Тези Судовий прецедент, як джерело кримінального права: зарубіжний досвід та вітчизняні перспективи

« Назад

Судовий прецедент, як визначають правознавці, на сучасному етапі розвитку правових систем, являється важливим джерелом права. Під судовим прецедентом у правовій науці розуміють результат функціональної діяльності суду, який полягає у виробленні нової правової норми за умови існування прогалин у праві або ж у тлумаченні існуючих норм права.

За сферою правового регулювання виділяють судові прецеденти конституційному, адміністративному, кримінальному та цивільному праві. Проф. П.П. Андрушко, узагальнюючи погляди науковців щодо поняття судового прецеденту у галузі кримінального права, визначає судовий прецедент як рішення суду вищої інстанції(переважно касаційного) в кримінальній справі щодо певного процесуального питання, в якому сформульоване правило, що є загальнообов’язковим для застосування судами тієї самої або нижчої інстанції під час вирішення подібних процесуальних питань у ході розгляду кримінальних справ [8, с. 15].

Про існування прецеденту в якості джерела права відомо із досліджень правових пам’яток стародавніх держав. Судовий прецедент здавна був відомий як джерело права у Римі, Греції та Китаї. Так, С.В. Шевчук, досліджуючи історичний аспект судової нормотворчості вказує на те, що ще задовго до появи судових магістратів у Римі, в Стародавньому Китаї у ІІІ ст. до н.е. імператори династії Цин (221–206 рр. до н.е.) проголосили прецеденти (практику «урядників правосуддя» («тіньвей») джерелом права. До наших часів збереглися пам’ятки, які підтверджують визнання судового прецеденту саме у сфері кримінального права – це більшість із 40 збірок судових рішень, які були ухвалені найвищою судовою інстанцією у кримінальних справах - Палатою покарань («Цзіньбо») і поширювались у формі циркулярів [7, с. 112].

Так, у правовій системі сучасної Англії, яка є «колискою» прецедентного права, судовий прецедент є первинним (існує нарівні із законом) джерелом кримінально-правових норм поряд із статутами(законами), не зважаючи на право парламенту скасовувати прецеденти [4, с.167]. Тим більше, основні принципи і правила, які складають кримінальне право Англії та якими керуються англійські судді при розгляді кримінальних справ сформульовані саме на основі прецедентного права, а сьогодні відповідальність за деякі злочини встановлюється за загальним правом, але при цьому суди не мають права розширювати склади злочинів або ж визнавати нові злочини [10].

Таким чином, вони наділені правотворчою функцією, яка полягає у формулюванні нової норми - racio decidendi, що заповнює прогалини у праві. Отже, судовий прецедент має важливе значення для англійської правової системи, але він обмежується статутом та підпорядковуються йому, оскільки заповнює прогалини, які не врегульовані кримінальним законодавством, або тлумачить його суперечливий зміст.

Як зазначає А.А. Маліновский, суди у США створюють прецеденти тлумачення, або ж встановлюють правила застосування окремих норм. Наприклад, Верховний суд США у 1957 р. прийняв рішення про заборону притягнення до кримінальної відповідальності членів сім’ї військовослужбовців та цивільних осіб, які працюють на військових базах військовим трибуналом відповідно до норм Кодексу військової юстиції [9, с. 3].

Узагальнюючи значення судового прецеденту у англосаксонській правовій системі, варто зазначити, що його роль в якості первинного джерела у сфері кримінального права не суперечить основоположному принципу «немає злочину, немає покарання, не вказаного в законі». Оскільки закон встановлює злочинність та караність діяння(загальні принципи), а суддя застосовує прецедент для визначення загальних ознак кримінально-протиправного діяння (керівний прецедент, який містить загальне правило) та прецеденти, які безпосередньо пов’язані з аналогічною ситуацією(уточнюючі прецеденти). Тобто, судовий прецедент аж ніяк не применшує роль кримінального закону, а полегшує його розуміння та застосування на практиці.

Дещо по-іншому склалася ситуація в національних правових системах романо-германської правової сім’ї. Як вказує М.Н. Марченко, в усіх країнах, що належать до цієї правової сім’ї, прецедент фактично існує та відіграє важливу роль, проте офіційного визнання з боку держави не отримує [6, с. 164]. Функціонування судового прецеденту не лише не знищує систему джерел права, яка склалася в цих державах, а й доповнює її.

Слід зазначити, що у галузі кримінального права судовий прецедент застосовується в меншій мірі, оскільки тут існує потреба в більш складному та детальному регулюванні суспільних відносин за допомогою законодавчих норм, зосереджених в основному у кримінальних кодексах. Проте і тут існують винятки: в основі кримінального права Шотландії лежать звичаї та прийняті раніше судові рішення, а не статути та кодифіковане законодавство, а попри домінуюче становище закону у правовій системі Швеції, прецеденту тут надається виключне значення – Верховний суд Швеції розглядає лише ті справи, які можуть створити прецедент, тобто займається формуванням судової практики [6, с. 151-152].

В інших країнах за допомогою судових прецедентів також регулюються окремі питання в сфері кримінального права. Наприклад, у Франції в 1958 р. Касаційний суд виніс рішення, в якому визначив крайню необхідність обставиною, що виключає злочинність діяння і саме судова практика виробила ї критерії [5, с. 65], а Верховний суд Голландії вперше визначив характерні ознаки співучасті. Верховний суд ФРН сформулював визначення співучасті, вини, умислу та прокоментував положення Кримінального кодексу про юридичну помилку [3, с. 629.].

Тобто, не можна заперечувати, що судовий прецедент існує як засіб усунення прогалин у кримінальному праві, або як такий, що грає роль інтерпретатора законодавчої норми. В цьому аспекті це джерело права слід вважати вторинним(похідним від закону) у межах романо-германської правової сім’ї, яке сприяє виробленню єдиного підходу до розуміння та застосування закону. Завдання вищого судового органу полягає у тому, щоб дати роз’яснення нижчестоящим судам суть правової норми і вказати правильний шлях і єдиний підхід до її застосування у вирішенні кримінально- правових відносин.

Актуальною для України є в даний час проблема гармонізації із правом ЄС, що включає в себе і зміну ставлення до судового прецеденту. В цьому напрямку ми спостерігаємо помітні зрушення – це прийняття ЗУ «Про доступ до судових рішень» [2], який передбачив формування Єдиного державного реєстру судових рішень, які приймаються судами загальної юрисдикції та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [1], який передбачає застосування Європейської конвенції та практики Європейського Суду в якості джерел права, в тому числі і кримінального.

Отже, судовий прецедент для галузі кримінального права може стати ефективним способом усунення прогалин і суперечностей та тлумачення положень законодавчих актів, що підтверджує досвід зарубіжних країн. Вважаємо, що зближення англо- саксонської та романо-германської правових сімей, яке посилює правотворчу функцію суду у останній, свідчить про ефективність поєднання закону та прецеденту у процесі здійснення правового регулювання. Для української правової системи впровадження судового прецеденту є питанням часу, оскільки цього вимагає вступ нашої держави у ЄС.

Однак цей процес потребує реального забезпечення належної професійної підготовки суддів, їх незалежності, викоренення корупції, тобто створення належних умов для того, щоб лише справедливі судові рішення ставали еталоном для вирішення аналогічних справ у майбутньому. Тобто, необхідною передумовою визнання прецеденту та його застосування є реформа судової системи та забезпечення гарантій ефективного правосуддя.