Тези - 30 питань - Формування екологічного світогляду, культури безпеки та здоров’я як чинник соціально-економічного розвитку країни

« Назад

До питання про актуальність формування екологічного світогляду в сучасних умовах

Сьогодні екологічній проблематиці надається особливої уваги, як у світі так і в Україні зокрема. Ці питання викликають глибоке занепокоєння не лише вчених і спеціалістів, а і різних міжнародних організацій, урядів, широких кіл громадськості. Розроблена і втілена в життя Європейська екологічна стратегія, яка полягає у співробітництві різних держав і спільному підході до вирішення екологічних проблем, розвиток еколого-економічного партнерства.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об‘єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України.

Досить низький рівень екологічної свідомості громадян країни призвів до значної деградації довкілля, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря, земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних відходів виробництва. Такі процеси у нас тривають десятиліттями і призводять до різкого погіршення стану здоров‘я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, що в цілому загрожує вимиранням і біолого-генетичною деградацією народу.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються масштабними регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками, спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Тому нині екологічна освіта розглядається як важливий засіб попередження екологічної катастрофи. Ось чому саме сьогодні недостатньо мати певний об‘єм екологічних знань, необхідна моральна екологічна позиція і відповідна їй діяльність людини.

Необхідно, щоб кожна людина не лише засвоїла зміст екологічних понять, термінів, законів функціонування і розвитку природних систем, завдання екології, принципи раціонального природокористування, екологічні проблеми свого регіону, місцевості, правила поведінки в природному середовище, а й виробила свою власну моральну-екологічну позицію, а також усвідомила свою роль і можливості в розв‘язанні екологічних проблем в Україні та за її межами, усвідомила вплив природи на духовну сферу людини.

Загострення екологічних проблем в Україні робить необхідним розв‘язання проблеми дальшого співіснування людини і природи на основі раціонального використання природних ресурсів. Під раціональним природокористуванням ми розуміємо таку його форму, коли воно дозволяє передбачити результатні наслідки функціонування системи «людина – природа». Його рівень визначається ефективністю використання природних ресурсів і станом навколишнього середовища. Воно вимагає якнайміцнішого зв‘язку між науково-технічним прогресом і реалізацією заходів, спрямованих на мінімізацію негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище і природоохоронної активізації виробничої діяльності.

Виходячи з цього, метою екологічної освіти є формування екологічної свідомості, розвиток екологічної культури, глибокі знання з цієї проблематики, вироблення чіткої громадянської позиції. Екологічна відповідальність кожної сучасної людини – повинна сьогодні бути нормою освіченості.

 

Список використаної літератури

1. Основи соціоекології: Навч. посіб. / За ред. Г.О. Бачинського. – К.: Вища школа, 1995. – 238 с.

2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підручник – К.: Либідь, 1995. – 368 с.

 

 

Вирубка лісів – прямий шлях до катастрофи

Екологічна ситуація в Україні, як і в інших країнах світу значною мірою залежить від впливу як природних так і техногенних чинників. Визначення еколого-техногенних проблем, або, точніше, екологічних проблем техногенного походження, що потребують першочергового реагування є завданням з обґрунтування прийняття управлінських рішень в сфері екологічної безпеки. Екологічні проблеми за визначенням мають як галузевий та територіальний аспект [1].

На стратегічному рівні основою визначення екологічних проблем є масштаб можливих загроз навіть при невеликій ймовірності їх реалізації: каскад дніпровських гідроелектростанцій; знищення причорноморських чорноземів з причин підтоплення вторинного засолення та вітрової ерозії родючого шару ґрунту; повені в Карпатах з причин вирубки лісів та зміни клімату.

Внаслідок вирубування лісів (десятки, сотні кубів лісу щодня потрапляють під зруб [2]), в Карпатах з‘явилася загроза масштабним повеням в західних областях України. За останні 40 років зникла значна частина лісового покриву, а тому українські Карпати не здатні утримувати вологу. Вода, яка дуже швидко стікає в долини, створює масштабні екологічні лиха. Сусіди України: Польща, Словаччина і Румунія, вже усвідомили цю небезпеку і припинили промислове вирубування лісу в Татрах і Карпатах [3].

Три роки тому в Україні ввели спеціальні сертифікати на деревину, яку вивозять за кордон. Тоді об‘єм нелегально вивезеної деревини зменшився на 80%. Зате зараз, як розповідають екологи, навчилися обходити і це. Наприклад, деревину першого сорту маркують як третьосортну, а тому вивезти її куди простіше. Виправити ситуацію може тільки комплексний підхід до справи. Як це не парадоксально, сьогодні українські екологи сподіваються не на дії нашого уряду, а на контроль країн-сусідів, які є членами ЄС [4].

За офіційними даними, у нашій країні з вирубуванням лісів проблем немає взагалі. Але насправді підніжжя гір вже практично облисіли. Хвойні насадження є ще на схилах і верхівках гір. Правда, і це тимчасово. Поки вантажівки не прокладуть туди дорогу.

Отже, одним з найбільш дієвих методів, найдених мною на просторах Інтернету, боротьби з незаконним вирубуванням являється система електронного обороту деревини. Її суть полягає в тому, що при заготівлі в деревину забивається чіп з усією необхідною інформацією, що дозволяє у будь-який момент перевірити її походження і характеристики. Такий спосіб контролю робить порушення практично неможливими.

 

Список використаної літератури

1. Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. Відділ екологічної та техногенної безпеки – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/577/

2. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 2012. – 639 с.

3. Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайтон О.В. Екологія. Охорона природи: Словник-довідник. – К.: Знання, 2009. – 550 с.

4. Анісімова C., Риболова О.В., Поддашкін О.В. Екологія. – К.: Грамота, 2013. – 136 с.

 

 

Проблеми і значення техногенно-екологічної безпеки як необхідного елемента екологічної освіти у ВНЗ

Сучасний стан довкілля потребує негайних і значних заходів для забезпечення екологічної безпеки як населення, так і господарських об‘єктів. Вирішення екологічних проблем потребує витрат дуже значних коштів, а ефект від поліпшення стану довкілля проявиться через багато років. Існує певне протиріччя між потребами людей у забезпеченні їх техногенно-екологічної безпеки і вимогами економіки щодо окупності витрачених на це коштів. Відомо, що проблеми у сфері екології коштують людству дорожче, ніж військові конфлікти.

Сьогодні при викладанні екології майже не аналізуються проблеми техногенно-екологічної безпеки і заходи з її забезпечення, ризики прояви таких видів небезпек та методи співставлення цих ризиків і їх оцінки.

Згідно [1], критерієм екологічних загроз можна вважати втрати людського життя та здоров‘я, економічні збитки і втрати природних ресурсів регіону або країни. Для правильного співставлення і оцінки економічних і екологічних заходів, витрат на них і необхідності їх застосування студент будь-якої економічної спеціальності повинен мати певний рівень знань у сфері техногенно-екологічної безпеки.

У студентів економічних спеціальностей мають бути сформовані знання про причини виникнення негативних екологічних факторів, засобах їх розпізнання й забезпечення техногенно-екологічної безпеки людей і довкілля [2].

Екологічна освіта студентів економічних спеціальностей набуває важливого значення, оскільки від набутих професійних компетенція економістів буде залежати можливість забезпечення техногенно-екологічної безпеки підприємства, населеного пункту, регіону, країни в цілому, зокрема, оцінити ризики настання надзвичайної ситуації екологічного характеру і масштаб можливих загроз.

На наш погляд, для вирішення цих завдань слід обов‘язково включити в навчальні дисципліни «Екологія», « Основи екології» для всіх напрямів окрему тему «Техногенно-екологічна безпека людини та її господарської діяльності». Крім того, бажано вищезазначені навчальні дисципліни викладати у комплексі з такою важливою для економістів дисципліною, як «Економіка природокористування». Такий комплекс, наприклад, «Екологія» у осінньому семестрі, «Економіка природокористування» у весняному семестрі, сформує у студентів певний рівень знань у екологічній сфері.

Це надасть випускникам можливість отримати навики і вміння, необхідні для застосування у практичній діяльності при вирішенні поточних завдань з урахуванням екологічної складової.

 

Список використаної літератури

1. Техногенно-екологічна безпека України: стан та перспективи // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. Аналітична записка. – [Електронне видання]. – Режим доступу: http:www.niss.gov.ua/articles/577/.

2. Силакова О.В. Особенности обучения бакалавров направления «Естественнонаучное образование» профиль «Безопасность жизнедеятельности» по экологической безопасности // Молодой ученый. – 2014. – №3. – С. 1014 – 1018.

 

 

Культура працеохоронної діяльності в Україні

Проблема промислової безпеки та охорони праці як в Україні, так і у всьому світі все більш загострюється: кожного року стається 125 млн. нещасних випадків на виробництві, 220 тис. з яких зі смертельними наслідками. На міжнародному рівні питання безпеки на виробництві знайшли відображення у Програмі ООН з навколишнього середовища, в інструкціях, нормативних документах і системах оповіщення про нові професійні небезпеки, розроблені Міжнародною організацією праці, системах оперативного оповіщення про випадки ядерних аварій Міжнародного агентства з ядерної енергії тощо.

Поведінка людини визначається як запрограмованими філогенетично нормами понятійного мислення, інстинктів, так і нормами, обумовленими культурою. Це має дуже велике практичне значення передусім тому, що при порушеннях поведінки людини залежно від наведених вище норм слід вживати абсолютно різні терапевтичні заходи залежно від того, до якого типу елементів поведінки ці порушення відносяться [1].

Для розв‘язання працеохоронної проблематики потрібно забезпечити формування інтегрованого типу культури [2], що дасть можливість, по-перше, сформувати людину, яка здатна контролювати себе і свої бажання, зі співчуттям ставиться до інших людей (працівників), сповідує загальнолюдські цінності, глибоко усвідомлює свою особисту відповідальність за свої дії, по-друге, забезпечити матеріальне благополуччя працівників.

Синергетична концепція працеохоронної культури в контексті системи «людина – виробництво» базується на синтезі самоорганізації безпечної поведінки працівників та забезпеченні високого рівня організації роботи з охорони праці.

Впровадження і профілактика культури охорони праці як елементу управління підприємством означає забезпечення права на безпечні і здорові умови праці на всіх рівнях, активна участь працедавців і працівників в забезпеченні безпечних і здорових умов праці через чітко сформульовану систему прав, обов'язків і сфер відповідальності, в якій принцип попередження має найвищий пріоритет. Створення, пропаганда і підтримка в робочому стані орієнтованої на профілактику культури охорони праці вимагає використання всіх можливих засобів знань і розуміння концепцій небезпек і ризику і методів їх запобігання або обмеження.

