Тези - 24 питання - Інноваційні напрямки технологічного розвитку галузей економіки

« Назад

Перспективи видобування сланцевого газу в Україні

Україна відноситься до країн, економічний розвиток яких у значній мірі залежить від нестачі власних енергоресурсів, що зумовлює необхідність пошуку альтернативних джерел енергії, в тому числі й можливості видобування сланцевого газу. Запаси сланцевого газу в Україні не є точно визначеними, але за попередніми оцінками, становлять від 1,2 до 7,0 трлн. м3. Більшість експертів сходяться на думці, що за запасами сланцевого газу Україна посідає 4 місце в Європі після Польщі, Франції та Норвегії [1].

У 2012 році в Україні проведено 3 конкурси щодо укладення угод для трьох перспективних ділянок можливого видобутку газу. Зокрема: на Юзівській ділянці (Харківська та Донецька області) переможцем конкурсу стала англо-нідерландська фірма Shell, яка 24 січня 2013 року підписала угоду з Урядом України щодо інвестування й видобування сланцевого газу; на Олеській ділянці (Львівська та Івано-Франківська області) – переможцем конкурсу стала американська фірма Chevron; на Скіфській ділянці (глибоководний шельф Чорного моря) – переможцем конкурсу став консорціум фірм на чолі з американською ExxonMobil (40 %), Shell (35 %), австрійської OMV(15 %) та НАК «Надра України» (10 %) [2].

Окремо слід зупинитися на прогнозованій ціні видобутку сланцевого газу в Україні. Наявні тенденції зростання технологічної складності видобутку, рівно як і вимоги щодо забезпечення екологічної прийнятності видобутку, дещо підвищують зазначену собівартість (приблизно 150’180 $ за 1000 м3), а масштабність проектів, навпаки, може її зменшити. Орієнтована собівартість газу, який добуватиметься на Юзівській газовій площі, становитиме 120’130 $ за 1000 м3 [3].

На сьогодні, практично в усіх країнах, де є потенціал для початку комерційного видобутку сланцевого газу, створені екологічні комісії з розгляду можливих екологічних наслідків промислових розробок.

Серед основних екологічних проблем видобутку сланцевого газу виділяють:

– сейсмічні ризики;

– забруднення ґрунтових вод та викиди в атмосферу;

– забруднення поверхні вод та ґрунтів.

Подальший розвиток технологій дозволяє подолати багато геологічних обмежень, зменшити собівартість видобутку, підвищити екологічну безпеку робіт, що суттєвим чином відобразиться на перспективах видобування сланцевого газу. В той же час, за різними оцінками експертів масштабне видобування сланцевого газу в Україні може розпочатись не раніше 2015-2020 рр.

Отже, видобування сланцевого газу в Україні пов‘язано з рядом екологічних і фінансових ризиків, що зумовлює потребу комплексної оцінки цих проектів на державному рівні із залученням фахівців відповідних напрямків.

 

Список використаної літератури

1. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України. [Електронний ресурс] режим доступу: http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/ control/uk/publish/article?art_id=244901846&cat_id=35109.

2. Golden Rules for a Golden Age of Gas: World Energy Outlook Special Report of Unconventional Gas – «Золоті правила» «золотого століття природного газу» – стислий переклад. [Електронний ресурс] режим доступу: http://oil-gas-energy.com.ua/wp-content/uploads/47_2012_page_24-26.pdf

3. Перспективи видобутку сланцевого газу в Україні: екологічні аспекти. / Аналітична доповідь НІСД. [Електронний ресурс] режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/slanets-19b15.pdf

 

Тверді побутові відходи: сучасні підходи до вирішення проблеми

Результати екологічних досліджень свідчать, що на сучасному етапі розвитку цивілізації проблема забруднення довкілля відходами виробництва та споживання набула загрозливих масштабів [1].

В Україні, починаючи з 1998 року, питання щодо поводження з відходами набули державного статусу, про що свідчить прийняття законів України «Про відходи», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», низки постанов Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актів. Впродовж останніх років в Україні відбувається прогресуюче накопичення відходів як у промисловому, так і в побутовому секторах.

Щороку утворюється близько 50 млн. м3 (12 млн. тон або 270 кг/людину) твердих побутових відходів (ТПВ), більшість з яких (97%) утилізується шляхом захоронення на спеціальних полігонах. Наразі такі полігони в Україні займають майже 8 тис. гектарів, в режимі перевантаження функціонує 7% звалищ, 20 % – не відповідають вимогам екологічної безпеки по здійсненню запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну та сучасним санітарно-епідеміологічним нормативам, 12% - потребують рекультивації [2].

Розрив між темпами накопичення відходів і темпами розроблення та впровадження заходів, спрямованих на запобігання їх утворенню, розширення утилізації, знешкодження та видалення, загрожує не лише загостренням екологічної, але й соціально-економічної ситуації в країні. Звідси – нагальна необхідність подальшого розвитку та удосконалення системи поводження з відходами.

Згідно з практикою розвинених країн, проблема відходів має розглядатися як один з визначальних факторів екологічної безпеки, а в плані вибору пріоритетів – виходити з оцінки відходів як можливого ресурсного джерела і як екологічно небезпечного чинника.

В Україні найбільшого поширення набули наступні технології знешкодження і переробки ТПВ: складування на полігонах або смітниках (ліквідаційний механічний), спалювання (ліквідаційний термічний), компостування (утилізаційний біологічний). Практичний досвід поводження з ТПВ у різних країнах свідчить, що не існує універсального методу, який би задовольняв сучасні вимоги екології, економіки та ресурсозбереження. Під час вибору методу і технології знешкодження ТПВ слід враховувати економічні, екологічні, технологічні, організаційно-правові і соціальні чинники, що впливають на існуючу систему санітарного очищення міст України, а також інші місцеві умови і особливості.

Поряд з традиційними способами (сміттєспалювання і захоронення) обов‘язковим елементом утилізації відходів повинні стати заходи, спрямовані на зменшення обсягу утворення відходів, повторну переробку відходів і компостування. Лише за умови комплексного застосування декількох взаємодоповнюючих програм і заходів можна забезпечити ефективне розв‘язання проблеми твердих побутових відходів.

 

Список використаної літератури

1. Боронос Д.В., Денисенко А.Ф. Еколого-економічні аспекти утилізації твердих побутових відходів в Україні. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/5836/1/Denysenko.pdf

2. Сайт Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України: http://minregion.gov.ua

 

Мікробіологчна безпека м’ясних виробів з соєю

М‘ясна продукція активно споживається населенням нашої країни. На даний момент, м‘ясної сировини, для забезпечення всіх обсягів виробництва недостатньо. Цю проблему вирішують за допомогою додавання у склад м‘ясопродуктів рослинних білків, зокрема сої [1].

М‘ясо належить до продуктів, що швидко змінює свої якісні характеристики під впливом мікроорганізмів, тому вивчення впливу сої на мікробіологічну безпеку м‘ясопродуктів актуальна тема на сьогодні [2].

Аналіз мікробіологічної безпеки м‘ясних виробів здійснювався за основними методиками, затвердженими МОЗ України, та ДСТУ.

Об‘єкти дослідження – зразки ковбаси вареної з різним вмістом сої у своєму складі (10%, 20%, 30%), ковбаса варена, виготовлена згідно з ДСТУ 4436:2005, ковбаса з соєвого ізоляту.

Дослідження динаміки показників мікробіологічної безпеки проводили одразу після приготування продуктів, на 2, 3 та 6 день зберігання. Регламентований термін зберігання 72 год. Зразки зберігались при +6 ˚С.

На кожному етапі досліджень у м‘ясних виробах контролювали показник кМАФАМ, наявність БГКП, Staphylococcus aureus і сульфітредукувальних клостридій в 1 г продукту. Крім того, в зразках перевіряли кількість спороутворюючих бактерій (СУБ), дріжджів та пліснявих грибів, представники яких можуть бути небезпечними для здоров‘я людини.

Відмічено, що всі свіжоприготовлені зразки відповідають встановленим нормативам. Показник кМАФАМ не перевищує 1×103 КУО/г, але є досить високим, наявність БГКП, St. aureus і сульфітредукувальних клостридій в 1 г продукту не виявлено, що вказує на додержання санітарно-гігієнічних умов при виготовленні. Спостерігається велика кількість спороутворювальних бактерій, що вказує на значну обнасіненність м‘ясної сировини.

На 3 день зберігання в зразках ковбаси, приготовленої згідно ДСТУ, і з соєю 10% виявлені сульфітредукувальні клостридії, а показник кМАФАМ перевищує норматив у 1,5 рази. Після 3 днів зберігання у всіх зразках, окрім соєвої ковбаси, відбувається стрімке підвищення мікробіологічних показників.

Кількість грибів та дріжджів на протязі всього періоду зберігання досить висока. На 6 день зберігання показник становив 20 КУО/г в м‘ясних зразках з соєю 20% і 10%. Отже, встановлено, що початкова обнасіненність м‘ясної сировини, з якої виготовленні зразки, досить велика. Мікробіологічне псування ковбаси згідно ДСТУ 4436:2005 відбувається швидше в порівнянні з соєвмісними зразками. Після закінчення регламентованого терміну придатності (3 доби), мікробіологічні показники м‘ясних виробів перевищують норматив, що робить продукт небезпечним для вживання.

