попри давню історію референдумів, перші системні дослідження теоретичних основ цього правового явища з'являються лише у минулому столітті. Пізніше загальнодержавні референдуми стають предметом дослідження українських та зарубіжних вчених. Визнаючи здобутки українських та зарубіжних вчених, які досліджували референдуми, слід зазначити, що їх праці здебільшого обмежувалися спробами тлумачення відповідних норм радянських конституцій чи аналізом досвіду проведення референдумів у зарубіжних країнах. Перший всеукраїнський референдум, який відбувся 1-го грудня 1991 р., підтвердив чинність і надав вищої юридичної сили урочисто прийнятому Верховною Радою Української РСР Акту проголошення незалежності України, довів реальну спроможність українського народу самостійно вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя і, по суті, став формою національного державотворення українського народу. Рішення першого всеукраїнського референдуму сприяло визнанню України на світовій арені як суверенної і незалежної держави. Проблеми форм безпосередньої демократії (референдум) досліджувалися в роботах таких зарубіжних вчених як: А. О. Безуглова, М.В. Вітрука, Л.Д. Воєводіна, В.А. Дорогіна, Д.Л. Златопольського, В.С. Кудінова, Й.Д. Лєвіна, В.М. Суворова, Ю.Г. Судніцина, І.П. Трайніна, С.В. Троїцького та ряду інших вчених. В Україні всеукраїнський референдум, в тому числі й систему форм безпосередньої демократії досліджували В.В. Копєйчиков, М.І. Корнієнко, Л.Т. Кривенко, П.Ф. Мартиненко, В.Ф. Мелащенко, О.М. Мироненко, Г.О. Мурашин, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, В.Я. Тацій, В.М. Тодика, Л.П. Юзьков та інші вчені.

Об'єктом дослідженняє правові відносини, які виникають в процесі безпосередньої реалізації народного суверенітету.

Предмет дослідження - правове регулювання референдуму в Україні.

Метою курсової роботи є розкриття поняття референдуму, його видів та принципів, порівняти як інститут референдуму в сучасному законодавстві України, коли і при яких обставинах проводилися референдуми в Україні, і які питання вони були покликані вирішувати.

Виходячи з актуальності теми, предмета і мети дослідження можна визначити наступне коло завдань роботи:

• розглянути поняття та історичну сутність референдуму в Україні;

• дослідити правове регулювання референдуму в Україні;

• проаналізувати законодавство України про всеукраїнський референдум;

• виявити передумови впровадження всеукраїнського референдуму в національну практику та визначити роль і місце інституту референдуму в системі форм безпосередньої демократії.

Методи дослідження: при досліджені теми використовувались загальнонаукові методи порівняльного аналізу, єдності історичного і логічного, аналізу і синтезу, узагальнення, що знаходять широке застосування у сучасній науці.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаної літератури.

Сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. Але нормальне функціонування нової правової держави неможливо без прийняття до уваги волі народу. Саме референдум є найбільш демократичною формою волевиявлення громадян, в якій виражається пряме (безпосереднє) народовладдя, реалізується конституційний принцип щодо належності народу всієї повноти влади.

Досліджуючи історію демократизму можна сказати, що безпосереднє народовладдя було першою формою демократії в цілому. Зародилося в невеличких містах-полісах і почало розвиватися до сучасного рівня.

До проявів безпосередньої демократії відносять: вибори, референдуми, мітинги, походи, демонстрації, пікетування, народну ініціативу, діяльність політичних партій, плебісцити, народні обговорення та ін. Але тільки вибори та референдуми Конституція називає формами безпосередньго народовладдя.

Референдум – це всенародне голосування з найважливіших питань державного значення.

Референдум буває всеукраїнський, Автономної республіки Крим, а раніше був ще й місцевий. Всеукраїнський референдум виражає волю всього народу. Референдум Автономної Республіки Крим – волю населення автономії.

Також референдуми класифікують за предметом, за правовою силою рішень референдуму, за підставою проведення, за суб'єктами ініціювання, за часом проведення, за формулою референдуму.

Дослідивши законодавство України я можу зробити висновок, що в нашій країні відсутня реальна законодавча база проведення всеукраїнського референдуму. Чинний нині закон «Про всеукраїнський референдум» був ухвалений ще в листопаді 2012 р. Після прийняття нової Конституції України цей закон вже почав відповідати існуючим в країні політичним і правовим реаліям. Чинна Конституція України інше визначає компетенцію Верховної Ради і Президента України щодо проголошення всеукраїнського референдуму та його предмет, інакшим є механізм проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Таким чином, нинішній Закон про референдуми вступає у рівні засади з чинною Конституцією України та низкою інших законодавчих актів.