Для ефективної організації робіт з охорони праці в організації необхідна однозначно виражена рішучість вищого керівництва організації відносно підвищення культури охорони праці і створення сучасної системи управління охороною праці при співпраці, за можливістю, з командою професіоналів (консультантів) на всіх етапах організації робіт з охорони праці в організації. Іншими словами, ця культура охорони праці має бути комбінацією лідерства і підтримки з боку керівників вищої ланки, участі в справі менеджерів нижчого рівня і залучення робочих у дотримання заходів безпеки.

 

Список використаної літератури

1. Лоренц К. Так называемое зло. – М.: Культурная революция, 2008.– 616 с.

2. Сорокин П. Социальная и культурная динамика. Исследование изменений в больших системах искусства, истины, этики, права и общественных отношений / Питирим Сорокин. – СПб.: РХГИ, 2000.– 1056 с.

 

 

Йододефіцит в Україні: медико-соціальний аспект

Йод – це елемент, який використовується нашим організмом для синтезу деяких гормонів в щитоподібній залозі (ЩЗ). Рекомендована денна норма йоду в раціоні дорослої людини становить 150 мкг, в дитячому – 100 мкг, в раціоні вагітних та жінок, що годують немовлят груддю – 220 та 290 мкг, відповідно. Але згідно з даними Інституту ендокринології та обміну речовин АМН України, українці споживають приблизно 40-80 мкг йоду на день, що в 2-3 рази менше добової норми [1]. Це в свою чергу призводить до йододефіцитних захворювань (табл.).

Йодний дефіцит – проблема актуальна для всієї України, різниця лише у ступені важкості – від легкої форми на Сході, Півдні і в центрі країни до середньої форми важкості та важкої форми в гірських районах Криму та Карпат (за останні 10 років патологія ЩЗ в Україні зросла більше, ніж в 10 разів) [2].

Одним із шляхів вирішення проблеми йододефіциту є спосіб профілактики нестачі йоду – вживання продуктів, до складу яких він входить. Стандартних вимірів йоду в харчових продуктах не існує, тому що концентрація йоду в кожному продукті індивідуальна. В цілому, найбільш багаті йодом морепродукти (ламінарія, тріска, тунець, креветки); відмінним джерелом йоду є молочні продукти (молоко, кефір, сметана, вершки); яйця; фрукти та овочі (полуниця, картопля (зі шкіркою)); йодована сіль.

Але вирішити цю проблему за рахунок раціонального харчування українцям складно.

Найбільш ефективною мірою є обов‘язкове використання у своєму раціоні йодованої солі, як носія йоду. Саме загальнообов‘язкове використання йодованої солі в раціоні є методом боротьби з йододефіцитом.

 

Список використаних джерел

1. Урбанович А. Продукты, содержащие йод. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.likar.info/zdorovoe_pitanie_i_dieti/article-59113-produktyi-soderzhaschie-yod/

2. Значення раціонального харчування для підтримки здоров‘я молоді / О. В. Кузьмінська, М. С. Червона – К.: Державний інститут проблем сім‘ї та молоді, Український ін-т соціальних досліджень, 2004. – Кн. 4. – 128 с. – (Серія «Формування здорового способу життя молоді»).

3. Маменко М.Е. Профилактика йодного дефицита (к вопросу о необходимости принятия национальной программы) // Современная педиатрия. – 2010. – №2. – С.39 – 45.

 

 

Мікробіологічна безпека хліба на основі закваски з антагоністичними властивостями

Хлібопекарські дріжджі широко використовуються при випіканні хліба. Вважається, що загибель дріжджових клітин починається при температурі 45-50 0С, а при 90-95 0С (температура випікання хліба) вони повністю руйнуються [1]. Проте згідно з останніми науковими даними, клітини сахароміцетів при таких температурах не гинуть, а отримують сублетальні пошкодження і як наслідок втрачають здатність до росту на ацильованих поживних середовищах. Тому дійсна кількість дріжджових клітин в харчовому продукті може бути невстановлена [2].

Як свідчать наукові джерела, підвищений вміст дріжджів в продуктах харчування негативним чином впливає на людський організм.

Сучасною альтернативою хлібопекарським дріжджам при виготовленні якісного хліба є використання заквасок з направленим культивуванням на основі молочнокислих бактерій. Однією з них є закваска Аром Левен компанії Лесаффр. У ході досліджень здійснено оцінку мікробіологічних показників безпеки хліба на основі цієї закваски.

Аналіз складу мікрофлори закваски Аром Левен показав, що вміст молочнокислих бактерій складає 1,7·106 КУО/г, життєздатні дріжджові клітини відсутні. Виявлено, що молочнокислі бактерії, на основі яких виготовлена закваска, володіють антагоністичною активністю проти B.subtilis, E.coli, S.aureus, P.chrysogenum, M.racemosus.

Досліджено, що внесення 2,8% закваски до маси борошна найбільш позитивно впливає на мікробіологічні показники безпеки тіста, оскільки при такому дозуванні зменшується вміст диких дріжджів, бактерій роду Leucоnоstоc та спороутворюючих бактерій. За результатами досліджень встановлено, що хліб на основі закваски Аром Левен є придатним до вживання лише у випадку додавання до неї невеликої кількості (1%) хлібопекарських дріжджів.

Отже, використання заквасок на основі молочнокислих бактерій у рецептурі виготовлення хліба є рівноцінною заміною хлібопекарських дріжджів і дозволяє отримувати якісні та мікробіологічно безпечні вироби.

 

Список використаної літератури

1. Афанасьева О.В. Микробиология хлебопекарного производства. – СПб.: Береста, 2003. – 220с.

2. Блекберн К. де В. Микробиологическая порча пищевых подуктов. – М.: Профессия, 2008. – 784 с.

 

 

Безопасность человека – важнейший аспект качества жизни

Проблема безопасности жизнедеятельности человека в современных условиях – одна из самых актуальных. События, происходящие в мире, свидетельствуют об увеличении техногенных, природогенных и социогенных опасностей для человеческой жизни, показывают прямую зависимость стабильности целых государств и выживаемости народов от подготовленности подрастающих поколений к распознаванию и предотвращению опасностей, от системы общественных и индивидуальных механизмов защиты государства и отдельной личности. В современных условиях особую значимость приобретают риски, порождаемые глобализацией.

Концепция развития человека определяет глобализацию как рост глобальных рынков и взаимозависимости между людьми. Глобализация расширяет возможности для повышения качества жизни и развития человека. Но в то же время она создает новые угрозы безопасности человека и усиливает уже существующие.

Изменения, происходящие в условиях жизнедеятельности людей под воздействием глобализации, носят многосторонний характер и по существу затрагивают все аспекты условий жизни людей. В каждом конкретном случае различна только степень воздействия и характер происходящих перемен. Современные глобальные финансовые рынки характеризуются нестабильностью. Особо негативное значение могут иметь при этом краткосрочные капиталы, часто спекулятивные.

Финансовая нестабильность и экономические кризисы приводят к сокращению рабочих мест и увеличению безработицы, росту бедности, сокращению расходов на социальные программы, а также проявлению других угроз безопасности человека.

Мобильность населения и рост миграции способствуют распространению ВИЧ/СПИД. Новые технологии внедряются быстрее, чем просчитываются их возможные последствия для окружающей среды и здоровья человека.

Глобальные угрозы безопасности человека связаны с действием международной организованной преступности (производство и продажа наркотиков, терроризм, торговля женщинами и детьми и т.д.), ростом международной миграции, увеличением числа беженцев, деградацией окружающей среды.

Новым угрозам подвергается общественная и культурная безопасность. Конкуренция сокращает возможности людей предоставлять попечительские услуги по уходу членам семьи и близким. Это способствует разрушению семьи и общественной солидарности.

Глобальные информационные и коммуникационные технологии создают условия для формирования нового информационного пространства, охватывающего весь мир. Наряду с положительным эффектом это создает риски для культурной безопасности, создаются предпосылки унификации культуры, общественного мнения, ценностных ориентации, политического поведения.

Глобализация не только расширяет возможности прогресса, но и углубляет и создает новые угрозы безопасности человека – увеличивает масштабы и темпы маргинализации. Таким образом, безопасность человека – важнейший аспект качества жизни.

 

 

Влияние беспроводной интернет-связи на здоровье человека

На нынешнем этапе развития научно-технического прогресса человек вносит существенные изменения в естественное магнитное поле, придавая геофизическим факторам новые направления и резко повышая интенсивность своего воздействия. Источники электромагнитных излучений, к которым относятся воздушные линии электропередачи высокого и сверхвысокого напряжения, технические средства радиовещания, телевидения, радиорелейной и спутниковой связи, радиолокационные и навигационные системы, лазерные маяки, бытовые приборы – Wi-Fi, СВЧ-печи и др., существенно повлияли на естественный электромагнитный фон.

Влияние Wi-Fi является полем и излучением высокой частоты. Сети Wi-Fi работают в диапазоне 2,4 ГГц – электромагнитное излучение в близких к этому диапазонах выдают и беспроводные телефоны, и микроволновые печи, и многие другие привычные бытовые приборы. Важно отметить, что на подобных частотах происходит информационное взаимодействие внутри наших клеток. Так клеткам передается информация о структуре, композиции тканей, органов и их функций в процессе роста и деления.

Воздействие Wi-Fi вносит хаотическое, дезорганизующее влияние на процесс регенерации и образования новых клеток, а, как известно клетки постоянно обновляют себя в течение всей жизни человека. Такое понимание дает ключ к осознанию связи между многочисленными нарушениями и болезнями, захлестнувшими все развитые цивилизации в настоящее время.

Существенным отличием Wi-Fi роутеров от других беспроводных излучателей является их частота, радиус и скорость передачи данных. Каждый может самостоятельно оценить массив данных, которые пропускает через себя один роутер.

За несколько минут мы скачиваем видеофильмы, фотографии и множество других данных, которые фактически передаются по воздуху, через нашу окружающую среду. Все это происходит за счет высокой частоты излучения роутером, которая как Вы можете догадаться оказывает влияние и на нас. Наши клетки, как и наши энергетические центры. являются приемниками/передатчиками информации и энергии на разных частотах, которые реагируют на излучение присутствующее в окружающей среде.

Wi-Fi роутеры постоянко испускают излучение. Можно добавить, что жители многоквартирных домов подвергаются одновременному воздействию нескольких десятков таких излучателей, установленных в соседних квартирах, постоянно. Зная это, становится неудивительным факт массового ослабления иммунной системы, которая находится в постоянной борьбе с внешним агрессивным фактором. Напрямую официально вред Wi-Fi, как и любых других подобных источников радиоволн на человека на данный момент не доказан. Хотя по этому поводу проведена масса исследований, в результате которых, наблюдался вред Wi-Fi, но также нередко и его отсутствие.