 

Список використаної літератури

1. Салаватулина Р.М., Рациональное использование сырья в колбасном производстве / Р.М.Салаватулина. – 2-е изд. – СПб.:, 2005. – 248 с.

2. Лузина Н.И., Микробиология мяса и мясных продуктов: Учебное пособие./ Н. И. Лузина. – Кемеровский технологический институт пищевой промышленности. – Кемерово, 2004. – 75с.

 

Синтез мікробного полісахариду етаполану на соняшниковій олії

Соняшникова олія широко використовується як в побуті, так і в харчовій промисловості, а також в закладах громадського харчування для смаження. Відпрацьована олія водонерозчинна, хімічно стійка і може містити токсичні сполуки, у тому числі й важкі метали. У природних умовах олія розкладається упродовж тривалого часу. Тому утилізація відпрацьованої соняшникової олії є актуальним питанням сьогодення.

Одним з шляхів вирішення цієї проблеми є використання відпрацьованої олії як ростового субстрату для продуцентів практично цінних мікробних метаболітів.

Зазначимо, що літературні дані щодо синтезу мікробних ЕПС на олієвмісних відходах є вкрай обмеженими. Так, описано штам Cellulomonas flavigena UNP3, здатний до синтезу курдлан-подібного ЕПС (1 г/л) за умов росту на середовищі з рослинними оліями або відповідними відходами [1]. Acinetobacter sp. DR1 за умов росту на середовищі з моторною оливою (2 %) синтезує близько 5 г ЕПС /г біомаси [2].

У попередніх дослідженнях було встановлено, що застосування соняшникової олії як попередника біосинтезу мікробного екзополісахариду (ЕПС) етаполану Acinetobacter sp. ІМВ В-7005 на суміші ростових С2–С6 субстратів супроводжувалося підвищенням не тільки реологічних властивостей етаполану, а й збільшенням кількості синтезованого ЕПС [3]. Подальші дослідження показали можливість використання соняшникової олії як джерела вуглецю та енергії для синтезу етаполану [3].

Мета даної роботи – встановлення оптимальних умов культивування штаму ІМВ В-7005 на середовищі з максимальною концентрацією відпрацьованої соняшникової олії.

У попередніх дослідженнях продуцент етаполану вирощували на середовищі з 1 % соняшникової олії. За таких умов культивування концентрація ЕПС становила 4,9–5,1 г/л. Збільшення концентрації олії у середовищі до 3 % супроводжувалося синтезом 6,0–6,3 г/л етаполану. Проте подальше підвищення концентрації джерела вуглецю у середовищі культивування не призводило до збільшення синтезу етаполану.

Для утворення ЕПС суттєве значення має співвідношення концентрації вуглецю і азоту (С/N) у середовищі культивування продуцента. Відомо, що дуже низький вміст азоту призводить до зниження рівня біомаси, зміни фізіологічного стану клітин та зменшення виходу ЕПС від субстрату, хоча вихід ЕПС щодо біомаси може збільшуватися [3].

У зв‘язку з цим на наступному етапі одночасно з підвищенням вмісту олії (до 5 %) у середовищі збільшували і концентрацію азоту. Експерименти показали, що підвищення концентрації нітрату амонію з 0,4 до 0,6 г/л у середовищі з 5 % соняшникової олії, дало змогу отримати 6,4–6,5 г/л ЕПС.

Таким чином, показано можливість використання відпрацьованої соняшникової олії як ростового субстрату для культивування продуцента мікробного полісахариду етаполану Acinetobacter sp. ІМВ В-7005.

 

Список використаної літератури

1. Arli S. D., Trivedi U. B., Patel K. C. Curdlan-like exopolysaccharide production by Cellulomonas flavigena UNP3 during growth on hydrocarbon substrates // World J. Microbiol. Biotechnol. – 2011. – Vol. 27, № 6, Р. 1415–1422.

2. Kang Y, Park W. Protection against diesel oil toxicity by sodium chloride-induced exopolysaccharides in Acinetobacter sp. strain DR1 // Journal of Bioscience and Bioengineering. – 2009. – Vol 109, N 2. – P. 118 – 123.

3. Підгорський В.С., Іутинська Г.О., Пирог Т.П. Інтенсифікація технологій мікробного синтезу. – К.: Наукова думка, 2010. – 324 с.

 

Інноваційні напрямки технологічного розвитку галузей економіки України

Процеси економічної трансформації Україна почала, маючи в цілому розгалужену сферу досліджень та розробок, значний досвід освоєння інновацій, особливо у сфері енергетики та електрифікації, виробництві ряду видів озброєнь, деяких інших галузях. Разом з тим, технічний рівень базових галузей виробництва – вугільної, чорної металургії, харчової, багатьох галузей машинобудування застарів. Виробництво в цілому характеризувалося високою енерго- та матеріалоємністю, значним застосуванням ручної праці. Дедалі помітнішим ставало відставання України у застосуванні ефективних інформаційних технологій, в тому числі в сфері досліджень та розробок, автоматизації виробництва та управління.

Постала проблема в техногенно-екологічній безпеці України. Низькою була ефективність використання результатів науково-технічного пошуку, що зумовлювалося загальною орієнтацією економічного розвитку на екстенсивний тип відтворення, директивністю планування, обмеженим доступом галузей загального призначення до інноваційних результатів, недосконалістю критеріїв ефективності економічного розвитку, обмеженістю фінансових ресурсів та відсутністю налагоджених і постійно діючих механізмів їхньої концентрації на інноваційних пріоритетах [3].

Тому питання подальшого інноваційного розвитку, прискорення науково-технічного прогресу, розв‘язання проблеми техногенно-екологічної безпеки розглядалося в Україні як надзвичайно актуальне протягом практично всього періоду економічних реформ.

Так, стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні в розрізі галузей економіки є: модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології; машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії; нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації; вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій; високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості; транспортні системи: будівництво і реконструкція; охорона й оздоровлення людини та навколишнього середовища; розвиток інноваційної культури суспільства [1; 2, с.141].

Отже, для оптимального розвитку усіх галузей економіки України стратегічними пріоритетними напрямами інституційної побудови інноваційної економічної моделі є: реформування законодавчої бази щодо науково-технічної діяльності галузей економіки України; чітке визначення функцій, повноважень і зобов‘язань державних органів щодо розвитку галузей економіки; створення і всебічна підтримка елементів дієвої інноваційної системи (технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори «бізнес-янголи»); розробка і впровадження механізмів фінансового, кредитного й інформаційного забезпечення всіх галузей економіки України; впровадження науково-технічних розробок у виробництво галузей, що цього потребує.

 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 № 1977-XII.

2. Здір В. А. Інноваційна модель розвитку української економіки: вплив інноваційних та науково-технічних пріоритетів / В. А. Здір // Електронне наукове фахове видання «Ефективна економіка». – Дніпропетровськ. – 2013.

3. Перспективи інноваційного розвитку України (аналітична доповідь) Проблеми інноваційного розвитку в Україні: [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Table/Zhalilo21/003.htm.

 

Безопасность использования литий-ионных аккумуляторов на автотранспорте

Сегодня в мире наблюдается повышенный интерес к уменьшению загрязнения окружающей среды. В автотранспортной отрасли часто применяются аккумуляторы: свинцово-кислотные, литий-ионные и суперконденсаторы. На данный момент по соотношению энергия/масса продуктивными являются именно литий-ионные аккумуляторы.

Существует необходимость обеспечения ограничения напряжения аккумуляторной батареи. Проблема в том, что при понижении напряжения ниже безопасного уровня возникает металлизация лития, которая приводит к короткому замыканию, и как следствие, к тепловому разгону аккумулятора. Подобная ситуация может возникнуть также при сильном понижении температуры. При превышении напряжения возникает температурная нестабильность ячейки, что также приводит к еѐ разрушению [1]. Самыми безопасными в данном отношении считаются аккумуляторы с напряжениями ячейки 2,1 В с электродами LTO и LiFePO4.

Вторая главная проблема – это прочность аккумуляторов при столкновениях, поскольку ДТП всегда были, есть и будут. При разрушении литий-ионных аккумуляторов возникает горение, которое можно ликвидировать, применяя порошковые огнетушители, сухой песок, поваренную соль, пищевую соду, а также накрывая горящий аккумулятор плотной термостойкой тканью. Горящие литиевые батареи нельзя тушить водой - это приведет к образованию водорода, и с помощью углекислотного огнетушителя - литий вступает в реакцию с углекислотой. Как правило, при пробивании гвоздем или иным аналогичным предметом, литий-ионных аккумуляторов до 80% случаев происходит их самовозгорание.

Третьей проблемой, которая не имеет решения на данный момент, является качество и надежность литий-ионных аккумуляторов. Имеются негативные примеры не надежности этих аккумуляторов, при попадании на них инородных предметов (примеры с Боингом-787 и Делл) [2], а так же сведения трех возгораний автомобиля Тесла.