Не дивлячись на позитивний досвід всеукраїнського референдуму 1-го грудня 1991 р., цей інститут безпосередньої демократії став разовою історичною подією. Спроби ініціювати всеукраїнський референдум у 1992, 1993, 1996 та 1998 рр. виявилися марними.

На мою думку Верховна Рада має якнайшвидше удосконалити та під корегувати новий закон про референдуми. Особливо актуальним це стало у контексті проголошення президентським указом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

У 2000 році був проведений референдум в тому вигляді, який запропонував президентський указ, але він абсолютно не вирішив проблем, знову ж таки, через недосконалість чинного законодавства.

В Україні референдум не має законодавчої сили, тобто не існує механізмів імплементації рішень загальнонаціонального референдуму. Чинний закон про референдум не передбачає такого механізму. Тому референдум сьогодні – це всього лиш показник бажання народу на зразок соціологічного опитування.

Таким чином, провівши дослідження на зазначену тему, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, осмислення наукових праць з юриспруденції, я можу сформулювати ряд висновків, які будуть логічним завершенням проведеного дослідження:

По-перше, необхідно створити цілісну концепцію всеукраїнського референдуму як однієї з найбільш важливих форм безпосередньої демократії в Україні; по-друге, потрібно вдосконалити чинне законодавство про всеукраїнський референдум; по-третє, важливо узагальнити досвід проведення всеукраїнського референдуму з тим, щоб виявити як позитивні, так і негативні тенденції розвитку цього інституту в Україні.

1. Конституція України, від 28 червня 1996 р.

2. Закон України "Про всеукраїнський референдум"від 06.11.2012 № 5475-VI.

3. Юридичний журнал Право України, 2013 р. -№ 6, 265 с.

4. Бойко В.Ф., Євдокімов В.О., Юлдашев О.Х. Право людини та всеукраїнський референдум: Навчальний посібник -К:Варта, 2012р. – 256 с.

5. Годованець В.Ф., Конституційне Право України: Навчальний посібник, 2014р. -347 с.

6. Заєць А.П., Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське від-во, 2008 р. -126 с.

7. Конституційне право України; За ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: Наукова думка, 2015 р. -357 с.

8. Кравченко В.В., Конституційне право України: навчальний посібник – К., 2013р. -269 с.

9. Правознавство: Підручник; за ред. В.В. Копєйчикова - К.: Хрінком Інтер, 2013р. -426 с.

10. Савчин М., Всеукраїнський референдум// Право України –2014 р. -№10, – 35 с.

11. Скомороха В., Всеукраїнський референдум: досвід і проблеми //Право України – 2012 р. -№9 – 245 с.

12. Скомороха Л., ЗУ "Про всеукраїнський референдум"// Право України – 2013 р. -№8 – 368 с.

13. Тодика Ю.М., Конституційне право України: Хрестоматія: навчальний посібник – К, 2011 р. - 374 с.

14. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Укр. центр правничих студій, 2014 р., -575 с.

15. Конституційне право України:/ Підруч./ За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К., 2013 р., - 478 с.

16. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К., 2012 р. – 352 с.

17. Веніславський Ф. Взаємодія всеукраїнського та місцевого референдумів // Право України. – 2013 р. – №1. – 329 с.

18. Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2015 р. – 358 с.

19. Скоромоха В. Деякі питання всеукраїнського референдуму// Право України. – 2010 р. – №9. – 458 с.

20. Правознавство: Навчальний посібник / за заг. редакцією П.Д. Пилипенка, 3-тє вид., стереотипне – Львів «Новий світ-2012», 2014. -516 с.

21. Правознавство: Навчальний посібник / за ред. В.В. Сухоноса (мол.). - Суми: ВТД «Університетська книга», 2015 р. -909 с.

22. Референдуми в Європейському Союзі / О.Д. Чебаненко, О.Ю. Грищук, Н.В. Колодяжна, А. Євгеньєва; За ред. Д.С. Ковриженка. – К.: ФАДА, ЛТД, 2014 р. – 326 c.

23. О.Ф. Фрицький Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2013 р. - 536 с.

24. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдне право України: Навч. посібник. - К.: Вид-во « Ліра-К», 2012 р. -169 с.

25. Основи правознавства:За ред. І.Б. Усенка - 2 ге вид. -К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2010 р. - 201 с.