Рекомендации экспертов по уменьшению возможного вреда от Wi-Fi: размещать точку доступа к Wi-Fi не ближе чем в 1 м от мест, где человек проводит много времени; передавать большие объемы данных или смотреть потоковое видео лишь в случае, если беспроводная связь устройства с точкой доступа хорошая (при повторной передаче воздействие излучения усиливается); выключать точки доступа, когда они не используются; использовать терминалы с контролем мощности (например, ECO DECT вместо DECT); в общественных местах лучше установить одну сеть Wi-Fi для всех устройств либо вернуться к проводному интернету.

 

 

Защита человека от воздействия электромагнитных полей

Среди различных физических факторов окружающей среды, которые могут оказывать неблагоприятное воздействие на человека и биологические объекты, большую сложность представляют электромагнитные поля неионизирующей природы, особенно относящиеся к радиочастотному излучению. Основными параметрами, характеризующими электромагнитное поле, являются: частота, длина волны и скорость распространения.

Степень биологического воздействия электромагнитных полей на организм человека зависит от частоты колебаний, напряженности и интенсивности поля, режима его генерации (импульсное, непрерывное), длительности воздействия. Биологическое воздействие полей разных диапазонов неодинаково. Чем короче длина волны, тем большей энергией она обладает.

Высокочастотные излучения могут ионизировать атомы или молекулы в соматических клетках и, т.о. нарушать идущие в них процессы. А электромагнитные колебания длинноволнового спектра хоть и не выбивают электроны из внешних оболочек атомов и молекул, но способны нагревать органику, приводить молекулы в тепловое движение.

Особенно чувствительны к неблагоприятному воздействию электромагнетизма эмбрионы и дети. Человек, создав такой вид излучения, не успел выработать к нему защиты. Первичным проявлением действия электромагнитной энергии является нагрев, который может привести к изменениям и даже к повреждениям тканей и органов. Механизм поглощения энергии достаточно сложен. Наиболее чувствительными к действию электромагнитных полей являются центральная нервная система и нейроэндокринная система.

Предполагается, что нарушение регуляции физиологических функций организма обусловлено воздействием поля на различные отделы нервной системы. При этом повышение возбудимости центральной нервной системы происходит за счет рефлекторного действия поля, а тормозной эффект – за счет прямого воздействия поля на структуры головного и спинного мозга. Считается, что кора головного мозга, а также промежуточный мозг особенно чувствительны к воздействию поля. В последние годы появляются сообщения о возможности индукции ЭМИ злокачественных заболеваний. Еще немногочисленные данные все же говорят, что наибольшее число случаев приходится на опухоли кроветворных тканей и на лейкоз, в частности.

При облучении человека электромагнитными волнами в тканях его организма происходят сложнейшие физико-биологические процессы, которые могут явиться причиной нарушения нормального функционирования как отдельных органов, так и организма в целом. Степень биологического воздействия электромагнитных полей на организм человека зависит от частоты колебаний, напряженности и интенсивности поля, режима его генерации, длительности воздействия. Биологическое воздействие полей разных диапазонов неодинаково. Чем короче длина волны, тем большей энергией она обладает.

Если облучение людей превышает указанные предельно допустимые уровни, то необходимо применять защитные средства. Защита человека от опасного воздействия электромагнитного облучения осуществляется рядом способов, основными из которых являются: уменьшение излучения непосредственно от самого источника, экранирование источника излучения, экранирование рабочего места, поглощение электромагнитной энергии, применение индивидуальных средств защиты, организационные меры защиты.

 

 

Розвиток ринку дитячого харчування в контексті підвищення якості життя населення

Якість життя населення, яка значною мірою залежить від виробництва високоякісних продуктів харчування, є однією із складових конкурентоспроможності держави. Розвиток ринку дитячого харчування є одним з основних завдань, що потребують першочергового вирішення на державному рівні, оскільки збалансоване та якісне харчування для дітей є запорукою нормального розвитку дитячого організму і, відповідно, важливим чинником забезпечення здоров‘я нації.

Наразі в Україні за рахунок власного виробництва внутрішній попит на дитячі харчові продукти забезпечується лише на 15-20%. Частка власного виробництва у структурі внутрішнього ринку дитячого харчування за видами продукції складає: молоко та кисломолочні продукти – 95,7%; молочні суміші і каші – 31,9%; соки і фруктово-овочеві пюре – 34,1%. У зв‘язку з цим, обсяг споживання продуктів дитячого харчування промислового виробництва в Україні є одним із найнижчих у Європі і становить в середньому 17 кг на одну дитину в рік, тоді як в Італії цей показник складає 61, Іспанії та Швеції – 63, Бельгії – 79, Фінляндії – 96 кг таких продуктів [1].

Серед основних перешкод на шляху розвитку українського ринку дитячого харчування виділяють наступні:

1) проблеми політичного характеру – нестабільність економіки, інфляція, інтервенція збоку іноземних виробників;

2) проблеми законодавчого характеру – недосконала система державного регулювання, у т.ч. відсутність державного замовлення, несвоєчасна виплата дотацій за екологічно чисту сировину, невиконання державою зобов‘язань з виплати коштів на модернізацію обладнання, обмеження рентабельності виробництва та продажу;

3) проблеми економічного характеру – брак коштів на модернізацію обладнання на вітчизняних заводах-виробниках, збитковість виробництва екологічно чистої сировини, висока вартість розробок продукції нового покоління, тощо [2].

Споживачі висувають все більш жорсткі вимоги до продуктів дитячого харчування. Ціна перестала бути вирішальним чинником вибору, поступившись місцем таким факторам як склад продукту, безпечність споживання, вміст вітамінів і мінеральних речовин та ін.

Враховуючи сучасні тенденції, з метою розвитку вітчизняного ринку продукції дитячого харчування необхідно здійснювати заходи, спрямовані на: удосконалення законодавства України у частині контролю безпеки та якості дитячого харчування; популяризацію здорового способу життя; забезпечення підприємств галузі екологічно чистою сировиною; удосконалення технологій первинної обробки та переробки сировини для максимального збереження біологічно активних речовин; створення збалансованих за хімічним складом продуктів для дітей різного віку і стану здоров‘я тощо.

 

Список використаної літератури

1. Ловкис З.В. О некоторых особенностях развития рынка детского питания / З.В. Ловкис, Л.А. Мельникова, Е.И. Васенкова // Пищевая промышленность. Наука и технологии. – №3 (13). – 2011. – С. 3 – 8.

2. Тараненко І.В., Півнюк О.А. Фактори забезпечення конкурентоспроможності харчової промисловості України в контексті підвищення якості життя населення. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/4_SND_2011/Economics/6_79495.doc.htm

 

Формування екологічного світогляду людини і визначення її місця в навколишньому середовищі

Екологічний світогляд – це складова екологічної культури, глибоке усвідомлення життєвої необхідності збереження для всього людства середовища існування [1].

Людина є складною, самоорганізованою, саморегульованою системою, функціонування якої значною мірою залежить від її взаємодії із зовнішнім середовищем. У глобальному вимірі людина як вищий рівень живих організмів належить до біосфери. На неї поширюються всі закономірності функціонування біосфери та організмів, що її заселяють, зі змінами біосфери пов‘язаний розвиток суспільства, а також глобальні та локальні загрози людському життю.

Людина не є пасивною, цілком залежно від зовнішнього середовища істотою. Завдяки своїй унікальній тілесно-душевній організації вона спромоглася піднятися над світом тварин, стала суспільною особистістю, здатною планомірно і цілеспрямовано діяти, змінюючи навколишній світ, своє життя і власну сутність. Духовно-культурне панування над природою вирізняє людину з-поміж живих істот, робить її творцем свого життя, його матеріальних, духовних і культурних реалій.

Створення людиною реалій свого матеріального буття, утвердження духовних цінностей відбувалося у процесі і завдяки пізнанню, використанню нею природних закономірностей, тому людські творіння значною мірою повторюють витвори природи [2]. Основною метою екологічної освіти є формування екологічної культури окремих осіб і суспільства в цілому, формування навичок, фундаментальних екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності.

На основі провідних принципів екологічної освіти визначено її цілі. Вони полягають передусім, у тому, щоб дати можливість людині зрозуміти складний характер навколишнього середовища, яке є результатом взаємодії її біологічних, фізичних, соціальних, економічних і культурних чинників, сприяти усвідомленню важливості навколишнього середовища для економічного, соціального і культурного розвитку людей [3].

Тому, слід пам'ятати, що екологія є фундаментальною науковою дисципліною, їдеї якої мають дуже важливе значення. І якщо ми визнаємо важливість цієї науки, нам треба навчитися правильно, користуватися її законами, поняттями, термінами. Адже вони допомагають людям визначати своє місце в навколишньому середовищі, правильно і раціонально використовувати природні багатства. основ екології допоможуть розумно будувати своє життя і суспільству і окремій людині, вони допоможуть кожному відчути себе частиною великої Природи, досягти гармонії і комфорту там, де раніше йшла нерозумна боротьба з природними силами.

 

Список використаної літератури

1. Словник-довідник з економічної географії. / Буличева Т.В., Буткалюк К.О., Гринюк Т.А. та ін. / За наук. ред. В.Г.Щабельської. – Х.: Вид. група «Основа», 2004. – 112 с.

2. Молотова О.М. Філософсько-методологічний аналіз процесу трансформації сучасного екологічного світогляду: автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.09. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: disser.com.ua/contents/9139.html

3. Екологічний світогляд людини як обов‘язковий елемент валеологічного світогляду. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: mailswm.com/ekologichniy-svitoglyad-lyudini-yak-obov-yazkoviy-elem

 

Небезпека соціальних мереж

В Україні відстежується стійка тенденція щодо збільшення кількості користувачів соціальних мереж. Так, згідно з даними компанії Gemius Ukraine, gemius Audience – Fusion Panel, у січні 2014 року три веб-сайти («ВКонтакте», Facebook, «Одноклассники»), перебуваючи в десятці найбільш відвідуваних, налічували сумарно понад 22 мільйони користувачів [1].