Безопасность аккумуляторов весьма важный фактор, о котором необходимо помнить и тем, кто пользуется ими в ноутбуках и мобильных телефонах. Весьма вероятно, что без развития автомобильной промышленности и внедрения литий-ионных аккумуляторов в транспорт, данные вопросы не стояли бы так остро.

 

Список использованной литературы

1. Синергетичний автомобіль. Теорія і практика / [Бажинов О.В., Смирнов О.П., Сєріков С.А., Двадненко В.Я.]. – Х.: ХНАДУ, 2011. – 236 с.

2. Смирнов О.П. Оцінка економічності електромобілів / О.П. Смирнов // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. – 2012. – №9 (180) Частина 1 – С. 30-34.

 

Проблеми та перспективи розвитку альтернативної енергетики в Україні

Енергетична безпека є важливим фактором сталого розвитку і забезпечення безпеки держави. Наразі у багатьох країнах світу спостерігається значний дефіцит енергетичних ресурсів, що дозволяє визначати пошук альтернативних джерел енергії як глобальну проблему сучасного розвитку суспільства. Звідси випливає, що вичерпність енергетичних ресурсів сприяє актуалізації питань поширення альтернативної енергетики.

Основними енергетичними ресурсами у нашій країні і надалі залишаються газ, нафта та кам‘яне вугілля. Для створення сприятливих умов використання електричної енергії, виробленої з відновлюваних енергоресурсів, в Україні прийнято ЗУ «Про альтернативні джерела енергії» [1]. Варто зазначити, що в Україні існує достатня сировинна база для застосування альтернативних видів палива. Так, наприклад, загальні річні обсяги відновлюваних ресурсів біомаси становлять 115,5 млн. т., за можливого енергетичного потенціалу – 22,0 млн. тонн умовного палива, з яких технічно доступний енергопотенціал оцінюється в 13,2 млн. т у.п. на рік [2].

Заходи з енергозбереження в галузях економіки й розробка нових альтернативних джерел і видів енергії є не тільки економічним питанням, а й політичним. Системними проблемами застосування альтернативних джерел енергії є висока вартість проектних робіт та технологічного обладнання, що негативно впливає на рентабельність таких проектів та собівартість готової продукції. Недостатня підтримка вітчизняних підприємств машинобудівної галузі, зорієнтованість їх випуску на традиційну групу засобів виробництва обумовлює високий рівень залежності розвитку альтернативної енергетики в Україні від імпорту необхідного обладнання.

Перспективними напрямками розвитку альтернативної енергетики в Україні є:

– біоенергетика (будівництво котелень для спалювання відходів деревини, електростанцій з використанням біогазу звалищ, дооснащення існуючих теплових електричних станцій для спалювання побутових та інших органічних відходів);

– сонячна та вітрова енергія (будівництво нових вітрових та сонячних генераторів, що дозволить суттєво зменшити навантаження на ТЕС та скоротити споживання газу і вугілля);

– геотермальна та гідроенергетика.

Для ефективної реалізації зазначених проектів альтернативної енергетики потребується ряд заходів організаційно-правового характеру. В той же час вирішення цих питань сприятиме зміцненню енергетичної безпеки України та зменшенню її залежності від зовнішніх ринків.

Отже, на основі аналізу існуючих проблем в галузі та з врахуванням сучасної парадигми сталого розвитку можна стверджувати, що диверсифікація джерел енергії шляхом використання альтернативних видів палива, сприятиме одержанню значних економічних переваг в довгостроковій перспективі.

 

Список використаної літератури

1. Про альтернативні джерела енергії: Закон України із змінами і доповненнями внесеними ЗУ від 9 квітня 2014 року N 1193-VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/555-15.

2. Магійович І. Альтернативна енергетика: проблеми та перспективи розвитку / І. Магійович. // Аграрна економіка. – 2012. – №1-2. – С. 102–108.

 

Ринок будівельних матеріалів в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку

Одним з індикаторів динаміки економіки в цілому є рівень розвитку будівельної галузі, що базується, в основному, на використанні новітніх технологій та виробництві високоякісних будівельних матеріалів. Сучасна промисловість будівельних матеріалів поєднує в собі ряд самостійних підгалузей, які забезпечують виробництво таких основних видів продукції як цемент, цегла, бетон і залізобетонні конструкції, плитка керамічна, теплоізоляційні, покрівельні матеріали та ін.

Уряд приділяє особливу увагу розвитку будівельної галузі та реалізації програм імпортозаміщення у виробництві будівельних матеріалів. Завдяки збільшенню обсягів будівництва, створенню нових та реконструкції існуючих виробництв за 2013 рік в Україні обсяг використання вітчизняних будівельних матеріалів зріс на 10% і досяг 80% [1].

Наразі в галузі функціонує майже 9 тис. підприємств, переважна більшість яких зосереджена у Київській, Львівській, Харківській, Донецькій, Сумській та Житомирській областях. За результатами 2013 року позитивну динаміку показали 39% сегментів ринку будівельних матеріалів. Серед лідерів зі зростання слід відзначити ринок блочного каменю, ринок віконно-дверних конструкцій (металевих і металопластикових) і теплоізоляційні матеріали. Серед аутсайдерів ринку – дерев‘яні віконно-дверні конструкції. Поряд з цим, фахівці зазначають, що асортимент та якість продукції вітчизняних виробників не завжди задовольняє потреби сучасного будівництва.

Суттєве відставання обумовлене недостатнім технічним рівнем виробництва, для підвищення якого необхідні інноваційні та інвестиційні проекти [2]. Наразі суттєвий вплив на ринок будівельних матеріалів може здійснити підвищення ціни на природний газ. Якщо технологія виробництва матеріалів передбачає використання понад 50% газу, зростання ціни на «блакитне паливо» може спричинити подорожчання продукції в середньому на 10-15%. Для підприємств, які здійснили модернізацію виробництва, спрямовану на зменшення споживання газу, подорожчання буде незначним – максимум на 5% і майже не відіб‘ється на вартості будівельних матеріалів.

В цілому, сучасний стан ринку будівельних матеріалів в Україні характеризується збільшенням обсягів виробництва, зростанням цін на будівельну продукцію і нестабільністю економічної ситуації. Розвиток ринку будівельних матеріалів пов‘язаний з наступними основними тенденціями:

1) ринок роздрібної торгівлі будівельними матеріалами, порівняно з європейським, має вищий потенціал розвитку, проте погіршення економічної ситуації в країні перешкоджає його зростанню в найближчій перспективі;

2) спостерігається стабільне підвищення вимог споживачів до якості продукції та розширення її асортименту, що вимагає безперервного розвитку і удосконалення техніки і технології виробництва будівельних матеріалів;

3) попит на будівельні матеріали безпосередньо залежить від розвитку іпотечного кредитування;

4) існує нагальна необхідність раціонального використання паливно-енергетичних та сировинних ресурсів;

5) для розвитку галузі необхідно збільшувати обсяги експорту продукції при одночасному зменшенні обсягів її імпорту.

 

Список використаної літератури

1. Урядовий портал. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=247004403&cat_id=244276429

2. Шевченко В.О. Стан і перспективи розвитку ринку будівельних матеріалів в Україні. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3124

 

Екологічні наслідки закриття шахт вугледобувної галузі України

Вугільна промисловість є однією з провідних галузей економіки України і відіграє важливу роль у стабільному функціонуванні електроенергетики, металургійної промисловості, коксохімії, комунального господарства, а також у забезпеченні енергетичної незалежності країни і її соціального-економічного розвитку.

Проблеми вугільної промисловості та можливі шляхи їх подолання знайшли своє відображення в працях таких вчених, як Бузило В.І., Павличенко А.В., Кулина С.Л., Кіященко В.В., Василенко В. М., Гонтар Л. І., Соловій І.П. та інших.

Однією з ключових проблем вугледобувної галузі України є зменшення обсягів виробництва, що зумовлено фізичним і моральним зношенням основних виробничих фондів. Це, в свою чергу, призводить до низьких показників рентабельності вугледобувної галузі. Проаналізувавши показники діяльності вугледобувних підприємств України, бачимо, що у 2013 р. в галузі вугледобування України відбулося погіршення динаміки виробництва порівняно з 2012 р. – обсяги виробництва вугілля готового скоротились на 2,2 %, у т.ч. енергетичного вугілля – на 0,7 %, коксівного – на 5,3 %. Висока частка збиткових підприємств галузі має тенденцію до зростання.

Однією з головних проблем на сьогодні є закриття неперспективних шахт, що підлягають ліквідації. З одного боку, закриття збиткових і нерентабельних шахт змінює характер техногенного навантаження на довкілля. У вуглевидобувних регіонах зупиняється відчуження землі під відвали, зменшуються викиди вугільного пилу та метану з відпрацьованим шахтним повітрям, знижується забруднення атмосфери від відвалів і котелень, водних ресурсів від водовідливних систем, знижується антропогенне навантаження [1]. Але, з іншого боку, невирішеність питань екологічної безпеки в процесі закриття шахт супроводжується виникненням наступних екологічних проблем:

– порушення гідрогеологічного режиму вугледобувних регіонів;

– забруднення підземних та поверхневих вод мінералізованими шахтними водами;

– деформація, просідання та підтоплення земної поверхні над гірничими виробками;

– забруднення атмосферного повітря газоподібними та пиловими речовинами з поверхні відвалів породи, особливо при їх горінні;

– підтоплення, засолення та деградація земель, у тому числі сільськогосподарських [3].