Можна, безперечно, говорити про зручність спілкування з друзями, знайомими, що живуть у різних країнах; про те, що можна легко поділитися інформацією про себе, про свої успіхи. Але, користування соцмережами несуть серйозну небезпеку:

– інтернет-залежність (проведення незліченної кількості часу, що шкодить навчанню, роботі, виконанню домашніх обов‘язків та впливає на особисте життя);

– анонімність – образливі коментарі, поширення безвідповідально важких наклепів;

– віртуальне хижацтво (певні особи з окремими психологічними проблемами шукають собі «жертву», отримуючи при цьому задоволення);

– збільшення сексуальних злочинів проти неповнолітніх (завдяки соціальним мережам за останні кілька років їх кількість виросла в 26 разів);

– активні користувачі соціальних мереж роблять своє особисте життя надбанням громадськості, при цьому абсолютно не замислюючись над тим, яким чином можуть бути використані особисті дані і як це обернеться проти них;

– стеження за допомогою соціальних мереж вже давно практикують спецслужби;

– користувачі соціальних мереж значно спростили роботу квартирних злодіїв (на більшості сторінок можна знайти фотографії, які надають змогу оцінити матеріальний статус людини, адресу і навіть статус «я у відпустці» або «поїхав на вихідні»);

– порнографія і насилля (тиснеш на одне посилання, а з‘являється зовсім інше …);

– дискредитація себе в очах громадськості (занадто відверті фото або відео можуть спричинити проблеми на роботі);

– депресії, психози і навіть самогубства (тривале перебування в соціальних мережах відрізає людини від зовнішнього світу, псує її відносини з друзями та родичами, призводить до втрати здатності спілкуватися з людьми).

Таким чином, ніхто не заперечує проти користування соціальними мережами. Але слід бути обережними при цьому, щоб не завдати собі шкоди і своїм близьким.

 

Список використаних джерел

1. Рейтинг сайтов Украины – исследование аудитории Интернета gemiusAudience: охват аудитории, посетители сайта [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.audience.com.ua/ pages/display/visitors

2. Факти про небезпеку соціальних мереж. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.mambakaramba.com/fakti-pro-nebezpeku-socialnih-merezh/

 

Стан, перспективи розвитку та необхідність реформування громадських екологічних організацій Київської області

Як показує світовий досвід, найбільш ефективною формою самоорганізації суспільства є створення громадських організацій. Останнім часом громадськість в Україні активно приймає участь в усіх сферах життя країни, набуває все більшої популярності і екологічний рух, що зумовлює створення громадських екологічних об‘єднань, які є одним з найкращих інструментів для забезпеченняи екологічного контролю з боку громади.

Однією з найбільш забруднених областей України є Київщина. Причиною такого стану є активна антропогенна діяльність. Так, атмосферне повітря у Київській області за кількістю викидів шкідливих речовин (565 тисяч тон на рік) займає четверте місце серед областей України. За забрудненням стічних поверхневих вод Київська область посідає також четверте місце (558,8 млн. м3) [1].

Земельні ресурси Київщини потерпають від засмічення, нецільового використання та порушення вимог природоохоронного режиму їхнього використання. Також не слід забувати про наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, яка створила небезпечну для здоров‘я людей і навколишнього природного середовища радіаційну обстановку. Зважаючи на кількість проблем Київщини, не дивно що найбільше громадських екологічних організацій зосереджено саме у Київській області – понад 100. Слід зазначити, що на території Київської області реалізується діяльність громадських організацій не лише регіонального, а й Всеукраїнського масштабу.

Виникнення громадського руху у вигляді громадських організацій завжди є певним проявом недосконалості державної політики. В Україні на сьогоднішній день спостерігається низький пріоритет екологічної політики та її недостатнє програмне, інституційне та інформаційне забезпечення. Відсутність дій з боку держави провокує байдужість населення, тому екологічні громадські організації відіграють одну з провідних ролей у формуванні екологічної свідомості, популяризації чистого довкілля та покращення його якостей [2].

Так, екологічні громадські організації існують, але їх результативність досить низька. Необхідно надати громадським екологічним організаціям певні важелі впливу на державні органи влади, розширити їх повноваження, яких нині так бракує. У більшої частини населення України взагалі та Київської області зокрема немає бажання займатися проблемами забруднення території, на якій вони самі й живуть, та відстоювати свої права. Це зумовлено відсутністю вільного часу, незацікавленістю та необізнаністю щодо наслідків екологічної катастрофи.

Необхідно на локальному рівні започаткувати екологічне просвітництво, відновити змагання серед шкіл по збору макулатури, пластикових та скляних пляшок за винагороду, популяризувати «суботники» з прибирання парків, скверів. Необхідно змінити державну iнформацiйну політику, стимулюючи попит населення на незалежні громадські засоби масової інформації в контексті екологічної інформації, вдосконалити фінансове забезпечення екологічної загальнореспубліканської програми з охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження.

 

Список використаної літератури

1. Стан та оцінка загроз в екологічній сфері / Національний інститут стратегічних досліджень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua

2. Державна екологічна інспекція у Київській області / Основні екологічні проблеми Київської області. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.deiko.gov.ua

 

Екологічні проблеми техногенного характеру у житлово-комунальній сфері

Екологічна ситуація України залежить від впливу різних чинників природного та техногенного походження. Виявлення еколого-техногенних проблем, що потребують першочергового реагування, є одним з найголовніших завдань щодо обґрунтування і прийняття рішень управлінського характеру в сфері екологічної безпеки. Екологічні проблеми розглядають як в галузевому, так і в територіальному аспектах. Метою даної роботи є виявлення основних проблем еколого-техногенного характеру житлово-комунальної сфери та обґрунтування можливих їх наслідків.

До екологічних проблем техногенного походження житлово-комунальної сфери національного рівня слід віднести:

- втрату поверхневих вод як джерела питно-господарського водопостачання через забруднення річкового русла;

- еколого-техногенні ризики стану інфраструктури житлово-комунального сектору міст та промислово-міських агломерацій;

- поводження з відходами.

Україну відносять до країн малозабезпечених ресурсами води, а наявне водопостачання забезпечується за рахунок поверхневих вод на 80%. Ситуація з постачанням питної води включає в собі загрозу біологічної безпеки через можливість виникнення масових інфекцій. Ця ситуація ускладнена незадовільним технічним станом та наявністю зношених основних фондів системного постачання питної води, застосуванням застарілого обладнання і технологій в системах водопостачання населених пунктів та недостатністю використання розвіданих та перспективних ресурсів підземних вод для постачання питної води населенню.

Сучасний стан погіршення еколого-техногенної безпеки міст і селищ, в більшості, обумовлено вкрай катастрофічним станом водопровідних, каналізаційних і теплоенергетичних мереж, протяжність яких складає близько 20 тис. км і, які втрачають до 35 – 40% тепла і води. Такий стан несе загрозу не тільки енергетичній безпеці України, але і внаслідок теплових процесів значно знижується міцність порід у підґрунті будівель, руйнується покриття доріг з утворенням проваль. Каналізаційні насосні станції усіх міст і регіонів України також потребують значного оновлення, відповідного до існуючих потреб. Часто їх виробнича потужність перевищує у кілька разів показник фактичного перероблення стічних вод, що, в результаті, призводить до підвищення витрат електроенергії.

До найбільш гострих екологічних проблем відносять і видалення та переробку твердих промислових і побутових відходів, що впливає значною мірою на санітарно-епідеміологічний стан населених місць. Міські звалища відходів не забезпечують від потрапляння у верхні шари підземних вод різних забруднюючих речовин.

Отже, вирішення основних екологічних проблем техногенного походження залежить від наявної нормативно-правової бази та ефективності державного управління. Крім того, необхідно забезпечити достовірне та своєчасне отримання екологічної інформації громадянами України та сформувати довгострокові природоохоронні програми на всіх рівнях.

 

Список використаної літератури

1. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2010 році. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mns.gov.ua/content/nasdopov2010.html

2. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення: [монографія] / А. Б. Качинський. – К., 2001. – 311 с.

 

 

Уровень безопасности в современном индустриальном обществе

Вся история жизни человека на Земле – это история его борьбы за свою безопасность. Роль научно-технического прогресса (НТП) в этой борьбе, и степень защищенности человека от опасностей на современном этапе, рассматривая условия обеспечения безопасности человека до индустриального и индустриального общества.

В доисторический период развитие человеческой популяции определялось экологическими факторами. Повышение безопасности, т. е. уменьшение риска за счет совершенствования средств защиты от опасностей природного характера, становится одним из ведущих мотивов деятельности людей с первых шагов цивилизации. Это условие обеспечивается развитием экономики, использованием достижений науки и техники и, соответственно, повышением материального уровня жизни и ее качества: уровня питания, сервиса, включающего здравоохранение, образование (повышение ментального уровня индивида и общества в целом), санитарно-гигиенических условий. Таким образом, человечество, развивая экономику, создавало социально-экономическую систему безопасности.

На этом этапе развития цивилизации риск смерти определялся уже не только экологическими факторами, а уровнем развития экономики и социальными отношениями в обществе. В этих условиях риск смерти связан с недостаточной защищенностью человека от неблагоприятных последствий, обусловленных естественной средой обитания человека - биосферой.

Общий коэффициент смертности, характеризующий уровень риска, и, как следствие, продолжительности жизни (уровень безопасности) во многом является комплексным показателем не только успехов медицины, но и важнейшими индикаторами уровня социально-экономического развития общества, характеризующегося валовым национальным продуктом (ВНП). С ростом ВНП коэффициент смертности постоянно снижается в различных регионах мира.

Развитие науки и техники, характеризующее и рост менталитета человеческого общества, повышая социально-экономическую безопасность общества, привело к появлению новых видов опасности, как для здоровья населения, так и для окружающей среды.

Опасности техногенного происхождения были вызваны поступлением в окружающую среду отходов промышленного производства, необходимостью участия человека в профессиональной деятельности, обладающей разнообразными источниками опасности. Таким образом, развитие цивилизации привело к возникновению особых условий существования человека, совокупность которых можно назвать искусственной сферой обитания - ноосферой - сферой разума.

Беспрецедентная интенсификация технологических процессов и сельскохозяйственного производства потребовало нового подхода к обеспечению безопасности, разработки технических систем безопасности (ТСБ), обеспечивающих защиту человека от техногенных факторов.

В настоящее время ТСБ так же, как и социально-экономическая система, не позволяют полностью исключить воздействие техногенных факторов. Следовательно, уровень безопасности в современном индустриальном обществе определяется величиной общего (коллективного) риска, который обусловлен не только уровнем социально-экономического риска, но и уровнем техногенного риска.

 

 

Функциональные напитки как основа здорового питания

В последние годы стремительно развивается концепция функционального питания. Основана она на внедрении производства, реализации и потребления функциональных продуктов. Употребление которых не только обеспечивает организм человека энергией и необходимыми нутриентами, но и способствует снижению риска развития заболеваний, связанных с питанием, а также помогает сохранить и улучшить здоровье, за счет наличия в составе таких продуктов физиологически функциональных пищевых ингредиентов. Введение в привычный рацион функциональных продуктов является одним из путей коррекции питания и здоровья населения [1].

В настоящее время среди существующих групп функциональных продуктов наиболее стремительно завоѐвывают рынок функциональные напитки. Напитки – это наиболее удобная и доступная форма получения необходимых для организма нутриентов. Именно напитки можно рассматривать как оптимальную и наиболее технологическую форму пищевого продукта. Технология производства напитков дает возможность создания разнообразных вкусов на основе различных натуральных основ [1].

Обогащенные напитки в своем составе содержат биологически активные добавки, представленные отдельными микронутриентами (витаминами, макро- и микроэлементами, аминокислотами, пищевыми волокнами и другими веществами), специально подобранными сбалансированными смесями микронутриентов (премиксы), концентратами биологически активных веществ из лекарственного и другого сырья [2].

Базовыми при разработке технологии функциональных композиций является состав, свойства, способ получения, пищевая ценность и безопасность полученного продукта.

Следует отметить, что задача получения функциональных композиций частично может быть сведена к моделированию некоторых свойств и особенностей макро и микроструктуры готовой «целевой» продукции [3].

Одним из способов получения функциональных напитков является ферментирование натуральных растительных соков с помощью молочнокислых бактерий и дрожжей, которые в результате своей жизнедеятельности не только превращают сложнодоступные пищевые компоненты в легкоусваиваемые, но также насыщают напиток углекислым газом и молочной кислотой, способствуя повышению стойкости при хранении и улучшению органолептических свойств.

Следовательно, безалкогольные ферментированные напитки могут стать полноценным элементом здорового питания. Поскольку их содержание характеризируется наличием углеводов, органических кислот, минеральных веществ, витаминов и других биологически активных компонентов, которые оказывают общеукрепляющее действие на организм человека. К тому же такие напитки нацелены на очень широкий круг потребителей.

 

Список использованной литературы

1. Шатнюк Л.Н. Обогащение напитков // Пищевая индустрия – 2011. – Т. 4. – № 9. – С. 28 – 30.

2. Мильтюсов В.Е. Разработка технологии функциональных напитков на основе биологически активных компонентов молока и фруктовых соков: дис. …канд. техн. наук. Ставрополь, 2010.

3. Панфилов В.А. Диалектика пищевых технологий // Хранение и переработка с/х сырья. – 2004. – № 6. – С. 17 – 22.

 

Роль дистанційної освіти в екології

Невпинний розвиток науково-технічного прогресу, що веде за собою зростання загроз техногенного характеру, спричинив сьогодні у світі екологічну кризу. Однак більшістю людей екологічна криза уявляється, як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не породжене нею самою.

За останні десятиріччя ми досягли катастрофічного стану навколишнього середовища. Несприятливі для життя людей, рослин і тварин кліматичні умови, забрудненість води, атмосфери, ґрунтів – це фактори, які визначають здоров‘я людей та тривалість їх життя. Криза охоплює всі сторони життя суспільства [1]. Тому, все більше набуває актуальності питання про екологічну освіту.

Екологічна освіта є необхідною складовою гармонійного розвитку всіх країн світу. В її основу покладено формування екологічної культури і свідомості суспільства, що ґрунтуються на ставленні до природи як унікальної цінності [2]. Мета функціонування такої освіти – створення умов для саморозвитку особистості, самоорганізації та самовиховання. Тому доцільно розглянути дистанційну екологічну освіту, як спосіб вирішення проблем довкілля і запобігання їм.

Дистанційна освіта здійснюється на основі сучасних комп‘ютерних та телекомунікаційних технологій. Передбачається цілеспрямована та контрольована самостійна робота того, хто навчається. Цей процес забезпечують інформаційні, технічні та навчально-методичні складові, що в результаті змінює взаємовідносини з суб‘єкта «людина – людина» на середовище «людина-середовище». Однак, реалізація такої системи має деякі екологічні проблеми з точки зору оцінки якості інформаційно-освітнього середовища.

Для оцінки якості середовища природної екосистеми можна проводити аналіз екологічних факторів та наявність тих чи інших компонентів забруднення, а от оцінка якості «штучного» середовища можлива лише через стан здоров‘я людини, учасника освітнього процесу. Проте можна ретельно підходити до вибору об‘єктів та показників, які діагностують середовище, що дозволить реалізувати екологічне освітнє середовище [3].

На мою думку, важливим кроком в модернізації навчального процесу є екологізація дистанційної освіти. Тому що, шлях до високої екологічної культури лежить лише через ефективну екологічну освіту.

 

Список використаної літератури

1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екології. – К.: Либідь, 2005. – 408 с.

2. Ляпунова Н.М. Екологічна освіта – складова загальної системи освіти // Екологічна безпека. – 2008. – №1. – С. 101-112.

3. Крисаченко В.С., Хилько. М.І. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку. – К.: Знання України, 2002. – 598 с.

 

 

Здоровий спосіб життя як фактор довголіття

За даними Державної служби статистики, які підтверджують розрахунки Всесвітньої організації охорони здоров‘я, з 1991 року по сьогоднішній день середня очікувана тривалість життя в Україні зросла – з 69,3 до 71,2 року.; причому у чоловіків, вона збільшилася на 3,4 року, а у жінок – на 1,6 [1]. Аналіз причин цього позитивного соціального явища полягає в наступному.

Державна служба статистики повідомляє, що за останні два роки пішов на спад загальний рівень захворюваності населення країни (рис.). Характерним є те, що за останні роки скоротилися показники серцево-судинних захворювань.

За останні шість років смертність від хвороб, викликаних палінням, зменшилася майже вдвічі. Це результат того, що близько 2 млн. українців за цей час кинули палити. У списку країн з найбільшим числом курців Україна опустилася з небезпечного четвертого місця на цілком пристойне 24-те [2].

Зменшенню рівня захворюваності сприяло і відчутне зростання української спортивної інфраструктури: з початку ХХІ ст. збільшилась кількість спортмайданчиків, тенісних кортів, футбольних полів, басейнів, спортзалів [2].

Проблеми з травленням й обміном речовин оживили попит на органічне харчування. Про це свідчить сума, витрачена співвітчизниками на органічну їжу, яка зросла з 600 тис. євро у 2008 році до 7,8 млн. євро у 2012-му. Причому українці прагнуть не лише купувати корисну їжу, а й готувати її правильно (на ринку побутової техніки та електроніки підвищився попит на пароварки, йогуртниці і мультиварки).

Авангардом боротьби за здоровий спосіб життя є молодь з числа «білих комірців». За даними кадрового порталу Head Hunter Україна, 40% офісних працівників регулярно займаються спортом, а скорочення числа курців відбулося переважно за рахунок молоді віком 14 – 29 років.

Звичайно можна вітати позитивні прагнення українців бути здоровими. Але слід констатувати проте, що загальний рівень нашого здоров‘я все ще є низьким – смертність поки що вдвічі перевищує європейські показники (так число хворих на діабет за останні п‘ять років зросло на 20%, на онкологічному обліку перебувають понад 1 млн. осіб). Тим не менше, необхідно зберігати цю тенденцію зростання тривалості життя у майбутньому.

 

Список використаних джерел

1. Тривалість життя в Україні зросла, українці почали вести більш здоровий спосіб життя. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://center-life.org/index.php?option=com_content&task=view&id=537&Itemid=30

2. Іванова К. Пішли на одужання. Українці стають прихильниками здорового способу життя. – Кореспондент. – 2014. – №1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/ukraine/events/3284605-korrespondent-pishly-na-oduzhannia-ukraintsi-stauit-prykhylnykamy-zdorovoho-sposobu-zhyttia

 

Нарастающая наркомания как фактор деградации общества

Нарастающая наркотизация на сегодняшний день является одной из главных проблем во всем мире. В ХХІ веке болезненное влечение к наркотическим препаратам приобретает угрожающе широкие масштабы, в том числе проблема наркомании в современном обществе актуальна и для Украины.

Согласно статистике за последние годы почти вдвое возросло количество лиц, состоящих на учете в медицинских учреждениях с діагнозом «наркомания». Статистические данные о динамике наркотизации общества отражают внешние тенденции этого опасного явления.

Наркотики разрушают психику людей, обуславливают отказ от положительных установок на здоровый образ жизни, порождают мотивы принятия ошибочных решений, провоцируют случаи суицида. Молодежь, принимающая наркотики, находится в зоне особого риска. Последствия наркотической зависимости чрезвычайно опасны, так как при употреблении наркотиков возникают необратимые процессы в интеллектуальной сфере. У наркоманов резко снижается устойчивость организма к воздействию неблагоприятных факторов, любые заболевания протекают более тяжело и длительно, часто дают осложнения.

Нарушается деятельность сердечно –сосудистой системы, возникает склонность к тромбозам сосудов, что приводит к образованию трофических расстройств, длительно незаживающих язв. Развиваются предраковые состояния, гепатит, а затем и цирроз печени. Дети, родившиеся у наркозависимых матерей, имеют недостаточный вес при рождении, врожденные пороки развития, отставание в росте, нарушение познавательных и двигательных способностей, проблемы неврологического характера.

Люди, страдающие наркотической зависимостью, подвержены риску заражения и способствуют распространению ВИЧ-инфекции, вирусного гепатита, венерических и других опасных инфекционных заболеваний [2].

Всемирная организация здравоохранения определила наркоманию как состояние, характеризующееся неотвратимой потребностью в наркотике, добыванием его всевозможными способами, приводящее к физической и моральной деградации человека и приносящее вредные социальные последствия.

На основании выше изложенного следует, что люди с наркотической зависимостью представляют собой реальную угрозу для общества. Наркомания – это всеобщее поражение личности и один из факторов деградации современного общества.

 

Список использованной литературы

1. Звернення щодо протидії наркоманії серед дітей та молоді. –УМВС України. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://mvs.gov.ua/mvs/control/if/uk/publish/article/115164

2. Лагун А.В. Наркоманиия или что стоит за кайфом. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://mogcp.by/i12.html

3. Наркомания и СПИД. История вопроса. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://schools.keldysh.ru/school1413/eco1/Nark.htm

 

Роль і місце молоді в системі управління екологічно безпечним розвитком

Сьогодення характеризується початком активної міжнародної діяльності в напрямку комплексного розв‘язання завдань охорони довкілля та підвищення рівня економіки всіх країн світу. Під сталим розвитком варто розуміти певний гармонійний розвиток трьох структурних підсистем – економіки, екології та соціальної системи. Основою сталого розвитку будь-якого суспільства чи регіону є його екологічно безпечний розвиток.

«Стратегія сталого розвитку» становить важливий орієнтир політичного, економічного та соціального розвитку, на основі якого державна екологічна політика України розширюється до масштабів національної екологічної стратегії. Національна екологічна стратегія формується з урахуванням пріоритетності екологічних проблем України та окремих її регіонів [1].