Закриття підприємств вугільної промисловості – це складний процес, який стосується багатьох аспектів сталості розвитку регіонів. При цьому звертає увагу те, що труднощі, пов‘язані з ліквідацією шахт, не можливо усунути за короткий час, зокрема екологічні. Проблеми будуть тільки посилюватись з припиненням роботи шахт.

Поряд з цим, вчасно вжиті запобіжні заходи, спрямовані на попередження екологічних порушень, дозволять уникнути або пом‘якшити дію негативних наслідків соціально-економічного та екологічного характеру, що дозволить поліпшити умови проживання населення на цих територіях. Вирішення екологічних та соціальних проблем, поряд з реструктуризацією галузі має стати основною складовою розвитку вугледобувних регіонів України.

 

Список використаної літератури

1. Соловій І.П. Еколого-економічна оцінка наслідків закриття вугільних шахт у контексті досягнення сталого розвитку гірничопромислових територій / І.П. Соловій, Я.В. Безик // Наукові праці Лісівничої академії наук України: збірник наукових праць. – Львів: РВВ НЛТУ України. – 2013. – Вип. 11.

2. Виробництво основних видів промислової продукції за 2005-2013 рр. [Електронний ресурс]. // Державна служба статистики України. – Режим доступу :http://www.ukrstat.gov.ua.

3. Бузило В.І., Павличенко А.В., Кулина С.Л., Кіященко В.В. Шляхи забезпечення екологічної безпеки при ліквідації вугледобувних підприємств Розробка родовищ: щорічний науково-технічний збірник. Д.: ТОВ ЛізуновПрес, 2013. – С. 437-440.

 

Інноваційні напрямки технологічного розвитку підприємств в аспекті екологізації

Екологізаація виробництва передбачає наявність взаємозв'язку і взаємозумовленості будь-яких дій з урахуванням екологічних вимог до розвитку НТП. У зв'язку з цим управління господарством країни і його функціонування повинні здійснюватися на основі раціонального природокористування та застосування нової технології, прогресивної організації маловідходних і безвідходних виробництв.

Створення сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів – передусім турбота органів державної влади. Без таких умов неможливо досягти перелому у сфері інноваційної діяльності, зокрема в підвищенні конкурентоспроможності виробництва [1, c.32].

Нині спостерігаються тенденції подальшого технологічного відставання від розвинутих країн світу та зниження конкурентоспроможності економіки України.

Орієнтація на базові фактори виробництва може остаточно перетворити її на сировинний придаток країн-лідерів, а це є загрозою національної безпеки України. Тому формування пріоритетів, які мають бути орієнтованими на інноваційне забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, є обов‘язковим [3, c.397].

При формуванні стратегії економічного розвитку України та визначенні її пріоритетів необхідно враховувати такі ключові моменти:

– формування нерозривних взаємозв‘язків між усіма підсистемами НІС має бути забезпечено шляхом підвищення попиту на новації (результати наукових розробок) та розвитку елементів інноваційної інфраструктури;

– внаслідок обмежених фінансових ресурсів стратегія повинна будуватися на обмеженому колі пріоритетів розвитку наукової і інноваційної діяльності (стратегія «точкового зростання»);

– науково-технічні пріоритети мають бути орієнтованими на VI технологічний уклад і створювати основу для епохальних інновацій майбутнього;

– при визначенні пріоритетних напрямків інноваційної діяльності необхідно орієнтуватися на технології V укладу, термін реалізації яких обмежений 2-5 роками;

– необхідно відновлювати застарілі основні засоби критичних галузей економіки України для зменшення залежності від коливань світової ринкової кон‘юнктури [2, c.632].

Таким чином, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки та сталий економічний розвиток потребують в сучасних умовах активізації інтенсивних чинників розширеного відтворення. Проте, в Україні зараз не існує комплексу пріоритетів інноваційного розвитку, чітких стратегій досягнення науково-технічних та інноваційних пріоритетів,відповідних інституційних умов та адекватних методів державного регулювання.

А відтак, потребують подальшого дослідження можливі шляхи досягнення запропонованих інноваційних пріоритетів забезпечення конкурентоспроможності підприємств та економіки України в цілому.

 

Список використаної літератури

1. Варналій З.С. Інноваційна складова конкурентоспроможності української економіки /З.С. Варналій // Теоретичні та прикладні питання економіки: зб. наук. пр. – 2010. – Вип. 15. – с. 32-36.

2. Cтратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів/ Авт.-упоряд. Г.О. Андрощук, І.Б. Жиляєв, Б.Г. Чижевський, М.М. Шевченко. – К.: Парламентське вид-во, 2009. – c.632.

3. Зянько В. В. Інноваційне підприємництво: сутність, механізми і форми розвитку. Монографія. – Вінниця: УНІВЕРСУМ. – Вінниця, 2013. – с. 397.

 

Оптимізація складу поживного середовища з метою підвищення виходу целюлолітичних ферментів

Експериментальні методи все частіше застосовуються в промисловості для оптимізації виробничих процесів. При плануванні експериментів частіше за все застосовуються плани першого та другого порядків. Плани більш високих порядків використовують дуже рідко через їх велику обчислювальну складність [1].

Зменшити кількість дослідів без негативного впливу на точність можна завдяки використанню планів Плакетта-Бермана. Завдяки насиченим планам можна отримувати оцінки лінійних ефектів всіх факторів з максимально можливою при даному числі дослідів точністю, однаковою для всіх ефектів. Це є основною причиною вибору плану за яким можна визначити оптимальні фактори для подальшого виробництва [2].

Об'єкт дослідження – Fennellia sp.2608, який є музейною культурою Інституту мікробіології і вірусології. Культивування гриба здійснювали упродовж 4 діб глибинним способом на середовищі Чапека з додаванням соломи та на інших середовищах, в яких, в якості факторів експерименту, були використані різноманітні варіанти концентрацій.

Найкращі показники FPU-активності (загальної целюлозолітичної активності) - 0,069 од/мл, та КМЦ-азної активності – 0,335 од/мл, спостерігались при культивуванні мікроміцета на середовищі №16, наступного складу (г/л): Солома - 10, Початки кукурудзи – 2 , Сечовина- 2 , Пептон - 0,1, Дріжджовий екстракт - 1, KH2PO4 - 4, NaNO3 - 1, KC1 - 2, (NH4)2SO4 – 0,5, CoC12 ( в даному варіанті середовищі не використовувався), MgSO4 – 1, FeSO4 – 0,01, MnSO4 – 0,002. Сполука CoC12 не стимулює синтез целюлолітичних ферментів, що є позитивним, так як в середовищі не буде накопичення важких металів.

 

Список використаної літератури

1. Сидняев Н.И., Вилисова Н.Т. Введение в теорию планирования эксперимента: учеб. пособие. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 2011. – 463 с.

2. Ахназарова С.Л., Кафаров В.В. Методы оптимизации эксперимента в химической технологии: Учеб. пособие для хим.-технол. спец. вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 1985. – 327 с.

 

Біоконверсія соняшникової олії в поверхнево-активних речовин Nocardia vacinnii ІМВ В-7405

На сьогодні раціональним підходом утилізації олієвмісних відходів є їх використання як субстратів для отримання мікробних поверхнево-активних речовин (ПАР). Попередньо на кафедрі біотехнології та мікробіології було встановлено, що Rhodococcus erytropolis ІМВ В-5017, Acinetobacter calcoaceticus ІМВ В-7241, Nocardia vaccinni ІМВ В-7404 використовують пересмажену соняшникову олію у концентрації 2 % (об‘ємна частка) як субстрат для синтезу поверхнево-активних речовин [1].

Зазначимо, що незважаючи на високий вміст канцерогенних речовин у такій олії, в Україні її викиди у навколишнє середовище не регламентуються. Використання пересмаженої олії як субстрату в біотехнології мікробних ПАР дало б змогу утилізувати токсичні відходи і знизити собівартість кінцевого продукту.

Мета даної роботи – визначити максимально можливу концентрацію відпрацьованої соняшникової олії у середовищі для культивування штаму Nocardia vaccinni ІМВ В-7404.

Штам ІМВ В-7405 вирощували на рідкому середовищі, що містить 2’5% соняшникової олії. В одному з варіантів для підтримання співвідношення С/N концентрацію джерела азотного живлення (NaNO3) підвищували у 2 – 3 рази. (до 1,0’1,5 г/л). Як посівний матеріал використовували культуру з експоненційної фази росту, вирощену на середовищі з 0,5 % (масова частка) негідролізованої меляси. Використання меляси як джерела вуглецю у середовищі для одержання інокуляту зумовлено тим, що раніше було показано, що такий спосіб підготовки підготовки посівного матеріалу дав би змогу збільшити концентрацію ПАР у 2-4 рази у порівнянні з інокулятом вирощеним на олії [1].