Підписання і ратифікація Україною Конвенції ЄЕК ООН «Про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань навколишнього середовища» сприяли активізації участі громадськості в екологічному менеджменті. Останнім часом на виконання цього завдання було спрямовано зусилля як державних установ, так і недержавних (громадських) природоохоронних організацій.

На цей час найактивнішою частиною населення, зацікавленою у поліпшенні довкілля в Україні, є екологічні неурядові громадські організації (НГО). До найбільших за членством і найавторитетніших належать: Українська асоціація «Зелений світ», Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська екологічна ліга, Національний екологічний центр України, громадська екологічна організація «Відродження», мережа екологічних організацій «Еко-право», Всеукраїнський благодійний фонд «Паросток» та ін.

Загалом в Україні налічується кілька сотень місцевих, регіональних та національних НГО екологічного спрямування [2].

Громадські об'єднання молоді у практичній щоденній діяльності докладають усіх зусиль для позитивних зрушень – від згуртування молодих людей для конкретних природоохоронних справ до парламентських ініціатив.

«Екологічні ініціативи» – це добровільний рух, відкритий для всіх молодих людей, які визначили вирішення екологічних проблем пріоритетом своєї діяльності. До основних належать такі напрями діяльності цієї молодіжної організації:

- організація заходів, спрямованих на захист навколишнього середовища;

- організація обміну досвідом між молодими екологами, які займаються науково-дослідницькою діяльністю;

- організація екологічних досліджень;

- еколого-пропагандистська діяльність, популяризація напрямів раціонального природокористування;

- співробітництво з державними та неурядовими екологічними об‘єднаннями і організаціями [3].

Таким чином, нині саме НГО та молодіжні центри й організації стають тими активними групами, що беруть активну участь у прийнятті рішень з питань довкілля. Саме вони становлять ядро громадської думки, яка є основою при формуванні системи управління екологічно безпечним розвитком України та її регіонів.

 

Список використаної літератури

1. Екологічний менеджмент для місцевої влади в Україні: Посібник / Підлісник В., Канделл Д., Стефановська Т., Гесс П., Т. де Мео. – К., 2011.

2. Стійкий екологічно безпечний розвиток і Україна: Навчальний посібник / За ред. Дробнохода М.І. – К.: МАУП, 2012. – 104 с.

3. Статут Національного екологічного центру «Екологічні ініціативи». – К., 2001.

 

 

Екологічне виховання молоді як чинник соціально-економічного розвитку країни

Однією з найактуальніших проблем сучасності є взаємодія людини з природою. Важливим аспектом у вирішенні проблеми збереження природних ресурсів є освіта людей в області навколишнього середовища, екологічне виховання всього населення, а особливо підростаючого покоління.

Екологічне виховання є організованим і цілеспрямованим процесом формування системи наукових знань про природу і суспільство, поглядів і переконань, що забезпечують становлення відповідального ставлення молоді до природи, реальним показником якого є практичні дії студентів по відношенню до природного середовища, що відповідають нормам людської моралі [1, c. 32].

Молодь може взяти участь в створенні громадських екологічних організацій, проведенні масових природоохоронних акцій, організації акцій щодо збереження біорізноманіття, проведення конкурсів, конференцій, фестивалів та виставок, організації екологічних таборів.

Надзвичайно важлива роль у екологічному вихованні молоді належить сьогодні навчальним закладам. Екологічний аспект має пронизувати всю навчально-виховну діяльність, у процесі якої формується екологічне мислення. В діяльності кожного закладу має займати одне з основних місць екологічне виховання, мають діяти гуртки по екологічному спрямуванню, тоді якщо активно втілювати це в навчальну програму, молодь нарешті навчиться слідкувати за станом навколишнього довкілля.

Головне завдання екологічного виховання – виховати таку особистість, щоб природа набула для неї життєво важливого значення. Знання з екології сприяють формуванню в молоді дбайливого ставлення до природи, розвитку екологічної культури. Екологічні проблеми сучасності вимагають від системи освіти приділяти більше уваги формуванню екологічної свідомості, розуміння навколишнього світу і місця людини в ньому.

Особливо важливу роль в екологічній освіті виконують дидактичні принципи (свідомості й активності, наочності, систематичності та послідовності, міцності, доступності, науковості і зв‘язку теорії з практикою), урахування яких сприяє доцільному структуруванню змісту, обранню позицій та установок, з якими суб‘єкти навчального процесу підходять до організації навчання, пошуку його оптимізації [2, с. 215].

Отже, екологічне виховання сприяє формуванню та розвитку у особистості екологічної свідомості – здатності адекватно оцінювати стан навколишнього природного середовища та всіляко сприяти своїми вчинками його покращенню, або, як мінімум, не погіршувати його екологічно недружніми діями [3, с. 34].

 

Cписок використаної літератури

1. Курняк Л.Д. Екологічна культура: поняття і реальність. // Вища освіта України. – 2006. – № 3. – С. 32.

2. Малимон С.С. Основи екології. – Вінниця: Нова книга, 2009. – 240 с.

3. Пустовіт Г.П. Філософсько-культорологічний аспект у екологічній освіті. // Шлях освіти. – 2002. –№ 3. – С.7 – 11.

 

 

Екологічна політика України – запорука соціально-економічного розвитку країни та здорового розвитку нації

Екологічна політика – це комплекс заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища, збереження і відновлення природних ресурсів, розвитку природоохоронної освіти і виховання, правова охорона екологічних систем з метою забезпечення оптимальних умов природокористування. забезпечення нормальної життєдіяльності та екологічної безпеки громадян. Завдання екополітики – таке задоволення зростаючих потреб населення в об‘єктах довкілля, щоб його структура, якість і сталість процесів, функцій не погіршувалися і відповідали потребам людей.

Конституція України також передбачає право на безпечне для життя і здоров‘я довкілля та вважає його забезпечення обов‘язком держави,проголошує як одне з важливих повноважень Верховної Ради України – дбати про охорону довкілля, визначати екологічну політику держави. Суттєвим елементом екологічної політики є екологічне навчання та виховання [1].

Першопричинами екологічних проблем України є:

- не дотримання правил утилізації відходів, зокрема, медичних, що містять небезпечні патогенні мікроорганізми, забруднення отрутохімікатами, викидами;

- неправильне використання надр Землі;

- застаріла система охорони навколишнього середовища;

- застаріла система регулювання використання природних ресурсів, відсутність чіткого розмежування природоохоронних та господарських функцій;

- недостатня сформованість інститутів громадянського суспільства, недостатнє розуміння в суспільстві пріоритетів збереження навколишнього середовища та переваг сталого розвитку, недотримання природоохоронних законодавств, відсутність екологічної культури, екологічної думки.

Вирішення проблем:

- вирішення питання щодо охорони навколишнього середовища на об‘єктах військово-оборонного промислового комплексу, осмислення ролі екологічного управління в системі державного управління України з метою досягнення рівності трьох складових розвитку (економічної, екологічної, соціальної), яка зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку; врахування екологічних наслідків під час прийняття управлінських рішень, при розробленні документів, які містять політичні та програмні засади державного права різних рівнів розвитку;

- забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи [2].

Проблеми екологічної безпеки та інформації набувають усе більшого значення в демократичному суспільстві. Важливим у подоланні екологічної кризи є підвищення рівня інформованості політиків і громадськості через популярні друковані видання, виступи по радіо та на телебаченні. Адже, від стану навколишнього середовища залежить здоров‘я громадян країни, її генофонд.

 

Список використаної літератури

1. Мягченко О.П. Основи екології. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: imanbooks.com/book_304_page_139

2. Нормативно-правова інформація. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4 .rada.gov.ua/laws/show/2818-17/

 

 

Теоретичні засади формування екологічного світогляду, культури безпеки та здоров’я студентів фінансових спеціальностей

В процесі історичного розвитку людської діяльності відбувається низка застарілих технологічних способів, а разом з ними і застарілих соціальних механізмів взаємодії людини з природою. На початку людської історії діяли переважно пристосувальні механізми взаємодії. Людина підкорялася силам природи, пристосовувалася до змін, що відбуваються в ній, змінюючи в міру цього свою власну природу [1].

Ставлення людей до природи характеризується сьогодні низьким рівнем екологічної культури, що формує неекологічні моделі поведінки щодо споживання, зокрема, використання засобів побутової хімії, засобів хімічного захисту рослин, вибору продуктів харчування, поводження зі сміттям та побутовими відходами, ставлення до природи, а також розуміння власних конституційних прав щодо довкілля і здоров‘я та готовності їх захищати [2].

Вирішення цих проблем дотичне до формування світоглядних рис особистості і тому лежить у педагогічній царині, вимагаючи змін у характері екологічної освіти, про що неодноразово наголошувалося у міжнародних та державних документах, зокрема, у матеріалах Стокгольмської конференції ООН з охорони навколишнього середовища (2013 р.), Міжурядової конференції з просвітництва в галузі навколишнього середовища (Тбілісі, 2008 р.), Другої міжнародної конференції з охорони навколишнього середовища (Ріо-де-Жанейро, 2010 р.), Концепції екологічної освіти України (2001 р.). У зв‘язку з цим особливого значення набуває осмислення глобальних проблем сучасності, їх причин, взаємозв‘язку, шляхів їх вирішення.

У Концепції екологічної освіти України екологічний світогляд визначається як один із основних компонентів екологічної культури. Тому одним із завдань вищих навчальних закладів фінансового спрямування є формування у студентів високої екологічної культури, глибоких екологічних знань та екологічного світогляду. На необхідності підвищення якості екологічної освіти та екологічного виховання у вищих навчальних закладах як передумови формування відповідного екологічного світогляду та забезпечення стабільного розвитку держави наголошують І.А. Воронцова та співавтори. Одним із головних завдань вищої освіти фінансового профілю С.Д. Гусарєв вбачає забезпечення умов для оволодіння знань про людину, природу і суспільство, що є передумовою їхньої подальшої екологічно-доцільної професійної діяльності [3].

У цьому аспекті варто зауважити, що формування екологічного світогляду студентів-фінансистів супроводжується низкою суперечностей. Одним з яких є запит на спеціалістів із високим рівнем екологічної свідомості й світогляду та практичною відсутністю державних стратегій її формування. Таким чином, екологічна освіта студентів фінансових спеціальностей набуває нині особливої ваги, оскільки, саме вони в майбутньому будуть регулювати взаємовідносини у системі «людина – природа».

Такий підхід допомагає закласти базу, яка буде сприяти у майбутньому більш свідомому розумінню студентами екологічних проблем при вивченні фінансових дисциплін.

 

Список використаної літератури

1. Національна екологічна політика України: загальні оцінки і ключові рекомендації / ПРООН Україна. – К.: ТОВ «Компанія ВАІТЕ», 2007. – 29 с.

2. Воскобій О. Теоретичні засади формування екологічного світогляду студентів юридичних спеціальностей. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oldconf.neasmo.org.ua/node/215

 

 

Безопасность человека в современных условиях

В сфере производства, на транспорте, в окружающей среде всегда происходят события, которые оказывают или могут оказать вредное влияние на здоровье человека или даже могут быть причиной его смерти. Поэтому жизнь «без опасностей» является некорректной идеализацией, а термин «безопасность» следует понимать как систему мер по защите от опасностей, как возможность управления опасностями, умение предупреждать и предотвращать опасные ситуации.

Безопасность человека – такое состояние человека, когда действие внешних и внутренних факторов не приводит к плохому состоянию, ухудшению функционирования и развития организма, сознания, психики и человека в целом, и не препятствуют достижению определенных желательных для человека целей.

С развитием человеческого общества к природным опасностям непрерывной чередой прибавлялись техногенные опасности, то есть рожденные техникой. Научно-технический прогресс, наряду с благами, принес и неисчислимые бедствия, как человеку, так и окружающей среде.

Техногенные опасности могут проявляться в виде аварий технических систем, пожаров, взрывов и других трудно предсказуемых событий. Попадая в зону действия подобных экстремальных ситуаций, люди рискуют получить травмы различной степени тяжести.

Следует заметить, что человек и сам является часто источником опасности. Своими действиями или бездействием он может создать для себя и окружающих реальную угрозу жизни и здоровью. Опасности, создаваемые человеком, очень разнообразны. Войны, социально-политические конфликты, преступления, проституция, наркомания, СПИД, голод, нищета, бескультурье – эти и другие пороки человеческого общества – социальные опасности.

Таким образом, опасности окружающего мира условно разделены на три четко выделенные группы: природные, техногенные и социальные.

Ученые пришли к выводу, что какой бы деятельностью ни занимался человек, где бы он ни находился, всегда рядом с ним существуют скрытые силы, представляющие для него угрозу. Это – потенциальные, то есть возможные опасности (потенциальный в переводе с латинского означает «скрытая сила»).

Постоянное наличие вокруг нас потенциальных опасностей вовсе не значит, что несчастье обязательно произойдет. Для этого необходимы определенные условия. Эти условия называют причинами.

Причиной несчастного случая очень часто служит наша собственная беспечность или неосторожность окружающих. Для сохранения своего здоровья и жизни необходимо хорошо знать и своевременно устранять причины, при которых происходит превращение потенциальных опасностей в действительные.

Уберечься от несчастья удается не всегда, поскольку некоторые опасности не зависят от наших действий, проявляются внезапно, не оставляя времени на размышление, на спасение. Например, взрыв, землетрясение, ураган.

Чтобы противостоять эпидемии насилия, опасности и страха, необходимо знать два ограничивающих момента:

– до какого предела дойти, где грань между страхом губительным и страхом, данным человеку во спасение;

– необходимо твердое знание заповедей безопасного поведения, ибо оно переходит в новое качество – имидж силы, уверенности, безопасности.

 

 

Формування екологічного світогляду особистості

Сучасні актуальні проблеми взаємостосунків суспільства і природи висувають невідкладні завдання і одне з них – виховання молодого покоління, здатного гармонійно співіснувати з природою, раціонально використовувати і відтворювати її багатства, психологічно готового оберігати природу. Це вимагає переорієнтування екологічного виховання на можливість здійснювати випереджувальну підготовку людини до переходу на стратегію сталого розвитку. Сталий розвиток є принципом людського спільного життя: майбутні покоління повинні мати ті ж самі ресурсні можливості, що мають і нині існуючі.

Питання формування екологічного світогляду висвітлювали Вернадський В., Гумільов Л., Одум Ю., Швейцер А. та ін. Російський учений-філософ Шинкарук В. визначав світогляд як «форму суспільної самосвідомості людини».

Питання формування екологічного світогляду особистості – одне з найважливіших на сучасному етапі становлення нашої держави та підготовки майбутніх фахівців.

Загальновизнано, що найголовнішими причинами екологічної кризи є низький рівень екологічної свідомості людей, незнання й ігнорування законів розвитку природи, безсистемне та споживацьке ставлення до її ресурсів. Тому для ліквідації екологічних негараздів необхідні фахівці, які б змінили екологічну стратегію й тактику та були здатними відповідально проводити екополітику, організовувати формування екологічної культури громадян України [1].

Створення людиною реалій свого матеріального буття, утвердження духовних цінностей відбувалося у процесі і завдяки пізнанню, використанню нею природних закономірностей, тому людські творіння значною мірою повторюють витвори природи. Усе глибше пізнаючи її закономірності, використовуючи її потенціал задля своїх цілей, людина не завжди діяла виважено, завдавала шкоду довкіллю і собі. Навчити людину усвідомлювати себе невід‘ємним елементом природного світу, враховувати і раціонально, без негативних наслідків, використовувати його закономірності та взаємозалежності є обов‘язковим елементом валеологічного світогляду [2].

Отже, екологічний світогляд є важливим чинником забезпечення виживання людської популяції, гармонізації біологічної взаємодії людини з довкіллям. Нескінченна різноманітність індивідуальних життєвих шляхів постійно вимагає співвідносності людського буття з природними ритмами Всесвіту, бо лише природний розвиток людини як складного, самоорганізованого, саморегульованого організму гарантує його гармонійність.

 

Список використаної літератури

1. Тверезовська Н.Т. Методологічна основа формування екологічного світогляду майбутніх інженерів з охорони навколишнього середовища. – [Електронний ресурс]. — Режим доступу: file:///C:/Users/user/ Downloads/VchdpuP_2013_2_108_61.pdf

2. Король К.О. Екологічний світогляд людини як обов‘язковий елемент валеологічного світогляду. – [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://mailswm.com/ekologichniy-svitoglyad-lyudini-yak-obov-yazkoviy-element-valeologichnogo-svitoglyadu/

 

 

Збереження навколишнього середовища – збереження нації

Важливими ознаками стійкого гармонійного розвитку суспільства є поняття людського розвитку, яке було визначено Організацією Об‘єднаних націй. Взаємодію суспільства і природи відображено у фундаментальних дослідженнях таких науковців як Куценко В.І., Пустовіт Г.П., Гуренкова О.В., Агапова H.H., Бобильова С.М., Богданова A.A., Фурса Г., Пузир Т., Шевчук A.B. та ін.

Екологічне виховання є організованим і цілеспрямованим процесом формування системи наукових знань про природу і суспільство, поглядів і переконань, що забезпечують становлення відповідального ставлення молоді до природи, реальним показником якого є практичні дії студентів по відношенню до природного середовища.

Бездушне і безвідповідальне використання природних ресурсів загрожує людству розвитком світової катастрофи. Екологічні проблеми сучасності вимагають від системи освіти приділяти більше уваги формуванню екологічної свідомості, розуміння навколишнього світу і місця людини в ньому [3, c. 7 – 9].

Особливо важливу роль у формуванні екологічного світогляду, культури виконують дидактичні принципи (свідомості й активності, наочності, систематичності та послідовності, міцності, доступності, науковості і зв‘язку теорії з практикою), урахування яких сприяє доцільному структуруванню змісту [4].

Сьогодні у сфері екологічної освіти та виховання молоді залишається актуальною проблема невідповідності екологічних знань молоді їхній поведінці у природі. Адже будь-яка діяльність людини безпосередньо або опосередковано впливає на стан природного середовища [2, c. 3].

Отже, екологічна культура, виховання, передбачає формування в людини уважного ставлення до проблем навколишнього середовища, дбайливого – до природи, історичних пам‘ятників, необхідності їх збереження. Турбота про природні багатства, бережливе використання природних ресурсів найважливіші задачі екологічного виховання, тому майбутній фахівець як безпосередній учасник науково-технічного прогресу повинен бути помітною фігурою в природозбережувальній роботі. Це можна досягти шляхом переконання, яке передбачає вплив на свідомість, почуття, волю особистості.

Основною формою впливу є сила особистого прикладу, а також усі види позитивних прикладів діяльності інших людей як зразків для наслідування, ідеалу в житті.

 

Список використаної літератури

1. Куценко В.І. Освіта: місце і роль у формуванні нового екологічного мислення в контексті вимог здорового життєвого середовища // Екологічний вісник. – № 3 – 4. – 2009.

2. Пустовіт Г.П. Філософсько-культорологічний аспект у екологічній освіті // Шлях освіти. – 2002. –№ 3. – С.7 – 11.

3. Фурса Г., Пузир Т. Екологічна освіта і виховання молоді як запорука формування екологічної культури. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: oldconf.neasmo.org.ua/node/2726

4. Гуренкова О.В. Формування екологічної компетентності майбутніх фахівців водного транспорту в умовах кредитно-модульної системи навчання дис.. канд. пед. наук: 13.00.04 / Ольга Володимирівна Гуренкова. – К., 2010. – 273 с.

 

 

Екологічне пакування для харчових продуктів

З розвитком і удосконаленням ринку товарів в постійній динаміці знаходиться і супутній ринок – ринок упаковки. Термін служби пакувальних матеріалів порівняно з термінами служби самих товарів невеликий, а їх обсяги є значними. Проблеми утилізації відходів пакування завжди були актуальними. До недавнього часу основою для багатьох пакувальних матеріалів використовувалась целюлоза. З розвитком нафтохімії на ринку пакування стала широко використовуватися нафта.

Проблема утилізації та знезаражування твердих побутових відходів є однією з найбільш актуальних проблем для навколишнього середовища. Як правило, велика частина відходів виробництва та споживання традиційно утилізується на полігонах, що призводить до збільшення некерованої міграції відходів в навколишнє середовище.

Обсяг виробництва упаковки щорічно зростає на 10-15%. Все більше значення набуває упаковка як чинник підвищення конкурентоздатності вітчизняних товарів. Основні споживачі пакувальної індустрії зацікавлені в безпечній, привабливій, екологічно чистій та легко перероблюваній упаковці.

Одним із сучасних напрямків у галузі функціональних пакувальних матеріалів є створення так званих «активних упаковок», що формуються на харчових продуктах у вигляді оболонок та покриттів, видаляти які перед вживанням продукту не обов‘язково. Захисні покриття забезпечують більш надійний захист продукту харчування від псування за рахунок відсутності прошарку повітря між продуктом та покриттям.

Перевагами такого виду пакування хлібобулочних виробів є використання екологічно безпечних речовин (на основі полівінілового спирту, хітину, альбуміну, жирів, восків, полісахаридів тощо) та порівняна простота технологічних рішень. До захисних покриттів відносять пакувальні матеріали та їстівні покриття, які наносяться безпосередньо на заготовки.