Біосинтетичну здатність N. vacinnii ІМВ В-7405 оцінювали за: поверхневим натягом вільної від клітин культуральної рідини, умовною концентрації ПАР, індексом емульгування та кількістю ПАР, отриманих ваговим методом.

Результати досліджень показали, що із збільшенням концентрації олії у середовищі культивування N. vacinnii ІМВ В-7405 до 4’5 % спостерігали зниження синтезу ПАР. Однією з причин цього може бути зміна співвідношення С/N у середовищі, оскільки з підвищенням концентрації олії у середовищі вміст азоту не змінювали. Подальші експерименти показали, що одночасне підвищення концентрації олії (до 3 % об‘ємна частка) і нітрату натрію (до 1,0 г/л) у середовищі супроводжувалось синтезом 2,7’2,9 г/л ПАР, що вище у 2 рази ніж на вихідному середовищі з 2% олії.. Одержані результати є основою для розробки технології ПАР N. vacinnii ІМВ В-7405 на соняшниковій олії.

 

Список використаної літератури

1. Пирог Т. П., Софилканич А. П, Покора К. А., Шевчук Т. А., Иутинська Г. А. Синтез повехносно активных веществ Rhodococcus erytropolis ІМВ В-5017, Acinetobacter calcoaceticus ІМВ В-7241, Nocardia vaccinni ІМВ В-7404 на промышленых отходах //Мікробіол. журн – 2014. – Т. 76, № 2. – С.17-24

 

Вплив бактерій виду Staphylococcus aureus на мікробіологічну безпечність сиру

Одним з показників мікробіологічної безпечності сиру є наявність у ньому бактерій виду Staphylococcus аиreus (золотистого стафілокока) нижче критично допустимого рівня, визначеного чинними нормативними документами на тверді і напівтверді сири.

Золотистий стафілокок є частою причиною виникнення маститу корів. Залежно від стадії захворювання контаміноване молоко може містити до 107 КУО/см3 клітин стафілококів. Крім того, у ньому зростає кількість соматичних клітин та сироваткових білків, знижується вміст сухих речовин [1]. Це позначається на технологічних властивостях молока: така сировина погано згортається під дією сичужного ферменту, майже не реагує на вплив високих температур. Змінюються механічні властивості кислотних та кислотно-сичужних згустків – збільшується в‘язкість, погіршується щільність та погано відділяється сироватка, і що дуже важливо, пригнічується розвиток молочнокислих бактерій [2].

Внаслідок пастеризації більшість клітин стафілококів гине, однак деякі штами здатні виживати під час температурної обробки і контамінувати сир. Однак більшу небезпеку представляють штами людського походження, які можуть потрапляти у сирний чан від працівників, а також з обладнання чи повітря. Такі клітини стафілококів перебувають в активному стані, тому на відміну від «маститних» штамів здатні швидко нарощувати свою чисельність.

Продуктом життєдіяльності S. aureus є термостійкі токсини, які не втрачають своїх властивостей навіть після тривалого зберігання [2]. Накопичуючись у сирі ці сполуки можуть стати причиною харчових отруєнь. Токсикози споживачів спричиняє вживання продукту, що містить 1 мкг таких метаболітів.

За анаеробних умов, які виникають під час виробництва сиру, основним продуктом метаболізму золотистого стафілококу є молочна кислота. Тому навіть за високого титру клітин цих умовно-патогенних мікроорганізмів сир чи інший кисломолочний продукт не змінює органолептичних властивостей. Таким чином, стафілококові інфекції є дуже небезпечними для людей, адже їх наявність у продукті не можна виявити ані за смаком, ані за запахом.

Для досліджень використали п‘ять проб твердих та напівтвердих сирів вітчизняного виробництва. Виявлення та ідентифікацію S. aureus проводили згідно з ГОСТ 30347-97 на молочно-сольовому МПА, для більшої селективності якого вміст хлориду натрію збільшили до 10 %.

За результатами досліджень клітини S. aureus виявлено лише в одній пробі. Їх титр становив 101 КУО/г і не перевищував встановленого нормативними документами критичного рівня – 5х102 КУО/г. Таким чином, за санітарно-гігієнічними показниками усі досліджувані сири відповідали вимогам нормативних документів та були безпечними для споживачів.

 

Список використаної літератури

1. Надточій В.М.,Надточій В.П.,Осіпенко О.П. Фізико-хімічні показники молока корів, хворих на субклінічні форми маститу // Технол. виробництв. і перероб. прод. тваринництва – 2012. –Т 7. № 90. – С. 130-133.

2. Белозерцева Н.С., Федотов С.В., Деринов А.В. та ін. Особенности ранней диагностики субклинических маститов у коров// Весн. Алт. аграрн. гос. универс. – 2013. – Т. 5. № 103. – С. 104-108.

 

Формування нових технологічних процесів, у розрізі сучасної державної інноваційної політики України

Сьогодні в умовах нової економіки проблема інтеграції інноваційних процесів – це проблема інтеграції науки і виробництва, інновацій і інвестицій, а також розвитку науки і техніки [1, c.20].

Впровадження високопродуктивного і прецензійного обладнання, якісно нових технологічних процесів, які базуються на інноваційному принципі є головним шляхом до збільшення виробничих потужностей сучасного виробництва [2, c.288].

Високоякісне обладнання і такі технологічні процеси повинні широко використовуватися при виготовленні наукомісткої продукції, яка кращим світовим досягненням і користується підвищеним попитом на світовому ринку [2, c.288].

В нашої країни є всі дані для того, щоб в найближчі 7-12 років пройти через радикальне технологічне переозброєння. Однак по розвитку технологічного середовища (система забезпечення якості, стандарти, автоматизація розробок, комп‘ютеризація виробництва) ми ще значно відстаємо [3].

Україні необхідно створити національну інноваційну систему, яка відзначалась би структурною повнотою і здатністю належною мірою використати інтелектуальні ресурси країни, її все ще потужний науково-технічний потенціал. [4,c.140].

Важливим аспектом також буде забезпечення координації і узгодження дій всіх без винятку органів виконавчої влади для концентрації ресурсів на провідних напрямах науково-технологічної та інноваційної політики як ключового напрямку державного регулювання розвитку економіки [4,c.144].

На мою думку, вибір оптимального варіанту технологічного процесу для конкретних виробничих умов потрібно здійснювати на основі порівняння декількох можливих варіантів процесу, кожний з яких забезпечує виготовлення деталей або виробів із заданими техніко-економічними, соціальними та екологічними параметрами.

 

Список використаної літератури

1. Грига В. Ю. Вплив академічної науки на технологічний розвиток України (на прикладі НАН України) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.02.02 «Економіка та управління науково-технічним процесом» / В. Ю. Грига; Центр досліджень науково – технічного потенціалу ім.. Г.М. Доброва. – К. : НАНУ, 2012. – 20 с.

2. Ковалев Г. Д. Инновационные коммуникации : монографія / Г.Д. Ковалев. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2013. – 288 с.

3. Конкурентоспособность Украины опустилась на 10 позиций: http://www.unian.net/rus/news/

4. І.В. Долина Формування нових технологічних процесів, у розрізі сучасної державної інноваційної політики України // Вісник НТУ «ХПІ». Серія: Технічний прогрес і ефективність виробництва. – Х.: НТУ «ХПІ». – 2013. – № 22 (995). – С. 140-145.

 

Проблеми впровадження інноваційних технологій на підприємствах в Україні

В більшості економічно розвинутих країн підприємства вже значний час опираються на використання інноваційних технологій та новітні знання. Для українських підприємств це стає не тільки ключовим фактором успіху в конкуренції, а й умовою для виживання. Запровадження інноваційної моделі розвитку підприємств повинно забезпечити стабільні темпи зростання, які вирішать екологічні та соціальні проблеми.

Інноваційний розвиток України передбачає наявність відповідної інфраструктури, освічених та креативних людей, які розробляють інноваційні технології. Процеси, які відбуваються в українській економіці, створюють додаткові умови для конкурентоспроможності компаній та їх продукції. На даному етапі підприємства недостатньо швидко реагують на ринкові тенденції, що постійно змінюються, проте використання нових технологій, їх упровадження, стратегічна та інноваційна співпраця мають стати основними елементами підґрунтя для побудови ефективної та високотехнологічної економіки [1].

За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України у 2013 році інноваційною діяльністю займалися 1715 (16,8%) всіх промислових підприємств, у порівнянні з 2012 роком цей показник становив 1758 (17,45%) підприємств. За нестабільної політичної та економічної ситуації в країні цей показник зменшився.

На технологічні інновації 1337 підприємств витратило 9,6 млрд. грн.. Витрати на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення склали 58% , 17,1% – на внутрішні і 24% – на зовнішні науково-дослідні розробки. Частка витрат на придбання інших зовнішніх знань - 0,9% [2].

Проблеми, які потрібно вирішити для розвитку інновацій на підприємствах:

1. Удосконалення податкового законодавства та механізмів його застосування.

2. Розробка та реалізація програм інноваційного розвитку регіонів з високою концентрацією науково – технічного потенціалу.

3. Забезпечення виходу інноваційного продукту на внутрішній та зовнішній ринки країни.

4. Сприяння охороні та захисту права інтелектуальної власності в країні.

5. Розвиток міжнародного та міжрегіонального співробітництва у сфері інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

6. Залучення інвестицій в інноваційну діяльність країни [3].

Отже, для України розвиток інноваційної діяльності в незадовільному стані, тому що проблема підвищення ефективності виробництва займає перше місце перед підприємницькою структурою, бо більшість їх утворенні в процесі приватизації колишніх державних підприємств. Ще на даний час більшість підприємств працює на застарілому обладнанні та технологією виробництва, які не змінювалися десятьома роками.

 

Список використаної літератури

1. Єрмолаєва В. Особливості та проблеми інноваційного розвитку в Україні: [Електронний ресурс]//В. Єрмолаєва. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Dtr_ep/2010_6/files/EC610_46.pdf.

2. Офіційний сайт державної служби статистики України: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Варфоломєєва В.О. Підвищення ефективності та оптимізація управління інноваційною діяльністю в бізнесі/В.О.Варфоломєєва// Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №7. – C. 100–106.

 

Сучасні тенденції інноваційного розвитку промислових підприємств

Рівень економічного розвитку країни тісно пов‘язаний з рівнем інноваційної діяльності кожного окремого суб‘єкта господарювання. Законом України «Про інноваційну діяльність» визначено, що інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [1].

Інноваційною вважається діяльність, спрямована на використання та комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок, яка зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг [2].

Характерною ознакою інноваційного типу розвитку є: надання переваги використанню принципово нових прогресивних технологій, перехід до випуску високотехнологічної продукції, прогресивні організаційні та управлінські рішення проведення політики ресурсозбереження та інтелектуалізації всієї виробничої діяльності. Пріоритетною метою такого розвитку є одержання максимального економічного ефекту з кожної одиниці впровадженого і перетвореного на товар винаходу чи ідеї.

Наразі фахівці визначають ряд факторів, що стримують інноваційний розвиток вітчизняних промислових підприємств, зокрема: нестача власних коштів; недостатня фінансова підтримка держави; великі витрати на інновації; недосконалість законодавчої бази; високий економічний ризик; тривалий термін окупності інновацій; нестача інформації про нові технології; відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями; нестача інформації про ринки збуту; відсутність попиту на продукцію та несприятливість підприємств до нововведень; відсутність кваліфікованого персоналу [3].

В той же час, аналіз літературних джерел дає можливість виокремити основні напрями підвищення інноваційної активності підприємств в Україні:

1) законодавче закріплення системи пільг та стимулів у сфері інноваційної діяльності;

2) створення інноваційної інфраструктури на загальнодержавному та регіональному рівнях;

3) розвиток та посилення дії фінансово-кредитних інститутів, що забезпечують безперервність фінансування інноваційних проектів (венчурні компанії, інноваційні фонди);

4) формування сучасної організаційної структури управління за здійсненням інноваційної діяльності на всіх рівнях управління (державному, регіональному, об‘єктовому);

5) використання маркетингових підходів для прогнозування майбутніх потреб у нових товарах та послугах;

6) підготовка кадрів високої кваліфікації та залучення їх в активні галузі для створення нових технологій;

7) активізація наукового та науково-технічного співробітництва на міжнародному рівні.

Практичне втілення зазначених заходів дозволить підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, оптимізувати процес оновлення виробництва, забезпечити ефективність використання внутрішніх та залучених інвестицій на інноваційну діяльність.

 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/40-15

2. Марченко О.В. Визначення необхідних і достатніх умов для інноваційного розвитку підприємства // Актуальні Проблеми Економіки. – 2008. – № 6. – С. 158-164.

3. Гросул В.А. Проблеми інноваційної діяльності в Україні // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. – 2010. – № 1 (3). – Т. 1. – С. 76–82.

 

Проблемы модернизации металлургической отрасли Украины

Металлургия является одной из базовых отраслей Украины, которая обеспечивает значительную (минимум 10 %) часть поступлений в государственный бюджет, составляет более 40% валютных поступлений и занимает свыше 30% в товарной структуре экспорта; ее доля в структуре ВВП Украины на протяжении последних 10 лет составляет не менее 25%. ГМК имеет двухсторонние связи с другими отраслями экономики (энергетикой, машиностроением, банковской сферой и т.п.) [1].

По состоянию на 2002 г. износ основных фондов ГМК достигал 60%; в 2013 г. этот показатель составил уже 70-75% [2]. Для сравнения, в странах ЕС износ промышленного оборудования не превышает 25%.

В 1999 г. в связи с кризисным состоянием ГМК Украины был принят ЗУ «О проведении экономического эксперимента на предприятиях ГМК». Целью эксперимента была модернизация отрасли, которая должна была осуществиться за счет предоставления предприятиям ГМК налоговых льгот [3].

Эксперты разошлись во мнениях по вопросу успешности эксперимента: некоторые из них считают, что анализ деятельности предприятий ГМК в 1999-2001 гг. позволяет сделать вывод о значительных позитивных изменениях в отрасли; другие же полагают, что эксперимент не был успешным, т.к. его цель – модернизация отрасли – не могла быть достигнута за столь короткий период времени.

По нашему мнению, однозначно оценить эффективность проведенных мер сложно, т. к. известно, любой инновационный продукт имеет свой жизненный цикл, виды и продолжительность стадий которого определяются особенностями той или иной инновации. Для металлургической отрасли характерны длинные инновационные циклы (не менее 5 лет), поэтому срок (2 года), в рамках которого проводился эксперимент, был недостаточным для модернизации металлургической отрасли.

В доказательство этому служит опыт Франции, где реконструкция металлургической отрасли началась 30 лет назад, причем в первые 10-15 лет ежегодно приносила убытки в размере более 2 млрд. дол., однако на сегодняшний день данная отрасль страны значительно повысила технический и технологический уровни.

Таким образом, для модернизации ГМК необходимо найти наиболее оптимальный способ сотрудничества государства – как предоставителя льгот и преференций – с одной стороны, и собственников горно-металлургических предприятий – с другой. Средства, выделяемые государством в виде льгот, должны быть использованы исключительно для развития отрасли, внедрения новых технологий и производство новой продукции.

 

Список использованной литературы

1. Мазур В. Л. Металургія України: стан, конкурентоспроможність, перспективи // Металлургическая и горнорудная промышленность. – 2010. – № 2. – С. 12-16.

2. Износ средств производства в промышленности Украины достигает 65% – Н. Я. Азаров – [Электронный ресурс] – режим доступа: http://news.finance.ua/ru/news/~/315717

 

Використання соняшникової олії для синтезу поверхнево-активних речовин Аcinetobacter calcoaceticus ІМВ в-7241

Останніми роками спостерігається значний інтерес до екологічно безпечних поверхнево-активних речовин (ПАР) мікробного походження, які можуть бути використані у харчовій, хімічній промисловості та сільському господарстві [1,2,3]. Проте промислове виробництво цих продуктів мікробного синтезу стримується високими витратами на їх біосинтез. Одним із шляхів здешевлення технології мікробних ПАР є використання як субстрату промислових відходів. Оскільки мікробні ПАР за хімічною природою є ліпідами (нейтральні, гліко- та фосфоліпіди), найсприятливішим субстратом для їх синтезу є олієвмісні відходи.

Мета даної роботи – дослідити вплив різних концентрацій олії у середовищі культивування Acinetobacter calcoaceticus ІМВ В-7241 на синтез ПАР.

Продуцент ПАР A. сalcoaceticus ІМВ В-7241 вирощували на рідкому мінеральному середовищі з різними концентраціями соняшникової олії (2’5 %, об‘ємна частка) та сечовини (0,35 і 0,7 г/л). Додатково в середовище для культивування вносили розчин мікроелементів і дріжджовий автолізат. Концентрацію ПАР визначали ваговим методом після екстракції сумішшю Фолча (хлороформ і метанол, 2:1) з супернатанту культуральної рідини.

Показано, що за умов росту штаму ІМВ В-7241 на базовому середовищі з 2% олії концентрація синтезованих ПАР становила 4,0 г/л, а за збільшення вмісту субстрату до 4–5 % підвищувалася до 4,9 г/л та 4,2 г/л ПАР відповідно. Збільшення вмісту сечовини у середовищі культивування A. calcoaceticus ІМВ В-7241 до 0,7 г/л і олії до 4 % дало змогу досягти максимальних показників синтезу (6,25 г/л ПАР).

Отже, одержані результати засвідчують можливість синтезу мікробних ПАР за умов росту A. сalcoaceticus ІМВ В-7241 на середовищі з підвищеним вмістом соняшникової олії. Ці дані є основою для розробки технології ПАР з використанням як субстрату відпрацьованої (пересмаженої) олії.