Нанесення їстівних покриттів на хлібобулочні вироби є найбільш економічним способом подовження терміну зберігання хлібобулочних виробів, зменшення усихання, поліпшення санітарно-гігієнічних умов зберігання і транспортування продукції [1].

Найбільш перспективними є пакувальні матеріали на основі природної сировини, що легко відновлюється. Все більше практичного застосування в індустрії пакування знаходять матеріали на основі крохмалю. Ціль новітніх розробок полягає в тому, щоб установити загальні закономірності в підборі компонентів і технологічних параметрів при виготовленні матеріалів, що поєднають високий рівень експлуатаційних характеристик (міцність, низьку газопроникність, екологічну безпеку та ін.) із здатністю до біорозкладання. Єдиним недоліком таких плівок є невисокі бар‘єрні (захисні) властивості, які надалі можуть бути технологічним шляхом усунені [2].

Отже, використання крохмалю для одержання біодеграудуємих плівок, що за властивостями наближені до аналогічних пакувальних матеріалів, є на сьогодні актуальним і перспективним напрямком досліджень.

 

Список використаної літератури

1. Монахова М.Ю. Биоразлагаемые полимеры – упаковка будущего // Сибирская упаковка и оборудование. – 2003. – № 23. – С. 20 – 27.

2. Jenkins P.J., Donald A.M. The influence of amylose on starch granule structure. Int. J. Biol Macromol. – 1994. – Vol. 17.– P. 315 – 321.

 

 

Мережа екологічного виховання в Україні

Процес сталого розвитку спрямований на задоволення потреб нинішнього покоління без шкоди для майбутніх поколінь. У цьому контексті вкрай важливо розвивати навички та знання для прийняття обґрунтованих рішень на благо довкілля.

Для підвищення рівня екологічної поінформованості, кваліфікованості сучасних фахівців, у навчальні плани всіх вищих навчальних закладів будь-якого профілю введені курси: «Актуальні проблеми охорони природного навколишнього середовища», «Основи екології», «Екологія і раціональне природокористування» та інші, які вивчають екологічні проблеми в тісному зв‘язку із суспільними, психолого-педагогічними, загальноосвітніми дисциплінами.

Державна політика в галузі екологічної освіти повинна базуватися на таких принципах:

- розповсюдження системи екологічної освіти і виховання на всі верстви населення з урахуванням індивідуальних інтересів, стимулів та особливостей соціальних, територіальних груп та професійних категорій;

- комплексності екологічної освіти і виховання;

- неперервності процесу екологічного навчання в системі освіти, в тому числі підвищення кваліфікації та перепідготовки [1].

Більш ефективними в питаннях захисту навколишнього природного середовища являються неурядові громадські екологічні організації. На даний час їхня кількість становить більше 15 – це найпоширеніші на території України.

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища наша держава посідає одне з вагомих місць. Будучи членом ООН, Україна є суверенною стороною 18 міжнародних угод з питань екології, бере участь у 20 міжнародних конвенціях, а також понад 10 двосторонніх угодах, виконує міжнародні зобов‘язання з охорони навколишнього середовища. Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів.

З метою підвищення екологічної грамотності школярів і сприяння реалізації концепції сталого розвитку, Координатор проектів ОБСЄ в Україні в 2009 році розпочав проект «Зелений пакет – Україна», який спрямований на розвиток в Україні інноваційних освітніх інструментів. Матеріали Зеленого пакету були розроблені Регіональним екологічним центром для Центральної та Східної Європи у співпраці з низкою болгарських, угорських, польських і українських фахівців у галузі освіти і охорони навколишнього середовища [2].

Студенти Рівненського державного аграрного коледжу, під керівництвом викладачів, співпрацюють із Глобальним екологічним фондом та Програмою малих грантів, беруть участь у Всеукраїнських екологічних акціях та форумах.

 

Список використаної літератури

1. Олександров І. Екологічне виховання студентів у ВНЗ України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.vmurol.com.ua/upload/Dostyp%20po%20osviti/Vibir/Ecolog

2. Освіта в інтересах сталого розвитку в Україні. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ecoosvita.org.ua/storinka/problemi-ta-perspektivi-rozvitku-ekologichnoyi-osviti-v-ukrayini

 

 

Екологічні проблеми субміської території

Внаслідок нераціонального використання природного середовища, у кліматі всієї планети відбуваються незворотні стійкі зміни, особливо сильно вони проявляються в найбільших центрах промисловості – містах. Одна з найбільших трагедій міст у тому, що вони стають небезпечними для життя.

Проблеми субміських територій розглядались у працях Корнекова С.Ю., Семенова С.П., Денисик Г.І., Заплатинського В.М., Кічата Н.М., Фуричко О., Макаренко Н. та Палапи Н. Екологічну безпеку селітебних земель розглянуто Залізко В.Д. [3]. Отже, вивчення питання екологічних проблем субміської території є важливим і актуальним.

Жителями міст інтенсивно використовуються території, які Кічата Н.М. [2] називає субміськими – це території, прилеглі до міста, на яких жителі ведуть дачне або присадибне господарство, інтенсивно використовують їх як зони відпочинку та розміщують на них основне житло. Поняття «селітебна територія» застосовується до тих земель, на яких розміщуються житлові квартали, ділянки культурно-побутових та суспільних будівель, зелені насадження суспільного призначення, вулиці та площі [3].

Під екологічною проблемою розуміють зміну природного середовища в результаті антропогенних дій, що веде до порушення структури і функціонування природних систем і призводить до негативних соціальних, економічних та інших наслідків. Екологічні проблеми субміських територій внаслідок виснаження водних ресурсів, викликаних зростанням споживання води і забрудненням водних джерел, погіршенням стану атмосферного повітря та забруднення земельних ресурсів, порушення геологічного середовища верхньої частини літосфери, збільшують ризик незворотного порушення балансу екосистеми [1].

Міське середовище, як сукупність численних і різноманітних каналів масових комунікацій, форм і способів спілкування людей, їх підключення до джерел різноманітної інформації, водних об‘єктів, що розташовані у межі міста, само по собі є джерелом негативного впливу на природне середовище.

Значною екологічною проблемою є процес формування урбанізованих, індустріальних, комунально-стрічкових і девастованих ландшафтів, що, витісняє природні рослинні фітоценози.

Таким чином, субміська територія є, фактично, «легенями» великого міста, яке забезпечує його необхідними матеріальними благами. Тому для вирішення її екологічних проблем необхідно налагодити співробітництво.

 

Список використаної літератури

1. Авраменко Н.Л., Цимбалюк С.Я. Екологія: Навчальний посібник для підготовки бакалаврів у галузях знань «Економіка та підприємництво» та «Право». – Ірпінь: НУДПСУ, 2011. – 184с.

2. Кічата Н.М., Заплатинський В.М. Джерела екологічної небезпеки субміської території // Вісник НАУ. – 2012. – № 3. – С. 131 – 134.

3. Сільські території України: стратегічні пріоритети розвитку в контексті зміцнення економічної безпеки: [монографія]/ Василь Дмитрович Залізко; Національний університет ДПС України. – Ірпінь: Видавництво НУДПСУ, 2014. – 502 с.

 

 

Формування екологічного світогляду та його роль у взаємодії людини з природою

Ще в ХІХ ст. Чарльз Дарвін сказав, що: «Людина мусить постійно спілкуватися з природою, інакше вона буде бідніти емоційно, слабнути інтелектуально, а зрештою деградувати морально». Сьогодні його слова є важливими як ніколи, оскільки взаємозв‘язок людини з природою відображається на економічному розвитку країни. Тому формування екологічного світогляду є важливим завданням сьогодення.

Історію становлення екологічного світогляду від давнини до сьогодення вичерпно надано у працях таких учених, як Білявський Г., Борейко В., Вернадський В., Гардащук Т., Гошовський С., Канак С., Кисельов М., Лук‘янець М., Рудько Г., Сидоренко Л., Фурдуй Р, Полані М. та ін.

На думку Майкла Полані, світогляд – це «концептуальні рамки», в яких зосереджені знання суспільства. Саме світогляд визначає ставлення індивідів, суспільних інституцій (сім‘ї та громади в традиційному суспільстві, підприємства та державних установи в індустріальному роздробленому суспільстві) і самого суспільства до того, що їх оточує. Отже, екологічний світогляд являє собою складову екологічної культури, глибоке усвідомлення життєвої необхідності збереження для всього людства середовища проживання [1].

За останні 30 років виник особливий напрям – екологічна етика. В ній розроблені та панують свої принципи, які в узагальненому вигляді були подані у 1992 р. відомим американським вченим-екологом Д.Чирасом. Він вирізнив такі основні етичні принципи:

1. Людство має обмежені запаси природних ресурсів, які необхідно розподіляти між усіма живими істотами планети («не все тільки для нас»).

2. Людство – частинка Природи й суб‘єкт, на який поширюються всі її закони. Ми не маємо права ґвалтувати Природу й нехтувати її Законами, бо це згубить цивілізацію.

3. Людство не повинно керувати Природою, воно має співпрацювати та існувати в гармонії з нею.

4. Людина – це також частинка Космосу, могутні сили якого постійно впливають на її здоров‘я, психіку й поведінку [2].

Аналізуючи вищенаведені принципи стає зрозумілим поширення та розвиток так званого екологічного маркетингу, як однієї із форм екологічного світогляду. Екологічний маркетинг представляє собою процес використання усіх ресурсів та засобів, що є у розпорядженні підприємства, для їх задоволення заради отримання прибутку без завдання шкоди здоров‘ю людей, довкіллю, не в супереч нормам закону та пануючої суспільної моралі з мінімізацією суперечності між економічною необхідністю та екологічною безпекою [3]. За словами екс-керівника компанії Puma, бізнес є невід‘ємною частиною суспільства, але компанії також відповідальні за «екологічні проблеми століття». Саме тому екологічний маркетинг та екологічна свідомість людства є надзвичайно важливою, оскільки саме це сприяє зменшенню нищівного впливу на навколишнє середовище.

Підсумовуючи вище викладене, екологічний світогляд є важливим чинником забезпечення виживання людства та гармонізації взаємодії людини з довкіллям. Набуття людиною екологічного світогляду є передумовою цілеспрямованих зусиль щодо збереження свого здоров‘я та зменшення негативного впливу людської діяльності на навколишній світ.

 

Список використаної літератури

1. Словник-довідник з економічної географії. 9-10 класи / Т.В.Буличева, К.О.Буткалюк, Т.А.Гринюк та ін. за наук. ред. В.Г.Щабельської. – Х.: Вид. група «Основа», 2004. – 112 с.

2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань. – К., 1995.

3. Воронецька І.С. Сутність екологічного маркетингу: концептуальні аспекти / І.С.Воронецька // Сталий розвиток економіки. – 2011. – № 6. – С. 161–164.