 

 Список використаної літератури

1. Kalyani R., Bishwambhar M., Suneetha V. Recent potential usage of surfactant from microbial origin in pharmaceutical and biomedical arena: a perspective // Int. Res. J. Pharm. 2011. V. 2. № 8. P. 11–15.

2. Campos J.M., Stamford T.L., Sarubbo L.A., de Luna J.M., Rufino R.D., Banat I.M. Microbial biosurfactants as additives for food industries // Biotechnol. Prog. 2013 V. 29. № 5. P. 1097–1108. doi: 10.1002/btpr.1796.

3. Sachdev D.P., Cameotra S.S. Biosurfactants in agriculture // Appl. Microbiol. Biotechnol. 2013. V. 97. № 3. P. 1005–1116. doi: 10.1007/s00253-012-4641-8.

 

Роль поверхностно-активных веществ Nocardia vaccinii ІМВ в-7405 в деструкции комплексных с тяжелыми металлами нефтяных загрязнений

На сегодняшний день нефть и тяжелые металлы являются одними из наиболее опасных загрязнителей окружающей среды. По последним статистическим данным концентрация нефти и продуктов ее переработки в 5-10 раз превышают допустимые нормы. Кроме того, значительный ущерб биосфере и здоровью человека наносит избыточное содержание токсичных металлов в экосистемах [2]. Чаще всего загрязнения окружающей среды являются комплексными (наличие как нефти, так и тяжелых металлов).

Одними из наиболее эффективных методов очистки таких загрязнений являются биологические, основанные на использовании микроорганизмов и продуктов их жизнедеятельности, в частности, поверхностно-активных веществ (ПАВ) [1, 3].

Цель данной работы – исследование защитных функций поверхностно-активных веществ Nocardia vacсinii IMB B-7405 по отношению к тяжелым металлам и роли ПАВ в деструкции комплексных с токсичными металлами нефтяных загрязнений.

Результаты исследований показали, что ПАВ N. vaccinii IMB В-7405 защищают клетки продуцента от действия катионов тяжелых металлов. Выживаемость клеток N. vaccinii IMB В-7405 в присутствии катионов металлов и ПАВ зависела от фазы роста продуцента: клетки из экспоненциальной фазы оказались более устойчивыми к 1,5–2,5 мМ Сu2+, 0,1–0,5 мМ Cd2+ или 0,1–0,5 мМ Pb2+, чем из стационарной.

При внесении в суспензию штамма IMB В-7405, содержащую ПАВ, 1,5–2,0 мМ Сu2+ выживало на 10–16% больше клеток, чем без поверхностно-активных веществ. В присутствии 0,1–0,3 мМ Cd2+ (Pb2+) и ПАВ выживаемость клеток составляла 45–81%, в то время как после удаления ПАВ снижалась до 13–45%. Внесение более высоких (0,5 мМ) концентраций Cd2+ и Pb2+ сопровождалось гибелью всех клеток N. vaccinii ІМВ В-7405, лишенных ПАВ, а в присутствии поверхностно-активных веществ выживало до 19% клеток.

На следующем этапе исследовали влияние препаратов ПАВ N. vaccinii ІМВ В-7405 в виде супернатанта и культуральной жидкости на деструкцию нефти в воде, содержащей Сu2+ (0,1–0,5 мМ). Утановлено, что в присутствии обоих препаратов ПАВ штамма ІМВ В-7405 наблюдали повышение степени деструкции нефти до 70–75 %, а при внесении 0,1 мМ Сu2+ она была максимальной и составляла 94–98 %.

Таким образом, представленные данные являются основой для разработки природоохранных технологий с использованием ПАВ N. vaccinii ІМВ В-7405 для удаления как тяжелых токсичных металлов, так и комплексных загрязнений, содержащих различные углеводороды и металлы.

 

Список использованной литературы

1. Gadd G.M. Metals, minerals and microbes: geomicrobiology and bioremediation // Microbiololgy. 2010. Vol. 156, № 3. − P. 609–643.

2. Malik A. Metal bioremediation trough growing cells // Environ. Int. 2004. Vol. 30, № 9. − P. 261–278.

3. Mulligan C.N., Yong R.N., Gibbs B.F. Heavy metal removal from sediments by biosurfactants // J. Hazard. Mater. 2001. Vol. 85, № 1–2. − P. 111−120.

 

Роль сонячної енергетики в забезпеченні енергетичної безпеки України

Енергія є одним з найбільш обговорюваних понять сьогодення, яке окрім свого основного змісту, має численні економічні, технічні, політичні та інші аспекти. Зокрема, енергетична складова є одним з найважливіших чинників, що формують національну безпеку держави. Так, серед загроз національним інтересам і національній безпеці України, визначених в Законі України «Про основи національної безпеки України», вагоме значення мають загрози, пов‘язані з неефективним використанням паливно-енергетичних ресурсів, недостатньою диверсифікацією джерел їх постачання та відсутністю активної політики енергозбереження [1].

Одним з напрямків підвищення рівня енергетичної безпеки України може бути використання нових та нетрадиційних джерел енергії, що замінюють органічне паливо. Відповідно до енергетичної стратегії України на період до 2030 року, загальний потенціал використання альтернативних джерел енергії в Україні до 2030 р. оцінюється приблизно в 25 ТВт·год електроенергії на базі відновлювальних джерел енергії.

Виходячи з географічних, науково-економічних та екологічних факторів для України доцільно розглядати використання таких нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, як енергія Сонця, вітру, біомаси, малих рік, геотермальна енергія. Наразі Сонце є найпотужнішим джерелом енергії. За оцінками фахівців, можливий економічний потенціал розвитку сонячної енергетики в Україні становить близько 4 ГВт.

Перетворення сонячної енергії в електричну в умовах України доцільно здійснювати насамперед з використанням фотоелектричних пристроїв. Наявність значних запасів сировини, промислової та науково-технічної бази для виготовлення фотоелектричних пристроїв може задовольнити повністю не тільки потреби вітчизняних споживачів, але і надавати для експортних поставок більше двох третин виробленої продукції [2].

Серед переваг сонячної енергетики варто виділити наступні: сонячна енергія є загальнодоступною і невичерпною; сонячна енергетика безпечна для навколишнього середовища.

З іншого боку, існує ряд недоліків, пов‘язаних з використанням енергії Сонця, зокрема: залежність від погодних умов, пори року, періоду доби; потреба в наявності технічних можливостей для акумулювання енергії; порівняно висока вартість спорудження сонячних електростанцій; необхідність періодичного очищення поверхні батарей від бруду і пилу; суттєве підвищення температури атмосфери над електростанціями.

Наразі в Україні, незважаючи на наявність передумов для впровадження, сонячна енергетика поки значного поширення не набула. Варто відмітити, що дана галузь має можливості забезпечити економію до 6 млн. тонн умовного палива за рік, потенціал її розвитку становить власна наукова і промислова база, конструкторські бюро, що проектують сонячні колектори, виробництво моно- і полікремнію, нанотехнології, необхідна металопродукція тощо.

 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про основи національної безпеки» від 19.06.2003 №964-ІV. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/964-15

2. Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 902-р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/902-2014

 

Інноваційна модель технологічного розвитку економіки України

Особливим пріоритетом України є гармонійний розвиток людського потенціалу, економіки і природного середовища держави. У зв‘язку з стратегічними напрямами інноваційної діяльності в нашій державі є:

– вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

– високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

– транспортні системи: будівництво і реконструкція;

– охорона й оздоровлення людини та навколишнього середовища і т.д. [1]

Для побудови інноваційної моделі розвитку національної економіки необхідно формування інноваційних та науково-технічних пріоритетів, основою яких мають стати [2]:

– у сфері наукового розвитку: прикладні дослідження й технології, які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок; вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку; розвиток наукових засад розбудови соціально зорієнтованої ринкової економіки; наукове забезпечення вирішення проблем здоров'я людини та екологічної безпеки;

–у сфері технологічного розвитку: дослідження й створення умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту людини; розроблення засобів збереження й захисту здоров'я людини, забезпечення населення медичною технікою, лікарськими препаратами, засобами профілактики та лікування; розроблення ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

– у сфері виробництва: створення конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне й технічне оновлення базових галузей економіки; впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких може забезпечити якнайшвидшу віддачу і започаткувати прогресивні зміни у структурі виробництва й тенденціях його розвитку.

Таким чином, для побудови інноваційної моделі розвитку економіки Україна повинна мати ефективну науку світового рівня: високопродуктивних науковців, сучасне технологічне оснащення та інформаційне забезпечення їх праці, раціональну організацію науково-дослідних, дослідно-конструкторських розробок, розвинуту систему комерціоналізації наукових результатів, інакше кажучи, науку з високим інноваційним потенціалом.

 

Список використаної літератури

1. Зянько В. В. Інноваційне підприємництво: сутність, механізми і форми розвитку. Монографія / В. В. Зянько. – Вінниця: УНІВЕРСУМ. – Вінниця, 2008. – 397 с.

2. Федулова Л. І. Інноваційна економіка: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л.І. Федулова. – К.: Либідь, 2006. – 480 с.

 

Реакції перекисного окиснення ліпідів у штамів aspergillus versicolor в умовах хронічного опромінення

Збільшення техногенного навантаження на біосферу впродовж останніх років стрімко зростає, особливо небезпечним фактором є радіаційне забруднення. Мікроміцети, як основні компоненти біогеоценозів, є зручною моделлю для вивчення радіоадаптативних пристосувань. Саме мікроміцети, які завдяки широкій амплітуді адаптивних реакцій на дію різноманітних факторів, поширенні у різноманітних умовах довкілля та займають домінуюче положення деструкторів. Мікроскопічні гриби мають ряд пристосувань до виживання в умовах підвищеного радіаційного фону, які до цього часу ще детально не вивченні [1].

У зв‘язку з антропогенним забрудненням, а саме частим виникненням техногенних катастроф, що значно підвищують радіаційний фон на всій земній кулі, актуальність адаптації мікроміцетів до підвищених доз радіовипромінення зростає з кожним роком, і є важливою темою для подальших досліджень [2]. Відомо, що радіаційний вплив призводить до стимуляції вільнорадикальних процесів.

Інтенсивність процесів ПОЛ оцінюють за кількістю утворених первинних чи вторинних продуктів ПОЛ, а саме: первинних (дієнових кон‘югатів – ДК) і проміжних або вторинних (малоновий діальдегід – МДА).

В роботі використовувались два штами мікроорганізмів Aspergillus versicolor 432 (що не проявляв радіоадаптативні властивості) та 99 з з позитивним радіотропізмом. Вирощування мікроміцетів проводили в раніше сконструйованій модельній установці, що певною мірою моделює умови дії хронічного опромінення. Для визначення вмісту дієнових кон‘югатів в міцелії Aspergillus versicolor використовували покази спектрофотометрами при довжині хвилі λ=232 нм.

Під час проведених експериментів було визначено інтенсивність процесів ПОЛ для штамів з радіоадаптативними властивостями та таких, що їх не проявляли. Отриманні під час експерименту дані показують, що рівень дієнових кон‘югатів у Aspergillus versicolor 432 значно вищий ніж у Aspergillus versicolor 99 упродовж всіх етапів дослідження та максимально рівня досягає на початку стаціонарної фази в умовах опромінення. В умовах опромінення двох різних штамів, утворення дієнових кон‘югатів залежить від наявності радіоадаптативних властивостей та періоду онтогенезу гриба.

В умовах росту без опромінення, в експоненційній фазі рівень утворення дієнових кон‘югатів у Aspergillus versicolor 432 в 6 раз перевищує рівень утворення дієнових кон‘югатів у штаму, що не проявив радіотропізму, за однакових умов культивування.

За результатами отриманих даних можна зробити висновок, що за звичайних умов штами мікроорганізмів відрізняються метаболічними процесами утворення первинних продуктів перекисного окиснення ліпідів.

 

Список використаної літератури

1. Тугай Т.І. Вплив іонізуючого опромінення на синтез каротиноїдів у світлопігментованих мікроміцетів Aspergillus versicolor, виділених із об‘єкту «Укриття» // Ukrainian Food Journal. – 2013. – Vol. 2. – Р. 154-157.

2. Тугай Т.І., Жданова Н.Н. Особенности формирования и проявления радиоадаптационных свойств у грибов, длительное время находящихся в условиях повышенного фона. – М.: Мир, 2008. – Т. 2.– 548 с.

 

Формування механізму еколого-орієнтованого інноваційного розвитку України

Неминучість інноваційного розвитку диктується глобалізацією світової економіки, посиленням міжнародної конкуренції, інтеграцією України в світові процеси створення та використання нововведень.

Високий рівень антропогенного тиску на природне середовище призводить до негативних змін в екосистемі України. У подібній ситуації повинна приділятися особлива увага питанням еколого-орієнтованості інноваційної діяльності. Однак, на сьогоднішній день немає спеціальних механізмів всебічного обліку екологічного фактору при розвитку інноваційних процесів. Відсутній системний підхід до вдосконалення інституційного середовища розвитку еколого-орієнтованих інноваційних процесів в регіонах України. В силу зазначених причин, вивчення питань інтеграції інноваційної та екологічної політики представляє великий науковий і практичний інтерес.

В процесі формування еколого-орієнтованої інноваційної системи слід виділити два етапи:

1) Визначення в екоінноваційному середовищі компонентів, які мають схожі елементи симетрії з елементами інноваційної ідеї;

2) Налагодження когерентних (інформаційних) зв'язків між певними компонентами в системі, які мають подібні елементи симетрії по відношенню один до одного.

Згідно з цим, розвиток екоінноваційних систем, поява яких ініційована інформаційним системним утворенням з певними інформаційними характеристиками (екоінноваційною ідеєю), вимагає здійснення діяльності по створенню і руйнуванню елементів та зв'язків з певними інформаційними характеристиками в цих системах [0].

З метою відбору областей стійкості для першочергового посилення пропонується відбирати три області, що мають найбільші еколого-економічні проблеми. У доповненні до цього відбираються ще три області, що мають найбільші величини цільових пріоритетів розвитку.

Запропоновані критерії дозволяють здійснювати обґрунтований відбір областей стійкості для включення в план першочергового розвитку регіонального еколого-орієнтованого інноваційного розвитку.

Ідеологічним стрижнем представленого підходу до розвитку екоінноваційних систем є розуміння неминучості формування інноваційної системи з екологічними інформаційними характеристиками при реалізації відповідної інноваційної ідеї, ціною якого є енерго-ентропійні перетворення в природно-господарських системах. З урахуванням запропонованого підходу до забезпечення екологічної безпеки інноваційного розвитку в якості джерела загроз екологічного характеру необхідно розглядати не окрему інновацію, а інноваційну систему. Навіть якщо інноваційний процес орієнтований на розробку і впровадження еколого-орієнтованих інновацій (ресурсозберігаючих і інших технологій, механізмів та ін.).

Розвиток інноваційної системи характеризуватиметься енерго-ентропійними перетвореннями в природно-господарській системі. Тому, крім оцінки викидів і скидів шкідливих речовин та інших негативних впливів на навколишнє середовище на різних етапах життєвого циклу інновації, в центрі уваги повинна бути оцінка енергетичних витрат на розвиток інноваційних систем і «ентропійного шлейфа», який формується у різних ланках перетворення енергії при розвитку інноваційних систем.

 

Список використаної літератури

1. Киселева С.П. Экологическая безопасность инновационного развития. – Тамбов: Изд-во Першина Р.В., 2013. – 312 с.

 

Інноваційний тип розвитку в умовах економічної глобалізації

На початку ХХІ століття процес створення та нагромадження нових знань привів до переходу до якісно нового стану: знання стали самостійною продуктивною силою. Сучасна ― нова економіка – це виробництво і використання нових знань, перетворення їх на повноцінний фактор виробництва, який відіграє провідну роль у системі факторів.

В сучасному світі відбувається переоцінка основних цінностей. Від економічної спрямованості суспільство переходить до інноваційної, від нагромадження матеріального багатства як основи особистого добробуту – до нагромадження інформації як основи суспільного прогресу. Не так володіння матеріальними благами, як володіння інформацією та інтелектуальним потенціалом визначають місце людини в сучасному суспільстві.

Закон України «Про інноваційну діяльність» трактує інновації як «новостворені і вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери».

Відповідно, інноваційним, згідно з Законом, визнається продукт, який є реалізацією об‘єкта інтелектуальної власності, на який виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об‘єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів, який підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень, який в Україні вироблений вперше, або, якщо не вперше, то який порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, є конкурентоспроможним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна діяльність – процес, спрямований на реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий або вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, у новий або вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності.

Інновація являє собою зміну технології виробництва, яка безпосередньо впливає на продуктивність факторів виробництва та спосіб їхнього поєднання, а отже, забезпечує видозміну виробничої функції. За визначенням, інновація в соціально-економічній системі є способом якісно більш ефективного використання ресурсів. Отже, навіть за збереження наявної диспозиції факторів виробництва відбувається збільшення обсягів виробництва. У більш загальному вигляді, інноваційна інвестиція є «ресурсоощадним» вкладенням, яке забезпечує значно більшу за середню по економіці економічну віддачу.

Отже, інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу в суспільстві. Здійснюючи політику регулювання і стимулювання інноваційного розвитку, держава змушена постійно вирішувати проблему балансу розподілу суспільних ресурсів.

Отже, вкладаючи кошти в інновації, суспільство закладає основи довгострокової стратегії формування внутрішнього ринку товарів споживчого та виробничого призначення. Дійсним показником ефективності державної трансформаційної політики, в тому числі – і в інноваційній сфері, має стати створення за підсумками попередніх років економічних реформ передумов для органічного переходу до інноваційної моделі розвитку.

 

Список використаної літератури

1. Про інноваційну діяльність – Законодавство України zakon.rada.gov.ua/go/40-15.

2. Система законодавства про інноваційну діяльність pidruchniki.com/.../sistema_zakonodavstva_pro.